07/27/2004 | Кучмугеть

http://www.obkom.net.ua/read/1905.html

КУБИКИ

...Президентові було нудно. Постукуючи кісточками пальців по зубах однієї з химер чіппендейлівського крісла, глава держави смачно позіхав та рахував гав за вікном. Останніх було дві - вони сиділи на карнизі і про щось поважно перемовлялися. Повз них уже вдесяте демонстративно пролітала третя - підстаркувата, зморщена, яка проте відверто кокетуюче позирала на мешканок карнизу. Напруженість тіла пернатої і патетика її рухів виказували явне бажання приєднатися до сородичок, та щось - чи то погордливість та самовпевненість гав`ячих фігур на карнизі, чи то пильний погляд спостерігача за вікном - утримувало птаху від рішучих дій. «От, бля!» - філософськи подумав президент і відвернувся.

На столі перед главою держави лежала пачка документів. Побіжно проглянувши указ про помилування сотні рецидивістів, гарант Конституції пожвавився, миттєво відшукав місце для підпису й упевнено, з притиском вивів доленосну для когось закарлючку. «Кадрами не розбрасуються», - промурмотів президент і задоволено гмикнув.

Наступною в пачці виявилась гнівна рекомендація парламенту щодо нещодавніх мерських виборів. «Ну шо оце розкричались? - здивовано стенув плечима президент. – Генпрокурора їм, бля, губернатора... Нашо воно треба?»

Кнопка на столі, натиснута втомлено-владним пальцем, спрацювала згідно заповітів академіка Павлова: до кабінету граціозно процокала секретарка. «В РНБО би такого секретаря, - замріявся арбітр нації, оцінюючи ніжки підлеглої. - а то сидять там оці... шевальйо їх розтуди.»

- Набери мені оцього... ну шо в Мукачево, - ліниво кинув президент.

... - Альо! Президент бєспокоїть. Шо ти там ото нашебуршив, га? Шо вони мені тут про дімакратію розводять? Ти, бляха, розберись там як слєдуєт, бо сам понімаєш... - президент витримав довгу паузу, добираючи відповідні слова, - прозорість, чесність і всьо такоє... І це... - ще декілька секунд, витрачені на пошук відповідного до ситуації штампу державного поніятійного етикету, надали моментові врочистості й багатозначності, - а! Сім`ї привіт!»

Почувши короткі гудки, на тому кінці телефонного дроту судомно схопилися за серце та, ковтаючи повітря, здавленим голосом розпорядилися скликати позачергову сесію міськради.

* * *

«Ну, дєла порєшалі, тепер нада й на перспективу подумать», - президент розслаблено відкинувся у кріслі й зненацька видав придушений стогін. Ну що ж за сволота додумалася вмістити на спинці барельєф єдинорога! «Мало мені отих химер у резиденції! - тихо вилаявся глава держави, відчуваючи своє безсилля перед візантійськими традиціями розкошу. - Навіть у своїм кабінеті всігда ждеш удару в спину. А то й нижче, бля... Шо ж то далі буде? Хоч би подсказав хто...» Обличчя президента хвилин на п`ять пішло хвилями недобрих передчуттів, але раптом миттєво посвітлішало.

* * *

У двері обережно, проте впевнено постукали.

- Заходь, заходь! - на порозі матеріализувався дух держави в особі голови президентської адміністрації.

- Ти це самоє, гадать умієш? - одразу ошелешив прибульця господар кабінету.

- Ну, – добридень, пане Папо, – як вам сказати... - зам`явся адміністратор.

- Давай без оцього. Вмієш чи ні? Не гадить - це я й так знаю, що вмієш, а - гадать?

- То єсть в каком смислє?

- Та ясно, шо не в переносном. От сказать шо буде - на картах там чи ше шось - зможеш?

- А зачєм?

- Шо зачєм? Ну шоб знати там те чи те.

- А навіщо гадати? Як щось не так буде - підправимо в результатах.

