Відповіді

• 2001.12.17 | НеДохтор

  Передмова

  <b>ПЕРЕДМОВА</b>
  
  Після грандіозного громадянського піднесення кінця 80-х – початку 90-х у суспільному житті України настав штиль. “Втеча від свободи” – так, напевне, сказав би Еріх Фромм, якби характеризував ситуацію в Україні останніх десяти років.
  
  “Втеча від свободи” – зрозуміла людська реакція. Це – коли людина заради безпеки, добробуту або спокійного життя відмовляється від своїх прав, від боротьби за свою гідність. Зрештою, коли людина згодна принести свою особистість у жертву своїм потребам. Десять років українці тікали від свободи. Вважалось, що ми досягли головного – незалежної української держави і тепер треба спокійно жити, будувати сім`ю, робити кар`єру.
  
  Але ми не досягли свободи. Студенти зламу десятиліть (80-х і 90-х) і зламу тисячоліть не могли жити так далі. Тому сплеск громадянської активності українців і насамперед студентів взимку 2000-го – навесні 2001-го був неминучим. Зникнення журналіста Георгія Гонгадзе стало лише приводом .
  Головним результатом цих виступів стали величезні зміни у думках і душах людей. Ми змінилися. З індивідів, як і наприкінці 80-х, знову почали виростати особистості. Розпочалось “повернення до свободи”.
  
  Свобода передбачає, що людина від народження має права: політичні, економічні, соціальні й екологічні (до речі, “Декларація прав людини і громадянина” Великої французької революції серед подібних прав містить і право на повстання), і проголошує, що ці права не можуть бути кимось порушені.
  
  Ці права не даруються державою, тобто – Конституцією, законами чи будь-якими іншими актами держави. Людина їх має від природи – просто тому, що вона народилася і є людиною.
  Якими є ці права? Існують класичні переліки прав людини – “Декларація незалежності” Американської революції, “Декларація прав людини і громадянина” Великої французької революції, “Загальна декларація прав людини”, схвалена ООН у 1948 році. Проте будь-який перелік прав людини не може бути вичерпним.
  
  І є загальний принцип – принцип верховенства права над законом, відображений, до речі, і в українській Конституції 1996-го року. Цей принцип означає: якщо закон суперечить вашому праву, він не повинен діяти. Повинне гарантуватись ваше право, незалежно від того, що саме записано у законі і навіть у Конституції. Навіть якщо якесь конкретне право людини не відображене у Конституції вашої країни (а ми вже зазначали, що будь-який перелік прав людини не є вичерпним), воно повинне гарантуватися. Гарантуватися навіть якщо це суперечить цілому кодексу законів, схваленому Верховною Радою, підписаному Президентом і підтвердженому Конституційним Судом.
  Цей принцип – принцип верховенства природного права над законом – є на сьогодні найвищим досягненням людства. Поки – теоретичним. Наступним, ще більшим, досягненням стане реальне втілення цього принципу в життя. Але це вже залежить від нас, громадян.
  
  У політичному сенсі збільшення свободи людини означає зменшення впливу держави (а, отже, – бюрократії) у всіх сферах суспільного життя. Тобто – збільшення ролі громадянського суспільства. Саме це і є глибинною суттю тих змін, які відбуваються сьогодні в України. Змін, які спочатку йдуть всередині людської особистості, а потім неминуче (sic!) відбудуться і в суспільному житті.
  
  Університети протягом всієї історії людства (згадайте лише Сорбонну 1968-го року) були осередками вільної думки й дії. Університети в середньовіччі були першими паростками громадянського суспільства, спробами самоорганізації вільних особистостей, територіями, куди доступ державній владі – і королівській, і церковній – було обмежено. Студенти ж завжди були авангардом змін.
  
  Будемо сподіватися, що сучасні українські університети і сучасні українські студенти не стануть винятками з правил.
  
  Для цього Інститут “Республіка” випускає цю брошуру.
  
  
  <i>Володимир Чемерис</i>

• 2001.12.17 | НеДохтор

  1. Порушення з боку адміністрацій вузів (-)

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2001.12.17 | НеДохтор

    1.1. Заборона розповсюджувати інформацію

    © Інститут "Республіка", 2001
    
    <b>1.1. Заборона розповсюджувати інформацію </b>
    
    Громадянська активність студентів в часи суспільних збурень стає чинником, який суттєво впливає на політичні процеси в Україні. У політично активної частини суспільства виникає гостра потреба донести до загалу інформацію про свої ідеї та завдання, а відтак — з’являється необхідність у розповсюдженні листівок, прокламацій тощо. З огляду на те, що студентство є найактивнішою частиною суспільства, така інформація розповсюджується на території вузів та в місцях, де збирається студентство. Під час розповсюдження інформації опозиційного характеру навесні 2001 року в різних регіонах України і в Києві зокрема були зафіксовані масові випадки погроз з боку адміністрації вузів чи представників влади. Такі репресивні дії мають незаконний характер.
    
    Широковідомий, наприклад, такий факт. Студенти Київського політехнічного університету звернулися із листом до ректора, протестуючи проти заборони роздавати листівки на території університету (адміністрація, забороняючи розповсюдження листівок, посилалася на Статут). Мусимо зазначити, що посилання в даному випадку на Статут викликає подив. Більше того, після висвітлення цього випадку у теленовинах, один з проректорів натякав, що у сумлінного студента немає часу на розповсюдження листівок і, вочевидь, сесія покаже, хто гарний студент, а хто — так собі.
    
    У випадках заборон розповсюджувати інформацію опозиційного характеру адміністрація вузів та правоохоронці, як правило, діяли напрочуд узгоджено. Частіше за все, виконуючи розпорядження або побажання адміністрації перешкоджати розповсюдженню інформації, правоохоронці порушували закон, хоча їх головне завдання є його (закон) охороняти.
    
