Відповіді

• 2006.06.21 | Олег

  Політика Коаліції (за проектом) щодо НАТО і євроінтеграції

  Проект вірогідного документу можна скачати на УП...
  http://www.pravda.com.ua/_site/html/Ugoda.doc
  
  Основні витяги з проекту документу (за пошуковим словом) щодо політики з НАТО etc
  
  ЗАСАДИ ВНУТРІШНЬОЇ І ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
  Засади внутрішньої і зовнішньої політики – формулюють основоположні цілі Коаліції демократичних сил, є погодженими пріоритетними завданнями для всіх її учасників, а саме: народних депутатів України, що входять до депутатських фракцій – суб’єктів даної Угоди, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та обов’язковими для врахування при розробці програми дій уряду, визначень і концепцій законів, загальнодержавних програм, затвердження Державного бюджету України.
  Засади внутрішньої і зовнішньої політики України на термін повноважень Верховної Ради України V скликання приймаються консолідованим голосуванням Коаліції.
  
  У СФЕРІ ЗДІЙСНЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
  1. Досягнення повноправного членства в Європейському Союзі.
  2. Взаємовигідна співпраця з НАТО.
  3. Ухвалення рішення про вступ України в НАТО за наслідками всеукраїнського референдуму.
  4. Збереження та зміцнення рівноправних та добросусідських відносин з Російською Федерацією та іншими сусідніми країнами.
  5. Зміцнення лідерських позицій України в Східноєвропейсько-Чорноморському регіоні.
  6. Забезпечення дипломатичними та іншими засобами і методами, передбаченими міжнародним правом, захисту суверенітету і безпеки, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів України, її політичних торговельно-економічних, науково-технічних, культурних та інших інтересів, а також законних прав громадян України та її юридичних осіб за кордоном.
  
  
  2.5. СУЧАСНІ ЗБРОЙНІ СИЛИ
  Метою здійснення військової реформи є підвищення обороноздатності країни та відновлення поваги до людей у погонах. Стратегічними пріоритетами цієї реформи учасники Коаліції вважають:
  взаємовигідну співпрацю з НАТО;
  
