Як равлики перемогли вогненного дракона
02/21/2006 | Юрій Шеляженко
В прадавні часи, незадовго після винаходу колеса і задовго до винаходу гамбургера, ще коли завойовники-римляни не встигли підкорити Францію і охрестити її “Трансальпійською Галлією”, стояв собі на місці сучасного Парижа чарівний ліс. Жили в ньому звичайні звірі: лисиці, вовки, ведмеді і кабани, олені й білки, але найбільше там було равликів. І ще жив у Чарівному лісі Лев, цар звірів, що втік з Олдовайської долини в Африці від нового хижацького стада голих мавп, які за допомогою загострених палиць та інших підступних хитрощів винищили все його плем’я.
Ви, можливо, спитаєте: “Чому ліс був Чарівним?”. Справа в тому, що погода там залежала від настрою його мешканців. І оскільки більшістю з них були равлики, то у лісі постійно йшов дощ, стояла мряка й сирість, в якій видно було лише на два-три кроки вперед.
Якось білочка, що жила на старезному дубі посеред лісу, скакала собі, іноді зупиняючись, щоб чхнути, до свого дупла. І зустріла маленького Соняшного Зайчика.
- Привіт! – сказав Зайчик.
- Привіт. Чхи! – сказала білочка.
- Чого у вашому лісі так сиро? – спитав Соняшний Зайчик.
- Це все равлики. Вони постійно хочуть дощу, і тому ми бачимо сонце лише п’ять хвилин на день – коли равлики сплять,- сказала білочка.
- Ніколи не знав, що равлики ще й сплять,- здивувався Соняшний Зайчик.
- Ми самі дивуємось,- посміхнулася білочка.
- Вам, мабуть, байдуже до долі свого лісу, до погоди, в якій ви живете!,- спалахнув Соняшний Зайчик,- А потім дивуєтесь, чому равлики сплять.
Білочка мовчки втупилася у його великі сині очі і двічі моргнула.
- Ви хочете знати, як повернути сонце у ваш ліс? – спитав Соняшний Зайчик.
- Так! – відповіла руденька білочка.
- Тоді збери всіх звірів на галявині посеред лісу, і я вам розповім.
Білочка понеслася по лісу, розповідаючи всім підряд про зустріч з Соняшним Зайчиком. Від захоплення новим знайомством вона навіть перестала чхати.
Скоро всі звірі зібралися на галявині посеред лісу. Соняшний зайчик прийшов не одразу. Спочатку він стрибав по листю кленів, потім впав на мокрого ведмедя, проїхався по гриві Лева, царя звірів, і нарешті сів на височезний камінь посеред галявини.
- Слухайте, звірі! – сказав він,- Я найперший і улюблений син Сонця, і я скажу вам, як повернути денне світило у цей сирий, заляпаний дощем ліс!
Звірі уважно слухали.
- Равлики перемогли вас, бо їх багато. Але душа у кожного з них маленька, тому вони не можуть хотіти дощу, сирості і мряки дуже сильно. Ви здатні перемогти їх, якщо дуже захочете побачити сонце – всією душею.
Соняшний Зайчик зробив паузу, щоб дати звірям час усвідомити сказане. Звірі тихо тупцювали у грязюці під шелест дощу. Вони мовчали, нічого не відчуваючи. Тільки равлики відчували незгоду і обурення, але вони не могли висловитися, оскільки Бог створив їх німими.
- А як нам захотіти більше сонця? – спитав нарешті Лев, цар звірів.
- Закрийте очі,- наказав Соняшний Зайчик.
Звірі слухняно заплющили очі.
- А тепер уявіть собі Сонце, велике, гаряче. Ласкаві промені лоскочуть вам шкіру, синє небо підморгує весело, електрика теплої землі наповнює силою м’язи...
На галявині потепліло. Настав полудень, і равлики заснули. Мряка потроху розсіювалась. З неба визирнуло сонце.
- Відкрийте очі!,- сказав соняшний зайчик.
Звірі відкрили очі і побачили сонце.