    <i><b>Стаття 34 Конституції України </b>
    “Кожен має право вільно збирати, зберігати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.
    Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”. </i>
    
    Від себе зауважимо, що обмежувати здійснення гарантованих Конституцією прав в жодному разі не може жоден cтатут.
    
    <i>Модель поведінки:</i>
    
    Першим кроком до рівноправного спілкування студента–активіста та представника адміністрації вузу може стати інформаційний запит щодо можливості розповсюдження певної інформації на території вказаного вузу. Іншими словами, немає сенсу вирішувати проблеми, які “несподівано” виникли. Куди простіше їх передбачити і обійти заздалегідь: варто письмово повідомити адміністрацію про проведення заходу. Якщо адміністрація ніяк не реагує, то такий стан речей можна розглядати як згоду. Свою ж відмову керівник повинен оформити письмово, з належними обґрунтуваннями. В кожному разі ви опиняєтеся в ролі господаря становища: якщо, скажімо, охорона вузу намагатиметься чинити якісь перешкоди, їй можна пред’явити письмове повідомлення про проведення акції, на яке з боку адміністрації не надійшло жодних заперечень.
    
    Безумовно, адміністрація вузу може письмово відмовити в проведенні будь-яких заходів на території вузу. Але досвід свідчить, що подібні відмови найчастіше носять неправомірний характер, і в такому разі ви опиняєтеся знову ж таки у виграшній ситуації.
    
    До речі. Якщо ви проводите якийсь захід на території вузу, при собі необхідно мати документ, що засвідчує особу. Бажано також мати Статут даного навчального закладу. Поводити себе треба чемно, але впевнено.

  • 2001.12.17 | НеДохтор

    1.2. Адміністрація твого вузу радить тобі не ...

    © Інститут "Республіка", 2001
    
    <b>1.2. Адміністрація твого вузу радить тобі не займатися політичною діяльністю, не висловлювати свою активну громадську позицію. </b>
    
    Після участі студентів у акціях опозиції взимку 2000 року та навесні 2001 адміністрації українських вузів не на жарт занепокоїлися політичними поглядами своїх студентів. Прямий вплив, тобто проведення політінформацій, суспільство вже визнало недієвим методом. Тому посадовці вирішили вдатися до “індивідуального підходу”, а саме, до неформальних бесід зі студентами один на один. Оскільки подібні зустрічі відбуваються, як правило, без свідків, то надзвичайно важко довести факт проведення таких бесід.
    
    Інституту “Республіка” стали відомі факти тиску на студентів з боку адміністрацій навчальних закладів, причиною якого стали політичні погляди студентів. Втім, ми цілком свідомі того, що такі дії керівників вузів далеко не завжди були їхньою власною ініціативою. Часто на вузівські адміністрації тиснули владні структури.
    
    Так, студент київського вузу, який був учасником наметового містечка та акції 9 березня упродовж декількох тижнів мав “настановчі” бесіди з представниками деканату свого факультету. У ході таких бесід йому пропонували чи настирливо радили не брати участі в акціях опозиції, не вступати до опозиційних партій і, тим паче, не займатися агітацією серед своїх однокурсників.
    
    <i><b>Стаття 8 Закону України “Про освіту”</b>
    “Належність особи до будь-якої політичної партії, громадської, релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України, не є перешкодою для її участі в навчально-виховному процесі.” </i>
    
    <i>Модель поведінки.</i>
    
    Відверто кажучи, радити щось в такій ситуації нелегко через згадану недоведеність подібних випадків впливу на студента. Втім, вигоду можна одержати і з вимушеної конфіденційності такого роду бесід. Справа в тому, що студентові абсолютно не обов’язково йти до, скажімо, декана (ректора) одному. Можна взяти з собою товариша, старосту, зрештою, когось із однокурсників, юристів, батьків. У такій ситуації розмова зазвичай складається не зовсім так, як того хотілося б адміністраторові.
    
    Правда, мусимо визнати: якщо ви нікудишній студент, то з навчального закладу вас запросто можуть погнати навіть попри цілковиту лояльність до позиції коханого ректора.

  • 2001.12.17 | НеДохтор

    1.3. Зловживання недостатньою поінформованістю студентів.

    © Інститут "Республіка", 2001
    
    <b>1.3. Зловживання недостатньою поінформованістю студентів </b>
    
    Студенти багатьох українських вузів не завжди мають доступ до документів, що регулюють правила поведінки та проживання на території студмістечка їхнього вузу. Нагадуємо: такою інформацією є, зокрема, Статут та Правила внутрішнього розпорядку.
    
    Адміністрації деяких київських вузів, забороняючи розповсюдження листівок на “своїй” території, частіше за все посилалися на положення Статуту чи Правила внутрішнього розпорядку. Знаючи заздалегідь, що студенти ніколи не бачили цих документів, посадові особи спекулюють їхньою недостатньою поінформованістю.
    
    З огляду на ситуацію, Інститутом “Республіка” було проведено експертизу Статутів восьми київських вузів: Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, НТУУ “Київський політехнічний інститут”, Київського державного лінгвістичного університету, Національного державного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Київського національного економічного університету, Національного аграрного університету, Київського національного університету будівництва та архітектури.
    
    Лише Київський національний економічний університет, Національний державний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова та Національний аграрний університет погодилися дати свої Статути для дослідження. Для одержання статутів решти навчальних закладів довелося вдатися до інших заходів.
    У ході зустрічі з проректором з наукової роботи Київського національного економічного університету ми змогли дізнатися, як саме співпрацюють студенти вузу та адміністрація. Зі слів проректора, ніяких утисків бути просто не може, бо Статут насамперед захищає права студентів. Проте, Інститут “Республіка” має заяву студента Національного університету “Києво-Могилянська Академія” Євгена Ґудзя про його розмову з проректором Київського національного економічного університету, під час якої студент намагався з’ясувати, чому охорона університету заборонила студентам реалізовувати конституційне право роздавати листівки біля корпусу вузу. На що йому було сказано, що на території цього вузу “діє не Конституція, а Статут”.
    
