МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Що таке "меншина в меншині"?

10/17/2003 | Що таке "меншина в меншині"?
#42 за 17.10.2003
Що таке "меншина в меншині"?
Наталія Беліцер, Інститут демократії імені Пилипа Орлика.

В українській етнополітиці цей термін не використовується ні в законодавчому процесі, ані в етнополітичному науковому дискурсі. Проте він вже має певну, можна навіть сказати, тривалу історію, пов'язану переважно з намаганнями Ради Європи забезпечити надійний режим захисту прав, передусім, "національних меншин", водночас маючи на увазі інші категорії меншин, які не завжди підпадають під загальні уявлення та правові норми, спрямовані саме на "національні меншини" в традиційному європейському розумінні цього терміна.
Вперше про "меншину в меншині" згадано в широко відомій Рекомендації 1201 Парламентської Асамблеї Ради Європи 1993 року стосовно прав національних меншин. Ця рекомендація містить, зокрема, проект Додаткового протоколу до Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У статті 13, розділ 4, сказано, що таке визначення стосується тих осіб, які належать до титульного етносу або етнічної більшості певної країни, але проживають в місцях компактного поселення національної меншини цієї країни або складають меншість населення адміністративно-територіальної одиниці чи регіону. Тобто такі особи, що є формально представниками більшості (в масштабах країни), насправді в окремих частинах цієї ж самої країни часто відчувають усі незручності й певну правову незахищеність, притаманну ситуаціям національних меншин. Вищезгадана стаття чітко наголошує, що в таких випадках до "меншин в меншині" мають бути застосовані всі механізми й правові норми захисту, розроблені для національних меншин.
Мало того, хоча формально така окрема категорія меншин ще не потрапила в норми чинних міжнародних та європейських угод, моніторингові структури Ради Європи, зокрема Дорадчий комітет Рамкової конвенції про захист національних меншин, вже користуються цим терміном для захисту прав тих представників більшості населення даної держави, які створюють меншість у певних її регіонах. Так, наприклад, у висновку Дорадчого комітету по урядовому звіту Фінляндії стосовно виконання зобов'язань згідно зі статтями Рамкової конвенції наголошується на необхідності забезпечення мовних і освітніх прав фінської меншини на території однієї з провінцій Фінляндії - Аландських островів, переважну більшість (96%) населення якої складають особи шведського етнічного походження і яка має спеціальний, міжнародно гарантований автономний статус, встановлений під егідою Ліги Націй після Першої світової війни. Разом з тим, незважаючи на офіційно проголошену двомовність Фінляндії, шведська меншина решти території цієї країни намагається використати положення Рамкової конвенції для надійнішого захисту своїх прав і уникнення певного асиміляційного тиску з боку фінської більшості, що також зазначено у висновку Дорадчого комітету.
Всебічний огляд проблем "меншин у меншині" міститься в статті відомого дослідника Тіма Потьє, який запропонував застосовувати до таких груп іншу термінологію, а саме "регіональні недомінуючі титульні народи" (див.: Regionally non-dominant titular peoples: the next phase in minority rights? by Tim Potier, Journal on Ethnopolitics and Minority Issues in Europe, July, 2001).
Безумовно, до такої специфічної категорії меншин належать і українці Криму, чиї культурні, мовні, освітні права далеко не забезпечені. Про це свідчить, зокрема, той факт, що на сьогодні в АРК функціонують лише кілька шкіл з українською мовою навчання - всі в непристосованих для навчального процесу приміщеннях, і поруч з тим в українську гімназію м. Сімферополя конкурс складає три учні на одне місце. Останні події, наприклад, в місті Севастополі, свідчать про відчутне загострення ситуації з використанням української мови, зокрема, під час проведення різних публічних заходів і в спілкуванні з міськдержадміністрацією, про що в серпні - вересні 2003 року з'явилася низка публікацій в газеті "Кримська світлиця". Особливе занепокоєння виникає в зв'язку з прикрими фактами намагань виключити українські громадські організації Севастополя з міської Асоціації національно-культурних товариств під приводом того, що вони, мовляв, представляють не національні меншини, а етніч-ну більшість. Цей аргумент виглядає, м'яко кажучи, дивним і з огляду на те, що переважна більшість програм, заходів, та й статутів подібних асоціацій, спрямованих на міжетнічну, міжкультурну взаємодію та відвернення можливих конфліктів, як правило, має "інтеграційну" мету. Тож про яку міжетнічну "інтеграційну" діяльність можна говорити без участі української спільноти в будь-якому регіоні - переважно українському та україномовному чи, навпаки, такому, де більшість населення складають росіяни та російськомовні?
