Відповіді

• 2005.06.20 | Михайло

  Re: Знову про "Концепцію державної етнонаціональної п-ки України"!

  
  > На цей раз - авторами виступили есперти:
  
  Вибачте, "експерти"

• 2005.06.20 | Chief

  Re: Знову про "Концепцію державної етнонаціональної п-ки України"!

  А почему зарубежных экспертов, интересно, не привлекли?
  Чтоб чего плохого не насоветовали? Или как?
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.06.20 | N.N.

    Re: Знову про "Концепцію державної етнонаціональної п-ки України"!

    В практике законодательной работы, как правило, не принято приглашать экспертов ДЛЯ ПОДГОТОВКИ ЗАКОНОВ из какой-то отдельной страны, если они не выступают от имени международных или иных межгосударственных организаций.
    
    Еще раз обращаю внимание: ДЛЯ ПОДГОТОВКИ.
    
    В то же время, приветствуется участие экспертов из международных и европейских институций, в которых состоит Украина : ОБСЕ, ПАСЕ, ПАЧЭС и т.д.
    
    Что касается, роли иностранцев в обсуждении подготавливаемых законопроектов: то милости просим.
    
    Не исключено, что Ваш "свежий взгляд" поможет авторам законопроекта увидеть свои огрехи. Я даже не сомневаюсь в этом.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.06.20 | Chief

      Re: Знову про "Концепцію державної етнонаціональної п-ки України"!

      N.N. пише:
      >
      > Что касается, роли иностранцев в обсуждении подготавливаемых законопроектов: то милости просим.
      > Не исключено, что Ваш "свежий взгляд" поможет авторам законопроекта увидеть свои огрехи. Я даже не сомневаюсь в этом.
      
      
      
      Что касается первых выводов, то кой-какие я для себя уже сделала. Отошлю их автору законопроекта при случае.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.06.20 | line305b

        Так чего, давайте сюда комментарии - нам тоже интересно (-)

        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.06.20 | Chief

          Re: Так чего, давайте сюда комментарии - нам тоже интересно

          Какой Вы хитрый, пан Лайн...
          Концепция этнонациональной политики Украины - вопрос интимный, энто токи тет-а-тет
          
          Кстати, об интимном...
          Я уже вполне готова получать от Вас электронный словарь, о котором мы недавно договаривались. Только если будете посылать, шлите, пожалуйста, по одному файлу (я точно не знаю, какие объемы примет моя почта)... Когда получу первый, "сигнализирую", а уже дальше следующий...

• 2005.06.20 | line305b

  Текст концепции (для медленных модемов)

  Проект
  Вноситься народним депутатом України
  Чубаровим Р.А.
  
  ЗАКОН УКРАЇНИ
  
  “Про Концепцію державної етнонаціональної політики України”
  
  1. Загальні положення
  
  Удосконалення етнонаціональної політики держави є важливою і вагомою умовою формування і функціонування в Україні соціальної правової держави відповідно до сучасних світових і європейських стандартів в галузі прав людини, консолідації Українського народу, утвердженні в українському суспільстві засад гуманізму і демократії, забезпечення всебічного розвитку кожної окремої особи та етнічних спільнот.
  Концепція державної етнонаціональної політики (далі-Концепція) є правовим актом, яким визначається зміст і спрямованість дій держави в етнополітичній сфері, що має бути покладений в основу удосконалення чинного та формування нового законодавства, вдосконалення міжетнічних відносин.
  
  Основними завданнями Концепції є визначення основних принципів, правових, організаційних, фінансових та інших засад розв’язання актуальних проблем, що виникають в етнополітичній сфері, на основі положень Конституції України.
  
  2. Зміст понять, які вживаються у Концепції
  
  Для уніфікованого розуміння змісту Концепції наводяться поняття, які вживаються у цій Концепції та мають бути використані в процесі оновлення законодавства України.
  
  Державна етнонаціональна політика України – органічна складова внутрішньої і зовнішньої політики держави, являє собою сукупність послідовних рішень і дій органів державної влади і органів місцевого самоврядування, спрямованих на задоволення соціальних, політичних та культурних потреб етнічних спільнот та окремих громадян, що належать до них, на утвердження у суспільстві атмосфери міжетнічної толерантності, на зміцнення загальнонаціональної єдності.
  
