Марш УНСО, та благання дружини
10/31/2002 | Леся
""Мелодія відомої "О Белла Чао"""
Лишайся , мила, не плач , кохана,
За твої думи i сина спокiйний сон
Я вранцi рано у партизани
Пiду з боївкою УНСО
"Ти ба, а хто ж за кабанчиком доглядить, а за мною?
Падлюко сина настругав та й пійшов собі, з боївкою у партизани"
Я вийшов з мiста, я встав з окопу
Спливають кров'ю Абхазiя i Днiстер
I вiд Донбасу до Перекопу
Два переходи БТР
"Не бреши! Де ти бачиш у місті окопи? Ти такий вояка, що вважаєш за два переходи таку відстань подолати? Негайно до дому, бо тебе поб"ють. Ох ти, горе моє. Капо бійцовське"
Не плач, кохана, вже сурми грають,
Тебе згадаю в застiнку перед кiнцем
Бо хто воює, той не вмирає,
Повiк залишиться бiйцем
"Божевільний? Чи що? Якщо ти воюєш, то як ти в застінок потрапиш? Боєць наш Грець, в дуду дудець"
До лiктя лiкоть стає пiдмога
О, мила, чао, белла, чао, белла, чао, чао, чао
I од порога i до порога
Йде наша правда, наш звичай
"Де та підмога? Хрестись! Яка ще Белла? Знову до жидівки своєї подався? А мені пісні співаєш про партизанщину?
Ото вірно, ото правда Од порога і до порога, йде і правда, і звичай. А куди ж йому ще? Цей ханурик більше й кроку не зробить, як от сусіда і до дому, і все це клята, москальська горілка"
В бою загинуть - не на базарi
Сьогоднi - я , завтра - вiн, пiслязавтра - ти,
Кому - на лаврах, кому - на нарах,
Кому - в УНСО, кому - в менти
"Ось, готов вже хочь на бійку, аби до базара не дійти, таке вже ледаще.
Про тебе все й так відомо, в лікарні божевільних своє життя схорониш. По кого це ти співаєш? Про кавказця? А той кавказец, що стрибав з нашого вікна, коли ти с сусідом горілку з шинка несли, то твій боєвий брат - чеченьській партизан.
Я вмирати не збираюсь.
Щось я не розумію, що ти маєш на увазі, твій рідний брат в мінтах, ти в УНСО, я про які лаври и нари ти, я не розумію (Та де-ж цей лікар вже?)"
Нас криють мiни, гiрська дорога
I кожен з нас сто раз вмер i стор раз воскрес
I ось я вперше молюся Богу
Як хрест стискаю АКС
"От тото да, міни нас криють. Кровлі вже на даху, давно немає, так ти з вояків міни понатаскав, та на даху закрепив. Зараз, в хаті газа немає (бо як рване, а може й не рване?), та нам він вже і не потрібен, бо по-перше, це москальській подарунок, а в-друге, нема що на цому газі розігрівати, жратви вже давно немає, все москалі зїли.
Не бреши, ніколи ти не вмирав, мозок так, це було, а сам ні!
Вперше Богу ти молився, коли на мене вперше заліз. Пам*яєш? Як ти молився богу, щоб він тобі допоміг відстояти свою гідність? Ви відстояли, перший раз, тепер є син, і я вже давно доньку чекаю, а Бог тобі вже не допомогаєт. І що ти з цією жидівкоою робош? Про негідників - москалів розповідаєш, ганьба ти моя"
Ми знову разом на барикадах
I не здригнеться твоя i моя рука
"Унсо - до штурму, УНА - до Влади!"-
Звучить наказ провiдника
"Я тобі поїсти принесла! Злізай з барикади! Не чепляй телевізора, немає там москаля! То УТ-1. Забарекадувався на шафі, горе ти моє.
Моя рука не здригнеться і нога теж. Їж, я тобі говорю! Не здрогнутою рукою їж, бо вже все расплескав
Звучить, звучить, хоч би вже помер твій провідник, щоб йому зірками сралося. Нещастя ти моє, не слухай того провідника. Ой, горе мені горе, як обирала, так був нормальний, а як цей заклик почув, так сказився. Це він іншім наказує, це з другої палати, там такіж как ти, скажені, але здоров"я в них набагато більше. Що мені з тобою робити?"
Снаряди свищуть, трiщить брукiвка,
Моє кохання давно лиш одна вiйна
Мiй дiм - руїни, сiм'я - боївка,
А заповiт - статут УНА
Нехай гуркочуть бої запеклi
Бо краще згинути вовком, нiж жити псом
У рай не пустять , проте у пеклi
Я твердо знаю є УНСО.
"Що мені робити? Люди добрі, допоможіть! Він вже зовсім сказився! І мене не впізнає, замість "отче наш" якійсь статут читає та до пекла лізе, хоча батько його ще в живих. Хата наша ще стоїть, руїн, покищо немає, але якщо цей вояка буде продовжувати знущатися з меблів, чи міни, що на даху впадуть, то будуть руїни. Дякую Богові, москаль військовий, що продов моєму бездару міни, клявся та божився, що міни вже не дійсні, це міни для навчання.
Люди добрі, допоможіть! Нехай вже той провідник закроє свою пельку, навіщо травмувати таких слабких розумом людей, як мій чоловік, він був добрим, толерантним, а тут провідника почув і лишенько скоїлось з ним. А лікар, жидовске його рило не лікує мого чоловіка, ствержує, що від цого ліків немає, та до грудей та заду моїх чепляється, поки мій чоловік в окопах, в підлозі з кішками воює.
