Концерти ансамблю РЕШЕРШ
04/05/2007 | mariposa
Гете-Інститут в Києві запрошує 7 квітня 2007 р. о 19:00 в приміщенні Національної Філармонії України (Володимирський узвіз, 2)
Гастролі одного з найяскравіших ансамблів нової музики в Україні
ENSEMBLE RECHERCHE / АНСАМБЛЬ РЕШЕРШ
В програмі – твори Aрнольда Шонберґа, Вольфґанґа Ріма, Сальваторе Шіаріно, Eміліо Помаріко, Eлліота Картера, П’єра Булєза. Воркшопи і концерти проводяться у співпраці з Харківським університетом мистецтв ім. Котляревського, Будинком Нюрнберґа в Харкові, Київською музичною академією та Спілкою композиторів України та за підтримки Kulturstiftung des Bundes
«Ансамбль решерш» – один з найяскравіших ансамблів сучасної музики. Виконавши понад 400 прем’єр з часу свого заснування двадцять років тому, колектив зробив значний внесок у розвиток сучасної камерно-ансамблевої музики. Ансамбль солістів, що складається з дев’яти музикантів, своєю власною драматургічною лінією посідає вагоме місце у світовому музичному житті.
Поряд з широкою концертною діяльністю «Ансамбль решерш» бере активну участь у музично-театральних проектах, співпрацює з радіо й кінематографістами, організовує курси для інструменталістів і композиторів, а також залучає молоде покоління музикантів на свої репетиції.
Репертуар колективу включає класичні твори ХІХ століття, французький імпресіонізм, Другу віденську школу, експресіоністів, Дармштадтську школу, французький спектралізм і сягає аж до авангардистських експериментів сучасного мистецтва.
Окрім того, «Ансамбль решерш» займається сучасною інтерпретацією музики, написаної до 1700 року. Про надзвичайно широкий репертуар колективу свідчать понад 40 виданих компакт-дисків.
У сезоні 2006 – 2007 р.р. «Ансамбль решерш» вже вчетверте провів спільно із Фрайбурзьким бароковим оркестром «Ансамблеву академію», що стала форумом для професіональних музикантів та виконавців старої та нової музики, а також місцем зустрічі цих двох музичних напрямків.
Крім того, учасники «Ансамблю решерш» викладають і проводять курси у вищих музичних школах та на всесвітньо відомих Міжнародних літніх курсах у Дармштадті.
В цьому сезоні «Ансамбль решерш» виступить з концертами на Фестивалі «Ультрашаль» («ультразвук») в Берліні, «Віттенських Днях камерної музики», Фестивалі «Арс Музіка» в Брюсселі, «Донаушенгських Музичних Днях» та на фестивалі «Він Модерн» у Відні. До того ж у цьому сезоні «Ансамбль решерш» планує здійснити спільний концертний проект з Жаном Фабре, в рамках якого прозвучить прем’єра твору Вольфґанґа Ріма із наступним турне по Європі, під час якого передбачені виступи в концертних залах Афін, Лондона, Парижу, Відня, Люксембурга, Бірмінгема, Кельна, Брюсселя та Амстердама.
Учасники «Ансамбль решерш» водночас виступають і організаторами власних проектів, а також проводять постійний цикл концертів у Фрайбурзі.
Вартість квитків: 10 – 40 грн.
Продаж квитків у касах філармонії та підземного переходу на Майдані Незалежності
Інформація: (044) 278 16 97 - Філармонія
(044) 496 12 83 - Ґете-Інститут
Гастролі одного з найяскравіших ансамблів нової музики в Україні
ENSEMBLE RECHERCHE / АНСАМБЛЬ РЕШЕРШ
В програмі – твори Aрнольда Шонберґа, Вольфґанґа Ріма, Сальваторе Шіаріно, Eміліо Помаріко, Eлліота Картера, П’єра Булєза. Воркшопи і концерти проводяться у співпраці з Харківським університетом мистецтв ім. Котляревського, Будинком Нюрнберґа в Харкові, Київською музичною академією та Спілкою композиторів України та за підтримки Kulturstiftung des Bundes
«Ансамбль решерш» – один з найяскравіших ансамблів сучасної музики. Виконавши понад 400 прем’єр з часу свого заснування двадцять років тому, колектив зробив значний внесок у розвиток сучасної камерно-ансамблевої музики. Ансамбль солістів, що складається з дев’яти музикантів, своєю власною драматургічною лінією посідає вагоме місце у світовому музичному житті.
Поряд з широкою концертною діяльністю «Ансамбль решерш» бере активну участь у музично-театральних проектах, співпрацює з радіо й кінематографістами, організовує курси для інструменталістів і композиторів, а також залучає молоде покоління музикантів на свої репетиції.
Репертуар колективу включає класичні твори ХІХ століття, французький імпресіонізм, Другу віденську школу, експресіоністів, Дармштадтську школу, французький спектралізм і сягає аж до авангардистських експериментів сучасного мистецтва.
Окрім того, «Ансамбль решерш» займається сучасною інтерпретацією музики, написаної до 1700 року. Про надзвичайно широкий репертуар колективу свідчать понад 40 виданих компакт-дисків.
У сезоні 2006 – 2007 р.р. «Ансамбль решерш» вже вчетверте провів спільно із Фрайбурзьким бароковим оркестром «Ансамблеву академію», що стала форумом для професіональних музикантів та виконавців старої та нової музики, а також місцем зустрічі цих двох музичних напрямків.
Крім того, учасники «Ансамблю решерш» викладають і проводять курси у вищих музичних школах та на всесвітньо відомих Міжнародних літніх курсах у Дармштадті.
В цьому сезоні «Ансамбль решерш» виступить з концертами на Фестивалі «Ультрашаль» («ультразвук») в Берліні, «Віттенських Днях камерної музики», Фестивалі «Арс Музіка» в Брюсселі, «Донаушенгських Музичних Днях» та на фестивалі «Він Модерн» у Відні. До того ж у цьому сезоні «Ансамбль решерш» планує здійснити спільний концертний проект з Жаном Фабре, в рамках якого прозвучить прем’єра твору Вольфґанґа Ріма із наступним турне по Європі, під час якого передбачені виступи в концертних залах Афін, Лондона, Парижу, Відня, Люксембурга, Бірмінгема, Кельна, Брюсселя та Амстердама.
