Покоління два нулі: мій погляд на перспективу неоукрліту (л)
09/21/2005 | otar
Щоб не засмічувати Майдан зайвими байтами, даю лінк на статтю на Літклубі:
http://litclub.lviv.ua/demo/?page=fr&aid=1765&uid=1230
Мій погляд на проблему "двотисячництва" та перспективи тих, кому хотілось би стати новим літературним поколінням.
http://litclub.lviv.ua/demo/?page=fr&aid=1765&uid=1230
Мій погляд на проблему "двотисячництва" та перспективи тих, кому хотілось би стати новим літературним поколінням.
Відповіді
2005.09.21 | rolenin
Re: Покоління два нулі: мій погляд на перспективу неоукрліту (л)
Мля! Як це немає серед двотисячників творців гідного рівня! А я?!Шопопало, мля!
Читай, Отаре, тут!:
http://www.gak.com.ua/authors/65
2005.09.21 | otar
Тебе, Олеже...
тебе, Олеже, в силу твоєї розкрученості, загальновідомості, виданих збірок (одну з них я цього року із задоволенням придбав), а також наявності наддискурсного твору "Мій кіт за тобою скучив", який повсюди цитується, я не можу віднести до двотисячниківП.с. Поза тим, цікаво було б дізнатись, як ти визначаєш "двотисячництво" і відрізняєш його від "не-двотисячництва".
2005.09.22 | art-em
Re: Тебе, Олеже...
Протестую! Дивіться, де Романенко друкується? Невже у тусовочних виданнях попередників? Пив він, здається, лише зі Скибою, а останнього до "старих" можна віднести хіба що за віком. Нарешті - самі твори Романенка. Вони НУ НІЯК не схожі на попередній формат. А серед двотисячників у нього є навіть епігони.Крім того, хіба мало цитують Коцарева "Поглянь на СБУ - вечірнє і млосне..." та Галі Ткачук "Водився десь по дюрах карлик..."
Якщо Стронґовського не цитують - то не треба по ньому судити про решту тусовки. Хоча - і в нього трапляються дуже яскраві рядки. Його проблема, здається, в тому, що свої твори він пропонує занадто настирливо, і це декого відштовхує. Чого не скажеш про те, як він вміє просувати чужі твори.
2005.09.22 | стронґовський
Re: Мені, Іллі...
Я потихеньку впевнююсь у цілковитій власній нездарності, инакше за 6 років писання на мене б звернули бодай якусь увагу не тільки через те, що я її вимагаю. Це розчаровує, але головна риса графоманів - наполегливість, «я не здамся без бою» © ОЕ, так що й не сподівайтесь.А розкручувати инших я любллю – усвідомлюючи власну недолугість на літературній мапі України намагаюся приховати її за визначними іменами...
шокомунєясно?
2005.10.02 | О.Бутирський
стронґовський і романенко
двоє людей, що зробили своєю позою в навкололітературній комунікації - аґресивний нарцисизм.але
подивіться
наскільки краще вона пасує стронґовському!!!
2005.10.03 | стронґовський
Re: стронґовський і романенко
О.Бутирський пише:> двоє людей, що зробили своєю позою в навкололітературній комунікації - аґресивний нарцисизм.
> наскільки краще вона пасує стронґовському!!!
Шо сказати... Отак в позі постоїш, то з незвички якась кака за поперек і вхопить. А якщо з младих наґтєй виховувати в собі пам’ятник...
2005.09.22 | otar
Давай-давай-давай!
(підстрибуючи і крутячи над головою клавіатурою, вигукую я)Це, власне, те, на що я відчайдушно намагаюсь вас спровокувати. Поставити собі питання "хто ми є? де ми є?" не риторичне, а цілком конкретне. Ось ти, заперечуючи мені, вже визначив певні віхи, певні критерії, за якими "двотисячники" відрізняються від "не-двотисячників":
а) не друкуватись у тусовочних виданнях попередників;
б) бухати з не-авторитетами
в) формат творів (???)
Це треба розвивати.
> Крім того, хіба мало цитують Коцарева "Поглянь на СБУ - вечірнє і млосне..." та Галі Ткачук "Водився десь по дюрах карлик..."
А ось і перші "наддискурсні" твори.
> Якщо Стронґовського не цитують - то не треба по ньому судити
Ось і спробуй написати, систематизувати: за ким треба судити, хто є двотисячниками в твоєму розумінні, і так далі.
2005.09.22 | art-em
Re: Давай-давай-давай!
> Це, власне, те, на що я відчайдушно намагаюсь вас спровокувати. Ось ти, заперечуючи мені, вже визначив певні віхи, певні критерії, за якими "двотисячники" відрізняються від "не-двотисячників":
Та ні, я просто спробував тобі заперечити,використовуючи твої критерії, чи Ульянова, чиї вони там. А вони підходять не для всіх двотисячників. Точно так само, як не всі ми п'ємо кефір під час читання, як це прийнято на Літтусовці. Яка специфіка творів - приблизно рік тому ми про це вже говорили, вони інфантильні, переважно добрі, а якщо місцями злі - то не для того, аби випендритись, а тільки з прикладною метою, місцями маразматичні, не позначені надмірною шліфовкою, написані "клаптями", одне з найважливіших: мають любов до яскравости образу і плинности викладу на противагу підвищеній метафоричності копирсальних творів попередників...
А в виданнях старого покоління ми також часом друкуємось, он Михайленко скільки у Четверзі друкували, а мене і Харченко - в Сучасності.
2005.09.22 | Oljga
Купа мотлоху
Та ні, Стронговсього теж цитують... єсть там в нього віршики-пародії про лободу і т.д. Чула від далекуватих від дискурсу людей.Але ж це не те, не можна так ділити!
Очевидно, що прийшло нове покоління.
Але воно ще не може дуже сильно відрізнитись від старого, бо зрештою, виросло на творах "старих".
Internet який так старанно до нього підшивають тут, по-моєму зовсім не обов'язків. Єдиним позитивом цього дива є зникнення поділу "провінція-столиця".
Ну, але література задихається, в цих творах, що рядами стоять на поличках, противних, якщо подумати, художніх, якісних але нема в них свіжості - затхлі вони якісь всі, липкі і агресивні....
І, відповідно, купа народу, що "примазується" - пише не художньо, тільки агресивно і липко. (імен не називаємо - самі здогадаються)
Щоб вийшло повністю нове покоління повинна з'явитись достатньо сильна людина. А краще декілька. Поки ж їх немає....
Я дуже поважаю пана Стронговсього, але він не тяне. (хоч і рветься)
Та і взагалі... не бачу!
