Cтаття з газети кримського шовініста Бахарєва
04/02/2003 | Dan
Манией величия страдают ничтожные, а манией преследования - никому не нужные
Меньше всего на свете хотелось бы делать рекламу изданиям, подобным тому, о котором пойдет речь ниже. А любое упоминание о них, особенно в такой тиражной газете, как наша, - это реклама и еще какая.
Совсем не хотелось бы, чтобы данные заметки были восприняты как донос в компетентные органы. Сами от доносов страдали и никому, даже таким, как эти, о которых речь пойдет ниже, ничего подобного не желаем. И потом, демократия вроде бы на дворе, опять же свобода слова, даже для такого "слова" - и то свобода.
Наши читатели, приславшие нам номера этих газет, возмущены до глубины души, оскорблены в лучших своих чувствах и наше молчание по поводу подобных изданий воспринимают даже не как знак согласия, а как предательство. Итак...
Печенье как символ державности
Газета "Дзвiн Севастополя", N3 этого года. Для того чтобы читателю в основных чертах была понятна направленность этого "народного часописа", один материал придется привести полностью. Извините, панове, в переводе, так как наши читатели далеко не все в совершенстве владеют державной мовой.
Открытое письмо ракетчиков
1 дивизиона директору
Винницкой кондитерской фабрики
Многоуважаемый пан директор!
Вы о ракете в броварском доме помните?
А картину Репина о запорожцах, что пишут письмо, не забыли?
Вы не султан, а мы не запорожцы. Но должны вам кое-что объяснить. Эта ракета попала вследствие неправильного наведения. И, к счастью, незаряженной. Наш же старший лейтенант П. проводит учебную наводку по настоящим объектам. Вследствие того, что он ест ваше печенье, он тренируется на здании вашего офиса и к нему прилегающих. Пока что без подключения компьютером учебного поиска или активации.
Мы бы не писали вам, любезный пан директор, это письмо, если бы на пачках вашего печенья большими буквами не было написано "печенье к кофе". И что бы оно могло означать по-здешнему, пан директор? На пачке переводчик для аборигенов спрятал в складках мельчайшими буквами что-то так, что черта с два прочитаешь.
Понимаете, пан директор, Конституция Украины обязывает нас защищать суверенитет нашей страны, а в ней есть прекрасная статья 10. Вы ее, будьте добры, внимательно прочитайте и огласите на фабрике вместе с решением Конституционного суда от 14 декабря 1999 года, чтобы не дразнить старшего лейтенанта П. А то всякое может быть, знаете, а он у нас здесь не один такой.
Примите наилучшие заверения полноценного к вам уважения.
Также просим передать наши самые теплые пожелания вашей прекрасной половине, деткам и всякой радости очей ваших в радиусе 0,5 километра.
Месяца марта числа девятого в годовщину Тараса Шевченко года от рождения Христа две тысячи третьего.
За писаря был Тась Гедзик.
Как вам это "открытое письмо"? Вполне людоедское, правда? И было бы, возможно, все это и смешно, если бы не было страшно. Прямые угрозы жизни директора фабрики не от кого-то, а от ракетчиков. За то, что меленькими буквами перевел на мову то, что крупными написал по-русски. Оказывается, так мало нужно, чтобы получить в свой дом боевую ракету: назвать печиво печеньем.
Про козу и оккупацию. Совсем не сказка
Ненавистью, злобой, какой-то животной ксенофобией веет от каждой строчки, каждого слова "Дзвiна". И это все издается где? В Севастополе! Господи, Твоя воля! Вот уж поистине перемешалось все у чад твоих.
О Севастополе. Огромная статья под рубрикой "Актуально!", под заголовком "Оккупация" в 1-2 номерах за этот год. Эпиграфом - определение слова "оккупация" из нового толкового словаря украинского языка: "временный захват части или всей территории одной страны вооруженными силами другой страны". И далее о том, как российские войска оккупировали украинский (оказывается так) Севастополь. Всем тут досталось. Оказывается, при разделе Черноморского флота Украину обдурили, и "за такой раздел каждый, кто поставил свою подпись с украинской стороны под итоговыми документами, заслуживает называться не иначе как изменником своего народа и получить от него соответствующую кару". Если те, кто "с украинской стороны", кары заслуживают, то те, кто с "российской", - вообще, даже нет и названия тому, чего заслужили "враги", "оккупанты", "москали" и т. д. Ведь вот что получается на самом деле. Цитирую: "Черноморский флот России является неподконтрольным Украине, работает не в ее правовом поле, играет недружественную нам роль". Нормально?
Превозмогая себя из последних сил, "Дзвiн" цитирует некоторые выступления, прозвучавшие на десятилетии Российской общины Севастополя "мовою оригинала", в смысле по-русски. И строго спрашивает, почему весь этот "имперский шум" не удостоился официальной оценки Киева. Очень сильно оскорбился "Дзвiн", что Севастополь называли городом русской славы (а что, японской что ли?), что заверяли участники празднования юбилея Российской общины "Город Севастополь никогда не будет мiстом Севастополем" (а что, будет?).
Официальному Киеву от "Дзвiна" достается - только держись: "В этих условиях иначе как диверсионной, трудно назвать деятельность киевских ведомств в отношении пребывания в Севастополе ВМС Украины". Что-то запутали совсем: то ли Россия - оккупанты, то ли Украина - диверсанты. А и те, понимаешь, и эти.
Потому что в заметке "Российская коза в украинском огороде" оба президента двух упомянутых держав выставлены в таком свете, что мало не покажется. Очень "тонко" обыгрывается связь между годом Козы по восточному гороскопу и Годом России на Украине. Вот и следует, по замыслу авторов "Дзвiна", воспринимать Россию не иначе, как козу, и не где-нибудь, а в украинском огороде. Оказывается, "общественность" Украины и мировая украинская диаспора оскорблены этим указом (об учреждении комитета для празднования 350-летия Переяславской рады) президента Кучмы и считают его национальным позором, а самого Кучму - глашатаем национального предательства и позора, и требуют "Геть московского блюдолиза!"
Далее подробно повествуется о том, насколько украинцы лучше, чем русские, выражается сожаление, что великий народ покорился "российскому шовинизму". Президенту России отведена в статье та же роль, что и стране - роль козы. Приводится его жутко "крамольное" высказывание: "Украинцы и русские - это братские народы. Доброта, милосердие и любовь - это то, что лежит в основе единения народов России и Украины". Знаете, какой вывод делает "Дзвiн" из этого высказывания? Читайте: "Вот какой брехней собирается российская коза (козел) закомуфлировать, прикрыть свое пребывание в нашем огороде. А президент Украины Л. Кучма лишь хлопает ушами. Севастопольский "Совет" присвоил ему звание почетного гражданина Севастополя. И за что? Наверное, за то, что впустил в наш огород московскую козу, воинственную и бодливую. Вот снова топчется она по нам".
Патронов не жалеют. Что соседнему президенту, что своему. "Говорят, что Людмила Кучма приобрела участок на Луне. Если это правда - пусть построит себе там хатынку и заберет с собой мужа, потому что зачем нам нужен такой президент с его авторитарным режимом и сомнительными друзьями, пусть досрочно идет в отставку".
Нашу газету трудно обвинить в чрезмерной лояльности и к властям, и к президенту, и к "режиму". Но все же оторопь берет, когда такие пассажи читаешь. Вы ж его выбирали, президента-то. Ну пусть не вы лично, однако ж, его избрание - волеизъявление большинства электората. С этим считаться нужно. Он (гарант, то есть) считает, наверное, что ему не повезло с народом. Народ, видимо, отвечает взаимностью, то есть думает, что и ему с президентом не очень. Но за речью-то, или там за мовой, следить нужно, выражения выбирать. Однако они, похоже, уверены, что ни за какого козла не ответят, и позволяют себе уж совсем непозволительное.