Учасники «Ансамбль решерш» водночас виступають і організаторами власних проектів, а також проводять постійний цикл концертів у Фрайбурзі.
Вартість квитків: 10 – 40 грн.
Продаж квитків у касах філармонії та підземного переходу на Майдані Незалежності
Інформація: (044) 278 16 97 - Філармонія
(044) 496 12 83 - Ґете-Інститут
Відповіді
2007.04.08 | ziggy_freud
що там вчора було.
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_culture&key=1176057791&first=1176057791&last=1174250445І хто писав оцей "репортаж" на Майдан?
http://maidan.org.ua/static/news/2007/1176050487.html
2007.04.09 | mariposa
Re: що там вчора було.
Скажімо так - здається перелічені були цілком традиційні інструменти, саме ті які і звучали до речі. Ну добре в Києві було 7, а взагалі-то до складу колективу входять 9 музикантів.Ось тут наприклад на фотці - 8 (не придивляючись можна сказати, що нема здається віолончелістки Ози Окерберг)
http://www.moderecords.com/profiles/ensemblerecherche.html
і додаткова інформація про колектив - можна почитати.
Але стосовно того, що можна було почути у тих звуках, то по перше - мова йшла не про сцену, а про уяву (зважаючи на Ваш нік...) і по друге - то вже вибачте, моє суб'єктивне і суто суб'єктивне право чути там хоч урбаністичний пейзаж сучасного міста з гуркотом машин і поїздам метро, хоч щось інше. Я побачила хмарочоси і почула звуки сучасного міста. Можливо Ви почули і побачили щось інше - маєте право і на це. Знову ж таки кажу - музика може і до речі мала б малювати картинку в уяві. Коли композитор пише музику, він нею хоче щось передати. Музика - це також текст і його також можна прочитати. Немає картини без сюжету, немає без сюжету і музики. Людина, що носить такий шановний нік, мала б таке знати. Мені здалось, що ця музика була надзвичайно візуальною і в моїй уяві вона намалювала таку картинку - сучасне місто, хмарочоси, але виражалось це звуками сучасного міста, хоча вони і передавались класичними інструментами. Якщо хочете - сучасна частина Лондона, або Парижа, в Берліні не була, але підозрюю що його теж. Не знаю чому, але я таким собі завжди уявляла Торонто ще, до речі. Але аж ніяк не Монреаль наприклад - але це моя уява, вона може грати так як їй хочеться. Як і Ваша. Візуальність музики, власне зважаючи на те, що ансамбль співпрацює з виробниками кінострічок та театральними колективами над певними постановками, не дивує. Ви того не знали? А даремно. А те що Ви почули окремо традиційні інструменти - чудово. Я ж побачила цілісні композиції і знову ж таки маю на те повне право. Хоча зацінила і окремі акорди, і підкреслила індивідуальну майстерність. Маю на те право. Як і маю право на те, що б сказати, що мені сподобались Шонберг, Шаріано, Картер і Булез. А з виконавців мабуть варто відзначити Барбару Муарер (недаремно її ховали майже до закінчення концерту - я знаю, що вона час від часу гортала партитури іншим, але задіяна як виконавець вона була лише у двох останніх композиціях)та Мелізу Меллінгер.
А те, що класику пишуть в основному люди міські - так я хіба щось маю проти? Сама знаю. Але симфонії, сонати, квартети і концерти вони пишуть не завжди про місто. Та страшне діло - Ви не повірите, але існують музичні твори написані про почуття, про різні пори року, про стихії, а існують навіть про металургійні заводи (наприклад, цілком традиційне "Болеро" Равеля). Причому, Ви не повірите мені знову мабуть, виконуються вони без використання знарядь праці металургів, а теж цілком класичними музичними інструментами. Почитайте підручники з музичної літератури. Мене колись їх штудіювати змушували. Але зараз я про те не шкодую.
А от та шанована тітонька, яку я зацитувала і чиє ім'я з поваги я не назву, теж мала право почути саме "какофонію звуку". Я повинна була зазначити те, що київські поважні тітоньки мають часом дещо інший смак. Більш традиційний так би мовити - і що я маю зробити, коли і такі були на цьому концерті. Тупо замовчати? Я дуже рада, що наші з Вами музичні смаки співвпали, але, вибачте, подавати необхідно різні думки. В тому числі і протилежні. Ті люди мають таке ж право висловити свою думку, як і ми з Вами. Тим більше що це не репортаж був, а інформація. Не плутайте жанри. Інформація - що, де, коли, як, дві цитати - думка+протилежна думка (як варіант - власне враження + протилежна думка), власне враження. Сказати, що всі були абсолютно щасливі і ніхто не залишив залу раніше я теж не можу - бо були і такі що пішли задовго до закінчення концерту - на жаль, але були. Частина з них до речі не через те, що музика не сподобалась, а просто до церкви поспішали - такі йшли переважно після 1-ї частини. Але і були ті, хто відверто нудились. Дядечко в 13 ряду спав так, що аж захропів. Шепотілись у 14, 10, 8 і навіть 6 рядах партеру. Незважаючи на заборону фотографувати чийсь фотограф таки шниряв по залу і весь час клацав. На сцені телефонів не було, а от вібродзвінок в районі правої частини партеру 6 ряду таки пару раз спрацьовував. І не тільки там. Балкон час від часу шумів.
Приємно до речі те, що дітям, яких на концерт привели батьки, і музика, і виконання сподобалось. Очі горіли. А між іншим батькам - так і не дуже. Вони відверто нудились. Взагалі можна про цей концерт написати багато. Якби було написано все це - був би репортаж. До речі, якщо маєте бажання - можете написати репортаж.