    Втім, після експертизи Статуту КНЕУ представники Інституту “Республіка” констатують, що ніякого звуження конституційних прав у Статуті немає і представники адміністрації цього вузу просто у черговий раз розраховують на правову неосвіченість студентів і маніпулюють їхніми правами.
    
    <i>Порада.</i>
    
    Якщо студент хоче мати уявлення про свої права та якщо він воліє відчувати себе вільною особистістю, то він одразу після вступу мусить ознайомитися з належними вузівськими документами. Особливо зазначаємо: відмова надати для ознайомлення Статут навчального закладу, Правила внутрішнього розпорядку тощо виглядає щонайменше безглуздо…

  • 2001.12.17 | НеДохтор

    1.4. Тобі погрожують виключенням через нескладення іспитів ...

    © Інститут "Республіка", 2001
    
    <b>1.4.Тобі погрожують виключенням через нескладення іспитів (умисним заниженням оцінки на екзамені)</b>
    
    Варто зауважити, що подібні випадки поодинокі. Рекомендації щодо виходу з такої малоприємної ситуації частково подані в п. 1.2. Дотримуючись згаданих рекомендацій, студент може обійти прямі погрози “екзаменаційними санкціями”.
    
    Зрештою, будь-який викладач може застосувати до вас санкції без усякого попередження. Ми закликаємо студентів бути послідовними, і, якщо вже йдеться про відстоювання власних прав, не зупинятися. Якщо вас “спитали на двійку”, вимагайте перездачі іншому викладачеві (краще – спеціальній комісії), мотивуючи це упередженим до вас ставленням.
    
    Крім того, <i>пам’ятайте</i>: у багатьох випадках краще перескладати усний іспит в письмовій формі – це дасть можливість вам виявити свої знання, а упередженого викладача позбавить можливості “завалити” вас. До того ж ваша письмова відповідь – це своєрідний документ, або, сказати б, доказ ваших – сподіваємося – знань. Не кожен пострадянський викладач наважиться оцінити нормальну письмову відповідь на “незадовільно”.

• 2001.12.17 | НеДохтор

  2. Спілкуємося з представниками влади (-)

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2001.12.17 | НеДохтор

    2.1. Права особи при затриманні, особистому огляді в адміністративному порядку

    © Інститут "Республіка", 2001
    
    <b>2.1. Права особи при затриманні, особистому огляді в адміністративному порядку</b>
    
    Одною із серйозних проблем сучасної молоді є низький рівень правової обізнаності. Незайвим видасться нагадування: найпростіше обмежувати чи навіть порушувати права людини, яка з цими правами не обізнана. У такому випадку можна не боятися будь-якої протидії чи опору з боку скривдженого.
    Порядок затримання чи огляду особи, що скоїла адміністративний проступок чи правопорушення встановлює Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУАП). Відповідно, ніхто не має права порушувати норми цього кодексу. А у разі порушення винні у цьому можуть бути притягнуті до відповідальності, в тому числі і до кримінальної.
    
    Ніхто з нас, добропорядних громадян, в принципі, не застрахований від того, що співробітники правоохоронних органів можуть нас зупинити, мотивуючи це підозрами у скоєнні або адміністративного правопорушення, або кримінального злочину.
    Спершу обговоримо ситуацію, пов`язану з адміністративними правопорушеннями.
    
    Для початку розберемося з терміном “адміністративне правопорушення”. Кодекс трактує це як умисну або необережну дію чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.
    
    Якщо ви маєте справу з представниками правоохоронних органів у описаних нижче ситуаціях, не забудьте попросити їх пред’явити свої документи та документи, що дають право на затримання, арешт, обшук. Міліцейська форма аж ніяк не може бути посвідченням. Краще запишіть прізвище, звання та посаду правоохоронців, які здійснюють затримання (арешт, обшук). По-перше, це може стати у пригоді при оскарженні їхніх неправомірних (на вашу думку) дій. По-друге, це дасть вам можливість керувати розмовою. Бодай на короткий час.
    Часто працівники міліції уникають чіткого і розбірливого називання своїх прізвищ та посад, і така ваша поведінка може на деякий час позбавити їх самовпевненості.
    
    <i>“При звертанні до громадянина працівник міліції зобов’язаний назвати своє прізвище, звання та пред’явити на вимогу службове посвідчення. У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції повинен виявляти високу культуру та такт”. <b>(Стаття 5 Закону України “Про міліцію”.)</b></i>
    
    Після представлення працівник міліції має право перевірити у вас документи, що засвідчують вашу особу. Необов’язково це має бути паспорт, можете пред’явити посвідчення водія, студентський квиток абощо. Важливо, щоб у документі була фотографія, з якою вас можна ідентифікувати. Нехай вас не дивує, якщо працівник міліції попросить у вас інші документи, які вважатимуться йому потрібними, він має на це право.
    
    Рекомендується не опиратися перевірці документів (загалом, бажано їх завжди мати при собі) та не поводитися агресивно.
    У будь якому випадку вам варто поцікавитися, у якому саме правопорушенні вас підозрюють і на якій підставі. Ваше затримання може відбутися лише за певних умов, коли на це є підстави, передбачені законодавством.
    