Патриотизм - последнее прибежище негодяев
Кто из известных людей так заострил этот термин - "патриотизм"? Уж точно, не украинец. И не против патриотизма этот выпад, а против тех, кто использует его как разменную карту в националистических играх.
Этот Год России на Украине - просто кость в горле у "справжних" патриотов. "Нас учат, как не любить Отчизну" - в статье под таким заголовком "Дзвiн" откровенничает: "Российские оккупанты укрыли нашу землю десятками миллионов трупов, и вместо празднования года России на Украине лучше эти средства направить в каждый город, где падали жертвы от российских фашистов, соорудить памятники в честь украинских казаков, воинов УПА, жертв голодомора и других, про кого из уст России льется брехливая пропаганда".
Послушайте, никак не могу понять, почему отдельные "патриоты" обвиняют нашу газету в шовинизме за то, что мы считаем русских и украинцев единым народом, а себя они видят белыми и пушистыми, при этом указывая на главного врага украинцев - русских. "Пятая колонна на Украине" - это статья о наследии С. Бандеры, о его понимании врагов - россиян. Их он разделяет на три категории: жители Украины российской национальности, которые заслуживают, чтоб их трактовали как граждан Украины; москали из-за рубежей Украины, главным образом вояки советской армии, которые не воюют против украинских освободительных сил; к третьей категории причисляют всех "москалей" - активных или потенциальных врагов украинской державности. Вот этих врагов требуется "уничтожать и обезвреживать доступными в данной ситуации способами и методами, согласно международным правилам, действующим во время войны... Вытолкнуть за границы Украины по возможности большее количество вражески настроенных москалей, чтобы не отягощать себя содержанием большой массы вражеского элемента как пленных или интегрированных в трудных условиях борьбы".
Думаете, эти цитаты из С. Бандеры "Дзвiн" приводит как исторический материл? Отнюдь. Исключительно, как руководство к действию в современных условиях. Ибо, по их мнению, именно из представителей третьей категории "москалей", которых не удалось ни уничтожить, ни оттеснить за пределы Украины своевременно, ныне сформирована "пятая колонна". И вот с ней бороться надо. Не буду приводить всего того, что вылито на представителей третьей категории, они же еще и пятая колонна. И культуре москальской досталось, и языку их, и в фашизме их обвинили, и в имперских замашках, и так далее, и тому подобное. А вот о практических действиях, к которым призывают "патриоты", пожалуй, стоит сказать: "Обратиться к международным организациям и властным структурам и населению Московской империи с предложением о цивилизованной организации процесса репатриации москалей с Украины в Московию..."
Да сколько же можно, господа! Вернулись в Крым татары, тут же указывают, кому куда ехать, где чья Родина. Дорвались до власти бандеровцы, и снова здорово - депортировать москалей "за межи" неньки.
Оставим пока в стороне вопрос о том, где чья историческая Родина, кто коренной, кто титульный, чей тот же Крым на самом деле. Вот скажите, панове, к какой категории вы отнесете потомство от смешанных браков? Мне, например, куда прикажете ехать, если моя мама с Сумщины, папа из Воронежа, сама я родилась в Бахчисарае, училась в Москве, живу в Симферополе, а дочь мою вообще в США занесла судьба? Отнюдь не претендую на уникальность, смею утверждать, что таких и на Украине, и в России - не сосчитать. Так какую из половинок, четвертинок, восьмушек своих кровей считать нам пятой колонной в своем организме?
Понимаете, не делится кровь и плоть наша ни на какие категории, колонны и прочие искусственные образования. Мы - едины. И народы наши - один народ. И языки наши - из одного корня, суть его разветвления. И судьба у нас общая, и история тоже. Как бы ни хотелось вам повернуть ее вспять, как бы ни хотелось перекроить, переиначить.
Да, в семье не без урода. И "Дзвiн" ваш - яркое тому подтверждение. Бывает, что человек заболеет плохой болезнью - проказой там, сифилисом или шовинизмом. Но ни то, ни другое, ни третье не может быть предметом гордости. Лечиться надо и от людей по возможности прятать, а не напоказ выставлять свои, пардон, язвы. И не делиться этим "достоянием". За то, что другого заразишь дурной болезнью, можно и под статью УК попасть. И за разжигание межнациональной розни тоже предусмотрено кое-что в том же Уголовном кодексе. Впрочем, законы не для таких, как вы, пишутся, похоже на то. И лечить вас должны не в кожвендиспансерах, а специалисты по разным маниям. А то ведь просто так никак не понять, откуда у представителей великого народа мания величия, свойственная, как считают психиатры, личностям ничтожным, отсюда и притязания на величие. Болезненные притязания. А мания преследования? Вас почитать, так получается, что у этого русского народа с его имперскими амбициями на протяжении многих веков дел других не было, кроме как ловить, преследовать, "знищувать" великих украинцев, гнобить их мову, плющить их культуру и так далее. Опять же мании эти настигают тех, за кем никто и не думает гнаться. Ну болезнь, ну патология, так что ж вы так убиваетесь, вы ж так не убьетесь. К специалистам надо.
... А на самом деле все это страшно. Страшно жить рядом с чужим бредом или уже внутри него. Страшно, что зовется это "Дзвiн Севастополя" и разносится эта зараза именно из города русской славы. Молчите уже, паны! Именно так он называется, именно так записан на скрижалях истории, и вам ее не переписать. Как и не расчленить нас, ибо мы - едины.
Наталья АСТАХОВА.
N59 (23192) Вторник, 1 апреля 2003 года.
http://www.kp.crimea.ua/text/num4/apr_2003_01.html
Меньше всего на свете хотелось бы делать рекламу изданиям, подобным тому, о котором пойдет речь ниже. А любое упоминание о них, особенно в такой тиражной газете, как наша, - это реклама и еще какая.
Совсем не хотелось бы, чтобы данные заметки были восприняты как донос в компетентные органы. Сами от доносов страдали и никому, даже таким, как эти, о которых речь пойдет ниже, ничего подобного не желаем. И потом, демократия вроде бы на дворе, опять же свобода слова, даже для такого "слова" - и то свобода.
Наши читатели, приславшие нам номера этих газет, возмущены до глубины души, оскорблены в лучших своих чувствах и наше молчание по поводу подобных изданий воспринимают даже не как знак согласия, а как предательство. Итак...
Печенье как символ державности
Газета "Дзвiн Севастополя", N3 этого года. Для того чтобы читателю в основных чертах была понятна направленность этого "народного часописа", один материал придется привести полностью. Извините, панове, в переводе, так как наши читатели далеко не все в совершенстве владеют державной мовой.
Открытое письмо ракетчиков
1 дивизиона директору
Винницкой кондитерской фабрики
Многоуважаемый пан директор!
Вы о ракете в броварском доме помните?
А картину Репина о запорожцах, что пишут письмо, не забыли?
Вы не султан, а мы не запорожцы. Но должны вам кое-что объяснить. Эта ракета попала вследствие неправильного наведения. И, к счастью, незаряженной. Наш же старший лейтенант П. проводит учебную наводку по настоящим объектам. Вследствие того, что он ест ваше печенье, он тренируется на здании вашего офиса и к нему прилегающих. Пока что без подключения компьютером учебного поиска или активации.
Мы бы не писали вам, любезный пан директор, это письмо, если бы на пачках вашего печенья большими буквами не было написано "печенье к кофе". И что бы оно могло означать по-здешнему, пан директор? На пачке переводчик для аборигенов спрятал в складках мельчайшими буквами что-то так, что черта с два прочитаешь.