2005.09.22 | rolenin
Re: Купа мотлоху
Пані, ви Олега Романенка хоч раз по-нормальному читали, млядь?!2005.09.22 | Oljga
Re: Купа мотлоху
"В тебе сукня кольору неба / нічного/ та ні місяця ні зірок/ чи буває так/ щоб нічого?/ чи існує насправді рок?" ну і т.д., цитувати по пам'яті далі не буду, боюсь набрехати.Переконались, що читала?
І - чому ж так грубо? З панями.
2005.09.24 | harnack
Про перевагу метафоризованої мови в культурі
(Гарнак): питання геніальних поколінь, стилю культури, одержимої метафоричності, гонитви за цивілізацією - невід'ємні од націоналістичних зародків: мовними чарами оцих двох варварів (Еліяде і Чорана) я колись був заполонений і скаженів, що в Україні таких нема, а ось в Румунії є (чи хтось переклав Чорана в українську, який своєю імперіалістичною метафоричністю загарбав Францію і Захід? Між іншим, між україномовними писаками я ще не зустрів відчуття стилю і геніальності української мови):http://magazines.russ.ru/inostran/1999/4/cho.html
http://magazines.russ.ru/authors/c/choran/
Здибав отаку щербату недорікуватість:
Ігор Бондар-Терещенко
СВОЯ ПОЛОВИНА
Існування — це звичка,
якої я не полишаю надії придбати.
Еміль Чоран
http://www.aup.iatp.org.ua/litplus/lit4-5.php
2005.09.22 | art-em
Re: Покоління два нулі: мій погляд на перспективу неоукрліту (л)
Ну, ти, як завжди, знайшов найповажніше місце, де надрукуватися...2005.09.21 | О.Бутирський
А можна викласти тут текст?літклуб не відкривається (-)
2005.09.21 | Олесь Бережний
Найприродніша українська відповідь на запитання "А можна?"
НЕ можна.Хоча, якщо цього не заборонено Правилами цього форуму, то Ваше питання є суто риторичне. З одного боку, якщо текст не буде відвертим "спамом" чи "офтопіком" - жодних проблем не бачу. Так само, як і жодної причини питати чийогось дозволу.
З іншого боку - цей форум є місцем для обговорення питань культури. Тому, будь-який художній текст тут виглядатиме дещо недоречно.
Натомість, чому б Вам не скористатися численними самвидавними сайтами? Там Ваш текст буде доречнішим. До речі, "літклуб" сьогодні видривається нормально (на відміну від "самвидаву", який часто-густо глючить немилосердно).
Успіхів!
2005.09.22 | О.Бутирський
ти шо?
я мав на увазі, що статтю прочитати не можу, бо Літклуб не відкриваєтьсяНу посмішив!
2005.09.22 | Олесь Бережний
семантика О.Бутирського
Шановний О.Бутирський, Ваша рідна мова китайська?О.Бутирський пише:
> я мав на увазі, що статтю прочитати не можу, бо Літклуб не відкривається
Оже, за китайською семантикою:
а можна викласти тут текст = статтю прочитати не можу
> Ну посмішив!
Ну посмішив!
2005.09.22 | otar
http://www.livejournal.com/users/otar/117558.html (-)
2005.09.21 | harnack
Re: Покоління два нулі: мій погляд на перспективу неоукрліту (л)
(Гарнак): ось текстище, щоб не зазнавати технічної поразки:покоління два нулі: mission possible
Літературний фестиваль у театрі Курбаса в розпалі: сидячі місця зайняті найвідомішими літераторами, позаду, біля стінки та у проходах, юрмляться менш відомі. На сцені – Президія: Римарук і Покальчук, що раз у раз присмоктуються до загорненої в целофановий пакет пляшки. Черговий знаний поет, автор енної кількості виданих збірок, тримаючи в руках свіжонадрукований примірник останньої, карбує урбаністичні верлібри.
... раптом світло тьмяніє!
«Перекривай виходи!» - напружено шепоче невидимий голос. На балконах сновигають темні постаті, відриваючи від підлоги й скидаючи на голови заскоченим АУПівцям важкі дерев'яні лави. Вереск. Стогони. Кров. Уславлені поети затуляються книжками, наготованими для декламації, та, на жаль, збірки виявляються занадто тонкими, щоб уберегти їхні черепи. Ті, кому щастить порятуватись, прориваються до дверей, але їх відкидають важкі, наче довбні, руки.
Римарук розбиває пляшку об стіл, виставляє перед собою «розочку» і просувається до лаштунків, але двотисячники зупиняють його влучними ударами важких рюкзаків, наповнених купленими на Форумі видавців книжками. Він зашпортується в одязі Покальчука, що валяється на підлозі й верещить, наче зарізана свиня, і падає; десятки двотисячницьких ніг чавлять обох. Припертий до стінки, істерично виє Лазуткін: не бийте мене, я ж такий, як ви, я свій! Дебелі двотисячники перезираються: свій чи чужий? – але хтось уже кричить: кінчай його, хлопці, в нього на «Факті» книжка вийшла!
Квилить напівроздягнена Ірен Роздобудько, яку обробляють відважні сумські графоманки, застосовуючи нігті, зуби та гострі підбори. Молодші поетеси маскуються під двотисячниць, розпатлавши волосся, й намагаються пробитись до аварійного виходу, заваленого масивними тілами Неборака з розтрощеним черепом і Лучука зі скрученими в'язами. Поруч Сергій Жадан, роздерши свою червону футболку «Моя родина СССР» на довгі вузькі клапті, намагається повіситись, аби не віддаватись у двотисячницькі руки живим. Хтось жбурляє в нього відірваною ногою в червоному кеді – залишком Маріанни Кіяновської. Могутній Дністровий відбивається вогнегасником.
— Наш? – грізно питають двотисячними миршавого поетика, що запевняє у своїй лояльності до нового дискурсу. – А ну скажи: «неабищо»! – У поетика виходить «неабишьо», і його спостигає доля інших одноплемінників.
За кілька хвилин у приміщенні театру не залишається жодного живого сучукрлітератора. Декілька несмертельно поранених, заховавшись між мертвих тіл, тамують подих, сподіваючись вижити. Голомозий юнак, тримаючи в лівій руці чиюсь відірвану голову, витирає закривавленою правицею піт із чола: готово.
* * *
... цієї кривавої масакри в театрі Курбаса могло б не статись...