  ІV. УКРАЇНА І СВІТ
  Політика Коаліції демократичних сил у сфері зовнішніх зносин полягає в утвердженні і розвитку України як незалежної демократичної держави шляхом забезпечення дипломатичними та іншими засобами і методами, передбаченими міжнародним правом, захисту суверенітету і безпеки, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів України, її політичних торговельно-економічних, науково-технічних, культурних тощо інтересів, а також законних прав громадян України та її юридичних осіб за кордоном.
  Стратегічними завданнями є набуття членства у Європейському Союзі та забезпечення енергетичної незалежності України.
  Пріоритетними завданнями є набуття членства України в СОТ, започаткування переговорів з ЄС про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, а також взаємовигідна співпраця з НАТО. Вступ в НАТО – за результатами всеукраїнського референдуму.
  Учасники Коаліції зобов’язуються забезпечити:
  § ухвалення законодавчих актів, необхідних для завершення процесу вступу України в Світову організацію торгівлі (СОТ) у 2006 р. при забезпеченні: інтересів національних товаровиробників; максимальних, передбачених СОТ, перехідних періодів;
  § ратифікацію підписаних Кабінетом Міністрів України міжнародних угод, меморандумів та інших міжнародних договірно-правових документів;
  § завершення виконання комплексу зобов’язань України перед Радою Європи в їх законодавчій частині до кінця 2006 р., включаючи приведення Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» (8002-IV, 15 травня 2003 р.) у відповідність з метою і об'єктом Хартії шляхом ухвалення змін і доповнень до нього;
  § виконання Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» в частині ухвалення відповідних урядових законопроектів.
  Учасники Коаліції погоджуються, що завданнями Кабінету Міністрів є:
  § затвердження та забезпечення виконання Кабінетом міністрів України документу «Заходи щодо виконання Плану дій Україна–ЄС на 2006 р.», що продовжує програму дій з європейської інтеграції, розпочату аналогічним документом 2005 р.;
  § розробка та подальша імплементація «Заходів щодо виконання Плану дій Україна–ЄС на 2007 рік», виконання якого має засвідчити максимально повну реалізацію Плану дій Україна–ЄС в цілому;
  § завершення договірно-правового оформлення державних кордонів України. Зокрема, завершення виконання сторонами внутрішньодержавних процедур, пов’язаних із набранням чинності Договором між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон від 12 травня 1997 р. Організація робіт з демаркації українсько-білоруського та українсько-російського державного кордону. Завершення демаркації українсько-молдовського державного кордону. Завершення переговорів із розмежування континентального шельфу та визначення виключних економічних зон з Румунією. Завершення переговорів та підписання угоди з Російською Федерацією щодо делімітації акваторії Азовського моря та Керченської протоки;
  § завершення процедур, пов’язаних із перетворенням ГУАМ у повноцінну міжнародну організацію до кінця 2006 р.;
  § продовження співробітництва в рамках Спільноти демократичного вибору як міжнародного форуму, що має забезпечити реалізацію ціннісного виміру зовнішньої політики України як держави, відданої ідеалам демократії, верховенства права та прав людини;
  § продовження миротворчої діяльності в рамках чинного законодавства України;
  § продовження переговорів на основі українського плану мирного врегулювання придністровської проблеми та відповідних рішень Республіки Молдова у розширеному (за участю США і ЄС) форматі. Сприяння структурним змінам та процесу демократизації в Придністровському регіоні Республіки Молдова під міжнародним контролем для забезпечення реалізації демократичних стандартів, основних прав і свобод громадян;
  § забезпечення виконання заходів, визначених Державною програмою інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 рр.;
  § забезпечення виконання угод між Україною та НАТО в рамках Меморандуму про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і штабом Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці та штабом Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі;
  § забезпечення створення та функціонування повномасштабної зони вільної торгівлі між Україною, Російською Федерацією та іншими державами СНД;
  § започаткування переговорів з Євросоюзом про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС одразу після вступу до СОТ;
  § поглиблення стратегічного партнерства з Російською Федерацією, Польщею та США на основі загальновизнаних принципів міжнародного права;
  § підвищення ефективності використання транзитного потенціалу України шляхом модернізації і подальшої розбудови національної транспортної мережі та її інтегрування до загальноєвропейської інфраструктури;
  § продовження і (або) започаткування переговорів з країнами, де працює значна частина українських громадян, з метою підписання міжурядових угод щодо їх соціального захисту.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2006.06.22 | Олег

    Росіяни за співпрацю Росії з НАТО, проти співпраці з ним України

    Росіяни за співпрацю Росії з НАТО, проти співпраці з ним України
    
    
    • Росія • Політика • Antony
    
    Майдан-ІНФОРМ: 22-06-2006 01:28 // // URL: http://maidan.org.ua/static/news/2006/1150928925.html
    Версія до друку // Редагувати // Стерти
    
    41% опитаних росіян висловлюються за зміцнення співпраці Росії з НАТО, тоді як проти такої співпраці - 30%.
    
    Про це свідчить проведене російським фондом «Громадська думка» опитування громадян Росії, розміщене на сайті фонду.
    
    Дані опитування показують, що до спільних військових навчань Росії і НАТО, проведеним влітку минулого року, зі схваленням поставилися 38% росіян, з несхваленням - 20% (важко відповісти на питання 42% респондентів).
    
    У той же час, прихильники зміцнення співпраці між Росією і НАТО майже так же рішуче засуджують плани проведення сумісних навчань України з країнами НАТО (у цій групі респондентів позитивно ставляться до таких планів 6%, негативно - 61%), як і супротивники співпраці з даним блоком (1% і 73%, відповідно).
    
    Також дві третини опитаних росіян (65%) переконані, що більшість мешканців України негативно ставляться до планів проведення спільних з НАТО навчань в Криму.
    
