Відповіді

• 2010.02.15 | Тамара Костецька

  Re: Мінкульт заборонив друк газети «Кримська світлиця»

  Тамара Костецька.
  «Кримська світлиця»
  (Реінкарнація)
  
  Та святиться ім’я твоє!
  Хай святиться!
  Тільки не помирай, «Кримська світлице»!
  Дешеву пляжну повію
  зробили з тебе, розцяцьковану,
  а душу твою спантеличено
  і зацьковано…
  Пусто-порожній реліз
  не звеселить подорожнього.
  Так жалко,
  жаль до сліз
  листочка твого кожного…
  Я знаю магічні слова,
  щоб тебе оживити.
  От і нагода трапилася
  тебе зцілити.
  Хай хижа сторота п’янь
  отут у Києві
  Не чує твоїх волань –
  в такому похмільному вияві
  любові до тебе… Агов!
  Світися, світлице світла!
  Свята і спасенна душа
  на диких вітрах не зблідла.
  Знову заграй життя кольорами,
  а не мертвотним блиском!
  Хай заспіває щасливе «Джерельце»
  біля твоєї колиски!
  Хай золоті потоки любові,
  добрі, веселі і чулі
  славу співають твоєму поводиреві, пану Качулі.
  Пощади, сохрани і помилуй ,Творець,
  нашу мову, державу, світлицю…
  Хай святиться ім’я Твоє у віках!
  Хай святиться…
  
  12.02.2010
  http://ukrslovo.blogspot.com/

• 2010.03.24 | Felicidada

  Хто «з’їв» «Кримську світлицю»?

  Хто «з’їв» «Кримську світлицю»?
  Журнал «Старожитності та сучасність» 24-03-2010
  
  Відкритий лист Українському Урядові, редактору «Кримської світлиці» панові Пилунському
  
  Якщо це так, то у Дереві Життя Українства взагалі, а кримського зокрема, вирубано половину розкішної крони. Бо чого варті партійні газетки, що роздмухують міжусобну ненависть? А от «Кримська світлиця» В. Качули за духом була ідентичною українському характерові: толерантною до опонентів, але, де треба, то і наступальною в ідеології... І таку ми її передплачували на цілий рік. Та «рідні урядовці» порушили нашу угоду й громадянське право на вибір газети та «підсунули» нам картинки й ідею зречення від українства, або поголовне змішування етносів: он, бачте, українець-християнин Каленчук О.П. уже давно перекинувся на іншу віру, назвався Алі Мухамедом, а ви й досі прагнете чогось українського... Спасибі Владиці, що «потішив» нас зворотним переходом мусульман у християнство.
  
  Що ж, у кожній нації є люди, які ходять по життю зиґзаґами, а то й, може, уздріли духовні переваги віри іншого етносу. Таке трапляється, та не є визначальним у людських спільнотах. А Ви, пане Пилунський, думаєте інакше? Чи міркуєте (а, може, за Вас розмірковував «український уряд»?), що нашим російськомовним і татарськомовним друзям не треба вчити державну мову? Тому Ваша газета тримовна? Вважаємо це приниженням українських громадян іншого етнічного походження.
  
  Редакторська стаття « Кримської світлиці» у № 6-7 за лютий досить обтічна, але з неї ми зрозуміли, що «старому» нема вороття. Це вже як і що трактувати, як «старе». Попередня «Кримська світлиця» була давня і своїм змістом зібрала відповідних передплатників... Рідні державники-співзасновники змінили папір і дизайн газети - це похвально. Але ж із картинок на суші й під водою, які превалюють над читвом, ми, дорослі передплатники, вже виросли!
  
  У покараній за українськість газеті «Кримська світлиця» ми ще мали хліб насущний для внуків-правнуків: «Джерельце» раз на місяць і Кримчаночку щотижня у кольорі. А якщо «не нагнеш молодий дубок, то до старого дуба не берися» (народна мудрість). Це ж була чи не найкраща дитяча газетка-сіяч, про яку так майстерно дбав Д. Кононенко. А де тепер літературна сторінка цього ж редактора? Звісно, художні твори можна читати й у книжках! Та не часто беремо їх до рук за браком часу, а от у газеті неодмінно почитаємо. Саме тому й вимагаємо повернути нам передплачену нами «Кримську світлицю» та її редактора Віктора Качулу.
  