Та й не сталося, звісно ж. Навіть цю мою фантазію можна вважати вторинною щодо цитованої Павлом Солодьком поезії Семенка, до кіна «Божевільний Сесіл Б.» і багатьох інших зразків. Насправді вечір пройшов мирно, жоден літератор не постраждав (і, сподіваюсь, не образиться на мої вигадки), а частина молоді, що не обламалась стояти в проході й чекати своєї черги, навіть виступила, коли у старших скінчилися тексти.
Я не вірив і не вірю в існування «готового» дискурсу двотисячництва, про який говорять не лише ті, хто може вважатись його частиною, але й представники попереднього покоління, наприклад, ІБТ у статті «Про двотисячні як нульові» (він, утім, записує туди ще й Жадана, та й мало не Андруховича). Не вірю також у те, що український постмодернізм мав місце бути, і зі співчуттям ставлюсь до тих сучасників, які вважають себе постмодерністами.
Я, взагалі, не вірю у творчість поза творами.
Ось, наприклад, тридцятирічний, але вічно молодий письменник-індивідуаліст із Дніпропетровська Дмитро Бондаренко, за гусарськими поняттями, мусив би вже застрелитись: четвертий десяток, а визнання все немає. Натомість, він щороку пише нову книжку, яка перемагає на якомусь із молодіжних літературних конкурсів; її друкують на шару, і він, стоїчно терплячи холод і дощ, під час Форуму продає її на вулиці біля Палацу Мистецтв, клеїть дотепні рекламні плакати, підтримує свій ( http://www.dmytro-bond.narod.ru )сайт… Чи не заслуговує він на більшу симпатію (незалежно від того, наскільки якісні його витвори), ніж зарозумілий шмаркач, що проголошує свої твори «неформатом», ще не почавши їх писати, і щиро вірить у те, що є Пророком, до якого Вітчизна просто не дорослá?
Мій головний аргумент у суперечках із адептами «двотисячництва» був такий: будь-який дискурс, незалежно від місця й часу утворення, повинен мати презентабельну частину – видатних авторів із творами «континуумного», себто наддискурсного, рівня. Які, власне, й виправдовують існування дискурсу. Хто засумнівається в тому, що був український модернізм, читаючи Коцюбинського, Стефаника, Хвильового? Хто заперечить існування українського романтизму, поки люди співають «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю»? Отож. Тоді де, скажіть, будьте ласкаві, двотисячницька «Перверзія» чи там «Чорна Рада»? Фіг з «Чорною Радою» - де бодай двотисячницьке «Слоника замучили кляті москалі», хоч якийсь текст, що виходить на рівень Вічного, я не кажу – геніальний, нехай просто влучний, щоб його цитували, аби з його рядків виростали модерні прислів'я і штампи, де, а?
І якщо хтось із двотисячників на це заперечить, що не дивно, адже їх не друкують, то я скажу, що Петра Нагірного ака Оверхілл теж не друкують, але його віршик про принців і рагулів засвітився на кожному веб-форумі й пересилався і-мейлом не менш інтенсивно, ніж анекдоти про Януковича. Він, до речі, ні в дво-, ні в скільки-завгодно-тисячники не пнеться. Та й, зрештою, кого в Україні «друкують»? Тисяча примірників – це «друкують»? Не смішіть мене, пліз.
Але ось яка штука сталась на цьогорічному Форумі – цікава, дивна. Як відомо, один житомирський молодолітератор, назвім його «Стронґовським», запросив до Львова кількадесят молодих і не надто уславлених колег для участі в літературному фестивалі. Все було домовлено; митців поселили в гуртожитку, залишалось узгодити час і місце... Але, як кажуть угорці, ember tervez – Isten perverz, себто, Стронґовський планує, а Господь збочує. В результаті замість теплих і сухих приміщень для проведення читань приділили сцену біля пам'ятника Шевченку, коло наметового містечка проти чогось, і то в найхолодніший, найдощовіший із форумних днів.
І ось воно: суботній ранок, дощ, зимний вітер, низькі осінні хмари. Поодинокі перехожі майже бігом проминають пам'ятник Шевченка, біля якого закоцюблий організатор відігрівається чаєм, а на сцені – поезія! Римовані рядки лунко б’ються у стіни проспекту Свободи, розбиваються на друзки й падають осіннім жовтим листям на архетипний львівський брук. Часом люди спиняються, та холод жене далі, й тоді порожній майдан перед двотисячницькою трибуною знову стає моторошним, гнітючим символом.
Що я думав, походжаючи перед сценою під вибухову декламацію Миколи Порохнявого? Насамперед, я впіймав за хвіст підступну й паскудну думку, що, напевно, ці вірші погані. Стривай-но, подумав я, якби на цьому холоді, в цій принизливій майданній порожнечі читала свої вірші, ну, нехай – Ліна Костенко, чи там Василь Стус, чи там хтось із бубабістів, - чи сприймалися б вони краще? Та ж ні! Й «На панщині пшеницю жала», й «Ту бі ор нот тубі», й «Унилая пора, очєй очарованьє» звучали тут однаково по-лузерськи; читців хотілось би жаліти, гріти й відвести кудись подалі, де не треба отак розпинатись перед безлюддям. Отже, не тексти погані: трибуна, тобто спосіб їх подання, програшна.
А тоді прорізалась у мене попсовенька, але красива думка. Оце ж бо, думаю, двотисячники вже мають свій майдан. Свою царину, «аудиторію» в топологічному значенні цього слова. Залишилось її людьми, себто, «аудиторією» в переносному сенсі, заповнити.
Та ж справді, ніша є. Сказати б, місце під нове покоління вже зарезервоване. Статевої та читацької зрілості досягають діти, що ніколи не жили в СРСР, і їм, природно, чужі цінності та ідеї гіпертрофованого, розтягнутого на 20 років покоління неомодерністів та «прімкнувших». Зараз уже очевидно, що ті 20-30-річні, яким удалось увійти до якоїсь із герметичних тусовок «сучукрліту», і які творять цілком і повністю в художньому полі попередників (Дереш, Карпа, Поваляєва, Сняданко, Бойченко та інші), навряд чи потрафлять покинути цю орбіту. Між цими порівняно успішними фаворитами та голодними койотами-«двотисячниками», що гуртуються надворі й обмінюються розмноженими на ксероксі А4-ми «складнями», існує прошарок епігонів і пристосованців, що також орієнтуються переважно на актуальний сучукрліт, але з тих чи інших причин не можуть перейти у ранг фаворитів. Ображені йдуть у контркультуру, кидають писати, друкуються власним коштом або зосереджуються на найперспективнішому для молоді напрямку – віртуальному просторі. Тим часом як серед тих, хто мріє колись опинитись під однією обкладинкою з Андруховичем, так і серед тих, хто заміряється скинути всіх андруховичів із пароплава сучасності, зароджується незадоволення протиприродною монополією, яку покоління ‘85-2005 посідає як у начебто офіційній (НСПУ), так і в начебто альтернативній (АУП) літературі.
