Скарга Юрія Василенка на рішення ВРЮ
06/26/2003 | DevRand
С К А Р Г А
На рішення Вищої Ради Юстиції України від 05 лютого 2003 року щодо внесення подання до Верховної Ради України про звільнення Василенка Юрія Олександровича з посади судді Апеляційного суду м. Києва за порушення присяги
05 лютого 2003 року Вищою Радою Юстиції України було прийняте рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення мене з посади судді Апеляційного суду м. Києва за порушення присяги.
В рішенні ВРЮ вказується, що:
- при винесенні Василенком Ю.О. постанов про порушення кримінальних справ відносно Кучми Л.Д. він вийшов за межі своєї компетенції, істотно порушивши при цьому вимоги Конституції України та Кримінально-процесуального закону;
- з посиланням на ст.124 Конституції України в оскаржуваному рішенні зроблено висновок про те, що єдиною функцією суду є здійснення правосуддя з дотриманням принципу змагальності і створенням умов для реалізації сторонами рівних процесуальних прав і виконання процесуальних обов”язків, виконання процесуальної функції розгляду та вирішення кримінальної справи (ст.ст.16-1, 261 КПК України);
- згідно Закону України від 21 06.2001 року (п.3 ч.4 ст.98 КПК України) права судді щодо порушення кримінальних справ було обмежене, і суддів було позбавлено права (та обов”язку) виконувати будь-які процесуальні дії, які є характерними для обвинувачення;
- наводиться зміст ст.4 КПК України та робиться висновок, що компетенція судді щодо порушення кримінальної справи обмежується ч.1 ст.27, ч.3 та п.3 ч.4 ст. 98 КПК України, і що суддя, згідно чинного КПК України, не має повноважень порушувати кримінальну справу за ознаками будь-яких злочинів, крім перелічених в ч.1 ст.27 КПК України;
- констатується, що Василенком Ю.О. при винесенні постанови не було дотримано положень ч. 2 ст. 58 Конституції України, оскільки кримінальна відповідальність за ст. ст. 170, 171 КК України встановлена законом, що набув чинності 01.09.2001 р., тобто на момент їх вчинення вони не визнавались кримінально карними;
- що суддя Василенко Ю.О. при винесенні постанови про порушення кримінальної справи зобов'язав Президента України Кучму Л.Д. підписати певні документи у 5 денний термін, однак таки дії не передбачені КПК України;
- було порушено встановлений законодавством єдиний порядок документування діяльності суду, встановлений інструкцією з діловодства, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 13.03.97 р. № 22/5, тобто суддя в межах своєї компетенції вправі розглядати лише зареєстровані в суді та передані йому для розгляду документи, і, таким чином, суддя Василенко Ю.О. ухвалив зазначені рішення поза процесуальним порядком;
- судді Василенку Ю.О., незважаючи на досить великий обсяг заяви, де викладались обставини, що нібито свідчать про вчинення Президентом України Кучмою Л.Д. злочинів, передбачених 11-ма статтями КК України, знадобився лише один робочий день для винесення постанови про порушення кримінальної справи;
- Василенко Ю.О. переніс дослівно, включаючи граматичні помилки, які є в заяві народних депутатів, зміст заяви народних депутатів до винесеної їм постанови, та не вказав частини статей КК України, тобто кваліфікуючи ознаки злочинів;
- суддею Василенком Ю.О. було порушено ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка вимагає від посадових осіб органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- що з аналізу змісту ст. 6 Закону України “Про статус суддів” в рішенні робиться висновок про те, що при розгляді заяви народних депутатів і порушенні кримінальних справ проти Президента України Кучми Л.Д. суддя апеляційного суду м. Києва Василенко Ю.О. вийшов за межі своєї компетенції, свідомо порушив положення Конституції України та норм чинного законодавства, допустив несумлінність, необ’єктивність і упередженість, тобто порушив присягу судді, зміст якої викладений в ч. 1 ст. 10 Закону України “Про статус суддів”.
- що суддя Василенко Ю.О., згідно з рішенням кваліфікаційної комісії суддів місцевих та апеляційного судів м. Києва від 16 квітня 2002 року, раніше вже притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Вважаю, що при порушенні відносно мене дисциплінарного провадження та винесенні рішення Вища Рада Юстиції України діяла з грубим порушенням Конституції України, законів України “Про статус суддів”, “Про судоустрій України”, “Про Вищу Раду Юстиції”, упереджено і необ’єктивно, політично заангажовано, з мотивів помсти за мою суддівську діяльність. Воно свідчить про зловживання своїм службовим становищем більшості членів Вищої Ради Юстиції України та спрямоване на залякування на моєму прикладі інших суддів і позбавлення їх гарантованих Конституцією незалежності та самостійності у прийнятті рішень, тобто принципів, викладених у ч. 2 ст. 19, ст.ст. 126, 131 Конституції України, ст. 14 та п. 4 ст. 84 Закону України “Про судоустрій”, п. 3 ст. 3, ст. 17, ст. 26, ст.ст. 39-42 Закону України “Про Вищу Раду Юстиції”.
Так, згідно з п. 3 ст. 32 Закону України “Про статус суддів” внесення подання про звільнення судді з посади є дисциплінарним стягненням.
