ЯК ПАН ПРЕЗИДЕНТ КУЧМЕР ОБІДАВ У БРЮСЕЛІ
05/17/2002 | Borys Karmeluk
Розповідь двох очевидців з Галичини.
На розі відомої вулиці RueAlexVolkovв столиці Бельгії знаходиться один з найшикарніших реставранів Західного світу ChezPoteBenko. Вчора підвечир ми з кумом вирішили туда зайти на миску варенників і борщику з часничком. Реставран був на пів порожний, тілько десь в кутику видим, сидит голова Уврокомісії, Пан Романо Пройди і сьорбає рибну юшку. Ми сіли по-сусідству. Тут підходит до нас офіціянт, знакомий з виду, десь ми його лице в газетах виділи, але ніяк імя згадати не могли. Ну ми замовили борщику, ту в Брюселю вони його не вміют робити, але як би не було, а знакомий харч все ліпше якихось жаб, випили по підисеть грамів, як раптово вбігают в двері двох хлопців в чорних плащах. Вони роздивилися зал, помахали руками нашому офіціантові і гукнули “Привіт Коля” і тут же вийшли на вулицю. Через кілька хвилин , отакої, входить сам, всім відомий супергарант Пан Леонід Данилович а поруч нього, наш хлопец, пан Роман Спік, надзвичайно надзвичайний посол України до всіх структурах Увропи.
Зі свого кутка, пан Романо Пройди підніс голову від миски юшки, побачивши старого колєгу, радісно крикнув “Льоня!! Ти в Брюселі ! Йо майо! Приєднуйся до мене.” В Даниловича і Спіка від радості аж руки затряслися,так вони підскакуючи і підсіли до Увропейського голови.
“Ромцю, що тут можна пожерать” пан Данилович запитався Пана Пройди. Пан Спік всезнючи поспішив задовільнити гаранта-“Картошку”-каже. А наш Президент йому гідно так відповідає: “Я Тебе не питав, бля, ти нам досить тут вже наварив.”
Тут Пан Пройди втрутився. “Ну хва вам хлопці сваритися. Ліпше рибки з”їжте”. Пан Кучмер носом покрутив –“Гидота, бля, риба, На хір ми тут в Бельгії, шоб рибу їсти. Давайти сала і горілочку. Спік, дай мені сумку де ті рахунки Волківа, там бутербродікк, шо Люда мені в дорожку сьогодні приготовіла . Там також бутилочка “Московської” і яблочко.” Супергарант витягув з кішені хустинку до носа і постилив її на стіл, а на неї поставив пляшечку “Московської”.
Офіціант приніс три чарочки, кошик з огірочками і помідорами і шматок сала. Данилович зиркнув на нього і пошкрабав потилицю: “Хлопче, ми звідкісь знакомі. Як Тебе звуть?” Але офіціант посішно зник.
“Ну як Ромцю, давай за Увропу випєм.”
Пан Спік став і подякував за тост.
“Сідай дурню, я не до Тебе, бля.”
Пан Романа Пройди став. “Лахайєм”- гукнув він і перехилив чарку.
Пан Кучмер глянув на Пройди з під лоба і шепнув Панові Спікові, “Невжеж він тоже жид?”
І так дві години пан Президент Кучмер, пан Роман і пан Романо випивали і закушували огірочками і салом. Ми з кумом тихенько спостерігали цей історичний момент несвідомі глибокого значіння, який він мав для долі нашого непокірного народу і його незупинного походу до Увропи. Пізніще теща, ше холєра жива мельниківка, подзвонила з Глинян нам розповісти, що бачила наші “мордочки” по “1+1” вчора вечір. Мій вуйко тоже нас бачив і джвонив, хотів знати, чи гарант розмовля по-нашому з тим чиганом Романо. Вуйко сильно переживає це питання і вже вісім років збирає папку на всі виступи Кучмера “по-кацапське.”
Що можна ще розказати. Хлопці дали собі духа. Пан Романо й супергарант заспівали дует про любов. Офіціант (“Коля” його звуть) записав це на магнітофоні. Тоді прийшли якійсь дівки (Лена, Ліна і Леся) і пан Литвин. Тоді якась італійська морда “сеніор Орело”, а пізніше група Бельгійських банкерів, які представилися, як “друзі пана Вольківа.” Вони нашого найвищого окружили і десь годину йому щось шепотали на вухою. Ми з кумом вже не витримали і пішли на вокзал, бо поїзд до Львова мав відїздити в четвертій поночі.
Ми маємо фест надію, що Пані Олена зможемо ці наші спогади про нашу поїздку до Увропи надрукувати.
