01/20/2011 | Манул

1999 року в листопаді я зайшов в офіс УНП на вул. Пушкінській, де мала відбутися прес-коференція Мовчана та Костенка з приводу пасквілів Олеся Бузини. Оскільки ніхто з тих, хто намагався виступити проти пісквілянта, не знав всього того, що то є за феномен "Олесь Бузина", хто за ним стоїть, я вирішив взяти участь у тому заході. Прес-конференцію було перенесено, я порозмовляв з працівниками редакції газети УНП і віддав їм підготовлену мною статтю. До того цю статтю я намагався опублікувати в газетах "Киевские ведомости", "День" тощо, де йшла жвава дискусія про Бузину Олеся (в "Киевских ведомостях" на захист Бузини виступив Вахтанг Кіпіані, в "Дні" - Удовик, десь гавкнув провокатор Бурсов, який щойно по телефону зізнався мені, що з Олесем Бузиною він приятель, а про те, що він стукач і працював під Миколу Холодного знає весь Київ, про "13-й місяць" крізь губу сказав, що "роман може бути цікавим лише кегебістам" - цю пісню я давно чув від тих, хто дуже не хоче видання книги), але в публікації мені було відмовлено. В газеті УНП мені пообіцяли надрукувати зі скороченнями, я не бачив, але мої друзі згодом сказали мені, що невелику замітку про Бузину за моїм підписом у тій газеті було видрукувано.
Пізніше я написав невеликий роман, постмодерний, про КГБ, у ньому був персонаж - батько Олеся, майор КГБ, розповідь у формі дискусії учасників (юзерів) на форумі одного із сайтів в Інтернеті (такої форми, запевняю, в літературі ще до мене не було, вступ до роману тут: http://h.ua/story/206981/
2001 року повністю роман "Бузиновий дискурс // Інтернетмеzzо" я розмістив на одному із літературних сайтів. Читачами він був зустрінутий схвально, але через місяць цей сайт зник з невідомих причин.
Десь років 5 тому зовсім випадково для мене журналіст Володимир Бойко на сайті "ОРД" опублікував мій невеличкий гумористичний шкіц про генерала Скіпальського, який я розмістив принагідно під час однією дискусії на форумі "України кримінальної" ще 2001 року під ніком "Лермонтов" (моїм псевдонімом прізвище "Лермонтов" ніколи не було, то був геть ситуативний нетівський нік). Я подзвонив Бойку, сказав, що нік "Лермонтов" - то мій, ми з ним домовились, що сайт ОРД опублікує уривки з мого роману "Тринадцятий місяць". Частина уривків була опублікована під тим же ніком "Лермонтовим" (повторюю - то не мій псевдонім), успіх був блискучий. Та публікації призвели до потужної ддос-атаки на сайт, сайт ледь врятувався, про цю подію чит. тут:

http://www.telekritika.ua/daidzhest/2008-03-27/37449

У вересні 2009 року сайт "Інша література" опублікував уривок з роману "Тринадцятий місяць", відгуків було сила-силенна, а невдовзі сайт, дуже популярний, чомусь зник, адреса уривку була тут: http://www.inlit.com.ua/node/3763

Тепер за тією адресою зовсім інший матеріал.

У вересні 2009 року електронну версію роману "Тринадцятий місяць" розмістило видавництво "Мост-ПБЛГ", чит. тут:
http://bookland.net.ua/book/57991+Trinadtsyatiy+misyats.html
http://bookland.net.ua/author.php?id=12773
http://bookland.net.ua/book.php?id=57991
http://bookland.net.ua/book.php?id=57992

Боже, що почалось, яка злива смердоти на мене навалилась (ініціатори кампанії - Олесь Бузина, ті із гебістів, хто впізнав у персонажах себе, товариство ветеранів КГБ "Щіт і мєч", стукачі КГБ тощо) на форумах різних сайтів! Я намагався відповісти, але мені негайно блокувалась ІР-адреса, навіть на таких, здавалось би націонал-патріотичних сайтах, як "Голос", "Буквоїд", не кажучи вже про "Форум", "Фраза", "Обозрєватєль", газети "Сегодня" і т.д., навіть до мого цькування підключився сайт письменників-гомосексуалістів "Публікатор" (якщо погуглити, всю ту гидоту в неті на мене можна знайти).
Цькування продовжується, з найнесподіваніших боків.
І тут на "Майдані", на якому я друкуюсь з 2001 року, мої статі з якого, зокрема, "Більшовизм, Сталін, Голодомор" та інші передруковували сотні сайтів в Україні і цілому ряді зарубіжних країн (на сайті Українського інституту національної пам'яті, попри зміну керівництва, стаття залишилась!).
Як казав Святослав Вакарчук: "Я не здамся без бою".
Боюсь усі ці підори швидче захлинуться від своєї блювоти.
Щиро дякую тим, хто мене підтримує!
Прорвемося!