РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРОВ У КРИМУ ТА ПОШУК КОМПРОМIСIВ
03/21/2003 | line305b
В дискуссии по поводу Форума Эмиля было замечено, что информированность мнений часто оставляет желать лучшего (http://maidan.org.ua/n/krym/1046546472). Решив немного просвятиться зашел на этот крутой сайт www.cidct.org.ua, на который последнее время по причине забеганности особенно не заходил, признаю со стыдом, и увидел интересную статью, которую наверное многие участники уже прочитали в свое время. На форуме она не появлялась, поэтому решил ее сюда перепостить, с целью собрать возможные комментарии и реакции.
В кратце, статья описывает мнение экспертов о выборах 2002 года в Крыму, различные политические силы, особенности именно этих выборов, особенности крымскотатарского участия, конфигурацию после-выборных политических сил, а также анализирует конфликтогенность, стабильность и взаимоотношения автономии с центром.
Приглашаю к чтению таких же отсталых, как и я. Приглашаю также "участников событий" и сочувствующих скидывать сюда свои мнения, комментарии, вопросы и т.д. Несмотря на всю информационную продвинутость сайта Центра Информации, явного метода форумного обсуждения их статей я не заметил, но можно обсуждать и тут тоже...
http://www.cidct.org.ua/uk/studii/15-16/3.html
Український незалежний центр
політичних досліджень
РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРОВ У КРИМУ В КОНТЕКСТІ ПОШУКУ
МОЖЛИВИХ ПОЛІТИЧНИХ КОМПРОМІСІВ
29 травня 2002 року Український незалежний центр політичних досліджень за сприяння Національного фонду розвитку демократії (США) здійснив у рамках проекту “Аналітика та інформування для розвитку демократичних інституцій” фокус-групове дослідження на тему “Результати виборів в Криму в контексті пошуку можливих політичних компромісів”.
Основна мета дослідження – проаналізувати особливості перебігу виборчої кампанії 2002 року на півострові, оцінити результати виборів до Верховної Ради Криму та окреслити перспективи існування в ній більшості в контексті взаємин Ради міністрів і представницького органу автономії, визначити можливості реформування виборчої системи в Криму.
Дослідження здійснювалося за допомогою методів глибинного колективного інтерв’ю (метод фокус-груп) та експертних оцінок. Для участі в дослідженні методом “снігової кулі” була сформована група з 8 учасників, які є представниками влади, незалежних аналітичних організацій, Верховної Ради України, засобів масової інформації тощо. Це дало можливість комплексно та різнопланово розглянути низку проблем, винесених на обговорення.
Список експертів:
Беліцер Наталія Володимирівна, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика
Білуха Юрій Микитович, незалежний експерт
Котигоренко Віктор Олександрович, кандидат історичних наук,
вчений секретар Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
Майборода Олександр Микитович, доктор історичних наук,
завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних
досліджень НАН України
Москалець Олександр Павлович, Фонд “Стратегія–1”
Притула Володимир Євгенович, керівник Кримського центру незалежних політичних дослідників і журналістів
Тищенко Юлія Анатоліївна, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень
Чубаров Рефат Абдурахманович, народний депутат України, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу
В результаті дослідження було отримано широкий комплексний матеріал, який містить загальні оцінки поточної політичної ситуації в Криму, аналіз вірогідних перспектив конструктивної співпраці ВР АРК і РМ АРК, оцінки нинішнього становища кримськотатарського народу в контексті розв’язання проблеми представництва кримських татар в органах влади різного рівня після виборів 2002 року, а також відображає можливі підходи до зміни системи виборів у Криму.
Отриманий матеріал є якісним і постановочним, а отже, може застосовуватися для здійснення подальших кількісних досліджень, а також наукового аналізу даної проблеми.
Результати дослідження можуть бути цікавими для законодавців, політиків, громадських організацій, науковців, журналістів і широкого загалу.
Узагальнені результати дискусії
Учасники дискусії визначили основні особливості перебігу виборчої кампанії 2002 року в Криму, специфіка якої дещо відрізняється від загальних характеристик виборчої кампанії в інших регіонах України.
Як відзначалось у ході обговорення, одна з основних особливостей нинішньої кримської виборчої кампанії -- це ситуативне об’єднання вельми різноманітних політичних команд проти однієї політичної сили, а саме проти кримської філії Комуністичної партії України й у першу чергу проти її лідера Леоніда Грача. Як відомо, на загальнонаціональному рівні об’єднання широких політичних сил саме проти КПУ, як і спроб вироблення подібної спільної стратегії та тактики, не спостерігалося. Така тенденція не була помічена й під час попередньої виборчої кампанії 1998 року.
Експерти вказували, що на тлі виборчого блоку Леоніда Грача блок “За Єдину Україну!” виглядав як демократична та прогресивна сила. З огляду на це демократично налаштовані мешканці Криму цілком щиро голосували за блок “партій влади”. В інших регіонах України подібних речей не траплялося.
Нинішнє протистояння призвело до відчутного послаблення позицій кримських комуністів у представницькому органі автономії. Якщо у Верховній Раді Криму попереднього скликання фракція комуністів налічувала 40 депутатів, то за результатами виборів 2002 року вона спромоглася залучити лише 22-х. Ці дані наочно демонструють послаблення впливу кримської філії КПУ на представницький орган влади автономії. За таких обставин слід нагадати, що за результатами виборів у багатомандатному окрузі в Криму за Комуністичну партію України було віддано 33,91% голосів виборців. Порівняно зі здобутками виборчого 1998 року КПУ втратила не так уже й багато – адже тоді за неї проголосувало 39,34% кримчан. Ці втрати можуть вказувати на те, що в перспективі кримські політики лівого спрямування задля відвоювання попередніх позицій будуть, скоріш за все, переорієнтовуватися в своїй стратегії і тактиці. Проте поступове зменшення ваги КПУ спостерігається водночас і в інших регіонах. Його можна пояснювати не тільки політичними причинами, але й таким фактором, як природна зміна поколінь, а отже, зміна електорату: адже представники молодших поколінь значно рідше голосують за комуністів, аніж їхні батьки й діди.
Ще одна особливість кримських виборів полягає в тому, що тут окреслилося специфічне розпорошення такого українського виборчого феномена, як “адміністративний ресурс” (втручання органів влади різного рівня у перебіг виборчої кампанії шляхом надання різноманітних ресурсів та привілеїв тій чи іншій політичній силі), а відтак використання його різними політичними командами. На думку експертів, різноманітними сегментами адміністративного ресурсу володіли як Комуністична партія, так і блок партій “За Єдину Україну!” та партія СДПУ(о), яка в рамках кримських виборів мала з місцевою філією КПУ певні тактичні домовленості. В інших регіонах України такої сильної конкуренції навколо “адмінресурсу” і напруженої боротьби за оволодіння ним загалом не виникало.
На думку декого з експертів, виборчі змагання відбувалися в основному між місцевими політичними силами і вкоріненими в АРК бізнес-елітами, оскільки політико-економічні групи всеукраїнського рівня серйозних інтересів у Криму не мали (принаймні, це не проявилось під час виборчої кампанії 2002 року).
Погляди експертів розійшлися при оцінці рівня і параметрів участі в виборчій кампанії 2002 року судових органів та прокуратури. Зокрема, дехто з експертів вказував на тенденцію до своєрідного самоусунення судових органів від виборчого процесу шляхом відмови від реагування навіть на грубі порушення виборчого законодавства. Ця тенденція пояснювалася поточною політичною кон’юнктурою і конкуренцією. Усунення судових органів від реагування на порушення можна потрактувати і як небажання опосередковано посилювати позиції окремих політико-економічних команд. З точки зору права, бездіяльність судових органів та прокуратури у разі фіксації порушень само по собі є порушенням закону. Але це мало певний сенс із точки зору збереження хисткої політичної рівноваги в Криму. Ймовірно, саме тому надто гострих публічних конфліктів у боротьбі кримських економіко-політичних груп не спостерігалося. З огляду на це експерти вказували, що спекуляція суспільними настроями у зв’язку з тими або іншими рішеннями суду була мінімальною.