    Найвагоміша підстава – відсутність документів. Якщо за адміністративним правопорушенням, у якому вас підозрюють, потрібно скласти протокол, то, не маючи підтвердження вашої особи, поза райвідділом міліції зробити це неможливо. Хіба що вас зможуть врятувати свідки, які просто на місці затримання підтвердять, що ви – це ви. Але при цьому самі ці свідки повинні мати документи, що підтверджують їхню особу.
    
    Друга підстава для затримання більшою мірою залежить від вашої поведінки. Якщо ви намагаєтесь втекти, не припиняєте правопорушення після вимоги представника міліції або намагаєтесь опиратися будьте певні: міліціонер напевне захоче продовжити знайомство з вами у відділку.
    
    <i><b>Стаття 260 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення</b>
    У випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складання протоколу про адміністративне правопорушення, у разі неможливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо складання протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів.</i>
    
    Якщо ви вчинили адміністративне правопорушення або підозрюєтеся у його вчиненні, працівник міліції має право на особистий огляд та огляд ваших речей і на вилучення речей та документів.
    
    Особистий огляд може проводитись працівником міліції однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі.
    При огляді речей наполягайте на тому, щоб його робили у вашій присутності. Це убезпечить від зникнення або “примноження” ваших речей.
    
    Про особистий огляд та огляд ваших речей складається протокол або про це робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне затримання.
    
    Уважно прочитайте усі документи, які ви маєте підписати, та про всі свої зауваження зробить відповідні письмові свідчення.
    Згідно з нормами діючого Кодексу України про адміністративні правопорушення, вилученню підлягають тільки речі та документи, що є знаряддям або об`єктом правопорушення.
    Про вилучення речей і документів також обов`язково складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне затримання. Доречно наполягати на описі речей, які у вас вилучають, навіть якщо міліціонери про це “забудуть”. Саме опис речей є гарантією того, що вони колись повернуться.
    
    Вимагайте, щоб негайно після прибуття у відділок міліції про ваше затримання було повідомлено (скажімо, телефоном) ваших родичів або адміністрацію за місцем роботи чи навчання. Також варто мати при собі телефон вашого юриста або адвоката.
    До речі, щодо присутності адвоката під час адміністративного затримання. Обов’язковість цього законом не передбачена, тому вам можуть відмовити навіть у дзвонику до адвоката. Але ви все одно маєте спробувати – раптом пощастить. Зрештою, відкриємо вам таємницю: якщо ви уважно вивчите цю брошуру, то правових знань наберетесь не менше, ніж деякі оперативні працівники міліції.
    
    Перш за все про адміністративне затримання складається протокол, у якому зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, що склала протокол, відомості про особу затриманого, час і мотиви затримання. Особливу вагу у протоколі має час вашого затримання. До речі, саме через невідповідність часу, зазначеного у протоколі, реальним подіям були звільнені більшість студентів, затриманих під час акції опозиції 9 березня 2001 року. Пам’ятайте і про те, що з моменту прибуття в міліцію починається відлік часу адміністративного затримання, який не може тривати більше <b><i>трьох годин</i></b>.
    
    Щоправда, у виняткових випадках законами України можуть бути встановлені інші строки адміністративного затримання.
    Наприклад, осіб, які вчинили дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції чи образу їх, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції може бути затримано до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ.
    До розгляду справи в суді також можуть бути затримані особи, які порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або проявили неповагу до суду чи торгували у невстановлених місцях.
    
    Термін адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складання протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, – з часу її протверезіння.
    
    Всі зауваження і пропозиції щодо процесу вашого затримання потрібно внести в протокол. Це можна використати в майбутньому при оскарженні незаконних (на вашу думку) дій працівників міліції.
    
    Як варіант, зауваження до протоколу можна внести і власноручно на окремих листках із вказівкою у протоколі про їх наявність.
    
    Законом не передбачена видача копії протоколу затримання чи протоколу огляду, проте ви можете про це попросити. Скоріше за все вам відмовлять, у цьому випадку вам потрібно переписати його або зробити виписки.
    
    З протоколом ви, в принципі, можете поводитися по різному: або підписати без зауважень, якщо ви згодні з його змістом, або не підписати взагалі (такий своєрідний радикальний протест). Але ми би вам радили <i><b>завжди зазначати у протоколі всі свої зауваження.</b></i> Наприклад, про грубе поводження працівників міліції, про відмову показати посвідчення, про психологічний тиск, про порушення порядку вилучення речей, тощо. Це, звісно, марудна справа, але якщо ви у майбутньому будете оскаржувати дії міліції, то саме ці записи допоможуть довести неправомірні дії з боку правоохоронців.
    
    До речі, студенти, затримані 9 березня, очевидно, інтуїтивно відмовились від підписання протоколу. У їхньому випадку це було краще, ніж підписати, тобто погодитися із інтерпретацією свого затримання як злісного хуліганства. Але тепер відсутність конкретних зауважень ускладнює оскарження дій міліції, оскільки порушень процедури затримання нібито й не було.
    
    Якщо ви ступили на шлях відстоювання своїх прав, то будьте готові до затяжних та дещо монотонних дій. Закон передбачає такі процедури. Якщо ви вважаєте, що дії працівників міліції були незаконними або ці працівники перевищили надані їм повноваження, маєте право поскаржитись вищестоящій посадовій особі або прокуророві. За рішенням Конституційного Суду України, такі дії можна оскаржувати, звертаючись безпосередньо до суду. Про порядок такої процедури читайте у наступному розділі брошури.
    
    Не забудьте, що заяву зі скаргою потрібно зареєструвати у органі, до якого вона подається. Крім того, копію заяви потрібно залишити собі.
    
    У випадку винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення термін оскарження складає 10 (десять) днів.
    
    Термін оскарження неправомірних дій працівників міліції складає один місяць.