Як на мене, цілком очевидно, що в сучукрлітному середовищі за 2004-2005 міжфорумний рік (а це ж бо революційний, доленосний!) не відбулось ні поступу, ні розвою. Хтось повторюється, хтось мовчить, у когось виходить збірка за принципом «ні року без збірки», та нічого насправді нового ми не почули. Неминуча криза, яку провіщає закономірний для герметичного простору гнилуватий душок, ставить під сумнів як самоцінність панівної літературної еліти, так і сенс долучення до неї молодих авторів. Крім того...
Характеризуючи дискурс сучукрліту, злий російсько-український контркультурник Анатолій Ульянов, чиї есеї опубліковані в останньому числі журналу «Четвер», влучно схарактеризував умови, на яких стороння людина може до цього дискурсу долучитись:
Поважати й любити тебе будуть лише у певних випадках: а) Якщо ти бухаєш або приймаєш наркотики з українськими творцями, спиш з українськими творцями... Лише в стані алкогольного, наркотичного або сексуального трансу українська культура породжує дружбу і визнання... Зате п'ють багато, трахаються мало.
Там є ще пункти, та вже не такі справедливі. Цей бо підтверджується хвастощами моїх однолітків, яким пощастило (?!) бухати/курити/колотись/нюхати з. Що ж до сексу, то неважко уявити Покальчука в ролі Сартрового Бержера, а дехто, не вказуватиму пальцем, навіть хизується отриманням сексуальних послуг від юнок, що привертають таким чином увагу Метра до своїх поетичних спроб... Ви вже чуєте на собі дотик слинявих варг сучукрліту?
І то було б, відверто кажучи, за що розсувати ноги! Мадонна чи там Мерілін Монро теж розсували, й заробили цим мільйонні контракти, всесвітнє визнання, і, зрештою, індульгенцію свого блядства. Але розсувати ноги (безпосередньо чи метафорично) за обіцянку сприяння, що закінчиться, в найкращому разі, тією-таки тисячею нещасних примірників, - принизливо, жалюгідно.
Проситися всередину є сенс доти, доки всередині є Щось. Цього Чогось дедалі меншає, а платня за вхід залишається стабільною, відповідно – росте натовп тих, що лишились надворі, не маючи чим чи не бажаючи платити. Сьогодні вони ще називаються аутсайдерами, та хтозна, чи завтра аутсайд не стане інсайдом і навпаки.
Дискурсу таки нема: їх мало що об'єднує, крім віку та випадкових, частіше віртуальних, знайомств. Та їм і не треба єднатись, повторюючи помилку покоління ‘85-2005. У сучасному інформаційному просторі й один у полі воїн. Так, вони не написали майже нічого, гідного уваги популярних видавництв; дарма, ще трохи, й вони організують свої. Орієнтуючись на інтернет і самвидав – загальнодоступні й поки що безкоштовні канали – вони можуть досягти набагато більшого, ніж ті, що роками чекають на свою тисячу примірників.
Але стоп, стоп, не хочу займатись футурологічною профанацією. Все це висмоктано з пальця, вірніше – з одного припущення, що людям, які звеселяли своїми поезіями стіни будинків безлюдної площі, незабаром набридне бути запасними гравцями молодіжної команди, тож вони шукатимуть нових ходів і виходів. Та навіть якщо шукатимуть (а воно, знаєте ж, 50/50 – або будуть, або ні), це не означає автоматичної самоліквідації теперішньої еліти. Там є немало різнопланових самодостатніх постатей, що перебувають якщо не на підйомі, то, принаймні, далеко від занепаду: Жадан, Бондар, Андрухович Ю. і С., Неборак, Іздрик, Прохасько, Ірванець, Лучук, Гончар, Дністровий, Пиркало, Забужко, Габор, Єшкілєв, Винничук, Лишега, Вольвач, Крук, Савка, Гаврилів, я можу називати ще і ще. Вони можуть справляти більший чи менший вплив на літературний процес, але вони не зникнуть ураз (якщо, не дай Боже, не буде другого Розстріляного Відродження, на кшталт описаного мною на початку цього довгого й нудного тексту, який, безперечно, пора завершувати, тож я завершую).
... Завершую, констатуючи, що вперше в мене з'явилась надія на те, що мої однолітки не залишаться в історії «поколінням ґы» ©А.Данилюк, а самореалізуються ще до клімаксу й випадіння зубів. Чого їм, нам, усім і бажаю.
о.
2005.09.21 | Олесь Бережний
Неоукрлітність перспектив у нульовому ландштафті
Отаре,Вельми цікаві й інформативні обсервації! Дізнався чимало нового для себе, дякую.
Найбільше мене зацікавила згадка стосовно новостворюваних нульовиками видавництв. Чи справа просунулася далі творчих балачок? Чи було дано достойну відсіч надокучливим інвесторам? Так, вони не написали майже нічого, гідного уваги популярних видавництв; дарма, ще трохи, й вони організують свої.
До речі, в цьому ж контексті - ти забув згадати ще одну важливу рису нового компутерізованого українського покоління - широко розповсюджена (десь на 95%) нездатність чи незацікавленість вести електронічно-текстовий дискурс. Очевидно, це данина згадуваній тобою традиції попереднього покоління щодо алкогольно- наркотично- сексуального спілкування в осередках української літературної еліти, коли на суто текстове не вистачає ані часу, ані сил, ані зацікавлення?
Шура, пиляйте гірі. Пишіть листи дрібним почерком, а ліпше - готівкою.
І на шпальтах чого можна буде прочитати цей твій текст у завершеному стані?
2005.09.22 | otar
:)
> Вельми цікаві й інформативні обсервації! Дізнався чимало нового для себе, дякую.Навзаєм
> Чи справа просунулася далі творчих балачок? Чи було дано достойну відсіч надокучливим інвесторам?
Ну, наприклад, хлопці з samvydav.net мають уже своє імпровізоване видавництво "Буква і цифра". Випустили, відповідно, "Антологію Самвидаву", і збираються видаватися ще. Антологія продається в книгарнях, дома не лежить. Ті самі відомі тобі Антон С. і Олексій Н., випустили ж журнал, практично самвидавом - але випустили!
> широко розповсюджена (десь на 95%) нездатність чи незацікавленість вести електронічно-текстовий дискурс.
Я не зовсім розумію, про що ти
> І на шпальтах чого можна буде прочитати цей твій текст у завершеному стані?
