МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Умер Генрих Алтунян - искренний друг и защитник крымских татар

06/30/2005 | Рефат
30-06-2005 22:50 Майдан-ІНФОРМ, Харків.
Помер Генріх Алтунян.

Сьогодня, декілька годин тому помер Генріх Алтунян, відомий правозахисник, активний учасник Помаранчевої Революції.

Вічна пам'ять Великій Людині.

Почитайте его предисловие к одному из спецвыпусков "Крымских студий":

Генріх АЛТУНЯН
Як непристойно Криму без татар - http://www.cidct.org.ua/uk/studii/5-6(2000)/3.html

Відповіді

  • 2005.06.30 | Михайло

    Re: Умер Генрих Алтунян - искренний друг и защитник крымских татар

    Рефат пише:

    > Генріх АЛТУНЯН
    > Як непристойно Криму без татар - http://www.cidct.org.ua/uk/studii/5-6(2000)/3.html

    Посилання відкриїться, якщо ви наберете повністю нижченаведену адресу:

    http://www.cidct.org.ua/uk/studii/5-6(2000)/3.html
  • 2005.06.30 | Рефат

    Re: Умер Генрих Алтунян - искренний друг и защитник крымских татар

    Генрих Алтунян народився 24.11.1933 року. Освіта вища, Харківське вище авіаінженерне військове училище, інженер-радіоелектронік. У 1968 році звільнений зі служби за зустрічі з дисидентами М.Якіром, П.Григоренком, поширення листа академіка А.Сахарова. З 1969 року член Ініціативної групи, в цьому же році засуджений на 3 роки за дії, що “паплюжать радянський лад”. Вдруге заарештований у грудні 1980 року за протести проти введення радянських військ до Афганістану і зберігання книжки О.Солженіцина “Архіпелаг ГУЛАГ”, засуджений за “антирадянську пропаганду і агітацію” на 7 років таборів та 5 років заслання. Звільнений у 1987 році завдяки підтримці академіка А.Сахарова. Був членом Центрального Проводу Народного Руху України, головою Харківської організації НРУ. Народний депутат України 1 скликання (1990 – 1994 рр.).



    Генріх АЛТУНЯН

    ЯК НЕПРИСТОЙНО КРИМУ БЕЗ ТАТАР

    Серед великої кількості животрепетних проблем, що стоять перед незалежною Україною, яка поволі підводиться на ноги, справедливе розв’язання проблеми поновлення прав кримськотатарського народу, як і визначення правового статусу Кримського півострова у складі України, буде по великому рахунку визначати рівень демократії і свободи нашого суспільства.

    Кримські татари не тільки вистраждали право повернутися до рідної землі, своєю мужньою і невпинною боротьбою вони продемонстрували всьому світові любов до Батьківщини.

    Навіть у найбільш тяжкі для кримських татар часи їх непримиримість по відношенню до своїх гонителів завжди супроводжувалася виключною толерантністю до людей різних національностей і різних віросповідань. Сьогодні важко собі уявити, що будучи народом - вигнанцем в умовах колишнього СРСР, кримські татари в той же час виступали на захист інших поневолених народів СРСР, протестували проти придушення радянським режимом демократичних перетворень у Чехословаччині, воєнного вторгнення до Афганістану, придушення свобод людини комуністичними властями Болгарії і Китаю.

    Слава Богу, що повернення кримських татар співпало з становленням незалежної України. Неможливо собі уявити, як проходило б повернення в умовах збереження влади Москви над Кримом, над Україною, над усіма нами. Настільки багато горя і страждань пов’язані для кримських татар з Москвою, що навіть розуміння змін, що відбулися за останні роки, не спроможні зменшити біль за десятиліття безправ’я і вигнання.

    Від чесного демократичного розв’язання кримськотатарської проблеми залежить багато, залежить майбутнє України. Необхідно чесно визнати, що в Україні є сили, які, маючи таку можливість, діяли б по відношенню до кримських татар такими ж методами, які примінялися в недалекому минулому проти всіх, хто боровся з комуністичним режимом. Достатньо лише почути виступи з трибуни Верховної Ради України представників фракції КПУ.