    При цьому лише 4% вважають, що більшість українців ставляться до навчань позитивно, 10% - що на Україні переважає байдуже ставлення до цих планів.
    
    Соціологи відзначають, що 60% учасників опитування заявили про негативне ставлення до планів проведення таких навчань, 3% - позитивне, 25% сказали, що сприймають їх байдуже.
    
    Аргументуючи свою точку зору, супротивники навчань найчастіше говорили, що бачать в них загрозу безпеки Росії («насторожує присутність НАТО біля наших кордонів»; «завтра будуть в Білгороді»; «нікому не потрібна американська воєнщина під боком»; «спочатку навчання, а потім і нас окупують»; «практично ракети перед Кремлем розташовуватимуться») - 17%.
    
    9% респондентів (не приводячи яких-небудь доводів) просто виражали незадоволеність і обурення. Хто стримано («нічого доброго не буде»; «нічого американцям там робити»), хто - вельми емоційно («це - протиприродно»; «це не лізе ні в які ворота»).
    
    Ще 4% виражали побоювання, що війська НАТО залишаться в Криму, закріпляться там. Інші - звинувачували американців в прагненні до світового панування (4%), треті - заявляли, що навчання в Криму безпосередньо направлені проти Росії (4%), четверті - висловлювалися проти проведення навчань в курортній зоні, побоюючись за збереження кримської природи (4%), п'яті - заявляли, що Крим є споконвічно російською територією (3%), і т.д.
    
    Респонденти, що виразили позитивне ставлення до планів навчань в Криму, говорили про те, що вони принесуть користь української армії («хай нова армія України набирається досвіду»), або висловлювалися в тому сенсі, що «в цьому нічого немає страшного, Росія проводить навчання зі всіма».
    
    Методом інтерв'ю 10-11 червня 2006 р. опитано 1 тис. 500 респондентів в 100 населених пунктах 44 областей, країв і республік РФ, а також 600 респондентів в Москві.
    
    Статистична похибка не перевищує 3,6%.
    
    http://www.ukrnationalism.org.ua/news/?n=1994
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2006.06.26 | Олег

      Україну не запросять в НАТО

      Україну не запросять в НАТО
      
      26 Червня 2006 року 10:38
      
      Київ. Україну не запросять стати членом НАТО на наступному саміті альянсу восени цього року, що пройде в Ризі.
      
      Як повідомляє “Німецька хвиля”, про це заявив генеральний секретар організації Яап де Хооп Схеффер в інтерв’ю польській газеті Dziennik.
      
      За його словами, країни-кандидати, серед яких, окрім України, він назвав Грузію та балканські держави, поки не готові приєднатися до альянсу.
      
      Водночас генсек НАТО сказав, що на саміті в Ризі ці країни отримають позитивний сигнал.
      
      Я.Схеффер вкотре наголосив, що двері НАТО відчинені для України, але рішення має ухвалювати український народ.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2006.06.26 | Олег

        Україна-НАТО: атака ахтунгів

        http://www2.pravda.com.ua/news/2006/6/26/43507.htm
        
        
        • Україна • •
        
        Ніколи в незалежній Україні народ не ставився так погано до НАТО, як зараз. Ніколи стільки політичних партій під найрізноманітнішими назвами не виступали з тими чи іншими мотиваціями проти участі України у Північноатлантичному Альянсі.
        
        Ніколи ще 22 червня не виходили на маніфестації ветерани війни під антинатовськими гаслами, на яких НАТО ототожнювали з фашизмом.
        
        І водночас ніколи не була Україна так близька до вступу в НАТО. Але, у зв'язку з негативною настановою виборців щодо Альянсу, одночасно і настільки далеко від цього вступу.
        
        Що ж сталося?
        
        Варіантів відповіді тут може бути, видається, тільки три – або НАТО за останні роки проявило себе вкрай погано, або народ не знає, де його щастя, або діє таємничий "фактор Х", який і зумовлює такий настрій населення і політичних партій щодо Альянсу.
        
