Відповіді

• 2002.07.19 | kiev_ant

  TXT :: "Звіздяні Війни" Епізод-1 Експансія на планету Хохлонія"

       Дід Панас пезентує - історичну фентезі "Звіздяні Війни" епізод-1 "Експансія на планету Хохлонія".      ... планета "Хохлон" 2300 рік, ось вже 10 років йде боротьба за планету між двома цивілізаціями - між "бадилями-мутантами" (що живуть на планеті "Рагуліо" сузір'ї Бика) та Хохлонами яким вдалося вижити під час протистояння.      Труднощі в хохлонів полягають в тому, що вони воюють з гуманоїдами, які як дві краплі води схожі на них самих. Є і певні відмінності, - розмножуються мутанти закладаючи плід в хохлонів методом залякування. Cпеціальні служби баделів-шугантів виношують ембріон у своїх внутрішніх органах і порпаючись в аналах історії переносять їх в хохлонів. Симптоми після запліднення - мовні труднощі (запліднений переходить на суржик), заплідненого морозить і його відправляють на планету Трускавця, що в сузір'ї Альфа-Санаторіо.      Під час інкубаційного періоду запліднений хохлон проявляє інтерес до першого канклу хохлонського телебачення та сексуальний інтерес до приватизації. Після інкубаційного періоду хохлон, починає відчувати болі в області головного мозку, черепна кокобка заповнюється воском і він паралізований для боротьби проти баделів-мутантів...      Втретє за останні 10 літ космічна ескадра баделів-мутантів наблизилась до планети Хохлонія. Адмірал флоту мутантів Вольф Жиріков переслав командний файл десанту "Ми вас сметьом, к чьорту в океан сбросім, в Ламанш. Там замуруйім в одін тунель, ат Паріжа до Лондана, туда і с двух старон замуруім". Тим часом на Хохлонії п'ята колона бадилів-шпіонатів ввімкнула високовольтну психотронну лінію _Лапікуріо_Турбо_УТ-1_, хохлони розробили фекальну концепцію оборони:      - "ну ще достатньо одного, двох днів для того щоб взагалі нас змішати з гімном (вибачте за це)"      ... п"ята колона бадилів-шпіонатів, нейтралізувала першу, другу та частково третю колони хохлонів. Опісля заарештувала віце-магістра газової туманності. Четверта колона хохлонів перейшла в наметовий табір. Верховний сенат планети Хохлонія, був розплющений і розколотий імператором мутантів. На сенат імператор наклав вето і мато.      Першим атаку мав розточати імператор хохлон-2 "Реваншь! Тільки реваншь! будь якими засобами і за будь-яку ціну!"      АЛЕ...      .........................      Дід Опанас фентезі "Звіздяні Війни" епізод-2 СКОРО БУДЕ...

  Дід Опанас 2001 © 2x2=5! Records™ На початок

• 2002.07.19 | kiev_ant

  TXT :: Байка діда Опанаса

  Байка діда Опанаса

       Жила-була отара овець. Гарно собі жила, весело. Ніхто їх не чіпав, та й вони теж нікого. Плодилися й множилися, жували траву і заплітали собі вовну у кіски. І хоч на чолі отари стояли барани, але все одно вони залишалися вівцями.      Стосунки між вівцями й баранами зводилися до одного: вилізе баран на вівцю, зробить свою керівну справу, скерує, куди треба, і все. А вівцям і нічого. Навіть іноді приємно. А в решті випадків барани займалися своїми проблемами: розбиралися між собою, хто головніший, боцалися лобами, пили. Воду з джерела.      А був там в них за найголовнішого один рудий, вже трішки лисуватий козел. Мекав на всіх через слово. А одного разу із ним оказія сталася - їв він, як завжди, сміття на звалищі, - м'ячі футбольні та металопрокат, щедро притрушені зеленню - і яке ж було його здивування, коли побачив, як "звідти" замість звичних йому бубок тягнеться магнітофонна плівка... Ото кумедія була! Навіть півотари забекало. Та барани швиденько повилазили на непокірних овець, і потроху звідусіль вже долинало не обурливе бекотіння, а звуки повного задоволення.      І жила так отара довго й нудно, терпіла мекання старого козла і ґвалт баранів, але не бекала. І прийшла весна. Розтанув сніг і всі побігли поближче до баранів, які на галявинах топтали зелень. Але одного прекрасного дня прийшов чабан і погнав старих баранів до загону. І прийшли на їх місця інші.      А отара, як була отарою, так нею і залишилася. До наступної весни, принаймні...      Далі буде...