- Ага, бачили вже, бля. «Усі-мусі-пусі-нусєр!», - грайливо заспівав президент і раптом посуворішав:

- Не вмієш - то так і скажи. Шукай тоді, хто вміє - тіки шоб серйозно, без усяких нахєр пророків чи політологів!

- Ну, Ванга, Глоба, кого скажетє - обєспєчім!

- Ти мені, це самоє, зуби не заговарюй. Як не знайдеш, то сам підеш Вангу на той свєт обеспєчівать. А Глоба твій на тих виборах уже напророчив, шо жінка президентом буде. Це ж ти понімаєш шо такоє? Це або Юлю на трон, або... або, бля, тобі давай операцію зробим! Хочеш? На Тайвані щас так харашо дєлають, - поцокав язиком президент і зло сплюнув. - Настаящий мужик, бля... Наша і ваша Вітюша...

Глава адміністрації помітно зблід. «Ну, ти у мєня єщьо дождьошся!» - подумки пообіцяв він своєму патронові-самодуру, а вголос шанобливо прогундосив:

- Тоді будемо шукати, Лео...

- Шукай-шукай, - нетерпляче перебил адміністратора президент, - та шоб бистро, бо врємєні вже ні хєра нема!

Двері з пілабузницьким тихим клацанням зачинилися.

* * *

- Шо це за одоробло? - с неприхованим підозрілим роздратуванням спитав президент.

Втопаючи гостроносими черевиками в пухнастому президентському килимі, посеред кабінету стояв бородатий чоловічок з кольоровою скринькою і чомусь у чалмі, низько насунутій на очі. На персонажі сяяв розшитий зірками халат, явно експропрійований в найближчому шкільному гуртку художньої самодіяльності.

- Ето, как Ви і просілі, моднєйший оракул соврємєнності, - проспівав глава адміністрації.

- Обслуживал Мілошевіча, Хусейна, сборную Рассії па футболу і Брітні Спірс.

- Ну добре хоч Брітні Спірс, - полегшено зітхнув президент, насторожений попереднім переліком. Обличчям адміністратора пробігла хтива посмішка.

- То шо він може, твій оракул? - в голосі арбитра нації бриніла нетерплячка.

- Панджаб Індра у своїх ворожильних обрядах використовує класичний принцип «Вустами немовляти глаголе істина». Проста дитяча забавка, за якою всі ми опановували перше в житті систематичне знання, в руках провидця дає відповідь на найпотаємніші питання. Адже руками оракула рухає богиня ворожби Верховна Гада...

- Ну-ну, бля, ще раз при мені оцю верховну, з гадами, вспомниш... - спохмурнів президент.

- Хорошо, нє буду, - несподівано просто відповів глава адміністрації. - В конце концов, міфологія міфологієй, а какая разніца, как ету богіню в дєтствє звалі?

- Ну ладна, доставай свою цю, бляха, лабораторію, ги-ги, - президент самозакохано захихотів над власним вдалим жартом.

Пророк не поворухнувся. Його напівзаплющені очі, здавалося, розпливаються всім тілом у пошуках нірвани, а губи, ледь ворушачись, плавають у такт лише йому чутної музики. Якби президент умів читати по губах, він невимовно здивувався б, упізнавши в мантрах оракула власне новорічне звернення до народу.

«Міша, бля!» - тихо просичав глава адміністрації й непомітно, але відчутно стусонув пророка ліктем по ребрах. Панджаб Індра опритомнів, миттєво зорієнтувався й лунатично всівся на килим у позі лотоса. Скреготнув маленький ключик, і таємнича скринька поділилася з присутніми своїм вмістом. М`який ворс килима накрила шовкова скатертина, на яку оракул один по одному виклав одинадцять кубиків чорного дерева з великими золотими літерами російського алфавіту і декілька додаткових зі знаками пунктуації. Жодна літера в наборі не повторювалась: «А», «Д», «Е», «И», «К», «Л», «М», «Н», «О», «У», «Ч». Президент уважно вдивився в цей дивний комплект, проте, незважаючи на страшенне відчуття дежавю, нічого підозрілого помітити не зміг.