П. 4 ст. 84 Закону України “Про судоустрій України” передбачає, що звернення про дисциплінарну відповідальність суддів апеляційних судів розглядає Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Це положення закону відповідає п. 3 ст. 131 Конституції України, яка встановила, що Вища Рада Юстиції здійснює дисциплінарне провадження лише стосовно суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів. Таким чином, відкриття дисциплінарного провадження відносно мене - судді апеляційного суду м. Києва – за “пропозицією” члена ВРЮ Євдокимова В.О. , є незаконним.
Крім того, згідно ст.39 Закону України “Про Вищу раду юстиції” встановлені такі стадії дисциплінарного провадження:
1)перевірка подання чи звернення;
2)порушення дисциплінарного провадження;
3) розгляд дисциплінарної справи;
4) прийняття рішення.
Ніякої “перевірки” перед тим, як прийняти 29 листопада 2002 року ухвалу № 971 про порушення відносно мене дисциплінарного провадження за “пропозицією”, члена Вищої Ради Юстиції України Євдокимова В.О., не проводилося. Станом на 29 листопада 2002 року винесені мною постанови відносно Кучми Л.Д. ще навіть не були скасовані. Сам же Євдокимов В.О., навіть не ознайомившись з текстом винесеної мною постанови про порушення кримінальної справи проти Президента України Кучми Л.Д. він 16 жовтня 2002 року, в прямому ефірі на радіо “Свобода” не тільки звинуватив мене у порушенні закону, але й відкрито погрожував кримінальною відповідальністю, причому від імені всієї ВРЮ.
Тобто, винесення ухвали від 29 жовтня 2002 року більшістю членів ВРЮ (за виключенням Шишкіна В.І., Мельника М.І. та Нечипоренка О.Л.) свідчить про політичну заангажованість, необ”активність, нечесність та упередженість членів Вищої Ради Юстиції та про порушення ними ст. 17 Закону України “Про Вищу Раду Юстиції”, тобто присяги членів ВРЮ.
Тільки в середині грудня 2002 року члени Вищої ради юстиції Нор В.Т. та Ізовітова Л.П., без пред’явлення мені будь-яких документів щодо проведення перевірки відносно мене, без роз’яснення мені того, в чому, власне, мене звинувачує Євдокимов В.О. та на підставі чого відносно мене було порушене дисциплінарне провадження, мали зі мною “неофіційну” бесіду. “Ми прийшли просто з Вами поговорити”, - заявили вони мені. При цьому Ізовітова Л.П. більше за все цікавилась, чому я “незаконно” захищаю свою дружину Монтян Т.М. по кримінальній справі, порушеній відносно неї, а Нор В.Т., посилаючись на якісь “загальновідомі теорії та міжнародну практику”, доводив мені, що я нібито не мав права порушувати кримінальні справи відносно Кучми Л.Д.
За результатами цієї, з дозволу сказати, “перевірки” було складено “довідку” про те, що “...суддя Апеляційного суду м. Києва Василенко Ю.О. свідомо порушує свої обов”язки судді, навмисно приймає рішення з порушеннями чинного законодавства, чим порушуються загальні принципи правосуддя та присяга судді”. Цю довідку я отримав лише о 17 годині 2 лютого 2003 року, тобто за дві доби до розгляду моєї справи у ВРЮ, а отже, був позбавлений можливості захищатись від пред”явлених мені звинувачень. Також з тексту довідки я дізнався, що Євдокимову В.О. також було доручено ВРЮ перевіряти власну “пропозицію” про звільнення мене з посади судді, що безумовно свідчить про упередженість ВРЮ.
Згідно ст. 26 Закону України “Про Вищу Раду Юстиції”, мною перед розглядом справи відносно мене був заявлений відвід 8 членам Вищої ради юстиції з приводу того, що ці особи особисто зацікавлені в результаті розгляду справи, оскільки ще задовго навіть до порушення відносно мене дисциплінарного провадження публічно висловлювалися зі звинуваченнями на мою адресу, заявляли, що я порушив Конституцію України та КПК України та т.і. (копія заяви про відвід додається). При вирішенні моєї заяви про відвід було порушено ст. 26 Закону України “Про Вищу раду юстиції”, оскільки питання відводу вирішувалось в присутності тих членів Вищої ради, яким він був заявлений.
Таким чином, про незаконність оскаржуваного рішення Вищої ради юстиції відносно мене свідчить порушення процедури підготовки та розгляду дисциплінарної справи.
Крім того, висновки оскаржуваного рішення також і по суті не відповідають вимогам Конституції України та КПК України.
Посилання в рішенні на ухвалу Верховного Суду України є безпідставним, оскільки вона є відверто політичною, а не правовою. Судова палата з кримінальних справ і військова колегія Верховного Суду України розглянули справу щодо Кучми Л.Д. з грубими порушеннями ст.ст. 129 Конституції України та глави 23 КПК України; висновки, що містяться в ухвалі Верховного Суду України, суперечать ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4,161, 97, 98 КПК України.
При цьому як Верховний Суд України, так і Вища рада юстиції плутають поняття суду та судді, дії судді, судочинство, умисно уникаючи аналізу змісту ст.ст. 97, 98 КПК України, які неспростовно свідчать про правомірність та законність моїх дій.
Цитування ст. 124 Конституції України з посиланням на ст.ст. 161, 261 КПК України є безпідставними, оскільки в цих статтях мова йде про дії суду, а не судді.