  • 2001.12.17 | НеДохтор

    2.2. Права особи при затриманні, арешті, обшуку

    © Інститут "Республіка", 2001
    
    <b>2.2. Права особи при затриманні, арешті, обшуку</b>
    
    У цьому розділі ми поговоримо про Кримінальний кодекс. Якщо ви здригнулися, то все нижчевикладене треба вивчити на пам’ять.
    
    У нашій країні навіть малі діти знають різницю між адміністративним правопорушенням та кримінальним злочином. Це, звісно, ступінь відповідальності. І якщо вас, не дай Боже, звинувачують у кримінальному злочині, до свого захисту треба ставитися на порядок ґрунтовніше. Проте, і за таких невеселих обставин треба знати свої права і вимагати їх дотримання.
    
    Кримінально-процесуальний кодекс України (КПК України) встановлює порядок затримання, арешту людини, визначає правові рамки обшуку, огляду приміщення, вилучення кореспонденції.
    
    <i>Спочатку нагадаємо найважливіші конституційні норми, які лежать в основі Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів.
    
    - кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість;
    
    - ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду, тільки на підставі та в порядку, встановленому законом;
    
    - для запобігання злочинові чи для його припинення уповноважені на те законом ограни можуть застосувати утримання під вартою як тимчасовий запобіжний захід. Його обґрунтованість протягом 72 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про утримання під вартою;
    
    - кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися допомогою захисника;
    
    - кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання;
    
    - про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого. </i>
    
    Перелічені положення закріплені у Статті 29 Конституції України.
    
    
    Звернемося до умов, за яких може відбутися ваше затримання.
    
    Особа, підозрювана у скоєнні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, може бути затримана за наявності бодай однієї з таких підстав:
    - коли цю особу помітили в момент вчинення злочину або безпосередньо після його скоєння;
    - коли очевидці, в тому числі і потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, свідчать, що саме вона вчинила злочин;
    - коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
    
    При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано тільки у трьох випадках:
    - коли ця особа намагалася втекти;
    - коли вона не має постійного місця проживання;
    - коли не можна встановити особу підозрюваного.
    
    У випадку затримання за підозрою у скоєнні злочину вам мають роз`яснити ваші права “під протокол”, тобто сам факт роз’яснення прав має бути запротокольований і вами підписаний. Це дуже важливо, оскільки подекуди, користуючись розгубленістю та збентеженням підозрюваного, від нього спочатку беруть свідчення проти самого себе, а потім пояснюють, що він міг всього цього не говорити. Отже, ваші права: не свідчити проти себе чи своїх рідних, мати захисника і право з ним зустрітися ще до першого допиту.
    
    <i><b>Стаття 63 Конституції України</b>
    Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
    Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
    Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.</i>
    
    Після ознайомлення зі змістом вищенаведеної статті Конституції, має бути складено протокол про ваше затримання як особи, підозрюваної у скоєнні злочину. У ньому обов’язково мають бути зазначені підстави, мотиви, година, день, рік, місце затримання, пояснення затриманого, а також час складання протоколу про роз’яснення підозрюваному його прав.
    
    Цей протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим.
    
    Після цього копія протоколу з переліком прав та обов’язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що надали підстави для затримання.
    
    Далі у продовж 72 годин події можуть розгортатися таким чином.
    Орган дізнання або попереднього слідства може вас звільнити, якщо не підтвердилася підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом термін затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених законом. Або вас можуть звільнити і обирати інший запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою. Є й третій варіант, і це – прогресивна норма нового Кримінально-процесуального кодексу: подальше тримання вас під вартою вирішується у судовому порядку. Зауважте, саме у цей раз у суді розглядається не справа по суті, а лише законність затримання та доцільність подальшого утримання під вартою.
    
    До того моменту, як це вирішуватиметься у суді, ви можете оскаржити факт затримання. Ця скарга негайно надсилається начальником місця попереднього ув`язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга “запізнилась” і надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається протягом трьох діб з часу надходження.
    
    Якщо ж суд виніс постанову, що сидіти вам під вартою і надалі, то і тут не треба впадати у розпач. Можна оскаржувати таку постанову суду протягом семи діб. За достатніх підстав апеляцію на постанову судді може подати і прокурор. Щоправда, подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.
    
    Якщо протягом 72-х годин щодо вас не прийнято жодного рішення – ані про продовження терміну ув’язнення, ані про звільнення з-під варти, то начальник місця попереднього ув’язнення повинен сам звільнити вас.
    
    Також треба відрізняти статус підозрюваного та обвинуваченого. Підозрюваний може ніколи і не стати обвинуваченим, проте зворотні процеси історії не відомі… Можна перебувати у статусі підозрюваного досить довго, доки слідчі не знайдуть достатніх доказів для переведення вас у статус обвинуваченого. Звідси і різниця – ви підозрюваний допоки стосовно вас органами попереднього слідства не винесено постанову про притягнення як обвинуваченого.
    
    Згідно із Кримінально-процесуальним кодексом України підозрюваний має такі права (і його в обов’язковому порядку, знову таки “під протокол”, мають з ними ознайомити):
    
    - знати, в чому він підозрюється;
    - давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
    - мати захисника і побачення з ним віч-на-віч до першого допиту;
    - подавати докази;
    - заявляти клопотання і відводи;
    - вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання;
    - подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого та прокурора.
    
    Права обвинуваченого по суті такі ж самі. Логічно, що до них додається право знати, в чому його обвинувачують, право знайомитися з матеріалами справи після закінчення попереднього слідства і брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції.
    
    Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним.
    
    Підсудний має право на останнє слово.
    