Водночас, інша група експертів не поділяє цієї думки, дотримуючись діаметрально протилежних поглядів. Під час засідання наголошувалося , що судові органи не самоусунулися від виборчої кампанії 2002 року, але, навпаки, були потужно в ній задіяні. Зокрема, як приклад цього називалася “справа Леоніда Грача”. Разом із тим задіяність судової гілки влади у виборчій кампанії продемонструвала, що вона перебуває в цілковитій залежності від політичної ситуації і політичної кон’юнктури, від політичних і владних структур. На користь того, що судова система була задіяна під час нинішньої виборчої кампанії на повну потужність, свідчить надзвичайна кількість спірних судових рішень. Статистика свідчить, що на 96 обраних депутатів до ВР АРК зі ста було подано 200 судових позовів. Водночас, випадки самоусунення органів прокуратури від розгляду порушень окремими суб’єктами виборів норм законодавства в ході виборчої кампанії можна пояснювати їх заангажованістю, і зокрема, наявністю Генерального прокурора України М. Потебенька в виборчому списку Комуністичної партії України.
Слід зауважити, що ці різноспрямовані погляди відносно ролі судової системи в аспекті впливу на перебіг виборчої кампанії об’єднує теза про орієнтацію на наявну під час виборів у Криму політичну кон’юнктуру. Наочно продемонструвала “дієву бездіяльність судової гілки влади” виборча справа Л. Грача. Судова інстанція зняла його з реєстрації, проте його прізвище було залишене у виборчих бюлетенях.
Ще однією особливістю виборчої кампанії у АРК, на думку експертів, стала відмова від розігрування антикримськотатарської карти, як це робилося в Криму традиційно. Це було зумовлено, насамперед, нагальною необхідністю об’єднання політичних сил проти Леоніда Грача. Адже деякі з тих політичних сил, які потенційно могли б її розіграти, мусили працювати пліч-о-пліч з іншими проти кримських комуністів, а отже, їм довелося відмовитися від використання цієї технології. Незастосування її може пояснюватися також і тим, що певна кількість як матеріальних, так і часових ресурсів була спрямована проти прямих конкурентів, а через це бажання використати антикримськотатарські настрої було технологічно важко реалізувати. Щоправда, апеляції до відповідних суспільних настроїв під час виборчої кампанії 2002 року були, проте вони не ставали таким масовим знаряддям виборчої боротьби і не набували таких агресивних форм, як це було під час попередньої виборчої кампанії.
Можна відзначити, що попередні виборчі кампанії в Криму завжди супроводжувалися постійними конфліктами і, понад те, існувала постійна тенденція до зростання конфліктного потенціалу на півострові. Чітко спрацьовував стереотип стосовно того, що головним чинником етнополітичного конфлікту в Криму, зокрема, в передвиборний період, є кримськотатарська спільнота. Цей штучно створений і настійно насаджуваний окремими політичними силами, які брали безпосередню участь у попередніх перегонах, стереотип, активно експлуатувався в автономії як лівими, так і шовіністичними силами. У зв’язку із цим слід зазначити, що під час нинішніх виборів кримські татари не провели жодної масової акції протесту, незважаючи на все своє незадоволення, зумовлене неухваленням сприятливого для них варіанту закону про вибори, який би гарантував цьому народові представництво у ВР АРК. Такий загальний перебіг подій спричинив до того, що конфліктний потенціал Криму та його джерела були піддані переоцінці. Зокрема, з’явилася низка публікацій вітчизняних та закордонних дослідників, у яких стверджується, що прогноз щодо можливості виникнення конфлікту в Криму, в тому числі за сценарієм Косово, виходить персонально від Грача і його команди. Натомість вибори 2002 року довели, що тут наявна тенденція до поступового зменшення впливу на електорат загалом як радикальних лівих, так і радикальних проросійських шовіністичних течій, і водночас спростували тези, які вони проголошують.
На виборах 1998 року кримські татари не отримали жодного місця у Верховній Раді автономії за винятком п. Лентуна Безазієва, який обирався за підтримки КПУ: фактично головною підставою його обрання стала причетність до Комуністичної партії.
У виборчій кампанії 2002 року кримськотатарським політичним силам вдалося об’єднатися, що в підсумку дозволило їм презентувати виборцям півострова широку програму дій, де пропонувалися шляхи розв’язання питань, які хвилюють однаково як виборців-кримських татар, так і представників інших етносів Криму. Подібна тенденція характерна для різноманітних політичних сил, включаючи кримськотатарські, які в нинішніх виборчих перегонах намагалися виходити до виборців з широким комплексом питань, що знаходили цілковите розуміння в різних верств населення.
Відтак, останні вибори продемонстрували, що навіть незважаючи на несприятливе законодавство, де відсутні виборчі гарантії для кримських татар, кримськотатарська політична еліта на противагу виборам 1998 року зуміла показати значно кращий результат:депутатів ВР АРК зі ста, 9 депутатів місцевих рад з 6614. Здобуті результати виявилися навіть вищими за загальну частку кримських татар у складі населенні Криму. Якщо на минулих виборах в місцеві органи влади різного рівня загалом було обрано 10,1% кримських татар, то під час нинішніх відсоток обраних становить понад 15%.
Можна відмітити, що електоральні та політичні сили головну увагу приділяли передовсім перебігу місцевих виборів в АРК. Вибори всеукраїнського масштабу мали для мешканців Криму і місцевих економіко-політичних еліт, укорінених на теренах півострова, другорядне значення.
Однією з особливостей виборчої кампанії в Криму, яка, втім, була загалом притаманна виборчим перегонам в Україні, стало найактивніше використання PR-технологій, в тому числі значної частки брудних.
Експерти відзначили також наявність сильного російського фактора впливу. Російський капітал активно фінансував виборчі кампанії окремих кандидатів у депутати Верховної Ради Криму і був широко задіяний під час виборів мерів.
Експерти визначили причини виникнення в минулому конфліктів між ВР АРК і Радою міністрів Криму, окреслили перспективи становлення “більшості” та її співпраці з урядом Криму.
Експерти визначили комплекс законодавчих, політичних та економічних складових конфлікту між Радою міністрів Криму і представницьким органом автономії, який за десятиліття набув для АРК традиційного характеру та змісту.
Експерти відзначили законодавчі моменти, які уможливлювали конфлікти на осі ВР АРК – Рада Міністрів Криму. Крім політичних чинників, підвалини конфлікту мають і законодавчу основу, яку було закладено в Конституції АРК, ухваленій 1999 року. В кримській Конституції недостатньо чітко визначено розподіл повноважень між різними гілками кримської влади. Підкреслювалось також, що не завжди достатньо чітко і продумано виписані норми щодо розділення повноважень між кримською і центральною владою.
Це призводило до того, що Конституція Криму об’єктивно надавала заширокі повноваження голові ВР АРК, а відтак створювала можливість невиправданого втручання у роботу уряду. Через це Верховна Рада Криму та її керівник виконували не властиві їм функції. За словами експертів, Леонід Грач намагався передусім перебрати на себе всі важелі управління, а також кадрові питання. У цьому контексті роль, яку виконував Леонід Грач, загалом зіставна з роллю першого секретаря обкому КПРС у відношенні до голови облвиконкому за радянських часів.
