Роксоляна Хом'як: Юридичні аспекти "тайпгейту".
06/18/2001 | Майдан-Інформ
Останні сенсаційні заяви щодо можливої причетності Президента України та найвищих керівників силових відомств держави до зникнення Георгія Гонгадзе, кривавого інциденту в Кривому Розі та ймовірної невипадкової загибелі В'ячеслава Чорновола, що так чи інакше пов'язані з відео та аудіозаписами, оприлюдненими Морозом, викликали шквал різноманітних трактувань в пресі та суспільстві.
Причому найбільше запитань викликає саме юридичний бік цього загальнодержавного скандалу. Власть імущі нарешті згадали про Конституційні права і свободи, про "презумпцію невинуватості" та правові досягнення демократії цивілізованого світу коли дійшла черга відповідати за створений розгул безправ'я та відвертого бандитизму. Хоча, гарант Конституції, на жаль, не помічав, коли про грубе і цинічне порушення цих самих прав і свобод громадян України неодноразово описувалося в пресі. І зокрема, ніякої адекватної реакції Президента ніхто не почув відносно брутального свавілля правоохоронних органів щодо часопису "Свобода", після низки публікацій про зловживання службовим становищем Генпрокурора Потебенька. Однак, лише за умов верховенства права і Конституції в Україні, можемо претендувати називатися демократичною державою.
Питання щодо юридичних аспектів справи пояснює суддя 1 класу з 32-річним стажем, колишній військовий суддя, член судової колегії у кримінальних справах Київського міського суду Юрій Василенко.
- Юрію Олександровичу, чи не могли б Ви, спираючись на Ваш професійний досвід судді, висвітлити деякі найбільш актуальні юридичні питання, що постали у зв’язку зі зникненням Георгія Гонгадзе та нібито причетністю до цього зникнення Президента України та інших високих посадових осіб?
- Будь ласка, але - без політики, бо суддя за визначенням має бути аполітичним та безстороннім. Звичайно , як і будь-яка людина, я маю свої політичні уподобання, але завжди тримаю їх при собі.
- Тоді перше запитання. З одного боку, люди, умовно кажучи, налаштовані пропрезидентськи, заявляють, що Леоніда Даниловича та інших фігурантів скандалу, попри презумпцію невинуватості, звинуватили без суду та слідства, обізвали вбивцями, ще не маючи офіційних доказів їх провини, а з іншого боку опозиційні сили наголошують на тому, що Президент завчасно зробив все (наприклад, наклав вето на закон про тимчасові слідчі комісії), щоб у будь-якому разі вийти разом зі своїми прибічниками сухим з води та спокійно добути свій президентський термін незважаючи ні на що. Чи є юридичний сенс в позиціях тих або інших?
- Насправді юриспруденція - не менш точна наука, ніж математика, а відоме прислів’я про закон, який "як дишло" - є не більш як емоційна оцінка рівня справедливості конкретних служителів правосуддя. Якщо ж абстрагуватися від емоцій, політичних симпатій чи антипатій та проаналізувати лише загальновідомі на цей час факти, то можна зробити такі попередні висновки.
Взагалі можливі кілька варіантів. Розглянемо їх по черзі.
Перший. Плівка не є автентичною. Зрозуміло, що майору Мельниченку доведеться нести відповідальність за низкою статей кримінального кодексу, за якими конкретно - сказати неможливо, доки не буде з’ясовано, з яких спонукань він скоїв те, що скоїв, та чи були у нього спільники і хто вони. В цьому разі постанова про об’єднання в одне провадження справи за наклеп, порушеної суддею Печерського районного суду Замковенком, за фактом виявлення тіла в Таращанському лісі та за фактом зникнення Гонгадзе, на мій погляд, не відповідає вимогам закону відповідно до ст.26 КПК України. Я не чув за всю свою багаторічну судову практику, щоб справа за наклеп порушувалась без будь-якої перевірки, до того, як було остаточно з’ясовано, мав місце наклеп чи розповсюдження правдивої інформації. До речі, щоб звинуватити у наклепі депутата Мороза, потрібно довести, що він достеменно знав про сфальсифікованість аудіозапису, але, незважаючи на це, поширив його. Якщо ж цього не буде доведено, залишиться визнати, що Мороз діяв абсолютно в рамках закону, оприлюднивши зміст плівки саме з трибуни Верховної Ради та лише після того, як Мельниченко опинився у безпеці.