- Ви бачите сонце. Воно належить вам! – сказав соняшний зайчик.
І звірі підняли очі на сонце. Ведмеді стали на задні лапи, наче у молитві сяючому дискові. Білки в шаленстві підстрибували.
Мряка розсіялась остаточно. Повітря стало засушливим. Минуло п’ять, десять, п’ятнадцять хвилин, а сонце не зникало з неба, і дощу все не було. З маленькими радісними сонячними зайчиками в очах звірі розбігалися від галявини, впевнені, що їм вдалося повернути сонце.
А тим часом равлики прокинулися і зустріли сонячний день. Світило посміхалося їм теж, тільки якось сумно. За кілька годин в лісі не залишилось жодного сирого місця.
Один старий мудрий равлик виповз на галявину посеред лісу і побачив на ній палаючого нестерпним світлом Вогненного Дракона.
“Хто він?” – подумав старий мудрий равлик.
- Я Великий Соняшний Зайчик, улюблений син Сонця і володар цього лісу! Небеса наповнили мене божественною силою! Всі звірі повинні вклонитися мені! – загарчав Вогненний Дракон.
Старий мудрий равлик посміхнувся.
- Я не вмію вклонятися,- зауважив він.
Тоді Вогненний Дракон дихнув протуберанцем у бік равлика. Старого мудрого равлика не стало. Лише пуста мушля залищилась на його місці, суха й кістлява, як череп з кургану.
- Ха-ха-ха! – голосно засміявся Вогненний Дракон і полетів над лісом, винищуючи сотні равликів кожним своїм поглядом.
Звірі спочатку вітали Вогненного Дракона як свого покровителя, що не дав Чарівному Лісу остаточно перетворитися на болото. Вони все ще бачили в ньому того Соняшного Зайчика, що привів їх на галявину і показав, як треба боротися за своє майбутнє.
Згодом вони втомилися від вічного полудня, від колихань розплавленого повітря на горизонті та від поту, що постійно застилав очі. Коли навіть кабани стали валитися на землю від сонячних ударів, загальна радість вщухла. Звірі спробували ховатись від Вогненного Дракона у тіні старих дерев, дубів і кленів, буків і тополь, але Дракон сушив і палив зелене листя просто на гілках, і полум’яні соняшні зайчики продовжували смертельний танок над кожним мешканцем Чарівного лісу.
Якось звірі пішли до річки на водопій, але не знайшли своєї річки – лише сухе русло, всіяне білими скелетиками риб. Спрага та зневіра охопила Чарівний ліс.
І тоді Лев, цар звірів, знову зібрав на центральній галявині всіх мешканців лісу, яким вдалося залишитися живими.
- Ми повинні побороти Вогненного Дракона! – сказав він.
- Як? Він великий і гарячий, до нього не підступишся,- сказала одна косуля.
- Ми повинні врятувати равликів. Тільки захищаючи слабкого, можна повернути справедливість.
- Але Дракон спалив їх всіх! – заперечила косуля.
- Він убив лише найсміливіших равликів, тих, які не захотіли чи не встигли сховатися. Пошукайте під каменями, в дуплах дерев. Ми повинні піклуватися про них, як про останню надію на порятунок від Вогненного Дракона,- тут Лев, цар звірів, відкрив пащу, і всі побачили у нього в роті трьох равликів. В далекому майбутньому мешканці міста Парижа, що виросте на місці Чарівного лісу, так само сміливо ковтатимуть устриці й жаб’ячі лапки.
- Коли знайдете равлика і покладете в рота, він відчує вашу довіру і захоче вам допомогти. Передайте равликам частину своєї душі, полюбіть їх. Тоді вони перестануть боятися Вогненного Дракона і допоможуть нам.
Лев, цар звірів, був правий. Чим більше звірі знаходили равликів, ховаючи їх у себе за щоками, тим більш вогким ставало повітря. У небесній синяві раптом виросли хлопкові поля білих хмар, що повільно наливалися дощовою водою. Вогненний Дракон перестав безтурботно просторувати у небі, спалюючи гарячим подихом все підряд. Він закрутився на одному місці, волаючи:
- Пощадіть!