Понимаете, пан директор, Конституция Украины обязывает нас защищать суверенитет нашей страны, а в ней есть прекрасная статья 10. Вы ее, будьте добры, внимательно прочитайте и огласите на фабрике вместе с решением Конституционного суда от 14 декабря 1999 года, чтобы не дразнить старшего лейтенанта П. А то всякое может быть, знаете, а он у нас здесь не один такой.
Примите наилучшие заверения полноценного к вам уважения.
Также просим передать наши самые теплые пожелания вашей прекрасной половине, деткам и всякой радости очей ваших в радиусе 0,5 километра.
Месяца марта числа девятого в годовщину Тараса Шевченко года от рождения Христа две тысячи третьего.
За писаря был Тась Гедзик.
Как вам это "открытое письмо"? Вполне людоедское, правда? И было бы, возможно, все это и смешно, если бы не было страшно. Прямые угрозы жизни директора фабрики не от кого-то, а от ракетчиков. За то, что меленькими буквами перевел на мову то, что крупными написал по-русски. Оказывается, так мало нужно, чтобы получить в свой дом боевую ракету: назвать печиво печеньем.
Про козу и оккупацию. Совсем не сказка
Ненавистью, злобой, какой-то животной ксенофобией веет от каждой строчки, каждого слова "Дзвiна". И это все издается где? В Севастополе! Господи, Твоя воля! Вот уж поистине перемешалось все у чад твоих.
О Севастополе. Огромная статья под рубрикой "Актуально!", под заголовком "Оккупация" в 1-2 номерах за этот год. Эпиграфом - определение слова "оккупация" из нового толкового словаря украинского языка: "временный захват части или всей территории одной страны вооруженными силами другой страны". И далее о том, как российские войска оккупировали украинский (оказывается так) Севастополь. Всем тут досталось. Оказывается, при разделе Черноморского флота Украину обдурили, и "за такой раздел каждый, кто поставил свою подпись с украинской стороны под итоговыми документами, заслуживает называться не иначе как изменником своего народа и получить от него соответствующую кару". Если те, кто "с украинской стороны", кары заслуживают, то те, кто с "российской", - вообще, даже нет и названия тому, чего заслужили "враги", "оккупанты", "москали" и т. д. Ведь вот что получается на самом деле. Цитирую: "Черноморский флот России является неподконтрольным Украине, работает не в ее правовом поле, играет недружественную нам роль". Нормально?
Превозмогая себя из последних сил, "Дзвiн" цитирует некоторые выступления, прозвучавшие на десятилетии Российской общины Севастополя "мовою оригинала", в смысле по-русски. И строго спрашивает, почему весь этот "имперский шум" не удостоился официальной оценки Киева. Очень сильно оскорбился "Дзвiн", что Севастополь называли городом русской славы (а что, японской что ли?), что заверяли участники празднования юбилея Российской общины "Город Севастополь никогда не будет мiстом Севастополем" (а что, будет?).
Официальному Киеву от "Дзвiна" достается - только держись: "В этих условиях иначе как диверсионной, трудно назвать деятельность киевских ведомств в отношении пребывания в Севастополе ВМС Украины". Что-то запутали совсем: то ли Россия - оккупанты, то ли Украина - диверсанты. А и те, понимаешь, и эти.
Потому что в заметке "Российская коза в украинском огороде" оба президента двух упомянутых держав выставлены в таком свете, что мало не покажется. Очень "тонко" обыгрывается связь между годом Козы по восточному гороскопу и Годом России на Украине. Вот и следует, по замыслу авторов "Дзвiна", воспринимать Россию не иначе, как козу, и не где-нибудь, а в украинском огороде. Оказывается, "общественность" Украины и мировая украинская диаспора оскорблены этим указом (об учреждении комитета для празднования 350-летия Переяславской рады) президента Кучмы и считают его национальным позором, а самого Кучму - глашатаем национального предательства и позора, и требуют "Геть московского блюдолиза!"
Далее подробно повествуется о том, насколько украинцы лучше, чем русские, выражается сожаление, что великий народ покорился "российскому шовинизму". Президенту России отведена в статье та же роль, что и стране - роль козы. Приводится его жутко "крамольное" высказывание: "Украинцы и русские - это братские народы. Доброта, милосердие и любовь - это то, что лежит в основе единения народов России и Украины". Знаете, какой вывод делает "Дзвiн" из этого высказывания? Читайте: "Вот какой брехней собирается российская коза (козел) закомуфлировать, прикрыть свое пребывание в нашем огороде. А президент Украины Л. Кучма лишь хлопает ушами. Севастопольский "Совет" присвоил ему звание почетного гражданина Севастополя. И за что? Наверное, за то, что впустил в наш огород московскую козу, воинственную и бодливую. Вот снова топчется она по нам".
Патронов не жалеют. Что соседнему президенту, что своему. "Говорят, что Людмила Кучма приобрела участок на Луне. Если это правда - пусть построит себе там хатынку и заберет с собой мужа, потому что зачем нам нужен такой президент с его авторитарным режимом и сомнительными друзьями, пусть досрочно идет в отставку".
Нашу газету трудно обвинить в чрезмерной лояльности и к властям, и к президенту, и к "режиму". Но все же оторопь берет, когда такие пассажи читаешь. Вы ж его выбирали, президента-то. Ну пусть не вы лично, однако ж, его избрание - волеизъявление большинства электората. С этим считаться нужно. Он (гарант, то есть) считает, наверное, что ему не повезло с народом. Народ, видимо, отвечает взаимностью, то есть думает, что и ему с президентом не очень. Но за речью-то, или там за мовой, следить нужно, выражения выбирать. Однако они, похоже, уверены, что ни за какого козла не ответят, и позволяют себе уж совсем непозволительное.
Патриотизм - последнее прибежище негодяев
Кто из известных людей так заострил этот термин - "патриотизм"? Уж точно, не украинец. И не против патриотизма этот выпад, а против тех, кто использует его как разменную карту в националистических играх.
Этот Год России на Украине - просто кость в горле у "справжних" патриотов. "Нас учат, как не любить Отчизну" - в статье под таким заголовком "Дзвiн" откровенничает: "Российские оккупанты укрыли нашу землю десятками миллионов трупов, и вместо празднования года России на Украине лучше эти средства направить в каждый город, где падали жертвы от российских фашистов, соорудить памятники в честь украинских казаков, воинов УПА, жертв голодомора и других, про кого из уст России льется брехливая пропаганда".
Послушайте, никак не могу понять, почему отдельные "патриоты" обвиняют нашу газету в шовинизме за то, что мы считаем русских и украинцев единым народом, а себя они видят белыми и пушистыми, при этом указывая на главного врага украинцев - русских. "Пятая колонна на Украине" - это статья о наследии С. Бандеры, о его понимании врагов - россиян. Их он разделяет на три категории: жители Украины российской национальности, которые заслуживают, чтоб их трактовали как граждан Украины; москали из-за рубежей Украины, главным образом вояки советской армии, которые не воюют против украинских освободительных сил; к третьей категории причисляют всех "москалей" - активных или потенциальных врагов украинской державности. Вот этих врагов требуется "уничтожать и обезвреживать доступными в данной ситуации способами и методами, согласно международным правилам, действующим во время войны... Вытолкнуть за границы Украины по возможности большее количество вражески настроенных москалей, чтобы не отягощать себя содержанием большой массы вражеского элемента как пленных или интегрированных в трудных условиях борьбы".
Думаете, эти цитаты из С. Бандеры "Дзвiн" приводит как исторический материл? Отнюдь. Исключительно, как руководство к действию в современных условиях. Ибо, по их мнению, именно из представителей третьей категории "москалей", которых не удалось ни уничтожить, ни оттеснить за пределы Украины своевременно, ныне сформирована "пятая колонна". И вот с ней бороться надо. Не буду приводить всего того, что вылито на представителей третьей категории, они же еще и пятая колонна. И культуре москальской досталось, и языку их, и в фашизме их обвинили, и в имперских замашках, и так далее, и тому подобное. А вот о практических действиях, к которым призывают "патриоты", пожалуй, стоит сказать: "Обратиться к международным организациям и властным структурам и населению Московской империи с предложением о цивилизованной организации процесса репатриации москалей с Украины в Московию..."
