12/25/2008 | Сергій Терешко

Бухарестський саміт НАТО, за яким в Україні стежили напевно уважніше ніж у будь-якій з держав Альянсу, завершився. Завершився, лишивши по собі не менше питань, ніж стояло перед його початком. Проявивши проблеми Північно-Атлантичного альянсу та визначивши його сьогоднішні пріоритети. Найпарадоксальніше те, що не зважаючи на суперечливість результатів саміту, а також помітні розходження у середині НАТО та у відносинах Альянсу з його партнерами, всі учасники саміту заявили про свою задоволеність. Кожна сторона в середині НАТО або інші держави з поза меж Альянсу побачили у результатах бухарестської зустрічі саме свою перемогу.
Що ж до України, то, незважаючи на оптимістичні заяви офіційних представників держави, українське експертне середовище, політикум і суспільство у цілому, фактично розкололось у своїх оцінках. Тож, що відбулося у Бухаресті на початку квітня?
Саміт підтвердив присвоєну йому напередодні неофіційну назву – “саміт проблем”. На порядок денний Альянсу було винесено найнагальніші проблемні питання як поточної діяльності НАТО, так і стратегічного характеру. Відповіді на ці питання повинні були прояснити у якому вигляді та з якими завданнями існуватиме НАТО у майбутньому.
Перше, що варто відзначити оцінюючи Бухарестський саміт Альянсу – це рішення про чергове розширення НАТО на території колишнього соціалістичного табору, яке щоправда було дещо затінене великою кількістю проблемних й суперечливих питань порядку денного. Відтак, фактичне збільшення кількості євроатлантичних союзників відбулося значно буденніше, ніж тоді коли до НАТО приймалися 7 попередніх новобранців блоку. Цього разу вагомого зовнішньополітичного прориву після багатьох років наполегливого крокування євроатлантичним курсом досягли Хорватія та Албанія щодо яких члени НАТО фактично не мали застережень. Вірогідно, що хорватський та албанський прапори замайорять у Брюсселі біля штаб-квартири НАТО на початку наступного року.
Драматичною виявилася ситуація з третім кандидатом – Македонією. Маючи не гірші, а то й кращі, можливості для вступу ніж Албанія, Македонія спіткнулася на питанні назви своєї держави, яку не хоче визнавати Греція. Ні грецька, ні македонська сторона не погодились піти на запропоновані компроміси й, таким чином, було продемонстровано на практиці систему прийняття рішень в НАТО та силу суверенітету окремих держав у рамках Північно-Атлантичного блоку: 25 держав-членів НАТО не змогли переконати Афіни зняти своє одноосібне вето. Питання запрошення до НАТО Македонії буде розглянуто під час засідання міністрів закордонних справ у грудні.
Проте для українців, грузинів й багатьох інших держав, зокрема Росії, ключовим питанням саміту було – “Чи запросять до Плану дій щодо членства в НАТО Україну та Грузію?”. На базі цього питання виникло одразу декілька ліній протистояння як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, проявивши слабкі сторони сучасного Альянсу й підкресливши актуальні проблеми з трансатлантичною солідарністю.
Незважаючи на потужну підтримку українських та грузинських прагнень, представлену великою групою держав НАТО, зокрема провідним його членом – США, Київ та Тбілісі у Румунії отримали негативну відповідь в основі якої лягли позиції Франції та ФРН.
Ніяким чином не заперечуючи українських зовнішньополітичних прорахунків та надзвичайно несприятливих внутрішніх умов у цих двох постсовєтських державах, все ж таки мова йшла не про приєднання до НАТО, а про формування нового рівня відносин, в рамках якого й мали бути подолані, у певній перспективі, українські та грузинські внутрішні проблеми. Проте, Париж та Берлін фактично застосували щодо України й Грузії вимоги до повноправного членства, фактично підтвердивши цим самим заполітизованість та кон’юнктурність свого рішення. У своїх промовах представники Франції та Німеччини відкрито апелювали до необхідності враховувати думку Росії й прагнути балансу сил в Європі, тобто не перетягувати Україну та Грузії на євроатлантичний бік, тим самим змінюючи положення безпекових терезів не на користь Москви. Агресивна позиція Кремля й його тиск на сторони переговорного процесу щодо надання ПДЧ Україні й Грузії отримали свій результат і Росія фактично застосувала право вето на рішення Альянсу. Намагаючись заперечити даний факт держави-учасниці у підсумковій декларації саміту навіть підкреслили, що рішення по розширенню прийматимуться лише НАТО. Проте реальність виявилася інакшою.