Не відповідає вимогам Закону України від 21 червня 2001 року твердження оскаржуваного рішення Вищої ради юстиції, про те, що цим законом нібито обмежено право судді щодо порушення кримінальних справ.
Згідно з вимогами ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4, 161, 261 КПК України мова йде про суд і судочинство, де створюються умови про рівні процесуальні права і обов’язки, змагальність сторін. Крім того, зміст ст. 4 КПК України суперечить змісту інших статей КПК України, якими суд (але не суддя!) позбавлений будь-якого права порушувати кримінальні справи, в тому числі і передбачені ст. 27 КПК України.
Ч. 1 ст. 97 КПК України передбачає, що прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.
Ч. 2 ст. 97 КПК України зобов’язує суддю і інших вказаних в цій статті посадових осіб не пізніше 3-денного строку прийняти одне з трьох варіантів рішень. Я прийняв рішення згідно п.1 - порушив кримінальну справу.
Ч. 3 ст. 98 КПК України та п. 3 і 4 вказаної статті КПК України перераховує лише посадових осіб, які порушують справи, перелічені в ст. 27 КПК України, що ніяким чином не позбавляє суддю права порушувати інші кримінальні справи.
Порушення кримінальної справи не є дією, характерною для функцій звинувачення,оскільки, порушуючи кримінальну справу, суддя чи інша посадова особа нікого ні в чому не звинувачує, а лише ініціює перевірку даних по те, що в діях особи можуть бути ознаки злочину. І лише внаслідок здобуття достатніх доказів про те, що в діях особи дійсно містяться ознаки злочину відбувається звинувачення цієї особи шляхом винесення відносно неї постанови про притягнення в якості обвинувачення. На те, яку саме процесуальну стадію вважати моментом притягнення до кримінальної відповідальності, неодноразово вказував в своїх рішеннях Конституційний суд України. Згідно логіки ВРЮ, порушуючи справи за скаргами приватного обвинувачення, суддя теж “бере на себе невластиву суду функцію обвинувачення”, що є відвертою нісенітницею і протирічить висновкам, викладеним в оскаржуваному рішенні.
Безпідставно в рішенні Вищої Ради Юстиції вказано на те, що мною нібито не було дотримано ч. 2 ст. 58 Конституції України, та ч.2 ст. 5 КК України. Дійсно, ст.ст. 170, 171 КК України набрали чинності з 1 вересня 2001 року, але ж треба встановити шляхом проведення досудового слідства. чи не є дані дії продовжуваними злочинами. Крім того, вказані дії містять ознаки злочинів, передбачених ст. 166 КК України в редакції 1960 року. і при наявності підстав їх можна перекваліфікувати на стадії досудового слідства.
Всупереч змісту ч. 3 ст. 97 КПК України в оскаржуваному рішенні вказано, що суддя нібито не має права зобов’язати особу припинити злочинну діяльність. В цій нормі закону прямо вказано, що при порушенні кримінальної справи суддя зобов”язаний вжити всіх можливих заходів, щоб запобігти злочину або припинити його.
Також безпідставно в оскаржуваному рішенні стверджується, що мною нібито був порушений встановлений законодавством єдиний порядок документування діяльності суду, згідно якого суддя може розглядати лише ту заяву, яка зареєстрована в канцелярії суду і передана йому головою суду. При цьому робиться посилання на Інструкцію Міністерства юстиції від 13.03.97 р. Такий висновок суперечить вимогам ст. 97 КПК України, в якій вказано на зобов’язання судді прийняти заяву та в триденний термін прийняти рішень; КПК України не передбачає, що треба спочатку зареєструвати заяву, і лише після цього розглядати її. КПК України, згідно ієрархії нормативних актів, безумовно превалює над інструкцією Мінюсту. Тим більше, що одна з 33-х заяв народних депутатів була написана на моє ім.”я та зареєстрована в канцелярії суду, а те, що її разом з іншими було доручено розглядати чомусь не адресатам, а судді Балацькій, свідчить про порушення і закону, і інструкцій, але не мною, а керівництвом Апеляційного суду м. Києва, а саме Глосом Л.Ф.
В оскаржуваному рішенні Вищої Ради Юстиції мене звинувачено також в “поспішністі” винесення постанови про порушення кримінальної справи від 15 жовтня 2002 року.
Обсяг заяви народних депутатів складав лише 5 сторінок, що містили викладення відомих більшості громадян України звинувачень на адресу Кучми Л.Д. у вчиненні злочинів, та 29 аркушів додатків. Вивчення такого “обсягу” зазвичай займає особисто в мене, з огляду на 30=річний досвід суддівської роботи, 2-3 години, але тоді, з огляду на суспільну значимість справи, я вивчав матеріали приблизно 2 дня. Я прийняв заяву 14.10.02 у 10 годині, а порушив кримінальної справи з вивченням всіх матеріалів і вимог закону 15 жовтня 2002 р., тобто всього витратив 2 дні. Якщо такий “темп” здається більшості членів ВРЮ занадто швидким, мушу нагадати, що члени двох палат Верховного Суду України в повному складі, перед тим як відмінити винесені мною постанови, примудрилися вивчити 100-сторінкову справу за ті самі 2 дні, тобто кожний суддя вивчав її аж 15-20 хвилин.