* * *

- Ну і..? - президент нерозуміюче втупився в чарівника, витримав звичну паузу та спідлоба поглянув на свого адміністратора. - Де, так сказать, пророчество? Для отєчества, бля?

- Так готово все, пане Папо. Ви лише запитання поставте, а пророк - він такий, він відповідь знайде, людина перевірена, вже скільки років я його... - глава адміністрації на хвильку затнувся, - ну це, в телевізорі бачив. Справжній професіонал, кризовий... цей.. віщун, ось!

- Ну-ну... Ладна, помовч. Подумати треба.

Президент замислився, проте його обличчям раз по раз прослизала настирлива ліва думка, з якою, вочевидь, проста логіка впоратися була не ладна.

- Чуєш, - здався гарант Конституції, - а ти мені скажи, чого іменно такі букви? Це шо означа?

- Ну, понімаєтє, каждому чєловєку соотвєтствуєт опрєдєльонний набор графічєскіх сімволов, чєрєз которие он дєржит связь с астралом. У Вас, кстаті, набор очєнь благопріятний, - адміністратор шанобливо схилив голову. - А то вот биваєт, к прімєру, в наборє буква «Ж» - тут как ні старайся, а вєсь астрал імєнно чєрєз нєйо і пойдьот.

Президент подумки здригнувся.

- А як ці букви опріділяються? - за інерцією спитав він, хоча сам уже запокоївся та заглибився у своє державне підсвідоме.

- Ну, кому як. Кому - по зірках, а в кого й так на лобі написано. А буває ще таке...

- Помовч! Не бачиш - думаю! - роздратовано перебив гарант Конституції. Десь за хвилину його обличчя розслабилося. - О! Знаєш шо, спитай у цієй своєї Масандри - шо нам із нашим єдиним кандидатом, так сказать, робить? Чи оце його стоїть далі пхать? І вапще - він, бля, справді рецидивіст чи так... ну, як усі? Коротше: воно доказуємо чи по-нашому?

Глава адміністрації підійшов до провидця, дружньою залізною хваткою обійняв того за плечі і дохідливо переклав запит президента. Пророк одразу ж закивав із блаженною посмішкою, перемішав своє кубічне багатство і впівголоса затягнув чергову мантру. «Це ж нада - маладєц Вітя, і када тіки навчився по-їхньому балакать?» - розчулився президент. Гудіння пророка стихло. Упевненими рухами професійного шулера оракул виклав перед арбітром нації кубики:

ЧЕМОДАН УЛИК

- Та ну йопс, - матюкнувся президент. - Це ж його тепер ні людям показать, ні до себе в кабінєт впустить! Дав іще бог наступничка, бля! Якби ще ця... Каплан, так сказать, поменше про свого шефа язиком тринділа! А то ж уся страна вже знає, а якщо улік стіки, то шо ж там іще повилазить...

Голова адміністрації, зображуючи покірливого підлеглого, як міг ховав злорадну гиденьку посмішечку.

- Нє, ну ти скажи, – не вгавав президент, – ну шо робить тепер? Рехворму твою далі толкать?

- А щас спросім. Уно моменто! – голова адміністрації ще пошепотів пророкові на вухо, і той миттєво домішав до кубиків один додатковий – із символом нумерації. Почулося звичне гудіння, і президент, масуючи скроні, відвернувся до вікна. Дві гави все так само сиділи на карнизі та з неприхованим презирством дивилися на третю, яка й досі описувала еліпси вздовж вікон кабінету. Збоку видавалося, що пташка вже на останньому диханні та ось-ось гигнеться, проте претендентка на місце під сонцем уперто намотувала метри й кілометри одноманітного шляху. «Природа, бля!», - з повагою зазначив президент.