НАТО все ж таки підсолодила гірку пілюлю для України та Грузії. Все ж таки ігнорувати надзвичайно принципову позицію в підтримку Києва та Тбілісі з боку, як мінімум, 11 держав Альянсу неможливо. Було у чергове підкреслено, що НАТО залишається відкритим для європейських демократій. Протре, найголовніше, що у перше за часи незалежності України, нашій державі (а також Грузії) були надані чіткі “європейські перспективи”, яких наша держава прагнула вже багато років. Всіма 26 державами євроатлантичної спільноти вперше було політично визнано належність України до західного європейського світу, а не до постсовєтського простору чи сусіда Європи, як це, наприклад, бачить Єврокомісія. Всі держави НАТО дійшли згоди, що Україна та Грузія стануть членами НАТО, а ПДЧ буде наступним кроком. Незрозумілою у підсумковій декларації звучить теза, що НАТО підтримує заявки цих країн до ПДЧ. Тобто, підтримує, але не погоджується цей ПДЧ надати? Питання щодо України та Грузії вирішено розглянути на зустрічі міністрі закордонних справ у грудні цього року, надавши право приймати рішення по ПДЧ міністрам. До цього часу, НАТО розпочинає інтенсивну взаємодію з Києвом та Тбілісі на високому політичному рівні з метою розгляду питання ПДЧ. Як заявилиь в НАТО: ПДЧ для України та Грузії не питання “чи?”, а питання “коли?”.
В продовження теми розширення, НАТО прийняло рішення запросити Боснію і Герцеговину та Чорногорію до Інтенсифікованого діалогу в контексті прагнення останніх до членства. Готовність розпочати Інтенсифікований діалог висловлено й щодо Сербії. Таким чином, НАТО продовжує зміцнювати свою роль на Балканах й тепер майже весь регіон знаходиться у сфері дії євроатлантичних інтеграційних процесів.
Вже багато років жодна зустріч керівництва НАТО не обходиться без питання трансформації й адаптації його структур та можливостей до актуальних міжнародних безпекових умов. Не стала виключенням у цьому плані і бухарестська зустріч голів держав та урядів Альянсу. Союзники домовилися про необхідність подальшого зміцнення спроможності НАТО протистояти існуючим та надзвичайним викликам безпеки 21-го століття.
Одним з найпомітніших рішень нинішнього саміту НАТО, що своїми потенційним наслідками виходить за межі внутрішньої справи північно-атлантичного блоку, стало колективне рішення підтримати розвиток американської системи ПРО в Європі, на основі якої у перспективі розвинути всеохоплюючу архітектуру протиракетної оборони з метою розширення її зони покриття на всю територію та населення Альянсу. Таке рішення було прийнято на фоні висловленого занепокоєння НАТО ядерними та ракетними програмами Ірану та КНДР, для захисту від яких офіційно і створюється американська ПРО. Але, найважливішим політичним результатом цього рішення може стати те, що віднині у протистоянні Москви та Вашингтона щодо розміщення ПРО в Європі американці здобули підтримку всіх своїх європейських союзників, переконавши їх, що система ПРО США в Європі є також у їхніх інтересах. Тож, віднині Росії доведеться «мати справу» в даному питанні з цілим Альянсом.
Саміт у Бухаресті сприяв подальшому зміцненню ролі НАТО в енергетичній безпеці. Наразі Альянс продовжить консультуватися щодо найбільш нагальних ризиків у цій сфері. Дане рішення також можна вважати успіхом Сполучених Штатів, зважаючи на те, що поширення відповідальності НАТО на енергетичну безпеку є їх ідеєю, якій опонують Франція та Німеччина. На Ризькому саміті НАТО Ж.Ширак заявляв, що ніколи не був прихильником того, щоб НАТО було чимось більшим ніж військовий блок. Зважаючи на прийняте рішення, його наступник Н.Саркозі дещо лояльніше ставиться до даного питання.