  Об’єкти державної етнонаціональної політики – етнічні спільноти, на яких спрямована етнонаціональна політика держави, а також окремі громадяни, які до них належать. Водночас етнічні спільноти є суб’єктами у стосунках з державою, коли виступають ініціативною стороною в питанні забезпечення своїх прав і потреб.
  
  Етнічна спільнота – стала сукупність людей, об’єднаних спільними ідентифікуючими ознаками – походженням, мовою, культурою, релігією, здатна до демографічного самовідтворення. Етнічними спільнотами, що є об’єктами державної етнонаціональної політики України, визначаються національна більшість, корінні народи, національні меншини, етнічні групи, репатрійовані етнічні спільноти (репатріанти), українська діаспора.
  
  Національна більшість – сукупність громадян України, які відносять себе до чисельно домінуючого українського етносу (титульної української етнічної нації) – провідного суб’єкта державотворення.
  Національна більшість включає в себе традиційний етнічний масив українців, окреслений етнічними кордонами, та його субетнічні (етнографічні) групи, які відрізняються деякими рисами культурної і діалектної самобутності. Субетнічними (етнографічними) групами національної більшості є русини, гуцули, бойки, лемки, поліщуки, пінчуки.
  
  Меншина в меншині – частина національної більшості, яка проживає в місцях компактного проживання національної меншини і становить меншість населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
  
  Національна меншина – стала група громадян України не українського етнічного походження, яка традиційно (не менше 100 років) проживає на території України в її сучасних державних кордонах, є чисельно меншою за етнічних українців, має спільні етнічні, мовні, культурні, релігійні характеристики, що відрізняють її від решти населення, і виявляє бажання зберігати й розвивати свою етнокультурну ідентичність. Національними меншинами в Україні є албанці, білоруси, болгари, вірмени, гагаузи, греки, євреї, литовці, молдовани, німці, поляки, роми, росіяни, словаки, татари, угорці, чехи.
  
  Корінний народ – автохтонна етнічна спільнота, етногенез якої відбувся на території в межах сучасних кордонів України, становить етнічну меншість в складі її населення і не має власного державного утворення за межами Української держави. Корінними народами в Україні є кримські татари, караїми, кримчаки.
  
  Етнічна група – етнічна спільнота, що сформувалася на території України протягом радянського періоду її історії та після здобуття нею незалежності, об’єднана ознаками спільної етнічної ідентичності, яку прагне зберегти, інтегрована своїм життєвим укладом в українське суспільство або демонструє прагнення до такої інтеграції.
  
  Репатріанти – 1) особи, які належать до тих автохтонних етнічних спільнот, що в минулому були депортовані з території України і виявили бажання повернутися до неї. До репатріантів відноситься частина українців, що зазнала масової депортації, кримські татари, німці, а також болгари, вірмени, греки Криму; 2) особи, які в минулому постійно проживали в Україні і тепер повертаються до неї.
  Українська діаспора – чисельні етнічні групи закордонних українців, які є громадянами інших держав або особами без громадянства, мають українське етнічне походження або є походженням з України.
  
  Національно-культурна автономія – сукупність громадських інститутів, створених громадянами України, які відносять себе до певної національної меншини, для самостійного вирішення питань, пов’язаних зі збереженням своєї етнокультурної ідентичності.
  
  Заходи посиленої підтримки – тимчасові заходи, що вживаються державою для забезпечення реальної рівності прав і свобод об’єктів державної етнонаціональної політики, які перебувають у найгіршому соціальному, правовому або культурному становищі, через встановлення пільг, створення інших спеціальних сприятливих механізмів реалізації прав, свобод і потреб етнічних спільнот.
  
  3. Стан етносоціального та етнополітичного розвитку України
  
  На території України згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. проживає 48,2 млн. осіб, які відповідно до Конституції України являють собою Український народ. Він складається з представників понад 130 національностей, у т.ч. з ряду етнічних спільнот.
  
  Найбільшою етнічною спільнотою є етнічні українці (37,5 млн. осіб). Вони являють собою титульний етнос (народ, що дав назву державі, або українську етнічну націю). Декілька етнічних спільнот є корінними (автохтонними). Інші етнічні спільноти відносяться до категорій національних меншин, репатріантів, української діаспори та етнічних груп. Поліетнічність України супроводжується двомовністю її населення, причому мовні уподобання громадян України не співпадають з їх етнічною самоідентифікацією: за винятком росіян, у складі інших етнічних спільнот кількість осіб, які володіють мовою своєї спільноти, менша за її загальну кількість.
  
  Позитивною є тенденція зростання громадської активності етнічних спільнот, у т.ч. меншин, яка проявляється у збільшенні кількості їхніх громадських організацій. Ряд меншин утворили загальноукраїнські об’єднання своїх організацій. Утворилися також об’єднання громадських організацій різних етнічних спільнот, таких як Асоціація національно-культурних об’єднань, Конгрес національних громад та інших.
  
  Сучасні етносоціальні процеси в Україні відбуваються за наявності умов для формування української поліетнічної (найчастіше її називають політичною) нації, приналежність до якої визначається виключно українським громадянством.
  
  Законодавство України дає широку можливість для забезпечення основних прав і потреб більшості етнічних спільнот у політичній, соціальній і мовно-культурній сферах. В Конституції України встановлені гарантії мирного співіснування та розвитку громадян України всіх національностей шляхом сприяння консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин.
  
  До законодавчих актів, що забезпечують реалізацію державної етнонаціональної політики, належать прийнятий до здобуття Україною незалежності Закон Української РСР „Про мови в Українській РСР”, Декларація про державний суверенітет України, Декларація прав національностей України, Закони України „Про національні меншини в Україні”, “Про громадянство України”, “Про освіту”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про біженців”, “Про правовий статус іноземців”, Рамкова конвенція про захист національних меншин, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, інші нормативно-правові акти та міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
  
  Законодавство України у питаннях збереження ідентичності та культурної самобутності національних меншин загалом відповідає світовим і європейським стандартам. Подальший її розвиток потребує концептуального визначення її призначення. Поглиблення правових засад державної етнонаціональної політики має сприяти повному забезпеченню як фундаментальних прав етнічних спільнот – права співвіднесення (ідентифікації) себе з тією чи іншою етнічною спільнотою та вільне (безперешкодне) виявлення своєї ідентичності, право на самобутність (існування) і захист від загроз, права на повагу, на розвиток і виявлення своїх особливостей, права на батьківщину, на захист від геноциду і вигнання, права на недискримінацію, на рівність перед законом, так і спеціальних (компенсаційних) прав – права на користування рідною мовою, права на освіту, на об’єднання у власні організації, права на безперешкодні контакти з історичними батьківщинами, зі своїми співвітчизниками в інших країнах, право на інформацію рідною мовою, на пропорційний доступ до державної та муніципальної служб, на самоврядування в питаннях збереження і розвитку своєї мови і культури, права вільно сповідувати свою релігію або переконання та створювати релігійні організації, права зберігати та розвивати національні культуру і традиції (звичаї), на використання національної символіки, на відновлення національної топоніміки, охорону історичних пам’яток етнічних спільнот. Разом з тим залишаються не реалізовані Конституційні положення щодо корінних народів.
  
  Нинішню ситуацію в етнонаціональній сфері характеризують наступні проблеми:
  
  1. Поєднання процесів становлення української поліетнічної (політичної) нації, і поглиблення етнорегіональних відмінностей, що заважає становленню спільної загальнонаціональної свідомості.
  
  2. Відсутність ефективної, з урахуванням регіональних особливостей, політики підтримки української мови та культури, яка була б із розумінням сприйнята більшістю російськомовного населення.
  
  3. Збереження високих темпів мовної і культурної асиміляції переважної більшості національних спільнот у бік російських мовних і культурних зразків.
  