Другий. Плівка є автентичною, але тіло, знайдене під Таращею, не належить Гонгадзе. Справа призупиняється, поки Георгія Гонгадзе не буде знайдено. Живим чи мертвим.
Тепер стає абсолютно зрозумілим чому так затягується експертиза таращанських останків, та відбуваються різноманітні детективні історії з цією страшною знахідкою.
Третій. Плівка є автентичною, а знайдене тіло належить Гонгадзе. В разі саме такого розвитку подій Мельниченко не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, бо, згідно ст.16 Кримінального Кодексу України, на яку він сам, до речі, і послався у своїй відеозаяві, "не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але скоєна в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, суспільним інтересам, особистості та правам даної особи чи інших громадян, якщо ця небезпека при даних обставинах не могла бути усунена іншими засобами та якщо завдана шкода є менш значною, ніж попереджена".
-Пане суддя є деякі твердження про те, що якщо плівка і автентична, а проте запис зроблено незаконно, без відповідного на це дозволу, то його всеодно не можна використати як повноцінний доказ в суді?
-Ці твердження я можу розцінити або як непрофесійні, або як політичні. Насправді закон вимагає отримувати судову санкцію на прослуховування розмов від органів дізнання та слідства , а зовсім не від громадян, які досить часто таємно записують на аудіоплівку, те, як у них вимагають хабаря, погрожують вбити, визнають борги або батьківство та т.і. І суди без ніяких проблем визнають такі "аматорські" записи доказами, якщо вони, звичайно, автентичні та узгоджуються з іншими доказами по справах.
Мельниченко ж не мав ніякого права не те що отримувати санкцію на прослуховування розмов Президента, а навіть звертатися по неї, бо він, по-перше, не є повноважною особою органів дізнання чи слідства, а по-друге, жоден суддя України не має права санкціонувати підслуховування Президента.
Якщо запис є автентичним, то зміст бесід, що на ній містяться, "не тягне" на державну таємницю, але "тягне" на небезпеку, що загрожує інтересам держави та суспільним інтересам. Те, що, можливо, Президент та його підлеглі спілкуються між собою виключно за допомогою матюків, є їх особистою проблемою, а не державною таємницею, але те, що вони змовляються мстити всім, хто проти них, причому, не гребуючи відверто злочинними намірами, набагато серйозніше, і Мельниченко, який все це чув та не записав і не оприлюднив, мав би нести кримінальну відповідальність за недонесення (ст.187 КК України).
Я особисто не чув, щоб хтось називав Президента України вбивцею. Навіть біля наметів радикальної молоді на Майдані Незалежності транспарант "Кучма - вбивця!?" висить саме зі знаком запитання.
- Знову ж таки виникає запитання - чи можливо взагалі притягти Президента Кучму до кримінальної відповідальності в Україні лише на основі свідчень в суді майора СБУ Мельниченка та аудіозапису за умов його автентичності?
- Стаття 111 Конституції України встановлює загальну процедуру усунення Президента України з посади в порядку імпічменту.
Першим етапом цієї процедури є ініціація питання про усунення Президента України з посади 226 голосами. Наступним кроком має бути створення спеціальної тимчасової слідчої комісії, до складу якої включаються спеціальний прокурор та спеціальні слідчі, але, як відомо, проблема в тому, що Президент України наклав вето на відповідний закон. Навіть якщо Верховна Рада подолає це вето двома третинами голосів, немає ніякої гарантії того, що Президент протягом десяти днів, як це передбачено ст.94 Конституції України, підпише та оприлюднить його.