Ключовими аспектами оборонної трансформації Північно-Атлантичного альянсу відзначено подальший розвиток й посилення Сил реагування НАТО, покращення стратегічних перевезень, перегляд Командної Структури НАТО у мирний час для того, щоб зробити тоншою та ефективнішою, зміцнення кібер-захисту.
В умовах наростання суспільної критики військових дій НАТО було прийнято рішення шукати більшої внутрішньої підтримки операцій, зокрема шляхом покращення публічної дипломатії НАТО. Також було підкреслено необхідність вчасного спілкування з міжнародною аудиторією відносно політики Альянсу. З цією метою в Бухаресті було започатковано діяльність телеканалу НАТО в Інтернеті.
Однією з основних тем саміту стало питання операцій НАТО в Афганістані та Косові, зважаючи на їх індикативну роль у визначенні оперативної, бойової та політичної спроможності Альянсу. Членами НАТО було задекларовано, що євроатлантична та міжнародна безпека тісно пов’язані з майбутнім Афганістану. Афганський лідер Г.Карзай був у Бухаресті одним з найзатребуваніших з усіх присутніх високопосадовців.
Зважаючи на підсумки саміту варто сказати, що ряд європейських держав НАТО стали значно зговірливішими й відповідальнішими у питанні Афганістану чого довгий час домагаються американці. Всіма учасниками НАТО було підтверджено довготривале зобов’язання сприяти стабілізації Афганістану, посилювати позиції афганської влади, активніше залучати зусилля міжнародного співтовариства тощо. Одночасно з тим НАТО закликало своїх членів, держави-партнери до збільшення внесків в різній формі у місію Альянсу в Афганістані. Було підкреслено необхідність активізації співробітництва з НАТО сусідніх з Афганістаном країн, передусім Пакистану.
Найпомітнішим практичним результатом переговорів стало довгоочікуване у Вашингтоні французьке рішення надіслати в Афганістан додатково 800-1000 військовослужбовців. Хоча розміщені вони будуть на спокійнішому сході країни, це дозволить американцям перекинути звідти додаткові сили на нестабільній південь. Рішення про збільшення свого контингенту прийняла також Румунія.
Одночасно з цим було прийнято рішення про посилену «афганізацію» Афганістану, тобто передання все більшої відповідальності за стабільність зміцненій афганській владі. Як перший крок, – до серпня поточного року афганська армія візьме одноосібну відповідальність за Кабул. Інтенсивні зусилля НАТО будуть направленні також на те, аби до 2010 р. афганська армія налічувала 80 тисяч добре підготовлених військових.
НАТО також підтвердило свої зобов’язання надалі залишатися в Косові з метою стабілізації цього краю та запобіганню насильству. Політична складова косовського питання не вирішувалася, проте саміт дав зрозуміти, що Альянс фактично сприймає Косово як незалежного суб’єкта міжнародних відносин, вітаючи владу Косова та зовсім не згадуючи в даному питанні Сербію.
Також на саміті було підтверджено зобов’язання НАТО продовжувати надавати допомогу у розвитку Сил безпеки Іраку та розширити Тренувальну місію НАТО до 2009 р.
Реалізуючі глобальні підходи у своїй політиці НАТО виступило й за впровадження глобального всеохоплюючого підходу до питань міжнародної безпеки та внеску усіх світових гравців. Перш за все малася на увазі діяльність НАТО в Афганістані та Косові. Було офіційно задекларовано, що багато з сьогоднішніх викликів безпеці не можуть успішно вирішуватися НАТО самотужки. Передусім, було відзначено необхідність співпраці з ООН, зокрема в Афганістані куди нещодавно було направлено спеціального представника генерального секретаря ООН.