    Слід зауважити, що захисник (адвокат) допускається до участі у справі в будь-якій стадії процесу. А от близькі родичі, опікуни або піклувальники обвинуваченого, які можуть виступати у якості захисників, допускаються до участі в справі лише з моменту пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів попереднього слідства. Пам’ятайте, підозрюваний має право на побачення із захисником з моменту затримання. Повірте, що краще не ставити на собі експеримент і займатися захистом у кримінальній справі самостійно. Варто доручити цю справу фахівцеві.
    
    Після затримання найважливішою слідчою дією, в якій ви неодноразово братимете участь, є допит.
    
    Про допит в якості підозрюваного має бути складено протокол. Ще раз нагадаємо, що саме перед початком допиту (а не після, як буває на практиці) вам має бути повідомлено, у вчинені якого злочину ви підозрюєтесь, а також роз’яснено ваші права, про які йшлося вище, в тому числі про право відмовитися давати покази. Про це робиться відповідна відмітка в протоколі вашого допиту. Те саме стосується і допиту обвинуваченого.
    
    Існує ще одна слідча дія, у порядку проведення якої треба бодай орієнтуватися – це обшук. Згідно із Конституцією України, громадянам гарантується недоторканість житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому.
    
    <i><b>Стаття 30 Конституції України.</b> Кожному гарантується недоторканість житла.Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду.У невідкладних випадках, пов’язаних з врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.</i>
    
    Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що в певному приміщенні знаходяться особи, яких розшукують, знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети та документи, які мають значення для встановлення істини по справі.
    
    Для обшуку приміщень, в яких не проживають люди, тобто нежилих, достатньо санкції прокурора чи його заступника.
    А от для обшуку житла чи іншого володіння особи необхідна вмотивована постанова судді. Тут порядок такий: слідчій за погодженням з прокурором звертається до суду за місцем провадження слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи і може або дозволити обшук, або відмовити у його проведенні. Іншими словами, непроханих гостей треба обов’язково попросити показати відповідне рішення суду.
    
    Обшук може бути проведений у житлі громадян, які взагалі не проходять по кримінальній справі, достатньо того, що хтось причетний до справи покаже на допиті, нібито у вашому домі знаходяться якісь речі, що можуть зацікавити слідчі органи.
    Без постанови судді обшук можуть провести тільки у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням житла та майна чи з безпосереднім переслідуванням, і тільки у тих осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді.
    
    Обшук провадиться в присутності двох понятих і обшукуваного, а якщо його немає вдома, то запрошуються сторонні особи у наступній послідовності: повнолітній член родини, представник житлово-експлуатаційної організації, представник місцевої Ради народних депутатів. Наголошуємо, що присутність цих осіб – обов’язкова, і якщо обшук відбувається без них – це грубе порушення ваших прав, яке ви можете негайно оскаржувати у суді.
    
    Обшук в приміщеннях підприємств, установ і організацій провадиться в присутності їх представників.
    Обшукуваним, понятим і відповідним представникам повинно бути роз'яснено їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій. Ці заяви підлягають занесенню до протоколу.
    
    Обшук особи та вилучення у неї предметів і документів проводиться фактично так само, як і обшук житла, тобто тільки на підставі рішення суду. Але і тут також є особливі випадки, коли вас можуть обшукати без постанови суду. Це може трапитися тільки з підозрюваними та обвинуваченими. Така ситуація, як правило, настільки “неординарна”, що її ні з чим не сплутаєш, і саме такі випадки часто показують у телевізійних кримінальних сюжетах, наприклад, про затримання небезпечних озброєних злочинців.
    
    Буде не зайвим розповісти також про ваші права щодо таємниці листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції, основні принципи яких закріплено у Конституції України.
    
    <i><b>Стаття 31 Конституції України.</b> Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способами одержати інформацію неможливо</i>.
    
    До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, відносяться листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо. Звичайно, для накладання арешту на цю кореспонденцію потрібні підстави, і вони мають бути навіть більш вагомими, ніж для проведення обшуку. Слідчий, який ініціює арешт кореспонденції, має довести його необхідність не просто у суді, а в суді апеляційному, котрий у судовій ієрархії стоїть вище, аніж місцевий.
    
    Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігання злочину може бути застосований ще до порушення кримінальної справи.
    
    Об’єктом прослуховування може стати не тільки підозрюваний, а й особа, яка з ним спілкується, тут, як кажуть, не прослухаєш – не зрозумієш, що об’єднує двох абонентів: ніжна любов чи планування злочину.
    
    Постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона є обов'язковою для виконання, і вже він знімає інформацію з каналів зв'язку і протягом доби повідомляє про це слідчого.
    
    Термін арешту кореспонденції або зняття інформації з каналів зв'язку визначається слідчим, але в будь якому випадку не може бути довшим, ніж триває кримінальна справа.

• 2001.12.17 | НеДохтор

  3. Оскаржуємо неправомірні рішення або дії (бездіяльність)...

  Повна назва розділу:
  
  3. Оскаржуємо неправомірні рішення або дії (бездіяльність) органів державного управління та посадових осіб, що утискають права громадян та здійснюємо судовий захист ваших прав
  
  (-)
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2001.12.17 | НеДохтор

    3.1. Вимоги до оформлення звернення

    © Інститут "Республіка", 2001
    
    <b>3.1.Вимоги до оформлення звернення</b>
    
    Кожен громадянин з приводу реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав та законних інтересів може звернутися до відповідного органу зі зверненням чи скаргою про їх порушення.
    
    Головним нормативним актом, який регулює правовідносини в цій сфері, є Закон України “Про звернення громадян”, тому радимо Вам знати хоча б його найважливіші положення.
    
    Згідно з положеннями цього Закону звернення громадян можуть бути оформленні у вигляді:
    - пропозицій (зауважень);
    - заяви (клопотання);
    - скарги.
    
    Форма звернень може бути як письмова, так і усна.
    