        Отже: що поганого зробило НАТО?
        
        Удерлося в Ірак? Так це не НАТО, а антисаддамівська коаліція. Чимало держав-членів Альянсу, включно із такими впливовими, як Франція та Німеччина, виступали проти бойових дій на Близькому Сході. Більше того: офіційний Париж мав дуже непогані стосунки з Саддамом Хусейном, отримуючи від того чималий зиск.
        
        Веде війну в Афганістані? По-перше, йде мова про бойові дії не проти Афганістану, а проти талібів, які добряче допекли цій країні. По-друге, місія НАТО а Афганістані спирається на мандат від Ради Безпеки ООН, отже, тут Альянс є тільки виконавцем волі міжнародного співтовариства.
        
        Буйствує на Балканах, винищуючи наших православних братів-сербів? Гм, так парламент Сербії ще 2004 року вирішив, що країна бере стратегічний орієнтир на вступ до НАТО.
        
        А щодо бідолашного Слободана Мілошевича, котрого замордував Гаазький трибунал, то розкажіть, чим же він відрізнявся від не менш бідолашного Германа Геринга, котрого замордував Нюрнберзький трибунал? Два націонал-соціаліста, там – "Велика Німеччина", тут – "Велика Сербія", і там, і тут етнічні чистки, простіше кажучи, геноцид з боку держави, і там, і тут – прагнення до ліквідації політичних свобод у власній країні.
        
        Здається, усі українські антифашисти мусили б тільки плескати в долоні, коли НАТО бореться з новітніми проявами цього явища - хай то на Балканах чи в Афганістані.
        
        
        Що ж стосується аргументів, що, мовляв, НАТО спрямоване проти слов'янських чи православних народів, що це тупе знаряддя чи то світового масонства, чи то американського імперіалізму, що це явище принципово чужої Україні політичної культури, то вони розраховані хіба що на психічно хворих.
        
        Бо психічно здорова людина знає, що Альянс наразі зібрав до своїх лав ряд так званих "слов'янських" держав Європи – Польщу, Чехію, Словаччину, Словенію, Болгарію, на черзі Хорватія, ймовірно, стане в ближчий час членом НАТО й Македонія.
        
        А ще там, крім "православної" Болгарії, ще й "православні" Греція і Румунія. Чи, може, грецьке православ'я для когось "неправильне"?
        
        Повторимо: у такому разі допоможе тільки кваліфікований психіатр. Так само, як і у випадку з масонством.
        
        Взагалі, в Альянсі рішення ухвалюються за принципом консенсусу, тому політично Люксембург має таку ж вагу в Альянсі, як і США, і ще нікого в НАТО ніхто силою не примушував виконувати рішення, неприйнятне для цієї країни-члена. На відміну, до речі, від Варшавського пакту.
        
        І, нарешті, про "чужу" політичну культуру.
        
        Цілі Північноатлантичного договору зазначені в його преамбулі, де йдеться про "відданість цілям і принципам Статуту Організації Об'єднаних Націй", про "прагнення жити у мирі з усіма народами й урядами", про рішучість "захистити свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізації, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права".
        
        Чи не нагадує це все відповідні положення Конституції України? Чи, може, й ця Конституція, і її попередники – Універсали Центральної Ради та Директорії, Конституція УНР – також вияви "чужої" для українців політичної культури?
        
        Утім, раціональність та політична притомність, схоже, відступає перед тиском якихось більш сильних чинників.
        
        От, скажімо, в останні дні утворився цілий фронт прихильників нейтралітету і позаблоковості України. І люди там начебто не з останніх – від поета-академіка Бориса Олійника до аж першого всенародно обраного президента Леоніда Кравчука.
        
        Мусять знати, що відсутність надійних військово-політичних союзників свого часу призвела до поразки УНР. А ще мусять пам'ятати особисто, як 1956 року Угорщина спробувала було оголосити себе нейтральною і вийти з орбіти Москви – через чотири дні після цієї заяви глави уряду Імре Надя шість тисяч радянських танків розчавили угорську свободу. І ніхто у світі жодної допомоги, окрім морального співчуття, Угорщині не подав.
        