Ніяких законних механізмів змусити Президента підписати та оприлюднити такий закон дійсно немає. Тобто, при бажанні Президента саботувати процедуру свого імпічменту, завадити йому ніхто не в змозі. Так що в цьому сенсі праві ті, хто підозрює Президента в тому, що він, використовуючи прогалини в існуючому законодавстві, може перешкодити встановленню істини по справі Гонгадзе.
- Отже, пане Василенко, відповідно виникає запитання: як, на Вашу думку судді з багаторічним стажем, людини, що, можливо, неодноразово стикалась з корупцією в правоохоронних органах, чи реально в Україні, за нинішніх умов, провести дійсно незалежні експертизи аудіозапису та таращанських останків, і чи законно звертатись за допомогою у проведенні цих експертиз до інших держав? Чи матиме експертиза, зроблена за межами України, доказову силу в українському суді?
- Почнемо з того, що ця справа безпрецедентна. Останнього разу у жахливому кримінальному злочині проти особи звинувачувався президент-людожер Центральноафриканської республіки Бокасса. Навіть Піночет не звинувачується у тому, що ОСОБИСТО віддавав накази про викрадення політичних опонентів та їх вбивства. Тому, на мою думку, об’єктивне розслідування цієї справи та проведення незалежних експертиз у справах про злочини, у скоєнні яких підозрюються найвищі посадові особи, починаючи з самого Президента Л.Кучми, міністра МВС Кравченка, Генерального Прокурора Потебенька, Голови СБУ Деркача, голови ДПА Азарова, експертними структурами України просто нереальне. Тим більше зараз, коли всі експерти мають перед очима приклад таращанського судмедексперта, проти якого порушено кримінальну справу.
Навіть у набагато менш значних кримінальних справах майже кожен звинувачений скаржиться на жахливі тортури з боку підлеглих пана Кравченка заради "вибиття" зізнань та на порушення строків тримання під вартою, незаконні санкції на арешт з боку самого пана Потебенька та його підлеглих (можу привести навмання кілька десятків конкретних кримінальних справ, про які я неодноразово свідчив у пресі).
В той же час кримінально-процесуальний кодекс України, передбачає, що БУДЬ-ЯКА особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань, може бути експертом. Закон України "Про експертизу" не заперечує можливості проведення експертизи за кордоном, якщо закордонні експерти погодяться стати перед українським судом та дати підписку про відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку. Така експертиза може бути проведена в будь-якій з держав, з якою Україна має угоду про надання правової допомоги.
Причому найбільше запитань викликає саме юридичний бік цього загальнодержавного скандалу. Власть імущі нарешті згадали про Конституційні права і свободи, про "презумпцію невинуватості" та правові досягнення демократії цивілізованого світу коли дійшла черга відповідати за створений розгул безправ'я та відвертого бандитизму. Хоча, гарант Конституції, на жаль, не помічав, коли про грубе і цинічне порушення цих самих прав і свобод громадян України неодноразово описувалося в пресі. І зокрема, ніякої адекватної реакції Президента ніхто не почув відносно брутального свавілля правоохоронних органів щодо часопису "Свобода", після низки публікацій про зловживання службовим становищем Генпрокурора Потебенька. Однак, лише за умов верховенства права і Конституції в Україні, можемо претендувати називатися демократичною державою.
Питання щодо юридичних аспектів справи пояснює суддя 1 класу з 32-річним стажем, колишній військовий суддя, член судової колегії у кримінальних справах Київського міського суду Юрій Василенко.
- Юрію Олександровичу, чи не могли б Ви, спираючись на Ваш професійний досвід судді, висвітлити деякі найбільш актуальні юридичні питання, що постали у зв’язку зі зникненням Георгія Гонгадзе та нібито причетністю до цього зникнення Президента України та інших високих посадових осіб?
- Будь ласка, але - без політики, бо суддя за визначенням має бути аполітичним та безстороннім. Звичайно , як і будь-яка людина, я маю свої політичні уподобання, але завжди тримаю їх при собі.