А сонце посміхнулося звірям, і впала перша крапля дощу. Потім ще одна. І ще… Дощик продовжував накрапувати.
Вогненний Дракон зменшувався з кожною секундою. Він шипів і парував, поки не перетворився на малого соняшного зайчика, який стрибнув кудись і зник – загубився серед безлічі інших соняшних зайчиків.
Звірі випустили равликів з рота на траву, на дерева, на камені. Обережно витягуючи ріжки-антени, малі герої поповзли в усі боки під променями сонця і краплями легенького дощу.
Над Чарівним Лісом, в чистому повітрі, наповненому пахощами польових квітів, серед крапель дощу сплелася веселка з сонячних променів. Вона ще довго миготіла над лісом – навіть тоді, коли дощ припинився.
Так серед звірів стало порівну равликів і соняшних зайчиків. Мир, щастя та вічна весна запанували у Чарівному лісі.
Юрій ШЕЛЯЖЕНКО
Відповіді
2006.02.21 | Горицвіт
ніасіліл, але
"соняшний" - насправді сонячний. Якщо це не спеціальний авторський правопис.2006.02.21 | Юрій Шеляженко
Я знаю про правопис. Просто захотілося так писати (-)
2006.02.21 | Олесь Бережний
ніасіліл 2, але правопис уже поліпчуєца! (-)
2006.02.21 | Юрій Шеляженко
Та шо за напасть - перевелася читацька потенція на Майдані.. (-)
2006.02.22 | Сергій Кабуд
а сенс довічний- українцю потрібно знищити своїх ворогів
і жити за власними законамиприблизно як у народних оповіданнях про кулемет, бандеревців і кацапів))))
2006.02.22 | jz99
а тоді хто тут ху за сюжетом?
Сергій Кабуд пише:> а сенс довічний- українцю потрібно знищити своїх ворогів
> і жити за власними законами
> приблизно як у народних оповіданнях про кулемет, бандеревців і кацапів))))
Як не поверну, щось поки що ніяк не прикладу до цієї казочки українців з їхніми ворогами.
Швидше йдеться про коаліцію між Ющенком та Януковичем
2006.02.22 | Сергій Кабуд
хе, може й так, але курці(мені)просо(повстання) сниться(-) :)
2006.02.23 | Юрій Шеляженко
Хоча б так: равлики - консерватори, зайчики - ліберали.
jz99 пише:> Як не поверну, щось поки що ніяк не прикладу до цієї казочки українців з їхніми ворогами.
Дуже просто: поки в Україні є політичні свободи, Росія над нами не має влади, бо там не вміють контролювати демократію.
Якщо б у нас була одна домінуюча проросійська партія, скоро б настав кінець незалежності України.
Якщо б у нас була одна домінуюча шароварно-патріотична партія, скоро б, враховуючи неоднорідність контингенту на сході та заході України, ця партія всім би остогидла, і тоді б легко прийшла до влади одна домінуюча проросійська партія.
Якщо б у нас була одна домінуюча проамерикансько-проєвропейська партія, сталося б так само, як і з шароварно-патріотичною партією.
Але у нас є весь політичний спектр, від регіональних бандитів і червоних емісарів Москви до популістсько-бездіяльних наснуків, радикально-соціал-патріотичної Тимошенко та замріяно-соціалістичної соцпартії.
І тому кожен, хто трішки вміє думати або заробляти гроші, за бажання обов'язково приб'ється до однієї з впливових партій. Всяка думка буде врахована, опублікована, прочитана та вислухана. Хоч не завжди з конструктивним результатом, але ж і без трагедій цілковитої ігнорації.
От у такій рівновазі всіх політичних течій є насправді наша сила. В Росії не вміють жити без домінуючого дракона, а ми живемо у рівновазі консервативно-маразматичних равликів та ліберально-баблократичних сонячних зайчиків, і плодами їх конструктивної конкуренції є розвиток України.
