«Музика допомагає наблизитися до абсолюту» (інтерв'ю)
05/25/2010 | gina
Геннадій Мельник, музикант, звукорежисер:
«Музика допомагає наблизитися до абсолюту»
Передзвін коров’ячих калатал, говкання пастухів, нез вична гра скрипаля «поміж нот», дзюрчання карпатських джерелець – усі ці звукові чудасії вдалося почути, записати й видати Геннадію Мельнику (також знаному як Гектор Мукомол). Диски «Ме лодії карпатських полонин», «Весілля у Космачі», «Енер гія водяних потоків» були записані переважно просто неба. Геннадій поставив собі за мету якомога автентичніше передати мелодику звучання народних інструментів і природних звуків. Про звукову терапію й магію карпатських просторів читайте в інтерв’ю.
- Геннадію, як вам спало на думку серед Карпатських полонин записувати калатання дзвіночків? Що спровокувало цю цікавість?
Ми з сім’єю живемо в Києві, але часто їздимо в Карпати. Київ і Карпати – два полярних простори, наповнених абсолютно різними звуками. Років десять тому я вперше почув на полонині звучання калатал. При чому, тоді на полонині був надзвичайно густий туман. Пастухи гнали отару овець (приблизно 100-150 голів), кожна мала дзвіночок на шиї. Коли я почув з туману, як ці звуки наближаються, а потім оточують мене, то відчув, як поступово змінився стан моєї свідомості. Тоді я потрапив в особливий магічний звуковий простір. Думаю, що саме тоді у мене виникла ідея записати музику полонин. Поступово я почав її втілювати.
- Серед полонини ти відчуваєш всю магічну атмосферу оточуючої природи безпосередньо «тут і зараз». Певно, надзвичайно складно записати так, аби людина, яка слухатиме вдома, також відчула особливу магію звуків й атмосфери, яку вони наповнюють?
- Неможливо порівняти «живий» досвід і запис. Люди, які мали досвід «живого» сприйняття, відчують цю атмосферу більш яскраво, коли почують запис. Ті, хто не чули, можливо, відкриють для себе щось нове. Приміром, передзвін калатал та дзвіночків, що вішають на шию худобі, породжує досить незвичайну музику. Вона цікава тим, що виникає сама по собі – це хаотичний процес, який неможливо відтворити, це музика, яка народжується абсолютно спонтанно. Здійснюючи записи, я ставив перед собою мету донести до слухача всю звукову атмосферу полонин, яка формується грою пастухів на сопілці, дзвоном калатал, співом птахів. Що ж до доречності такого запису…
- Попит є?
- Так. Я навіть не очікував такої зацікавленості традиційною музикою пастухів.
- Які технічні засоби допомогли вам у роботі над диском?
- На полонині я використовував пристрій ZOOM H-4. Це звуковий рекордер, який дозволяє здійснювати запис із професійними параметрами 96 kHz/24bit, має досить непогані власні мікрофони. Інколи я брав із собою ноутбук, аби частково скидати й редагувати записаний матеріал. ZOOM H-4 має два мікрофонних входи. Проте, на жаль, зовнішні мікрофони в польових умовах використовувати неможливо.
- Як відбувався процес зведення?
- Я не застосовував абсолютно ніякого мікшування. Звучання музичних інструментів у поєднанні зі співом птахів та дзвоном калатал записано «наживо». Відтак, уже в Києві я здійснював лише мастеринг фонограми.
- Як ви позбавилися шумів, які на полонині сприймалися природно, але в записі «різали б вухо»?
- Безпосередньо на момент запису я намагаюся створити такі умови, щоби уникнути зайвих шумів. Насправді можливостей редагування велика кількість, але я намагаюся їх не застосовувати. Я прагну якомога менше втручатися в спектр фонограми. Якщо ми маємо справу з автентичними інструментами, то завдання звукорежисера – якомога менше спотворити їх звучання.
- Тоді, коли вам спало на думку створити альбом «Мелодії Карпатських полонин», були подібні проекти, ви мали т. з. конкурентів?
