04/23/2007 | dyskurs

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА ЧАСОПИСУ «КНИЖНИК-REVIEW» КОСТЯНТИНА РОДИКА

Дорогий пане Костянтине!
Ви знаєте, що ми завжди сприймали «Книжник» з любов’ю, а Вашу працю з повагою. Знаєте, що ми завжди мали за честь бути авторами єдиного, на превеликий жаль, вітчизняного книжково-критичного часопису. Знаєте, що ми болісно переживали його тимчасову вимушену відсутність. Знаєте, з якою радістю зустріли поновлення виходу улюбленого видання.
На жаль, уся ця радість розвіялася, мов дим, після того, як із приходом у Вашу редакцію на посаду літературного редактора одного по-людськи вкрай непорядного чолов’яги ми раптом перестали впізнавати своїх статей, як і статей багатьох знаних друзів-книжників. Принаймні з наших (і, на превеликий жаль, далеко не лише наших) останніх публікацій у Вашому поважному виданні випливає, ніби ми (і, на превеликий жаль, далеко не лише ми) остаточно змаразматіли, спримітизувалися, взялися з поважним виглядом проголошувати смішними словами прописні істини…
Щоб не бути голослівними, закликаємо вас порівняти бодай статтю Івана Андрусяка «Розлите філософування» на авторському сайті http://dyskurs.narod.ru із тим, що під неадекватною назвою «Трипілля в темпі маршу» залишилося від неї в «Книжнику»; статті Катерини Борисенко «Жити духом, не жити царством» і «Людина епохи бароко» на авторському сайті http://baroqu.narod.ru – із тим, що сталося з ними в «Книжнику», де друга стаття отримала чомусь ідіотичну назву «Людина-бароко»!
Дорогий пане Костянтине! Ми й близько не маємо себе за невідь-яке цабе, котре дується на найменшу спробу його поправити. Навпаки – ми абсолютно свідомі того, наскільки важливий інститут літературного редаґування, і не раз висловлювалися щодо цього в пресі, у тім числі й на шпальтах «Книжника-review». Закономірно, що кожну адекватну правку в будь-якому нашому тексті ми схильні сприймати не інакше як із вдячністю. Але ж даруйте – кожна неупереджена людина, порівнявши ориґінали й «трансформації» вказаних статей, просто не може не помітити, що йдеться тут зовсім не про правлення мови й узгодження з певними правописними нормами, а про перекручування думок, примітивізування стилю, а подекуди й відверте знущання.
Справжня причина цього бачиться нам більш ніж прозаїчною – адже не так давно і не де інде, як на шпальтах «Книжника-review» хтось писав про кричущу непорядність одного «критика з трьох літер», який не зупиняється ні перед чим заради вдоволення власного викривленого самолюбства і здатний «залюбки» познущатися зі світлого образу класика, зі страшної невиліковної хвороби письменника-сучасника, з особистих негараздів свого ще недавно приятеля, з пам’яті батька свого ж таки наукового керівника…
Ваша біда, дорогий пане Костянтине, в тому, що ви зважилися взяти на роботу отакого глибоко по-людськи непорядного типа, який тепер заради задоволення своїх збоченських амбіцій псує справу Вашого життя, примітивізуючи й перекручуючи не лише наші скромні дописи (якби йшлося лише про нас, то ми б, їй-Богу, махнули рукою й промовчали), а сам журнал, значення якого для вітчизняної книжности годі применшити, тоді як із «критиком з трьох літер» воно зводиться нанівець.
Щиро переймаючись долею «Книжника», застерігаємо Вас, дорогий пане Костянтине: рано чи пізно з Вами цей тип поведеться точнісінько так само, як досі поводився з усіма, хто його підтримував і бажав йому добра.
Отож, засвідчуючи Вам нашу незмінну повагу, ми з жалем змушені повідомити про те, що призупиняємо будь-яку співпрацю з «Книжником-reviw». І готові поновити її будь-якої миті, якщо буде на це Ваше бажання, а редакція очиститься від непорядних істот.

Іван АНДРУСЯК, Катерина БОРИСЕНКО