НАМ ПРОПОНУЮТЬ "ВИБІРКОВУ ПАМ'ЯТЬ"?
11/29/2002 | Микола В.
НАМ ПРОПОНУЮТЬ "ВИБІРКОВУ ПАМ'ЯТЬ"?
Минулої п'ятниці у Севастопольській держадміністрації вперше пройшов "круглий стіл", присвячений пам'яті жертв голодомору.
Якби пам'ятні дати передували заходам, їм присвяченим, а не навпаки, чиновникам, що, зазвичай, проводять їх за вказівкою згори, вдалося б уникнути чималих невідповідностей i ляпів. Так вже було нещодавно на святкуванні 510-ї річниці українського козацтва та 60-річчя утворення УПА. Тоді голові севастопольської "Просвіти" Миколі Гуку так і не вдалося запросити хоч би одного з представників місцевої влади на захід, що проходив в Українському культурно-інформаційному центрі. Захворіли, пішли у відпустку, поїхали з міста геть усі чисто. Зате наступного дня, коментуючи захід, на якому ніхто з них не був, місцеве чиновництво дозволило собі публічні висловлювання з пошуками співзвучності у словах: націоналісти-нацисти-фашисти. Мовляв, до чого докотилися, вітаємо вояків УПА. Хто ж знав, що вже через добу буквально вся країна і Президент, не ховаючись, говоритимуть про вояків Повстанської армії. (Бог береженого береже і... чиновника).
Одні історичні дати змінюються іншими, і вже минулого тижня Україна вшановувала пам'ять жертв голодомору.
Сценарій проведення такого "круглого столу", звичайно, не лежав у шухляді з радянських часів, бо тоді ця трагедія надто ретельно замовчувалась. Отже, проводити захід треба було, що називається, з чистого аркуша. Думається, що вказівка була, а як проводити - знали не всі. І тут би нашому чиновнику (у цьому разі управлінню внутрішньої політики місцевої держадміністрації) та звернутися до громадських організацій - "Просвіти" чи "Союзу українок", аби ті віднайшли живих свідків тих страшних часів. У місті, достеменно відомо, такі проживають. Та за принципом, як би чогось непередбаченого не сталося, таких свідків не шукали. Сам же "круглий стіл", присвячений пам'яті жертв голодомору, навіть не був внесений до плану заходів держадміністрації, котрий щопонеділка отримують місцеві ЗМІ. Як результат - відсутність журналістів, відсутність представників широкого кола громадськості. А ще серед запрошених - випадкові люди, котрі у ході обговорення казали таке: "Я вообще не понимаю, зачем мы здесь собрались?"
А ті, хто знали про трагедію, як і про те, для чого зібрались, змушені були вислухати три заплановані доповіді. З першої, що називалась "Историческая оценка голодомора в Украине и дискуссии сегодняшнего дня", присутні довідались, що "... все это происходило во время, когда система коллективного хозяйствования еще не устоялась, не доказала свою эффективность. К тому же эти годы на Украине и в некоторых регионах России были засушливыми. Перед страной Советов... стояла проблема продовольственного голода... Кроме того, привлечение значительного количества населения для ускоренной индустриализации страны требовало решительного перераспределения продовольственных потоков. Как утверждает советолог Стивен Уинкрофт: "Не останавливаясь на... крестьянском своеволии, отсутствии материальных стимулов или влиянии погодных условий, ...причиной голода 1932 года, я считаю, была нехватка рабочей силы в хлеборобном районе".
Американський совєтолог Марк Траугер зацікавив доповідача, аж до цитування, наступним: "...Сталин был вынужден принимать тяжелое решение - спасать пролетариат ценой сельской смертности".
Використані ще автором доповіді цитати Марка Траугера про те, що "...голод был продуктом недостаточного урожая, а не государственной политики...", Джеймса Мейса, що "...сталинская перестройка была политическим феноменом..." та Мойсея Левіна, що "Сталин осуществлял на практике гегелевскую теорию основания государственного общества...", здається, мали на меті дискутувати з наведеними цитатами американського професора Роберта Конквеста та французького дослідника Стефана Куртуа, котрі таки вважають голодомор запланованим геноцидом українського народу. Але самому доповідачеві "наиболее неприятен факт, что вывод о четко определенной национальной принадлежности жертв голодомора подталкивает некоторых "исследователей" не менее четко определиться и с национальностью палачей". І взагалі голодомор, на думку доповідача, має "способствовать консолидации граждан Украины на основе общности исторической судьбы".