“Слава Україні –Геройам Слава!”
Щиро ваші
Пан Роман і пан Мирон.
На розі відомої вулиці RueAlexVolkovв столиці Бельгії знаходиться один з найшикарніших реставранів Західного світу ChezPoteBenko. Вчора підвечир ми з кумом вирішили туда зайти на миску варенників і борщику з часничком. Реставран був на пів порожний, тілько десь в кутику видим, сидит голова Уврокомісії, Пан Романо Пройди і сьорбає рибну юшку. Ми сіли по-сусідству. Тут підходит до нас офіціянт, знакомий з виду, десь ми його лице в газетах виділи, але ніяк імя згадати не могли. Ну ми замовили борщику, ту в Брюселю вони його не вміют робити, але як би не було, а знакомий харч все ліпше якихось жаб, випили по підисеть грамів, як раптово вбігают в двері двох хлопців в чорних плащах. Вони роздивилися зал, помахали руками нашому офіціантові і гукнули “Привіт Коля” і тут же вийшли на вулицю. Через кілька хвилин , отакої, входить сам, всім відомий супергарант Пан Леонід Данилович а поруч нього, наш хлопец, пан Роман Спік, надзвичайно надзвичайний посол України до всіх структурах Увропи.
Зі свого кутка, пан Романо Пройди підніс голову від миски юшки, побачивши старого колєгу, радісно крикнув “Льоня!! Ти в Брюселі ! Йо майо! Приєднуйся до мене.” В Даниловича і Спіка від радості аж руки затряслися,так вони підскакуючи і підсіли до Увропейського голови.
“Ромцю, що тут можна пожерать” пан Данилович запитався Пана Пройди. Пан Спік всезнючи поспішив задовільнити гаранта-“Картошку”-каже. А наш Президент йому гідно так відповідає: “Я Тебе не питав, бля, ти нам досить тут вже наварив.”
Тут Пан Пройди втрутився. “Ну хва вам хлопці сваритися. Ліпше рибки з”їжте”. Пан Кучмер носом покрутив –“Гидота, бля, риба, На хір ми тут в Бельгії, шоб рибу їсти. Давайти сала і горілочку. Спік, дай мені сумку де ті рахунки Волківа, там бутербродікк, шо Люда мені в дорожку сьогодні приготовіла . Там також бутилочка “Московської” і яблочко.” Супергарант витягув з кішені хустинку до носа і постилив її на стіл, а на неї поставив пляшечку “Московської”.
Офіціант приніс три чарочки, кошик з огірочками і помідорами і шматок сала. Данилович зиркнув на нього і пошкрабав потилицю: “Хлопче, ми звідкісь знакомі. Як Тебе звуть?” Але офіціант посішно зник.
“Ну як Ромцю, давай за Увропу випєм.”
Пан Спік став і подякував за тост.
“Сідай дурню, я не до Тебе, бля.”
Пан Романа Пройди став. “Лахайєм”- гукнув він і перехилив чарку.
Пан Кучмер глянув на Пройди з під лоба і шепнув Панові Спікові, “Невжеж він тоже жид?”
І так дві години пан Президент Кучмер, пан Роман і пан Романо випивали і закушували огірочками і салом. Ми з кумом тихенько спостерігали цей історичний момент несвідомі глибокого значіння, який він мав для долі нашого непокірного народу і його незупинного походу до Увропи. Пізніще теща, ше холєра жива мельниківка, подзвонила з Глинян нам розповісти, що бачила наші “мордочки” по “1+1” вчора вечір. Мій вуйко тоже нас бачив і джвонив, хотів знати, чи гарант розмовля по-нашому з тим чиганом Романо. Вуйко сильно переживає це питання і вже вісім років збирає папку на всі виступи Кучмера “по-кацапське.”
Що можна ще розказати. Хлопці дали собі духа. Пан Романо й супергарант заспівали дует про любов. Офіціант (“Коля” його звуть) записав це на магнітофоні. Тоді прийшли якійсь дівки (Лена, Ліна і Леся) і пан Литвин. Тоді якась італійська морда “сеніор Орело”, а пізніше група Бельгійських банкерів, які представилися, як “друзі пана Вольківа.” Вони нашого найвищого окружили і десь годину йому щось шепотали на вухою. Ми з кумом вже не витримали і пішли на вокзал, бо поїзд до Львова мав відїздити в четвертій поночі.
Ми маємо фест надію, що Пані Олена зможемо ці наші спогади про нашу поїздку до Увропи надрукувати.
“Слава Україні –Геройам Слава!”
Щиро ваші
Пан Роман і пан Мирон.