  З повагою - група львівських передплатників газети «Кримська світлиця»:
  1. Ярослав Гірник - полковник, голова ЛОВ ВОВ,
  2. Любов Романюк - Відмінник охорони здоров'я,
  3. Олександра Захарків - доцент ЛОІ ППО,
  4. Мирослава Зваричевська - Заслужений учитель України,
  5. Володимир Королюк - інженер, учасник Другої світової війни,
  6. Євгенія Ямінська - музикознавець,
  7. Анастасія Гумницька - Заслужений учитель України,
  8. Марта Бретун - голова товариства «Рідна школа»
  та ще 21 підпис.
  
  Журнал «Старожитності та сучасність»
  http://stepan53.livejournal.com/162284.html?style=mine#cutid1
  http://www.telekritika.ua/daidzhest/2010-03-24/51839?cbk=1

• 2010.04.10 | Felicidada

  Re: Мінкульт заборонив друк газети «Кримська світлиця»

  На жаль, модератор форуму "Крим" вважає цю статтю неконструктивною критикою і закрив обговорення. Прошу ознайомитись і дати оцінку про відповідність статті критеріям Майдану.
  
  ЗАКАЗУХА ПОПЕРЛА
  
  З кінця минулого року почали публічно підніматися питання про долю газети „Кримська світлиця”, над якою несправедливо учинив розправу руками своїх поплічників колишній міністр культури і туризму України В. Вовкун, звільнивши з роботи її редактора Віктора Качулу та розгромивши трудовий колектив. Проте, коли редактор звернувся до суду, захисники редакції припинили публічні виступи, щоб ніяким чином не впливати на судове рішення. Тим більше, що порушення трудового законодавства з боку Вовкуна і його прислужників очевидне. Але команда порушників не витримала. Напередодні судового розгляду, яке, нагадаю, відбулося 29 березня в Київському районному суді м. Сімферополя, у засобах масової інформації поперла заказуха, на світ божий вилилася маса липових звинувачень проти того ж Качули, певно, з надією, що всю цю гидоту прочитають судді і ... Словом, зрозуміло. Про свої наміри вони так прямо і заявляють: „Отож, творчі працівники ДП \"Газетно-журнальне видавництво\" Міністерства культури і туризму України вимушені ще до судової ухвали дещо охолодити емоції таких \"захисників української преси\" на півострові”- (виділено мною - А.К). Це примушує й нас повернутися до болючої теми переслідувань кримських патріотичних журналістів.
  Авторами першого опусу заказухи, обнародуваного, як не дивно, у газеті «Нація і держава», яка, можна сказати, була посестрою «Світлиці» того зразка, що редагувався В. Качулою, стали аж два заслужені журналісти України - Іван Малюта та Анатолій Ситник і прилиплий до них Володимир Бурбан. Останній для поважності підписався званням „заслужений працівник культури” та „письменник”. Не відаю, яке він там колись писав „письмо”, що дописався аж до письменника, але це гуртове заслуговує особливої уваги. Воно надто поважне. Написане в дусі справжнього соціалістичного реалізму, бо, як і годиться, захищає „добро”, тобто, начальство, і бореться проти „зла”, тобто, проти тих, хто спробує протистояти начальственному свавіллю. Його, тобто цього свавілля, до речі, зазнав і сам Бурбан, який був переведений з редактора „Культури і життя” на нижчу посаду, а його місце посів давній друг Вовкуна А. Сєріков. Словом, чим нам сильніше покарання, тим нам миліші пани.
  Другий опус, розміщений в інтернеті на сайті «Майдану», належить якомусь Олександру Корнійчуку, чомусь досі не заслуженому ні на ниві журналізму, ні на ниві культури (такий висновок роблю, тому що у підпису немає посилання ні на які заслуги) . Але, гадаємо, все це ще попереду: при такій хватці та великій схожості його творіння з попереднім опусом тут нема іншого шляху, як у заслужені. Якщо ж будуть якісь гальмування, то можна й посперечатися: мовляв, ось вони написали - і всі заслужені, а я теж майже те саме, а відзнаки ніякої. Зате ім’я і прізвище у нього аж надто вже символічні. Чомусь нагадують про відомого радянського класика-драматурга, який писав не лише класичні п’єси, а й доноси на замовлення сталінських поплічників і з власної ініціативи, що, по-перше, убезпечувало його самого від сталінських репресій, а по-друге, ще й допомагало легше просуватися вперед у середовищі таких же соціалістичних класиків, інколи залишаючи їх аж далеко позаду, навіть далі від сибірської Колими. Та й я сам, грішним ділом, пожалкував, що колись відмовився від пропозиції увійти в список представлених на заслуженого, уступив право журналістам іншим, яких вважав заслуженими більше. А не відмовився б, то зміг би опонувати ворогам кримських товаришів паритетним, так би мовити, підписом.