  4. Наявність розбіжностей в інтересах і потребах різних етнічних спільнот з ознаками міжетнічної конфліктогенності.
  
  5. Висока присутність еміграційних настроїв в середовищі етнічних неукраїнців, що має наслідком пасивність значної їх частини в участі у створенні в Україні громадянського суспільства.
  
  6. Незавершеність процесу облаштування депортованих у минулому за етнічною ознакою кримськотатарського народу та осіб інших національностей.
  
  7. Наявність зникаючих народів – насамперед кримчаків і потенційно – караїмів.
  
  8. Соціальна не адаптованість ромської національної меншини, а також більшості нововиниклих етнічних груп.
  
  9. Посилення процесів нелегальної міграції на (і через) територію України.
  
  10. Недостатня залученість корінних народів і національних меншин (крім росіян) у процес прийняття життєво важливих для них рішень.
  
  11. Низька політична активність держави по відношенню до закордонних українців, української діаспори та трудових мігрантів з числа громадян України.
  
  12. Відсутність системи фахової підготовки службовців, відповідальних за здійснення державної етнонаціональної політики.
  
  13. Непрозорість використання бюджетних коштів, що виділяються на реалізацію заходів державної етнонаціональної політики.
  
  14. Відсутність ефективної координації заходів по реалізації державної етнонаціональної політики в системі органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
  Розв’язання наведених проблем актуалізує потребу у правовому документі, який визначав би політику Української держави у етнонаціональній сфері.
  
  Реалізація Концепції має кардинально поліпшити етнополітичні відносини в Україні, закласти підвалини для вирішення наявних проблем, уникнення етнічних конфліктів і створення в Україні сучасного європейського суспільства.
  
  4. Принципи державної етнонаціональної політики
  
  Враховуючи наявний в Україні позитивний досвід вирішення етнополітичних питань та необхідність розвитку цієї сфери відносин з урахуванням наведених проблем, майбутня діяльність держави має базуватись на наступних принципах:
  
  1.. Визнання поліетнічності і полікультурності українського суспільства його суспільною цінністю, яка потребує захисту і збереження, недопущення примусової асиміляції та акультурації етнічних спільнот.
  
  2. Збереження територіальної цілісності України при формуванні та реалізації державної етнополітики, врахування етнонаціональних особливостей держави в процесі адміністративно-територіальної реформи, неухильного дотримання загальновизнаних норм людської етики, гуманізму, демократичності, поваги до національних мов, культур, до почуття гідності етнічних спільнот та громадян, що до них належать.
  
  3. Поєднання державного забезпечення потреб етнічних спільнот зі створенням умов для їх вільного, самостійного, ініціативного, органічного розвитку.
  
  4. Вільної етнічної самоідентифікації особи.
  
  5.Пріоритетності загальнонаціональних інтересів в питаннях внутрішньої і зовнішньої політики у поєднані з повагою до інтересів етнічних спільнот України.
  
  6. Дотримання загальновизнаних світових стандартів у процесі формування та реалізації державної етнонаціональної політики.
  
  7. Нероздільності громадянських прав особи та її спеціальних (компенсаційних) прав, які вона може реалізовувати окремо або в групі.
  
  8. Визнання за етнічними спільнотами колективних прав, які дозволяють їм виступати колективними об’єктами державної етнополітики і суб’єктами відносин з державою.
  
  9. Паритетності між індивідуальними і колективними правами.
  
  10. Рівності перед законом всіх громадян незалежно від їх етнічної, культурної, мовної, конфесійної ідентичності, расових ознак.
  
  11. Визнання заходів посиленої підтримки засобом втілення реальної рівності етнічних спільнот. Застосування у необхідних випадках заходів посиленої підтримки щодо тих або інших етнічних спільнот не визнається дискримінацією решти етнічних спільнот.
  
  12. Пріоритетності самостійного фінансування етнічними і етноконфесійними спільнотами своїх мовних і культурних потреб в поєднанні з державною підтримкою їх мовно-культурного розвитку.
  
  13. Визнання етнічних конфліктів суспільною небезпекою.
  
