Кримськотатарський та український дисидентські рухи
12/11/2003 | Станіслав Потоцький
РАДІО СВОБОДА
Олекса Боярко:
В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном – Олекса Боярко.
Сьогодні у випуску:
Особливості українського і кримськотатарського дисидентських рухів
Шістдесятиріччя Мустафи Джемілєва
Українські та кримськотатарські дисиденти мали спільного ворога в особі тоталітарного радянського режиму і однаково намагалися відстояти національну ідентичність своїх народів. І хоча українці змагалися за свободу на своїй землі, а кримські татари – у вигнанні, об'єктивно вони були союзниками у боротьбі. Про особливості українського та кримськотатарського рухів опору 1960-х – 70-х років розповідає ведучий рубрики “Сторінки національної історії” Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов:
Лібералізація радянського режиму на початку 1960-х років сприяла пожвавленню українського національного руху. Почавшись як суто культурницький, він незабаром за власною логікою та під тиском репресій КҐБ набув політичного характеру. І вже у середині 70-х років в українському русі існували 3 напрямки: правозахисний (Українська Ґельсінкська Група), релігійний (приміром, Василь Романюк – майбутній патріарх Володимир) і власне національний (наприклад, В’ячеслав Чорновіл).
Серед українських дисидентів були і марксисти (Микола Руденко), і націонал-комуністи (Іван Дзюба), і націоналісти (Валентин Мороз), проте їх об’єднувала орієнтація на національні інтереси. Відтак, 1979 року 18 українських політичних в’язнів закликали до (цитата) “виходу України з так званого СРСР і створення незалежної демократичної української держави”.
Натомість визвольний рух кримських татар розпочався зі звернень до влади з проханням дозволити повернення до Криму. Ці “петиційні кампанії” збирали до ста тисяч підписів. Одночасно в Узбекистані сформувалася нелеґальна організація “Союз молоді кримських татар”, очолювана Мустафою Джемілєвим.
66-го року кримські татари вперше вдалися до масових виступів у місцях висилки і в Москві. У Ленінабаді (Таджикістан) кримськотатарські активісти провели нелегальний з’їзд, згодом встановили зв’язки з українськими та російськими дисидентами і через них звернулися до світової спільноти за підтримкою. Під цим тиском президія Верховної Ради СРСР у серпні 67-го року видала указ про реабілітацію кримських татар, проте без права повернення до Криму. Боротьба за повернення тривала ще 22 роки, і тільки 89-го року Верховна Рада СРСР дозволила кримським татарам повернутися на Батьківщину.
Попри певні відмінності у методах спротиву режиму, українські та кримськотатарські дисиденти спільно відстоювали усю повноту прав людини – від її політичних прав і аж до її права жити на своїй історичній території. Сама ж влада однаково звинувачувала українців та кримських татар у націоналізмі, нарівні засуджуючи їх до концентраційного табору за (цитата) “наклепницькі вигадки, що паплюжать радянський державний та суспільний лад”. І своєрідним символом єдності дисидентського руху став захисник прав кримських татар українець Петро Григоренко. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко:
У Криму відзначено ювілей лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. Відомому політику, громадському діячеві, правозахиснику виповнилося шістдесят років. Детальніше – наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула:
Мустафа Джемілєв є одним з найбільш відомих правозахисників і дисидентів радянських часів. Впродовж останніх двох-трьох десятиліть він також визнаний лідер кримськотатарського національного руху. Він присвятив рухові 44 роки свого життя. З них 17 років провів за ґратами. Наприкінці 80-тих років минулого століття він повернувся до Криму і очолив процес репатріації на історичну батьківщину раніше депортованого кримськотатарського народу.
Зараз Мустафа Джемілєв очолює Меджліс і є визнаним лідером свого народу. У ці дні Мустафа Керим Оглу, син Криму відзначає своє шістдесятиріччя. Виставки, концерти, громадське визнання – все це каже він, для нього не так важливо, як розуміння того, що головна мрія його життя – повернення на батьківську землю збулася. Але він додає, що тепер перед ним, як і кожним кримським татарином постає завдання збереження своєї ідентичності, своєї історії.
“Якщо народ не знає і не шанує свого минулого, то у нього не буде й майбутнього. Тому ми зараз маємо згадати свою історію, історію боротьби за наше майбутнє, бо наш народ ще мусить докласти чимало зусиль, щоб це майбутнє було гідним і справедливим. Ми повернулися. Тепер маємо відродити в Криму свою духовність культуру і мову”, - відзначив Мустафа Джемілєв.