    Не ставлю перед собою мети порушувати питання економіки, географії і великої політики. “У мене не політика, у мене - етнографія”, - говорив видатний російський поет Борис Олексійович Чичибабін, чиїми словами я назвав свою статтю.

    Читач має можливість познайомитися з унікальним збірником “Крымские татары в “Хронике текущих событий”. Унікальність його перш за все в тому, що сама “Хроника” - єдине у свій час правдиве, безцензурне джерело інформації про життя великої країни. Це видання розхитувало самі підвалини імперії, підвалини страху і брехні.

    Люта ненависть до авторів, редакторів, хранителів “Хроники” надходила звідусюди, де панувало свавілля, де державна машина переслідувала людей за намагання бути людьми, зберігати людську, національну і релігійну гідність, знати правду про минуле і сучасне. Багато авторів, перебуваючи в тюрмах і таборах, йшли на неймовірні хитрощі, щоб не тільки вести табірну хроніку, але й передавати її на волю, де редактори розшифровували ці “мікрофільми”.

    Довіра до “Хроники” була величезною. Весь світ знав, що ці тоненькі книжечки надруковані на цигарковому папері в мізерній кількості (рівно стільки, скільки може вмістити одна закладка друкарської машинки) несе більше правди про радянську дійсність, а ніж всі “Правды”, “Комсомольские правды”, “Правды Востока”, “Ленинские правды” і т.д. разом взяті.

    Реакція властей була дуже простою: душити і “не пущать”. В таборах і тюрмах режим ставав все більш жорстким, карцери і ШИЗО ніколи не були пустими, а свобода покірно розлучалася з авторами і особливо редакторами “Хроники”.

    Відсилаю допитливого читача до цікавої і надзвичайно пізнавальної праці Людмили Алексеєвої “История инакомыслия в СРСР”, де детально і ґрунтовно розповідається про “Хронику текущих событий”.

    Вони не могли не зустрітися - “Хроника” і кримськотатарський національний рух - намагання маленького, але гордого і волелюбного народу повернутися на свої споконвічні землі - до Криму. На початку, коли вони пересіклися, “Хроника” тільки-но починала, а кримські татари уже мали перші організаційні структури, вуличні, селищні, міські ініціативі групи. Їх представники отримували мандати-доручення для того, щоб можна було б зібратися і говорити від імені всього кримськотатарського народу.

    Забігаючи наперед, відмітимо, що на базі цих груп на початку масового повернення кримських татар на свою Батьківщину, в 1989 році була утворена Організація кримськотатарського національного руху (ОКНР) на чолі з Мустафою Джемілевим. А ще через кілька років, в червні 1991 року в Сімферополі, вперше після 74 річної перерви, пройшов національний з’їзд кримськотатарського народу - Курултай. Все це відбулося пізніше, а тоді в 60-70 рр. був пік радянського застою і мракобісся.

    Тут хотілося б зупинитися на одній проблемі, яку дослідники або обходять або говорять про неї між іншими.

    Сталін і його оточення придумали міф про те, що кримські татари в основному зрадники і за це вони підлягають депортації. Зрадниками були названі також ряд інших народів СРСР. І всіх їх спіткала доля кримських татар. Зрозуміло, що колабораціоністів серед цих народів було не більше, ніж серед інших. Гітлерівці створювали цілі національні підрозділи, від національних батальйонів до Російської визвольної армії (РОА) на чолі з генералом Власовим.

    Підтримка фашистів не могла бути масовою, бо вони відверто несли свої людиноненависницькі гасла і погляди. В той же час тотальні репресії комуністів у передвоєнному Криму, в ході яких всі найкращі, або, як сьогодні кажуть, найбільш пасіонарні представники всіх народів, в т.ч. і кримськотатарського, були знищені, в розумінні людей ототожнювали комуністичний режим з фашистським.

    І все ж таки, що стосується кримських татар, то за даними Петра Григоровича Григоренка, перед війною 25 відсотків населення Криму були кримські татари, а в партизанському русі їх було 34 відсотки.