Отже, і тепер законодавча невизначеність потенційно залишається одним із чинників можливих внутрішньополітичних конфліктів у Криму.
Можна помітити, що в нинішній період відходу Л. Грача з публічної арени кримської політики досить помітно знизилась і вага особистісного фактора у появі нових потенційно конфліктних конфігурацій політичних сил та створенні конфліктних ситуацій. Експерти зазначили, що конфліктні потенціали таких політиків, як Борис Дейч (голова ВР АРК) та Сергій Куніцин (голова Ради міністрів АРК) невеликі. Разом із тим потреба в позиціонуванні політичних сил, які вони представляють у кримському регіоні, потенційно може спричиняти виникнення неконсенсусних, конфліктних ситуацій.
Експерти підкреслили, що впродовж останніх років простежувався прямий взаємозв’язок між політичними процесами в центрі й у регіонах, а особливо в Криму.
Сьогодні кримські партії чи кримські філії загальноукраїнських партій за всієї своєї самостійності чи опосередкованої тотожності з партіями в центрі є рушіями розвитку в Криму тих чи інших подій, підґрунтя яких закладається саме в офіційному Києві. В той же час кримські філії загальноукраїнських політичних партій можуть демонструвати дещо іншу стратегію політичного співіснування з колегами по політичному класу. Зокрема, під час виборів склалася ситуація, коли кримські представники загальноукраїнських партій змогли об’єднатися, попри розходження їхніх центральних органів. Наприклад, “Блок Куні цина” об’єднав “Трудову Україну”, Партію регіонів, НДП, Аграрну партію і кримських татар, яких можна вважати надблизькими до блоку “Наша Україна”. Іншим прикладом знаходження специфічних внутрішньокримських консенсусів може слугувати наявність представників КПУ в уряді Криму. Але така тенденція не є свідченням того, що ця ситуація є однозначною і стабільною. Якщо надалі відбудеться стрімка актуалізація розбіжностей між політичними партіями в центрі, цей процес об’єктивно може бути перенесений на ситуацію в Криму. Сьогодні потенційним поштовхом до виникнення дестабілізуючих тенденцій в автономії може стати нещодавній розпад мегафракції “Єдина Україна” в українському парламенті.
Для визначення оцінки перспектив співпраці Верховної Ради і уряду Криму були наведені такі факти. У ході голосування за постанову про розподіл комітетів Верховної Ради і персональний склад уряду проголосували позитивно 94 з 95 депутатів, які брали в цьому участь. Вперше в кримському парламенті була досягнута така одностайність у вирішенні головних питань. Але чи стоїть за цим рішенням довгострокова стабільність? Скоріше “ні”, ніж “так”, вважають експерти. У ВР АРК фракція комуністів складається з 22 депутатів, тоді як фракція “Стабільність”, що є фактично фракцією блоку Куніцина, має 61 голос. Проте якщо проаналізувати склад останньої фракції, то можна помітити, що більшу половину її становлять незалежні депутати. Отже, політична структуризація в Криму ще не відбулася, її рівень є значно нижчим, ніж у парламенті України. В нинішньому складі ВР АРК 47 депутатів є представниками різних партій, а 49 -- незалежними. За цього існує велика кількість доволі дрібних партійних груп: КПУ має 15 депутатів, Аграрна партія – 11, НДП – 8, СДПУ(о) – 3, Партія регіонів – 3, партія “За Єдину Русь” - 2, Селянська партія України, Партія промисловців і підприємців України, “Російсько-український союз”, “Трудова Україна”, “Демократичний союз” – по одному. За відсутності структурованості кримського парламенту говорити про стратегічну стійкість відносин Верховної Ради Криму і Ради міністрів Криму передчасно. Симптоматично, що на пост голови новообраної Верховної Ради АРК напередодні першої сесії різними політичними силами автономії називались до 15 претендентів, на посаду прем’єр-міністра – 25. Це вказує на потенційну наявність у структурах влади сил, які за певних умов здатні зробити чергове перегрупування. Поштовхом до цього можуть стати невиконання зобов’язань у політико-економічній площині. Водночас, слід ураховувати й досвід діяльності Верховної Ради Криму минулого скликання, коли голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин зумів протриматися на своєму посту три з половиною роки, що вказує на потенційну здатність цього політика до компромісів.
Разом із тим експерти зазначили, що одним із гіпотетичних дестабілізуючих факторів внутрішньопарламентської ситуації у ВР АРК може виступити близька до пана Сенченка група бізнесменів і політиків, яка не отримала жодного місця в кримському парламенті і кримському уряді. Адже ця політична сила має в Криму достатньо вагомі фінансові, інтелектуальні і мас-медійні ресурси.
Було підкреслено, що кримськотатарська група політиків досить серйозно інтегрована у фракцію “Стабільність” і навряд чи стане фактором дестабілізації політичної ситуації в АРК.
Більшість конфліктів будуть визначені економічними факторами, пов’язаними, насамперед з розподілом і перерозподілом власності. На жаль, в нашій економічній системі не забезпечені достатнім чином права власності, а відтак власник не має чітких гарантій відносно того, що його не буде незаконно позбавлено його власності. Перерозподіл власності здійснюється за допомогою силових структур, податкової інспекції, слідчих органів, які підпорядковані уряду. Отже, тут окреслюється постійне конфліктне поле. Багато залежатиме від того, якою мірою нинішня влада зобов’язана розплатитися за результати цих виборів і в чиїх інтересах вона має здійснити перерозподіл власності.
Аналізуючи проблеми умовного трикутника Верховна Рада Криму – Рада міністрів Криму – центр, експерти висловили думку, що офіційний Київ часто демонстрував специфічну позицію, відсторонену від політичних процесів в автономії. Фактично політичні ставки офіційного Києва було зроблено на сили, які, згідно з міркуваннями окремих політиків у “центрі”, теоретично були спроможні забезпечити відносну (хоча б тимчасову) стабільність ситуації в Криму та стосунків автономії з офіційним Києвом. Зрозуміло, що така непослідовна позиція центру є хибною. Київ фактично віддавав розв’язання багатьох економічних і соціальних проблем Криму місцевим політикам, чим невиправдано применшував роль державної влади на півострові. Також було зазначено, що, як показує досвід, цілковито необхідне регулювання із Києва міжетнічних відносин в Криму.
Слід також звернути увагу й на те, що з огляду на ефективність російського фактора у виборчих перегонах 2002 на регіональному рівні (попри політичну поразку Л. Грача під час нинішньої виборчої кампанії) проросійські сили мають певні здобутки, які можуть зреалізуватися в економіко-політичній площині. У зв’язку з цим однією з характерних для сьогоднішнього Криму тенденцій є те, що російські бізнес-кола готують собі солідну політичну базу на рівні місцевого самоврядування для здійснення певних економічних кроків у цьому регіоні.
Отже, існуючий сьогодні політико-правовий механізм реалізації влади в Криму, помножений на економічні та геополітичні чинники, створює реальні передумови для постійного виникнення неконструктивних зіткнень різних політико-економічних груп, які прагнутимуть задовольнити власні інтереси.
Експертні оцінки кримськотатарського питання в контексті кримських виборів
Зазначалося, що однією з головних передумов нинішнього відносного успіху кримських татар на виборах (8 - у місцевих органах самоврядування) є взаємодія двох факторів: по-перше, дієва підтримка Курултаю і системи органів національного самоврядування, по-друге, особистий авторитет кандидата.