Да сколько же можно, господа! Вернулись в Крым татары, тут же указывают, кому куда ехать, где чья Родина. Дорвались до власти бандеровцы, и снова здорово - депортировать москалей "за межи" неньки.
Оставим пока в стороне вопрос о том, где чья историческая Родина, кто коренной, кто титульный, чей тот же Крым на самом деле. Вот скажите, панове, к какой категории вы отнесете потомство от смешанных браков? Мне, например, куда прикажете ехать, если моя мама с Сумщины, папа из Воронежа, сама я родилась в Бахчисарае, училась в Москве, живу в Симферополе, а дочь мою вообще в США занесла судьба? Отнюдь не претендую на уникальность, смею утверждать, что таких и на Украине, и в России - не сосчитать. Так какую из половинок, четвертинок, восьмушек своих кровей считать нам пятой колонной в своем организме?
Понимаете, не делится кровь и плоть наша ни на какие категории, колонны и прочие искусственные образования. Мы - едины. И народы наши - один народ. И языки наши - из одного корня, суть его разветвления. И судьба у нас общая, и история тоже. Как бы ни хотелось вам повернуть ее вспять, как бы ни хотелось перекроить, переиначить.
Да, в семье не без урода. И "Дзвiн" ваш - яркое тому подтверждение. Бывает, что человек заболеет плохой болезнью - проказой там, сифилисом или шовинизмом. Но ни то, ни другое, ни третье не может быть предметом гордости. Лечиться надо и от людей по возможности прятать, а не напоказ выставлять свои, пардон, язвы. И не делиться этим "достоянием". За то, что другого заразишь дурной болезнью, можно и под статью УК попасть. И за разжигание межнациональной розни тоже предусмотрено кое-что в том же Уголовном кодексе. Впрочем, законы не для таких, как вы, пишутся, похоже на то. И лечить вас должны не в кожвендиспансерах, а специалисты по разным маниям. А то ведь просто так никак не понять, откуда у представителей великого народа мания величия, свойственная, как считают психиатры, личностям ничтожным, отсюда и притязания на величие. Болезненные притязания. А мания преследования? Вас почитать, так получается, что у этого русского народа с его имперскими амбициями на протяжении многих веков дел других не было, кроме как ловить, преследовать, "знищувать" великих украинцев, гнобить их мову, плющить их культуру и так далее. Опять же мании эти настигают тех, за кем никто и не думает гнаться. Ну болезнь, ну патология, так что ж вы так убиваетесь, вы ж так не убьетесь. К специалистам надо.
... А на самом деле все это страшно. Страшно жить рядом с чужим бредом или уже внутри него. Страшно, что зовется это "Дзвiн Севастополя" и разносится эта зараза именно из города русской славы. Молчите уже, паны! Именно так он называется, именно так записан на скрижалях истории, и вам ее не переписать. Как и не расчленить нас, ибо мы - едины.
Наталья АСТАХОВА.
N59 (23192) Вторник, 1 апреля 2003 года.
http://www.kp.crimea.ua/text/num4/apr_2003_01.html
Відповіді
2003.04.03 | Душегубко
Re: Cтаття з газети кримського шовініста Бахарєва
Дуже гарна статейка.2003.04.03 | Dan
Re: Cтаття з газети кримського шовініста Бахарєва
бальзам на душі душегубків і шовіняк. не вітаю.2003.04.03 | Микола Петрів
ОКУПАЦІЯ
ОКУПАЦІЯ"Окупація - тимчасове захоплення частини
або всієї території однієї держави
збройними силами іншої держави"
(Новий тлумачний словник української мови,
т. 3, в-во "Аконіт", Київ, 1999)
Минає вже десять років, як українські урядовці дурять український народ байкою про те, що Росія орендує військові бази у Севастополі та в Криму. Але досить зіставити факти, щоби зрозуміти, що нас пошито в дурні: Росія не орендує бази в Україні - Росія їх окупує. Так, так. Саме окупує. Сьогодні це очевидний факт, який не хочуть чи не бажають озвучувати лише київські можновладці - співучасники змови проти українського народу.
Факт, що не Україна наділяла об'єктами російський флот, а Росія, збройно захопивши і утримуючи їх, віддавала Україні другорядне і зайве, а все, що вважала потрібним, залишила під своїм багнетом. Про людське око цей процес і назвали розподілом Чорноморського флоту та підмахнули міждержавні угоди про статус та умови перебування ЧФ Російської Федерації на території України, про параметри розподілу Чорноморського флоту та про взаємні розрахунки, пов'язані з цим розподілом. Всі ці документи не більше ніж фільчина грамота. Про людське око платять символічну орендну плату, від якої Україні не жарко, а Росії не холодно. До речі в прибутковій частині державного бюджету рядка доходів від оренди Росією баз для Чорноморського флоту немає.
Як же Росія розділила Чорноморський флот? За класичною схемою - на тобі небоже, що нам не гоже:
- всі боєздатні кораблі залишились Росії, а Україні віддали кілька старих суден, деякі з яких вже списані на голки, а деякі ще чекають свого часу. З двох дивізій підводних човнів Україні передали лише один човен, і то такий, що потребував капітального ремонту, без акумуляторних батарей (їх вартість - 5 млн. дол.), та ще й знищивши станцію для зарядки цих акумуляторних батарей (вартість - до 10 млн. дол.);
- під контролем Росії перебувають стратегічно найважливіші бухти й причали (Севастопольська, Південна, Карантинна);
- Росії відійшла вся інфраструктура ідеологічної роботи ЧФ (Будинок офіцерів, Морська бібліотека, Базовий матроський клуб,театр, музей історії флоту, редакція і друкарня газети " Флаг Родины" та інші заклади). Нам з цього, во істину стратегічного, арсеналу впливу на маси, взагалі не дісталось нічого! Сьогодні, щоб українським морякам провести святкові збори, то приходиться за чималі кошти орендувати чи приміщення міського театру, чи в тих же чорноморців Базовий матроський клуб, а свою флотську газету друкувати аж в Києві.
Пригадується, як в 1992 році особовий склад комендатури ЧФ, що знаходиться в центрі на вул. Леніна, прийняв українську присягу і об'явив, що переходить під юрисдикцію України. Російські військові підігнали тоді під комендатуру БТРи і буквально під дулами кулеметів та автоматів викинули за ворота " клятвоотступніков", а в приміщення комендатури заселили своїх бійців. Вони і сьогодні там. Знаменно і те, що і всі інші об'єкти Чорноморського флоту, що знаходились в центральній частині міста, повністю залишились за російським флотом.
Хіба добрий господар віддасть свою хату сусідові, у якого є своя кам'яниця, а сам піде жити у хлів? Не віддасть. Так вчинить раб чи наймит. Саме на таке місце Україні вказала Росія, забравши собі штаб авіації ЧФ, Базовий матроський клуб, театр, комендатуру ЧФ, дві поліклініки флоту, штаб ЧФ, політуправління ЧФ, редакцію і видавництво газети " Флаг Родины", Музей флоту, Будинок офіцерів флоту, Картинну галерею флоту, архів флоту, спортклуб флоту, технічне управління флоту, Морську бібліотеку, управління тилу ЧФ та будівельне управління флоту.
На фоні цього престижного місцезнаходження керівних та ідеологічних підрозділів ЧФ, бідною сиротою видається штаб Військово-морських сил України, для якого не знайшлось кращого місця, ніж старі будинки колишньої школи прапорщиків, що нині оточена зі всіх сторін оптовими складами. В Києві напевно мають гадку, що командування нашого флоту більшого й не заслуговує...
