“Незалежність судової влади в черговий раз опустилася нижче плінтусу”.
10/02/2001 | Тетяна Монтян
Зранку всі підворотні біля приміщення Старокиївського місцевого суду були забиті автобусами з міліціонерами у повному озброєнні, які напруженно очікували нових масових заворушень. Всупереч законодавству (судове засідання проводилося у відкритому режимі) підходи до суду були перегороджені турнікетами, через які не пропускали навіть людей, які прийшли до суду по своїх справах. Міліціонери тримали в руках списки, які, за їхніми словами, отримали від судді Івана Волика. Адвокатів спочатку теж не хотіли пропускати, мотивуючи тим, що їх немає у списках свідків.
Я звинуватила правоохоронців в ідіотизмі і попросила покликати якесь начальство. З’явився полковник з мобільним телефоном, який послав підлеглого до І. Волика за прізвищами адвокатів, після чого нас пропустили. Моя спроба поспілкувати ся з самим суддею Воликом була припинена трьома мордоворотами в цивільному з обличчями, явно не спотвореними інтелектом, які охороняли його кабінет від сторонніх, до яких, як виявилося, зарахували і адвокатів.
Тим часом кілька сотень людей вщерть заповнили невеличкий дворик на Хрещатику, 42 і скандували все, що вони думають про президента Кучму та його режим. Я зайшла до голови Старокиївського суду Ніна Фадєєвої і спитала, як їй подобається те, що тут коїться. Вона відповіла, що в цьому невинна, оскільки зробила все можливе, щоб судове засідання проводилося у більш просторому приміщенні, однак голова Київського міського суду Григорій Зубець невмотивовано їй у цьому відмовив.
Без проблем до судової зали потрапив лише народний депутат Віктор Шишкін, пред’явивши депутатське посвідчення. Родичі ув’язнених, до нестями обурені тим, що їх не пропускають до суду, зробили кілька вдалих спроб прорватися крізь турнікети. Наслідками цих спроб стали легкі тілесні ушкодження двох правоохоронців. Одна з матерів політв’язнів поставила помітний синець під оком одного з міліціонерів, а сестра іншого обвинуваченого парасолькою пошкрябала обличчя іншого правоохоронця. 72-річна мати Андрія Шкіля показала приклад іншим, перелізаючи через турнікет з переможним криком, після чого міліцейське начальство, запобігаючи подальшим ускладненням, дозволило пропустити решту родичів.
Після чергової міліцейської наради до зали суду пропустили журналістів. Всі пройшли у маленьку кімнатку 30 кв.м. із свіжопофарбованими гратами та кліткою. В клітці, розрахованій на 8-9 осіб, тиснулись 16 унсовців, які буквально сиділи один в одного на головах. Виглядали вони бадьоро і були безмежно щасливі від того, що вперше за півроку поспілкувалися один з одним. Вибух сміху викликав зовнішній вигляд Олега Бойка, якого всі мешканці наметового містечка акції “Україна без Кучми!” пам’ятають у козацькій папасі та сірому жупані. Сьогодні ж він був у костюмі-трійці і, завдяки борідці, яку відростив у СІЗО СБУ, нагадував молодого Леніна на вступному іспиті до Казанського університеті.
Від величезної кількості присутніх, які закидали клітку з ув’язненими червоними трояндами, зала ледь не розвалювалася. Журналісти “засипали” ув’язнених питаннями та без проблем отримали відповіді, оскільки міліціонери спілкуванню не заважали. Андрій Шкіль навіть встиг дати Бі-бі-сі змістовне інтерв’ю.
Великий ажіотаж викликав у журналістів колишній генпрокурор Віктор Шишкін, який буде виступати на процесі як захисник Андрія Шкіля, Миколи Ляховича, Руслана Зайченка та Ігоря Мазура. В. Шишкін роздавав численні інтерв’ю та прямо звинувативши владу у зриві процесу і заявивши, що справа замовлена.
З’явився суддя І. Волик і попросив всіх “зайвих” звільнити приміщення. Під “зайвими” він мав на увазі журналістів та родичів. Перші його прохання мовчки проігнорували, а другі заявили, що їх звідси хіба що винесуть. Іван Волик оголосив перерву на кілька хвилин і вийшов із зали.
Весь цей час троє представників обвинувачення сиділи мовчки, головний з них пан Кузовкін, відомий по обшуках в голови Печерського суду Миколи Замковенко (до речі, ці обшуки вже визнані незаконними). Я можу охарактеризувати його як рідкісного негідника, більш ніж посереднього юриста та амбіційного кар’єриста. Суддя Юрій Василенко розповідав, що колись Кузовкін намагався його підставити, сфальшувавши у матеріалах кримінальної справи деякі документи, щоб на суддю Василенка впала підозра, ніби він під час перебування у нарадчій кімнаті їздив до ДАІ. Але Кузовкін тоді був на цьому ганебно впійманий. Особисто я задоволена, що він дістався мені у супротивники, бо показати його справжню суть є для мене справою честі.