З метою побудови сильнішої та дієздатнішої європейської оборони, що зможе забезпечити реагування на спільні виклики, які постають перед НАТО та ЄС, саміт визнав за необхідне удосконалення стратегічного партнерства Північно-Атлантичний альянс – Європейський Союз. Основою цього партнерства має стати більш тісна й ефективніша співпраця, без непотрібного дублювання, у дусі транспарентності, поважаючи автономність обох організацій. Як приклад було названо успішне співробітництво на Західних Балканах. Вже вкотре акцентуючи на відсутності протиріч по лінії атлантичної та європейської безпекових систем, НАТО задекларувало, що міцніший ЄС робитиме внесок у нашу спільну безпеку. Щоправда, такі часті заклинання про дружбу й взаємодоповнюваність НАТО та ЄС все ж таки викликають певні сумніви у щирості таких заяв: стратегічні розходження між «атлантистами» та «європеїстами» стають все глибшими і Бухарестський саміт це зайвий раз підтвердив.
За підсумками саміту, НАТО висловило свою готовність підтримати миротворчі зусилля ООН та Африканського Союзу (АС) в Дарфурі, надати підтримку місії АС в Сомалі та продовжувати допомогу АС у його місії в Судані.
Певний розвиток у Бухаресті отримало формування глобального партнерства НАТО, що активно просувається Сполученими Штатами й опонується західноєвропейцями. Цього разу сторони в середині НАТО погодились на поглиблення політичного та безпекового співробітництва НАТО з Австралією, Японією, Новою Зеландією, Сінгапуром, Республікою Корея, а також погодилися надалі розвивати існуючі й відкривати нові індивідуальні відносини у глобальному вимірі.
Було також задекларовано необхідність подальшого поглиблення Середземноморського партнерства, окремо відзначивши успіхи у діалозі з Єгиптом, Ізраїлем, Йорданією, Мавританією. Було презентовано також співробітництво у рамках Стамбульської ініціативи направленої на розвиток програм партнерства з країнами Перської затоки, 4 з яких вже приєдналися до проекту.
Чи не вперше на такому високому рівні Альянс звернув увагу на Чорноморський регіон, відзначивши його важливість для євроатлантичної безпеки та виступивши за необхідність діалогу з країнами регіону. Варто зазначити, що після вступу до НАТО Болгарії та Румунії інтерес Альянсу у Чорному морі зростає, а з наближенням до НАТО України та Грузії це відбуватиметься ще більш інтенсивно. Таким чином, чорноморська карта, може стати сприятливим чинником на шляху інтеграції України та Грузії до НАТО, а питання чорноморської безпеки стає додатковим спільним інтересом НАТО, Києва та Тбілісі.
Крім цього НАТО висловило занепокоєність регіональними конфліктами у регіоні та підтримало на саміті територіальну цілісність й незалежність Вірменії, Азербайджану, Грузії, Молдови. Цей крок був хоча й не зовсім адекватною, проте відповіддю на довготривалі односторонні дестабілізуючі дії Росії в зоні «заморожених» регіональних конфліктів.
Завершувався саміт засіданнями на віщому рівні Ради НАТО – Росія (РНР) та Комісії Україна – НАТО (КУН).
Якщо на попередньому саміті інтриги додавало питання чи приїде Владімір Путін у Ригу без запрошення, цього разу питання стояло чи приїде він до Бухаресту на запрошення. Візит Путіна був під загрозою зриву у випадку, якби за день до засідання РНР НАТО прийняло б позитивне рішення щодо України та Грузії; російський президент міг здійснити демарш.
До засідання РНР сторони підійшли з величезним багажем суперечностей, які так і не вдалося подолати й домовитися з ключових проблем. Крім приєднання України та Грузії до ПДЧ, це були питання розміщення ПРО США в Європі, вихід РФ з Договору про звичайні збройні сили у Європі (ДЗЗСЄ), проголошення незалежності Косовом. Сторони лише підтвердили свої попередні позиції й залишилися при своїх інтересах. Навіть на підсумкову прес-конференцію за результатами РНР президент Росії та генеральний секретар НАТО вийшли окремо.