За такий розподіл кожен, хто поставив свій підпис з українського боку під підсумковими документами, заслуговує називатися не інакше як зрадником свого народу і отримати від нього відповідну кару.
Ось так нас обдурили. Але і це не все. Навіть така, чисто проросійська, угода про розподіл флоту, і та не виконується. Значна кількість об'єктів, які ЧФ РФ залишив за собою, використовується не за прямим призначенням, здається в суборенду бізнесовим структурам, переважно російським, що не передбачено жодними угодами. Так архітектурний пам'ятник історії знамениті Лазаревські казарми, в яких знаходилися чи не найбільший в колишньому Союзі учбовий загін та школа техніків, сьогодні переобладнуються під Чорноморський філіал МДУ ім. М.В.Ломоносова.
Якщо ці об'єкти не потрібні ЧФ, то чому гроші за їх оренду йдуть не в бюджет України, а в кишені російських адміралів? Більше того, Росія використовує нашу територію для навчання іноземних військових фахівців (китайських льотчиків), за що отримує тверду валюту, проводить в кримських горах бойовий вишкіл своїх підрозділів перед їх відправкою в Чечню, що, хочемо ми цього чи ні, робить Україну співучасницею злочину Росії в Чечні...
Чимало об'єктів, переданих нашій державі, українцям приходиться буквально вибивати у росіян через суд, як це, наприклад, було з санаторієм-профілакторієм, що розташований в районі бухти Омега.
До цього часу ще багато об'єктів українській стороні, всупереч підписаним домовленостям, взагалі не передані. Так під контролем Росії і далі перебуває навiгацiйно - гідрографічне обладнання, що розміщене від мису Тарханкут до мису Аю-Даг вздовж узбережжя України: 16 маяків, 52 берегових навігаційних знаки, 5 берегових станцій i радiо-навiгацiйних систем, 40 знаків плавучо-попереджувального загородження.
До цього часу діяльність сил Чорноморського флоту Російської Федерації не приведена у вiдповiднiсть до вимог закону України про порядок допуску та умови перебування пiдроздiлiв Збройних сил інших держав на території України, невизначений порядок їх бойового застосування та механізм заміни їх озброєнь, не відпрацьований порядок здійснення міжнародних інспекцій у місцях дислокації Чорноморського флоту РФ на території України. Ну і нарешті, найголовніше, - до нинішнього часу не проведена інвентаризація нерухомого майна і земельних ділянок, які орендує ЧФ РФ та юридично не оформлена оренда Російською Федерацією об'єктів, земельних ділянок та акваторій бухт, переданих у користування Чорноморському флоту Російської Федерації на території України, не здійснюється контроль за його діяльністю. Всьому цьому Росія чинить перешкоди. Це швидше Росія контролює нас - патрулі ЧФ РФ розгулюють по Севастополю зі зброєю і користуються правом затримувати українських військовослужбовців... Принизливо це, але факт.
Факт, що над кожною будівлею ЧФ піднято російський прапор, а на воротах деяких військових частин вивішено таблички з написом: " Территория Российской Федерации"...
Все це не дрібничка, а повне ігнорування Росією міжнародних норм щодо використання своєї державної символіки на території іншої держави та ще одне яскраве свідчення окупації української власності.
Подібні факти можна наводити і далі. Їх безліч. Але від їх кількості суть справи не змінюється - Чорноморський флот Росії є не підконтрольним Україні, працює не в її правовому полі, відіграє недружню нам роль. Він є тим стержнем, навколо якого розкручується маховик антиукраїнських настроїв в регіоні, ведеться політика на поглинання Севастополя Росією. Про це можна почути не тільки з вуст підвипивших офіцерів ЧФ, що й не дивно, але й чільних російських політиків - Лужкова, Затуліна, Жириновського та інших. Ось найсвіжіші приклади.
10 січня в Будинку офіцерів ЧФ РФ відбулось святкування 10-річчя такої громадської організації, як "Російської общини Севастополя". Здавалось би таких ювілеїв тисячі і нічого особливого в тім нема. Та ні. На цей ювілей з'їхався цвіт імперського політикуму Криму та білокам'яної, позицію якої щодо Севастополя, поки Лужков розучував "Реве та стогне Дніпр широкий", озвучив не менш відомий російський яструб депутат Держдуми Росії В. Лисенко. Його промова варта того, щоби найголовніші її моменти зацитувати мовою оригіналу:
"Дорогие друзья!... Вы знаете, что сейчас начинается год России на Украине и мы решили, что этот год нужно обязательно открыть не где-нибудь в Киеве или во Львове, а именно в Севастополе (аплодисменти в залi). Это самый русский город и не только здесь, но и во всей России (аплодисменти в залi)... Я сам уже 15 лет в политике, представляю в Государственной Думе москвичей, представляю и севастопольцев и крымчан, и граждан России проживающих на Украине. Но могу сказать, что Российская Община Севастополя все-таки уникальная общественная организация, и по сплоченности, и по боевитости, и по стремлению к тому, чтобы решать сложнейшую задачу, которая сегодня перед всеми нами стоит: возвращение Севастополя Российской Федерации (тривалi аплодисменти в залi)...
Так почему же мы сегодня стесняемся сознаться, что есть город, который триста лет был российским, который действительно овеян славой и полит кровью наших сотен тысяч солдат... и мы боимся даже сегодня говорить открыто: да, мы не собираемся ссориться с Украиной, мы хотим быть самыми близкими друзьями и соседями, но в тоже время мы, конечно, же должны сказать, что Севастополь - российский город и мы всегда будем считать его российским (тривалi аплодисменти в залi)...
Я также в прошлом году приезжал сюда в Севастополь, когда проходили здесь всевозможные выборы и болел естественно за наших представителей... И мне было очень приятно когда именно в Севастополе "Русский блок" получил треть голосов. Это намного больше, чем на Украине и в Крыму, что показало, что действительно Севастополь и сегодня остается оплотом России и самым русским городом...
...я уверен, что все мы вместе - и флот, и общественные организации, и крымчане, и конечно же, россияне и российские политики сделаем все, чтобы историческая справедливость восторжествовала и наш город-герой Севастополь вернулся и был всегда российским городом..."
А ось витримки з деяких інших виступів на цьому зібранні:
"Крещением святого Владимира в Севастополе началась святая Русь. Власть придержащая не услышала завета Корнилова: "Остаивайте же Севастополь!". Севастополь - это город, без которого невозможна и нет России" ; " Севастополь - русский город. А Одеса, а Тирасполь, а Киев... Малороссы - часть русского народа. Всєгда придется ответить за розвал великого русского государства СССР. Приднестровье кровью завоевало право быть частью вєликой России. Никогда Севастополь не будет "містом героєм Севастопіль."...
Все це імперське шумовиння спливало на офіційній імпрезі і не отримало жодної офіційної оцінки Києва. Так і треба? Нам прямо і відверто кажуть, що Чорноморський флот Російської Федерації на території України потрібен для того, щоби забрати Севастополь під російську юрисдикцію, а ми не чуємо. Це озвучує високопоставлений російський політик, якого негайно потрібно об'являти персоною "нон-грата", а ми не бачимо... Може тому, що він не назвав конкретну дату отримання Севастополем російської прописки і не сказав, яким чином це трапиться - за придністровським варіантом чи за абхазьким, чи куплять нас, як американці купили Аляску, чи за ще якимось? Але це не його компетенція. Над цим працюють інститути, а ЧФ РФ, проросійські організації та громади в Севастополі втілюють їх задуми в життя. І ефективно.