Але хіба у тому суть? Адже музика була чудова, виконання також, більшості сподобалось, Вам також. І хотілося б чути щось подібне частіше. А те, що комусь не сподобалось чи хто що у тому побачив - то вже вибачте - у кожного своє бачення і свій смак.
2007.04.09 | ziggy_freud
Сумно, що ці люди часто подають свою думку як безальтернативну.
mariposa пише:> Коли композитор пише музику, він нею хоче щось передати. Музика - це також текст і його також можна прочитати. Немає картини без сюжету, немає без сюжету і музики.
Знаю багато підкреслено безсюжетної музики. Музична форма лише іноді добре передається в текстовому режимі. А іноді передається погано.
> Я ж побачила цілісні композиції і знову ж таки маю на те повне право. Хоча зацінила і окремі акорди, і підкреслила індивідуальну майстерність. Маю на те право.
приймається.
> А те, що класику пишуть в основному люди міські - так я хіба щось маю проти? Сама знаю. Але симфонії, сонати, квартети і концерти вони пишуть не завжди про місто. Та страшне діло - Ви не повірите, але існують музичні твори написані про почуття, про різні пори року, про стихії, а існують навіть про металургійні заводи (наприклад, цілком традиційне "Болеро" Равеля).
Сумніваюсь. Якщо музичний твір називається "Осінь", а не опус №14, це свідчить лише про бажання автора "зрозуміло" назвати твір. Про що б там не писав Равель "Болеро", але для людини, яка _була_ на заводі, там нема ніц індустріального
> Причому, Ви не повірите мені знову мабуть, виконуються вони без використання знарядь праці металургів, а теж цілком класичними музичними інструментами. Почитайте підручники з музичної літератури.
Навзаєм. Послухайте Einsturzende Neubauten, а краще одразу Merzbow. Щоб зрозуміти, наскільки сильніше в людини може їхати дах від індустріального ландшафту.
> А от та шанована тітонька, яку я зацитувала і чиє ім'я з поваги я не назву, теж мала право почути саме "какофонію звуку". Я повинна була зазначити те, що київські поважні тітоньки мають часом дещо інший смак.
Сумно, що ці люди часто подають свою думку як безальтернативну. І вони досі вчать молодь своєму нафталіновому способу мислення.
Якщо не помиляюсь, Булез - голова французької музичної академії. Його соціальний статус - практично як с СРСР у Тіхона Хрєннікова
_сучасного композитора_?
2007.04.09 | mariposa
Re: Сумно, що ці люди часто подають свою думку як безальтернативну.
ziggy_freud пише:> mariposa пише:
> > Коли композитор пише музику, він нею хоче щось передати. Музика - це також текст і його також можна прочитати. Немає картини без сюжету, немає без сюжету і музики.
>
> Знаю багато підкреслено безсюжетної музики. Музична форма лише іноді добре передається в текстовому режимі. А іноді передається погано.
>
Ну де-де, а в цих композиціях сюжет нормально проглядається, читається і все з цим нормально. А стосовно безсюжетної музики... Ну авторський задум полягає у безсюжетності - то значить безсюжетна. Але може хтось пізніше послухає і знайде сюжет. Ну трапляється таке... Буває... Див. нижче що де і як можна знайти у музиці;-)
> > Я ж побачила цілісні композиції і знову ж таки маю на те повне право. Хоча зацінила і окремі акорди, і підкреслила індивідуальну майстерність. Маю на те право.
>
> приймається.
І на тому спасибі.
>
> > А те, що класику пишуть в основному люди міські - так я хіба щось маю проти? Сама знаю. Але симфонії, сонати, квартети і концерти вони пишуть не завжди про місто. Та страшне діло - Ви не повірите, але існують музичні твори написані про почуття, про різні пори року, про стихії, а існують навіть про металургійні заводи (наприклад, цілком традиційне "Болеро" Равеля).
>
> Сумніваюсь.
В чому конкретно?
Якщо музичний твір називається "Осінь", а не опус №14, це свідчить лише про бажання автора "зрозуміло" назвати твір. Про що б там не писав Равель "Болеро", але для людини, яка _була_ на заводі, там нема ніц індустріального
>
Ок, не зовсім зрозуміла, але спробую пояснити. І про опус № 14 теж. Власне я тут наводила приклад жанру новин - так само існують певні стандарти для композиції музичних творів. Пам'ятаєте, я зазначила, що перший був класикою в традиційному значенні цього слова. До речі у жанровому відношенні теж. Симфонія з класичною побудовою симфонії і я навіть за три хвилини до закінчення знала, що за три хвилини музиканти на мить зупиняться, а потім опустять інструменти. У симфорнії зазвичай 4 частини, зазвичай перша швидша за другу, а в четвертій повторюються всі теми твору з варіаціями. Ну такі от насправді передбачувані можуть бути музичні традиції, які свого часу нахабно порушили Бітли, бо їм бачте не хотілось чекати і тикати паузу у 8 такт, лише тому що так по канону треба і вони закінчували музичну фразу на 5-7-му - власне там де бажання виникало.
Так от. Власне такі класичні традиційні твори дуже легко розбити на окремі уривки і в підручнику їх назвати так чи інакше, щоб діти могли відточити техніку не особливо задумучись над тим, що вони грають. Причому розбивка автора і укладача може не співпадати. Я Вам по секрету скажу, що у те, що у підручниках для піаністів чи скрипалів носить назву "Осінь", "Анданте" чи "Варіації", ще є така чудова назва "Буря", а є "Пісня пастуха" чи "Вальс", ще є така прикольна штука "Тема", але моя улюблена назва (думаю Вам теж сподобається) - "Без назви", дуже часто насправді є лише уривком музичного твору, який насправді називається Соната, сифонія чи концерт чи ще якось номер такий-то для того, другого і іншого. Чи "Варіації" чи ще якось - власне не важливо. Часом автори називають частини композиції самостійно. Або там дійсно один невеличкий твір, написаний окремо, але бувають і ось такі випадки, коли твір і ділять назву для окремих частин обирають інші - не автор. І дуже часто це власне добра воля авторів назвати якось окрему частину симфонії чи сонати, чи ні.
Пізніше вже на уроках тої самої музичної літератури діти зі здивуванням дізнаються, що те, що вони колись грали на уроці - це не вся композиція, а лише її окрема і при тому дуже невелика частина і лише для одного інструменту. А твір насправді писаний для багатьох інструментів, великий і у нього є такий-то номер. Або немає і він просто так і називається, але для зручності його все одно якось ще називають. Автор писав його в такій-то ситуації і намагався відобразити там те, п'яте і десяте, для цього він використовував такі-то прийоми. Мотив того-то дуже добре підкреслюють такий-то інструмент або такі от акорди, а іншого інші.
На той час вони вже вивчили на інших уроках ритми, гамми, акорди, інтервали, жанри й іншу термінологію, ознайомились з тим, які бувають музичні інструменти, як вони звучать і їм все вже зрозуміло. Або не дуже. Але іспит чи залік складати все одно доведеться.
І нормальний хороший викладач ніколи не змусить побачити у "Болеро" Равеля металургійний завод і прийме Ваше бачення твору, але знати про те, про що власне автор писав Вам все одно потрібно - Ваше бачення це плюс, а не знання історії конкретного твору це мінус. Адже те, про що писав Равель - це факт. Приблизно так само як те скільки студентів та гімназистів загинуло під Крутами від армії Муравйова на уроці "Історії України" чи те в якому році і для кого Тичина написав "Ви знаєте як липа шелестить" і кому цей вірш був присвячений.
А ще бувають випадки, коли музичним творам з номерами потім слухачі вигадують додаткові назви. Я не буду говорити навіть чию Сонату обізвали Місячною хоча вона гордо носила до того свій милий номерочок. Я думаю всі знають цю знамениту історію. Тоді і цю історію про те, як назвали той чи інший твір також включають до курсу вивчення музичної літератури. От приблизно так може виглядати процес підбору назви. Так що тут не все залежить від автора. Дуже багато що залежить від інтерпретації. Таким чином - якщо Ви знаєте твір під якоюсь певною назвою (не важливо чи є там номер - до речі пронумерувати твори теж могли пізніше - навіть після смерті автора) це зовсім не означає, що він від самого початку саме так і називався. І тим більше це не означає, що те, що Ви у ньому почули, там насправді є чи всі мають почути те, що там почули Ви.
В будь-якому випадку - якщо для Вас у "Болеро" Равеля немає нічого індустріального і Ви були на заводі, це зовсім не означає, що для інших теж - причому не важливо чи вони були на заводі. Для мене можливо теж нема там нічого індустріального чи металургійного. А для Равеля мабуть щось було. Ну от таким от Равель побачив завод металургійний. Ну що тепер робити, якщо Ви його таким не бачите - то його бачення, Ваше може бути інакшим. Напишіть свою п'єсу зі своїм баченням металургійного заводу, або напишіть свою інтерпретацію того твору - заперечте думки видатних майстрів, Вам це зробити слава Богу поки що принаймні ніхто не забороняє і де опублікувати теж ніби є;-).
Ви тут звинувачуєте даму у безапеляційності, водночас, вибачте, але Ваші заяви якраз звучать як безапеляційні. На жаль. Я ще раз кажу - кожен має право бачити, чути і уявляти те, що йому хочеться. І комусь музика може подобатись, комусь ні. Ну от дамі не сподобалась. І дама сказала - хай їй грець цій новій музиці. Ну наступного разу вона на концерт Решерш не прийде. Ви прийдете, я прийду. І її студенти прийдуть і послухають. Хтось буде "слєпо вєріть дрєвнім" як казав персонаж відомої комедії Мольєра, а комусь сподобається і він поїде вчитись до Німеччини.
> > Причому, Ви не повірите мені знову мабуть, виконуються вони без використання знарядь праці металургів, а теж цілком класичними музичними інструментами. Почитайте підручники з музичної літератури.
>
> Навзаєм. Послухайте Einsturzende Neubauten, а краще одразу Merzbow. Щоб зрозуміти, наскільки сильніше в людини може їхати дах від індустріального ландшафту.
>
Послухаю, але мова ж не зовсім про це. Мова про враження і суб'єктивне моє бачення окремих композицій і про суб'єктивне Ваше - Ви там не побачили нічого індустріального, ну то ж Ваше право не бачити нічого індустріального. Я побачила. Бетховен не бачив у своїй Сонаті нічого Місячного - інші побачили. Ну такі от люди бувають - одне і те ж можуть по різному сприймати і видавати свої інтерпретації. Ну і слава Богу - власне право на власну думку це ж те, за що ми боремось чи не так?
> > А от та шанована тітонька, яку я зацитувала і чиє ім'я з поваги я не назву, теж мала право почути саме "какофонію звуку". Я повинна була зазначити те, що київські поважні тітоньки мають часом дещо інший смак.
>
> Сумно, що ці люди часто подають свою думку як безальтернативну. І вони досі вчать молодь своєму нафталіновому способу мислення.
>
> Якщо не помиляюсь, Булез - голова французької музичної академії. Його соціальний статус - практично як с СРСР у Тіхона Хрєннікова
> _сучасного композитора_?
Що ж Ви пане в тексті знаходите те, чого нема, а те що є не помічаєте? Ніколи не думала, що навіть на "Майдані" доведеться відстоювати право на вільне висловлення своїх думок і найсмішніше, що захищати ще й ті думки, з якими я сама не згодна.
Ще раз кажу - вона не відмовляла йому у статусі "сучасного композитора" і тим більше не віднімала у нього з криками "соціальний статус";-) Вона прийшла, послухала його твір, і він їй не сподобався. Ну що тут зробиш - от комусь он Діма Білан подобається, а ВВ не подобається. От їй сподобався Шонберг, а Булез ні. Просто така "сучасна музика" їй не подобається. Буває.