- Мене це не дуже цікавило, я завжди хотів бути творцем, а не маркетологом. І говорю це абсолютно щиро. Наразі, мені дуже подобається працювати над своїми проектами. Щодо конкуренції, то на українському ринку існує багато записів, які взагалі не містять музики – це записи природних шумів, співу пташок, дзюрчання потоків і т. д. Більша частина цих фонограм закордонного виробництва, і мене насправді це дивує. Складається враження, що наші пташки та жаби співають гірше своїх закордонних колег. Окрім альбому «Мелодії Карпатських полонин», навесні 2008 року я реалізував також проект «Енергія водяних потоків». На цьому диску записані звуки карпатських потічків, річок та водоспадів.
- Ваші диски «Мелодії карпатських полонин» і «Весілля у Космачі» є в продажу в інтернет-магазинах. Купують?
- Так. У грудні 2008 року альбом «Мелодії Карпатських полонин» потрапив у перелік бестселерів на сайті «Умка». Думаю, ця тема цікавить багатьох людей не лише з точки зору пізнання традицій свого народу, хоча, безумовно, це має велике значення. Жителі великих міст, що втомлені техногенними звуками, суєтою, постійним шумом, відчувають внутрішній потяг до чогось природного, живого.
- Ви знайшли подібність між традиційною музикою карпатських пастухів та медитативною музикою сходу. У чому полягає ця подібність?
- Перш за все, це особливе сприйняття часу, адже виконання та прослуховування полонинських мелодій призводять до стану самозанурення. У такому стані плин часу ніби зупиняється. Досягається це за допомогою циклічних повторів певних музичних фраз. Це ніби рух мелодії по колу, де не існує ні початку ні кінця. Я слухав багато медитативної музики сходу і, вперше почувши карпатські полонинські мелодії, відразу відчув їх подібність. Саме тому музику карпатських пастухів я називаю споглядальною.
- Наскільки дорожче вам обійшовся диск «Весілля у Космачі» від «Мелодій Карпатських полонин»?
- «Весілля» обійшлося дорожче у фінансовому плані (гонорари музикантам – прим.), а «Полонини» - у плані затрат часу.
- Але ціна на диски однакова.
- Питанням ціноутворення займається видавець, а в моїй роботі існує два етапи. Перший пов’язаний із записом матеріалу, виплатами гонорарів тощо. При чому, записаний матеріал не обов’язково видається у повному обсязі. Другий етап: я тематично структурую той чи інший матеріал, і він виливається у певний альбом.
- Як виникла ідея записати альбом «Весілля у Космачі»? Також через магнетизм обряду в Карпатах?
- У мене є багато друзів у Карпатах. І одного разу нас із дружиною запросили на гуцульське весілля. Там ми почули справжню гуцульську весільну музику, побачили запальні танці. Весільна музика горян надзвичайно пристрасна та енергійна. Коли я її почув, у мене й виникли ідея та бажання записати та видати альбом «Весілля у Космачі».
- Яким чином записували? До кожного інструмента під’єднували мікрофончик?
- Гру чотирьох музикантів я записував за допомогою двох мікрофонів. Цього цілком достатньо, головне – правильно розташувати музикантів відносно мікрофонів. Цьому я приділяю велику увагу. Крім того, кожен інструмент має свої особливості звучання та потребує певних умов для здійснення звукозапису. Наприклад, фуярку записувати в приміщенні практично неможливо. Вона має сильні динамічні піки. Коли ці піки виникають, у результаті реверберації виникає брак фонограми. Тому фуярку я намагався записувати на відкритому повітрі.
- Що це за інструмент фуярка?
- Фуярка – це давня назва сопілки. Її синоніми – флояра, фрілка і, власне, сопілка. Це відкрита (незаднена) флейта, довжиною від 25-ти до 85-ти см, що має шість бокових отворів. Нині люди інколи плутають фуярку з денцівкою, називаючи і те, й інше сопілкою. Хоча це абсолютно різні інструменти. Тому я застосовую автентичні назви. Якщо це фуярка, то це дійсно фуярка – так вона називається в тому регіоні на Косівщині, де я здійснював запис. Гуцули говорять, що найбільш архаїчним способом звуковидобування є вдування повітря у відкриту флейту без дна (фуярку). Денцівки з’явилися пізніше. Гра на фуярці потребує неабиякої майстерності в той час, як грати на денцівці набагато простіше. Це, як то кажуть, несерйозний інструмент.
- Ви записували просто неба та в приміщенні?
- Там, де дозволяла акустика, записував у приміщенні. Інколи природні умови вносили свої корективи. Фуярку намагався записувати на вулиці. До речі, гуцули полюбляють сидіти на порозі й грати.
- Як виглядає теленка?
- Теленка – це відкрита трубка без бокових отворів. Раніше їх, здається, виготовляли з вербової кори, довжиною приблизно до 1 метра. Звук видобувається за допомогою пальця й вихідного отвору: отвір може відкриватися сильніше, або притискатися. Від цього виникають дуже цікаві темброві варіації.
- У передньому слові до диску «Весілля в Космачі» ви пишете про «скрипаля, який грає між нот». Що це за скрипаль? Які особливості манери гри народних музикантів?
- Під словосполученням «грає між нот» я мав на увазі мікроінтервали, різноманітні глісандо. Манера гри цього музиканта, Василя Багрійчука, є досить органічною. Глісандо, або мікроінтервали можна сприймати як певного роду фальш, якщо підходити до цього з точки зору винятково темперованої музики, яка грається з точністю по нотах. У народній музиці особливістю кожного музиканта є самобутність, яка виникає не завдяки навчанню в музичних школах, а викохуванню цього таланту. Талант росте, мов дике дерево. Коли я почув гру цього скрипаля вперше, у мене виникли образи казкових шагалівських скрипалів.
- Як довго ви займаєтесь звукозаписом? З чого починали?
- Я займаюся звукозаписом із 2002 року. Починав як електронний музикант. 2002 року у своєму сольному альбомі «Занурення» поєднав звуки акустичних інструментів, зокрема бамбукову флейту, єгипетську перкусію, зі звуками електроніки (синтезаторів). У 2007 році я записав альбом «Незвіданий світ» спільно з тувінським майстром горлового співу Миколою Ооржаком.
- Спочатку ви цікавилися східними мотивами?
- Я досліджував, як музика впливає на людину, на її свідомість. Свого часу я цікавився звуковою терапією. Навіть працював звукотерапевтом у київській лікарні, у відділенні психосоматичних розладів. У лікарні я організовував колективні прослуховування, підбирав музику. Як правило, то була класична й споглядальна музика сходу. Класична європейська музика, особливо повільні частини симфоній, приводить слухача до переживання катарсису, душевного очищення. Катарсис має важливий психотерапевтичний ефект.
- Хіба це не індивідуально? Чи ця музика має якийсь спільний об’єднувальний імпульс що вражає всіх слухачів?
- Це індивідуально, але люди, які знаходяться в групі, вчаться бути більш щирими й відкритими а це, у свою чергу, вирішує велику кількість психологічних проблем. Музика – це комунікативне мистецтво. Музика спрацьовує як своєрідний резонанс: люди переживають однаковий емоційний підйом, відчувають себе частиною світу. Коли розчиняється шлюз, який відділяє внутрішнє «Я» від зовнішнього світу, людина отримує те, що їй потрібно отримати. Музика допомагає доторкнутися до якоїсь основи. Я би навіть сказав допомагає наблизитися до абсолюту. Проте поступово я відійшов від намагання використовувати музику утилітарно й зацікавився більш глибокими аспектами впливу музики на свідомість людини. З точки зору духовної, психічної трансформації людини найбільш потужною музикою є музика, що безпосередньо пов’язана з ритуалами, або ж традиційна, що має тисячолітнє коріння. Така музика спроможна певним чином змінити людину на краще. Звичайно ж, якщо людина зможе відкрити своє серце.
