12/17/2001 | Наливайко

Розмірковуючи якось під Хванчкару про особливості заповідного і ні з чим не зрівняного вітчизняного мудизму з нагоди: а) появи на сайті Кабміну програмових документів "За ЄдУ в ТУНДРІ"; б) персонального складу першої шеренги зазначених тундряків-оленеводів і, водночас, їхніми розрахованими на перший клас допоміжного інтернату для дефективних дітей байками про невикористання "адмінресурсу", я був прийшов до сумних висновків про невиліковне:
1. Наявність в Україні страшно далекої від народу верстви обвішаної на кшталт новорічної ялинки орденами, золотими фортунами, кришталевими слонами і цяцьками від Московського патріархату самозваної "еліти", що приватизувала владу, створила з нею "владу-власність", якою і гендлює поміж себе, в яку вчепилася хваткою пітбуля і яку мирним шляхом не віддасть.
2. Віртуальність цієї держави взагалі, позаяк влада, вся смердюча система тримається не на нормальних цивілізованих і життєдайних чинниках (національній свідомості громадян, взаємовідповідальності держави і громадян, безумовному верховенстві права et cetera), а на підкилимних, напівкримінальних, а підчас і відверто кримінальних інтересах, зв'язках, домовленостях, тобто "понятіях". Добро зазвичай перемагає зло, але у нас є всеперемагаюча сила - Велике Бабло, і якщо завтра "капустяні" інтереси критичної маси лауреатів рейтингів, володарів фортун, слонів і цяцьок розійдуться з державністю, післязавтра українці, прокинувшись, дізнаються про те, що в них, виявляється, була споконвічна мрія і от вона здійснилася - с Расєєй навєкі. Вночі відбувся всенародний референдум (з явкою - 101 відсоток), а досвіта його результати було імплементовано. Старший брат в Києві на білому коні, а "еліта" зливається з ним у звичних слюнявих братських цілунках, хоча, скоріше, не з самим братом, а з конем, бо дуже високо.
3. Театральність, щоб не сказати балаганність суспільних стосунків, взаємин "особа - держава": всі розуміють, що влада їм бреше, в них краде, одним словом - страшенно свинячить і свинячила ще б більше, якби фізично встигала, але більшість вважає це нормальним, оскільки іншого поводження ніколи не бачила. Народ грає за правилами, котрі полягають в тому, що за будь-яких розкладів джокери і тузи опиняються в тих самих руках. Натомість нація (як свідома спільнота духовно вільних особистостей) не є достатньо чисельною.
Отже - апатія і зневіра з одного боку, а з іншого - сита впевненість в своєму всевладді і всемогутності. Влада, бо гроші, гроші, бо влада. Коло замикається. Крейдяне коло, майже за Гоголем, з тією відмінністю, що нечисть, шляк би її трафив - не ззовні, а внутрі.
Та все ж якогось дідька spero, дарма, що contra spem.

Їх можна лише збройно повалити, що є, по-перше, наче неконституційним, по-друге - наразі дуже і дуже маловірогідним, або привалити ще більшою купою грошей, що є просто нереальним.
Або розірвати зазначене коло, ланцюг, як хочете - "влада-гроші-влада-….". Як?

І згадався мені раптом Дмитро Донцов з його "Belluna sine capite", де він каже, хто лише і може входити до провідної верстви, чи то "вести маси" - "висша індивідуальність, жадна відповідальності" ("nature superieure, avide de la responsabilite"). Вибачивши Донцову тоталітаристський оберт "вести маси", списавши це на рахунок його тодішньої необізнаності щодо теперішного буйного розквиту демократії і поваги до особистості в осяяній сонцем гуманізму Україні, сконцентруємося на "…жадна відповідальності". Так от: ВЛАДА ПОВИННА ДАВАТИ ЇЇ НОСІЄВІ ЛИШЕ ОДНЕ - ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Головний біль. Плюс велике моральне (м-о-р-а-л-ь-н-е!) задоволення від правильного, себто на благо Україні, її використання.
Тож серед моря розливанного нікчемних паперів, що вихлюпується з Верхради, потрібен один Закон ("Окончательная бумажка! Фактическая!", як казав Євстигнєєв - Преображенський у "Собачому серці"), за яким гарантовано високий (але не надхмарний) рівень матеріального забезпечення для керівних держпосадовців (і депутатів, ясна справа) поєднувався б з жорстким, тотальним, інквізиторським, абсолютним і саме тому - справедливим громадським контролем над фактичним достатком, витратами, стилем життя тощо (приклад експромтом - обов'язкове відкриття і використання одного-єдиного рахунку в Нацбанку, на операції за яким не поширюється ніяка банківська таємниця, певні обмеження щодо можливості надбання майна для самого суб'єкта, членів його родини, споріднених структур, обов'язкове оприлюднення не лише декларацій про доходи, але і звітності про витрати включно з квітанціями про відвідини громадських туалетів - думайте, депутати,скурві сини, маєте депутатський розум, штат помічників укупі з консультантами, а з Дмитра Донцова - лише самісінька ідея). Себто Закон, котрий зробив би посідання державних посад (принаймні - на найвищому щаблі) укупі з депутатством справою справою абсолютно бесперспективною, коли не шкідливою, з точки зору особистого збагачення. Кесарю - кесарево, гендляреві - гендлярське.
І півслова до лідерів опозиційних партій. Позаяк перспектива прийняття такого Закону в стінах ВРУ є, принаймні, туманною, коли наступного разу міркуватиме про референдум, чи не поставити таке додаткове питаннячко? А йдучи в маси, напишіть "ВЛАДА=ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ!" на прапорах своїх партій. Для вашого оточення (його, щоправда, поменшає) це буде тестом на шляхетність помислів і чину. Між іншим, це може дати побічний ефект у вигляді зближення і об'єднання справді національних і справді демократичних сил - завдяки просвітлінню щодо простої істини - "є боротьба за долю України, все інше - то велике мискоборство" ((с) Л.Костенко.

І хай йде якнайдалі той, хто назве такий Закон порушенням прав людини. Посадовець залишає частину своїх прав на цвяху перед дверми свого владного кабінету, свідомо входячи туди, з прагненням єдино ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ за країну. Якщо він на це не згоден, відтак він шукає чогось іншого і з яких радощів будемо ми йому в таких пошуках допомагати? Всі інші можуть розслабитися і насолоджуватися своїми правами.

Можливо, це крейдяне коло вдасться розірвати і до тих хто в колі окопалися, непомітно підкрадеться і несподівано завітає чи абзац, чи пінцет, але вже точно - щось адекватне їхнім заслугам перед Вітчизною.