В контексті розвитку українського законодавства в галузі етнополітики питання "меншини в меншині", так само як і визначення поняття "національна меншина", мають цікавий аспект, якому чомусь не приділяють належної уваги. Йдеться про Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, ратифікований Законом № 474/97-вр від 17 липня 1997 року. Стаття 13, п. 1 цього документа фактично вводить в українське національне законодавство вищезгадану Рекомендацію ПАРЄ 1201, оскільки в ньому зазначено, що з метою захисту етнічної, культурної, мовної та релігійної ідентичності української меншини в Румунії та румунської меншини в Україні, Договірні Сторони будуть застосовувати міжнародні норми і стандарти, що визначають права осіб, які належать до національних меншин, а саме ті норми і стандарти, які містяться у... Рекомендації 1201 (1993 року) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо додаткового Протоколу до Європейської Конвенції з прав людини (995-004) стосовно прав національних меншин, при тому розумінні, що ця Рекомендація не стосується колективних прав і не зобов'язує Договірні Сторони надати відповідним особам право на спеціальний статус територіальної автономії, заснованої на етнічних критеріях.
Як бачимо, в цьому документі єдине застереження стосується можливості створення територіальної автономії для етнічної меншини, з чого випливає, що інші статті Рекомендації 1201 є прийнятними для української сторони. Оскільки ж Конституцією гарантована рівність прав, зокрема осіб, що належать до національних меншин, навряд чи з огляду на "юридичну чистоту" можна вважати положення цієї Рекомендації такими, що розповсюджуються тільки на румунську меншину і не стосуються інших. Хоча конкретні правові наслідки статті 13, п.1 двосторонньої міждержавної угоди України з Румунією, можливо, потребують більш детальної юридичної експертизи, цілком логічним було б також використання того визначення і набору критеріїв належності до "національних меншин", які містяться саме в цьому документі.
Визначення сформульовано наступним чином: "...термін "національна меншина" стосується таких груп осіб у державі, які:
* проживають на території цієї держави і є її громадянами;
* підтримують давні, міцні й сталі зв'язки з цією державою;
* мають чіткі етнічні, культурні, релігійні або лінгвістичні характеристики;
* достатньо численні, хоча й менші за кількістю, ніж решта населення даної країни або її регіону;
* виявляють турботу про збереження, разом з іншими членами спільноти, того, що створює їхню спільну ідентичність, культуру, традиції, релігію або мову"
Подібні визначення й критерії широко використовуються в національних законодавствах країн Центральної і Східної Європи, для яких надзвичайно важливе й актуальне законодавче закріплення диференційованого підходу до різних категорій етнічних спільнот - з одного боку, автохтонних або "традиційних" для даної території, з другого - "нових" етнічних меншин, які складаються з осіб іммігрантського походження. Така сама проблема наявна і в Україні. Проте ці відмінності не враховані не тільки Законом про національні меншини 1992 року, але їх бракує і в його оновленій версії, розробленій Державним комітетом у справах національностей та міграції. В "депутатському" (О. Фельдмана та І. Гайдоша) законопроекті міститься лише коротка згадка про те, що "термін "національна меншина" означає групи громадян України, які... історично проживають на території України". Обидва законопроекти оминають питання про мінімальну чисельність осіб, яка дозволяє їм набути статус національної меншини, хоча такий статус означає певний (і досить широкий) обсяг зобов'язань держави щодо забезпечення прав та потреб таких осіб - політичних, культурних, освітніх тощо; зокрема, йдеться і про фінансове забезпечення, без якого подібні зобов'язання набувають суто декларативного характеру.
Таким чином, можна дійти висновку, що в українській етнополітиці залишаються не використаними можливості подальшого наближення законодавства в галузі прав меншин до європейських норм і стандартів.

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2003 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1338


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua