07/09/2006 | Kzm

Хай несе мене ріка...


День перший


Вчора у Києві на Співочому полі розпочався міжнародний фольклорний фестиваль «Країна Мрій», що народився завдяки Олегу Скрипці і проходить уже втретє. Спочатку (як і годиться на Івана Купала) неподалік головної сцени були встановлені солом’яні фіґури Купайла та Марени – символи купальських свят. Потім на сцену вийшли гурти автентичного співу. Після привітань організаторів фестивалю, і в тому числі Олега Скрипки, а також віце-прем’єр-міністра з гуманітарної політики В’ячеслава Кириленка, який запевнив, що уряд і надалі буде підтримувати фестиваль грошима, вони – тобто гурти – виконали по одній пісні з власного репертуару. Знайомство відбулося. І – почалося основне дійство…

-----------------------------------------------------------------

Ріка пісень, здавалося, підхоплювала людей ще до того, як вони діставалися Співочого поля – цей особливий настрій, коли очікуєш дива, коли, нарешті, даєш серцю волю мріяти, не приховувати почуттів, коли дивишся на людей, на світ новими очима. Місто було радісно-збуджене, то там, то тут лунало: «Шановний, не підкажете, де «Країна Мрій»?» – символічне запитання, і водночас конкретне – від гостей Києва, що приїхали на фестиваль уперше. І це надихало охочих розказати, вони випромінювали посмішку, очі їхні радісно спалахували, і вони ніби пірнали в один потік з тим, хто запитував, в одну стихію – музику, яка не може нести нічого, окрім сили добра.

Добро врятує світ. Добро, краса, музика – то одне ціле. Справжня музика, народна. Якій не потрібні штучні прикраси. Яка робиться серцем. І в цьому переконались глядачі, коли на сцену вийшов перший же гурт – «Fanfare-Orkestra» (Київ), який, до речі, не був заявлений у програмі – що розкішною енерґетикою духових інструментів, акордеону, скрипки, флейти, барабанів захопив увагу тисяч людей і наповнив їх неповторним румунсько-балканським духом.

Потім були «Карпатіяни», теж з Києва. Намагання дійти до коріння автентики, зазирнути в історію, оживити мелодії, інтонації, що звучали сотні років тому на нашій землі – от що було тут головним. Ритми та розспіви зачарували слухачів.

За ними виступав фінський гурт «Вілдас». Звучали саамські пісні. Автентичні інструменти, багато в чому незвична для нас манера співу, що її демонструвала солістка – то було цікаво; відчувалося, що це – справжнє, необроблене, точніше, не перероблене на «попсовий» лад дійство. Це були трохи гіпнотичні мелодії, співзвучні, мабуть, природі європейської півночи.

А після того – близькосхідні мелодії, що їх подарувала Наташа Атлас – співачка з Великої Британії, знана в усьому світі, яка разом зі своєю чудовою групою надзвичайно сильно «завела» публіку – люди не хотіли відпускати її зі сцени, але час для виступів було вже вичерпано. На жаль.

Отак завершився перший день фестивалю.

Зайве й казати, що під кінець танцювали майже всі.

Як у пісні Олега Скрипки:

Хай несе мене ріка
У фантастичному човні,
У небо несе,
Наче уві сні.

Та ріка – ріка пісень – не може обміліти, не може висохнути. Це – наша душа.


День другий

Здається, ріка музики перетворилася на море. Це море хвилювалося по всьому Співочому полю, на всіх його сценах. «Не фестиваль – явище природи», – сказав хтось у людському потоці, коли я проходив повз численні столи, де народні майстри виставили свої вироби. Дійсно, так. Це вже явище природи, і воно не вписується в будь-які рамки. Тому охопити його, передати словами неможливо. Як неможливо бути одночасно біля всіх сцен і майданчиків, де щось відбувається. Подаю лишень окремі штрихи.

Раїса Тандалай – співачка з Алтаю. Віртуозне володіння голосом, наслідування крику птахів, справжнє перевтілення (тут війнуло вже Далеким Сходом, де вживання в образи тварин є частиною національної культури – зокрема, в Китаї), гра на народних інструментах. Відчуття первісної гармонії, шаманізму, розкутої сили природи.

Антоній Пільх – лютніст із Польщі. Співає пісні доби ренесансу та бароко. Жива традиція – ось що вражає в його виконанні, глибокий зміст тих пісень, котрий стає ясним, бо співак теж перевтілюється – в даному разі – у настрій кожної пісні. Повністю. Людина щезає, залишається тільки слово та голос. Дивовижно.

Кліф Степлтон і Джонатан Шорленд – музиканти з Великої Британії. Грають на старовинних інструментах – хурді-гурді (схожім на нашу ліру) та волинці і різноманітних флейтах. Медитативна, відроджена ними старовинна музика зачарувала присутніх. Шкода, що на папері не можна передати звучання тієї музики, звучання музики, що взагалі лунає на цьому фестивалі!

Під вечір люди починали танцювати коло великої сцени – цього разу «давав джазу» Іво Папазов зі своєю групою – жива легенда з Болгарії. Фолк з балканським присмаком і, звичайно ж, з болгарськими мелодіями і піснями, бездоганно виконуваний, змусив людей кинути все і віддатися рухові. Прекрасно! Іншого слова немає.

Довершив справу повного розкріпачення душ щасливих глядачів спільний проект французьких музик з групи «Ред Кардель» і українського фольклорного колективу «Гуртоправці». Бретонська етнічна музика, що її грають французи, у поєднанні з українськими співами, виявляється, створює вибуховий ефект. Оцей «вибух» і пережило вчора Співоче поле, ущерть заповнене людьми. Вулкан – не вулкан, а щось таки схоже.

Сьогодні – останній, заключний день фестивалю. Має бути ще багато цікавого – майстер-класи танців, виступи Едзюн Єчіки, дзенського монаха, що грає на бамбуковій флейті, кобзарів, гуртів з Литви, Угорщини, України, етномузичного театру з Грузії – всього не перелічиш. Завершить програму Олег Скрипка з оркестром.

Що нас чекає – уже не море вражень, а океан? Всесвіт? Не знаю. Хай скаже музика. Приходьте – й самі все відчуєте.


День останній

На мажорній, світлій ноті завершився фестиваль. Олег Скрипка представив програму пісень «у новому форматі» – з оркестром, що надало тим пісням теплого, інтимного характеру і водночас природнього драйву. Серед новинок – всесвітньовідома пісня «Очі чорні» та «Біда» Володимира Висоцького, перекладені українською мовою. Нові, вже відомі та народні пісні у виконанні Олега Скрипки – все це було поєднано духом, що його несли цимбали, труби, скрипка, перкусія, підспівки – тобто духом живої традиції.

Вечір. Спалахнули солом’яні фіґури Купайла та Марени, і «фантастична ріка», створена думками і прагненнями величезної кількости людей, зринула у небо.

Не хочеться розставатися. Але… «Хай Країна Мрій справдиться не тільки на три дні у році, а на повсякчас! – сказав Скрипка. – Не віддамо Україну бандитам?» – «Не віддамо!» – відповідають люди. І буде саме так. Запорукою тому – наша щира упевненість і напучення дорогих гостей – як, наприклад, японця Едзюна Єчіки, що проспівав буддійську «Сутру Серця» – від серця до серця. Тільки силою духу можна перемогти зло і безнадію.