Іван Волик ще двічі заходив з палким закликом до “сторонніх” покинути приміщення. Дмитро Чобіт та Степан Хмара порадили йому не соромитися і виконувати свої обов’язки, але суддя не послухався та відклав засідання на невизначений термін.
Поспілкувавшись ще деякий час з кліткою, родичі та журналісти поволі перемістилися на вулицю, ув’язнених відвезли до СІЗО СБУ.
Я вважаю, що влада навмисно запланувала на сьогодні зрив судового засідання, оскільки і досі не знає як виплутатись з цієї ситуації, яку сама затіяла. Обвинувачення проти унсовців абсурдні, але влада не може собі дозволити програти суд. А як його винрати – вона не знає. Моє припущення ґрунтується не на емоціях, а на простому аналізі ситуації: в цій залі неможливе слухання навіть в закритому режимі, бо там не помістяться клітка з 16 ув’язненими та 3 звинуваченими, які знаходяться на підписці про невиїзд, 7 адвокатів, 3 прокурори, 2 цивільних позивачів та 71 “потерпілий” міліціонер. А ще ж свідки...
Дмитро Чобіт і Віктор Шишкін пообіцяли в п’ятницю у Верховній Раді підняти питання про надання нормальної зали для судового засідання.
Я також особисто незгідна на закрите засідання, бо зганьбити Кузовкіна без присутності родичів політв’язнів, глядачів та преси це означає – не отримати ніякого морального задоволення. До того ж і досі не вирішене питання з фіксацією судового процесу технічними засобами, а це дуже важливо. Імена героїв, як справжніх, так і в лапках, мають залишитися для майбутніх поколінь.
Після суду я відразу поїхала до СІЗО СБУ, де зустрілася зі своїми підзахисними, які були в піднесеному настрої від спілкування один з одним, родичами та журналістами, але все ж домовилися між собою, що 5 жовтня розпочинають голодування з вимогами не затягувати судовий процес, надавши для цього нормальну залу. На думку Андрія Шкіля, влада залишила їм тільки два вибори: змиритися з судовим процесом без присутності рідних та преси або протестувати єдино доступним методом. Про це я повідомила начальника СІЗО СБУ Віталія Петруню, який хоч і перебуває у відпустці, але погодився мене вислухати. Петруня сказав, що доповів вищому керівництву про факт майбутнього голодування та його мотиви. Це все, що він здатний для нас зробити, хоча прекрасно розуміє, що залишиться “крайнім” в цій ситуації.
І нарешті особисті враження від спілкування з есбеушниками, які вели зі мною переговори, нібито узгоджені з керівництвом. Спершу вони поводили себе пихато й самовпевнено, ніби є крутішими за всіх, і голова Верховного суду В. Бойко їм не указ, а зараз намагаються залишитись осторонь. Тобто, підтверджується висновок: влада боїться цього процесу, оскільки він може перетворитися на тріумф УНА-УНСО та ганьбу режиму Кучми
Я звинуватила правоохоронців в ідіотизмі і попросила покликати якесь начальство. З’явився полковник з мобільним телефоном, який послав підлеглого до І. Волика за прізвищами адвокатів, після чого нас пропустили. Моя спроба поспілкувати ся з самим суддею Воликом була припинена трьома мордоворотами в цивільному з обличчями, явно не спотвореними інтелектом, які охороняли його кабінет від сторонніх, до яких, як виявилося, зарахували і адвокатів.
Тим часом кілька сотень людей вщерть заповнили невеличкий дворик на Хрещатику, 42 і скандували все, що вони думають про президента Кучму та його режим. Я зайшла до голови Старокиївського суду Ніна Фадєєвої і спитала, як їй подобається те, що тут коїться. Вона відповіла, що в цьому невинна, оскільки зробила все можливе, щоб судове засідання проводилося у більш просторому приміщенні, однак голова Київського міського суду Григорій Зубець невмотивовано їй у цьому відмовив.
Без проблем до судової зали потрапив лише народний депутат Віктор Шишкін, пред’явивши депутатське посвідчення. Родичі ув’язнених, до нестями обурені тим, що їх не пропускають до суду, зробили кілька вдалих спроб прорватися крізь турнікети. Наслідками цих спроб стали легкі тілесні ушкодження двох правоохоронців. Одна з матерів політв’язнів поставила помітний синець під оком одного з міліціонерів, а сестра іншого обвинуваченого парасолькою пошкрябала обличчя іншого правоохоронця. 72-річна мати Андрія Шкіля показала приклад іншим, перелізаючи через турнікет з переможним криком, після чого міліцейське начальство, запобігаючи подальшим ускладненням, дозволило пропустити решту родичів.
Після чергової міліцейської наради до зали суду пропустили журналістів. Всі пройшли у маленьку кімнатку 30 кв.м. із свіжопофарбованими гратами та кліткою. В клітці, розрахованій на 8-9 осіб, тиснулись 16 унсовців, які буквально сиділи один в одного на головах. Виглядали вони бадьоро і були безмежно щасливі від того, що вперше за півроку поспілкувалися один з одним. Вибух сміху викликав зовнішній вигляд Олега Бойка, якого всі мешканці наметового містечка акції “Україна без Кучми!” пам’ятають у козацькій папасі та сірому жупані. Сьогодні ж він був у костюмі-трійці і, завдяки борідці, яку відростив у СІЗО СБУ, нагадував молодого Леніна на вступному іспиті до Казанського університеті.