***

Ледь чутний шурхіт кубиків по шовку у звільненній від гудіння тиші розвернув увагу гаранта Конституції на 180 градусів. На підлозі ідеологічно правильними літерами викладалася нова істина:

МУЛЕЧКА № ОДИН

- Нє, ну то ясно, шо мулечка, а не історично назрілий переламний момент на шляху молодої демократії, - зневажливо посміхнувся президент. - От тіки за послєднє врем`я я шось понять не можу: все-таки реформа для нас чи ми для реформи?

- Ви только нє волнуйтєсь. Вам врєдно волноваться, баден-баден розтуди його в качель, - сміливо загнув глава адміністрації, витанцьовуючи навколо патрона. - Всьо будєт харашо, і рєформу витянєм, і вас витянєм, і мєня тоже витянєм!

- Шось у мене твоя Гада подозрєнія визива. Ми цю реформу з тобою вже два года толкаєм, і ти, бля, зараз подивись, де ми - і де реформа!

- Україна невпинно та невідворотно наближається до європейських демократичних перетворень, - голосом Левітана проспівав адміністратор.

- Сплюнь, бляха! Чия б ото корова мукала, - президент явно пом`якшав і подобрішав. Ладна, давай краще скажи, як ми це все голосувать будем. Бо шось таке ненадоьожне на душі шкребеться. Хто тут у нас буде главний реформатор?

Глава адміністрації підлесливо прикрив очі і клацнув підборами. Наступної миті пророк уже заводив заїжджену платівку своєї гидотної мантри, дослуховуючи перекладацькі повчання президентського ад`ютанта. Президент уважно спостерігав за публічною нірваною, напружено нишпорячи маловикористовуваними секторами своєї занедбаної пам`яті. «Ну, бля, ну десь же я його бачив!» - бідкався гарант Конституції. Дай отвєт, память! - Нє дайот отвєта... Ще б пак, пане президенте, де ж вам згадати – нас 52 мільйони, статистична похибка в межах геноциду.

- Ну, - перервав свої спроби глава держави. - То хто ж нам усе це обєспєчить?

Оракул розділив кубики на нерівні частки й виклав з однієї слово КОМАНЧИ.

- Пєтя, Пєтя, та й Сан Санич, ліва опозиція, бля... – трохи сумно, наче згадуючи минулі роки, посміхнувся президент. - А точно? Точно не підставлять?

Пророк зібрав решту 4 кубики, підкинув угору, пожонглював ними для ефекту і по одному скинув на підлогу. Літери безапеляційно винесли вирок: УДЕЛ.

- Фатум, бля, - уїдливо гигикнув арбітр нації. - Ну це, так сказать, і так понятно було, - господар кабінету по-змовницькому підморгнув адміністраторові. - А ще кажуть, що генеральні лінії не пересікаються, хе-хе...

Глава адміністрації зробив картинний крок уліво і скромно промовчав, загадково посміхаючись.

Настрій президента покращувався з кожною хвилиною. Зморшки, трохи розгладжені минулорічною пластичною операцією, різко проявилися й затанцювали в кутиках рота й очей калінку-малінку.

- Це вже, бля, харашо! - гарант Конституції задоволено потирав руки.

* * *

Ейфорія президента передалася всім присутнім. Пророк, вочевидь, у своїй нірвані вже дістався Марсу, а адміністратор обмежився його супутником Фобосом - надто вже відчутною була близькість до іншого топоніму на ймення Форос. Загальну радість перервав стурбований голос президента:

- Слухай, бля, Марс Марсом, а що янкі скажуть? Та й вопще Європа шось до сіх пор не поніма нашої, так сказать, мужицької арихметики. Нє, янкі - то воно ясно, шо гоу хоум - спробуй їхнього посла після 400 грам виговори, но та же Італія, блін... Хароша страна, могли б дружить прем`єрами і мафіями. А шо? Футболістами же, так сказать, обмєнюємся... От ти скажи, чого от того Западу ждать?