Нинішня українська влада, і та що на печерських пагорбах, і місцева, активно сприяють антидержавним потугам росіян. Тільки за останні місяці севастопольські владоможці надали Росії 20 га чорноморського узбережжя, а на майдані Нахімова в історичній центральній частині міста, де напевно з піввіку нічого не будувалось, дозволили зводити помпезний Діловий і культурний центр уряду Москви, над яким піднімуть ще один прапор Росії, а на воротах приб'ють двохголового орла. В грудні лужковські посланці вмонтували в стіну історичної будівлі на майдані Нахімова (ну чи не варвари?) капсулу зі зверненням до моряків чорноморців та мешканців міста, яку належить відкрити і прочитати в 2022 році. Та зміст його і сьогодні не є секретом: " Севастополь был, есть, и будет российским!".
Ось так. І непотрібно ілюзій, що в 2017 році закінчиться дія Угоди про оренду і російські моряки заберуться на свою історичну батьківщину. Не заберуться. Як вчасно не забралися з Придністров'я, з Абхазії, так не будуть спішити з України. Та про останнє вони і гадки не мають. Напис на капсулі вже дає їм відстрочку терміном в п'ять років. До речі, політичний радник при командуючому ЧФ Росії В. Музиченко, виступаючи на міжнародному круглому столі "Україна у Євроатлантичному просторі: досягнення і перспективи", що відбувся в грудні у Севастополі, зазначив, що Росія не готує в Новоросійську базу для кораблів ЧФ, що базуються в Україні, і що Угода не передбачає вивід частин російського флоту з України після 2017 року...
Ось так. Ні грім не загримів, ні стеля на його голову не обвалилася.
В цих умовах, інакше як диверсійною, важко назвати діяльність київських відомств щодо їх відношення до перебування в Севастополі ВМС України. Замість того, щоби підтримувати хитку рівновагу між флотами, вони руйнують те, що було створено величезними зусиллями українських моряків за останні десять років. Судіть самі. Бойові частини морської піхоти ЧФ РФ у 2000 р. за чисельністю дорівнювали бойовим частинам України. Зараз у ЧФ в Севастополі є морська піхота та батальйон охорони, понад 150 одиниць бронетехніки та артсистем, і планується подальше їх посилення. Всі ж українські підрозділи такого призначення або виведено з Севастополя, або скорочено ( морську піхоту виведено, комендантський батальйон скорочено, національну гвардію розформовано). Загальна чисельність російських та українських моряків у 2000 р. була приблизно однакова. Зараз російський гарнізон майже у двічі чисельніший севастопольського гарнізону ВМС. Більше того, українська влада, потураючи напевно вимогам шовіністичної Російської общини Севастополя та Союзу совєтскіх офіцерів, планує зменшити чисельність Військово-морських сил ще вдвічі (нові кораблі, незважаючи на наявність в Україні суднобудівних заводів в Миколаєві, Керчі, Херсоні, Києві, для українського флоту не будуються; продані останні два великі танкери "Керч" та "Макіївка", які були у ВМС України, а тепер возять нафту під російським прапором; готується на продаж ракетний крейсер " Україна", екіпаж якого вже скорочується в десять раз; розформовується Ансамбль пісні і танцю ВМС України, що був візитною карткою флоту і в Україні, і за рубежем і т.д., і т. п...).
За підрахунками фахівців вже наприкінці 2004 р. російський гарнізон ЧФ в місті Севастополі в четверо переважатиме український. В цей же час постійно відбувається посилення ЧФ РФ за рахунок нових озброєнь, яких не було на нашій території під час поділу ЧФ. Так з Кавказу в Крим перелетів полк штурмовиків СУ-25, а з Балтики перейшли новий ракетний корабель " Самум" та базовий тральщик "Валентин Пікуль" Оснащено найсучаснішою телевізійною апаратурою телецентр ЧФ, який свою програму " Отражєніє" готує не для кораблів та частин Росії, а передає на весь Севастополь і весь Крим. І цей процес продовжується.
Слід також не забувати і те, що в частинах ЧФ РФ під командуванням російських офіцерів сформовані загони воєнізованої охорони з громадян України, яких вже сьогодні налічується до 5 тис. осіб, озброєних десятизарядними карабінами СКС. Зрозуміло, що в разі чого, вони виконуватимуть команди своїх роботодавців.
Незрозуміло також, чому МЗС України зараховує стаж служби у ЗС Росії на території України у ценз для отримання українського громадянства. Таким чином російські адмірали та офіцери, звільнившись в запас, автоматично отримують український паспорт і йдуть працювати у державні структури. Серед держслужбовців Севастополя офіцерів, що служили Росії у двічі більше ніж офіцерів, що служили Україні.
І ще таке. За даними УМВС України в Севастополі в місті є біля трьох тисяч бомжів, з яких майже дві тисячі прибули з Росії. П'яниць, дебоширів та наркоманів ЧФ Росії звільняє без житла, прописки та пенсії.
І останнє. За даними останнього перепису населення сьогодні в Севастополі знаходиться 18 тисяч не громадян України. Це п'ять відсотків від загальної кількості населення міста. Хто вони і що тут роблять? І чи не застосувати до них правила, аналогічні тим, що застосовуються в Москві до іноземців? І ще. Севастополь, це єдиний в Україні регіон, в якому згідно перепису відсоток росіян майже не знизився, а відсоток українців майже не збільшився у порівняння з переписом 1989 року. Зате українців, що визнали українську мову рідною, якраз помітно зменшився. Про що це свідчать? Про те, що п'ята колона набирає силу.
Цікаво, чи хоча би кого-небудь в Києві турбують ці факти? Швидше за все, що ні. Там спокійно споглядають, як кожен день України в Севастополі стає менше, а Росії більше.
А що буде далі?
Далі в Севастополі продовжує реалізовуватись таємний план повної його окупації Росією: паспортизація російськими паспортами всіх бажаючих мешканців міста, надання права звільненим в запас офіцерам ЧФ РФ займати посади держслужбовців, надання роботи на ЧФ РФ громадянам Росії чи лояльним до її політики громадянам України (16 тис. службовців, середня зарплата до 800 гривень), будівництво цілих житлових масивів для громадян Росії (і це робиться без оформлення землевідводу встановленим чином до початку будівництва, влада потім ставиться перед звершеним фактом), відкриття в Севастополі все нових і нових пам'ятників "російської слави" (Президенту Кучмі севастопольська влада відмовила навіть в перейменуванні одного з майданів міста на майдан імені найславнішого флотоводця, якого Росія не мала за всю свою історію, гетьмана П. Сагайдачного), російських шкіл і російських вузів, передача всіх храмів і відведення землі в усіх районах міста для будівництва нових, Церкві Московського патріархату (їй, до речі, передано Володимирський собор, що відбудований на кошти киян). Своїх попів севастопольська парафія РПЦ активно засилає в українські військові частини і проводить там свою облудну пропаганду "єдінєнія славянскіх народов под сєнью святой Русі", а для задобрення і задурманення українських адміралів та старших офіцерів, нагороджує їх своїми медалями та орденами...
Після всього цього, чутки про існування між президентськими структурами України і РФ таємної принципової домовленості про планомірну передачу Севастополя Росії, вже не видаються чутками. І чи не для цього московськими політтехнологами придумано святкування Україною 350-ти річчя Переяславської ради. Почекайте, вони ще нам скажуть: в 300-ту річницю ми вам "подарували" Крим, а в 350-ту ви нам подаруйте Севастополь...
Ще десять років тому подібна перспектива втрати Україною Севастополя могла видатися маячнею дурня, а сьогодні на наших очах перетворюється в сумну і загрозливу для нас реальність. Без злочинної байдужості керівників держави такої відвертої, нахабної, неприкритої окупації відбутися не могло б. Чи усвідомлюємо ми це? Якщо так, то у відповідності до Конституції мусимо вжити всіх заходів щодо видворення окупанта з території України.
Час назрів.