  Не хотілося б повторювати всі ті приклади та інсинуації, що „прикрашають” творіння вищеназваних авторів, з їхніми облудними поясненнями та трактуваннями, але дещо в загальних рисах розкрити маю, бо й сам деякий час працював у «Кримській світлиці», тож про її проблеми знаю не зі сторони. Ще у січні після запевнень колишнього президента Ющенка, що він захистить «Світлицю», її колектив і редактора, його сатрапи, певно, „на виконання” президентської обіцянки пригрозили, що того ж Качулу, якщо він не упокориться, посадять у в’язницю. Так і зараз вони погрожують тим же самим. І публічно звинувачують у всіх негараздах і злочинах, які лише спроможні придумати.
  Різниця у цих творіннях досить таки незначна. Якщо „славна” трійця письменників та заслужених більше спеціалізується на докорах іншим письменникам та заслуженим, які стали на захист теж заслуженого журналіста Качули і трудового колективу редакції, то тезка славетного драматурга йде второваним попередником шляхом – „рубає” прямо з плеча. Мабуть, упевнений, що агресивна риторика зможе замінити факти і стати царицею звинувачення. У сталінські часи це спрацьовувало. І за цих принципів, звичайно, доречно, сипати термінами типу „безчинства”, називати Качулу „місцевим князем”, іронізувати над учиненою київськими чиновниками трагедією і часопису, і людей, що його сумлінно в ім’я України вони творили вже 17 літ. Він майже цитує Качулу, приписуючи йому слова: „Справжня катастрофа, газету закривають, редактора звільнили, борги зростають і винні у всьому цьому київські чиновники”. І погодимося, що це таки правда. І погодимося, що „пан Качула ніколи публічно не звітував про фінансові справи газети, лише скаржився на брак коштів”. Не звітував, оскільки вся бюджетна бухгалтерія велася не ним, а тим же Газетно-журнальним видавництвом. І якщо так хочеться пану Корнійчуку звіту, то має прозвітувати саме воно, і, можливо, вирішити з ним особисто, яку форму публічності для цього обрати.
  Тоді може щось детальніше проявиться щодо оголошених ним махінацій. Погодьтеся, гучне і страшне слово. Почувши його, так і хочеться когось та на нари... Тим більше, якщо мова йде про якісь таємничі дві структури, тобто про дві „Кримські світлиці”, одна з яких начебто обжирається бюджетом, та ще й друга на цьому бюджеті теж розкошує. І чому тоді тому ж Качулі єрепенитися, кричати про якусь там бюджетну недостачу, про уявні недофінансування і скорочення кадрів. Живи і, так би мовити, фінансуйся на здоров’я. І, вчитуючись в твердження Корнійчука, можна подумати, що підстави, вірніше, база для цього є. Він заявляє, що „...Видавництво за рахунок бюджетних асигнувань покривало всі редакційні видатки на друк, закупівлю паперу, сплату оренди редакційного приміщення, заробітну плату працівникам редакції «Кримська світлиця». В той же час, усупереч його заяві, недостатність фінансування підтверджують Газетно-журнальне видавництво і сам же він в іншому випадку. Протягом минулого року ГЖВ не сплачувало вчасно ні за випуск газети, ні за оренду приміщення, наробивши боргів більше 100 тисяч гривень, обрізало зарплати і знищило гонорари. І якби не ота друга «Кримська світлиця» - а це, до речі, ніяка не підпільна структура, а те підприємство, яке десяток років до ГЖВ було офіційним і законним видавцем газети, то ніколи б не бачила редакція ні ремонтів, ні нових меблів, ні оргтехніки для свого комп`ютерного видавничого цеху. І якби хоч на місяць припинилися виплати за користування телефонами чи Інтернетом, до чого ГЖВ взагалі не докладало рук, то редакція просто оглохла б і осліпла б. Редактор і сам ставив питання про закриття того підприємства, сприймаючи його, як зайве навантаження. Ставив лише цілком нормальну умову: щоб всі витрати на забезпечення видання «Кримської світлиці», як передбачалося державним бюджетом, виконувалися ГЖВ. Але як попереднє, так і наступне керівництво ГЖВ за це просто не бралося.
  Після перереєстрації газети ніхто не взяв собі з того підприємства ні копійки, видатки йшли лише на підтримку і створення умов для діяльності редакції, що, нагадаю, не поспішало остаточно переоформлювати на себе ГЖВ. І це легко перевірити, якщо підняти бухгалтерію. Але авторам «заказухи» це, звісно, важче, ніж просто огульно звинуватити, заявити про якісь качулинські привласнення. І те ж стосовно зарплат. 5000 гривень, які заздрісно називає автор, по-суті невелика зарплата для редактора загальнодержавного видання, та і її ні разу сповна не виплачували. Може б авторам варто поцікавитися, скільки мають зарплати той же Сатаренко і той же улюбленець Вовкуна Сєріков, який за короткий строк перебування у ГЖВ вже обіймав посади то редактора „Пам’яток України”, то якогось міфічного шеф-редактора видавництва, а зараз „Культури і життя”, одночасно залишається негласним управлінцем усього ГЖВ і ініціатором усіх знищень, що втілюються у ньому. Вони в Києві ближчі до каси і до управління цією касою, і певно що мають можливості більше продемонструвати свою безкорисність, ніж ті, хто в Криму. Чи продемонстрували?