Під час обговорення було наведено такі дані: на виборах до Верховної Ради АРК, кримські татари не виставили жодної кандидатури в 38 виборчих округах зі ста, оскільки заздалегідь вважалося, що в цих округах у представників цього народу немає жодних шансів на перемогу (однак у цих округах кримські татари не самоусунулися від виборчого процесу, але підтримали кандидатури інших). У 44 округах кримські татари висунули по одній кандидатурі. В 15 округах (це, як правило, були округи з високими шансами на обрання) було висунуто по 2 кандидатури: зазвичай, один з цих претендентів користувався підтримкою Курултаю, а другий був самовисуванцем. У трьох округах було висунуто по чотири кандидати.
Експерти зауважили, що в кримській виборчій кампанії 2002 року кримськотатарська еліта спрацювала доволі ефективно. Вельми позитивно можна оцінити таке досягнення, як обрання 9 депутатів до органів місцевого самоврядування, тим паче, за наявності законодавства, яке не створює спеціальних механізмів сприяння раніш депортованим народам і національним меншинам, не встановлює законодавчо компенсаційних чинників, цілісно спрямованих на подолання наслідків депортації та сприянню всебічної інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство. Кількість обраних продемонструвала, що навіть у межах чинного законодавства кримські татари можуть забезпечувати реалізацію своїх інтересів – щоправда, тільки на регіональному рівні. Відносний успіх кримських татар під час виборів у місцеві органи самоврядування можна, за словами експертів, почасти пояснити ефективною роботою регіональних меджлісів.
Іншим чинником перемоги називалась увага до регіональних проблем. Зокрема, за словами експертів, кримські татари, які здобули перемогу під час нинішніх виборів, пропонували шляхи усунення спільних місцевих негараздів – як власне кримськотатарського, так і іноетнічного населення. Назагал кримськотатарський сегмент дуже сильний і впливовий у політичному вимірі на кримському півострові. Існує об’єктивна взаємозалежність кримських татар і інших етносів на кримському півострові, коли кримськотатарська та іноетнічні еліти відчувають потребу одна в одній для задоволення своїх власних потреб.
Хоча сьогодні в Криму не існує етнічного конфлікту на політичному рівні, ознаки потенційної конфліктогенної напруги зберігаються на рівні побутовому. Однак кримськотатарська еліта, як правило, схильна до компромісів, до узгодження позицій, до розв’язання проблем без застосування радикальних методів.
Незважаючи на незначний рівень експлуатації тези щодо етнічного протистояння в регіоні під час нинішніх виборів, у майбутньому можливі сценарії накопичення притаманних Криму конфліктних потенціалів. На думку експертів, це залежатиме не тільки від позицій кримських татар, але й від позицій етнічної більшості та сформованих нею органів влади. Адже сьогодні обрані етнічною більшістю населення в Криму органи влади мають яскраво виражене етнічне обличчя.
Водночас представництво кримських татар у Верховній Раді та в органах місцевого самоврядування Криму відкриває можливість для розв’язання політико-правових, соціально-економічних, гуманітарних, питань життєзабезпечення цього етносу – корінного народу. Сьогодні в Криму склалася така ситуація, що показники життєвого рівня кримських татар – забезпечення житлом, працевлаштування, наявність національних закладів освіти і культури, розвиток гуманітарної сфери – вдвічі-втричі нижчі від середніх параметрів по Криму і по Україні. Аналіз динаміки небезпечних захворювань свідчить про те, що кримські татари складають основну “групу ризику” по ряду з них: захворювання периферичної нервової системи перевищують середній показник в автономії у 3 рази, кістково - м’язової системи - у 3 рази, онкологічні захворювання - у 1,5 рази. Ось чому в даній ситуації належне представництво кримських татар в органах виконавчої влади та у виборних органах вкрай необхідне.
В той же час, обрання восьми кримських татар до Верховної Ради Криму, яке багато в чому стало можливим також і завдяки збігу різноманітних чинників, надає нові аргументи противникам законодавчого вирішення гарантованого представництва кримських татар в Верховній Раді и органах місцевого самоврядування кримської автономії. Саме тому експерти акцентують увагу на необхідності регулювання міжетнічних відносин у загальноукраїнському контексті.
Перспектив прийняття нової виборчої системи на виборах до ВР АРК
Проблема представництва кримських татар в органах влади залишається актуальною. Доки рівень забезпечення кримських татар (соціально-економічні показники) не досягне середньостатистичного в Україні, проблема квот та іншого інструментарію, який би гарантував представництво, буде нагальною. Новий виборчий закон повинен ураховувати це і містити гарантії вирішення представницьких проблем кримських татар, як це практикується в інших країнах світу, де певні етнічні групи мають гарантоване представництво.
Експерти зазначили, що існують два протилежні підходи до вирішення кримськотатарської проблеми, в тому числі представництва в органах влади. Перший зводиться до подолання наслідків депортації, тобто, надання певних тимчасових преференцій до тих пір, поки кримські татари не зрівняються по ряду показників життєзабезпечення з усім іншим населенням. Другий підхід полягає в тім, що незалежно від показників соціально-економічного задоволення потреб кримських татар цей етнос відноситься до специфічної категорії меншин, а саме до корінних народів, націй без власної державності. А відтак представникам корінного народу має бути гарантоване право на участь у процесах прийняття політичних рішень. Було сказано, що другий підхід практикується в сучасному світі, зокрема в країнах Центральної і Східної Європи, і ця тенденція посилюється. Гарантоване представництво таких етнічних спільнот в органах влади веде, як правило, до значного зниження конфліктного потенціалу.
Відзначалося, що виключно мажоритарна виборча система містить у собі загрозу етнічного протистояння. Необхідно знайти такі механізми виборчої системи, які б максимально усували етнічні аспекти конкуренції між кандидатами у депутати. Зрозуміло, що потрібна конкуренція, яка ґрунтується на політичних, економічних, ідеологічних засадах, тощо.
Обговорювалась ідея щодо пропорційної виборчої системи в Криму за наявності квот у національних округах. Така система дає можливість структурування політичного життя автономії, знімає етнічну напруженість та законодавчі конфлікти.
Однак, виходячи з думки деяких експертів, надання квот за етнічною ознакою містить у собі і ряд потенційних проблем. Зокрема, може бути актуалізований поділ кандидатів за етнічною ознакою, що може призвести до збільшення конфліктогенного потенціалу в автономії. Водночас ідею введення квот для гарантування представництва кримських татар у ВР АРК складно реалізувати на практиці шляхом виділення національно-територіальних округів. Адже кримські татари проживають в АРК не настільки компактно, щоб можна було безперешкодно “нарізати” національно-територіальні округи і тим самим забезпечити їм необхідну кількість голосів.
Виходячи з статистичних даних, сьогодні рівень освіти серед кримських татар вищий, ніж загалом серед населення Криму. Кримські татари перевершують інше населення півострова не тільки за рівнем середньої, вищої та спеціальної освіти, але й за рівнем професійної кваліфікації. Це говорить про те, що представники цього народу сьогодні мають серйозний потенціал просування по професійних щаблях. Якщо встановити квоти, кримські татари можуть більше втратити, ніж здобути. Тим більше, що сьогодні за рахунок професійної роботи кримськотатарської еліти, Меджлісу, кримські татари досягли серйозних успіхів на місцевому рівні.
Було процитовано міркування Верховного комісара ОБСЄ з питань національних меншин Рольфа Екеуса відносно того, що гарантоване представництво кримських татар в органах влади Автономної Республіки Крим є головним чинником подальшої стратегічної стабільності на півострові. Втім, залишається питання, який саме консенсусний механізм потрібно обрати для забезпечення гарантованого представництва кримських татар у ВР АРК. Ймовірно, варто було скористатися пропозицією Рольфа Екеуса і залучити для пошуку варіантів розв’язання цієї складної юридичної та політичної проблеми досвід зарубіжних країн, відповідні напрацювання найдосвідченіших європейських юристів.