І вона свою думку висловила - просто сказала, що "хай їй грець такій сучасній музиці, цю какофонію звуку витримати неможливо". Причому свою думку вона ні мені, ні комусь іншому нав'язати не намагалась. Хтось із нею погодився, хтось ні. І при цьому вона не відмовляла композиторам у їх статусі, до речі. Просто висловила свою думку з приводу почутого. І все. Вона ж має на те право, чи як Ви думаєте?
2007.04.09 | ziggy_freud
Простіше перерахувати, хто дотримувався цієї традиції,
mariposa пише:> Ок, не зовсім зрозуміла, але спробую пояснити. І про опус № 14 теж. Власне я тут наводила приклад жанру новин - так само існують певні стандарти для композиції музичних творів. Пам'ятаєте, я зазначила, що перший був класикою в традиційному значенні цього слова. До речі у жанровому відношенні теж. Симфонія з класичною побудовою симфонії і я навіть за три хвилини до закінчення знала, що за три хвилини музиканти на мить зупиняться, а потім опустять інструменти.
До Бітлів це багато хто порушував. Ну хоча б американські джазмени 50х. Або люди інших музичних традіцій, які 500 років спокійно грали свою рАгу чи гамелан і взагалі не чули про симфонію чи сонатну форму. Простіше перерахувати, хто дотримувався цієї традиції, ніж хто порушував
> Так от. Власне такі класичні традиційні твори дуже легко розбити на окремі уривки і в підручнику їх назвати так чи інакше, щоб діти могли відточити техніку не особливо задумучись над тим, що вони грають.
А ще можна дитині купити самограй з червоними лампочками. І вчити її рахувати до чотирьох підчас гри. Можна, але, НМД, краще цього уникати.
Якщо я почну розповідати все, що вчать психологи за шість років, в один пост воно навряд влізе. І не все воно Вам потрібне. Але при нагоді подивіться хоча б оце:
Роменець В. А. Психологія творчості. – К: Либідь. 2001.
Вам дуже повезло, що після навчання музиці за типовою для України схемою Ви здатні почути _цілий твір_. Декому повезло менше...
На жаль, мені важко судити, чим вітчизняна система музичної освіти відрізняється від "західної". Але можна здогадатись за результатами, що вони є дуже різними.
> Ви тут звинувачуєте даму у безапеляційності, водночас, вибачте, але Ваші заяви якраз звучать як безапеляційні. На жаль. Я ще раз кажу - кожен має право бачити, чути і уявляти те, що йому хочеться.
В мене просто своя точка зору. Ми маємо право чути (бачити, відчувати пальцями, передчувати печінкою) в кожному творі те, що мав або не мав на увазі автор. Водночас автор музики має право взагалі нічого не мати на увазі. А просто "зробити красиво" на власний смак. Саме це право я захищаю, як давній любитель абстракціонізьму і "сумбура вмєсто музикі", від Шостаковича до фрі-джазу і нойза
А взагалі - щирий риспект до Вашої позиції.
2007.04.10 | mariposa
Re: Простіше перерахувати, хто дотримувався цієї традиції,
ziggy_freud пише:> До Бітлів це багато хто порушував. Ну хоча б американські джазмени 50х. Або люди інших музичних традіцій, які 500 років спокійно грали свою рАгу чи гамелан і взагалі не чули про симфонію чи сонатну форму. Простіше перерахувати, хто дотримувався цієї традиції, ніж хто порушував
Ну от знову Ви намагаєтесь підмінити поняття. Ми ж з Вами ніби про європейську музику і про класику говорили. А Ви мені про індійську рагу та індонезійський гамелан. Ще б про арабів згадали. Точно заведусь. А європейські класики цю традицію знали, і її намагались дотримуватись. І навіть ті, хто про неї не знали, і спокійно собі складали пісеньки про Гриця чи колядки - теж її дотримувались. У музичній фразі кількість тактів має бути кратна 4. 4-8-16-32-64 і т.д. Якщо натхнення не вистачало ставили паузу. Сядьте порахуйте будь-який твір класичний. А традицію цю першими все ж таки бітли у суто європейській музиці порушили.
>
> > Так от. Власне такі класичні традиційні твори дуже легко розбити на окремі уривки і в підручнику їх назвати так чи інакше, щоб діти могли відточити техніку не особливо задумучись над тим, що вони грають.
>
> А ще можна дитині купити самограй з червоними лампочками. І вчити її рахувати до чотирьох підчас гри. Можна, але, НМД, краще цього уникати.
>
Ой-ой-ой... Знову підміна понять. Але Вам як психологу наведу простий приклад - уявіть, що Вам 6 рочків, Ви приходите на перший урок, на якому Вас нарешті посадять за чи дадуть Вам у руки улюблений і омріяний інструмент, у Вас новенький підручник, Ви такі горді і щасливі. Що вже вмієте читати і можете прочитати всі назви що там написані. І ось Ваш викладач відкриває підручник і пропонує на інструменті зіграти першу композицію, Ви відкриваєте, а там написано - Уривок симфонічної поеми ля мажор номер такий-то для скрипки, фортепіано, кларнета, гобоя і купи всього іншого. Угу.. після того вікривати той підручник бажання у вас пропаде назавжди. По-перше - язика зламаєш, по друге = а де всі інші інструменти тут візьмуться і чому їх нема і так далі - Ви ж психолог - уявіть, що відбуватиметься у дитячій голові. І що потім буде робитись у голові вчителя, після того як всі питання будуть задані. А можна зробити так як укладачі власне і роблять - пишуть "Кішка" і всі щасливі.
Але мова була не про психологію. А мова була про музику. Зокрема про те, як у творів з'являються назви і їх відношення до задуму автора. А з'являються вони по різному - власне цьому був присвячений весь той пасаж.
> Якщо я почну розповідати все, що вчать психологи за шість років, в один пост воно навряд влізе. І не все воно Вам потрібне. Але при нагоді подивіться хоча б оце:
> Роменець В. А. Психологія творчості. – К: Либідь. 2001.
