СКРИНЬКА ПАНДОРИ
05/23/2003 | Максим РОЗУМІЙКО
Сторінками шовіністичної преси
СКРИНЬКА ПАНДОРИ
"Дзвону Севастополя" не звикати до постійних наклепів, що сипляться на нього з різних комуністичних, шовіністичних та космополітичних видань. Але такої їх одностайної люті на опубліковану в нашому часописі статтю "Окупація", годі було і сподіватися.
Спростувати факт окупації Росією Севастополя кинулась вся їх різнобарвна рать - "Севастопольская лгавда", "Российская община Севастополя", бахарєвська "Крымская правда" та деякі інші речники українофобії на півострові, виділивши під свої печерні емоції чималі кавалки газетної площі. Аналізувати їх - марна справа: жодного факту і море імперської жовчі. Ось лише декілька міркувань щодо цього.
Фактом тиражності своєї газети пишається в статті "Манией величия страдают ничтожные..." від 1.04. Н. Астахова, побоюючись, що зробить "ДС" рекламу. Та дієвість реклами в "Крымской правде" нікудишня - незважаючи на свій
50-тисячний наклад закликів голосувати за Бахарєва, останньому вдалось набрати на виборах лише 998 голосів. А ось вдесятеро менш тиражніший і щомісячний "Дзвін Севастополя" забезпечив своєму редактору Миколі Гуку майже 33 тисячі голосів на Галичині. А на виборах в Севастополі він мав майже 9 тисяч прихильників. Такі неспростовні факти. А звідси уже судім, хто це "нічтожєство"...
Виявляється, що появу статті викликали скарги на "Дзвін Севастополя" специфічних читачів нашої газети із так званого пенсійного збіговиська колишніх партійних працівників, охоронців сталінських таборів та інших шовіністів. "Дзвін" для них - "останнє пристанище негідників". Ось і вся аргументація з палати №6 ...
Якось Ленін, говорячи про Дзержинського i Сталіна, зауважив, що найжорстокішими великодержавними шовіністами є обрусілі інородці. Ось і маємо сучасні приклади - Жиріновський, Затулін, Лисенко, Бахарєв, Астахова, Гальчинський... - i цей перелік можна продовжувати. У XIX ст. В. А. Полетика так відгукнувся на нову імперську течію, яка прагнула об'єднати імперію за племінною ознакою: "Панславизм - это ящик Пандорры, подсунутый нам злым московским колдуном". І випадає на те, що провідниками цього панславізму, який давно вже знаходиться на смітнику історії, є не питомі росіяни, а саме інородці, люди далеко не слов'янського походження, а подекуди і не християни.
Але відзначимо суттєвий і позитивний наслідок таких публікацій - в Криму за допомогою М. Бахарєва та його команди краще виховуються патріотичні, а в деякій мірі і націоналістичні погляди. Отже, ми вітаємо їхнє "нічтожєство".
Подібну маячню читаємо в статті "Козлы под развесистой клюквой", яку написав депутат мєшковських часів, який ховається нині під псевдо Д. Стрєлєцкій в газеті "Российская община Севастополя" №6, 2003 р. Прочитав. Повне розчарування. Текстурбація ексдепутата майже на двох полосах відверто слабка і брехлива. Чого тільки варті безупинні галюцінації про те, що чим більше маяків переходить у володіння України, тим більше катастроф поблизу берегів Криму. Факти, зрозуміло, не наводяться. А ще виявляється, що Севастополь - "зто как раз и есть наша историческая Родина". Ще б пак, берізок тут росте багато.
Наведу ще одну бздуру Д. Стрєлєцкого: "Это не беда, а счастье Украины, что большинство русских пока еще считает ее не дальним зарубежьем, а частью нашей единой страны, разделенной на куски недальновидными политиками вопреки воле народа". Блюзнірство, та й годі! Хочеться цьому підстреленому таваріщу, чи як його там, дати пораду - не тратьте куме силу на чорнило... Читайте історію. Тільки не ВКП(б). Бо як стверджує українська мудрість: "Скачи, бабо, хоч задом, хоч передом, діла підуть своїм чередом".
"Борцы с русским духом" - саме так, в стилі холодної війни, назвала Наталія Якімова в газеті "Крымское время" від 23 квітня свою антиукраїнську мазню, спрямовану проти встановлення у Севастополі пам'ятника Тарасу Шевченку.