На думку експертів, пропорційна виборча система є оптимальною для України. Проте запровадження пропорційної системи в Криму вимагає додаткового аналізу в частині створення ефективних механізмів реалізації з огляду на потребу в гарантованому представництві кримських татар у Верховній Раді АРК.
В кратце, статья описывает мнение экспертов о выборах 2002 года в Крыму, различные политические силы, особенности именно этих выборов, особенности крымскотатарского участия, конфигурацию после-выборных политических сил, а также анализирует конфликтогенность, стабильность и взаимоотношения автономии с центром.
Приглашаю к чтению таких же отсталых, как и я. Приглашаю также "участников событий" и сочувствующих скидывать сюда свои мнения, комментарии, вопросы и т.д. Несмотря на всю информационную продвинутость сайта Центра Информации, явного метода форумного обсуждения их статей я не заметил, но можно обсуждать и тут тоже...
http://www.cidct.org.ua/uk/studii/15-16/3.html
Український незалежний центр
політичних досліджень
РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРОВ У КРИМУ В КОНТЕКСТІ ПОШУКУ
МОЖЛИВИХ ПОЛІТИЧНИХ КОМПРОМІСІВ
29 травня 2002 року Український незалежний центр політичних досліджень за сприяння Національного фонду розвитку демократії (США) здійснив у рамках проекту “Аналітика та інформування для розвитку демократичних інституцій” фокус-групове дослідження на тему “Результати виборів в Криму в контексті пошуку можливих політичних компромісів”.
Основна мета дослідження – проаналізувати особливості перебігу виборчої кампанії 2002 року на півострові, оцінити результати виборів до Верховної Ради Криму та окреслити перспективи існування в ній більшості в контексті взаємин Ради міністрів і представницького органу автономії, визначити можливості реформування виборчої системи в Криму.
Дослідження здійснювалося за допомогою методів глибинного колективного інтерв’ю (метод фокус-груп) та експертних оцінок. Для участі в дослідженні методом “снігової кулі” була сформована група з 8 учасників, які є представниками влади, незалежних аналітичних організацій, Верховної Ради України, засобів масової інформації тощо. Це дало можливість комплексно та різнопланово розглянути низку проблем, винесених на обговорення.
Список експертів:
Беліцер Наталія Володимирівна, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика
Білуха Юрій Микитович, незалежний експерт
Котигоренко Віктор Олександрович, кандидат історичних наук,
вчений секретар Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
Майборода Олександр Микитович, доктор історичних наук,
завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних
досліджень НАН України
Москалець Олександр Павлович, Фонд “Стратегія–1”
Притула Володимир Євгенович, керівник Кримського центру незалежних політичних дослідників і журналістів
Тищенко Юлія Анатоліївна, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень
Чубаров Рефат Абдурахманович, народний депутат України, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу
В результаті дослідження було отримано широкий комплексний матеріал, який містить загальні оцінки поточної політичної ситуації в Криму, аналіз вірогідних перспектив конструктивної співпраці ВР АРК і РМ АРК, оцінки нинішнього становища кримськотатарського народу в контексті розв’язання проблеми представництва кримських татар в органах влади різного рівня після виборів 2002 року, а також відображає можливі підходи до зміни системи виборів у Криму.
Отриманий матеріал є якісним і постановочним, а отже, може застосовуватися для здійснення подальших кількісних досліджень, а також наукового аналізу даної проблеми.
Результати дослідження можуть бути цікавими для законодавців, політиків, громадських організацій, науковців, журналістів і широкого загалу.
Узагальнені результати дискусії
Учасники дискусії визначили основні особливості перебігу виборчої кампанії 2002 року в Криму, специфіка якої дещо відрізняється від загальних характеристик виборчої кампанії в інших регіонах України.
Як відзначалось у ході обговорення, одна з основних особливостей нинішньої кримської виборчої кампанії -- це ситуативне об’єднання вельми різноманітних політичних команд проти однієї політичної сили, а саме проти кримської філії Комуністичної партії України й у першу чергу проти її лідера Леоніда Грача. Як відомо, на загальнонаціональному рівні об’єднання широких політичних сил саме проти КПУ, як і спроб вироблення подібної спільної стратегії та тактики, не спостерігалося. Така тенденція не була помічена й під час попередньої виборчої кампанії 1998 року.
Експерти вказували, що на тлі виборчого блоку Леоніда Грача блок “За Єдину Україну!” виглядав як демократична та прогресивна сила. З огляду на це демократично налаштовані мешканці Криму цілком щиро голосували за блок “партій влади”. В інших регіонах України подібних речей не траплялося.
Нинішнє протистояння призвело до відчутного послаблення позицій кримських комуністів у представницькому органі автономії. Якщо у Верховній Раді Криму попереднього скликання фракція комуністів налічувала 40 депутатів, то за результатами виборів 2002 року вона спромоглася залучити лише 22-х. Ці дані наочно демонструють послаблення впливу кримської філії КПУ на представницький орган влади автономії. За таких обставин слід нагадати, що за результатами виборів у багатомандатному окрузі в Криму за Комуністичну партію України було віддано 33,91% голосів виборців. Порівняно зі здобутками виборчого 1998 року КПУ втратила не так уже й багато – адже тоді за неї проголосувало 39,34% кримчан. Ці втрати можуть вказувати на те, що в перспективі кримські політики лівого спрямування задля відвоювання попередніх позицій будуть, скоріш за все, переорієнтовуватися в своїй стратегії і тактиці. Проте поступове зменшення ваги КПУ спостерігається водночас і в інших регіонах. Його можна пояснювати не тільки політичними причинами, але й таким фактором, як природна зміна поколінь, а отже, зміна електорату: адже представники молодших поколінь значно рідше голосують за комуністів, аніж їхні батьки й діди.
Ще одна особливість кримських виборів полягає в тому, що тут окреслилося специфічне розпорошення такого українського виборчого феномена, як “адміністративний ресурс” (втручання органів влади різного рівня у перебіг виборчої кампанії шляхом надання різноманітних ресурсів та привілеїв тій чи іншій політичній силі), а відтак використання його різними політичними командами. На думку експертів, різноманітними сегментами адміністративного ресурсу володіли як Комуністична партія, так і блок партій “За Єдину Україну!” та партія СДПУ(о), яка в рамках кримських виборів мала з місцевою філією КПУ певні тактичні домовленості. В інших регіонах України такої сильної конкуренції навколо “адмінресурсу” і напруженої боротьби за оволодіння ним загалом не виникало.
На думку декого з експертів, виборчі змагання відбувалися в основному між місцевими політичними силами і вкоріненими в АРК бізнес-елітами, оскільки політико-економічні групи всеукраїнського рівня серйозних інтересів у Криму не мали (принаймні, це не проявилось під час виборчої кампанії 2002 року).
Погляди експертів розійшлися при оцінці рівня і параметрів участі в виборчій кампанії 2002 року судових органів та прокуратури. Зокрема, дехто з експертів вказував на тенденцію до своєрідного самоусунення судових органів від виборчого процесу шляхом відмови від реагування навіть на грубі порушення виборчого законодавства. Ця тенденція пояснювалася поточною політичною кон’юнктурою і конкуренцією. Усунення судових органів від реагування на порушення можна потрактувати і як небажання опосередковано посилювати позиції окремих політико-економічних команд. З точки зору права, бездіяльність судових органів та прокуратури у разі фіксації порушень само по собі є порушенням закону. Але це мало певний сенс із точки зору збереження хисткої політичної рівноваги в Криму. Ймовірно, саме тому надто гострих публічних конфліктів у боротьбі кримських економіко-політичних груп не спостерігалося. З огляду на це експерти вказували, що спекуляція суспільними настроями у зв’язку з тими або іншими рішеннями суду була мінімальною.