Те, що зміст заяви народних депутатів було дослівно, з аналогічними граматичними помилками перенесено в описову частину постанови про порушення кримінальної справи, пояснюється лише тим, що я, аби не виконувати зайву роботу та не передруковувати її зміст, відсканував її та переніс в текст винесеної мною постанови цілий текстовий фрагмент, що ніяким чином не суперечить вимогам закону та є загальновідомою практикою в судах. В тексті рішення ВРЮ також міститься значна кількість граматичних помилок, але це не має ніякого юридичного значення.
Невказання частин окремих статей КК також не є порушенням закону, оскільки ч. 1 ст. 98 КПК України передбачає, що при винесенні постанови про порушення кримінальної справи треба вказати статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа. Наявність чи відсутність кваліфікуючих ознак повинна бути встановлена досудовим слідством, за результатами якого і належить кваліфікувати дії особи вже за конкретними частинами відповідних статей КК шляхом винесення окремої постанови.
Внаслідок чи то поганого знання закону, чи то неправильного його розуміння, а швидше за все - умисного упередженого ставлення до мене в рішенні робиться висновок про те, що нібито мною порушено норми ч. 2 ст. 19 Конституції України.
При порушенні кримінальної справи щодо Кучми Л.Д. я послався в винесеній мною постанові ст.ст. 94, 97,98 КПК України, згідно вимог яких я діяв, але більшість членів Вищої ради юстиції в оскаржуваному рішенні уникли спростовування обґрунтування моєї позиції по суті.
І останнє. В рішенні ВРЮ вказується, що я, згідно рішення кваліфікаційної комісії суддів місцевих та апеляційного судів м.Києва від 16 квітня 2002 року, вже притягувався до дисциплінарної відповідальності. Але, як свідчать матеріали дисциплінарного провадження, ВРЮ тоді скасувала висновки кваліфікаційної комісії про те, що я нібито організував незаконне судове формування, і без перевірки фактів, в порушення ст. 46 Закону України “Про Вищу раду юстиції” визнала, що я займаюсь політичною діяльністю; при цьому мою скаргу було відхилено. В рішенні перераховувалися прізвища членів ВРЮ, які не брали участі в розгляді справи – Тація та Варфоломієвої, тобто рішення було сфальсифіковано.
Таким чином, висновок, що робиться в оскаржуваному рішенні Вищої ради юстиціі, про те, що я, суддя апеляційного суду м.Києва Василенко Ю.О., при порушенні кримінальної справи відносно Кучми Л.Д. нібито порушив Конституцію України, КПК та присягу судді, проявив несумлінність, упередженість та необ”єктивність, спростовуються вищенаведеними поясненнями, що ґрунтуються на нормах Конституції та законів України.
Всі викладені в оскаржуваному рішенні звинувачення на мою адресу мають виключно політичне забарвлення та спрямовані на залякування суддів з метою позбавлення їх конституційних принципів незалежності та самостійності.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 248-1 - 248-7 ЦПК України,-
П Р О Ш У :
Рішення Вищої ради юстиції від 05 лютого 2003 року щодо внесення подання до Верховної Ради України про звільнення Василенка Юрія Олександровича з посади судді апеляційного суду м Києва за порушення присяги скасувати.
В судове засідання прошу викликати в якості свідків народних депутатів України, що працюють за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, б.3, Верховна Рада Україні:
Тимошенко Юлію Володимирівну,
Турчинова Олександра Валентиновича,
Омельченка Григорія Омеляновича,
Мороза Олександра Олександровича,
Вінського Йосипа Вікент”євича,
Хмару Степана Ільковича,
Чорновола Тараса В’ячеславовича,
Кармазина Юрія Анатолійовича;
членів Вищої ради юстиції, які працюють за адресою: м. Київ, вул. Артема, 89, Вища рада юстиції України:
Ківалова Сергія Васильовича,
Євдокимова Валерія Олександровича,
Нора Василя Тимофійовича,
Ізовітову Лідію Павлівну,
Борисенка Олександра Михайловича,
Бутенка Володимира Михайловича,
Варфоломієву Тетяну Вікторівну,
Лавриновича Олександра Володимировича,
Медведчука Віктора Володимировича,
Мельника Миколу Івановича,
Маляренка Василя Тимофійовича,
Нечипоренка Олександра Лавровича,
Піскуна Святослава Михайловича,
Полтавця Юрія Павловича,
Селіванова Анатолія Олександровича,
Христенка Олександра Андрійовича,
Шишкіна Віктора Івановича,
Шубу Володимира Васильовича.
В порядку досудової підготовки прошу витребувати:
з Вищої ради юстиції України - матеріали дисциплінарного провадження відносно Василенка Ю.О.;
з кваліфікаційноі комісіі суддів місцевих та апеляційного суду м. Києва - дисциплінарну справу відносно Василенка Ю.О. від 16 квітня 2002 року.
Додатки:
1.Копія рішення ВРЮ України від 05 лютого 2003 року.
2.Довідка ВРЮ України про результати перевірки.
3.Копія заяви про відвід членам ВРЮ України
4.Обгрунтування правової позиції Василенка Ю.О. стосовно ухвали Верховного Суду України від 27 грудня 2002 року.
5. Копія цієї скарги для суб”єкта оскарження.