Наразі пропозицій не було. Він занадто вузькоспеціалізований, щоб пропонувати комусь із відомих мені, хто міг би заплатити
2005.09.22 | Олесь Бережний
видавництво нульовиків
otar пише:> Ну, наприклад, хлопці з samvydav.net мають уже своє імпровізоване видавництво "Буква і цифра". Випустили, відповідно, "Антологію Самвидаву", і збираються видаватися ще. Антологія продається в книгарнях, дома не лежить. Ті самі відомі тобі Антон С. і Олексій Н., випустили ж журнал, практично самвидавом - але випустили!
Отаре,
Те, що ти описуєш виглядає радше як окремі успішні випадки, а не системне рішення. Мене, власне, цікавить ідея створення нульовиками свого власного видавництва. Нормально функціонуючого, з нормальними накладами, нормальною мережею розповсюдження своєї продукції. З бюджетом, і врешті-решт, з інвесторами... що може вистелити шлях і до нормальних гонорарів та інших рожевих мрій.
Я переконаний, що ця справа може бути та повинна бути успішною комерційно, тобто мати бізнесовий зиск. Адже всі існуючі в Україні видавництва мають свою власну адженду, яка не зовсім співпадає з баченням і розумінням нульового покоління. Іноді навіть суперечить.
Тож чому б вам не подумати про створення такого собі "кооперативного видавництва" самими нульовими літераторами?
Розробити чітке перспективне бачення своєї ніші на книжковому ринку України. Визначити свою аудиторію, досконало вивчати її, плекати її та постійно розширювати. При цьому застосовувати такі методи й шляхи, якими не можуть чи не хочуть скористатися провідні видавництва сьогодні.
Я переконаний, що проблему жалюгідного стану української книжки в Україні потрібно вирішувати застосуванням нової парадигми, на яку не спроможні наважитися традиційні укравидавництва та російські видавничі динозаври.
Думаю, було б варто продовжити обговорення цієї теми. Тут чи деінде?
2005.09.23 | otar
видавництво - фігня, розповсюдження - все
Як цілком слушно зазначає Богдан Олег на Літклубі, надрукувати книжку не є проблемою, натомість, величезною проблемою є її розповсюдити.В Україні є, умовно кажучи, 4 типи точок книготоргівлі:
1. Великі супермаркети типу Буква, Орфей. Вони, як гриби, виростають у обласних центрах і більших містах, витісняючи всі інші. В них книжки продаються з нездоровою націнкою (часом понад 100%), 95% (а подекуди й більше) - російські, і українська поличка зазвичай присипана густим шаром пороху, бо до неї навіть прибиральники не підходять. На жаль, немає українських книжок, здатних конкурувати з "Мєстью лоха".
2. Маленькі сучасні книгареньки, часто суміщені з канцелярськими крамницями. Спеціалізуються на дитячих книжках і підручниках, художня література теж переважно російськомовна. Зошити продавати вигідніше, ніж сучукрліт.
3. Книгарні совкового типу, які швидко відмирають. Тут можуть лежати ще залишки тиражів видавництва "Дніпро", віддрукованих у 80-ті. Закупівля товару відбувається централізовано через якісь трести чи щось таке. Полиці порожні, місця на них багато, але товар на реалізацію не візьмуть навіть із приплатою.
4. Ринкові ятки. Тут уже панує чиста ринкова економіка. Якщо супермаркети можуть виділити частину торгівельних площ під мертвий вантаж укрліту, то продавець на ринку не має потреби класти на прилавок замість ще однієї "Мєсті лоха" якусь там укрАінську фігню.
Відповідно, в цю систему нема як вклинитись. Організувати свою мережу розповсюдження і реалізації...Ха-ха-ха.
Ти ж сам адепт ринкових поглядів на життя. І прекрасно розумієш, що, поки існує потужний попит на "Мєсть лоха" і дуже слабенький на "Перверзію", ніхто не буде інвестувати у невідомих і, відверто кажучи, переважно наразі зелено-жовторотих літераторів. До речі, є приклад оптимістичної, але абсолютно невдалої спроби: Капранови із "Зеленим псом". Вони видають величезну кількість маловідомих українських авторів із гостросюжетними, розважальними, різноманітними творами, але купують їх дуже мало, і, що головне, навіть прийнятна ціна не змушує читачів повестися на цю різнобарвну красоту.
> Розробити чітке перспективне бачення своєї ніші на книжковому ринку України. Визначити свою аудиторію, досконало вивчати її, плекати її та постійно розширювати. При цьому застосовувати такі методи й шляхи, якими не можуть чи не хочуть скористатися провідні видавництва сьогодні.
Думаю, якби це взагалі було можливо, це вже давно зробило би покоління 30-річних. Тобто, готових, сформованих письменників, яким є що запропонувати публіці, на відміну від більшості двотисячників, чиїм багатством є потенціал. Взагалі, мені оці загальні фрази нагадують всілякі обговорення меморандумів Майдану. Чому б не почати з реального питання "звідки взяти гроші?" і "як привернути увагу аудиторії?"
> Думаю, було б варто продовжити обговорення цієї теми. Тут чи деінде?
Бажано на конкретніших прикладах.
2005.09.23 | Стопудів
Важливий дуже також проміжний елемент між друком і продажем
Маркетинг.2005.09.23 | Олесь Бережний
Починаймо підступатися до конкретики!
otar пише:> Як цілком слушно зазначає Богдан Олег на Літклубі, надрукувати книжку не є проблемою, натомість, величезною проблемою є її розповсюдити.
Отаре, згоден на 100%! Саме про це я і писав у своєму попередньому дописі вище.
> Відповідно, в цю систему нема як вклинитись.
Знову згоден на 100%. Однак, я не пропонував вклинюватися в цю систему. Я пропонував вклинюватися в книжковий ринок України та захоплювати свою власну левову частку
Тут важливо те, про що я згадував раніше - paradigm shift. Докорінне переосмислення підходу, що з часом, у кінцевому результаті, призведе до глобальних змін усього ландшафту книготоргівлі в Україні. Дай Боже, щоб ми до цього дожили! Але, я певен, що це неминучо станеться. Тож чому б нам самими не очолити цей невідворотній процес вже зараз?