  Автори опусів заявляють, що через „Кримську світлицю” змушені були скоротити зарплати для тих, хто працює в Києві. Бо Качула відмовився скоротити кадри в Криму. Отакий він, виходить, лиходій. А насправді? Він не вимагав чогось зайвого, а лише прохав, щоб не знищували колектив, як знищили ряд підпорядкованих ГЖВ культурологічних видань, щоб віддавали газеті те належне, що визначене державним бюджетом, який захищався і виборювався для цієї газети зусиллями громадськості та попереднім керівництвом ГЖВ. І пропонував, якщо гальмується перерахування коштів зверху, разом ставити питання і бити тривогу. Не били й не ставили. А якщо б поставили хоч би раз, то, можливо, Вовкун не потратив би 2 мільйони 200 тисяч гривень на карнавал у Бразилії, а дещицю б виділив для тих своїх підлеглих, хто в скруті. І той же Сєріков не розкошував би, не здорожував би випуски „Пам’яток України”, перетворюючи їх на майже сімейні альбоми вищих українських чиновників, в тому числі Ющенка і Вовкуна. Ось тут би глибоченько попорпатися драматурговому тезці, а не в світличних недоданих копійках. Можливо, не те що б опус написав, а й трагедію, а ще краще, комедію. Справді було б цікаво: Вовкун і Бразилія, Вовкун у запальному танці з жагучими чорношкірими бразильськими українками, Вовкун і два мільйони, Вовкун і голодні українсько-кримські і українсько-київські патріоти. Словом, сюжетів маса. Та ще для таких талантів... Блиск.
  Та ні. Ідеї не сприйняті, інтригуючі теми не помічені, сподівання побачити, почути щось цікаво-захоплююче і талановите не справдилися. Усі надії на святкову неординарність перебила нудна і буденно-сіра чиновницька сюжетна традиція – нищити того, хто слабкіший. Можна тут і по трьох Совиках посоватися, родичах між собою дуже далеких, але винних у тому, що працювали у виданні. Що бухгалтер Совик не погодилася на дурну пропозицію переїхати працювати головним бухгалтером у Київ без ніяких пропозицій житлового улаштування. І хорошу журналістку знеславити за те, що вона донька редактора. Така, знаєте, вимальовується собі мафія, що насіла на бюджет, якого не дають, і злочинно майже задарма „вкалує”, випускаючи хорошу газету. Ату її... Та ці хоч спеціалісти, добре свою справу знають і роблять. А ті нові керівники ГЖВ ні писати не вміють, ні справу нормально організувати. Тільки того й добилися, що розвалили її, розігнали колективи та припинили видання своїх газет та журналів і відновили їх частково лише після того, як півень та кудись клюнув, тобто, коли почав підніматися загальний осуд проти їхньої, з дозволу сказати, діяльності. Одним тільки й похваляються у своїх опусах, що примусово звільнили Качулу і що такий випадок в історії ГЖВ стався вперше. Але чомусь не кажуть, що тут вперше в історії з’явилися такі керівники, що здатні лише дрова ламати. До речі, це заняття у них, можна сказати, профільне - той же Сатаренко раніше працював з лісоматеріалами...
  У статтях багато й іншої брехні, яка миттєво спростовується реальними фактами. „Принципові” заслужені та незаслужені, огульно звинувачуючи Качулу у різних порушеннях та злочинах, чомусь зовсім не звертають уваги на історію його звільнення і розгрому трудового колективу ”Кримської світлиці”, який є співзасновником видання. Не помічають, що ті дії є беззаконням. І за них мають відповідати той же Вовкун і ті ж новоспечені ним керівники ГЖВ.
  І все ж, прочитавши їхні статті, з деякими постулатами та цитатами хочеться й погодитися. Особливо із завершальним корнійчуківським акордом:
  „Ці факти свідчать про порушення Статей 364 та 365 Кримінального кодексу України «Зловживання владою або службовим становищем» і «Перевищення влади або службових повноважень» та інших законів України. А це значить - виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п\'ятдесяти до семисот п\'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”.
  Справді, факти свідчать, але тільки проти тих, хто знищує авторитетне кримське видання, його колектив і його редактора. І можливо, що з відповідним переадресуванням дана підказка суду з боку „просунутого” у юридичній царині журналіста цілком заслужена.
  
  Анатолій Ковальчук.
  м. Київ.
  
  http://ukrslovo.blogspot.com/

• 2010.05.18 | Felicidada

  «Рога и копыта» по-київськи

  «Рога и копыта» по-київськи
  
  Шановна редакціє газети «Нація і держава»! Своєю публікацією від 23 березня ц. р. «При світлі «Кримської світлиці» або аргументи проти опонентів» ви мене по-справжньому ошелешили. Якби це було якесь прокомуністичне, шовіністичне чи будь-яке інше видання, що не приховує своїх антиукраїнських позицій і відверто спрямоване на задоволення імперських сверблячок сусідньої держави, то така публікація здивування не викликала б. Але коли такі статті дозволяє собі оприлюднювати друкований орган Конгресу Українських Націоналістів, що завжди позиціонував себе як твердинна державницька сила, і при цьому не надає слова звинувачуваній стороні, це не може не ошелешити.
  Ця публікація, як з’ясувалося, занепокоїла не тільки мене. Принаймні півдесятка осіб, з якими я телефоном обговорював цю статтю, були приголомшені не менше. Ми, давні передплатники «Кримської світлиці», не можемо знати всіх деталей звільнення з посади головного редактора газети В. Качули. Але порівнюючи змістовність «Світлиці» за редакторства Качули і після його звільнення, можемо робити певні висновки. На превеликий жаль, вони є невтішними для української справи.
  Бридко читати нападки в «комісарському стилі» одних заслужених журналістів на іншого, теж, до речі, заслуженого.
  Бридко, що підзаголовок статті – «аргументи проти опонентів», на мою думку, абсолютно не відповідає дійсності.
  Аргументи, як на мене, повинні спиратися на факти, які бодай задокументовані. Наскільки мені відомо, ніяких ревізій діяльності редакції газети «Кримська світлиця» не було. І те, що автори публікації в «Нації і державі» вважають аргументами, такими не є. Їх можна сприймати лише як версії, витягнуті із комісарських галіфе.
  Коли перечитував цю статтю, в пам’яті мимоволі зринали деякі епізоди з роману К. Симонова «Живые и мертвые». Досвідчений читач пригадає, як Симонов описує діяльність деяких «штатних» базікаючих патріотів. Пам’ятаєте, як у тяжкий час панічного відступу Червоної армії партійці-горлопани не зупиняли наступ ворога збройно. Вони організовували «трійки» і починали шукати і врешті-решт знаходили винуватих у відступі Робітничо-селянської червоної армії.
  Саме «закомісареність» стилю цієї статті не може не навести на думку про її замовність. «Заслужені» автори, а це, нагадаю, підлеглі пана Сатаренка, отого, що неправедно звільнив В. Качулу, працівники Газетно-журнального видавництва В. Бурбан, І. Малюта і А. Ситник, вже, на щастя, не можуть використовувати методи сумнозвісного Л. З. Мехліса, коли «сначала расстреливаем, а потом фамилию спрашиваем». Не ті, слава Богу, часи. Але ця «закомісареність» зрезонувала у мені такими рядками:
  
  Чорний ворон чорну мітку
  Чорноперо кинув в Крим.
  Світле Слово впхав у клітку
  Дзьобом хижо гвалтівним.
  Загорнувши дух «Світлиці»
  В заяложений гламур,
  Причесав, немов дівицю,
  Гребінцем із трьох культур.
  А без духу – що за праця?
  Без позицій – яка твердь?
  Лиш слухняність папарацтва
  І шикарна – з глянцем – смерть.
  
  Як з’ясувалося, я далеко не поодинокий у такій оцінці ситуації з «Кримською світлицею». Ось як відгукнулася на цю проблему київська поетеса Тамара Костецька:
  
  «КРИМСЬКА СВІТЛИЦЯ»
  (Реінкарнація)
  
  Та святиться ім’я твоє!
  Хай святиться!
  Тільки не помирай,
  «Кримська світлице»!
  Дешеву пляжну повію
  зробили з тебе, розцяцьковану,
  а душу твою спантеличено
  і зацьковано…
  Пусто-порожній реліз
  не звеселить подорожнього.
  Так жалко,
  жаль до сліз
  листочка твого кожного…
  Я знаю магічні слова,
  щоб тебе оживити.
  От і нагода трапилася
  тебе зцілити.
  Хоч хижа сторота п’янь
  отут у Києві
  Не чує твоїх волань –
  в такому похмільному вияві
  любові до тебе… Агов!
  Світися, світлице світла!
  Свята і спасенна душа
  на диких вітрах не зблідла.
  Знову заграй життя кольорами,
  а не мертвотним блиском!
  Хай заспіває щасливе «Джерельце»
  біля твоєї колиски!
  Хай золоті потоки любові,
  добрі, веселі і чулі
  славу співають твоєму поводиреві,
  пану Качулі.
  Пощади, сохрани і помилуй, Творець,
  нашу мову, державу, світлицю…
  Хай святиться ім’я Твоє у віках!
  Хай святиться…
  