    Пропозиція (зауваження) – це звернення громадян, де висловлювалась подяка, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
    
    Заява (клопотання) – це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, народних депутатів України, місцевих рад, посадових осіб, а також висловлювання думки щодо поліпшення їх діяльності.
    
    Клопотання – це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
    
    Скарга – це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.
    
    Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об’єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
    
    <i>У зверненні має бути зазначено:</i>
    
    - прізвище, ім’я, по-батькові;
    
    - місце проживання громадянина;
    
    - викладено суть порушеного питання;
    
    - зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
    
    Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу. Але такі повноваження треба оформити як письмове доручення.
    
    Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).
    
    Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.
    
    Часто громадянам видається, що звернення у якийсь державний орган з пропозиціями, а тим більше зі скаргами, це звернення в нікуди, адже відповіді можна і не отримати. Надихати вас має чітка норма закону: звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше 1 місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно і аж ніяк не пізніше 15 днів від дня отримання.
    
    Якщо в місячний термін вирішити питання, порушені у зверненні, неможливо, то керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлює необхідний термін для його розгляду, про що обов’язково повідомляє особу, що подала звернення.
    
    Звертаємо Вашу увагу на те, що загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів. Тобто це – максимальний термін “мовчання” у відповідь. На 46-ий день можете продовжити епістолярну творчість, але вже у вигляді скарг на ігнорування вашого звернення.
    
    Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості такого органу, або – у разі незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням – безпосередньо до суду.
    
    Скарга в інтересах громадянина за його дорученням може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність.
    
    
    
    <i>Права громадянина при розгляді заяви чи скарги</i>
    
    Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою має право:
    
    - особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
    
    - знайомитися з матеріалами перевірки;
    
    - подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
    
    - бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
    
    - користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
    
    - одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
    
    - висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
    
    - вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
    
    
    <i>Ті, хто розглядає звернення громадян зобов’язані:</i>
    
    - об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
    
    - на прохання громадянина – запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
    
    - відміняти або замінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів для припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
    
    - забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв’язку з заявою чи скаргою рішень;
    
    - письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги, про суть прийнятого рішення;
    
    - вживати заходів щодо відшкодування у встановленому порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті утисків його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об’єднання громадян за місцем проживання громадянина;
    
    - у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою, роз’яснити порядок оскарження такого рішення;
    
    - не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
    
    - особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів щодо усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
    
    Нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснює прокуратура. Тому якщо ви бачите порушення ваших прав, подавайте скаргу до прокуратури.
    
    До речі, скарги розглядаються безоплатно, принаймні це має розрадити вас під час довготривалих бюрократичних процедур.
    
    До того ж громадянину на його вимогу можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями посадовців при розгляді скарги. Але для цього доводиться звертатися до суду. Він і визначить розмір моральних (немайнових) збитків.
    
    Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визначаються анонімними і розгляду не підлягає.

  • 2001.12.17 | НеДохтор

    3.2. Порядок оскарження дій посадових осіб

    © Інститут "Республіка", 2001
    
    <b>3.2. Порядок оскарження дій посадових осіб</b>
    
    Раніше громадянин, протестуючи проти дій посадовця, який порушив його права, мав починати зі скарги до його керівника. Існував так званий “досудовий розгляд справи”, з бюрократичним механізмом, який був настільки громіздким, що сам по собі нейтралізував будь які спроби домогтися справедливості.
    
    З прийняттям нової Конституції України громадяни отримали право одразу звертатися до суду, якщо їхні права порушені.
    
    Громадяни можуть оскаржувати накладені на них адміністративні стягнення, найчастіше це штрафи, позбавлення водійських прав, тощо. Механізм цього розписаний у главі 31 Цивільно-процесуального кодексу України. Тут найголовніше знати терміни на звернення до суду і не пропустити їх: вам дається десять днів після накладання адмінстягнення. Ще одна “приємність”: звертаючись до суду, громадянин звільняється від сплати держмита.
    
    Закон дає громадянину можливість поновити всі свої права і свободи у судовому порядку. Це передбачено главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України.
    
    На цьому варто зупинися окремо, оскільки саме ця можливість не до кінця зрозуміла багатьом громадянам і майже ніколи ними не використовується. А йдеться, власне, про поновлення будь-яких конституційних прав і свобод, які ви вважаєте порушеними. Тобто до суду ви можете звернутися навіть тоді, коли вважаєте, що ваші права і свободи порушено в наслідок рішень, дії або бездіяльності державного органу, юридичної або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій.
    
    До суб'єктів, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду, належать: органи державної виконавчої влади та їх службові особи; органи місцевого самоврядування та їх службові особи; керівники установ, організацій, підприємств і їх об'єднань незалежно від форм власності; керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.
    
    <i>До рішень, дій або бездіяльності суб'єктів оскарження належать колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв'язку з якими громадянин вважає, що:</i>
    
    - порушено або порушуються його права чи свободи;
    
    - створено або створюються перепони для реалізації ним своїх конституційних прав чи свобод або що вжиті заходи щодо реалізації його прав є недостатніми;
    
    - покладено на нього обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом;
    
    - його притягнено до відповідальності, яку не передбачено законом, або до нього застосовано стягнення за відсутністю передбачених законом підстав, або неправомочною службовою особою чи органом.
    
    Суб'єкти оскарження несуть відповідальність за невиконання лише тих обов'язків, які були на них покладено законодавчими або іншими нормативними актами.
    
    Подання скарги до суду зупиняє виконання оскарженого акта. Тобто, якщо ви вбачаєте у підвищенні тарифів на комунальні послуги порушення ваших прав, то до винесення рішення по цій справі судом, власне, підвищення вас не стосується. Щоправда, у разі, якщо таку справу ви програєте, платити доведеться сповна. Так само і у випадку порушення політичних прав та свобод. Якщо рішення міської влади заборонити встановлення наметового містечка опозиції у центрі міста оскаржується вами у суді як таке, що порушує конституційне право на свободу проведення зборів, то ця заборона не діятиме, доки своє слово не скаже суд.
    Скаргу може бути подано в суд у двомісячний термін, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод.
    
    Скарга розглядається у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і службової особи, представника державного органу чи юридичної особи, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються.
    
    Якщо заявник або службова особа не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто з участю їх представників. Неявка в судове засідання з неповажних причин осіб, зазначених у частині першій цієї статті, або їх представників не є перешкодою для розгляду скарги, проте суд може визнати їх явку обов'язковою.
    
    У судовому засіданні можуть брати участь представники громадських організацій і трудових колективів.
    Відмова представника громадської організації чи трудового колективу від скарги, поданої ними за проханням заявника, не є підставою для закриття провадження у справі, якщо заявник вимагає розгляду скарги по суті.
    
    Якщо суд встановить, що особа, рішення чи дія якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі службову особу, до компетенції якої входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника.
    
    За результатами розгляду скарги суд постановляє рішення.
    При встановленні обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державний орган, юридичну чи службову особу задовольнити вимогу заявника і усунути порушення, скасовує покладений на нього обов'язок чи застосовані до нього заходи відповідальності або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
    
    Якщо оскаржувані рішення, дії було вчинено відповідно до закону, в межах повноважень державного органу, юридичної або службової особи і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.
    При задоволенні скарги суд може допустити негайне виконання рішення.
    
    Рішення суду по справі може бути оскаржено.
    
    <i></b>Стаття 248-8 Цивільного процесуального кодексу України</b>
    Розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги
    Витрати, пов'язані з розглядом скарги, включаючи й витрати для надання юридичної допомоги, а також витрати, пов'язані з поїздками, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову у задоволенні його скарги, або на державний орган, юридичну чи службову особу, якщо було постановлено рішення про задоволення скарги заявника.</i>
    
    Тобто витрати на розгляд справи розподіляються у звичайному порядку: при виграші – заявник не платитиме нічого, при програші – платить все.
    
    Рішення суду по скарзі надсилається не пізніше десяти днів після набрання ним законної сили відповідному державному органу, юридичній чи службовій особі для виконання, а також заявнику. Про виконання рішення державний орган, юридична чи службова особа повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний термін з дня одержання рішення суду.
    
    ***
    
    <i>Конституція надає громадянам широкі права і свободи, а закон окреслює можливість їх відновлення. У цій брошурі ми намагалися подати процедури і механізми відстоювання ваших прав. На наш погляд, це той мінімум правових знань, якими має бути “озброєний” активний громадянин суспільства.
    Сподіваємося, що ви не даруватимете владі жодного випадку порушення ваших громадянських прав.</i>

• 2001.12.17 | НеДохтор

  Рецензія

  Передрук із сайту "ЗМІНА"
  http://www.zmi.kiev.ua/article.php3?articleID=1114
  ---------------------------------------------------------------------
  
  <b>ПРАВО НА РЕВОЛЮЦІЮ ВІД ЧЕМЕРИСА</b>
  Рецензія на видання Інституту "Республіка" "МАЮ ПРАВО"
  Віталій Квітка, "ЗМІНА", 2001-11-29 21:01:00
  
  “Кожен має право вільно збирати, зберігати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”. Вочевидь, вихід практичного порадника “Маю право”, видання якого здійснено інститутом “Республіка” за фінансового сприяння фонду “Відродження” є якнайкращою ілюстрацією цієї 34 статті Конституції України.
  
  В якості упорядників правового “порадника”, певної мірою стосовного до роковин подій 15 грудня, виступили культовий політик грудневої Революції—2000 Володимир Чемерис та його команда.
  
  “Втеча від свободи — зрозуміла людська реакція. Це – коли людина заради безпеки, добробуту або спокійного життя відмовляється від своїх прав, від боротьби за свою гідність. Зрештою, коли людина згодна принести свою особистість у жертву своїм потребам. Десять років українці тікали від свободи... але не досягли свободи”, — така не вельми втішна цитата з передмови. Втім, “свобода передбачає, що людина від народження має права: політичні, економічні, соціальні й екологічні (до речі, “Декларація прав людини і громадянина” Великої французької революції серед подібних прав містить і право на повстання), і проголошує, що ці права не можуть бути кимось порушені”. Саме цьому – захисту прав і свобод індивіда, які просто так “не даруються державою, Конституцією чи законами” – й присвячений зміст брошури “Маю право”.
  
  Книжка, базуючись на типових житейських ситуаціях й водночас положеннях і статтях із української Конституції не просто розтлумачує ці права, вона присвячена найтиповішим для української дійсності ситуаціям, у яких українець зіштовхується з представниками влади. А відтак – у яких ймовірно може мати місце порушення свобод громадянина.
  
  У трьох розділах (“Порушення з боку адміністрації вузів”, “Спілкуємося з представниками влади” та “Оскаржуємо неправомірні рішення або дії...”) містить інформація щодо того, які саме права має громадянин у тих чи інших побутових ситуаціях (при затриманні, арешті, в спілкуванні, аспект зловживання недостатньою поінформованістю студентів, при листуванні) та поради, як відстояти свої права, не порушуючи закону. Іншими словами, “той мінімум правових знань, якими має бути “озброєний” активний громадянин суспільства”.
  
  А як же з “пасивним і законослухняним” українським громадянином?
  
  Вочевидь, йому залишається продовжувати й надалі втрачати: і власну гідність, і свої права та державу.
  ----------------