        І, нарешті, могли б запросити істориків, щоб ті їм пояснили, чому нейтральній Швейцарії вдалося під час Другої світової війни вижити в тоталітарному оточенні. Тому що кожен громадянин країни вмів добре стріляти, мав дома штатну зброю резервіста й упродовж 10 хвилин після оголошення тривоги країна перетворювалася на військовий табір. Щоб її завоювати, треба було покласти, найшвидше, мільйон солдатів, а цього Гітлер з Муссоліні не могли собі дозволити.
        
        Чи має Україна стільки добре підготовлених і патріотично налаштованих потенційних солдатів, щоб з нею боялися зв'язуватися, панове нейтрали? Не чують, не знають і знати не хочуть...
        
        А де хоч найменша логіка у маніфестаціях ветеранів війни 22 червня, коли НАТО й американців обзивали фашистами? Пробі, так практично всі країни Альянсу, вкупі зі США, - то були союзники СРСР у війні проти Гітлера!
        
        А без допомоги союзників, як визнавав навіть маршал Жуков, Радянський Союз зазнав би поразки! Добре, сучасні історики для вас не авторитет, для червонопрапорних ветеранів, але як бути з "маршалом Перемоги"? Глухо, як у танку...
        
        Ну, а з комуністами та з прихильниками Вітренко випадок узагалі суто клінічний. Як полум'яно боролися вони проти "американської агресії" в Іраку, як зараз палко висловлюють "солідарність з боротьбою народу Іраку!"
        
        А коли взірцевий арабський націонал-соціаліст Саддам Хусейн десятками тисяч стріляв комуністів, де була їхня солідарність? Радіти треба було б, що запеклого ворога комунізму судять!
        
        І коли Хусейн труїв газами курдські селища, "червоні" не проводили маніфестацій протесту. А тепер проводять.
        
        Але подивімося, хто і від чого гине зараз в Іраку. Понад 90% жертв – це цивільних люд, дуже часто – жінки та діти, котрі стають об'єктом атак ісламських терористів. Ці терористи ведуть війну проти тих арабів, котрі хочуть жити нормально, мирно, добробутно – тобто, в категоріях "червоних", найсправжнісінького трудового народу.
        
        Тим часом "Аль-Каїду" очолює мільярдер Бен Ладен – діяч аж ніяк не від верстату чи з шахти. Ба більше: ще 2001 року радикальні шейхи на нараді під Бейрутом оголосили війну всій, як вони висловлюються, "юдо-християнській цивілізації".
        
        А на додачу – всім "відступникам від ісламу", тобто фактично більшості мусульман. Чим же близькі запеклі вороги християнства нашим "захисникам істинно православної віри"? Чим саме рідний їм новітній ісламський тоталітаризм, на шляху чиєї агресії якраз і стоять "натовські фашисти"?
        
        Ну, а з соціалістами справа відверто незрозуміла.
        
        У країнах НАТО куди не плюнь, то влучиш у прем'єра, президента чи то міністра від котроїсь із партій-членів Соцінтерну. У Росії ж та інших державах СНД, крім Грузії, котра проситься до Альянсу, партій-членів Соцінтерну немає й на обрії, не те що в урядах.
        
        І за цієї ситуації наші соціалісти фактично діють під мазохістськими гаслами: "Втілимо ідеї Соцінтерну, але самоізолювавшись від партій Соцінтерну!" та "Збудуємо Європу в Україні, йдучи геть від Європи!" Справді: Леопольд фон Захер-Мазох таки говорив правду, що він русин за походженням і за ментальністю...
        
        Ось тут ми і підходимо до головного.
        
        Упродовж тривалої історії СРСР найстрашнішим ворогом радянської людини, за винятком чотирьох років, були не фашисти, а демократи. І навіть коли офіційна пропаганда лаяла фашистів, вона переважною більшістю мала на увазі зовсім не їх.
        