- Тоді перше запитання. З одного боку, люди, умовно кажучи, налаштовані пропрезидентськи, заявляють, що Леоніда Даниловича та інших фігурантів скандалу, попри презумпцію невинуватості, звинуватили без суду та слідства, обізвали вбивцями, ще не маючи офіційних доказів їх провини, а з іншого боку опозиційні сили наголошують на тому, що Президент завчасно зробив все (наприклад, наклав вето на закон про тимчасові слідчі комісії), щоб у будь-якому разі вийти разом зі своїми прибічниками сухим з води та спокійно добути свій президентський термін незважаючи ні на що. Чи є юридичний сенс в позиціях тих або інших?
- Насправді юриспруденція - не менш точна наука, ніж математика, а відоме прислів’я про закон, який "як дишло" - є не більш як емоційна оцінка рівня справедливості конкретних служителів правосуддя. Якщо ж абстрагуватися від емоцій, політичних симпатій чи антипатій та проаналізувати лише загальновідомі на цей час факти, то можна зробити такі попередні висновки.
Взагалі можливі кілька варіантів. Розглянемо їх по черзі.
Перший. Плівка не є автентичною. Зрозуміло, що майору Мельниченку доведеться нести відповідальність за низкою статей кримінального кодексу, за якими конкретно - сказати неможливо, доки не буде з’ясовано, з яких спонукань він скоїв те, що скоїв, та чи були у нього спільники і хто вони. В цьому разі постанова про об’єднання в одне провадження справи за наклеп, порушеної суддею Печерського районного суду Замковенком, за фактом виявлення тіла в Таращанському лісі та за фактом зникнення Гонгадзе, на мій погляд, не відповідає вимогам закону відповідно до ст.26 КПК України. Я не чув за всю свою багаторічну судову практику, щоб справа за наклеп порушувалась без будь-якої перевірки, до того, як було остаточно з’ясовано, мав місце наклеп чи розповсюдження правдивої інформації. До речі, щоб звинуватити у наклепі депутата Мороза, потрібно довести, що він достеменно знав про сфальсифікованість аудіозапису, але, незважаючи на це, поширив його. Якщо ж цього не буде доведено, залишиться визнати, що Мороз діяв абсолютно в рамках закону, оприлюднивши зміст плівки саме з трибуни Верховної Ради та лише після того, як Мельниченко опинився у безпеці.
Другий. Плівка є автентичною, але тіло, знайдене під Таращею, не належить Гонгадзе. Справа призупиняється, поки Георгія Гонгадзе не буде знайдено. Живим чи мертвим.
Тепер стає абсолютно зрозумілим чому так затягується експертиза таращанських останків, та відбуваються різноманітні детективні історії з цією страшною знахідкою.
Третій. Плівка є автентичною, а знайдене тіло належить Гонгадзе. В разі саме такого розвитку подій Мельниченко не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, бо, згідно ст.16 Кримінального Кодексу України, на яку він сам, до речі, і послався у своїй відеозаяві, "не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але скоєна в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, суспільним інтересам, особистості та правам даної особи чи інших громадян, якщо ця небезпека при даних обставинах не могла бути усунена іншими засобами та якщо завдана шкода є менш значною, ніж попереджена".
-Пане суддя є деякі твердження про те, що якщо плівка і автентична, а проте запис зроблено незаконно, без відповідного на це дозволу, то його всеодно не можна використати як повноцінний доказ в суді?
-Ці твердження я можу розцінити або як непрофесійні, або як політичні. Насправді закон вимагає отримувати судову санкцію на прослуховування розмов від органів дізнання та слідства , а зовсім не від громадян, які досить часто таємно записують на аудіоплівку, те, як у них вимагають хабаря, погрожують вбити, визнають борги або батьківство та т.і. І суди без ніяких проблем визнають такі "аматорські" записи доказами, якщо вони, звичайно, автентичні та узгоджуються з іншими доказами по справах.
Мельниченко ж не мав ніякого права не те що отримувати санкцію на прослуховування розмов Президента, а навіть звертатися по неї, бо він, по-перше, не є повноважною особою органів дізнання чи слідства, а по-друге, жоден суддя України не має права санкціонувати підслуховування Президента.