Микола Петрів
2003.04.03 | Валько КРАВЧЕНКО
РОСІЙСЬКА КОЗА В УКРАЇНСЬКОМУ ГОРОДІ
РОСІЙСЬКА КОЗА В УКРАЇНСЬКОМУ ГОРОДІНастав новий 2003 рік. За східним гороскопом це рік кози. А за гороскопом Кучми і Путіна - рік Росії в Україні. Отже настав рік російської кози в українському городі.
Коза має низку позитивних рис, але і чимало негативних. Вона бодлива, вперта, вередлива, примхлива, надокучлива і від неї дуже погано тхне. Вірніше так погано тхнуть цапи, і, здається, тому слово цап стало зокрема у росіян образливою лайкою " козел".
То чого нам чекати від цієї кози :
Тупу-тупу ногами
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету -
Тут тобі й смерть...
Першим запустив російську козу до українського городу наш славний гетьман Богдан Хмельницький, щоправда на певних умовах. Але гетьман нагло помер ( подейкують, що його отруїли), а російська коза так розперезалась в нашому городі, що стала вважати його своїм ( "исконно русская земля") і цілих 337 років хазяйнувала в Україні. Так витоптала город, що в ньому майже нічого не залишилось. Та нинішньому президенту України Л. Кучмі здалося, що 337 років - це мало і він вирішив додати ще один рік. Більш того, він видав указ про створення комітету для відзначення 350- річчя горезвісної Переяславської ради, на якій частина генеральної старшини і мешканців міста прийняли рішення віддатися під "високу руку" московського царя. Громадськість України і світова українська діаспора обурені цим указом президента Кучми і вважають його національною ганьбою, а самого Кучму - речником національної зради і ганьби, і вимагають: "Геть московського блюдолиза!"
Але як могло статись, що український народ з природи віруючий, з демократичними нахилами і глибокою прив'язаністю до землі підкорився російському шовінізму , що протистоїть світогляду української людини? Чужоземці, які бували після 1654 р. в Московії й Україні, відзначали штучність об'єднання цих країн, протилежність характеру, несумісність їх народів. До нас дійшло багато висловлювань на цей предмет. Зупинимось лиш на деяких. Так, в тому ж 1654 р. Україною подорожував разом зі своїм батьком Антіохійським патріархом Павло Алеппський. Переправившись через Дністер і вступивши на землю України, він зауважив високу культурність населення і спостерігав її далі у всьому козацькому краї. В Москві їм довелось провести цілих два роки. "Протягом цих років, - пише Павло Алеппський, - замок висів на наших серцях, а розум був пригнічений і притлумлений, оскільки в цій країні ніхто не може почуватися скільки-небудь вільним і задоволеним".
Французький дипломат де ля Невіль, котрий перебував у Москві в 1689 р. 5 місяців, залишив записки про Московію. "Москвитяни - справжні варвари. Недовірливі, брехливі, жорстокі, розпусні, обжерливі, користолюбні, жебраки й боягузи, грубі і неосвічені". Професор Кембріджського університету Едвард Даніель Кларк у своїй книзі "Подорож до Росії, Криму і Туреччини" (Лондон 1812 р.) залишив нам яскраві свідоцтва очевидця варварського поводження російської армії в Криму, передусім в Херсонесі. Про українців він писав, що вони "різняться під кожним оглядом від мешканців Росії. Вони виглядають краще від москалів і перевищують їх у всьому. Вони чистіші, запопадливіші, чесніші, благородніші, ввічливіші, відважніші, побожніші ... За столом українського селянина більше чистоти, ніж за столом російського князя".
До перелому XVIII і XIX ст. належать "Спомини про Росію" Шарля Франсуа Масона, котрий служив у російському війську 1762-1807рр. Він писав: "Козаки не мають нічого спільного з росіянами, хіба що грецьку релігію. Козаки є далеко гарніші і особливо далеко чесніші за росіян. Стан козаків був щасливий, коли порівняти їх колишню незалежність з теперішнім цілковитим поневоленням росіянами".
То який час ми будемо згадувати і відзначати у січні наступного року, пане Кучмо, який час вам миліший?
В пануванні над Україною московитам добре помагали жиди, або гебреї. Член шведського посольства до гетьмана Б.Хмельницького 1656-1657 рр. К.Я. Гільдебрандт писав таке: "Украйна була повна порозкиданих по цілому світі гебреїв, які її мешканцям надто залили горло різними горілками.
Ця шахрайська нація (diese schacherende nation) виорендовувала у відсутніх польських воєвод їх добра, тим то козаки, роздратовані та розлючені, тисячами убивали жидів шаблями."
Президент Кучма і його дружина не соромляться появлятися на людях, на телеекранах у компанії Кобзона, якого навіть до США і до Ізраїля не впускають, як свідчить преса, за його зв'язки з торговцями наркотиками, зброєю, криміналом. Хай співає для подружжя Кучмів в Україні. Що ж до українських естрадних співаків, то акторка Ала Пугачова (Певзнер), голова журі на популярному фестивалі "Слов'янський базар" у Вітебську, заявила: "Українки отримають призові місця лише через мій труп".
Кажуть, що Людмила Кучма придбала ділянку на Місяці. Якщо, це правда - нехай збудує там собі хатинку і забере з собою чоловіка, бо навіщо нам потрібен такий президент з його авторитарним режимом та сумнівними друзями, хай достроково іде у відставку.
А що писали росіяни, - чесні звичайно, - коли їм доводилось порівнювати своїх краян з українцями? Російський вчений Васілій Зуєв, що подорожував Україною за дорученням Російської Академії Наук в 1781-1782 рр., ось що свідчив про мою рідну Харківщину: народ тутешній у всьому відмінний від росіян. "Всередині хат дуже чисто." Його дивує, що українці не знали розкошів, в торгівлі не гнались за грішми та наживою. Цікаве свідчення залишив росіянин П. Шаліков ("Путешествие в Малоросию", Москва, 1803-1804) : " Не можна рівняти українських священиків з московськими, бо перші своїм поводженням служать прикладом для парафіян, і тому користуються особливою повагою". П. Сумароков в книзі "Досуги кримського судьи", Ізмайлов в книзі "Путешествие в полуденную Росию" відзначали відмінності в побуті москалів і українців: в родинному житті москалів замість любові панує деспотизм, моральна розхитаність. Вони зауважували неестетичність росіянок в їх зовнішньому вигляді, негарне вбрання, відсутність рослинності навколо хат. Українські жінки "стрункі і зграбні як на селянок" (Ізмайлов).
В XIX ст. німецький вчений Йоган Георг Коль написав книгу "Die Ukraine". Він проїхав нашу батьківщину від Харкова до Одеси і засвідчив :"Українці - це мабудь найбільш співучий народ у світі, співають вдень і вночі, при забаві і при роботі". І ще він зауважив: "Відраза українців до москалів, їхніх гнобителів, є така велика, що це можна назвати ненавистю. Ця ненависть зростає. Українці мають прислів'я: "Він людина собі нічого, але москаль."
Великий французький письменник П. Меріме, приятель Гоголя, козакофіл, у своїй розвідці "Козаки України і їх останні гетьмани" (Париж, 1854) намагався виправдати Б. Хмельницького, що той лише при останній крайнощі погодився на російський протекторат і незабаром вже каявся. А хто буде виправдовувати вас, пане Кучмо? Хіба що керманич кримських комуністів Л. Грач. Має ж він вам якось віддячити, адже ви нагородили його орденом Ярослава Мудрого...
Хто розумний, а хто дурень - покаже час, розсудить історія, наразі ж ми виглядаємо не найкраще. Україна віддала в оренду Росії військові бази в Криму за 97 млн. доларів на рік, тоді як за одного футболіста з команди Барселони до мадридського Реалу було сплачено 57 млн. доларів. Чи не пошились ми в дурні?