  Та «закомісарені» звинувачувачі В. Качули ситуацію оцінюють з діаметрально протилежних позицій. Не спираючись ні на які документи, вони звинувачують його в усіх мислимих і немислимих гріхах. Але мені не дуже віриться, а скоріше, дуже не віриться, що головний світличанин мав можливість всі кадрові питання вирішувати безконтрольно, на власний розсуд. Як на мене, то люди нехай запрошують на роботу хоч власного тестя, або тестя свого тестя, аби це було лише на користь справі.
  А щодо закидів на його бізнесову активність, то як я не напружував пам’ять, але прізвище Качула серед грошових мішків України мені пригадати не вдалося.
  І як нам бути з презумпцією невинуватості?
  І як нам бути з презумпцією порядності?
  ... Чи з презумпцією непорядності?
  Тим часом «заслужені» київські підписанти у своєму пасквілі нагадують про необхідність шанувати кримінальний кодекс, навівши заяложену цитату Остапа Сулеймана Берта Марія Бендер-бея з «Дванадцяти стільців» Ільфа і Петрова, лишаючи поза увагою той факт, що то була лише декларація «великого комбінатора». Бо у своїй повсякденній діяльності «син турецькопідданого» кримінальний кодекс порушував ледве не на кожному кроці. Саме така бурхлива діяльність літературного героя і підказала мені назву цієї публікації. До речі, а нинішня ситуація з «Кримською світлицею», за яку взяли з передплатників грубі гроші, а тепер випускають лише раз на місяць, нічого Бендерівського вам не нагадує? Які небудь київські газетні «нью-васюки» або підфарбований «великими комбінаторами-реформаторами» газетний «тушкан» - (ні духу українського, ні змісту!) для незабутньої Еллочки-людоїдки. Ви що ж, читачів «Кримської світлиці» до рівня Еллочки зібралися опустити, котра зі своїм словниковим запасом здатна лише кольорові картинки в газеті розглядати?
  Щоби закінчити тему «бендеріади», зауважу авторам статті «При світлі «Кримської світлиці»..., що карнавал в «білоштанному» Ріо-де-Жанейро відвідував не головний редактор «КС» Качула, а зовсім інші особи. Високочиновні особи держави. За державний кошт, до речі. І кошт чималенький.
  Сам Остап Сулейман Берта Марія Бендер-бей пишався і наголошував, що він «син турецькопідданого», і вважав, що найуспішніше він себе зреалізує десь у закордонні.
  Мені здається, що В. Качулу прибрали з посади саме за українство. Певно, були особи, зацікавлені в тому, щоб відсторонити газету від участі у висвітленні президентських виборчих перегонів, позбавити кримських українців, яким і так непросто в автономії, свого рупора. Комусь кісткою в горлі була не лише професійна, газетярська діяльність головного редактора, але й активна громадська робота, популярні масові культурницькі заходи, спрямовані на об’єднання, згуртування співвітчизників.
  Прибираючи В. Качулу з посади, ці особи мали на меті надати «Світлиці» інше, не державницьке спрямування, поставити «на верный путь», змусити працювати «в нужном направлении». І таку «оновлену» «Кримську світлицю» презентувати новому президенту чи президентці. Це моє особисте бачення ситуації, або, якщо хочете, моя версія, яка грунтується на співставленні часу розправи зі «Світлицею» з деякими фактами і подіями нашого суспільного життя. І найголовнішим аргументом на підкріплення цієї версії є порівняння газети, яка виходила за В. Качули, з тією, яку читачі отримують (втім, знову цілий місяць не отримують!) тепер. Тоді «Кримська світлиця» була з державницькою, непідцензурною позицією, відкритою для діалогу, для висловлення читачами свого наболілого.
  Те, що почало виходити за нового редактора, назвати газетою можна лише умовно. Складається враження, що редакція тепер просто не знає, чим заповнити площу, зловживаючи величезною кількістю ілюстрацій і білих плям у кожному номері. Автори, які «розкомісарилися» проти Качули, запевняють, що «оновлена» «Світлиця» нібито робитиметься за «європейським» штибом.
  Щиро дякую трійці «заслужених» авторів-просвітителів: невиконання зобов’язань перед передплатниками – це, виявляється, і є високий європейський стиль? А я, заквашений на розуміннях традиційної порядності, вважав європейським стилем діаметрально протилежне – тобто, цілковите дотримання зобов’язань. Хіба ж є європейськістю те, що «оновлена» «КС» доходить до передплатників не щотижня, а удвічі, утричі рідше?
  Не знав. Отакий дрімучий провінціал. Тепер, просвітлений трійцею професіоналів, буду знати.
  Та все ж не хочеться такого «високого європейського» стилю. Хоч убийте, але не хочеться. І ані трішечки не соромно своєї провінційності. Бо мені, як і моїм однодумцям, не потрібна «Світлиця», у якій немає «Світлиці».
  Київські дядьки-автори мали б зрозуміти, що їхніми опонентами є не В. Качула, не читачі-патріоти, не виплекана ними у роки боротьби за виживання в суворих кримських реаліях справді українська «Кримська світлиця». У них один єдиний опонент - Україна, для якої така газета була справжнім інформаційним і духовним форпостом у непростому кримському регіоні.
  Риторичне запитання до «європеїзаторів»: які переспективи мають держави, що власноруч знищують власні форпости?
  Наприкінці своєї статті в «Нації і державі» автори тішаться з того, що «оновлена» «Кримська світлиця» почала користуватися більшим попитом. Вибачте, шановні, у це якось не дуже віриться, бо постійні і давні передплатники «Світлиці» відмовляються від такої газети.
  А якщо й так... Невже «закомісарені просвітителі» не второпають, що коли дух зрівняти з крамом, розтиражувати і винести на торговисько, то найпершими, найщедрішими замовниками і покупцями такого товару будуть вороги?..
  Такі ситуації, які ми розглядаємо, в нашій українській історії були, на жаль, є і будуть. Ось як про щось подібне мовиться в Івана Багряного у вступі до поеми «Аvе Магіа», написаному, як лист до друга: «Не турбуйся, це ж просто: ти кажеш «Обминай те каміння, будь гнучким, будь липким, улесливим, запобігливим і, головне, будь покірним — і ти будеш щасливий». Це кажеш ти, що маєш титул редактора... Ну, а я кажу: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору і ти пізнаєш світ. Ти пізнаєш його на власній шкурі. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто міг би й купити. Пробував і я ходити по-твоєму і як ходять інші, і не зумів. Це гидко. Це більше ніж гидко. А гидше те, що такі та шукають сучка в оці твоєму»...
  Чи можемо ми щось відняти чи додати до цих слів автора «Саду гетсиманського», «Огненного кола», «Тигроловів»? Це вже залежить від нашого світогляду, самооцінок, нашої порядності чи ницості.
  