> Швидше йдеться про коаліцію між Ющенком та Януковичем
Нєєє. Така коаліція була б чимось на зразок пакту Молотова-Ріббентропа: зрада, обман і гарантія спустошливої війни після розвалу коаліції.
2006.02.24 | jz99
я вже плутаюся у зайчиках
> Re: Хоча б так: равлики - консерватори, зайчики - ліберали.зайчики які — сонячні чи пухнасті?
Юрій Шеляженко пише:
> jz99 пише:
> > Як не поверну, щось поки що ніяк не прикладу до цієї казочки українців з їхніми ворогами.
> Дуже просто: поки в Україні є політичні свободи, Росія над нами не має влади, бо там не вміють контролювати демократію.
А хто у казці Росія? Дракон, Сонячний Зайчик чи сонце?
> Якщо б у нас була одна домінуюча проросійська партія, скоро б настав кінець незалежності України. Якщо б у нас була одна домінуюча шароварно-патріотична партія, скоро б, враховуючи неоднорідність контингенту на сході та заході України, ця партія всім би остогидла, і тоді б легко прийшла до влади одна домінуюча проросійська партія. Якщо б у нас була одна домінуюча проамерикансько-проєвропейська партія, сталося б так само, як і з шароварно-патріотичною партією. Але у нас є весь політичний спектр, від регіональних бандитів і червоних емісарів Москви до популістсько-бездіяльних наснуків, радикально-соціал-патріотичної Тимошенко та замріяно-соціалістичної соцпартії.
За великим рахунком, то воно може, й так, Ваша правда. В мене подібні думки теж виникали. Щоправда, не на рівні політичному, а на громадському. І без бандюків. І без запроданців. Конструктивним може бути лише суперництво точок зору людей приблизно одного рівня, скажімо так, моральності чи неморальності.
> І тому кожен, хто трішки вміє думати або заробляти гроші, за бажання обов'язково приб'ється до однієї з впливових партій. Всяка думка буде врахована, опублікована, прочитана та вислухана. Хоч не завжди з конструктивним результатом, але ж і без трагедій цілковитої ігнорації.
Це Ви дуже ідеальну картинку намалювали
> От у такій рівновазі всіх політичних течій є насправді наша сила. В Росії не вміють жити без домінуючого дракона, а ми живемо у рівновазі консервативно-маразматичних равликів та ліберально-баблократичних сонячних зайчиків, і плодами їх конструктивної конкуренції є розвиток України.
А, ну тепер зрозуміло! В мене з сонячними зайчиками була семантична проблема
> > Швидше йдеться про коаліцію між Ющенком та Януковичем
> Нєєє. Така коаліція була б чимось на зразок пакту Молотова-Ріббентропа: зрада, обман і гарантія спустошливої війни після розвалу коаліції.
Еге ж.
2006.02.23 | Юрій Шеляженко
і при тому потрібно не накликати собі вогненного дракона (-)
2006.02.22 | jz99
цікава байочка
треба подуматиНа перше враження, якщо серйозно, то трохи нагадує карикатури на пророка Мухамеда… Точніше, ідея про перетворення сонячного зайчика на дракона…
А чому равлики були такими безсердечними стосовно інших мешканців? І в чому була мудрість мудрого равлика, якщо він не бачив страждань лісних звірів? У казочці немає важливого пояснення! На яких засадах тепер тримається той паритет між звірями і равликами — вимушена необхідність (і равлики в душі продовжують зневажати звірів, тільки що їм не дають більше всієї влади над погодою, а звірі, в свою чергу, ставляться до равликів як до стихійної сили, якою треба керувати) чи мир, дружба, пиво?
І взагалі, чи випадково, що йдеться про стосунки між істотами з різних щаблів біологічного розвитку?
2006.02.23 | Юрій Шеляженко
Філософські препарації. Дубль перший.
jz99 пише:> На перше враження, якщо серйозно, то трохи нагадує карикатури на пророка Мухамеда… Точніше, ідея про перетворення сонячного зайчика на дракона…
Про дотичність до релігії я не думав, радше про дотичність до політики. Навряд чи погода в церкві залежить від її прихожан
> А чому равлики були такими безсердечними стосовно інших мешканців?