Розмовляла Єлизавета Олійник
Журнал "ПРО"
«Музика допомагає наблизитися до абсолюту»
Передзвін коров’ячих калатал, говкання пастухів, нез вична гра скрипаля «поміж нот», дзюрчання карпатських джерелець – усі ці звукові чудасії вдалося почути, записати й видати Геннадію Мельнику (також знаному як Гектор Мукомол). Диски «Ме лодії карпатських полонин», «Весілля у Космачі», «Енер гія водяних потоків» були записані переважно просто неба. Геннадій поставив собі за мету якомога автентичніше передати мелодику звучання народних інструментів і природних звуків. Про звукову терапію й магію карпатських просторів читайте в інтерв’ю.
- Геннадію, як вам спало на думку серед Карпатських полонин записувати калатання дзвіночків? Що спровокувало цю цікавість?
Ми з сім’єю живемо в Києві, але часто їздимо в Карпати. Київ і Карпати – два полярних простори, наповнених абсолютно різними звуками. Років десять тому я вперше почув на полонині звучання калатал. При чому, тоді на полонині був надзвичайно густий туман. Пастухи гнали отару овець (приблизно 100-150 голів), кожна мала дзвіночок на шиї. Коли я почув з туману, як ці звуки наближаються, а потім оточують мене, то відчув, як поступово змінився стан моєї свідомості. Тоді я потрапив в особливий магічний звуковий простір. Думаю, що саме тоді у мене виникла ідея записати музику полонин. Поступово я почав її втілювати.
- Серед полонини ти відчуваєш всю магічну атмосферу оточуючої природи безпосередньо «тут і зараз». Певно, надзвичайно складно записати так, аби людина, яка слухатиме вдома, також відчула особливу магію звуків й атмосфери, яку вони наповнюють?
- Неможливо порівняти «живий» досвід і запис. Люди, які мали досвід «живого» сприйняття, відчують цю атмосферу більш яскраво, коли почують запис. Ті, хто не чули, можливо, відкриють для себе щось нове. Приміром, передзвін калатал та дзвіночків, що вішають на шию худобі, породжує досить незвичайну музику. Вона цікава тим, що виникає сама по собі – це хаотичний процес, який неможливо відтворити, це музика, яка народжується абсолютно спонтанно. Здійснюючи записи, я ставив перед собою мету донести до слухача всю звукову атмосферу полонин, яка формується грою пастухів на сопілці, дзвоном калатал, співом птахів. Що ж до доречності такого запису…
- Попит є?
- Так. Я навіть не очікував такої зацікавленості традиційною музикою пастухів.
- Які технічні засоби допомогли вам у роботі над диском?
- На полонині я використовував пристрій ZOOM H-4. Це звуковий рекордер, який дозволяє здійснювати запис із професійними параметрами 96 kHz/24bit, має досить непогані власні мікрофони. Інколи я брав із собою ноутбук, аби частково скидати й редагувати записаний матеріал. ZOOM H-4 має два мікрофонних входи. Проте, на жаль, зовнішні мікрофони в польових умовах використовувати неможливо.
- Як відбувався процес зведення?
- Я не застосовував абсолютно ніякого мікшування. Звучання музичних інструментів у поєднанні зі співом птахів та дзвоном калатал записано «наживо». Відтак, уже в Києві я здійснював лише мастеринг фонограми.
- Як ви позбавилися шумів, які на полонині сприймалися природно, але в записі «різали б вухо»?
- Безпосередньо на момент запису я намагаюся створити такі умови, щоби уникнути зайвих шумів. Насправді можливостей редагування велика кількість, але я намагаюся їх не застосовувати. Я прагну якомога менше втручатися в спектр фонограми. Якщо ми маємо справу з автентичними інструментами, то завдання звукорежисера – якомога менше спотворити їх звучання.
- Тоді, коли вам спало на думку створити альбом «Мелодії Карпатських полонин», були подібні проекти, ви мали т. з. конкурентів?