Водночас, інша група експертів не поділяє цієї думки, дотримуючись діаметрально протилежних поглядів. Під час засідання наголошувалося , що судові органи не самоусунулися від виборчої кампанії 2002 року, але, навпаки, були потужно в ній задіяні. Зокрема, як приклад цього називалася “справа Леоніда Грача”. Разом із тим задіяність судової гілки влади у виборчій кампанії продемонструвала, що вона перебуває в цілковитій залежності від політичної ситуації і політичної кон’юнктури, від політичних і владних структур. На користь того, що судова система була задіяна під час нинішньої виборчої кампанії на повну потужність, свідчить надзвичайна кількість спірних судових рішень. Статистика свідчить, що на 96 обраних депутатів до ВР АРК зі ста було подано 200 судових позовів. Водночас, випадки самоусунення органів прокуратури від розгляду порушень окремими суб’єктами виборів норм законодавства в ході виборчої кампанії можна пояснювати їх заангажованістю, і зокрема, наявністю Генерального прокурора України М. Потебенька в виборчому списку Комуністичної партії України.
Слід зауважити, що ці різноспрямовані погляди відносно ролі судової системи в аспекті впливу на перебіг виборчої кампанії об’єднує теза про орієнтацію на наявну під час виборів у Криму політичну кон’юнктуру. Наочно продемонструвала “дієву бездіяльність судової гілки влади” виборча справа Л. Грача. Судова інстанція зняла його з реєстрації, проте його прізвище було залишене у виборчих бюлетенях.
Ще однією особливістю виборчої кампанії у АРК, на думку експертів, стала відмова від розігрування антикримськотатарської карти, як це робилося в Криму традиційно. Це було зумовлено, насамперед, нагальною необхідністю об’єднання політичних сил проти Леоніда Грача. Адже деякі з тих політичних сил, які потенційно могли б її розіграти, мусили працювати пліч-о-пліч з іншими проти кримських комуністів, а отже, їм довелося відмовитися від використання цієї технології. Незастосування її може пояснюватися також і тим, що певна кількість як матеріальних, так і часових ресурсів була спрямована проти прямих конкурентів, а через це бажання використати антикримськотатарські настрої було технологічно важко реалізувати. Щоправда, апеляції до відповідних суспільних настроїв під час виборчої кампанії 2002 року були, проте вони не ставали таким масовим знаряддям виборчої боротьби і не набували таких агресивних форм, як це було під час попередньої виборчої кампанії.
Можна відзначити, що попередні виборчі кампанії в Криму завжди супроводжувалися постійними конфліктами і, понад те, існувала постійна тенденція до зростання конфліктного потенціалу на півострові. Чітко спрацьовував стереотип стосовно того, що головним чинником етнополітичного конфлікту в Криму, зокрема, в передвиборний період, є кримськотатарська спільнота. Цей штучно створений і настійно насаджуваний окремими політичними силами, які брали безпосередню участь у попередніх перегонах, стереотип, активно експлуатувався в автономії як лівими, так і шовіністичними силами. У зв’язку із цим слід зазначити, що під час нинішніх виборів кримські татари не провели жодної масової акції протесту, незважаючи на все своє незадоволення, зумовлене неухваленням сприятливого для них варіанту закону про вибори, який би гарантував цьому народові представництво у ВР АРК. Такий загальний перебіг подій спричинив до того, що конфліктний потенціал Криму та його джерела були піддані переоцінці. Зокрема, з’явилася низка публікацій вітчизняних та закордонних дослідників, у яких стверджується, що прогноз щодо можливості виникнення конфлікту в Криму, в тому числі за сценарієм Косово, виходить персонально від Грача і його команди. Натомість вибори 2002 року довели, що тут наявна тенденція до поступового зменшення впливу на електорат загалом як радикальних лівих, так і радикальних проросійських шовіністичних течій, і водночас спростували тези, які вони проголошують.
На виборах 1998 року кримські татари не отримали жодного місця у Верховній Раді автономії за винятком п. Лентуна Безазієва, який обирався за підтримки КПУ: фактично головною підставою його обрання стала причетність до Комуністичної партії.
У виборчій кампанії 2002 року кримськотатарським політичним силам вдалося об’єднатися, що в підсумку дозволило їм презентувати виборцям півострова широку програму дій, де пропонувалися шляхи розв’язання питань, які хвилюють однаково як виборців-кримських татар, так і представників інших етносів Криму. Подібна тенденція характерна для різноманітних політичних сил, включаючи кримськотатарські, які в нинішніх виборчих перегонах намагалися виходити до виборців з широким комплексом питань, що знаходили цілковите розуміння в різних верств населення.
Відтак, останні вибори продемонстрували, що навіть незважаючи на несприятливе законодавство, де відсутні виборчі гарантії для кримських татар, кримськотатарська політична еліта на противагу виборам 1998 року зуміла показати значно кращий результат:депутатів ВР АРК зі ста, 9 депутатів місцевих рад з 6614. Здобуті результати виявилися навіть вищими за загальну частку кримських татар у складі населенні Криму. Якщо на минулих виборах в місцеві органи влади різного рівня загалом було обрано 10,1% кримських татар, то під час нинішніх відсоток обраних становить понад 15%.
Можна відмітити, що електоральні та політичні сили головну увагу приділяли передовсім перебігу місцевих виборів в АРК. Вибори всеукраїнського масштабу мали для мешканців Криму і місцевих економіко-політичних еліт, укорінених на теренах півострова, другорядне значення.
Однією з особливостей виборчої кампанії в Криму, яка, втім, була загалом притаманна виборчим перегонам в Україні, стало найактивніше використання PR-технологій, в тому числі значної частки брудних.
Експерти відзначили також наявність сильного російського фактора впливу. Російський капітал активно фінансував виборчі кампанії окремих кандидатів у депутати Верховної Ради Криму і був широко задіяний під час виборів мерів.
Експерти визначили причини виникнення в минулому конфліктів між ВР АРК і Радою міністрів Криму, окреслили перспективи становлення “більшості” та її співпраці з урядом Криму.
Експерти визначили комплекс законодавчих, політичних та економічних складових конфлікту між Радою міністрів Криму і представницьким органом автономії, який за десятиліття набув для АРК традиційного характеру та змісту.
Експерти відзначили законодавчі моменти, які уможливлювали конфлікти на осі ВР АРК – Рада Міністрів Криму. Крім політичних чинників, підвалини конфлікту мають і законодавчу основу, яку було закладено в Конституції АРК, ухваленій 1999 року. В кримській Конституції недостатньо чітко визначено розподіл повноважень між різними гілками кримської влади. Підкреслювалось також, що не завжди достатньо чітко і продумано виписані норми щодо розділення повноважень між кримською і центральною владою.
Це призводило до того, що Конституція Криму об’єктивно надавала заширокі повноваження голові ВР АРК, а відтак створювала можливість невиправданого втручання у роботу уряду. Через це Верховна Рада Криму та її керівник виконували не властиві їм функції. За словами експертів, Леонід Грач намагався передусім перебрати на себе всі важелі управління, а також кадрові питання. У цьому контексті роль, яку виконував Леонід Грач, загалом зіставна з роллю першого секретаря обкому КПРС у відношенні до голови облвиконкому за радянських часів.
Отже, і тепер законодавча невизначеність потенційно залишається одним із чинників можливих внутрішньополітичних конфліктів у Криму.