Кажуть, що найголовнішою умовою дискусії є чітке уявлення сторін про предмет обговорення. Організатори про таку умову, здається, не здогадувались. Єдиний з них, Сергій Кулик, начальник управління внутрішньої політики, у наступній промові таки мав мужність сказати про штучність створеного голоду, пославшись на родину, що жила того часу на Полтавщині. Там, у селі, ще й досі пам'ятають гіркий присмак калачиків та лободи.
"Стіл" значно "покруглішав" коли заговорили голова севастопольської "Просвіти" Микола Гук, голова "Союзу українок" Богдана Процак та Петро Базів, який очолює Севастопольський осередок партії "Реформи і порядок". М. Гук зачитав звернення севастопольського відділення Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т. Шевченка до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Генерального прокурора України з вимогами проведення низки заходів щодо вшанування пам'яті жертв голодомору.
Тими днями до рідного міста завітав доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв. Як почесний член "Просвіти", він також змiг взяти участь у дискусії. Тож саме його 10-хвилинний виступ і став визначальним на цьому "круглому столі", бо різнобічно і фахово висвітлив обговорювану тему, підкресливши насамкінець промови доцільність таких заходів:
- Що ж стосується нашого зібрання, то якби воно сталося років 20 тому, кожен присутній опинився б у в'язниці на довгі роки за антисовєтську пропаганду. Тобто ця тема була забороненою. Постає питання: якщо там була якась засуха, що спричинила голод, то звідки такий страх обговорювати це питання? Кожен народ особливо боляче сприймає свою біду. Цілком доречно росіяни стверджують, що "своя рубашка ближе к телу". Саме тому вірмени пам'ятають геноцид, що мав місце майже 90 років тому, євреї ніколи не забудуть холокост. Голодомор - це біль українського народу і цей біль буде з ним у віках і назавжди. Чомусь ми маємо пам'ятати Кримську війну, що сталася 150 років тому, щороку відвідуючи бастіони, але забути трагедію українського народу 70-річної давності... Нам що, пропонують вибіркову пам'ять? Якщо пам'ятати, то давайте пам'ятати все...
А наступного дня сам Президент країни закликав народ пам'ятати про жертви голодомору. Але то було наступного дня. А у п'ятницю, 22 листопада, у держадміністрації тихцем, без розголосу, без залучення усіх без винятку ЗМІ провели свій "круглий стіл". Якщо це не ляп, то що?
Лідія Степко, власкор "КС".
м. Севастополь.
Президенту,
Верховній Раді,
Кабінету Міністрів,
Генеральному прокурору України
ЗВЕРНЕННЯ
Севастопольське товариство "Просвіта" ім. Т. Шевченка, вшановуючи пам'ять мільйонів безвинних жертв найбільшої трагедії в світі - голодомору 1932 - 1933 рр. в Україні, здійсненого цілеспрямовано правлячою системою СРСР, компартією та її лідерами, геноциду та етноциду української нації, що карається згідно з міжнародно-правовим законодавством, вимагає:
відкрити кримінальну справу щодо здійснення геноциду українського народу в 1932 - 1933 рр., притягти до кримінальної відповідальності його організаторів та виконавців;
у всіх населених пунктах України, з метою гідного вшанування жертв голодомору, відкрити монументи та пам'ятні знаки жертвам голодомору, а в Києві відкрити Центральний музей жертв голодомору;
останню неділю листопада оголосити Національним днем трауру за жертвами голодомору;
вимагати від Росії, як спадкоємниці СРСР, виплати справедливих компенсацій за людські та моральні втрати України під час голодоморів 1921 - 1922 рр., 1932 -1933 рр., 1946 - 1947 рр.
Голова товариства Микола Гук.
23 листопада 2002 р.
газета "Кримська Світлиця"
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=249
Минулої п'ятниці у Севастопольській держадміністрації вперше пройшов "круглий стіл", присвячений пам'яті жертв голодомору.
Якби пам'ятні дати передували заходам, їм присвяченим, а не навпаки, чиновникам, що, зазвичай, проводять їх за вказівкою згори, вдалося б уникнути чималих невідповідностей i ляпів. Так вже було нещодавно на святкуванні 510-ї річниці українського козацтва та 60-річчя утворення УПА. Тоді голові севастопольської "Просвіти" Миколі Гуку так і не вдалося запросити хоч би одного з представників місцевої влади на захід, що проходив в Українському культурно-інформаційному центрі. Захворіли, пішли у відпустку, поїхали з міста геть усі чисто. Зате наступного дня, коментуючи захід, на якому ніхто з них не був, місцеве чиновництво дозволило собі публічні висловлювання з пошуками співзвучності у словах: націоналісти-нацисти-фашисти. Мовляв, до чого докотилися, вітаємо вояків УПА. Хто ж знав, що вже через добу буквально вся країна і Президент, не ховаючись, говоритимуть про вояків Повстанської армії. (Бог береженого береже і... чиновника).
Одні історичні дати змінюються іншими, і вже минулого тижня Україна вшановувала пам'ять жертв голодомору.
Сценарій проведення такого "круглого столу", звичайно, не лежав у шухляді з радянських часів, бо тоді ця трагедія надто ретельно замовчувалась. Отже, проводити захід треба було, що називається, з чистого аркуша. Думається, що вказівка була, а як проводити - знали не всі. І тут би нашому чиновнику (у цьому разі управлінню внутрішньої політики місцевої держадміністрації) та звернутися до громадських організацій - "Просвіти" чи "Союзу українок", аби ті віднайшли живих свідків тих страшних часів. У місті, достеменно відомо, такі проживають. Та за принципом, як би чогось непередбаченого не сталося, таких свідків не шукали. Сам же "круглий стіл", присвячений пам'яті жертв голодомору, навіть не був внесений до плану заходів держадміністрації, котрий щопонеділка отримують місцеві ЗМІ. Як результат - відсутність журналістів, відсутність представників широкого кола громадськості. А ще серед запрошених - випадкові люди, котрі у ході обговорення казали таке: "Я вообще не понимаю, зачем мы здесь собрались?"
А ті, хто знали про трагедію, як і про те, для чого зібрались, змушені були вислухати три заплановані доповіді. З першої, що називалась "Историческая оценка голодомора в Украине и дискуссии сегодняшнего дня", присутні довідались, що "... все это происходило во время, когда система коллективного хозяйствования еще не устоялась, не доказала свою эффективность. К тому же эти годы на Украине и в некоторых регионах России были засушливыми. Перед страной Советов... стояла проблема продовольственного голода... Кроме того, привлечение значительного количества населения для ускоренной индустриализации страны требовало решительного перераспределения продовольственных потоков. Как утверждает советолог Стивен Уинкрофт: "Не останавливаясь на... крестьянском своеволии, отсутствии материальных стимулов или влиянии погодных условий, ...причиной голода 1932 года, я считаю, была нехватка рабочей силы в хлеборобном районе".
Американський совєтолог Марк Траугер зацікавив доповідача, аж до цитування, наступним: "...Сталин был вынужден принимать тяжелое решение - спасать пролетариат ценой сельской смертности".
Використані ще автором доповіді цитати Марка Траугера про те, що "...голод был продуктом недостаточного урожая, а не государственной политики...", Джеймса Мейса, що "...сталинская перестройка была политическим феноменом..." та Мойсея Левіна, що "Сталин осуществлял на практике гегелевскую теорию основания государственного общества...", здається, мали на меті дискутувати з наведеними цитатами американського професора Роберта Конквеста та французького дослідника Стефана Куртуа, котрі таки вважають голодомор запланованим геноцидом українського народу. Але самому доповідачеві "наиболее неприятен факт, что вывод о четко определенной национальной принадлежности жертв голодомора подталкивает некоторых "исследователей" не менее четко определиться и с национальностью палачей". І взагалі голодомор, на думку доповідача, має "способствовать консолидации граждан Украины на основе общности исторической судьбы".
Кажуть, що найголовнішою умовою дискусії є чітке уявлення сторін про предмет обговорення. Організатори про таку умову, здається, не здогадувались. Єдиний з них, Сергій Кулик, начальник управління внутрішньої політики, у наступній промові таки мав мужність сказати про штучність створеного голоду, пославшись на родину, що жила того часу на Полтавщині. Там, у селі, ще й досі пам'ятають гіркий присмак калачиків та лободи.
"Стіл" значно "покруглішав" коли заговорили голова севастопольської "Просвіти" Микола Гук, голова "Союзу українок" Богдана Процак та Петро Базів, який очолює Севастопольський осередок партії "Реформи і порядок". М. Гук зачитав звернення севастопольського відділення Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т. Шевченка до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Генерального прокурора України з вимогами проведення низки заходів щодо вшанування пам'яті жертв голодомору.