Глава адміністрації вочевидь чекав подібного запитання, оскільки миттю крутнувся на підборах і, промовивши кілька незрозумілих слів, тицьнув пророкові під носа непристойного жеста. Кодовий сурдопереклад подіяв, і перед очима президента незабаром склалася відома йому ще зі шкільної лави фраза:

УЧИЛКА – ДЕМОН

Відчувши змовницьке схвалення Гади, арбітр нації раптово відчув те всесилля, яке не давало йому спокійно спати два перших терміни президентства. «А й справді, шо мені ота Ханне? - міркував глава держави. - От у прем`єра Ханна така, шо хоч вішайся без реабілітації. А ця... Був у нас в історії один Северінсен, так у того ж хоч фамілія була правильна». Прізвище правильного Северінсена навело гаранта на вірну думку, і наступне питання він уже виголошував із чаркою видобутого з сейфу коньяку (наливайком, звісно ж, попрацював теж правильний глава адміністрації).

- Слухай, а нам вопще в тій Європі шось світить? Бо вже скіки лобом б`ємось у ту Європу, а все стіна - і так подившся по расстоянію, то вже навіть не берлінська, а, мабуть, китайська. Ну хай скаже, чи воно ото стОїть так битись?

Кубики, наче підтверджуючи думки президента, слухняно лягли в просту комбінацію:

ЧЕЛОМ – НИКУДА

- От і я так думаю, шо нема чого нам туди пертися, - заспокоївся президент. - Шо ото собі гулі на лобі набивать? Та ще й... прем`єр же пообіцяв, шо з Донецька Європу зробить! От хай і робить. Хоча в нього лучче з Європи вийде Донецьк зробить. Тоді, бля, самі забігають, - президент зловтішно посміхнувся й допив чарку.

Глава адміністрації розгубився: чи бігти доливати патронові напою, чи виконувати нове замовлення глави держави, яке, судячи з розтулених вуст та зморшок на лобі, ось-ось мала матеріалізуватися в конкретний наказ. Арбітр нації помітив вагання підлеглого й, поблажливо вишкірившись, відвернувся до вікна.

Гави все так само гралися в «третього зайвого», і третя зайва вже зовсім знесилилась, раз по раз не витримуючи протидії атмосфери та падаючи вниз. Проте щоразу, коли її падіння майже невідворотно мало перейти в асфальтне піке, птаха звідкись віднаходила в собі десяте-одинадцяте-дванадцяте дихання та, змахнувши крилами, знову набирала гідну висоту і впліталася в знайомий еліпс.

«Сила, бля!» - стоїчно виснував президент.

* * *

Смакуючи свіжоналитий коньяк, арбітр нації споглядав портрети на стінах свого кабінету й міркував про геополітику. Перший портрет відбивав будь-яке бажання спілкуватися й хиляти з ним чарку за здоров`я: похмурені брови, стиснуті губи й відверто заретушоване іміджмейкерами обличчя. До того ж, бухати з самим собою президент не любив.

Другий портрет когось невловимо нагадував гарантові Конституції. Десь він його вже бачив, і здається, на сотенній купюрі. «Мабуть, Франклін», - порахував президент і сплюнув. Янкі, навіть у смушевих шапках, він не любив.

На третю картину, виконану кольорами «Динамо» й «Спартака», арбітр нації ніколи не наважувався дивитися довго. Ось і тепер, зиркнувши спідлоба на людину з портрета, президент трохи відвів очі і, не озираючись, промимрив:

- Як, скажи, нам будувать отношенія з сусідом? Не в смислі Церетелі-Цинандалі, а в планє гєополітікі? – і приречено перевів погляд на картину.

Застиглі очі Панджаба Індри раптово ожили й забігали ледь не швидше за руки з кубиками. Глава адміністрації тривожно зиркнув на оракула, але, зазначивши, що все йде за планом, розслабився та прикрив очі. Спокій його перервав ледь чутний стукіт останнього кубика об долівку. Перше, що побачив адміністратор, нервово розплющивши очі став геніальний у своїй вульгарності, нахабності й істинності напис:

ДОИ ЧЛЕН КУМА!