    Зрозуміло, що переслідувалися не тільки кримські татари. Всі, хто підписував листи протесту, або безпосередньо виступали на захист кримських татар, або на захист арештованих правозахисників, скажімо, Петра Григоренка або Іллі Габая, в свою чергу піддавалися оббріхуванню, адміністративному, а іноді й кримінальному переслідуванню.

    Багато їх було звільнено з роботи, понижено на посадах, позбавлялися можливостей навчатися. Їх годинами картали на зборах колективу, де завжди знаходилися захисники сталінського режиму. Про долю цих людей майже нічого сьогодні невідомо, хоча їх заслуга у спасінні честі народів великої країни ніскільки не менше тих заслуг, хто пройшов табірними дорогами. Їх ніхто - ні Сталін, ні Гітлер, ні Брежнєв з Андроповим не змогли звільнити від “химери”, що називається Совістю.

    Окремо варто сказати про двох російських поетів, прекрасних людей, великих ГРОМАДЯН своєї країни. Йдеться про Бориса Олексійовича Чичибабіна і Віктора Олександровича Некипелова.

    Обоє вони пройшли табірні тюрми - Борис - сталінські, Віктор - брежнєвські. Коли я на одній із сесій Курултая кримськотатарського народу, на яку був запрошений Головою Меджлісу, моїм другом Мустафою Джемілевим, прочитав вірші Бориса Чичибабіна “Крымские прогулки” - зал встав і багато людей плакали.

    Так само люди сприймали і твори Віктора Некипелова.

    На мою думку, ці двоє російських поетів заслуговують право бути процитованими в цьому збірнику.

    Після перебудови пройшло півтора десятки років. Уже розпалася під власним тягарем величезна імперія, ось-ось відсвяткують перше десятиліття своєї незалежності 15 нових держав. А що ж відбувається в Криму, як ідуть справи у багатостраждального кримськотатарського народу?

    Крим входить до складу незалежної України і недавно став автономною республікою. На жаль, це не національно-територіальна автономія, як це було до війни, коли самою суттю автономії було завдання збереження і розвиток корінного народу півострова.

    Нинішня автономія - територіальна. В нещодавно прийнятій її Конституції повністю проігноровані елементарні права кримськотатарського народу. Сьогодні кримські татари практично не представлені в органах влади автономії. Як і в радянські часи, великим є бажання місцевих чиновників вирішувати проблеми Криму без кримських татар. Я б їм порадив уважно прочитати даний збірник, щоб не залишилося ілюзій стосовно покірності кримських татар в умовах, коли попираються їхні права.

    І все-таки... Говорити, що нічого не змінилося з того часу, як “Хроника” перестала виходити буде абсолютно невірним.

    Перше й найголовніше - кримські татари масово повернулися і повертаються до Криму. Рахунок вже йде на сотні тисяч. Працелюбний народ знову вселив життя в каміння і руїни, будуються міста і селища.

    Безперечно, не все відбувається безпроблемно. Головна біда всіх кримчан (і не тільки кримчан) в тому, що більшість ключових постів займають не просто колишні члени КПРС, а діючі керівники Компартії України - наглі, що несоромляться свого комуністичного минулого. Ні тіні каяття, ні тіні сум'яття щодо справедливості свого кривавого шляху.

    У них не виникає навіть думки про відповідальність, вину і співчуття перед своїм народом. І дійсно, не дякуючи, а супротив нинішнім властям Криму, кримськотатарський народ максимально організований, відновив національні інститути - Курултай і Меджліс кримськотатарського народу, які демократично обираються самими кримськими татарами. При Президентові України створено Раду представників кримськотатарського народу, до якої введено повністю склад Меджлісу. Уже іноземні делегації і представництва багатьох країн вивчають і вникають у сьогоднішні проблеми кримськотатарського народу. У квітні 2000 року кримськотатарській проблемі було присвячено спеціальне засідання Парламентської асамблеї Ради Європи. Відбулися парламентські слухання і у Верховній Раді України.