Від величезної кількості присутніх, які закидали клітку з ув’язненими червоними трояндами, зала ледь не розвалювалася. Журналісти “засипали” ув’язнених питаннями та без проблем отримали відповіді, оскільки міліціонери спілкуванню не заважали. Андрій Шкіль навіть встиг дати Бі-бі-сі змістовне інтерв’ю.
Великий ажіотаж викликав у журналістів колишній генпрокурор Віктор Шишкін, який буде виступати на процесі як захисник Андрія Шкіля, Миколи Ляховича, Руслана Зайченка та Ігоря Мазура. В. Шишкін роздавав численні інтерв’ю та прямо звинувативши владу у зриві процесу і заявивши, що справа замовлена.
З’явився суддя І. Волик і попросив всіх “зайвих” звільнити приміщення. Під “зайвими” він мав на увазі журналістів та родичів. Перші його прохання мовчки проігнорували, а другі заявили, що їх звідси хіба що винесуть. Іван Волик оголосив перерву на кілька хвилин і вийшов із зали.
Весь цей час троє представників обвинувачення сиділи мовчки, головний з них пан Кузовкін, відомий по обшуках в голови Печерського суду Миколи Замковенко (до речі, ці обшуки вже визнані незаконними). Я можу охарактеризувати його як рідкісного негідника, більш ніж посереднього юриста та амбіційного кар’єриста. Суддя Юрій Василенко розповідав, що колись Кузовкін намагався його підставити, сфальшувавши у матеріалах кримінальної справи деякі документи, щоб на суддю Василенка впала підозра, ніби він під час перебування у нарадчій кімнаті їздив до ДАІ. Але Кузовкін тоді був на цьому ганебно впійманий. Особисто я задоволена, що він дістався мені у супротивники, бо показати його справжню суть є для мене справою честі.
Іван Волик ще двічі заходив з палким закликом до “сторонніх” покинути приміщення. Дмитро Чобіт та Степан Хмара порадили йому не соромитися і виконувати свої обов’язки, але суддя не послухався та відклав засідання на невизначений термін.
Поспілкувавшись ще деякий час з кліткою, родичі та журналісти поволі перемістилися на вулицю, ув’язнених відвезли до СІЗО СБУ.
Я вважаю, що влада навмисно запланувала на сьогодні зрив судового засідання, оскільки і досі не знає як виплутатись з цієї ситуації, яку сама затіяла. Обвинувачення проти унсовців абсурдні, але влада не може собі дозволити програти суд. А як його винрати – вона не знає. Моє припущення ґрунтується не на емоціях, а на простому аналізі ситуації: в цій залі неможливе слухання навіть в закритому режимі, бо там не помістяться клітка з 16 ув’язненими та 3 звинуваченими, які знаходяться на підписці про невиїзд, 7 адвокатів, 3 прокурори, 2 цивільних позивачів та 71 “потерпілий” міліціонер. А ще ж свідки...
Дмитро Чобіт і Віктор Шишкін пообіцяли в п’ятницю у Верховній Раді підняти питання про надання нормальної зали для судового засідання.
Я також особисто незгідна на закрите засідання, бо зганьбити Кузовкіна без присутності родичів політв’язнів, глядачів та преси це означає – не отримати ніякого морального задоволення. До того ж і досі не вирішене питання з фіксацією судового процесу технічними засобами, а це дуже важливо. Імена героїв, як справжніх, так і в лапках, мають залишитися для майбутніх поколінь.
Після суду я відразу поїхала до СІЗО СБУ, де зустрілася зі своїми підзахисними, які були в піднесеному настрої від спілкування один з одним, родичами та журналістами, але все ж домовилися між собою, що 5 жовтня розпочинають голодування з вимогами не затягувати судовий процес, надавши для цього нормальну залу. На думку Андрія Шкіля, влада залишила їм тільки два вибори: змиритися з судовим процесом без присутності рідних та преси або протестувати єдино доступним методом. Про це я повідомила начальника СІЗО СБУ Віталія Петруню, який хоч і перебуває у відпустці, але погодився мене вислухати. Петруня сказав, що доповів вищому керівництву про факт майбутнього голодування та його мотиви. Це все, що він здатний для нас зробити, хоча прекрасно розуміє, що залишиться “крайнім” в цій ситуації.
І нарешті особисті враження від спілкування з есбеушниками, які вели зі мною переговори, нібито узгоджені з керівництвом. Спершу вони поводили себе пихато й самовпевнено, ніби є крутішими за всіх, і голова Верховного суду В. Бойко їм не указ, а зараз намагаються залишитись осторонь. Тобто, підтверджується висновок: влада боїться цього процесу, оскільки він може перетворитися на тріумф УНА-УНСО та ганьбу режиму Кучми