  Дід Опанас 07.01.2002 © 2x2=5! Records™ На початок

• 2002.07.19 | kiev_ant

  НАРІД! хто може наберіть в .ТХТ те що в .МР3 :) (-)

• 2002.07.19 | kiev_ant

  TXT :: Байка діда Опанаса - Мортальне комбатсво

  Байка діда Опанаса Мортальне комбатсво

       Якось раз, в одній абсолютно абстрактній державі диктатури харчопрому, мудрий і розсудливий правитель оголосив під своїм патронатом лицарський турнір, переможець якого з його доброї рудої волі став би наступним правителем. Змагання викликало неабияку зацікавленість не стільки самим турніром, а його патронатом. Адже під патронатом правителя відбувалося буквально все: схід і захід сонця, трансляції телепузиків, продаж зброї за кордон і дитячі несподіванки в ранні роки життя, перші шлюбні ночі та вбивства журналістів. На змагання йшли з усіх куточків, кутів і тупиків, в які було поставлене на коліна чесне лицарство. Були тут і чорні, і білі, і червоні, і зелені, блакитні та райдужні. Йшли звідусіль: і зліва, і справа, а деякі нікуди і не рухалися, так як вже давно мешкали в палаці короля. Всього зібралося організованих угрупувань штук із тридцять - різних вікових груп і вагових категорій.      Врешті-решт, коли усі були готові, правитель хвацько засунув два пальці в дупу і гучно пукнув на знак того, що можна починати турнір. І враз усі змішалися в одну брунатно-запашну купу і стали лупити всіх підряд. Барон де Ю валив усіх наліво і направо своїм рейтингом, причому намагаючись не зачепити леді Ю. Вона ж в цей час душила своєю косою лорда Медсура, який відчайдушно відбивався футбольним м’ячем. Сивий дід Мороз морозив усіх і роздавав подарунки - касети. На вічну пам’ять. Група в червоних обладунках все косила і на все забивала. І лише коли підходив грізний монстр, армований потворою адмінресурсу, з виделкою замість списа і щитом, схожим на тацю, плем’я червоношкірих прапороносців присідало і починало гризти серпом і молотом землю із державної власності. Ще один гурт лицарів у зелених забралах, який з-поміж інших вирізнявся своєю миролюбністю, разом із веселковими сидів збоку і дружно покурював бамбук, щоб не забруднювати атмосферу. А в самій гущі колотнечі маркіз де Садовод роздавав із кошика яблука зі свого саду, запевняючи усіх, що в них ні пестицидів, ні ПДВ немає. Нова клонована партія сплячих красунь, краса в яких так і не прокинулася, поперхнулася салом, яке передбачливо позапихував у свої яблука де Садовод, і їхнє майбутнє залишилося у минулому. Народний герой Альоша Волковіч репетував на всю горлянку: “Роздайся, мелочь пузатая!” - і давив усіх своїм півтораметровим в обхваті авторитетом. А простий сільський парубок Омелько, ховаючи трупи своїх опонентів, їхав собі на тракторі, вимощуючи поле битви бруківкою.      Билися так вони 90 днів і ночей, поки мудрий правитель не сказав своє вагоме слово: “Всі ми, доблєсниє лицарі, нємного з придур’ю. Бля... ху... бляху на палаці погнули, нехороші люди. Абарзєлі!” - і оголосив перекур.      Коли курява битви осіла, перед публікою постали залишки лише 6 лицарських загонів зі своїми сюзеренами на чолі. Зализавши рани і підкрутивши гайки на латах, лицарі стали готуватися до ще однієї битви, битви найстійкіших. Але цього разу лицарі поділилися на два табори: в одному був барон де Ю, леді Ю та дід Мороз зі своїми прибічниками, в іншому - лорд Медсур та доктор історичних наук з Литви (та й просто гарячий прибалдійський парубок) зі своїми ненажерами. Плем’я ж червоношкірих дрючконосців, внаслідок фізіологічної побудови ніг (обидві були лівими) ходили по колу проти годинникової стрілки, не маючи змоги пристати до одного чи іншого табору.      Напруга наростала. Дід Мороз в навушниках тихенько балдів, як він думав, під аудіо записи Леся Подеревянського, подаровані йому фельдмаршалом в еміграції Мильнобульком. Лорд Медсур жонглював футбольним м’ячем, вдосконалюючи майстерність правої руки з метою все-таки потрапити в Книгу рекордів Гіннеса. Леді Ю зашивала вишивану сорочку барона Ю, який в свою чергу чистив булаву. Доктор з Литви нервово побрязкував виделкою по таці, а правитель, ліниво позіхаючи, колупався в носі. Всі усвідомлювали, що в живих повинен був залишитися тільки один, і начхати всі хотіли на Дункана Мак Лауда!      І в найвідповідальніший момент цієї психологічної боротьби, семеро ренегатів із табору барона де Ю відчули такий інтелектуальний голод за науковими статтями реферативно-плагіаторського характеру, що перейшли до табору опонента. На знак вдячності їм там прочистили задній стравохід, який вже був покрився шаром пилу і тонким мереживом павутини. “Їжа - понад усе!” - вигукнули вони і шальки терезів схилилися на користь прибалда. Натхненний перемогою, прибалд побіг у поле збирати букет ромашок, а табір барона де Ю почав готуватися до нових битв. (Далі буде?)

  Дід Опанас 04.06.2002 © 2x2=5! Records™ На початок