Суддя Волік ліг під прокуратуру і...
10/09/2001 | Майдан-Інформ
Сьогодні, 9 жовтня, відбулася друга серія дешевого ментівсько-СБУшно-прокурорського судового шоу під назвою “Попередній розгляд по “справі 9 березня”. У порівнянні з 2 жовтня менти трохи порозумнішали та без проблем пропускали адвокатів, родичів і журналістів. Зала була та сама – 30 кв. м., і сказати, що вона була переповнена – значить нічого не сказати. Суддя порадив її звільнити, на що Андрій Шкіль та Руслан Зайченко сказали, що вони радо її покинуть. Їх підтримали й інші в’язні. Вони знову ледве поміщались у свіжопофарбованій клітці, але засідання вирішили не зривати – дуже хотілося дізнатись, у чому прокуратура збирається звинувачувати хлопців за новим кримінальним кодексом, бо ст.71 Кримінального кодексу України 1960 року, як, власне, і весь цей кодекс втратив чинність 1 вересня 2001 року.
Люди, які вже півтора місяці сидять за ґратами по неіснуючому обвинуваченню, чекали, як прокуратура та суд викручуватимуться із цієї ситуації.
Але з перших же хвилин судового засідання склалося враження, що судова гілка влади вже перетворилася в Україні на фантом, на прокурорсько-СБУшну шістку. Суддя (хоча соромно називати його цим словом ) Волік настільки нахабно і цинічно демонстрував повну зневагу до Конституції, до законів, до політв‘язнів, чиїм катом йому судилося стати, що можна з впевненістю говорити про абсолютну формальність подальшого судового розгляду справи.
Спочатку Волік вирішив познайомитись зі своїми “жертвами” ближче та довго розпитував їх, як кого звуть, де хто живе та працює, чи має жінок та дітей. Настрій в підсудних був оптимістичний. Суд був схожий на свято. В’язні щиро раділи зустрічі, хоча б навіть очами, з близькими і друзями, яких не бачили 7 місяців і без міри жартували, пропонували Воліку ближче познайомитись з їхніми дружинами. Володимир Павлюк висловив здивування, чого його тримають у в’язниці, адже він людина лагідна і поступається місцем у громадському транспорті. А взагалі він заявив, що в односторонньому порядку відмовився від українського громадянства, бо не бажає бути громадянином тоталітарної держави на чолі з Кучмою.
Підсудний Зайченко серед іншого повідомив суд, що слідчий СБУ Рижак сфальсифікував матеріали справи. Бойко поставив вимогу відставки генпрокурора Потебенька, а також повідомив, що слідчий СБУ Ткаченко намовляв його подати неправдиві свідчення проти лідерів опозиції Онопенка, Матвієнка та Шишкіна.
Потім промову, передбачену ст. 240 КПК, виголосив прокурор Кузовкін. Ніхто, звичайно, не чекав від нього нічого екстраординарного, але й настільки слабкого виступу ніхто не сподівався. Цей лицемір на повному серйозі заявив, що органами попереднього слідства було дотримано всіх без винятку вимог КПК і тому немає ніяких перешкод для того, щоб суд встановив істину по справі; що справа дійсно підсудна Старокиївському місцевому суду; підстав для її закриття немає; обвинувальний висновок складено правильно; немає підстав для зміни запобіжного заходу; не було порушено нічийого права на захист; немає підстав для кваліфікації дій обвинувачених за іншою статтею, а тому попросив призначити справу до судового розгляду.
В’язні вимагали дати відвід прокурору. Нарешті слово взяла адвокат Тетяна Монтян. “Пан прокурор зарекомендував себе, як людина абсолютно некомпетентна. Наприклад, він наголосив, що суд має встановити об’єктивну істину. Проте, згідно закону, суд не встановлює істину (це в компетенції Бога), суд розв‘язує суперечки. Однак я проти відводу такому некомпетентному прокурору - він нас задовольняє набагато більше, ніж професіонал.” Зал вибухнув оплесками, а прокурор зніяковіло промовчав.