Командуючий Російським Чорноморським флотом якось сказав: "Чорноморський флот мусить вміти не лише захищатися, але і в разі потреби ефективно атакувати". На початку лютого 2000 р. Росія прийняла нову воєнну доктрину, за якою вона проголошує намір застосовувати зброю не у відповідь на ядерний напад, а першою - в разі загрози її інтересам. А раз так, то що в такому разі може тоді очікувати Севастополь? Наші керівники про це не подумали, прийняли рішення. А що вийшло? А вийшло як в приповідці - не кажи гоп навіть коли перескочиш, сперш подивись у що ти вскочив.
А кого підтримують росіяни? Вони не підтримують ні Ковальова, ні Новодворську, їх кумир - Путін із сортіра, який там мочить чеченців і робить обрізання іноземцям. Можуть заперечити, що заяви Путіна - це ще не думка всього російського народу. Та наш довгий історичний досвід вчить, що намагатись відділяти маси російського народу від його імперіалістичної верхівки - марна справа. Імперський і російський шовінізм став невід'ємним від російського ландшафту.
Одна з наукових праць діда Лесі Українки Михайла Драгоманова називалась: "Пропащий час - українці під Московським царством". Проголошене п. Кучмою стратегічне партнерство України з Росією загрожує нам більше ніж лише втратою часу для нашого розвитку. Панько Куліш в 1843 році писав, що Україна має відірватись від Росії або загинути. Про це застерігав своїх сучасників і наступні покоління Т. Шевченко:
Погибнеш, згинеш Україно,
Не стане й знаку на землі.
Журналіст Чеслав Горянський нещодавно висловив думку, що прийде час, і американський народ буде соромитися своїх нинішніх політиків, які до цієї пори не навчились ввічливо поводити себе. Можливо це станеться і з російським народом, але наразі цього не сталося.
Віллі Брант в Варшаві став навколішки, каючись за німців, прохаючи пробачення у поляків за все зло, яке німці завдали польському народові. А з росіян хоч один став навколішки перед Україною? У російській свідомості існує своєрідний страх перед каяттям, перед визнанням своєї вини, незважаючи на те, що росіяни вважають себе християнами, а християнська релігія закликає до каяття. Натомість дуже розвинений у них рефлекс звинувачення інших. На цьому тлі ідея Достоєвського про "всесвітню чуйність" росіян виглядає як звичайна пропагандистська ідеологема. Видатний російський філософ Г. Федотов запитував: " Чому Росія, християнська Росія забула про каяття? Про національне покаяння? Ця нечутливість національної совісті є найсильнішим симптомом хвороби."
Всупереч облудним заявам Кучми і Путіна, Росія ніколи не була для України ні братом, ні сестрою, а лише злою мачухою. На нашій землі росіяни заборонили нашу українську мову, нищили її, заселяли наші міста, а нас виселяли до Сибіру і на Північ.
Повінь тотальної русифікації топила нас в багні низькопробної російської псевдокультури і в той же час роздувався психоз про зверхність цієї культури над культурою всіх народів колишнього СРСР - і українського, і стародавніх народів Сходу і Кавказу.
Вони нищили нашу віру і продовжують це робити за допомогою нашого президента, котрий їм віддав наші святині - Києво-Печерську і Почаївську лаври, Херсонес, де Україна - Русь прийняла християнство, коли ні Росії, ні Москви не існувало і навіть таких назв і слів не було.
Якось відомий російський журналіст Анатолій Стріляний сказав: " Чем ближе будут Украина и Россия, тем больше будет России и тем менше будет Украины". От це правда. Понад три століття окупації України Росією вже за нами. Більш непотрібно жодного року зменшення України.
Пан Кучма посилається на те, що нам потрібні закордонні інвестиції, та це не зовсім так. Нам потрібні наперед наші інвестиції, українські, а закордонні лише такі, щоб наша власність не стала чужою. Те, що знаходиться на наших землях, повинно бути нашим, українським. Пан Кучма говорить про потребу в ринках, вигідній торгівлі, але поки що всі заклики його до Росії про вільну торгівлю зависають у повітрі, натомість три роки продовжується між Україною і Росією торгівельна війна у якій ми програємо.
Кучма сподівається на підтримку росіян , що проживають на Україні, та його надії марні. По-перше, їх чисельність постійно зменшується, а по-друге, вони на сьогодні не намірені інтегруватися в українське суспільство. "Мы русские , проживающие сегодня на территории Украины, украинцами никогда не станем",- писала газета "Российская община Севастополя". Саме так - вони будуть не частиною українського народу, а п'ятою колоною - були, є зараз і залишаться нею. І нічим Кучма їх не купить. Над столом директора школи №2 п. Семенової, котра має звання відмінника народної освіти України, висить подяка їй від Кучми, але вона залишається головою правління фонду імені Г. Черкашина, який продовжує виховувати севастопольських школярів у дусі вірності їх Росії.
Справді, і ця Семенова, і президент Кучма заслуговують бути нагородженими медаллю " За обрусіння окраїн", яка була заснована в Росії в кінці XIX ст.
Юрій Липа так сформулював умову визволення України: "Вільна Україна буде не після звільнення Києва, а після знищення Москви". За 400 років після ліквідації татаро-монгольського ярма, територія Росії збільшилась в 36 разів. Видатний російський філософ Ф. Степун писав: "Факт этот, лежащий в основе русской истории, коренным образом определяет собою стиль всякого русского делания. Русский народ не столько захватывал землю, сколько забирал ее в плен. Народ - колонизатор ".
Вірно підмічено. Росія не була ні братом, ні другом українського народу. Ні Ленін, ні Троцький не розстрілювали людей лише за те, що вони розмовляли своєю рідною мовою, а не мовою окупантів. Це робив звичайний російський матрос або солдат, котрий вважав себе великоросом, а всіх інших бидлом. І цей світогляд глибоко вкоренився в свідомість росіян. Не зайве нагадати, що перший план виселення чеченців з Чечні розробили кращі уми Росії - декабристи. Один з них, Павло Пестель, пропонував Україну, Кавказ і Середню Азію "сильно обрусить".
Джохар Дудаєв ввів таке поняття, як русизм - явище не менш жахливе ніж фашизм. Русизм він вважав фашизмом, чумою 20 століття. Його роботи викривали русизм, ідеологію останньої у світі колоніальної імперії. Всі народи радіють, коли на деревах розкривається листя, лише росіяни не радіють, бо з'являється "зєльонка", де можуть ховатися "бандформування".
В Чечні росіяни самі організували для себе другий Афганістан, застосовують там найновішу вакуумну бомбу, під час зачисток вбивають навіть двохлітніх дітей ("вырастет - бандитом будет"). Доти, доки Росія копирсається в Чечні, мабуть їй наразі не до Криму і Севастополя, хоча на так званому спільному відзначенні дня Російського Чорноморського флоту мер Москви Лужков знов повторив, що "Крим - російська земля, він завжди був російським і ніколи не належав Україні". Ця заява була зроблена в присутності президента України, котрий стояв, розвісивши вуха і не заперечував. Путін, який до свого вознесіння у крісло президента Росії "був ніхто", як сказав про нього його колишній начальник генерал Калугін, заявив 28 липня 2001 р.: " украинцы и русские - это братские народы. Доброта, милосердие и любовь - это то, что лежит в основе единения народов России и Украины. "
Ось якою брехнею намагається російська коза (козел) закамуфлювати, прикрити своє перебування у нашому городі. А президент України п. Кучма лише кліпає вухами. Севастопольський "Совєт" надав йому звання почесного громадянина Севастополя. І за що? Напевно за те, що впустив в наш город московську козу, войовничу і бодливу. Ось і знову топчеться вона по нас.
Валько КРАВЧЕНКО