Тими днями до рідного міста завітав доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв. Як почесний член "Просвіти", він також змiг взяти участь у дискусії. Тож саме його 10-хвилинний виступ і став визначальним на цьому "круглому столі", бо різнобічно і фахово висвітлив обговорювану тему, підкресливши насамкінець промови доцільність таких заходів:
- Що ж стосується нашого зібрання, то якби воно сталося років 20 тому, кожен присутній опинився б у в'язниці на довгі роки за антисовєтську пропаганду. Тобто ця тема була забороненою. Постає питання: якщо там була якась засуха, що спричинила голод, то звідки такий страх обговорювати це питання? Кожен народ особливо боляче сприймає свою біду. Цілком доречно росіяни стверджують, що "своя рубашка ближе к телу". Саме тому вірмени пам'ятають геноцид, що мав місце майже 90 років тому, євреї ніколи не забудуть холокост. Голодомор - це біль українського народу і цей біль буде з ним у віках і назавжди. Чомусь ми маємо пам'ятати Кримську війну, що сталася 150 років тому, щороку відвідуючи бастіони, але забути трагедію українського народу 70-річної давності... Нам що, пропонують вибіркову пам'ять? Якщо пам'ятати, то давайте пам'ятати все...
А наступного дня сам Президент країни закликав народ пам'ятати про жертви голодомору. Але то було наступного дня. А у п'ятницю, 22 листопада, у держадміністрації тихцем, без розголосу, без залучення усіх без винятку ЗМІ провели свій "круглий стіл". Якщо це не ляп, то що?
Лідія Степко, власкор "КС".
м. Севастополь.
Президенту,
Верховній Раді,
Кабінету Міністрів,
Генеральному прокурору України
ЗВЕРНЕННЯ
Севастопольське товариство "Просвіта" ім. Т. Шевченка, вшановуючи пам'ять мільйонів безвинних жертв найбільшої трагедії в світі - голодомору 1932 - 1933 рр. в Україні, здійсненого цілеспрямовано правлячою системою СРСР, компартією та її лідерами, геноциду та етноциду української нації, що карається згідно з міжнародно-правовим законодавством, вимагає:
відкрити кримінальну справу щодо здійснення геноциду українського народу в 1932 - 1933 рр., притягти до кримінальної відповідальності його організаторів та виконавців;
у всіх населених пунктах України, з метою гідного вшанування жертв голодомору, відкрити монументи та пам'ятні знаки жертвам голодомору, а в Києві відкрити Центральний музей жертв голодомору;
останню неділю листопада оголосити Національним днем трауру за жертвами голодомору;
вимагати від Росії, як спадкоємниці СРСР, виплати справедливих компенсацій за людські та моральні втрати України під час голодоморів 1921 - 1922 рр., 1932 -1933 рр., 1946 - 1947 рр.
Голова товариства Микола Гук.
23 листопада 2002 р.
газета "Кримська Світлиця"
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=249
Відповіді
2002.12.04 | Крымские Аспекты
Притула: Хрест у память голодоморів в Україні в Симферополі
http://aspects.crimeastar.net/news.php?action=disp_allУ Симферополі відкрито та освячено хрест - єдиний у Криму меморіальний знак у пам'ять голодоморів в Україні
В неділю в Симферополі пройшла церемонія освячення духовенством Кримської єпархії УПЦ Київського Патріархату жалобного хреста у пам'ять загиблих під час голодомору, організованого в Україні комуністами.
Цей єдиний в Криму пам'ятний знак жертвам голодоморів, що прокотилися Україною у 20-у столітті, освятив Єпископ Кримський і Симферопольський УПЦ Київського Патріархату владика Климент, який разом з духовенством Кримської Єпархії також відслужив панахиду за всіма, хто загинув під час організованого комуністами голоду. Кілька десятків симферопольців, які прийшли на відкриття та освячення хреста, під холодним сильним вітром молилися за вічний спокій невинно убієнних і за те, щоб така трагедія в Україні ніколи не повторилася:
Двометровий хрест, виготовлений і подарований українській громаді відомим кримськотатарським скульптором, мусульманином за віросповіданням Ільмі Аметовим, був встановлений у ніші фасадної стіни Симферопольського кафедрального собору Святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги УПЦ Київського Патріархату.
У церемонії відкриття цього пам'ятного знаку не взяв участі жоден з представників республіканської чи місцевої влади. Під час проповіді єпископ Климент просив Господа дати нам сили, щоб не допустити тієї ворожнечі, яка була в нашому суспільстві. Схоже, і суспільство, і влада в автономній республіці поки що не готові до примирення і покаяння. Кримські владні структури до того ж хворіють на безпам'ятність. Вони так і не відгукнулися на Указ Президента України про відзначення Всеукраїнського дня пам'яті жертв голодоморів в Україні.
Володимир Притула, RFE/R