  14. Пріоритетності запобігання і профілактики міжетнічних та міжконфесійних конфліктів в поєднанні з рішучими заходами з негайного припинення таких конфліктів в разі їх виникнення.
  
  15. Конкретності постановки задач та програмності їх розв’язання при здійсненні державної етнополітики.
  
  16. Врахування особливостей правового статусу об’єктів державної етнополітики при визначенні заходів щодо них.
  
  17. Визначення незатребуваності прав з боку етнічних спільнот як відсутність порушення цих прав з боку держави.
  
  5. Мета і завдання державної етнонаціональної політики в Україні
  
  Головною метою удосконалення наявної в Україні системи етнополітичних відносин є повна реалізація гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян, які належать до етнічних спільнот з урахуванням кращого національного та зарубіжного досвіду, вироблення нових підходів до співіснування і взаємодії етнічних спільнот між собою та до відносин етнічних спільнот та етнічних груп з державою, підвищення ефективності державного та громадського регулювання етнополітичної сфери. Державна етнополітика передбачає оптимальне врахування інтересів усіх етнічних спільнот та етнічних груп.
  
  Досягнення поставленої мети буде здійснено через вирішення наступних завдань:
  
  1. Збереження поліетнічності українського суспільства, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян та етнічних спільнот України.
  
  2. Об'єднання поліетнічного українського суспільства на основі загальнонаціональних інтересів.
  
  3. Забезпечення безконфліктного стану етнополітичних відносин.
  
  4. Гармонійне поєднання індивідуальних та групових національних інтересів і потреб з інтересами і потребами усього українського суспільства.
  
  5. Оптимальне забезпечення соціальних, політичних і культурних потреб усіх об'єктів державної етнополітики в Україні.
  
  6. Убезпечення усіх етнічних спільнот України і громадян, що до них належать, від будь яких видів і форм дискримінації .
  
  7. Забезпечення тісної взаємодії усіх етнічних спільнот України та громадян, які до них належать, утворення атмосфери толерантності, довіри й поваги у взаєминах між ними. Усунення із життя українського суспільства проявів ксенофобії та расизму.
  
  8. Всебічний розвиток і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя на всій території України.
  
  9. Вільний розвиток мов національних меншин та корінних народів України, та їхнє функціонування відповідно до чинного законодавства.
  
  10. Задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних українців, сприяння збереженню ними своєї етнічної ідентичності, залучення їх до участі у зміцненні української державності.
  
  11. Соціальна, політична, культурна та мовна інтеграція в українське суспільство репатріантів та представників етнічних груп.
  
  12. Визначення та реалізація конкретних заходів для збереження і підтримання етнокультурних потреб народів, що зникають.
  
  13. Врегулювання правового статусу корінних народів.
  
  14. Створення умов для повернення на територію держави осіб, що беруть участь в нелегальній українській трудовій еміграції.
  
  6. Основні напрями державної етнонаціональної політики
  
  У сфері збереження загальнонаціональної єдності:
  
  1. Формування, впровадження і зміцнення загальнонаціональної свідомості українського суспільства.
  
  2. Виховання поваги всього українського суспільства до культури, релігії, традицій і звичаїв усіх етнічних спільнот, що проживають в Україні.
  
  3. Створення сприятливих умов для забезпечення внеску усіх етнічних спільнот, громадян, що до них належать, у розвиток українського суспільства.
  
  4. Створення умов для всебічного розвитку національної більшості, формування її повноцінної самосвідомості як державотворчої української поліетнічної нації.
  
  5. Забезпечення недомінуючій національній більшості прав і можливостей по їх реалізації в обсязі не меншому, ніж його надано національним меншинам на загальнодержавному рівні.
  
  6. Сприяння підтриманню постійного діалогу між етнічними спільнотами України для забезпечення атмосфери взаєморозуміння і для заохочення співпраці між ними.
  
  У політико-правовій сфері :
  
  1. Забезпечення рівності етнічних спільнот та громадян, що до них належать, у праві на соціальний і культурний розвиток та всебічне сприяння у реалізації цього права.
  
  2. Забезпечення рівної участі громадян у формуванні та діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування незалежно від їх етнічної і конфесійної приналежності.
  