Саме тому, як великий подарунок від співвітчизників та єдиновірців він сприйняв рішення мусульманської громади його рідного села Ай-Серес під Судаком збудувати в його честь мечеть. Рішення про будівництво храму схвалило духовне управління мусульман Криму. За словами його глави муфтія Криму Аджа Емерлі Ефенді Блаєва у такий спосіб мусульмани хочуть віддати глави Меджлісу данину поваги: “У кожному народі серед нас Всевишній обирає лідера. Такий лідер для кожного народу буває раз на сто років. У кримських татар у минулому столітті таким вождем був Нуман Чалібід Джахан, а в цьому столітті наш лідер, наш шановний Мустафа Ага”, - сказав муфтій Криму Аджа Емерлі Ефенді Блаєв.
Один із керівників мусульманських громад Криму Арсен Альчиков каже, що відповідно до мусульманської традиції будь-яка людина, яка виділила кошти на будівництво мечеті може дати їй своє ім’я, або ім’я з членів своєї родини. У цьому ж випадку мова йде про загальне бажання кримських мусульман. Ідея спорудження мечеті на честь Мустафи Джемілєва знайшла підтримку у віруючих і це буде кращим виявом їхньої подяки і поваги до голови Меджлісу, вважає Арсен Альчиков. “Ін шала, слава Аллаху, це питання успішно вирішується. Ми вже знайшли спонсорів. Про терміни говорити ще рано, але постараємося протягом року збудувати красуню-мечеть, яка носитиме ім’я Мустафа Ага”, - сказав Арсен Альчиков. За його словами Мустафа Джамі буде невеликою культовою споруду на 100 осіб, але її мінарет підійметься більше ніж на 30 метрів і його буде видно з далеку.
Символічно, що національний гімн кримськотатарського народу “Я поклявся” звучить у приміщенні колишнього кримського обкому КПСС. Тут під такою ж назвою проходить виставка документів і матеріали з історії кримськотатарського національного руху, центральною постаттю якого є Мустафа Джемілєв. На одному із стендів цитата: “Я поклявся, що ніхто, ніколи і за жодних обставин мене не примусить відмовитися від виконання свого обов’язку, що покладений на мене честю, сумлінням і національною гідністю. Сьогодні я знову можу повторити цю клятву і я сподіваюсь, що в мене буде достатньо духу і сил, щоб не зрадити цьому принципу до кінця своїх днів”, - сказав Мустафа Джемілєв.
Володимир Притула для “Радіо Свобода”, Сімферополь.
http://radiosvoboda.org/programs/us/uk/2003/12/9BCABD92-6195-4881-B9E1-7B6320834EF2.ASP
Олекса Боярко:
В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном – Олекса Боярко.
Сьогодні у випуску:
Особливості українського і кримськотатарського дисидентських рухів
Шістдесятиріччя Мустафи Джемілєва
Українські та кримськотатарські дисиденти мали спільного ворога в особі тоталітарного радянського режиму і однаково намагалися відстояти національну ідентичність своїх народів. І хоча українці змагалися за свободу на своїй землі, а кримські татари – у вигнанні, об'єктивно вони були союзниками у боротьбі. Про особливості українського та кримськотатарського рухів опору 1960-х – 70-х років розповідає ведучий рубрики “Сторінки національної історії” Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов:
Лібералізація радянського режиму на початку 1960-х років сприяла пожвавленню українського національного руху. Почавшись як суто культурницький, він незабаром за власною логікою та під тиском репресій КҐБ набув політичного характеру. І вже у середині 70-х років в українському русі існували 3 напрямки: правозахисний (Українська Ґельсінкська Група), релігійний (приміром, Василь Романюк – майбутній патріарх Володимир) і власне національний (наприклад, В’ячеслав Чорновіл).
Серед українських дисидентів були і марксисти (Микола Руденко), і націонал-комуністи (Іван Дзюба), і націоналісти (Валентин Мороз), проте їх об’єднувала орієнтація на національні інтереси. Відтак, 1979 року 18 українських політичних в’язнів закликали до (цитата) “виходу України з так званого СРСР і створення незалежної демократичної української держави”.
Натомість визвольний рух кримських татар розпочався зі звернень до влади з проханням дозволити повернення до Криму. Ці “петиційні кампанії” збирали до ста тисяч підписів. Одночасно в Узбекистані сформувалася нелеґальна організація “Союз молоді кримських татар”, очолювана Мустафою Джемілєвим.
66-го року кримські татари вперше вдалися до масових виступів у місцях висилки і в Москві. У Ленінабаді (Таджикістан) кримськотатарські активісти провели нелегальний з’їзд, згодом встановили зв’язки з українськими та російськими дисидентами і через них звернулися до світової спільноти за підтримкою. Під цим тиском президія Верховної Ради СРСР у серпні 67-го року видала указ про реабілітацію кримських татар, проте без права повернення до Криму. Боротьба за повернення тривала ще 22 роки, і тільки 89-го року Верховна Рада СРСР дозволила кримським татарам повернутися на Батьківщину.
