02/03/2012 | охотник за вампирами

Від шапок до гармат. Частина 1
3 февраля 2012
Татьяна ЧОРНОВИЛ, "Левый берег"

http://glavnoe.ua/articles/a6350 (с фотографиями)

У Севастополі на причалі Артилерійської бухти раніше можна було побачити націлені на море дві старовинні гармати часів Кримської війни 1854-1856 років. Біля них любили фотографуватися туристи, лазили діти, вигрівали пухнасті животики коти, як на цьому фото: «Вахту здав, вахту прийняв».

Зрештою, Артилерійська бухта на те і Артилерійська, без гармат її назва втрачає будь-який сенс...

Але не судилося – історичні артефакти зникли. Коли вранці 25 листопада 2010 року сонце освітило місто і море, заспані працівники ресторану «Рибацький стан» помітили, що причал поблизу їхньої літньої тераси виявився підозріло пустим. Це було дивно, бо в ресторані давно звикли, що тут знаходилася справжня «нерухомість» – гармати вагою майже п’ять тонн.

Відомо, що з металу аналогічних трофейних з-під Севастополя виливається найвища та найпочесніша нагорода для військових – підданих Британської корони – Хрест Вікторії. Проте автор мусить розчарувати тих севастопольців, які ненавидять ворожий Захід, НАТО, і всі свої біди списують на підступну діяльність держав Північного Альянсу – гордість царського військпрому пішла зовсім не на британські нагороди. Гармати вкрали свої.

Саме вкрали. Автор не побоїться цього слова, бо речі потрібно називати своїми іменами. А як інакше сказати, якщо пам’ятки історичного минулого зникають з публічного місця і опиняться у приватному маєтку?

Хтось може здивуватися, що в країні, де крадуть мільярдами, автор звернув увагу на таку дрібницю, як дві старовинні гармати. Однак ця дріб’язковість якраз і вражає наповал, бо в нашій історії ще прозвучать відомі прізвища, до яких привела ниточка журналістського розслідування.

Музеї Севастополя мріяли про ці гармати

Одна з вкрадених гармат з’явилася на причалі №157 в кінці 90-тих. Друга була піднята з дна бухти, під час розчистки портом фарватеру в 2003 році. Останні роки вони були фішкою літнього майданчику найдорожчого ресторану Севастополя «Рибацький стан». Просто впритул до гармат стояли столики.

Власники ресторану, зрозуміло, від такого сусідства лише раділи. Гармати приваблювали клієнтів. І не тільки клієнтів… Бухгалтер ресторану розповіла автору, що гарматами завжди цікавилися музеї, просили передати гармати їм. Особливо наполягали музейники з «північної сторони».

В Артилерійській бухті можна сісти на катер, п’ять хвилин на північну сторону – потрапляєш у величний форт – Михайлівський равелін. Приватний меценат кілька років тому реконструював занедбану споруду і створив у ній прекрасний військово-морський музей. Форт має 30 музейних залів з надзвичайно цікавою колекцією, але равеліну вкрай не вистачає гармат.

Колись тут їх були сотні, а нині лише три. З віртуальної екскурсії музеєм на його сайті можна переконатися, якими цінними експонатами там вважаються гармати. Кожною дбайливо опікуються – вони вичищені від іржі, покладені на старовинні лафети чи поворотні рами, що спеціально відтворені за давніми кресленнями. «Сиріткам» з Артбухти тут би велося не погано.

Піклування та увага чекали на гармати з Артбухти й у іншому музеї. Керівництво Національного музею героїчної оборони і звільнення Севастополя також хотіло приютити гармати з літнього майданчику «Рибацького стану».

Автор спеціально розписує всі ці подробиці, щоб було зрозуміло: гармати не були непотребом, який захаращував причал Артбухти.

Чим гармати заважали Морпорту?

Зникненню гармат з причалу Артбухти передували деякі підозрілі події. Зокрема, 20 жовтня 2010 року на адресу ресторану «Рибацький стан» прийшов лист від Севастопольського торгово-морського порту. В цьому листі порт, який сам колись встановив гармати, пред’явив «Рибацькому стану» дивну вимогу прибрати зброю з причалу. Морпорт аргументував це тим, що: «причал является пассажирским, рассчитан на равномерно распределительную нагрузку до одной тонны на квадратный метр. Фактическая нагрузка от пушек с постаментом составляет около двух тонн на 1 кв. м. Указанные перегрузки привели к повреждению конструкций причала, и теперь требуется выполнить восстановительный ремонт его железобетонных элементов. Пушки расположены рядом со швартовной тумбой, что является нарушением требований по безопасности плавания при осуществлении швартовных операций. Капитаны судов неоднократно жаловались на создавшуюся аварийную ситуацию на причале…»

Але гармати не могли заважати причалювати кораблям! Наприклад, на старих фото з причалу чудово видно дерев’яний парканчик навколо гармат, який свідчить, що кораблі тут не «паркувалися».

Також порт насправді не збирався ремонтувати причал. Адже вже минуло більше року, а жодні укріплювальні роботи на причалі не проводилися. На місті, де колись стояли гармати, до сих пір можна побачити їх постаменти та лафети.

Перед тим, як перейти безпосередньо до крадіжки артефактів, хотілося би звернути увагу ще на одну деталь з історії гармат. Між появою листа з Морпорту і зникненням гармат безвісті в артефактів з’явився шанс на кращу долю. Але свідомо чи несвідомо злодіям підіграло севастопольське… СБУ.

«Не чіпайте народне надбання»

Злодії ледь не впустили шанс розжитися гарматами за наступних обставин. Коли в «Рибацькому стані» отримали лист від Морпорту, то зразу згадали, що гарматами цікавився приватний музей «Михайлівський равелін».

Музейникам подзвонили, пояснили ситуацію, і вони миттю відреагували – помчали в адміністрацію Севастополя збирати всі потрібні для вивозу гармат дозволи. Музею ніхто не відмовив, і на наступний день на причал Артбухти прибула техніка, найнята «Михайлівським равеліном» для завантаження та вивезення важких гармат. Однак тільки музейники почали знімати гармати з постаменту, на горизонті з’явилися особи, які представилися співробітниками Служби безпеки України, і пояснили, що Управління СБУ в місті Севастополі не погоджується з передачею гармат.

Мовляв, гармати на причалі на своєму місці, вони є історичною цінністю, народним надбанням і прикрасою міста Севастополя.

З цим не посперечаєшся, отож музейники покинули причал з пустими руками. А потім «народне надбання» пропало. Ранком 25 листопада 2010 року гармат на набережній вже не було.

Цей факт неабияк зацікавив севастопольських журналістів. Вони кинулися за поясненнями до Севастопольського морського порту, який розродився черговим листом про те, як гармати заважали кораблям та руйнували причал і «в связи с данными обстоятельствами, пушки были демонтированы». І далі: «Так как старинные пушки, поднятые со дна моря, являются государственной собственностью и ценными историческими объектами, экспонаты были переданы в Музей героической обороны и освобождения Севастополя».

Проте, коли журналісти поцікавилися долею гармат в музеї, то отримали відповідь, що їх там немає. Як розповів автору директор музею Олександр Рудометов, справді напередодні зникнення гармат їм надійшов лист з Морпорту, в якому музею запропонували самовивозом забрати старовині гармати, але хтось це встиг зробити до музейників.

Олександр Рудометов досі переживає і вважає, що втрачені артефакти не повернути. «Пошуком гармат займалося СБУ. Не знайшли. Якщо таке серйозне відомство не відшукало, то вони вже ніколи не знайдуться», – скрушно каже він.

Однак нині у журналіста є для директора музею дві новини. Одна хороша, друга погана. Хороша: LB.ua вдалося знайти гармати.

Погана: навряд чи у музейників вистачить духу забрати експонати.

Адже старовинні артефакти нині валяються під сосною на території приватної бази відпочинку «Мис Айя» недалеко від Севастополя. Ця база була приватизована в 2007 році, тоді ж, коли відчуджувалася державна резиденція «Міжгір’я». Та сама, на якій нині проживає Президент України Віктор Янукович. І що найголовніше в нашій темі, приватизацію цих двох об’єктів – резиденції «Міжгір’я» та Бази «Мис Айя» – проводили одні й ті самі фізичні та юридичні особи