Альянс висловив стурбованість останніми заявами та діями Росії передусім що стосується одностороннього виходу з ДЗЗСЄ. У відповідь на втручання останнім часом Росії у внутрішні процеси північно-атлантичного блоку, члени НАТО наголосили, що сторонам необхідно дотримуватися принципу незалежності прийняття рішень та дій відносно один одного. Намагаючись заспокоїти російські переживання щодо розширення НАТО та системи ПРО було заявлено: політика Відкритих дверей НАТО та зусилля Альянсу у сфері ПРО не становлять загрози нашим відносинам.
Єдиним успішним рішенням РНР можна вважати готовність Москви підтримати зусилля місії НАТО в Афганістані наданням Альянсу дозволу на наземний невійськовий транзит, використанням російської військово-транспортної авіації, спільною боротьбою з афганським наркотрафіком, а також зміцненням загального антитерористичного співробітництва.
Засідання КУН пройшло під знаком перспектив приєднання України до ПДЧ. НАТО відзначило залученість України до всіх місій та операцій Альянсу й підкреслило, що незалежність та територіальна цілісність є запорукою європейської стабільності, напевно реагуючи на погрозливі заяви на адресу України з боку Москви, що лунають останні часом. Альянсом було прийнято рішення частіше проводити засідання КУН з метою інтенсивнішого та якіснішого діалогу в контексті майбутнього приєднання України до ПДЧ. В умовах нагальної потреби зміцнення підтримки українським населенням вступу держави в НАТО, Альянс взяв на себе зобов’язання сприяти у цій діяльності. Зі свого боку Україна висловила готовність приєднатися до Сил швидкого реагування НАТО та направити до складу місії НАТО в Афганістані додатково 5 українських військовослужбовців.

Саміт НАТО у Бухаресті підтвердив наявність суттєвого розколу в системі трансатлантичного партнерства в якому лінії Вашингтону намагаються протидіяти окремі західноєвропейські члени. Нажаль для нас, заручником цього протистояння стали євроатлантичні перспективи України та її національні інтереси Хоча США й досягли ряду помітних успіхів на саміті в сенсі трансформації Альянсу, посилення його місій та глобальної ролі, основну “битву в Європі” Джордж Буш програв своїм партнерам Ангелі Меркель та Ніколя Саркозі. Президент США незважаючи на всю свою активність відносно України та Грузії не зміг переконати “Стару Європу”. Це свідчить про завершення його політичної кар’єри й бажання європейців дочекатися нового американського президента, що можливо принесе переформатування американської зовнішньої політики. З іншого боку, Франція та ФРН також прагнули вкотре показати свою автономність від США у світовій політиці.
Загрозливим для майбутнього євроатлантичного стало засвідчення існування впливу третіх сторін на процес прийняття рішень у середині Альянсу й наявність спільних стратегічних інтересів по лінії Париж-Берлін-Москва, які часто суперечить союзницьким відносинам по лінії Вашингтон-Париж-Берлін. З іншого боку важливим досягненням саміту стало рішення Франції з 2009 р. повністю відновити своє членство у військових структурах Альянсу перерване ще у часи де Голля. Це може говорити з одного боку про те, що НАТО є організацією досі актуальною та потрібною для всіх його членів, а з іншого, що Париж прагне посилити свою роль в НАТО й не обов’язково ця роль має співпадати з американською.
Хочеться також відмітити сталу еволюцію НАТО у напрямку глобальної організації. Все важливіше місце у діяльності Альянсу займають глобальні завдання й світова відповідальність. З цією метою НАТО активно працює над розширенням свого глобального партнерства з багатьма державами, а також з ООН, функції якої НАТО починає брати на себе.
У 2009 р. відбудеться ювілейний саміт Організації Північно-Атлантичного договору, що уперше пройде у двох країнах, які стали основними опонентами ряду важливих рішень саміту нинішнього – у французькому Страсбурзі та німецькому Келі; офіційно – з метою подальшої модернізації Альянсу та його адаптації до нових безпекових загроз. Чи буде Україна представлена на цьому саміті у статусі кандидата на членство в НАТО дізнаємося у грудні.