Обвинувачені вимагали зміни міри запобіжного заходу, позаяк взяття під варту проходило з порушенням закону. Руслана Зайченко було затримано на порозі офісу УРП, коли він давав прес-конференцію в 50 метрах від центрального офісу СБУ, однак в матеріалах слідства значиться, що він переховувався від СБУ. Миколу Ляховича забрали з лікарні відразу ж по серйозній операції, куди він потрапив після катувань в Московському РУВС. В матеріалах слідства звичайно також проходить, що він переховувався від правоохоронців. Підполковник СБУ Платонов шантажував Ляховича тим, що буде вбито його рідного брата Григорія. Більшу частину обвинувачених перевезли в СІЗО СБУ відразу з камер райвідділів, однак виявляється і вони переховувались від слідства. Бо за свідченнями конвою, під час транспортування у в’язницю затримані їм клялися, що при першій же можливості вони повтікають за кордон.
Сергій Гальчик наголосив, що в СІЗО СБУ порушується право обвинувачених на захист. Приміщення, де вони спілкуються з адвокатом, не лише прослуховуються адміністрацією ізолятору, але ведеться відео та аудіо запис.
Політв’язні також вимагали притягнення до суду, тих працівників міліції, які їх катували вночі з 9 на 10 березня, зокрема в Московському райвідділі.
Микола Ляхович повідомив суду, що його вирок доведеться вішати на хрест на цвинтарі, адже, після того, як його забрали у в’язницю зразу після операції, жодної медичної допомоги йому не надали. Всіх присутніх здивував 18 літній Денис Андрусенко, цьому чорнявому невисокому хлопцю, з неповної сім’ї на вигляд важко дати більше 14 років, а його звинувачують в організації масових заворушень. Це тоді, коли в демонстраціях 9 березня брало участь десятки відомих людей, зокрема депутатів, і їх виявляється організував на безчинства хлопчина з невеличкого містечка Золотоноші, який вперше приїхав у Київ.
Захисники заявили, що попередній розгляд взагалі не може відбуватись, бо, згідно КПК, повинне обговорюватись питання про те, чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог закону, в той час як ніякого обвинувального висновку ані обвинувачені, ані адвокати і в очі не бачили, а тому наполягали на зупиненні провадження у справі, зміні запобіжного заходу тим звинуваченим, що знаходяться під вартою, та зобов‘язанні прокуратури визначитись, за якими саме статтями нового кримінального кодексу вони збираються обвинувачувати політв”язнів.
Кузовкін підскочив з місця і сказав, що клопотання захисту безпідставні, а обвинувальний висновок, виявляється, “згідно діючого законодавства” має бути вручений за три дні до розгляду справи по суті.
Захист вже не зміг спростувати цю супердебільну заяву, бо суддя Іван Волік швиденько оголосив перерву та змився в нарадчу кімнату. За свідченнями багатьох присутніх в той день в суді, знаходився він там далеко не на самоті і до того ж безупинно розмовляв по телефону (не треба бути генієм здогадливості, щоб зрозуміти, з ким саме). Весь цей час його обробляли представники СБУ.
А в’язні через відкрите вікно слухали пісні, які на їх честь під акомпанемент гітари співав натовп прихильників.
Через якихось три години, коли вже всі, навіть менти, до нестями стомилися від чекання, приблизно о 16 годині Волік нарешті з’явився і оголосив свою “геніальну” постанову. Згідно цього юридичного шедевру, порушення, яких припустилися органи попереднього слідства, настільки незначні, що вони ніяк не можуть перешкодити розгляду справи, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обраний абсолютно вірно, бо ж треба якось запобігти намаганням ув‘язнених уникнути суду, а крім того, вони ... звинувачуються у злочині, за який передбачене покарання на строк більше трьох років!!! Ти ба, який цей Волік провидець – статті 71 старого КК більше не існує, нового звинувачення ще не висунуто, а він, виявляється, вже наперед знає(!!!), що воно буде тяжким! Про такі дрібнички, як Європейська Конвенція з прав людини, яка “цілком таємно” діє в Україні аж з 1997 року, та рішення Європейського суду, який прямо забороняє ув‘язнювати соціально безпечних людей на підставі самої лише підозри їх навіть у найтяжчому злочині, зайве навіть згадувати!