        Скажімо, існувало у 20-30-ті роки таке поняття: "соціал-фашисти – найгірші вороги робітничого класу". Хто ж були ці "вороги"? Соціал-демократи.
        
        А "західноукраїнські фашисти"? Ліберал-демократи з парламентської партії УНДО.
        
        І по всьому світу у розряді "фашистських посіпак" фігурували ліберали, консерватори й соціалісти. Та й готуватися воювати з нацистською Німеччиною СРСР почав тільки з 1940 року. До цього головними ворогами вважалися Польща, Японія, Британія, Франція тощо. І саме проти них лаштувалася діяти Червона армія.
        
        Споруджена у 1930-х у уздовж західних кордонів потужна "Лінія Сталіна" мали прикривати розгортання Червоної армії для походу на Польщу. Розпочата у другій половині 1930-х програма будівництва "Великого флоту", включно із найпотужнішими у світі лінкорами типу "Радянський Союз" і важкими крейсерами типу "Кронштадт" передбачала супротивником британців.
        
        Двомоторний висотний винищувач далекого супроводу ВИ-100, висотний перехоплювач МиГ-3, дальній важкий чотиримоторний пікіруючий бомбардувальник ПБ-4 (АНТ-57), призначений для знищення в океані лінкорів противника надважкими бомбами...
        
        Все це призначалося не для війни з Німеччиною - за спогадами льотчика-випробувача Стефановського, при розробці ПБ-4 як типові об'єкти для бомбометання розглядалися британський лінкор "Нельсон" і база флоту Королівського флоту Скапа-Флоу.
        
        А так званий "виріб 102" – швидкісний, дальній, висотний бомбардувальник конструктора М'ясищева? Він мав "діставати" об'єкти значно більш далекі, ніж Берлін.
        
        Більше того: навесні 1940 року відповідно до розпорядження наркома оборони і начальника Генштабу Червоної армії авіація почала готуватися до бойових дій у районах Мосула, Кіркука, Порт-Саїда, Каїра, Суецького каналу, Стамбула, Хайфи, Багдаду.
        
        І навіть російсько-німецький військовий розмовник з лексикою, яка годиться тільки при окупації Британських островів, а не десь в Індії, того ж року у Москві видали.
        
        А далі щось із "другом Адольфом" не заладилося, довелося переключитися на іншого ворога. Втім, не надовго. Вже на початку весни 1946 року у промові перед виборцями Сталін проголошує повернення до старого політичного курсу, оголосивши суспільний лад в СРСР чимось вищим у порівнянні із західною демократією.
        
        ...У 1939 році, після пакту Молотова-Ріббентропа, у радянських газетах почали часом друкувати промови Гітлера, Геббельса, Геринга та інших нацистських бонз. Цікавою була реакція на них у найрізноманітшіних колах суспільства, зафіксована для нащадків невсипущим НКВД: мовляв, дуже важко відрізнити, що говорить нацист, а що – комуніст.
        
        Може, Гітлер перевиховався і став на "вірні" позиції, а, може, обидві ідеології рівною мірою правильні? Схоже, 22 червня 1941 року одна зі справжніх причин розгубленості Червоної армії полягала в тому, що значна частина командування й офіцерства ніяк не могла повірити, що "дружба, скріплена кров'ю", раптом дала тріщину. У цьому, мабуть, і полягала справжня несподіваність нападу...
        
        Так от, Гітлер також вважав "трудову демократію" рейху вищою за "плутократичну буржуазну демократію". То ж хіба не більш логічною стала б спільна кампанія двох червонопрапорних держав проти світової демократії, проти Британії та США, а не те, що відбулося за збігом обставин насправді у першій половині 1940-х?
        
        І не випадково, очевидно, ще зі сталінських часів, а особливо з доби "розвиненого соціалізму" почалося відверте копіювання нацистських зразків на радянському ґрунті. Копіювання успішне, бо ґрунт виявився вельми поживним.
        