Попри певні відмінності у методах спротиву режиму, українські та кримськотатарські дисиденти спільно відстоювали усю повноту прав людини – від її політичних прав і аж до її права жити на своїй історичній території. Сама ж влада однаково звинувачувала українців та кримських татар у націоналізмі, нарівні засуджуючи їх до концентраційного табору за (цитата) “наклепницькі вигадки, що паплюжать радянський державний та суспільний лад”. І своєрідним символом єдності дисидентського руху став захисник прав кримських татар українець Петро Григоренко. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко:
У Криму відзначено ювілей лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. Відомому політику, громадському діячеві, правозахиснику виповнилося шістдесят років. Детальніше – наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула:
Мустафа Джемілєв є одним з найбільш відомих правозахисників і дисидентів радянських часів. Впродовж останніх двох-трьох десятиліть він також визнаний лідер кримськотатарського національного руху. Він присвятив рухові 44 роки свого життя. З них 17 років провів за ґратами. Наприкінці 80-тих років минулого століття він повернувся до Криму і очолив процес репатріації на історичну батьківщину раніше депортованого кримськотатарського народу.
Зараз Мустафа Джемілєв очолює Меджліс і є визнаним лідером свого народу. У ці дні Мустафа Керим Оглу, син Криму відзначає своє шістдесятиріччя. Виставки, концерти, громадське визнання – все це каже він, для нього не так важливо, як розуміння того, що головна мрія його життя – повернення на батьківську землю збулася. Але він додає, що тепер перед ним, як і кожним кримським татарином постає завдання збереження своєї ідентичності, своєї історії.
“Якщо народ не знає і не шанує свого минулого, то у нього не буде й майбутнього. Тому ми зараз маємо згадати свою історію, історію боротьби за наше майбутнє, бо наш народ ще мусить докласти чимало зусиль, щоб це майбутнє було гідним і справедливим. Ми повернулися. Тепер маємо відродити в Криму свою духовність культуру і мову”, - відзначив Мустафа Джемілєв.
Саме тому, як великий подарунок від співвітчизників та єдиновірців він сприйняв рішення мусульманської громади його рідного села Ай-Серес під Судаком збудувати в його честь мечеть. Рішення про будівництво храму схвалило духовне управління мусульман Криму. За словами його глави муфтія Криму Аджа Емерлі Ефенді Блаєва у такий спосіб мусульмани хочуть віддати глави Меджлісу данину поваги: “У кожному народі серед нас Всевишній обирає лідера. Такий лідер для кожного народу буває раз на сто років. У кримських татар у минулому столітті таким вождем був Нуман Чалібід Джахан, а в цьому столітті наш лідер, наш шановний Мустафа Ага”, - сказав муфтій Криму Аджа Емерлі Ефенді Блаєв.
Один із керівників мусульманських громад Криму Арсен Альчиков каже, що відповідно до мусульманської традиції будь-яка людина, яка виділила кошти на будівництво мечеті може дати їй своє ім’я, або ім’я з членів своєї родини. У цьому ж випадку мова йде про загальне бажання кримських мусульман. Ідея спорудження мечеті на честь Мустафи Джемілєва знайшла підтримку у віруючих і це буде кращим виявом їхньої подяки і поваги до голови Меджлісу, вважає Арсен Альчиков. “Ін шала, слава Аллаху, це питання успішно вирішується. Ми вже знайшли спонсорів. Про терміни говорити ще рано, але постараємося протягом року збудувати красуню-мечеть, яка носитиме ім’я Мустафа Ага”, - сказав Арсен Альчиков. За його словами Мустафа Джамі буде невеликою культовою споруду на 100 осіб, але її мінарет підійметься більше ніж на 30 метрів і його буде видно з далеку.
Символічно, що національний гімн кримськотатарського народу “Я поклявся” звучить у приміщенні колишнього кримського обкому КПСС. Тут під такою ж назвою проходить виставка документів і матеріали з історії кримськотатарського національного руху, центральною постаттю якого є Мустафа Джемілєв. На одному із стендів цитата: “Я поклявся, що ніхто, ніколи і за жодних обставин мене не примусить відмовитися від виконання свого обов’язку, що покладений на мене честю, сумлінням і національною гідністю. Сьогодні я знову можу повторити цю клятву і я сподіваюсь, що в мене буде достатньо духу і сил, щоб не зрадити цьому принципу до кінця своїх днів”, - сказав Мустафа Джемілєв.
Володимир Притула для “Радіо Свобода”, Сімферополь.
http://radiosvoboda.org/programs/us/uk/2003/12/9BCABD92-6195-4881-B9E1-7B6320834EF2.ASP