Постанову, яку він виніс, колишній Генпрокурор України Віктор Шишкін назвав “юридичним дикунством, неподобством та беззаконням” та висловив впевненість, що вона стане однією з найкращих ілюстрацій до висновку Ради Європи про те, що судова влада в Україні ще “не відбулася”.
Пізніше з”ясувалося, що безмозкий Кузовкін діяв не сам, а, як то кажуть, “токмо по воле пославшего его” заступника Генерального Прокурора України, прокурора міста Києва Юрія Гайсинського. Те, що останній заявив сьогодні на брифінгу в Генпрокуратурі, викликало шок серед юридичної громадськості – виявляється, “щоб з”ясувати, чи підпадають дії звинувачених членів УНА -УНСО під дію нових статей Кримінального кодексу, необхідно ... провести судове слідство”!!! Ну, це просто супер – провести за півроку трошки судового слідства, щоб потім з”ясувати, що ні під які статті дії в”язнів не підпадають!!! Віктор Шишкін з цього приводу заявив:”Заява Гайсинського – це беззаперечний маразм. Мені просто соромно за нього, і я дуже шкодую, що свого часу не домігся звільнення його з посади мого заступника. Він просто ганьбить прокуратуру.” За поясненнями колишнього Генпрокурора, українське кримінально-процесуальне право передбачає, що збір доказів та їх представлення суду покладається на органи досудового слідства. Виходячи з принципу диспозитивності, суд нічого не повинен встановлювати – він повинен СУДИТИ, хто правий – обвинувачення чи захист. Натомість, Гайсинський запропонував “нове віяння” – покласти на суд не тільки слідство, а й обвинувачення.
Тобто, у підсумку ми маємо: 16 голодуючих політв”язнів, які не мають уявлення, в чому їх звинувачують і які напевне до 29 жовтня опиняться в реанімації; прокуратуру, яка вперто не бажає звинувачувати, але наполягає на тому, щоб звинувачені покинули в”язницю виключно вперед ногами; суддю, який чхати хотів навіть на найформальніші вимоги закону, готовий тримати людей за гратами за таємничим звинуваченням, стосовно якого він заздалегідь переконаний, що воно “потягне” більше ніж на 3 роки ув”язнення...Негусто!
Р.S. Обвинувальні висновки по ч.2 ст.71 КК України (1960 року) суддя почав роздавати негайно після оголошення своєї постанови...
Люди, які вже півтора місяці сидять за ґратами по неіснуючому обвинуваченню, чекали, як прокуратура та суд викручуватимуться із цієї ситуації.
Але з перших же хвилин судового засідання склалося враження, що судова гілка влади вже перетворилася в Україні на фантом, на прокурорсько-СБУшну шістку. Суддя (хоча соромно називати його цим словом ) Волік настільки нахабно і цинічно демонстрував повну зневагу до Конституції, до законів, до політв‘язнів, чиїм катом йому судилося стати, що можна з впевненістю говорити про абсолютну формальність подальшого судового розгляду справи.
Спочатку Волік вирішив познайомитись зі своїми “жертвами” ближче та довго розпитував їх, як кого звуть, де хто живе та працює, чи має жінок та дітей. Настрій в підсудних був оптимістичний. Суд був схожий на свято. В’язні щиро раділи зустрічі, хоча б навіть очами, з близькими і друзями, яких не бачили 7 місяців і без міри жартували, пропонували Воліку ближче познайомитись з їхніми дружинами. Володимир Павлюк висловив здивування, чого його тримають у в’язниці, адже він людина лагідна і поступається місцем у громадському транспорті. А взагалі він заявив, що в односторонньому порядку відмовився від українського громадянства, бо не бажає бути громадянином тоталітарної держави на чолі з Кучмою.