>
Там взагалі-то був приклад з музичної школи, до речі те саме можна почути і на уроках музики у звичайній школі, якщо Вам трапиться хороший вчитель, що приділить достатньо уваги музичній літературі і основам музичної грамоти, які зазвичай заміняють пісеньками. Хоча дітям цікавіше співати, але будьмо відвертими - воно не завжди у всіх виходить добре та і з іншого боку не всім потрібно. Хоча музична література теж. Але грубо кажучи в майбутньому музичною ерудицію можна хоча б козирнути. А от якщо у тебе ні слуху, ні голосу, ні таланту - то не заспіваєш вже точно ніколи.
> Вам дуже повезло, що після навчання музиці за типовою для України схемою Ви здатні почути _цілий твір_. Декому повезло менше...
>
Тут з Вами категорично не згодна. Взагалі-то мабуть саме в музичній школі я вперше проаналізувала хоч щось. А потім знову прослухала його вже як цілісну композицію. Потім мені сподобалось і зараз я намагаюсь реалізувати себе вже у зовсім іншій сфері, але оте вміння розкласти ціле на шматки і склати до купи дуже сильно знадобилось. Власне Ви робите те саме з людьми.
> На жаль, мені важко судити, чим вітчизняна система музичної освіти відрізняється від "західної". Але можна здогадатись за результатами, що вони є дуже різними.
>
Не думаю, що аж так. Базу дають всюди. А без бази до "зробити красиво" реально дорости дуже важко. Це стереотип насправді, що освіта на Заході краща за українську. Українська і колишня радянська багато в чому виграє, хоча в дечому програє. Вони просто різні. Різні освіти навіть в умовах Заходу. І основною перевагою ЄС якраз є те, що власне в рамках його освітніх програм люди з усієї Європи можуть без перешкод пробувати освіту у різних країнах ЄС. І спробувати себе як в Італії, так і в Німеччині. В цьому до речі величезна кількість плюсів. Тому що десь експериментаторський і науковий підхід, а десь традиційний і практичний. Це не лише про музику - те саме наприклад в біології. І це чудово. Тому що якщо ти знаєш, як збудована жаба, бо тебе змусили її розрізати у Франції, а потім десь у Німеччині ти ведеш спостереження за популяцією тих самих жаб, тобі уже простіше, ніж твоїм кокурентам, які жабу свого часу не різали. Вибачте, за кривавий приклад, можна звичайно було про щось інше - наприклад про квіточки, але то суть не змінює. Власне, наша освіта зараз програє в тому числі через те, що наші студенти не мають такого доступу до навчання закордоном як мають студенти ЄС. І вони не можуть рухатись, експериментувати над собою. Власне вони тої свободи, що їх студенти ЄС мають, не мають. Будем сподіватись що колись матимуть.
> > Ви тут звинувачуєте даму у безапеляційності, водночас, вибачте, але Ваші заяви якраз звучать як безапеляційні. На жаль. Я ще раз кажу - кожен має право бачити, чути і уявляти те, що йому хочеться.
>
> В мене просто своя точка зору. Ми маємо право чути (бачити, відчувати пальцями, передчувати печінкою) в кожному творі те, що мав або не мав на увазі автор. Водночас автор музики має право взагалі нічого не мати на увазі. А просто "зробити красиво" на власний смак. Саме це право я захищаю, як давній любитель абстракціонізьму і "сумбура вмєсто музикі", від Шостаковича до фрі-джазу і нойза
Та будь ласка. Я ж про авторів музики в тому що Ви обізвали репортажем (до речі бачите - Ваша суб'єктивна думку - автор того на увазі не мав, що Ви побачили) не писала - писала про власні відчуття. Мабуть Ви трохи невдало виклали свою думку по формі. Тому що звучала вона насправді безапеляційно. Набагато до речі безапеляційніше, ніж у тої дами. Я до речі люблю практично те саме. Але це не зовсім той випадок як на мене. Точніше зовсім не той. Там відео місцями не просто просилось, а прораховувалось як у розкадровці фільму чи вистави. Хоча насправді дуже схоже;-)
>
> А взагалі - щирий риспект до Вашої позиції.
Вам щодо Вашої також;-)
2007.04.10 | ziggy_freud
повернемось до цієї дискусії пізніше
mariposa пише:> А традицію цю першими все ж таки бітли у суто європейській музиці порушили.
А Штокгаузен (серед зображених на обкладинці бітловського "Сержанта")? А Ксенакіс?
> Ой-ой-ой... Знову підміна понять. Але Вам як психологу наведу простий приклад - уявіть, що Вам 6 рочків, Ви приходите на перший урок, на якому Вас нарешті посадять за чи дадуть Вам у руки улюблений і омріяний інструмент, у Вас новенький підручник, Ви такі горді і щасливі.
Моя практика зайнять в муз. школі була іншою, і дещо коротшою. Але уявляю досить легко. Мою племінницю _теж_ погнали з муз. школи, хоча мала абсолютний слух і хотіла грати. Просто це надто незалежна молода особа, котру важко шикувати на тумбочці. Як і її вуйка
> Але мова була не про психологію. А мова була про музику. Зокрема про те, як у творів з'являються назви і їх відношення до задуму автора. А з'являються вони по різному - власне цьому був присвячений весь той пасаж.
Кг-м. Звичайно, без психології можна обійтись взагалі. Наприклад, в системі МВС її заміняють конфліктологією. Але конфліктолог проти психолога "чтьо плотнікъ супротів столяра"
> основною перевагою ЄС якраз є те, що власне в рамках його освітніх програм люди з усієї Європи можуть без перешкод пробувати освіту у різних країнах ЄС. І спробувати себе як в Італії, так і в Німеччині. В цьому до речі величезна кількість плюсів. Тому що десь експериментаторський і науковий підхід, а десь традиційний і практичний.
знов таки, погоджусь на 100%. Кожному авангардисту, в лапках чи без, корисно мати базову академічну освіту. Щоб менше винаходити велосипедів, і більше - справді нових речей. Не кажучи про виконавців клясики, романтики і фолку.
2007.04.10 | mariposa
Re: повернемось до цієї дискусії пізніше
ziggy_freud пише:> mariposa пише:
> > А традицію цю першими все ж таки бітли у суто європейській музиці порушили.
>
> А Штокгаузен (серед зображених на обкладинці бітловського "Сержанта")? А Ксенакіс?
>
> > Ой-ой-ой... Знову підміна понять. Але Вам як психологу наведу простий приклад - уявіть, що Вам 6 рочків, Ви приходите на перший урок, на якому Вас нарешті посадять за чи дадуть Вам у руки улюблений і омріяний інструмент, у Вас новенький підручник, Ви такі горді і щасливі.
>
> Моя практика зайнять в муз. школі була іншою, і дещо коротшою. Але уявляю досить легко. Мою племінницю _теж_ погнали з муз. школи, хоча мала абсолютний слух і хотіла грати. Просто це надто незалежна молода особа, котру важко шикувати на тумбочці. Як і її вуйка
>
А я все думаю, за що Ви так не любите класичну музичну освіту. Вас і Вашу племінницю погнали з музичної школи? До того як Ви сіли за інструмент? З абсолютним слухом? Знаєте, я бачила людей з абсолютним слухом, які самі залишали музичну школу власне, але швидше через слабкість характеру, ніж через те, що їх хтось погнав... Здається мені, що я не знаю людини, яка навчаючись у музичній школі, хоча б раз не намагалась її покинути. Хтось так і робив і більше не повертався, а хтось навпаки - покидав, а потім за кілька років повертався. Більше того, навіть якщо у дитини був талант її до останнього намагались повернути. Ходили додому, розмовляли з дитиною і батьками, намагались знайти компроміс. Ба навіть домовлялись, що хтось не ходитиме на хор, але лише гратиме на своєму улюбленому баяні, а хтось гуляв ту саму музичну літературу, хоча без формальної згоди керівництва школи звичайно і здавав лише залік. Але щоб з учнів з абсолютним слухом проганяли - це щось дивне. Тим більше не дозволивши їм показати свої можливості навіть (якщо до того як сіли за інструмент, значить це був перший місяць навчання максимум). Далі навіть розмірковувати над цим не хочу - власне Ви психолог, і це Ваша душа - спробуйте розібратись самі в собі і не накидатись на людей наступного разу лише через те, що їхнє бачення музичних композицій не співпадає з Вашим. Бо це лякає.
> > Але мова була не про психологію. А мова була про музику. Зокрема про те, як у творів з'являються назви і їх відношення до задуму автора. А з'являються вони по різному - власне цьому був присвячений весь той пасаж.
>
> Кг-м. Звичайно, без психології можна обійтись взагалі. Наприклад, в системі МВС її заміняють конфліктологією. Але конфліктолог проти психолога "чтьо плотнікъ супротів столяра"
Без сумніву це корисно. Але я не психолог і не педагог. Я просто написала новину про музичну подію. В якій не зачіпала ні психологію, ні конфліктологію - я писала про музику. І виклала своє бачення.
>
> > основною перевагою ЄС якраз є те, що власне в рамках його освітніх програм люди з усієї Європи можуть без перешкод пробувати освіту у різних країнах ЄС. І спробувати себе як в Італії, так і в Німеччині. В цьому до речі величезна кількість плюсів. Тому що десь експериментаторський і науковий підхід, а десь традиційний і практичний.
>
> знов таки, погоджусь на 100%. Кожному авангардисту, в лапках чи без, корисно мати базову академічну освіту. Щоб менше винаходити велосипедів, і більше - справді нових речей. Не кажучи про виконавців клясики, романтики і фолку.
Ну от в якихось аспектах ми з Вами спільну мову знайшли і то добре. Власне хочете пізніше, можна і пізніше. Піду Свистовича подивлюсь на плюсах.
2007.04.11 | ziggy_freud
чому я "не люблю" початкову музичну освіту :-/
в тому вигляді, в якому вона існує в Україні. До речі, її значною мірою побудовано на застарілих _психологічних_ теоріях. Наприклад, "Психологія музичних здібностей" Тєплова в певних колах досі ввжається авторитетним виданням.В училищах і тим більш в консі є нормальні педагоги. Навіть у Поплавського. Сам таких знаю. Як і за якою методикою в Києві можуть нормально вчити малу дитину, мені невідомо. Попри цілий ряд приємних знайомств. Якщо підкажете, буду вдячний.
Але знаю досить багато людей, які закінчили муз. школу для тата з мамою, поклали під скло докУмент, і з радістю забули цей сумний досвід. Бо це було для них дресурою. Набором умовних рефлексів, які включаються біля ф-но.
mariposa пише:
> спробуйте розібратись самі в собі і не накидатись на людей наступного разу лише через те, що їхнє бачення музичних композицій не співпадає з Вашим. Бо це лякає.
надкомпенсую брак початкової музичної освіти
2007.04.12 | maroposa
Re: чому я "не люблю" початкову музичну освіту :-/
ziggy_freud пише:> в тому вигляді, в якому вона існує в Україні. До речі, її значною мірою побудовано на застарілих _психологічних_ теоріях. Наприклад, "Психологія музичних здібностей" Тєплова в певних колах досі ввжається авторитетним виданням.
>
> В училищах і тим більш в консі є нормальні педагоги. Навіть у Поплавського. Сам таких знаю. Як і за якою методикою в Києві можуть нормально вчити малу дитину, мені невідомо. Попри цілий ряд приємних знайомств. Якщо підкажете, буду вдячний.
>
> Але знаю досить багато людей, які закінчили муз. школу для тата з мамою, поклали під скло докУмент, і з радістю забули цей сумний досвід. Бо це було для них дресурою. Набором умовних рефлексів, які включаються біля ф-но.