Якщо запис є автентичним, то зміст бесід, що на ній містяться, "не тягне" на державну таємницю, але "тягне" на небезпеку, що загрожує інтересам держави та суспільним інтересам. Те, що, можливо, Президент та його підлеглі спілкуються між собою виключно за допомогою матюків, є їх особистою проблемою, а не державною таємницею, але те, що вони змовляються мстити всім, хто проти них, причому, не гребуючи відверто злочинними намірами, набагато серйозніше, і Мельниченко, який все це чув та не записав і не оприлюднив, мав би нести кримінальну відповідальність за недонесення (ст.187 КК України).
Я особисто не чув, щоб хтось називав Президента України вбивцею. Навіть біля наметів радикальної молоді на Майдані Незалежності транспарант "Кучма - вбивця!?" висить саме зі знаком запитання.
- Знову ж таки виникає запитання - чи можливо взагалі притягти Президента Кучму до кримінальної відповідальності в Україні лише на основі свідчень в суді майора СБУ Мельниченка та аудіозапису за умов його автентичності?
- Стаття 111 Конституції України встановлює загальну процедуру усунення Президента України з посади в порядку імпічменту.
Першим етапом цієї процедури є ініціація питання про усунення Президента України з посади 226 голосами. Наступним кроком має бути створення спеціальної тимчасової слідчої комісії, до складу якої включаються спеціальний прокурор та спеціальні слідчі, але, як відомо, проблема в тому, що Президент України наклав вето на відповідний закон. Навіть якщо Верховна Рада подолає це вето двома третинами голосів, немає ніякої гарантії того, що Президент протягом десяти днів, як це передбачено ст.94 Конституції України, підпише та оприлюднить його.
Ніяких законних механізмів змусити Президента підписати та оприлюднити такий закон дійсно немає. Тобто, при бажанні Президента саботувати процедуру свого імпічменту, завадити йому ніхто не в змозі. Так що в цьому сенсі праві ті, хто підозрює Президента в тому, що він, використовуючи прогалини в існуючому законодавстві, може перешкодити встановленню істини по справі Гонгадзе.
- Отже, пане Василенко, відповідно виникає запитання: як, на Вашу думку судді з багаторічним стажем, людини, що, можливо, неодноразово стикалась з корупцією в правоохоронних органах, чи реально в Україні, за нинішніх умов, провести дійсно незалежні експертизи аудіозапису та таращанських останків, і чи законно звертатись за допомогою у проведенні цих експертиз до інших держав? Чи матиме експертиза, зроблена за межами України, доказову силу в українському суді?
- Почнемо з того, що ця справа безпрецедентна. Останнього разу у жахливому кримінальному злочині проти особи звинувачувався президент-людожер Центральноафриканської республіки Бокасса. Навіть Піночет не звинувачується у тому, що ОСОБИСТО віддавав накази про викрадення політичних опонентів та їх вбивства. Тому, на мою думку, об’єктивне розслідування цієї справи та проведення незалежних експертиз у справах про злочини, у скоєнні яких підозрюються найвищі посадові особи, починаючи з самого Президента Л.Кучми, міністра МВС Кравченка, Генерального Прокурора Потебенька, Голови СБУ Деркача, голови ДПА Азарова, експертними структурами України просто нереальне. Тим більше зараз, коли всі експерти мають перед очима приклад таращанського судмедексперта, проти якого порушено кримінальну справу.
Навіть у набагато менш значних кримінальних справах майже кожен звинувачений скаржиться на жахливі тортури з боку підлеглих пана Кравченка заради "вибиття" зізнань та на порушення строків тримання під вартою, незаконні санкції на арешт з боку самого пана Потебенька та його підлеглих (можу привести навмання кілька десятків конкретних кримінальних справ, про які я неодноразово свідчив у пресі).
В той же час кримінально-процесуальний кодекс України, передбачає, що БУДЬ-ЯКА особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань, може бути експертом. Закон України "Про експертизу" не заперечує можливості проведення експертизи за кордоном, якщо закордонні експерти погодяться стати перед українським судом та дати підписку про відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку. Така експертиза може бути проведена в будь-якій з держав, з якою Україна має угоду про надання правової допомоги.