Підсудний Зайченко серед іншого повідомив суд, що слідчий СБУ Рижак сфальсифікував матеріали справи. Бойко поставив вимогу відставки генпрокурора Потебенька, а також повідомив, що слідчий СБУ Ткаченко намовляв його подати неправдиві свідчення проти лідерів опозиції Онопенка, Матвієнка та Шишкіна.
Потім промову, передбачену ст. 240 КПК, виголосив прокурор Кузовкін. Ніхто, звичайно, не чекав від нього нічого екстраординарного, але й настільки слабкого виступу ніхто не сподівався. Цей лицемір на повному серйозі заявив, що органами попереднього слідства було дотримано всіх без винятку вимог КПК і тому немає ніяких перешкод для того, щоб суд встановив істину по справі; що справа дійсно підсудна Старокиївському місцевому суду; підстав для її закриття немає; обвинувальний висновок складено правильно; немає підстав для зміни запобіжного заходу; не було порушено нічийого права на захист; немає підстав для кваліфікації дій обвинувачених за іншою статтею, а тому попросив призначити справу до судового розгляду.
В’язні вимагали дати відвід прокурору. Нарешті слово взяла адвокат Тетяна Монтян. “Пан прокурор зарекомендував себе, як людина абсолютно некомпетентна. Наприклад, він наголосив, що суд має встановити об’єктивну істину. Проте, згідно закону, суд не встановлює істину (це в компетенції Бога), суд розв‘язує суперечки. Однак я проти відводу такому некомпетентному прокурору - він нас задовольняє набагато більше, ніж професіонал.” Зал вибухнув оплесками, а прокурор зніяковіло промовчав.
Обвинувачені вимагали зміни міри запобіжного заходу, позаяк взяття під варту проходило з порушенням закону. Руслана Зайченко було затримано на порозі офісу УРП, коли він давав прес-конференцію в 50 метрах від центрального офісу СБУ, однак в матеріалах слідства значиться, що він переховувався від СБУ. Миколу Ляховича забрали з лікарні відразу ж по серйозній операції, куди він потрапив після катувань в Московському РУВС. В матеріалах слідства звичайно також проходить, що він переховувався від правоохоронців. Підполковник СБУ Платонов шантажував Ляховича тим, що буде вбито його рідного брата Григорія. Більшу частину обвинувачених перевезли в СІЗО СБУ відразу з камер райвідділів, однак виявляється і вони переховувались від слідства. Бо за свідченнями конвою, під час транспортування у в’язницю затримані їм клялися, що при першій же можливості вони повтікають за кордон.
Сергій Гальчик наголосив, що в СІЗО СБУ порушується право обвинувачених на захист. Приміщення, де вони спілкуються з адвокатом, не лише прослуховуються адміністрацією ізолятору, але ведеться відео та аудіо запис.
Політв’язні також вимагали притягнення до суду, тих працівників міліції, які їх катували вночі з 9 на 10 березня, зокрема в Московському райвідділі.
Микола Ляхович повідомив суду, що його вирок доведеться вішати на хрест на цвинтарі, адже, після того, як його забрали у в’язницю зразу після операції, жодної медичної допомоги йому не надали. Всіх присутніх здивував 18 літній Денис Андрусенко, цьому чорнявому невисокому хлопцю, з неповної сім’ї на вигляд важко дати більше 14 років, а його звинувачують в організації масових заворушень. Це тоді, коли в демонстраціях 9 березня брало участь десятки відомих людей, зокрема депутатів, і їх виявляється організував на безчинства хлопчина з невеличкого містечка Золотоноші, який вперше приїхав у Київ.
Захисники заявили, що попередній розгляд взагалі не може відбуватись, бо, згідно КПК, повинне обговорюватись питання про те, чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог закону, в той час як ніякого обвинувального висновку ані обвинувачені, ані адвокати і в очі не бачили, а тому наполягали на зупиненні провадження у справі, зміні запобіжного заходу тим звинуваченим, що знаходяться під вартою, та зобов‘язанні прокуратури визначитись, за якими саме статтями нового кримінального кодексу вони збираються обвинувачувати політв”язнів.
Кузовкін підскочив з місця і сказав, що клопотання захисту безпідставні, а обвинувальний висновок, виявляється, “згідно діючого законодавства” має бути вручений за три дні до розгляду справи по суті.