        Не вірите? Тоді, дайте відповідь: хто першим розгорнув масове будівництво кооперативного житла для трудящих?
        
        Хто впровадив у практику "літні трудові семестри" для студентів ще у середині 1930-х? Хто вигадав щорічні "свята врожаю" за участю місцевих партійних бонз?
        
        У кого навчилися радянські солдати урочисто заходити з стягами у зали партійних з'їздів й стояти у проходах, створюючи відповідний настрій у делегатів?
        
        Хто запровадив практику самовідданої боротьби за мир в усьому світі, прикриваючи цим свої військові плани, – ще у ті часи, коли у Москві співали "мы раздуваем пожар мировой"?
        
        Хто скопіював 1944 року у званні "Мати-героїня" й установлених пізніше орденах "Материнської слави" різних ступенів "Почесний хрест матері" трьох ступенів, найвищий з яких був золотий, як і й відповідний радянський орден?
        
        Хто підтримував грошима, інструкторами та зброєю "антиколоніальну боротьбу проти світового імперіалізму" у часи, коли Комінтерн тупо прагнув підняти "пролетарів Африки"?
        
        Так, Гітлер не любив негрів, але хто сказав, що Брежнєв був від них у щирому захваті? Зрештою, хто першим вигадав процентну норму для євреїв у вузах та важливих підприємствах?
        
        Цей список можна продовжувати й продовжувати, але головне – що тоді, коли в середині 1950-х років у Радянському Союзі влада зрозуміла неефективність ҐУЛАҐу і суто командних методів керування, то вона знайшла інші ідеологічні прийоми, способи стимуляції праці та методи дій на міжнародній арені у спадщині нацизму.
        
        Схоже, хтось із Брежнєвських радників добре знав німецьку мову, і вміло відтворив досвід "істинно арійського соціалізму".
        
        Отож, один червонопрапорний тоталітаризм, проковтнувши інший і творчо засвоївши його технології, став, так би мовити, тоталітарним соціалізмом у квадраті. Запозичивши у Гітлера ідею "батьківщини всіх слонів" (нацисти всіх, кого могли, записували до арійців, наприклад, Коперніка і Ньютона), Сталін вміло викохав у значної маси радянських людей зневагу до Заходу, поєднану із страхом перед ним.
        
        При цьому люмпен-пролетарська ненависть до багатих узагалі трансформувалася у нелюбов до "зажерливих америкосів" як таких. Більшовицька зневага до демократії перетворилася на обстоювання "питомо слов'янських демократичних традицій", тобто самодержавства, диктатури, деспотії.
        
        Виникла формула радянської тожсамості, яка неофіційно звучала так: "русский, православный, коммунист", що у сучасній Росії упродовж 2000-х змінилася на начебто пострадянське: "русский, православный, каґебист".
        
        Але що цікаво: за якимось дивним збігом обставин зростання негативного ставлення до НАТО в Україні йде поруч зі ствердженням цієї формули в Росії.
        
        Тим більше, що на посткучмівському ґрунті зерна ксенофобії із закромів Йосипа Віссаріоновича та Адольфа Алоїзовича ростуть теж непогано. Й старі архетипи підсвідомості "майстри зупиненого часу" наразі вміють вмикати так уміло, що майже ніхто не може пояснити своєї нелюбові до НАТО і західної демократії, проте приховати цієї алогічної нелюбові не може. "Геть соціал-фашистів!"
        
        Та самим впливом "кремлівських чекістів", ясна річ, не пояснити антинатовську істерику. Головне – що у нас не відбулася публічна й усезагальна декомунізація, яка водночас має стати і денацифікацією.
        
        А без цього народ при виборі між сильними законами і "крутим" вождем знову схилятиметься до "сильної руки" і підсвідомо боятиметься не тоталітарних "братів", а західних демократів з НАТО, які хочуть своїми чоботями "стоптати Україну", хоча в арміях Альянсу чобіт не носять...