  Петро КОВАЛЬ,
  не заслужений, не журналіст,
  пересічний обдурений передплатник «Кримської світлиці».
  Січеславщина,
  Дніпропетровський район,
  с. Олександрівка.
  
  "Кримська Свiтлиця" Тема "Резонанс"
  http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8393
  http://ukrslovo.blogspot.com/

• 2010.06.16 | Felicidada

  «Кримська світлиця» (л)

  http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1276698896&first=1276703937&last=1276663973

• 2010.07.06 | Felicidada

  КУЛЬТУРКА З ОСОБЛИВИМ ЦИНІЗМОМ

  КУЛЬТУРКА З ОСОБЛИВИМ ЦИНІЗМОМ
  
  Копію цього листа до газети «Нація і держава», де у березні ц. р. була опублікована брехлива наклепницька стаття проти колишнього редактора «Кримської світлиці» В. Качули, сімферополець І. Л. Лавтар два місяці тому надіслав до редакції «Кримської світлиці» і до Міністерства культури і туризму України.
  «Нація і держава», як і «Світлиця» Пілунського, не відгукнулися, а от з Міністерства культури на домашню адресу І. Л. Лавтаря нещодавно надійшла відповідь, яку він попросив розмістити в Інтернеті поруч з цим його зверненням – для порівняння й оцінки рівня, так би мовити, діалогу…
  http://ukrslovo.blogspot.com/2010/07/blog-post.html

• 2010.07.15 | Культура-БП

  Суд поновив на посаді головного редактора

  Київський районний суд Сімферополя прийняв рішення про поновлення Віктора Качули на посаді головного редактора «Кримської світлиці». 8 липня відбулося судове слухання за позовом звільненого Віктора Качули.
  
  Представники відповідача - ДП «Газетно-журнальне видавництво Мінкультури України» - на слухання не з'явилися, але суд визнав можливим проводити розгляд справи без їхньої присутності на підставі наданих документів.
  28 грудня 2009 року Качула отримав факсом з Києва догану за нібито систематичне невиконання наказів і розпоряджень керівництва Міністерства культури і туризму України та ДП «Газетно-журнальне видавництво Мінкультури України». А 29 грудня з таким самим формулюванням було передано наказ про звільнення головного редактора «Кримської світлиці».
  
  На прохання Качули до матеріалів справи було долучено постанову прокуратури Залізничного району Сімферополя, яка після тривалої перевірки відмовила директору Газетно-журнального видавництва Віталію Сатаренку у порушенні проти Віктора Качули кримінальної справи у зв'язку з відсутністю у його діях ознак складу злочину. Як заявив на суді пан Качула, цим зверненням до прокуратури, відповідач намагався додатково мотивувати його звільнення.
  
  9 липня Київським районним судом Сімферополя було прийнято рішення про задоволення позовних вимог Віктора Качули у повному обсязі: скасування дисциплінарного стягнення догани, скасування наказу про звільнення і поновлення на посаді головного редактора «Кримської світлиці» та виплату компенсації за півроку вимушеного прогулу.
  
  Громадсько-політична і літературна газета «Кримська світлиця» виходить у Сімферополі з 30 грудня 1992 року. Останні два роки співзасновником видання стало Міністерство культури і туризму України. Газета виходить щотижня на 24 сторінках накладом близько 3 тисяч примірників у Сімферополі і розповсюджується на території всієї України, а також в Українській діаспорі. Колектив газети також видає дитячий щомісячник «Джерельце».

• 2010.09.07 | Felicidada

  Питання знаходиться на постійному контролі...

  Питання знаходиться на постійному контролі...
  Відповідь Державного комітету телебачення та радіомовлення України щодо проблеми із "Кримською світлицею" читачу і прихильнику газети Валентину Буту
  
  і відповідь міністерства культури та туризму.
  
  Робимо висновки самі.
  http://ukrslovo.blogspot.com/

• 2010.09.16 | Felicidada

  "Це був 37-й рік в мініатюрі..."

  "Це був 37-й рік в мініатюрі..."
  
  В суботу, 18 вересня, в авторській телепрограмі О. Польченка "Млин" (ДТРК "Крим", поч. о 17 год. 50 хв.) В. Качула розповість про деякі обставини брутального звільнення його з посади редактора "Кримської світлиці" і про тернистий шлях повернення назад...
  
  http://ukrslovo.blogspot.com/

• 2010.10.17 | Felicidada

  Віктора Качулу міністерство поновило на посаді (-)