Захист вже не зміг спростувати цю супердебільну заяву, бо суддя Іван Волік швиденько оголосив перерву та змився в нарадчу кімнату. За свідченнями багатьох присутніх в той день в суді, знаходився він там далеко не на самоті і до того ж безупинно розмовляв по телефону (не треба бути генієм здогадливості, щоб зрозуміти, з ким саме). Весь цей час його обробляли представники СБУ.
А в’язні через відкрите вікно слухали пісні, які на їх честь під акомпанемент гітари співав натовп прихильників.
Через якихось три години, коли вже всі, навіть менти, до нестями стомилися від чекання, приблизно о 16 годині Волік нарешті з’явився і оголосив свою “геніальну” постанову. Згідно цього юридичного шедевру, порушення, яких припустилися органи попереднього слідства, настільки незначні, що вони ніяк не можуть перешкодити розгляду справи, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обраний абсолютно вірно, бо ж треба якось запобігти намаганням ув‘язнених уникнути суду, а крім того, вони ... звинувачуються у злочині, за який передбачене покарання на строк більше трьох років!!! Ти ба, який цей Волік провидець – статті 71 старого КК більше не існує, нового звинувачення ще не висунуто, а він, виявляється, вже наперед знає(!!!), що воно буде тяжким! Про такі дрібнички, як Європейська Конвенція з прав людини, яка “цілком таємно” діє в Україні аж з 1997 року, та рішення Європейського суду, який прямо забороняє ув‘язнювати соціально безпечних людей на підставі самої лише підозри їх навіть у найтяжчому злочині, зайве навіть згадувати!
Постанову, яку він виніс, колишній Генпрокурор України Віктор Шишкін назвав “юридичним дикунством, неподобством та беззаконням” та висловив впевненість, що вона стане однією з найкращих ілюстрацій до висновку Ради Європи про те, що судова влада в Україні ще “не відбулася”.
Пізніше з”ясувалося, що безмозкий Кузовкін діяв не сам, а, як то кажуть, “токмо по воле пославшего его” заступника Генерального Прокурора України, прокурора міста Києва Юрія Гайсинського. Те, що останній заявив сьогодні на брифінгу в Генпрокуратурі, викликало шок серед юридичної громадськості – виявляється, “щоб з”ясувати, чи підпадають дії звинувачених членів УНА -УНСО під дію нових статей Кримінального кодексу, необхідно ... провести судове слідство”!!! Ну, це просто супер – провести за півроку трошки судового слідства, щоб потім з”ясувати, що ні під які статті дії в”язнів не підпадають!!! Віктор Шишкін з цього приводу заявив:”Заява Гайсинського – це беззаперечний маразм. Мені просто соромно за нього, і я дуже шкодую, що свого часу не домігся звільнення його з посади мого заступника. Він просто ганьбить прокуратуру.” За поясненнями колишнього Генпрокурора, українське кримінально-процесуальне право передбачає, що збір доказів та їх представлення суду покладається на органи досудового слідства. Виходячи з принципу диспозитивності, суд нічого не повинен встановлювати – він повинен СУДИТИ, хто правий – обвинувачення чи захист. Натомість, Гайсинський запропонував “нове віяння” – покласти на суд не тільки слідство, а й обвинувачення.
Тобто, у підсумку ми маємо: 16 голодуючих політв”язнів, які не мають уявлення, в чому їх звинувачують і які напевне до 29 жовтня опиняться в реанімації; прокуратуру, яка вперто не бажає звинувачувати, але наполягає на тому, щоб звинувачені покинули в”язницю виключно вперед ногами; суддю, який чхати хотів навіть на найформальніші вимоги закону, готовий тримати людей за гратами за таємничим звинуваченням, стосовно якого він заздалегідь переконаний, що воно “потягне” більше ніж на 3 роки ув”язнення...Негусто!
Р.S. Обвинувальні висновки по ч.2 ст.71 КК України (1960 року) суддя почав роздавати негайно після оголошення своєї постанови...