  3.Забезпечення прав представників корінних народів та національних меншин на участь в прийнятті органами державної влади і місцевого самоврядування рішень, що стосуються питань їх економічного, соціального і культурного розвитку. Надання рівного доступу громадян до соціальних і культурних благ незалежно від їх етнічної і конфесійної приналежності.
  
  4. Проведення постійного системного моніторингу соціального, економічного, культурного, політичного стану етнічних спільнот та своєчасне усунення виявлених диспропорцій.
  
  5. Вжиття заходів посиленої підтримки по відношенню до тих етнічних спільнот, чия ситуація потребує такої підтримки.
  
  6. Активна державна підтримка органів, організацій та заходів, які забезпечують постійний діалог між етнічними спільнотами.
  
  7. Постійне вдосконалення законодавчої бази, призначеної для захисту громадян від дискримінації за етнічною, мовною, расовою, конфесійною ознаками, від проявів ксенофобії, расової та релігійної нетерпимості та її неухильного застосування.
  
  8. Здійснення державного та громадського контролю за реалізацією політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод усіх громадян незалежно від їх етнічної приналежності.
  
  9. Забезпечення рівної участі громадян у формуванні та діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування незалежно від їх етнічної і конфесійної приналежності.
  
  10. Забезпечення прав представників національних меншин на участь в прийнятті органами державної влади і місцевого самоврядування рішень, що стосуються питань їх економічного, соціального і культурного розвитку.
  
  У гуманітарній (мовно-культурно-освітній) сфері:
  
  1. Забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, створення сприятливих умов для опанування нею всім населенням, підвищення її суспільного престижу, подолання негативних соціально-психологічних стереотипів і деформацій у мовній сфері.
  
  2. Створення умов для вивчення громадянами України, які належать до корінних народів та національних меншин, їхніх рідних мов, історії, культури, а також для навчання рідною мовою.
  
  3. Створення правових та організаційних умов для реалізації права національних меншин на національно-культурну автономію.
  
  4. Забезпечення права громадян на створення та одержання інформації рідною мовою.
  
  5. Збереження історичної спадщини, виховання поваги до культури, історії, мови, національних звичаїв, традицій та обрядів різних етнічних спільнот, а також до надбань світової цивілізації.
  
  6. Повернення етнічним спільнотам об’єктів культурної спадщини та культових споруд. Створення умов для вільного розпорядження результатами використання об’єктів культурної спадщини етнічних спільнот. Вжиття заходів з повернення з-за кордону культурних цінностей етнічних спільнот.
  
  У сфері зовнішніх зносин:
  
  1. Сприяння закордонним українцям у збереженні та розвитку етнічної культури, мови, традицій та звичаїв із дотриманням національного законодавства країн їх постійного проживання.
  
  2. Заохочення закордонних українців до здійснення функції зв’язуючої ланки між країнами їх проживання та Україною.
  
  3. Заохочення національних меншин України до здійснення функції зв`язуючої ланки між Україною та їхніми історичними батьківщинами.
  
  У сфері міграції:
  
  1. Надання правової, фінансової та матеріальної підтримки репатріантам.
  
  2. Здійснення довгострокового квотування і вибіркового заохочення імміграції в Україну.
  
  3. Забезпечення умов для органічної інтеграції представників етнічних спільнот в українське суспільство з урахуванням потреб народного господарства та їхніх етнокультурних традицій.
  
  4. Налагодження ефективного діалогу з країнами, які приймають трудових мігрантів з України, для забезпечення правового і соціального захисту громадян України.
  
  7. Механізми реалізації державної етнонаціональної політики
  Вирішення поставлених Концепцією завдань на основі викладених у ній принципах потребує поєднання заходів із правого, організаційного, фінансово-економічного та іншого забезпечення реалізації державної етнонаціональної політики.
  
  Вирішення актуальних проблем у сфері етнонаціональної політики та удосконалення цієї політики має бути здійснено через:
  
  Нормативно-правове забезпечення:
  
  1. Прийняття нової редакції законів України про національні меншини, про мови в Україні.
  