06 березня 2003 року Василенко Ю.О.
На рішення Вищої Ради Юстиції України від 05 лютого 2003 року щодо внесення подання до Верховної Ради України про звільнення Василенка Юрія Олександровича з посади судді Апеляційного суду м. Києва за порушення присяги
05 лютого 2003 року Вищою Радою Юстиції України було прийняте рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення мене з посади судді Апеляційного суду м. Києва за порушення присяги.
В рішенні ВРЮ вказується, що:
- при винесенні Василенком Ю.О. постанов про порушення кримінальних справ відносно Кучми Л.Д. він вийшов за межі своєї компетенції, істотно порушивши при цьому вимоги Конституції України та Кримінально-процесуального закону;
- з посиланням на ст.124 Конституції України в оскаржуваному рішенні зроблено висновок про те, що єдиною функцією суду є здійснення правосуддя з дотриманням принципу змагальності і створенням умов для реалізації сторонами рівних процесуальних прав і виконання процесуальних обов”язків, виконання процесуальної функції розгляду та вирішення кримінальної справи (ст.ст.16-1, 261 КПК України);
- згідно Закону України від 21 06.2001 року (п.3 ч.4 ст.98 КПК України) права судді щодо порушення кримінальних справ було обмежене, і суддів було позбавлено права (та обов”язку) виконувати будь-які процесуальні дії, які є характерними для обвинувачення;
- наводиться зміст ст.4 КПК України та робиться висновок, що компетенція судді щодо порушення кримінальної справи обмежується ч.1 ст.27, ч.3 та п.3 ч.4 ст. 98 КПК України, і що суддя, згідно чинного КПК України, не має повноважень порушувати кримінальну справу за ознаками будь-яких злочинів, крім перелічених в ч.1 ст.27 КПК України;
- констатується, що Василенком Ю.О. при винесенні постанови не було дотримано положень ч. 2 ст. 58 Конституції України, оскільки кримінальна відповідальність за ст. ст. 170, 171 КК України встановлена законом, що набув чинності 01.09.2001 р., тобто на момент їх вчинення вони не визнавались кримінально карними;
- що суддя Василенко Ю.О. при винесенні постанови про порушення кримінальної справи зобов'язав Президента України Кучму Л.Д. підписати певні документи у 5 денний термін, однак таки дії не передбачені КПК України;
- було порушено встановлений законодавством єдиний порядок документування діяльності суду, встановлений інструкцією з діловодства, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 13.03.97 р. № 22/5, тобто суддя в межах своєї компетенції вправі розглядати лише зареєстровані в суді та передані йому для розгляду документи, і, таким чином, суддя Василенко Ю.О. ухвалив зазначені рішення поза процесуальним порядком;
- судді Василенку Ю.О., незважаючи на досить великий обсяг заяви, де викладались обставини, що нібито свідчать про вчинення Президентом України Кучмою Л.Д. злочинів, передбачених 11-ма статтями КК України, знадобився лише один робочий день для винесення постанови про порушення кримінальної справи;
- Василенко Ю.О. переніс дослівно, включаючи граматичні помилки, які є в заяві народних депутатів, зміст заяви народних депутатів до винесеної їм постанови, та не вказав частини статей КК України, тобто кваліфікуючи ознаки злочинів;
- суддею Василенком Ю.О. було порушено ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка вимагає від посадових осіб органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- що з аналізу змісту ст. 6 Закону України “Про статус суддів” в рішенні робиться висновок про те, що при розгляді заяви народних депутатів і порушенні кримінальних справ проти Президента України Кучми Л.Д. суддя апеляційного суду м. Києва Василенко Ю.О. вийшов за межі своєї компетенції, свідомо порушив положення Конституції України та норм чинного законодавства, допустив несумлінність, необ’єктивність і упередженість, тобто порушив присягу судді, зміст якої викладений в ч. 1 ст. 10 Закону України “Про статус суддів”.
- що суддя Василенко Ю.О., згідно з рішенням кваліфікаційної комісії суддів місцевих та апеляційного судів м. Києва від 16 квітня 2002 року, раніше вже притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Вважаю, що при порушенні відносно мене дисциплінарного провадження та винесенні рішення Вища Рада Юстиції України діяла з грубим порушенням Конституції України, законів України “Про статус суддів”, “Про судоустрій України”, “Про Вищу Раду Юстиції”, упереджено і необ’єктивно, політично заангажовано, з мотивів помсти за мою суддівську діяльність. Воно свідчить про зловживання своїм службовим становищем більшості членів Вищої Ради Юстиції України та спрямоване на залякування на моєму прикладі інших суддів і позбавлення їх гарантованих Конституцією незалежності та самостійності у прийнятті рішень, тобто принципів, викладених у ч. 2 ст. 19, ст.ст. 126, 131 Конституції України, ст. 14 та п. 4 ст. 84 Закону України “Про судоустрій”, п. 3 ст. 3, ст. 17, ст. 26, ст.ст. 39-42 Закону України “Про Вищу Раду Юстиції”.
Так, згідно з п. 3 ст. 32 Закону України “Про статус суддів” внесення подання про звільнення судді з посади є дисциплінарним стягненням.