Можна помітити, що в нинішній період відходу Л. Грача з публічної арени кримської політики досить помітно знизилась і вага особистісного фактора у появі нових потенційно конфліктних конфігурацій політичних сил та створенні конфліктних ситуацій. Експерти зазначили, що конфліктні потенціали таких політиків, як Борис Дейч (голова ВР АРК) та Сергій Куніцин (голова Ради міністрів АРК) невеликі. Разом із тим потреба в позиціонуванні політичних сил, які вони представляють у кримському регіоні, потенційно може спричиняти виникнення неконсенсусних, конфліктних ситуацій.
Експерти підкреслили, що впродовж останніх років простежувався прямий взаємозв’язок між політичними процесами в центрі й у регіонах, а особливо в Криму.
Сьогодні кримські партії чи кримські філії загальноукраїнських партій за всієї своєї самостійності чи опосередкованої тотожності з партіями в центрі є рушіями розвитку в Криму тих чи інших подій, підґрунтя яких закладається саме в офіційному Києві. В той же час кримські філії загальноукраїнських політичних партій можуть демонструвати дещо іншу стратегію політичного співіснування з колегами по політичному класу. Зокрема, під час виборів склалася ситуація, коли кримські представники загальноукраїнських партій змогли об’єднатися, попри розходження їхніх центральних органів. Наприклад, “Блок Куні цина” об’єднав “Трудову Україну”, Партію регіонів, НДП, Аграрну партію і кримських татар, яких можна вважати надблизькими до блоку “Наша Україна”. Іншим прикладом знаходження специфічних внутрішньокримських консенсусів може слугувати наявність представників КПУ в уряді Криму. Але така тенденція не є свідченням того, що ця ситуація є однозначною і стабільною. Якщо надалі відбудеться стрімка актуалізація розбіжностей між політичними партіями в центрі, цей процес об’єктивно може бути перенесений на ситуацію в Криму. Сьогодні потенційним поштовхом до виникнення дестабілізуючих тенденцій в автономії може стати нещодавній розпад мегафракції “Єдина Україна” в українському парламенті.
Для визначення оцінки перспектив співпраці Верховної Ради і уряду Криму були наведені такі факти. У ході голосування за постанову про розподіл комітетів Верховної Ради і персональний склад уряду проголосували позитивно 94 з 95 депутатів, які брали в цьому участь. Вперше в кримському парламенті була досягнута така одностайність у вирішенні головних питань. Але чи стоїть за цим рішенням довгострокова стабільність? Скоріше “ні”, ніж “так”, вважають експерти. У ВР АРК фракція комуністів складається з 22 депутатів, тоді як фракція “Стабільність”, що є фактично фракцією блоку Куніцина, має 61 голос. Проте якщо проаналізувати склад останньої фракції, то можна помітити, що більшу половину її становлять незалежні депутати. Отже, політична структуризація в Криму ще не відбулася, її рівень є значно нижчим, ніж у парламенті України. В нинішньому складі ВР АРК 47 депутатів є представниками різних партій, а 49 -- незалежними. За цього існує велика кількість доволі дрібних партійних груп: КПУ має 15 депутатів, Аграрна партія – 11, НДП – 8, СДПУ(о) – 3, Партія регіонів – 3, партія “За Єдину Русь” - 2, Селянська партія України, Партія промисловців і підприємців України, “Російсько-український союз”, “Трудова Україна”, “Демократичний союз” – по одному. За відсутності структурованості кримського парламенту говорити про стратегічну стійкість відносин Верховної Ради Криму і Ради міністрів Криму передчасно. Симптоматично, що на пост голови новообраної Верховної Ради АРК напередодні першої сесії різними політичними силами автономії називались до 15 претендентів, на посаду прем’єр-міністра – 25. Це вказує на потенційну наявність у структурах влади сил, які за певних умов здатні зробити чергове перегрупування. Поштовхом до цього можуть стати невиконання зобов’язань у політико-економічній площині. Водночас, слід ураховувати й досвід діяльності Верховної Ради Криму минулого скликання, коли голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин зумів протриматися на своєму посту три з половиною роки, що вказує на потенційну здатність цього політика до компромісів.
Разом із тим експерти зазначили, що одним із гіпотетичних дестабілізуючих факторів внутрішньопарламентської ситуації у ВР АРК може виступити близька до пана Сенченка група бізнесменів і політиків, яка не отримала жодного місця в кримському парламенті і кримському уряді. Адже ця політична сила має в Криму достатньо вагомі фінансові, інтелектуальні і мас-медійні ресурси.
Було підкреслено, що кримськотатарська група політиків досить серйозно інтегрована у фракцію “Стабільність” і навряд чи стане фактором дестабілізації політичної ситуації в АРК.
Більшість конфліктів будуть визначені економічними факторами, пов’язаними, насамперед з розподілом і перерозподілом власності. На жаль, в нашій економічній системі не забезпечені достатнім чином права власності, а відтак власник не має чітких гарантій відносно того, що його не буде незаконно позбавлено його власності. Перерозподіл власності здійснюється за допомогою силових структур, податкової інспекції, слідчих органів, які підпорядковані уряду. Отже, тут окреслюється постійне конфліктне поле. Багато залежатиме від того, якою мірою нинішня влада зобов’язана розплатитися за результати цих виборів і в чиїх інтересах вона має здійснити перерозподіл власності.
Аналізуючи проблеми умовного трикутника Верховна Рада Криму – Рада міністрів Криму – центр, експерти висловили думку, що офіційний Київ часто демонстрував специфічну позицію, відсторонену від політичних процесів в автономії. Фактично політичні ставки офіційного Києва було зроблено на сили, які, згідно з міркуваннями окремих політиків у “центрі”, теоретично були спроможні забезпечити відносну (хоча б тимчасову) стабільність ситуації в Криму та стосунків автономії з офіційним Києвом. Зрозуміло, що така непослідовна позиція центру є хибною. Київ фактично віддавав розв’язання багатьох економічних і соціальних проблем Криму місцевим політикам, чим невиправдано применшував роль державної влади на півострові. Також було зазначено, що, як показує досвід, цілковито необхідне регулювання із Києва міжетнічних відносин в Криму.
Слід також звернути увагу й на те, що з огляду на ефективність російського фактора у виборчих перегонах 2002 на регіональному рівні (попри політичну поразку Л. Грача під час нинішньої виборчої кампанії) проросійські сили мають певні здобутки, які можуть зреалізуватися в економіко-політичній площині. У зв’язку з цим однією з характерних для сьогоднішнього Криму тенденцій є те, що російські бізнес-кола готують собі солідну політичну базу на рівні місцевого самоврядування для здійснення певних економічних кроків у цьому регіоні.
Отже, існуючий сьогодні політико-правовий механізм реалізації влади в Криму, помножений на економічні та геополітичні чинники, створює реальні передумови для постійного виникнення неконструктивних зіткнень різних політико-економічних груп, які прагнутимуть задовольнити власні інтереси.
Експертні оцінки кримськотатарського питання в контексті кримських виборів
Зазначалося, що однією з головних передумов нинішнього відносного успіху кримських татар на виборах (8 - у місцевих органах самоврядування) є взаємодія двох факторів: по-перше, дієва підтримка Курултаю і системи органів національного самоврядування, по-друге, особистий авторитет кандидата.
Під час обговорення було наведено такі дані: на виборах до Верховної Ради АРК, кримські татари не виставили жодної кандидатури в 38 виборчих округах зі ста, оскільки заздалегідь вважалося, що в цих округах у представників цього народу немає жодних шансів на перемогу (однак у цих округах кримські татари не самоусунулися від виборчого процесу, але підтримали кандидатури інших). У 44 округах кримські татари висунули по одній кандидатурі. В 15 округах (це, як правило, були округи з високими шансами на обрання) було висунуто по 2 кандидатури: зазвичай, один з цих претендентів користувався підтримкою Курултаю, а другий був самовисуванцем. У трьох округах було висунуто по чотири кандидати.