В силу своєї природи.
По-перше, серця їм Бог не дав.
По-друге, не їх вина, що погода в лісі залежить від сили їх бажань та їхньої кількості. А вони хочуть дощу.
> І в чому була мудрість мудрого равлика, якщо він не бачив страждань лісних звірів?
Просто і тупо: у небажанні вклонятися Вогненному Дракону.
> У казочці немає важливого пояснення! На яких засадах тепер тримається той паритет між звірями і равликами — вимушена необхідність (і равлики в душі продовжують зневажати звірів, тільки що їм не дають більше всієї влади над погодою, а звірі, в свою чергу, ставляться до равликів як до стихійної сили, якою треба керувати) чи мир, дружба, пиво?
Нє, на рівновазі між равликами та сонячними зайчиками.
> І взагалі, чи випадково, що йдеться про стосунки між істотами з різних щаблів біологічного розвитку?
Не випадково. У будь-якому демократичному лісі є цей фактор, який, втім, не перекреслює тієї істини, що всі звірі рівні перед законами природи...
2006.02.24 | jz99
а чому бідолашні равлики сплять лише по 5 хвилин на добу?
І ви подивіться на отих мені хранцузів! Лісові звірі, значицця, ховали равликів у своїх ротиках, рятуючи їм життє, а люди, до ладу не розібравшись, тих равликів їдять!Юрій Шеляженко пише:
> jz99 пише:
> > На перше враження, якщо серйозно, то трохи нагадує карикатури на пророка Мухамеда… Точніше, ідея про перетворення сонячного зайчика на дракона…
> Про дотичність до релігії я не думав, радше про дотичність до політики. Навряд чи погода в церкві залежить від її прихожан
Та трохи, мо’, й залежить. Прихожани можуть поскаржитися на попа чи взагалі ходити до іншої церкви.
> > А чому равлики були такими безсердечними стосовно інших мешканців?
> В силу своєї природи.
> По-перше, серця їм Бог не дав.
> По-друге, не їх вина, що погода в лісі залежить від сили їх бажань та їхньої кількості. А вони хочуть дощу.
Логічно. Але в них був мудрий равлик. Який і розмовляти вмів. Це означає, що Бог розум равликам дав, а серце — ні. Нелогічно!
> > І в чому була мудрість мудрого равлика, якщо він не бачив страждань лісних звірів?
> Просто і тупо: у небажанні вклонятися Вогненному Дракону.
Саме по собі це ще не ознака мудрості. Якби не було уточнення, що равлик мудрий, то його відповідь "равлики не вміють вклонятися" могла б сприйматися зовсім інакше: наприклад, як здивована дитяча наївність. Будь-хто намагається чинити природний опір спробам примусу.
А мудрий равлик міг би (навіть нехай і не маючи серця, але бодай з холодних тверезих міркувань) намагатися попередити своїх співвітчизників (чи як їх там
> > У казочці немає важливого пояснення! На яких засадах тепер тримається той паритет між звірями і равликами — вимушена необхідність (і равлики в душі продовжують зневажати звірів, тільки що їм не дають більше всієї влади над погодою, а звірі, в свою чергу, ставляться до равликів як до стихійної сили, якою треба керувати) чи мир, дружба, пиво?
> Нє, на рівновазі між равликами та сонячними зайчиками.
Тобто, все ж таки равлики стихійна сила.
> > І взагалі, чи випадково, що йдеться про стосунки між істотами з різних щаблів біологічного розвитку?
> Не випадково. У будь-якому демократичному лісі є цей фактор, який, втім, не перекреслює тієї істини, що всі звірі рівні перед законами природи...
А тут вже виходить, що равлики не стихійна сила, а рівноправні із звірями. Але ж серця в них немає (хоча при цьому маленька душа є — як це можливо?), керувати своїми бажаннями вони не можуть, і натомість ними керують леви, зайці та білочки, дотримуючись балансу між дощем і сонцем. Тоді равлики все ж таки не підпадають під демократичні процеси, вони ресурс