Я не знаю, на яких психологічних теоріях будується ця освіта. Я знаю лише одне - що якщо у тебе є здатність домовлятись, то ти домовишся і з викладачем з ф-но. Хоча згодна з Вами, що це важко і проблематично з точки зору того, що всі дорослі вважають, що вони краще знають, що дітям треба. До речі саме звідтіля ідуть всі оті докУменти, про які Ви згадували.
Але... якщо дитина не може контролювати процес, вона може з домогою батьків і родичів і власних мізків його очолити. Грубо кажучи це була дитяча змова. Просто перед 1 вересня ми групою зустрічались і переглядали новенькі підручники в магазині, дивились наскільки там викладена теорія, щоб в разі чого можна було наздогнати групу в дома, які вправи і т.д. Це що стосується групових занять, потім купували однакові підручники і невинними дитячими очима кліпали викладачам що у нас вони у всіх однакові, що ж нам тепер ними запропонований ще докупляти чи тут всім за одним збиратись? чи переписувати?
А що стосується підручників для індивідуальних занять, то їх купували знову ж таки кілька і до 1 вересня я завжди пробувала дома зіграти сама перших 20-30 п'єс, і знову ж таки невинними очима пропонувала викладачці спробувати те, що вже дома спробувала сама і мене зачепило (подобалось чи не подобалось - то було не важливо, якщо мелодія чіпляла цього було достатньо принаймні для того щоб в перспективі могла сподобатись)... Врешті викладачі самі грають на уроках композиції, які хотіли б запропонувати дітям, принаймні у нас було так. І якщо композиція подобалась викладачці і не подобалась дитині завжди можна було скривити носика. Просто якщо у дитини є бажання, нехай вона проявляє ініціативу. І жоден нормальний викладач ту ініціативу не придушить, якщо у нього є хоч трішки мізків. От і все. Іншого виходу насправді нема.
А без дресури між нами кажучи там і не обійдешся. Можна подумати, що якщо Ваша племінниця піде на бальні танці там дресури не буде чи на спортивну гімнастику. Ага... Мене до речі на танці не взяли через слабкість здоров'я. Але я від того танці не зненавиділа а на зло врагу навчилась танцювати сама. Навіть якщо Ваша племінниця піде вчити іноземні мови все одно буде дресура... Та все одно - навіть у психології - он Ви завченими фразами і з посиланнями говорите. Теж видресирувані. Просто треба зробити так, що дресура співпадала з бажанням їй піддаватись. А тут вже треба проявити хвантазію і уяву, але в цьому світі безвихідних ситуацій не буває.
Можливо племінницю вигнали за прогули - це цілком може бути. Не знайшла спільної мови з вчителькою. Тоді з вчителькою треба поговорити батькам і пояснити що ребйонок особенній і якщо хочеться за нього отримувати зряплату, то не тре бити лінійкою по пальцям це раз, віддавлювати нігтями плечі - це два, і ребйонку тре дати можливість робити вибір, тигди воно саме буде вчитись і не буде прогулювати. Та й по тому. Криза буває у всіх. Рано чи пізно. Погано якщо вона буває пізно - буває таке, що талановиті кидали школу за рік до випуску. Але я ж кажу - безвихідних ситуацій не буває. Тре лише бажання знайти той вихід. Ну і мізки. Але якщо у одної вчительки мізок не виявиться, в музичній школі має бути інша.
Але якщо Вас це заспокоїть, то нас на курс пішло 16 в групу, закінчили 4. Група була експериментальна і більшість відсіялись на перших 3 роках. Тоді до речі намагались покинути школу всі. Але 4 закінчили. А закінчили тому що всі проявили фантазію. Купували підручники і самі вибирали, що співати, що грати і т.д. Але стосовно музичної школи там було вже часто не стільки бажання, скільки карактер!
І ще одне - більшість моїх вчителів (які і лінійками по пальцям і кігтями по плечам до речі)вже в ній не працюють, і школа не київська була. В передмісті. І групу закрили, бо керівниця перейшла на іншу роботу в інший заклад.
2007.04.12 | ziggy_freud
принаймні, одну добру новину Ви повідомили
maroposa пише:> Я не знаю, на яких психологічних теоріях будується ця освіта. Я знаю лише одне - що якщо у тебе є здатність домовлятись, то ти домовишся і з викладачем з ф-но. Хоча згодна з Вами, що це важко і проблематично з точки зору того, що всі дорослі вважають, що вони краще знають, що дітям треба. До речі саме звідтіля ідуть всі оті докУменти, про які Ви згадували.
домовлятись я навчився пізніше. Коли займався з викладачем індивідуально, або навіть пізніше, коли почав грати в рок-бендах. Радянська педагогіка за визначенням авторитарна. Якби Ви в 197х році сказали, що вчитель має домовлятись з учнем, більшість Вам би просто не повірила.
> Але... якщо дитина не може контролювати процес, вона може з домогою батьків і родичів і власних мізків його очолити. Грубо кажучи це була дитяча змова.
цікавий приклад, гідний наслідування. Без іронії.
> Та все одно - навіть у психології - он Ви завченими фразами і з посиланнями говорите. Теж видресирувані.
Трохи вточню. Є або суб*єкт, що свідомо робить вправи, або об*єкт, який змушують робити вправи. Звичайно, багато речей робиться на "автопілотах", але в різних випадках включається їх різний набір, і робиться це свідомо. Фаховими музикантами теж. Як на мене, головне: щоб навчитись грати на скрипці, треба грати на скрипці
> І ще одне - більшість моїх вчителів (які і лінійками по пальцям і кігтями по плечам до речі)вже в ній не працюють, і школа не київська була. В передмісті. І групу закрили, бо керівниця перейшла на іншу роботу в інший заклад.
Оце добра новина. Все-таки початкова музична освіта трохи гуманізувалась. Звичайно, з такими "педагогами" можна боротись. Але краще одразу повести дитину до когось адекватнішого...
2007.04.27 | mariposa
Re: принаймні, одну добру новину Ви повідомили
Їх ніхто не виганяв і зрештою вони були непоганими викладачами. Просто відпочатку дещо помились з підходом. Але з ними переговорили і все пішло путьом.