Про рівень публікації може свідчити не лише численна неправда, а й, скажімо, останнє "соціологічне дослідження", яким, так би мовити, обґрунтовується ця позиція. На вулиці зупинили десятирічну дівчинку із запитали: "Ну скажи хоть, кто такой Шевченко?" "Не знаю..." - честно прошептал ребенок".
Цікаво, а ця дівчинка не з елітної московської школи, де не вивчають найвідомішого українського поета?
Багато описано дорікань Шевченкові за те, що він не був у Севастополі. А раз не був, то і пам'ятник тут непотрібен. Почекайте, а Ленін взагалі не був не те що в Севастополі, а й в Криму, і в Україні, але ж йому бовонить безліч пам'ятників. Давайте їх всіх познімаємо за прикладом українських військових медиків, які нарешті звергли недавно одного ідола, що був на території шпиталю в б. Омега. Ради цього ми і з Кобзарем зачекаємо...
***
До хорового антиукраїнського скавуління приєдналася нещодавно створена на гроші з чужої держави газета "Русский Севастополь" - повнокольорова, агресивна і безкоштовна.
Численні передруки в ній з інших видань, як-то "Город нерусской славы", свідчать про відсутність власних інтелектуальних сил, але аж, ніяк про їх наміри! Цікавим для певних державних інституцій, як-то СБУ чи прокуратура, міг би бути поміщений в газеті текст "Севастополь - зона национальных интересов РФ", складений із тез доповіді в Держдумі.
Друкується газета "Русский Севастополь", як і більшість перерахованої шовіністичної преси, в типографії Чорноморського флоту РФ "Флаг Родины".
Нормальні люди це місце минають. Смородом несе...
Згідно легенди, Пандора випустила на волю всі лиха, що їх до нині терпить людство, і на дні скрині лишилася сама надія. Очевидно, що надії на те, що шовіністи в Криму скоро стануть повноцінними громадянами незалежної України, як це трапилось в Прибалтиці, плекати не слід.
Максим РОЗУМІЙКО
“ДЗВІН СЕВАСТОПОЛЯ", №5, ТРАВЕНЬ
СКРИНЬКА ПАНДОРИ
"Дзвону Севастополя" не звикати до постійних наклепів, що сипляться на нього з різних комуністичних, шовіністичних та космополітичних видань. Але такої їх одностайної люті на опубліковану в нашому часописі статтю "Окупація", годі було і сподіватися.
Спростувати факт окупації Росією Севастополя кинулась вся їх різнобарвна рать - "Севастопольская лгавда", "Российская община Севастополя", бахарєвська "Крымская правда" та деякі інші речники українофобії на півострові, виділивши під свої печерні емоції чималі кавалки газетної площі. Аналізувати їх - марна справа: жодного факту і море імперської жовчі. Ось лише декілька міркувань щодо цього.
Фактом тиражності своєї газети пишається в статті "Манией величия страдают ничтожные..." від 1.04. Н. Астахова, побоюючись, що зробить "ДС" рекламу. Та дієвість реклами в "Крымской правде" нікудишня - незважаючи на свій
50-тисячний наклад закликів голосувати за Бахарєва, останньому вдалось набрати на виборах лише 998 голосів. А ось вдесятеро менш тиражніший і щомісячний "Дзвін Севастополя" забезпечив своєму редактору Миколі Гуку майже 33 тисячі голосів на Галичині. А на виборах в Севастополі він мав майже 9 тисяч прихильників. Такі неспростовні факти. А звідси уже судім, хто це "нічтожєство"...
Виявляється, що появу статті викликали скарги на "Дзвін Севастополя" специфічних читачів нашої газети із так званого пенсійного збіговиська колишніх партійних працівників, охоронців сталінських таборів та інших шовіністів. "Дзвін" для них - "останнє пристанище негідників". Ось і вся аргументація з палати №6 ...