Ти стисло подав дуже влучну картину книготоргівлі в Україні. Однак, описані тобою типи базуються переважно на традиційних класичних методах торгівлі. Але ж є десятки, як не сотні, инших нових іноваційних унікальних революційних методик, бачень, підходів, концепцій, тощо. Більшість з них започатковувалися й досягали свого розквіту в Америці перш, ніж виплюснитися на решту світу. Наведу кілька конкретних прикладів: автомобіль, літак, телефон, комп"ютер, Інтернет, кредитні картки, фаст-фуд, газовані напої, банкомати тощо - до безкінечности товарів і послуг, які є невід"ємною частиною нашого повсякденного життя. Спочтаку всі вони були лишень фантастичними вигадками диваків, без найменшого практичного застосування аж доти, доки щось десь у голові не клацнуло й потягло за собою валку дивовижних подій і планетарних перетворень.
(Як завжди, я висловлююся трохи багатослівно. На жаль, я не завжди вмію бутии лаконічним. Тож підступаюся здалеку, з розлогими прикладами і лірічєськімі відступлєніями. Але обіцяю, що зрештою дістануся до конкретних пропозицій.
> Організувати свою мережу розповсюдження і реалізації...Ха-ха-ха.
Саме так! І ця мережа повинна настільки ж суттєво відрізнятися від описаних тобою існуючих мереж книготоргівлі, наскільки Інтернет відрізняється від голубиної пошти.
> Ти ж сам адепт ринкових поглядів на життя.
100%! Однак питання україномовної книжки є значно складніше, ніж класичні ринкові відносини. Тут домішуються такі неринкові й вибухонебезпечні елементи, як політика, історія, історична справедливість, постколоніалізм версус неоколоніалізм, неопостглобалізм, анархо-синдикалізм ітеде ітепе... Але я також вже довший час переймаюся цим головним болем і маю деякі власні міркування. Відтак обіцяю тобі розплутати цей клубок і розкласти все по капіталістичнах поличках попиту й пропозиції. Гарантовано!
> І прекрасно розумієш, що, поки існує потужний попит на "Мєсть лоха" і дуже слабенький на "Перверзію", ніхто не буде інвестувати у невідомих і, відверто кажучи, переважно наразі зелено-жовторотих літераторів.
І прекрасно розумію, що один американський аптекар колись почав торгувати в своїй аптеці підфарбованим сиропом з бульбашками. Який би дурень зміг повірити тому аптекареві, що коли-небудь той самий сироп з бульбашками стане найпопулярнішим напоєм на цій планеті, а продаж його приноситиме багатомільярдні прибутки щодня? Отаре, чув колись про "Кока-колу"? Отож. Все починається з маленького першого кроку.
> До речі, є приклад оптимістичної, але абсолютно невдалої спроби: Капранови із "Зеленим псом". Вони видають величезну кількість маловідомих українських авторів із гостросюжетними, розважальними, різноманітними творами, але купують їх дуже мало, і, що головне, навіть прийнятна ціна не змушує читачів повестися на цю різнобарвну красоту.
Чи ти знаєш у чому причина поразок "абсолютно невдалої спроби"? І чому ти певен, що вона саме абсолютно невдала? У чому полягають їхні помилик, якщо це дійсно невдалий підхід? Дуже важливо б це знати. Хоч я думаю про інші підходи.
> Бажано на конкретніших прикладах.
Спробую підвести підсумок тому, що я намагався зараз сказати. А тоді, можливо, започаткую нову гілку виключно для обговорення одного конкретного пілотного проекту на підставі цієї балачки.
1. Отже, ми стовідсотково погоджуємося, що найболючіше питання полягає в розповсюдженні, а не в друці.
2. Конкурувати з навалою москальских видавництв в Україні неможливо за визначенням. І не потрібно. Але для нас всеодно вихід є. Що я пропоную? Уявімо, що на нас сунуть танкові дивізії - російськомовна книжкова продукція. Чи зможемо ми виставити НАШІ танкові дивізії україномовних книжок і перемогти таку Курську битву? Однозанчно, ні. Але ми можемо перемогти інакше. Асиметрично. Тут я бажав би відіслати тебе до тих методів успішної бороьби з московською бронетехнікою, яка майстерно описувалася в знайомих тобі творах - "Пінгвіни" та "Лебедине Озеро"
(Партизанщиною?!
Далі буде.
2005.09.24 | harnack
парадигми культури
Олесь Бережний пише:> Тут важливо те, про що я згадував раніше - paradigm shift. Докорінне переосмислення підходу, що з часом, у кінцевому результаті, призведе до глобальних змін усього ландшафту книготоргівлі в Україні. Дай Боже, щоб ми до цього дожили! Але, я певен, що це неминучо станеться. Тож чому б нам самими не очолити цей невідворотній процес вже зараз?
>
(Гарнак): Я доброзичливо і добромисно торкнуся цього вирішального слова - не беріть за зле (бо мене іноді біснує мовна дидактичність): щось може ПРИЗВЕСТИ лиш до лихого і поганого. Опанування українського поняття каузальності спричинить автентичне зміщення творчої парадигми культури (щоб похизуватись чимось увінчально надмірним і нібивеличним), передусім через занурення у внутрішні форми культури мови (через пана Потебню):
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_rel&key=1112122863&first=&last=&pattern=
2005.09.24 | otar
Нашому б теляті вовка від*****ти...
На превеликий жаль, Олесю, все написане тобою зводиться до "а нумо, придумаймо щось цікаве, оригінальне і дієве і втілимо це щось у життя"!Далі має місце тупе переведення стрілок: якщо раніше в неуспіху молодого покоління можна було винуватити метафізичні чинники та культурну руїну, то тепер виною всьому - наша власна невигадливість та імпотентність. Не можете здійснити "докорінне переосмислення підходу, що з часом, у кінцевому результаті, призведе до глобальних змін усього ландшафту книготоргівлі в Україні" - самі винні, ваші проблеми.
На превеликий жаль, особисто я навіть не повний нуль, а мінус в економіці і бізнесі. Тому можу хіба що переадресувати тебе до тих упевнених у собі молодих людей, які називають себе двотисячниками вже сьогодні.
> І прекрасно розумію, що один американський аптекар колись почав торгувати в своїй аптеці підфарбованим сиропом з бульбашками.
Знов-таки, ти пропонуєш нам придумати щось геніальне. Дякую. Я, натомість, пропоную тобі написати геніальний роман, отримати нобелівську премію і пожертвувати її на розвиток книгодрукування в Україні
> чому ти певен, що вона саме абсолютно невдала?
Я бачу.
>У чому полягають їхні помилик, якщо це дійсно невдалий підхід?
Власне - у щенячому оптимізмі, який не має жодного реального підґрунтя. Типу: наше - найкраще, ура, ми найкраще видавництво, ми познаходили невідомих письменників, які кращі за відомих, улюлю! Насправді ж виявляється, що в більшості своїй ці невідомі письменники саме тому й невідомі, що нема чого читати.