- Мене це не дуже цікавило, я завжди хотів бути творцем, а не маркетологом. І говорю це абсолютно щиро. Наразі, мені дуже подобається працювати над своїми проектами. Щодо конкуренції, то на українському ринку існує багато записів, які взагалі не містять музики – це записи природних шумів, співу пташок, дзюрчання потоків і т. д. Більша частина цих фонограм закордонного виробництва, і мене насправді це дивує. Складається враження, що наші пташки та жаби співають гірше своїх закордонних колег. Окрім альбому «Мелодії Карпатських полонин», навесні 2008 року я реалізував також проект «Енергія водяних потоків». На цьому диску записані звуки карпатських потічків, річок та водоспадів.
- Ваші диски «Мелодії карпатських полонин» і «Весілля у Космачі» є в продажу в інтернет-магазинах. Купують?
- Так. У грудні 2008 року альбом «Мелодії Карпатських полонин» потрапив у перелік бестселерів на сайті «Умка». Думаю, ця тема цікавить багатьох людей не лише з точки зору пізнання традицій свого народу, хоча, безумовно, це має велике значення. Жителі великих міст, що втомлені техногенними звуками, суєтою, постійним шумом, відчувають внутрішній потяг до чогось природного, живого.
- Ви знайшли подібність між традиційною музикою карпатських пастухів та медитативною музикою сходу. У чому полягає ця подібність?
- Перш за все, це особливе сприйняття часу, адже виконання та прослуховування полонинських мелодій призводять до стану самозанурення. У такому стані плин часу ніби зупиняється. Досягається це за допомогою циклічних повторів певних музичних фраз. Це ніби рух мелодії по колу, де не існує ні початку ні кінця. Я слухав багато медитативної музики сходу і, вперше почувши карпатські полонинські мелодії, відразу відчув їх подібність. Саме тому музику карпатських пастухів я називаю споглядальною.
- Наскільки дорожче вам обійшовся диск «Весілля у Космачі» від «Мелодій Карпатських полонин»?
- «Весілля» обійшлося дорожче у фінансовому плані (гонорари музикантам – прим.), а «Полонини» - у плані затрат часу.
- Але ціна на диски однакова.
- Питанням ціноутворення займається видавець, а в моїй роботі існує два етапи. Перший пов’язаний із записом матеріалу, виплатами гонорарів тощо. При чому, записаний матеріал не обов’язково видається у повному обсязі. Другий етап: я тематично структурую той чи інший матеріал, і він виливається у певний альбом.
- Як виникла ідея записати альбом «Весілля у Космачі»? Також через магнетизм обряду в Карпатах?
- У мене є багато друзів у Карпатах. І одного разу нас із дружиною запросили на гуцульське весілля. Там ми почули справжню гуцульську весільну музику, побачили запальні танці. Весільна музика горян надзвичайно пристрасна та енергійна. Коли я її почув, у мене й виникли ідея та бажання записати та видати альбом «Весілля у Космачі».
- Яким чином записували? До кожного інструмента під’єднували мікрофончик?
- Гру чотирьох музикантів я записував за допомогою двох мікрофонів. Цього цілком достатньо, головне – правильно розташувати музикантів відносно мікрофонів. Цьому я приділяю велику увагу. Крім того, кожен інструмент має свої особливості звучання та потребує певних умов для здійснення звукозапису. Наприклад, фуярку записувати в приміщенні практично неможливо. Вона має сильні динамічні піки. Коли ці піки виникають, у результаті реверберації виникає брак фонограми. Тому фуярку я намагався записувати на відкритому повітрі.
- Що це за інструмент фуярка?
- Фуярка – це давня назва сопілки. Її синоніми – флояра, фрілка і, власне, сопілка. Це відкрита (незаднена) флейта, довжиною від 25-ти до 85-ти см, що має шість бокових отворів. Нині люди інколи плутають фуярку з денцівкою, називаючи і те, й інше сопілкою. Хоча це абсолютно різні інструменти. Тому я застосовую автентичні назви. Якщо це фуярка, то це дійсно фуярка – так вона називається в тому регіоні на Косівщині, де я здійснював запис. Гуцули говорять, що найбільш архаїчним способом звуковидобування є вдування повітря у відкриту флейту без дна (фуярку). Денцівки з’явилися пізніше. Гра на фуярці потребує неабиякої майстерності в той час, як грати на денцівці набагато простіше. Це, як то кажуть, несерйозний інструмент.