Якось Ленін, говорячи про Дзержинського i Сталіна, зауважив, що найжорстокішими великодержавними шовіністами є обрусілі інородці. Ось і маємо сучасні приклади - Жиріновський, Затулін, Лисенко, Бахарєв, Астахова, Гальчинський... - i цей перелік можна продовжувати. У XIX ст. В. А. Полетика так відгукнувся на нову імперську течію, яка прагнула об'єднати імперію за племінною ознакою: "Панславизм - это ящик Пандорры, подсунутый нам злым московским колдуном". І випадає на те, що провідниками цього панславізму, який давно вже знаходиться на смітнику історії, є не питомі росіяни, а саме інородці, люди далеко не слов'янського походження, а подекуди і не християни.
Але відзначимо суттєвий і позитивний наслідок таких публікацій - в Криму за допомогою М. Бахарєва та його команди краще виховуються патріотичні, а в деякій мірі і націоналістичні погляди. Отже, ми вітаємо їхнє "нічтожєство".
Подібну маячню читаємо в статті "Козлы под развесистой клюквой", яку написав депутат мєшковських часів, який ховається нині під псевдо Д. Стрєлєцкій в газеті "Российская община Севастополя" №6, 2003 р. Прочитав. Повне розчарування. Текстурбація ексдепутата майже на двох полосах відверто слабка і брехлива. Чого тільки варті безупинні галюцінації про те, що чим більше маяків переходить у володіння України, тим більше катастроф поблизу берегів Криму. Факти, зрозуміло, не наводяться. А ще виявляється, що Севастополь - "зто как раз и есть наша историческая Родина". Ще б пак, берізок тут росте багато.
Наведу ще одну бздуру Д. Стрєлєцкого: "Это не беда, а счастье Украины, что большинство русских пока еще считает ее не дальним зарубежьем, а частью нашей единой страны, разделенной на куски недальновидными политиками вопреки воле народа". Блюзнірство, та й годі! Хочеться цьому підстреленому таваріщу, чи як його там, дати пораду - не тратьте куме силу на чорнило... Читайте історію. Тільки не ВКП(б). Бо як стверджує українська мудрість: "Скачи, бабо, хоч задом, хоч передом, діла підуть своїм чередом".
"Борцы с русским духом" - саме так, в стилі холодної війни, назвала Наталія Якімова в газеті "Крымское время" від 23 квітня свою антиукраїнську мазню, спрямовану проти встановлення у Севастополі пам'ятника Тарасу Шевченку.
Про рівень публікації може свідчити не лише численна неправда, а й, скажімо, останнє "соціологічне дослідження", яким, так би мовити, обґрунтовується ця позиція. На вулиці зупинили десятирічну дівчинку із запитали: "Ну скажи хоть, кто такой Шевченко?" "Не знаю..." - честно прошептал ребенок".
Цікаво, а ця дівчинка не з елітної московської школи, де не вивчають найвідомішого українського поета?
Багато описано дорікань Шевченкові за те, що він не був у Севастополі. А раз не був, то і пам'ятник тут непотрібен. Почекайте, а Ленін взагалі не був не те що в Севастополі, а й в Криму, і в Україні, але ж йому бовонить безліч пам'ятників. Давайте їх всіх познімаємо за прикладом українських військових медиків, які нарешті звергли недавно одного ідола, що був на території шпиталю в б. Омега. Ради цього ми і з Кобзарем зачекаємо...
***
До хорового антиукраїнського скавуління приєдналася нещодавно створена на гроші з чужої держави газета "Русский Севастополь" - повнокольорова, агресивна і безкоштовна.
Численні передруки в ній з інших видань, як-то "Город нерусской славы", свідчать про відсутність власних інтелектуальних сил, але аж, ніяк про їх наміри! Цікавим для певних державних інституцій, як-то СБУ чи прокуратура, міг би бути поміщений в газеті текст "Севастополь - зона национальных интересов РФ", складений із тез доповіді в Держдумі.
Друкується газета "Русский Севастополь", як і більшість перерахованої шовіністичної преси, в типографії Чорноморського флоту РФ "Флаг Родины".
Нормальні люди це місце минають. Смородом несе...
Згідно легенди, Пандора випустила на волю всі лиха, що їх до нині терпить людство, і на дні скрині лишилася сама надія. Очевидно, що надії на те, що шовіністи в Криму скоро стануть повноцінними громадянами незалежної України, як це трапилось в Прибалтиці, плекати не слід.
Максим РОЗУМІЙКО
“ДЗВІН СЕВАСТОПОЛЯ", №5, ТРАВЕНЬ