П. 4 ст. 84 Закону України “Про судоустрій України” передбачає, що звернення про дисциплінарну відповідальність суддів апеляційних судів розглядає Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Це положення закону відповідає п. 3 ст. 131 Конституції України, яка встановила, що Вища Рада Юстиції здійснює дисциплінарне провадження лише стосовно суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів. Таким чином, відкриття дисциплінарного провадження відносно мене - судді апеляційного суду м. Києва – за “пропозицією” члена ВРЮ Євдокимова В.О. , є незаконним.
Крім того, згідно ст.39 Закону України “Про Вищу раду юстиції” встановлені такі стадії дисциплінарного провадження:
1)перевірка подання чи звернення;
2)порушення дисциплінарного провадження;
3) розгляд дисциплінарної справи;
4) прийняття рішення.
Ніякої “перевірки” перед тим, як прийняти 29 листопада 2002 року ухвалу № 971 про порушення відносно мене дисциплінарного провадження за “пропозицією”, члена Вищої Ради Юстиції України Євдокимова В.О., не проводилося. Станом на 29 листопада 2002 року винесені мною постанови відносно Кучми Л.Д. ще навіть не були скасовані. Сам же Євдокимов В.О., навіть не ознайомившись з текстом винесеної мною постанови про порушення кримінальної справи проти Президента України Кучми Л.Д. він 16 жовтня 2002 року, в прямому ефірі на радіо “Свобода” не тільки звинуватив мене у порушенні закону, але й відкрито погрожував кримінальною відповідальністю, причому від імені всієї ВРЮ.
Тобто, винесення ухвали від 29 жовтня 2002 року більшістю членів ВРЮ (за виключенням Шишкіна В.І., Мельника М.І. та Нечипоренка О.Л.) свідчить про політичну заангажованість, необ”активність, нечесність та упередженість членів Вищої Ради Юстиції та про порушення ними ст. 17 Закону України “Про Вищу Раду Юстиції”, тобто присяги членів ВРЮ.
Тільки в середині грудня 2002 року члени Вищої ради юстиції Нор В.Т. та Ізовітова Л.П., без пред’явлення мені будь-яких документів щодо проведення перевірки відносно мене, без роз’яснення мені того, в чому, власне, мене звинувачує Євдокимов В.О. та на підставі чого відносно мене було порушене дисциплінарне провадження, мали зі мною “неофіційну” бесіду. “Ми прийшли просто з Вами поговорити”, - заявили вони мені. При цьому Ізовітова Л.П. більше за все цікавилась, чому я “незаконно” захищаю свою дружину Монтян Т.М. по кримінальній справі, порушеній відносно неї, а Нор В.Т., посилаючись на якісь “загальновідомі теорії та міжнародну практику”, доводив мені, що я нібито не мав права порушувати кримінальні справи відносно Кучми Л.Д.
За результатами цієї, з дозволу сказати, “перевірки” було складено “довідку” про те, що “...суддя Апеляційного суду м. Києва Василенко Ю.О. свідомо порушує свої обов”язки судді, навмисно приймає рішення з порушеннями чинного законодавства, чим порушуються загальні принципи правосуддя та присяга судді”. Цю довідку я отримав лише о 17 годині 2 лютого 2003 року, тобто за дві доби до розгляду моєї справи у ВРЮ, а отже, був позбавлений можливості захищатись від пред”явлених мені звинувачень. Також з тексту довідки я дізнався, що Євдокимову В.О. також було доручено ВРЮ перевіряти власну “пропозицію” про звільнення мене з посади судді, що безумовно свідчить про упередженість ВРЮ.
Згідно ст. 26 Закону України “Про Вищу Раду Юстиції”, мною перед розглядом справи відносно мене був заявлений відвід 8 членам Вищої ради юстиції з приводу того, що ці особи особисто зацікавлені в результаті розгляду справи, оскільки ще задовго навіть до порушення відносно мене дисциплінарного провадження публічно висловлювалися зі звинуваченнями на мою адресу, заявляли, що я порушив Конституцію України та КПК України та т.і. (копія заяви про відвід додається). При вирішенні моєї заяви про відвід було порушено ст. 26 Закону України “Про Вищу раду юстиції”, оскільки питання відводу вирішувалось в присутності тих членів Вищої ради, яким він був заявлений.
Таким чином, про незаконність оскаржуваного рішення Вищої ради юстиції відносно мене свідчить порушення процедури підготовки та розгляду дисциплінарної справи.
Крім того, висновки оскаржуваного рішення також і по суті не відповідають вимогам Конституції України та КПК України.
Посилання в рішенні на ухвалу Верховного Суду України є безпідставним, оскільки вона є відверто політичною, а не правовою. Судова палата з кримінальних справ і військова колегія Верховного Суду України розглянули справу щодо Кучми Л.Д. з грубими порушеннями ст.ст. 129 Конституції України та глави 23 КПК України; висновки, що містяться в ухвалі Верховного Суду України, суперечать ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4,161, 97, 98 КПК України.
При цьому як Верховний Суд України, так і Вища рада юстиції плутають поняття суду та судді, дії судді, судочинство, умисно уникаючи аналізу змісту ст.ст. 97, 98 КПК України, які неспростовно свідчать про правомірність та законність моїх дій.
Цитування ст. 124 Конституції України з посиланням на ст.ст. 161, 261 КПК України є безпідставними, оскільки в цих статтях мова йде про дії суду, а не судді.