> 1. Отже, ми стовідсотково погоджуємося, що найболючіше питання полягає в розповсюдженні, а не в друці.
Найболючіше питання полягає у відсутності купи грошей, розумного маркетингу і менеджменту і зацікавлених у розвитку саме україномовного книгодрукування талановитих бізнесменів-видавців.
> Ми не будемо кидатися в шабельні атаки проти їхніх танків. Будемо діяти інакше. Мудріше, виваженіше, економічніше, успішніше та летальніше. Асиметрично.
З нетерпінням чекаю конкретики.
2005.09.24 | Олесь Бережний
Наше вовкожерне теля
otar пише:> На превеликий жаль, Олесю, все написане тобою зводиться до ...
Отаре, спробуй у цьому своєму реченні замінити дієслово з часткою -ся на шось дієслівніше. Тобто, "все написане мною" насправді нічого не робить. Роблять з ним ті люди, які читають те все.
> Далі має місце тупе переведення стрілок...
Мабуть, ти "Стрілочника" начитався.
> На превеликий жаль, особисто я навіть не повний нуль, а мінус в економіці і бізнесі.
Зрозоміло, "два нулі".
> Тому можу хіба що переадресувати тебе до тих упевнених у собі молодих людей, які називають себе двотисячниками вже сьогодні.
Будь ласка, переадресуй. Але бажано б до таких людей, які шукають реальних шляхів і готові на реальні дії для втілення своїх ідей.
> Знов-таки, ти пропонуєш нам придумати щось геніальне.
Ні, такого я не пропоную.
> Я, натомість, пропоную тобі написати геніальний роман, отримати нобелівську премію і пожертвувати її на розвиток книгодрукування в Україні
Дякую за пропозицію. Відсьогодні ж починаю над цим наполегливо працювати. До речі, кому саме треба перерахувати цю пожертву на розвиток книгодрукування в Україні, не підскажеш?
> Власне - у щенячому оптимізмі, який не має жодного реального підґрунтя. Типу: наше - найкраще, ура, ми найкраще видавництво, ми познаходили невідомих письменників, які кращі за відомих, улюлю!
Можливий альтернативний варіант: наше - найгірше, провінційно тупе, шароварне, другорядне, антиінтелектуально селянське. Читайте краще велику й могутню літературу братського народу!
> Насправді ж виявляється, що в більшості своїй ці невідомі письменники саме тому й невідомі, що нема чого читати.
Напевне ти знаєш, що серед усіх письменників сучасності з рекордною кількістю романів з рекордними накладами і рекордною кількістю перекладів на майже геть усі мови посідає Агата Крісті. (Наразі твоє чи моє ставлення до неї не має значення) Так от, свій перший роман вона намагалася видати протягом чотирьох років, купа видавництв категорично відмовила цій невідомій письменниці-початківці. А останнє видавництво протримало рукопис майже рік перш, ніж наважилося надрукувати...
> Найболючіше питання полягає у відсутності купи грошей, розумного маркетингу і менеджменту і зацікавлених у розвитку саме україномовного книгодрукування талановитих бізнесменів-видавців.
Отже, будемо чекати, коли це все впаде з неба.
> З нетерпінням чекаю конкретики.
Конкретно: Обрати один текст одного автора й довести його до широкого розповсюдження як в Україні, так i за її межами. Поки все.
2005.09.28 | Roo
Re: Починаймо підступатися до конкретики!
Олесь Бережний пише:> Але ж є десятки, як не сотні, инших нових іноваційних унікальних революційних методик, бачень, підходів, концепцій, тощо. Більшість з них започатковувалися й досягали свого розквіту в Америці перш, ніж виплюснитися на решту світу. Наведу кілька конкретних прикладів: автомобіль, літак, телефон, комп"ютер, Інтернет, кредитні картки, фаст-фуд, газовані напої, банкомати тощо - до безкінечности товарів і послуг, які є невід"ємною частиною нашого повсякденного життя. Спочтаку всі вони були лишень фантастичними вигадками диваків, без найменшого практичного застосування аж доти, доки щось десь у голові не клацнуло й потягло за собою валку дивовижних подій і планетарних перетворень.
Вірно, саме в Америці! Тому що вигадати щось - це одне, а вкорінити, реалізувати, запустити у серію - це зовсім інше. ЕОМ - тіпа комп'ютер - винайдено взагалі в УРСР. І що? все вами перераховане увійшло в життя через комплекс ділових заходів: маркетинг, мережа торгівлі, масове виробництво, реклама. Інвестовано багато! Не забувайте також, що там також не все гаразд було. Хтось ризикував і у нього виходило, а хтось - банкрутував.
2005.09.26 | О.Бутирський
Здається, Ви про Київ...
Я маю на увазі класифікацію книгарень. Ну, не лише в Києві воно так, іще в деяких обласних центрах.Здебільшого, за моїми спогстереженнями, в українських населених пунктах книгарень або вхагалі нема, або вони саме радянські.
2005.09.26 | otar
Та ні, чому ж
"Базарно-ятковий" варіант зустрічається в багатьох місцях. До речі, я бачив українські книжки навіть... на косі біля Кирилівки! Уявляєте? Щоправда, то були лише підручники і словники, але я був справді шокований, побачивши їх серед російських дешевих детективів у імпровізованому курортному магазинчику.2005.09.27 | Олесь Бережний
Кирилівка і Кирилівка
otar пише:> я бачив українські книжки навіть... на косі біля Кирилівки! Уявляєте?
Ні, не зовсім добре уявляю. Адже "Кирилівки" різні бувають. Для киян, наприклад, слово "Кирилівка" здебільшого асоціюється з психіатрічною лікарнею біля Кирилівської церкви на Сирці. Отаре, я певен, що ти мав на увазі якусь іншу Кирилівку... Будь ласка поясни.
2005.09.27 | otar
:))))
Ну, не знаю, чи біля вашої Кирилівки є коса і чи є вона курортом2005.09.23 | ROles
Все просто
Все дуже просто. Для наглядності скористаємося аналогією. Порівняємо літературний процес з річкою. От така собі річка - тече в берегах, в ній ростуть водорості і інші стронговські, живе риба і інші отари. Раптом приходить чоловік з великою лопатою. Перегороджує річку дамбою і пускає її по новому руслу - щоб крутила йому колесо водяного млина.Річка тече. Русло в неї погано, його постійно треба поновлювати, підправляти, закріпляти і так далі. І от, коли чоловік перестав в силу розвалу срср тим всим займатися - річка поступово замулюється, міліє і от вже перетворилась на жиду, а під млином сидять очікуючі і дивляться з надією на струмочок грязючки що потихеньку падає на давно застигле колосе.