Експерти зауважили, що в кримській виборчій кампанії 2002 року кримськотатарська еліта спрацювала доволі ефективно. Вельми позитивно можна оцінити таке досягнення, як обрання 9 депутатів до органів місцевого самоврядування, тим паче, за наявності законодавства, яке не створює спеціальних механізмів сприяння раніш депортованим народам і національним меншинам, не встановлює законодавчо компенсаційних чинників, цілісно спрямованих на подолання наслідків депортації та сприянню всебічної інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство. Кількість обраних продемонструвала, що навіть у межах чинного законодавства кримські татари можуть забезпечувати реалізацію своїх інтересів – щоправда, тільки на регіональному рівні. Відносний успіх кримських татар під час виборів у місцеві органи самоврядування можна, за словами експертів, почасти пояснити ефективною роботою регіональних меджлісів.
Іншим чинником перемоги називалась увага до регіональних проблем. Зокрема, за словами експертів, кримські татари, які здобули перемогу під час нинішніх виборів, пропонували шляхи усунення спільних місцевих негараздів – як власне кримськотатарського, так і іноетнічного населення. Назагал кримськотатарський сегмент дуже сильний і впливовий у політичному вимірі на кримському півострові. Існує об’єктивна взаємозалежність кримських татар і інших етносів на кримському півострові, коли кримськотатарська та іноетнічні еліти відчувають потребу одна в одній для задоволення своїх власних потреб.
Хоча сьогодні в Криму не існує етнічного конфлікту на політичному рівні, ознаки потенційної конфліктогенної напруги зберігаються на рівні побутовому. Однак кримськотатарська еліта, як правило, схильна до компромісів, до узгодження позицій, до розв’язання проблем без застосування радикальних методів.
Незважаючи на незначний рівень експлуатації тези щодо етнічного протистояння в регіоні під час нинішніх виборів, у майбутньому можливі сценарії накопичення притаманних Криму конфліктних потенціалів. На думку експертів, це залежатиме не тільки від позицій кримських татар, але й від позицій етнічної більшості та сформованих нею органів влади. Адже сьогодні обрані етнічною більшістю населення в Криму органи влади мають яскраво виражене етнічне обличчя.
Водночас представництво кримських татар у Верховній Раді та в органах місцевого самоврядування Криму відкриває можливість для розв’язання політико-правових, соціально-економічних, гуманітарних, питань життєзабезпечення цього етносу – корінного народу. Сьогодні в Криму склалася така ситуація, що показники життєвого рівня кримських татар – забезпечення житлом, працевлаштування, наявність національних закладів освіти і культури, розвиток гуманітарної сфери – вдвічі-втричі нижчі від середніх параметрів по Криму і по Україні. Аналіз динаміки небезпечних захворювань свідчить про те, що кримські татари складають основну “групу ризику” по ряду з них: захворювання периферичної нервової системи перевищують середній показник в автономії у 3 рази, кістково - м’язової системи - у 3 рази, онкологічні захворювання - у 1,5 рази. Ось чому в даній ситуації належне представництво кримських татар в органах виконавчої влади та у виборних органах вкрай необхідне.
В той же час, обрання восьми кримських татар до Верховної Ради Криму, яке багато в чому стало можливим також і завдяки збігу різноманітних чинників, надає нові аргументи противникам законодавчого вирішення гарантованого представництва кримських татар в Верховній Раді и органах місцевого самоврядування кримської автономії. Саме тому експерти акцентують увагу на необхідності регулювання міжетнічних відносин у загальноукраїнському контексті.
Перспектив прийняття нової виборчої системи на виборах до ВР АРК
Проблема представництва кримських татар в органах влади залишається актуальною. Доки рівень забезпечення кримських татар (соціально-економічні показники) не досягне середньостатистичного в Україні, проблема квот та іншого інструментарію, який би гарантував представництво, буде нагальною. Новий виборчий закон повинен ураховувати це і містити гарантії вирішення представницьких проблем кримських татар, як це практикується в інших країнах світу, де певні етнічні групи мають гарантоване представництво.
Експерти зазначили, що існують два протилежні підходи до вирішення кримськотатарської проблеми, в тому числі представництва в органах влади. Перший зводиться до подолання наслідків депортації, тобто, надання певних тимчасових преференцій до тих пір, поки кримські татари не зрівняються по ряду показників життєзабезпечення з усім іншим населенням. Другий підхід полягає в тім, що незалежно від показників соціально-економічного задоволення потреб кримських татар цей етнос відноситься до специфічної категорії меншин, а саме до корінних народів, націй без власної державності. А відтак представникам корінного народу має бути гарантоване право на участь у процесах прийняття політичних рішень. Було сказано, що другий підхід практикується в сучасному світі, зокрема в країнах Центральної і Східної Європи, і ця тенденція посилюється. Гарантоване представництво таких етнічних спільнот в органах влади веде, як правило, до значного зниження конфліктного потенціалу.
Відзначалося, що виключно мажоритарна виборча система містить у собі загрозу етнічного протистояння. Необхідно знайти такі механізми виборчої системи, які б максимально усували етнічні аспекти конкуренції між кандидатами у депутати. Зрозуміло, що потрібна конкуренція, яка ґрунтується на політичних, економічних, ідеологічних засадах, тощо.
Обговорювалась ідея щодо пропорційної виборчої системи в Криму за наявності квот у національних округах. Така система дає можливість структурування політичного життя автономії, знімає етнічну напруженість та законодавчі конфлікти.
Однак, виходячи з думки деяких експертів, надання квот за етнічною ознакою містить у собі і ряд потенційних проблем. Зокрема, може бути актуалізований поділ кандидатів за етнічною ознакою, що може призвести до збільшення конфліктогенного потенціалу в автономії. Водночас ідею введення квот для гарантування представництва кримських татар у ВР АРК складно реалізувати на практиці шляхом виділення національно-територіальних округів. Адже кримські татари проживають в АРК не настільки компактно, щоб можна було безперешкодно “нарізати” національно-територіальні округи і тим самим забезпечити їм необхідну кількість голосів.
Виходячи з статистичних даних, сьогодні рівень освіти серед кримських татар вищий, ніж загалом серед населення Криму. Кримські татари перевершують інше населення півострова не тільки за рівнем середньої, вищої та спеціальної освіти, але й за рівнем професійної кваліфікації. Це говорить про те, що представники цього народу сьогодні мають серйозний потенціал просування по професійних щаблях. Якщо встановити квоти, кримські татари можуть більше втратити, ніж здобути. Тим більше, що сьогодні за рахунок професійної роботи кримськотатарської еліти, Меджлісу, кримські татари досягли серйозних успіхів на місцевому рівні.
Було процитовано міркування Верховного комісара ОБСЄ з питань національних меншин Рольфа Екеуса відносно того, що гарантоване представництво кримських татар в органах влади Автономної Республіки Крим є головним чинником подальшої стратегічної стабільності на півострові. Втім, залишається питання, який саме консенсусний механізм потрібно обрати для забезпечення гарантованого представництва кримських татар у ВР АРК. Ймовірно, варто було скористатися пропозицією Рольфа Екеуса і залучити для пошуку варіантів розв’язання цієї складної юридичної та політичної проблеми досвід зарубіжних країн, відповідні напрацювання найдосвідченіших європейських юристів.
На думку експертів, пропорційна виборча система є оптимальною для України. Проте запровадження пропорційної системи в Криму вимагає додаткового аналізу в частині створення ефективних механізмів реалізації з огляду на потребу в гарантованому представництві кримських татар у Верховній Раді АРК.