Не відповідає вимогам Закону України від 21 червня 2001 року твердження оскаржуваного рішення Вищої ради юстиції, про те, що цим законом нібито обмежено право судді щодо порушення кримінальних справ.
Згідно з вимогами ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4, 161, 261 КПК України мова йде про суд і судочинство, де створюються умови про рівні процесуальні права і обов’язки, змагальність сторін. Крім того, зміст ст. 4 КПК України суперечить змісту інших статей КПК України, якими суд (але не суддя!) позбавлений будь-якого права порушувати кримінальні справи, в тому числі і передбачені ст. 27 КПК України.
Ч. 1 ст. 97 КПК України передбачає, що прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.
Ч. 2 ст. 97 КПК України зобов’язує суддю і інших вказаних в цій статті посадових осіб не пізніше 3-денного строку прийняти одне з трьох варіантів рішень. Я прийняв рішення згідно п.1 - порушив кримінальну справу.
Ч. 3 ст. 98 КПК України та п. 3 і 4 вказаної статті КПК України перераховує лише посадових осіб, які порушують справи, перелічені в ст. 27 КПК України, що ніяким чином не позбавляє суддю права порушувати інші кримінальні справи.
Порушення кримінальної справи не є дією, характерною для функцій звинувачення,оскільки, порушуючи кримінальну справу, суддя чи інша посадова особа нікого ні в чому не звинувачує, а лише ініціює перевірку даних по те, що в діях особи можуть бути ознаки злочину. І лише внаслідок здобуття достатніх доказів про те, що в діях особи дійсно містяться ознаки злочину відбувається звинувачення цієї особи шляхом винесення відносно неї постанови про притягнення в якості обвинувачення. На те, яку саме процесуальну стадію вважати моментом притягнення до кримінальної відповідальності, неодноразово вказував в своїх рішеннях Конституційний суд України. Згідно логіки ВРЮ, порушуючи справи за скаргами приватного обвинувачення, суддя теж “бере на себе невластиву суду функцію обвинувачення”, що є відвертою нісенітницею і протирічить висновкам, викладеним в оскаржуваному рішенні.
Безпідставно в рішенні Вищої Ради Юстиції вказано на те, що мною нібито не було дотримано ч. 2 ст. 58 Конституції України, та ч.2 ст. 5 КК України. Дійсно, ст.ст. 170, 171 КК України набрали чинності з 1 вересня 2001 року, але ж треба встановити шляхом проведення досудового слідства. чи не є дані дії продовжуваними злочинами. Крім того, вказані дії містять ознаки злочинів, передбачених ст. 166 КК України в редакції 1960 року. і при наявності підстав їх можна перекваліфікувати на стадії досудового слідства.
Всупереч змісту ч. 3 ст. 97 КПК України в оскаржуваному рішенні вказано, що суддя нібито не має права зобов’язати особу припинити злочинну діяльність. В цій нормі закону прямо вказано, що при порушенні кримінальної справи суддя зобов”язаний вжити всіх можливих заходів, щоб запобігти злочину або припинити його.
Також безпідставно в оскаржуваному рішенні стверджується, що мною нібито був порушений встановлений законодавством єдиний порядок документування діяльності суду, згідно якого суддя може розглядати лише ту заяву, яка зареєстрована в канцелярії суду і передана йому головою суду. При цьому робиться посилання на Інструкцію Міністерства юстиції від 13.03.97 р. Такий висновок суперечить вимогам ст. 97 КПК України, в якій вказано на зобов’язання судді прийняти заяву та в триденний термін прийняти рішень; КПК України не передбачає, що треба спочатку зареєструвати заяву, і лише після цього розглядати її. КПК України, згідно ієрархії нормативних актів, безумовно превалює над інструкцією Мінюсту. Тим більше, що одна з 33-х заяв народних депутатів була написана на моє ім.”я та зареєстрована в канцелярії суду, а те, що її разом з іншими було доручено розглядати чомусь не адресатам, а судді Балацькій, свідчить про порушення і закону, і інструкцій, але не мною, а керівництвом Апеляційного суду м. Києва, а саме Глосом Л.Ф.
В оскаржуваному рішенні Вищої Ради Юстиції мене звинувачено також в “поспішністі” винесення постанови про порушення кримінальної справи від 15 жовтня 2002 року.
Обсяг заяви народних депутатів складав лише 5 сторінок, що містили викладення відомих більшості громадян України звинувачень на адресу Кучми Л.Д. у вчиненні злочинів, та 29 аркушів додатків. Вивчення такого “обсягу” зазвичай займає особисто в мене, з огляду на 30=річний досвід суддівської роботи, 2-3 години, але тоді, з огляду на суспільну значимість справи, я вивчав матеріали приблизно 2 дня. Я прийняв заяву 14.10.02 у 10 годині, а порушив кримінальної справи з вивченням всіх матеріалів і вимог закону 15 жовтня 2002 р., тобто всього витратив 2 дні. Якщо такий “темп” здається більшості членів ВРЮ занадто швидким, мушу нагадати, що члени двох палат Верховного Суду України в повному складі, перед тим як відмінити винесені мною постанови, примудрилися вивчити 100-сторінкову справу за ті самі 2 дні, тобто кожний суддя вивчав її аж 15-20 хвилин.