Люди добрі, допоможіть, благаю!"
Лишайся , мила, не плач , кохана,
За твої думи i сина спокiйний сон
Я вранцi рано у партизани
Пiду з боївкою УНСО
"Ти ба, а хто ж за кабанчиком доглядить, а за мною?
Падлюко сина настругав та й пійшов собі, з боївкою у партизани"
Я вийшов з мiста, я встав з окопу
Спливають кров'ю Абхазiя i Днiстер
I вiд Донбасу до Перекопу
Два переходи БТР
"Не бреши! Де ти бачиш у місті окопи? Ти такий вояка, що вважаєш за два переходи таку відстань подолати? Негайно до дому, бо тебе поб"ють. Ох ти, горе моє. Капо бійцовське"
Не плач, кохана, вже сурми грають,
Тебе згадаю в застiнку перед кiнцем
Бо хто воює, той не вмирає,
Повiк залишиться бiйцем
"Божевільний? Чи що? Якщо ти воюєш, то як ти в застінок потрапиш? Боєць наш Грець, в дуду дудець"
До лiктя лiкоть стає пiдмога
О, мила, чао, белла, чао, белла, чао, чао, чао
I од порога i до порога
Йде наша правда, наш звичай
"Де та підмога? Хрестись! Яка ще Белла? Знову до жидівки своєї подався? А мені пісні співаєш про партизанщину?
Ото вірно, ото правда Од порога і до порога, йде і правда, і звичай. А куди ж йому ще? Цей ханурик більше й кроку не зробить, як от сусіда і до дому, і все це клята, москальська горілка"
В бою загинуть - не на базарi
Сьогоднi - я , завтра - вiн, пiслязавтра - ти,
Кому - на лаврах, кому - на нарах,
Кому - в УНСО, кому - в менти
"Ось, готов вже хочь на бійку, аби до базара не дійти, таке вже ледаще.
Про тебе все й так відомо, в лікарні божевільних своє життя схорониш. По кого це ти співаєш? Про кавказця? А той кавказец, що стрибав з нашого вікна, коли ти с сусідом горілку з шинка несли, то твій боєвий брат - чеченьській партизан.
Я вмирати не збираюсь.
Щось я не розумію, що ти маєш на увазі, твій рідний брат в мінтах, ти в УНСО, я про які лаври и нари ти, я не розумію (Та де-ж цей лікар вже?)"
Нас криють мiни, гiрська дорога
I кожен з нас сто раз вмер i стор раз воскрес
I ось я вперше молюся Богу
Як хрест стискаю АКС
"От тото да, міни нас криють. Кровлі вже на даху, давно немає, так ти з вояків міни понатаскав, та на даху закрепив. Зараз, в хаті газа немає (бо як рване, а може й не рване?), та нам він вже і не потрібен, бо по-перше, це москальській подарунок, а в-друге, нема що на цому газі розігрівати, жратви вже давно немає, все москалі зїли.
Не бреши, ніколи ти не вмирав, мозок так, це було, а сам ні!
Вперше Богу ти молився, коли на мене вперше заліз. Пам*яєш? Як ти молився богу, щоб він тобі допоміг відстояти свою гідність? Ви відстояли, перший раз, тепер є син, і я вже давно доньку чекаю, а Бог тобі вже не допомогаєт. І що ти з цією жидівкоою робош? Про негідників - москалів розповідаєш, ганьба ти моя"
Ми знову разом на барикадах
I не здригнеться твоя i моя рука
"Унсо - до штурму, УНА - до Влади!"-
Звучить наказ провiдника
"Я тобі поїсти принесла! Злізай з барикади! Не чепляй телевізора, немає там москаля! То УТ-1. Забарекадувався на шафі, горе ти моє.
Моя рука не здригнеться і нога теж. Їж, я тобі говорю! Не здрогнутою рукою їж, бо вже все расплескав
Звучить, звучить, хоч би вже помер твій провідник, щоб йому зірками сралося. Нещастя ти моє, не слухай того провідника. Ой, горе мені горе, як обирала, так був нормальний, а як цей заклик почув, так сказився. Це він іншім наказує, це з другої палати, там такіж как ти, скажені, але здоров"я в них набагато більше. Що мені з тобою робити?"
Снаряди свищуть, трiщить брукiвка,
Моє кохання давно лиш одна вiйна
Мiй дiм - руїни, сiм'я - боївка,
А заповiт - статут УНА
Нехай гуркочуть бої запеклi
Бо краще згинути вовком, нiж жити псом
У рай не пустять , проте у пеклi
Я твердо знаю є УНСО.
"Що мені робити? Люди добрі, допоможіть! Він вже зовсім сказився! І мене не впізнає, замість "отче наш" якійсь статут читає та до пекла лізе, хоча батько його ще в живих. Хата наша ще стоїть, руїн, покищо немає, але якщо цей вояка буде продовжувати знущатися з меблів, чи міни, що на даху впадуть, то будуть руїни. Дякую Богові, москаль військовий, що продов моєму бездару міни, клявся та божився, що міни вже не дійсні, це міни для навчання.
Люди добрі, допоможіть! Нехай вже той провідник закроє свою пельку, навіщо травмувати таких слабких розумом людей, як мій чоловік, він був добрим, толерантним, а тут провідника почув і лишенько скоїлось з ним. А лікар, жидовске його рило не лікує мого чоловіка, ствержує, що від цого ліків немає, та до грудей та заду моїх чепляється, поки мій чоловік в окопах, в підлозі з кішками воює.
Люди добрі, допоможіть, благаю!"