Де вода? А вода вже давно пішла старим руслом. І тече ним, така погана, скаламучена, без риб і водоростей, противна зовсім і непридатна ні до чого, хіба для борсання покальчукам і прочим щетинистим тваринам.
Тече, тече, тече - і от вона, дорогі мої - вже пішла чиста!
Селиться перша несміла рибка, принюхується, ще не може розібрати де вона, потяглись тоненькі водорості... ще багато намулу і лазуткіних але вже видно промінчики зайчиками на дні і народ від млина починає підтягуватись до річки - о! ми її побачили!
І ще трошки конкретного - згадаймо централізований процес "ковки письменницьких кадрів" при союзі. Вчителька звертає увагу на талановитого учня (чи мама, чи тітка, чи керівниця гуртка) рекомендує його спілці. Він ходить на літоб'єднання і пішло... і от вже йому "корито" і квартира на Б. Хмельницького. Що ж сталось? Чому так вже нема? - Див. Подерв΄янського (твір, присвячений творчим спілкам) От з тим – все.
Ну а далі? Річка швидко забуває, що текла не тим руслом. Як примирити покоління? А як помирити різну воду?
2005.09.23 | Олесь Бережний
все гідраулічьно! хоча, ймовірно, забагато води. (-)
2005.09.23 | АвторСлова Двотисячники
Re:
А що це за наїзд на Бойченка, Дереша тощо - як на "традиціоналістів". А хто сказав, що двотисячники мають бути різко антагоністами восьмидесятників-дев'яностиків? Коли я вперше вжив це слово, я одразу написав, що двохтисячники є навіть традиційнішими, радше неомодерністами, аніж пост еtс.Саме Дереш і Софія Андрухович вже створили ті шедеври, про нібито-нестачу яких ви так бідкаєтесь. Чим "Культ" і "Старі люди" - не вклад у ВІЧНІСТЬ від двохтисячників ???
2005.09.23 | Oljga
Re:
Здається, ви не зовсім зрозуміли про що йдеться.2005.09.23 | otar
Не знаю, хто Ви, Шановний Авторе, але...
... але ми явно говоримо про абсолютно різні речі. Мені йдеться про авторів, які не орієнтуються на парадигму попередників. Такі є. Бойченко, С.А., Дереш до них не належать. Не бачу причин, з яких Бойченка треба розглядати окремо від дискурсу "90-ників".Якщо вам ідеться про "двотисячників" як про "авторів, які дебютували після 2000 року", то дискусія не має сенсу, бо ми тут говоримо про зовсім інше.
2005.09.23 | АвторСлова Двотисячники
Re:
А чому "двотисячництвом" не називати стилі й світогляди саме Дереша, Софійки, а також, якщо волієте трошки інакшого - то ще Оксани Самари, Галі Логінової, Олегів Коцарєва й Кочевих,Оксани Самари, Каті Калитко, Віталія Шинкара та інших смолоскипівців останніх призовів, та й тих же РоманенкаТкачукЗахарченка???Не хочу нікого образити, але погляньте правді в очі: названі особи та їхні дискурсивні особливості дають мейнстрім молодої літератури сьогодення. А решта стилістик - поки що таки маргінес, хіба нє?
2005.09.23 | Oljga
Re:
Позорище ваш Смолоскип. Зберіть народ за десять років - одних переможців - і порахуйне хто з них ще хоч щось пише.Гранослов вже так обламався - сором дивитись було, але він хоч не претендує на дискурс.
Та прочитайте ж УВАЖНО що пан otar написав!
2005.09.23 | АвторСлова Двотисячники
Re:
все, мовчу, мовчу, у вас тут свій майданний стиль випрацювався, щось розумієте за словами не те, що люди з інших... провулків.а ще мені подобається ваша, Oljga, фрейдистська обмовка: порахуйне, замість порахуйте
2005.09.23 | otar
бо йдеться про зміну поколінь
Я говорю про необхідність (і невідворотність) зміни поколінь, а ви - про продовження отієї гумки, яка тягнеться від середини 80-х. Ви перелічуєте людей, яким вдалося чогось досягти - наприклад, сподобатись старшим і бути виданими у їхніх видавництвах (Малярчук, С.А., Дереш) або переконати старших, що сидять у журі, і перемогти на конкурсі. Відповідно, продовжується орієнтація на покоління 85-2005. І саме літературний смак ЦЬОГО ПОКОЛІННЯ, а не 20-річних, визначає перспективу цих авторів або безперспективність інших.> названі особи та їхні дискурсивні особливості дають мейнстрім молодої літератури сьогодення. А решта стилістик - поки що таки маргінес, хіба нє?
Так, і саме про це я написав у своїй статті: йдеться про сукупність авторів, які наразі перебувають на марґінесі, але цей марґінес може стати "альтернативним мейнстримом" у разі, якщо й надалі для того, аби бути виданим або перемогти у конкурсі, треба буде писати ТАК, ЯК ПАНІВНА ЕЛІТА.
2005.09.23 | АвторСлова Двотисячники
от далася вам та зміна поколінь
А нашо нам альтернативний мейнстрім? Чому не зосередитись на розвиткові наявного?(отакий вже я зануда
2005.09.23 | Oljga
Re: от далася вам та зміна поколінь
Бо наявний всіх вже замучив.2005.09.23 | otar
Бо стрім - уже не стрім, а болото
Не знаю, знов-таки, хто Ви (тому не можу правильно будувати свою лінію захисту), але наголошую на тому, що панівне покоління припинило розвиватись. Це цілком очевидно. Це, до речі, не тільки моє враження від сьогорічного Форуму. Відповідно, мають знайтися ті, хто рано чи пізно скаже: не маєте чого сказати світові - гетьте з трибуни!Така моя позиція. І те, що, на превеликий жаль, перелічені Вами молоді літератори (частину яких я дуже поважаю і високо оцінюю), не сказали жодного нового слова в українській літературі порівняно з попереднім поколінням - це теж сумна правда. На відміну від "марґіналів".
2005.09.24 | Олесь Бережний
"Змінюватися у змінах - це залишатися незмінним" (с) Б. Лі
Занудо, зробіть мені щиру ласку - визирніть у віконечко. Тепер. Якого кольору там листячко на деревах бачите? А яким воно було минулого тижня? А минулого місяця? Отож. Незмінним залишається тільки смерть. Усе живе змінюється й розвивається.АвторСлова Двотисячники пише:
> А нашо нам альтернативний мейнстрім? Чому не зосередитись на розвиткові наявного?
>
> (отакий вже я зануда