Витерши з чола холодний піт, функціонер приречено підняв погляд на президента. Але той, мов зачарований, усе так само стояв та сомнамбулічно дивився на портрет людини в кімоно. Глава адміністрації прожогом зірвався з крісла, перескочив три метри, що відділяли його від місця таїнства, та тренованим ударом ноги зацідив по кубиках, які порозліталися кабінетом. Другий удар додав до інтер`єру трійко зубів пророка, який, попри все, не зронив жодного звуку й покірно поповз збирати доленосне майно.

Адміністратор іще раз боязко озирнувся на президента. Той стояв у тій самій згорбленій позі, наче не чуючи батальних сцен, що відбулися в його володіннях. Відповіді на свое питання гарант Конституції також не вимагав, - схоже, він уже отримав її від портрета. І відповідь ця, судячи з усього, не надто відрізнялася від кубічного пророцтва.

* * *

Президент оговтався лише тоді, коли глава адміністрації тихенько, несміливо посмикав його за рукав.

- Шо? А, ну да, ну да, ми ж гадаєм, так сказать... От я якраз думав... Думав, бля... Ну і... о! - арбітрові нації нарешті спала на думку важлива ідея. - Питання: як нам боротися з бджолами? Нє, я понімаю, шо бджоли – це, канєшно, теж фігня, я в смислі – як боротися з пасічниками? Народ тут одного, така сказать, любить... Ясно, канєшно, шо все одно з народом боротись доведеться, но всьо-такі, шоб больш-менш по-чесному – от хто і шо з цим пасічником зможе здєлать?

Глава адміністрації, здавалося, весь день чекав саме цього питання. Граціозно відвісивши пророкові три щиглики, він танцюючою ходою відійшов до вікна й скромно відвернувся. Йому й так було відомо, що слухняні руки беззубого оракула, заради специфіки моменту замінивши російську «и» на нашу з крапочкою, викладають заповітну формулу:

НЕ ДІЛОМ, А - ЧУК!

Президент підозріло перевів погляд із кубиків на незворушного адміністратора, а потім на пророка. «Нє, ну десь же я його точно бачив, бля!» - президент стиха матюкнувся й похитав головою. Гості кабінету благоговійно дивилися на нього широко розплющеними чесними очима. Тут шукати було марно. Арбітр нації спустив очі долу, ковзнув очима по кубиках... і раптом усе зрозумів. Усе, що йому було потрібно від цього дешевого атракціону, від цих пророцтв і взагалі від цього життя.

- То що ж, хлопці, - запитав президент, хтиво посміхаючись, - а тепер отвітьте мені на один главний вопрос. Готові? Так от: хто в странє буде слєдующім президентом?

- Понімаєте, гаспадін президент, для полного отвєта на етот вопрос нужно больше кубіков. Здєсь іх просто нє хватіт! - спробував заперечити глава адміністрації, але замовкнув під саркастичним поглядом президента.

- Кому не хвате, а мені вполнє хвате!

Пророк, відкинутий несподівано сильним копняком аж до дверей, із роззявленим ротом спостерігав, як глава держави, щиро, дзвінко, по-дитячому регочучи, повзав на колінах і складав із чорно-золотавих кубиків заповітне ім`я:

ЛЕОНІД КУЧМА

* * *

Захоплене хихотіння, нявкіт та рохкання щасливого президента, здавалося, майже не зворушували і не дивували главу його адміністрації, який, склавши руки на грудях, із посмішкою Джоконди дивився за вікно. На карнизі дві гави зі збудженими криками вітали третю, яка щойно завершила свій нелегкий повітряний шлях, і попри величезну втому й безсилля, примудрялася гідно тримати свою побиту часом поставу. Господарки шанобливо кракали, схиляючи свої ще зовсім нещодавно зневажливі голови перед гордовитою обскубаністю нової сусідки, аніскільки не соромлячись сторонніх очей за склом.

«Отож, бля!» - тихо, але задоволено промовив Головний адміністратор країни.


http://www.obkom.net.ua/read/1905.html