  2. Законодавче визначення засад державної міграційної політики.
  
  3. Прийняття закону України про відновлення прав кримськотатарського народу та осіб інших національностей, депортованих за етнічною ознакою, та громадян України, що належать до них.
  
  4. Прийняття законів України про корінні народи в Україні та про статус кримськотатарського народу.
  
  5. Затвердження на основі комплексного дослідження державних цільових програм збереження, підтримки та розвитку етнічних спільнот, які потребують заходів посиленої підтримки.
  
  6. Проведення аналізу чинного законодавства України з метою виявлення і вилучення з нього дискримінаційних за етнічною ознакою норм та запобігання прийняття таких норм.
  
  7. Активна участь у нормотворчій діяльності Організації Об’єднаних Націй та інших міжнародних організацій по вдосконаленню правових засад державної етнонаціональної політики.
  
  8. Затвердження та реалізація державних цільових програм, спрямованих на прогнозування і регулювання міжнаціональних та етносоціальних процесів в Україні.
  
  9. Затвердження та реалізація нормативно-правових актів з конкретних напрямів державної етнонаціональної політики в Україні.
  
  Наукове забезпечення:
  
  1. Проведення комплексного наукового вивчення ситуації у таких ключових сферах етнополітичного розвитку суспільства, як:
  
  – етносоціальна стратифікація;
  
  - етнодемографічні тенденції;
  
  - модель співіснування етноконфесійних, етнокультурних та ціннісних систем;
  
  - психологія міжетнічних взаємин.
  
  2. Вивчення і визначення форм збереження мовно-культурної спадщини народів, що перебувають у демографічно-кризовому становищі (караїмів та кримчаків).
  
  3. Поглиблення теоретичних засад права у сфері захисту національних меншин і визначення статусу корінних народів.
  
  4. Наукове обґрунтування застосування заходів посиленої підтримки щодо етнічних спільнот, які її потребують.
  
  5. Проведення досліджень з історії корінних народів та національних меншин України та етнічної історії на українській території.
  
  6. Забезпечення перегляду змісту підручників історії, літератури, змісту навчальних програм з метою об'єктивного висвітлення історії розвитку різних етнічних спільнот та релігій на території сучасної України.
  
  Організаційні заходи:
  
  1. Запровадження навчання державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави правовим засадам, механізмам та методам державної етнополітики та етнополітичного менеджменту.
  
  2. Збереження самостійного статусу центрального органу виконавчої влади у сфері державної етнонаціональної політики.
  
  3. Налагодження на центральному та місцевому рівнях ефективної міжвідомчої координації реалізації державної етнонаціональної політики.
  
  4. Подальше забезпечення та сприяння участі громадських організацій у формуванні та реалізації державної етнонаціональної політики.
  
  5. Міжнародне співробітництво з іноземними державами, міжнародними організаціями, у т.ч. залучення механізмів Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі та інших інституцій міжнародного співтовариства.
  
  Фінансове забезпечення:
  
  1. Забезпечення бюджетних асигнувань на реалізацію державної етнонаціональної політики відповідно до реальних потреб етнічних спільнот з урахуванням можливостей національної економіки.
  
  2. Поетапна передача до компетенції одного розпорядника бюджетних коштів усіх напрямків фінансування заходів реалізації державної етнонаціональної політики.
  
  3. Забезпечення ефективного, прозорого, контрольованого фінансування заходів реалізації державної етнонаціональної політики, в тому числі із використанням тендерних механізмів.
  
  4. Заохочення благодійної діяльності, спрямованої на підтримку соціального, мовного і культурного розвитку етнічних спільнот.
  
  8. Прикінцеві положення
  
  Концепція державної етнонаціональної політики є документом, обов'язковим для врахування при підготовці та прийнятті законів, підзаконних актів, урядових та регіональних програм з питань, дотичних до етнополітичної сфери суспільства.
  
  Концепція може бути змінена з урахуванням динаміки демографічних та міграційних процесів, змін у суспільному розвитку та рівня реалізації прав і свобод етнічних спільнот.