Шовіністичне кубло
03/12/2003 | Dan
В. ПРИХОДЬКО, А. СТУДЕЦЬКИЙ
Шовіністичне кубло
Колишній доцент кафедри українознавства Севастопольського військово-морського інституту (СВМІ), підполковник Вадим Приходько згадує...
... Під червоно-кривавими, «зіркастими, молоткастими» знаменами курсанти СВМІ крокують повз вишикуваний командний склад Інституту під час складання присяги на вірність Україні, бо державного блакитно-жовтого прапора на… 10-й рік Незалежності (!) у вищому навчальному закладі не було (!).
Калейдоскоп пам’яті, продовжує В. Приходько, повертає і до тих подій, коли його неодноразово «ласкаво» запрошували контрольні органи в Севастополі і безпідставно звинувачували у дусі ЧК в поширенні ним історико-патріотичної літератури. Йшлося про твори поетів В. Стуса, О. Теліги, Т. Шевченка, сучасні книжки. Ото, дійсно, на «городі бузина, а в Києві дядько». Треба ж до такого було додуматися!
Атмосфера недовір’я та відчуженості дедалі щільніше огортала мене липким простирадлом на кафедрі українознавства, де розмовляють пошепки суржиком лише тоді, коли сторонній входить до кабінету. А як виходив, «щирі» українці продовжували «шпаріть» на «веліком, могучєм». Моя ж мова сприймалася як націоналістична, бо родом я із Західної України.
За розпорядженням тієї ж таки згаданої організації начальник СВМІ контр-адмірал В. Колпаков узяв мою пояснювальну записку і дав зрозуміти, що я в інституті — «біла ворона». Моїй науковій роботі інститутське керівництво перешкоджало, бо темою моєї дисертації була «Національно-визвольна боротьба українського народу проти московського більшовизму 1918—1920 років».
Таке приховано-вороже ставлення призвело до моєї заяви «за власним бажанням» втрати часу й енергії, витрачених на марну наукову роботу.
І ось тепер, споглядаючи своє зацьковане минуле, дедалі більше переконуюся у вкоренілому імперському шовінізмі, який махрово квітне у СВМІ, і його отруйний запах дуже шкодить впровадженню української державності та мови в роботу викладачів та навчання курсантів. Мало того, курсантів, які володіють державною мовою і пропонують викладачам спілкуватися українською, зацьковують на заняттях, примушуючи перескладати той чи інший іспит.
Наслідки, як відомо, завжди спричинені. Тому не дивно, що виховна робота в інституті (начальник — капітан першого рангу А. Данилов) — формально-декларативна, призводить до грубих порушень Дисциплінарного статуту і відрахувань слухачів з інституту. «Плачуть» державні кошти, пущені на вітер безвідповідальності. Зате виховна робота підпорядкована вимогам комуністичної ідеології.
А отут уже «перша чарка п’ється» до Верховної Ради України, яка затвердила комуністичне жупело (орден Червоної Зірки), тоді як перша назва інституту після проголошення Незалежності була без цього ідеологічного і безглуздого — Севастопольський військово-морський інститут. Коротко і ємно!
В інституті панує не лише комуністичний імперський дух, а й атмосфера шапкування, яким керівництво користується для розправи з патріотами України при скороченні штату працівників навчального закладу.
Так, крім розправи з В. Приходьком, черга дійшла і до декількох патріотів, серед яких — і висококваліфікований фахівець з української мови.
Прізвищ їхніх не називаємо, бо шовіністичні щупальці дотягнуться до патріотів і на нових посадах.
Отже, в Севастопольському військово-морському інституті панує відверто комуністична ідеологія.
Чи не час викорчувати протидержавну ідеологію? З цим запитанням звертаємося до відповідних державних органів через «УС».
http://www.ukrslovo.kiev.ua/oun/o31662.html
Шовіністичне кубло
Колишній доцент кафедри українознавства Севастопольського військово-морського інституту (СВМІ), підполковник Вадим Приходько згадує...
... Під червоно-кривавими, «зіркастими, молоткастими» знаменами курсанти СВМІ крокують повз вишикуваний командний склад Інституту під час складання присяги на вірність Україні, бо державного блакитно-жовтого прапора на… 10-й рік Незалежності (!) у вищому навчальному закладі не було (!).
Калейдоскоп пам’яті, продовжує В. Приходько, повертає і до тих подій, коли його неодноразово «ласкаво» запрошували контрольні органи в Севастополі і безпідставно звинувачували у дусі ЧК в поширенні ним історико-патріотичної літератури. Йшлося про твори поетів В. Стуса, О. Теліги, Т. Шевченка, сучасні книжки. Ото, дійсно, на «городі бузина, а в Києві дядько». Треба ж до такого було додуматися!
Атмосфера недовір’я та відчуженості дедалі щільніше огортала мене липким простирадлом на кафедрі українознавства, де розмовляють пошепки суржиком лише тоді, коли сторонній входить до кабінету. А як виходив, «щирі» українці продовжували «шпаріть» на «веліком, могучєм». Моя ж мова сприймалася як націоналістична, бо родом я із Західної України.
За розпорядженням тієї ж таки згаданої організації начальник СВМІ контр-адмірал В. Колпаков узяв мою пояснювальну записку і дав зрозуміти, що я в інституті — «біла ворона». Моїй науковій роботі інститутське керівництво перешкоджало, бо темою моєї дисертації була «Національно-визвольна боротьба українського народу проти московського більшовизму 1918—1920 років».
Таке приховано-вороже ставлення призвело до моєї заяви «за власним бажанням» втрати часу й енергії, витрачених на марну наукову роботу.
І ось тепер, споглядаючи своє зацьковане минуле, дедалі більше переконуюся у вкоренілому імперському шовінізмі, який махрово квітне у СВМІ, і його отруйний запах дуже шкодить впровадженню української державності та мови в роботу викладачів та навчання курсантів. Мало того, курсантів, які володіють державною мовою і пропонують викладачам спілкуватися українською, зацьковують на заняттях, примушуючи перескладати той чи інший іспит.
Наслідки, як відомо, завжди спричинені. Тому не дивно, що виховна робота в інституті (начальник — капітан першого рангу А. Данилов) — формально-декларативна, призводить до грубих порушень Дисциплінарного статуту і відрахувань слухачів з інституту. «Плачуть» державні кошти, пущені на вітер безвідповідальності. Зате виховна робота підпорядкована вимогам комуністичної ідеології.
А отут уже «перша чарка п’ється» до Верховної Ради України, яка затвердила комуністичне жупело (орден Червоної Зірки), тоді як перша назва інституту після проголошення Незалежності була без цього ідеологічного і безглуздого — Севастопольський військово-морський інститут. Коротко і ємно!
В інституті панує не лише комуністичний імперський дух, а й атмосфера шапкування, яким керівництво користується для розправи з патріотами України при скороченні штату працівників навчального закладу.
Так, крім розправи з В. Приходьком, черга дійшла і до декількох патріотів, серед яких — і висококваліфікований фахівець з української мови.
Прізвищ їхніх не називаємо, бо шовіністичні щупальці дотягнуться до патріотів і на нових посадах.
Отже, в Севастопольському військово-морському інституті панує відверто комуністична ідеологія.
Чи не час викорчувати протидержавну ідеологію? З цим запитанням звертаємося до відповідних державних органів через «УС».
http://www.ukrslovo.kiev.ua/oun/o31662.html