Те, що зміст заяви народних депутатів було дослівно, з аналогічними граматичними помилками перенесено в описову частину постанови про порушення кримінальної справи, пояснюється лише тим, що я, аби не виконувати зайву роботу та не передруковувати її зміст, відсканував її та переніс в текст винесеної мною постанови цілий текстовий фрагмент, що ніяким чином не суперечить вимогам закону та є загальновідомою практикою в судах. В тексті рішення ВРЮ також міститься значна кількість граматичних помилок, але це не має ніякого юридичного значення.
Невказання частин окремих статей КК також не є порушенням закону, оскільки ч. 1 ст. 98 КПК України передбачає, що при винесенні постанови про порушення кримінальної справи треба вказати статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа. Наявність чи відсутність кваліфікуючих ознак повинна бути встановлена досудовим слідством, за результатами якого і належить кваліфікувати дії особи вже за конкретними частинами відповідних статей КК шляхом винесення окремої постанови.
Внаслідок чи то поганого знання закону, чи то неправильного його розуміння, а швидше за все - умисного упередженого ставлення до мене в рішенні робиться висновок про те, що нібито мною порушено норми ч. 2 ст. 19 Конституції України.
При порушенні кримінальної справи щодо Кучми Л.Д. я послався в винесеній мною постанові ст.ст. 94, 97,98 КПК України, згідно вимог яких я діяв, але більшість членів Вищої ради юстиції в оскаржуваному рішенні уникли спростовування обґрунтування моєї позиції по суті.
І останнє. В рішенні ВРЮ вказується, що я, згідно рішення кваліфікаційної комісії суддів місцевих та апеляційного судів м.Києва від 16 квітня 2002 року, вже притягувався до дисциплінарної відповідальності. Але, як свідчать матеріали дисциплінарного провадження, ВРЮ тоді скасувала висновки кваліфікаційної комісії про те, що я нібито організував незаконне судове формування, і без перевірки фактів, в порушення ст. 46 Закону України “Про Вищу раду юстиції” визнала, що я займаюсь політичною діяльністю; при цьому мою скаргу було відхилено. В рішенні перераховувалися прізвища членів ВРЮ, які не брали участі в розгляді справи – Тація та Варфоломієвої, тобто рішення було сфальсифіковано.
Таким чином, висновок, що робиться в оскаржуваному рішенні Вищої ради юстиціі, про те, що я, суддя апеляційного суду м.Києва Василенко Ю.О., при порушенні кримінальної справи відносно Кучми Л.Д. нібито порушив Конституцію України, КПК та присягу судді, проявив несумлінність, упередженість та необ”єктивність, спростовуються вищенаведеними поясненнями, що ґрунтуються на нормах Конституції та законів України.
Всі викладені в оскаржуваному рішенні звинувачення на мою адресу мають виключно політичне забарвлення та спрямовані на залякування суддів з метою позбавлення їх конституційних принципів незалежності та самостійності.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 248-1 - 248-7 ЦПК України,-
П Р О Ш У :
Рішення Вищої ради юстиції від 05 лютого 2003 року щодо внесення подання до Верховної Ради України про звільнення Василенка Юрія Олександровича з посади судді апеляційного суду м Києва за порушення присяги скасувати.
В судове засідання прошу викликати в якості свідків народних депутатів України, що працюють за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, б.3, Верховна Рада Україні:
Тимошенко Юлію Володимирівну,
Турчинова Олександра Валентиновича,
Омельченка Григорія Омеляновича,
Мороза Олександра Олександровича,
Вінського Йосипа Вікент”євича,
Хмару Степана Ільковича,
Чорновола Тараса В’ячеславовича,
Кармазина Юрія Анатолійовича;
членів Вищої ради юстиції, які працюють за адресою: м. Київ, вул. Артема, 89, Вища рада юстиції України:
Ківалова Сергія Васильовича,
Євдокимова Валерія Олександровича,
Нора Василя Тимофійовича,
Ізовітову Лідію Павлівну,
Борисенка Олександра Михайловича,
Бутенка Володимира Михайловича,
Варфоломієву Тетяну Вікторівну,
Лавриновича Олександра Володимировича,
Медведчука Віктора Володимировича,
Мельника Миколу Івановича,
Маляренка Василя Тимофійовича,
Нечипоренка Олександра Лавровича,
Піскуна Святослава Михайловича,
Полтавця Юрія Павловича,
Селіванова Анатолія Олександровича,
Христенка Олександра Андрійовича,
Шишкіна Віктора Івановича,
Шубу Володимира Васильовича.
В порядку досудової підготовки прошу витребувати:
з Вищої ради юстиції України - матеріали дисциплінарного провадження відносно Василенка Ю.О.;
з кваліфікаційноі комісіі суддів місцевих та апеляційного суду м. Києва - дисциплінарну справу відносно Василенка Ю.О. від 16 квітня 2002 року.
Додатки:
1.Копія рішення ВРЮ України від 05 лютого 2003 року.
2.Довідка ВРЮ України про результати перевірки.
3.Копія заяви про відвід членам ВРЮ України
4.Обгрунтування правової позиції Василенка Ю.О. стосовно ухвали Верховного Суду України від 27 грудня 2002 року.
5. Копія цієї скарги для суб”єкта оскарження.
06 березня 2003 року Василенко Ю.О.