- Ви записували просто неба та в приміщенні?
- Там, де дозволяла акустика, записував у приміщенні. Інколи природні умови вносили свої корективи. Фуярку намагався записувати на вулиці. До речі, гуцули полюбляють сидіти на порозі й грати.
- Як виглядає теленка?
- Теленка – це відкрита трубка без бокових отворів. Раніше їх, здається, виготовляли з вербової кори, довжиною приблизно до 1 метра. Звук видобувається за допомогою пальця й вихідного отвору: отвір може відкриватися сильніше, або притискатися. Від цього виникають дуже цікаві темброві варіації.
- У передньому слові до диску «Весілля в Космачі» ви пишете про «скрипаля, який грає між нот». Що це за скрипаль? Які особливості манери гри народних музикантів?
- Під словосполученням «грає між нот» я мав на увазі мікроінтервали, різноманітні глісандо. Манера гри цього музиканта, Василя Багрійчука, є досить органічною. Глісандо, або мікроінтервали можна сприймати як певного роду фальш, якщо підходити до цього з точки зору винятково темперованої музики, яка грається з точністю по нотах. У народній музиці особливістю кожного музиканта є самобутність, яка виникає не завдяки навчанню в музичних школах, а викохуванню цього таланту. Талант росте, мов дике дерево. Коли я почув гру цього скрипаля вперше, у мене виникли образи казкових шагалівських скрипалів.
- Як довго ви займаєтесь звукозаписом? З чого починали?
- Я займаюся звукозаписом із 2002 року. Починав як електронний музикант. 2002 року у своєму сольному альбомі «Занурення» поєднав звуки акустичних інструментів, зокрема бамбукову флейту, єгипетську перкусію, зі звуками електроніки (синтезаторів). У 2007 році я записав альбом «Незвіданий світ» спільно з тувінським майстром горлового співу Миколою Ооржаком.
- Спочатку ви цікавилися східними мотивами?
- Я досліджував, як музика впливає на людину, на її свідомість. Свого часу я цікавився звуковою терапією. Навіть працював звукотерапевтом у київській лікарні, у відділенні психосоматичних розладів. У лікарні я організовував колективні прослуховування, підбирав музику. Як правило, то була класична й споглядальна музика сходу. Класична європейська музика, особливо повільні частини симфоній, приводить слухача до переживання катарсису, душевного очищення. Катарсис має важливий психотерапевтичний ефект.
- Хіба це не індивідуально? Чи ця музика має якийсь спільний об’єднувальний імпульс що вражає всіх слухачів?
- Це індивідуально, але люди, які знаходяться в групі, вчаться бути більш щирими й відкритими а це, у свою чергу, вирішує велику кількість психологічних проблем. Музика – це комунікативне мистецтво. Музика спрацьовує як своєрідний резонанс: люди переживають однаковий емоційний підйом, відчувають себе частиною світу. Коли розчиняється шлюз, який відділяє внутрішнє «Я» від зовнішнього світу, людина отримує те, що їй потрібно отримати. Музика допомагає доторкнутися до якоїсь основи. Я би навіть сказав допомагає наблизитися до абсолюту. Проте поступово я відійшов від намагання використовувати музику утилітарно й зацікавився більш глибокими аспектами впливу музики на свідомість людини. З точки зору духовної, психічної трансформації людини найбільш потужною музикою є музика, що безпосередньо пов’язана з ритуалами, або ж традиційна, що має тисячолітнє коріння. Така музика спроможна певним чином змінити людину на краще. Звичайно ж, якщо людина зможе відкрити своє серце.
Розмовляла Єлизавета Олійник
Журнал "ПРО"