    Для мене особливим символом відновлення прав кримськотатарського народу стало відкриття рік тому в центрі Сімферополя пам’ятника Людині - Петру Григоренку, який подивився у Криму “окрест себя и душа его страданиями человеческими уязвлена стала”. Саме йому, великому синові українського народу, возвели пам’ятник кримські татари, один із перших пам’ятників після повернення на свої рідні землі.

    Хіба цього мало? Ні, безперечно! Недарма сотні кримських татар пройшли тюрми і табори, не даремно страждали, а багато померли і загинули. Вічна їм пам’ять і нехай Аллах упокоїть їхні душі.

    І все-таки ще багато роботи для молодих. Ще не всі кримські татари повернулися з чужини, ще не всі, хто повернувся, одержали рівні майнові і інші права, ще дуже великий відсоток серед них безробітних, ще дуже мало їх у виконавчій владі.

    Приниження і знущання, які змушені були винести представники інших національностей в роки геноциду - вірмени, болгари, греки, німці - були не менші за ті, які змушені були винести татари. Але при поновленні поруганих прав необхідно пам'ятати, що кримські татари мають повне право розраховувати на ставлення держави до них як до цілісного народу, чия історична територія, на якій він сформувався як етнос, є в складі України.

    Всі громадяни України повинні накінець зрозуміти, що кримські татари - корінний народ України. Відмінність їх від національних меншин у тому, і це головне, що Крим, Україна - їх історична батьківщина.

    Ці та багато інших питань вирішувати молодим. А починати новим поколінням варто з уважного вивчення своєї історії і саме тут їм на допомозі і стане запропонований вашій увазі збірник.

    Боpис ЧИЧИБАБИH.

    КPЫМСКИЕ ПPОГУЛКИ

    Колонизатоpам - кpышка!
    Что языки чесать?
    Пеpед землею кpымской
    совесть моя чиста.

    Кpупные виногpадины.
    Дует с веpшин свежо.
    Я никого не гpабил.
    Я ничего не жег.

    Плевать я хотел на тебя, Ливадия.
    И в памяти плебейской
    не станет выpисовываться
    с двоpцами-аpабесками
    Алупка воpонцовская.

    Дубовое вино я
    тянул и помнил долго.
    А более иное
    мне памятно и доpого.

    Волны мой след кpопили,
    плечи цаpапал лес.
    Улочками кpивыми
    в гоpы дышал и лез.

    Думал о Кpыме: чей ты,
    кpовью чужой pазбавленный?
    Чьи у тебя мечети,
    пpозвиша и pазвалины?

    Пpовеpить хотелось веpсийки
    пpиехавшему с Pуси:
    чей виногpад и пеpсики
    в этих кpаях pосли?

    Люди на пляж, я с пляжа,
    там у садов и скал
    "где же татаpы?" - спpашивал,
    все я татаp искал.

    Шел, где паслись отаpы,
    желтую пыль топтал,
    "Где ж вы, - кpичал, - татаpы?"
    Hет никаких татаp.

    А жили же вот тут они
    с оскоминой о Мекке.
    Цвели деpевья тутовые
    и козочки мекали.
    Hе pусская Pивьеpа,
    а дpевняя Оpда
    жила, в Аллаха веpила,
    лепила гоpода.

    Кому-то, знать, мешая,
    заpей во всю щеку,
    была сестpа меньшая
    Казани и Баку.

    Конюхи и кулинаpы,
    pадуясь синеве,
    песнями пеленали
    дочек и сыновей.

    Их нищета назойливо
    наши глаза мозолила.
    Был и очаг, и зелень,
    и для ночлега кpов...
    Слезы глаза pазьели им,
    выстыла в жилах кpовь.

    Это не пpи Иване,
    это не пpи Петpе:
    сами, небось пpипевали:
    "Hет никого мудpей".

    Стало их гоpе солоно.
    Бpали их целыми селами,
    сколько в вагон поместится.
    Шел эшелон по месяцу.
    Девочки там зачахли.
    Hи очага, ни сакли.
    Pодина оптом, так сказать,
    отнята и подаpена,
    -и на земле татаpской
    ни одного татаpина.

    Живы, поди, не все они:
    мало ль у смеpти жатв?
    Где-то на сивом севеpе
    Косточки их лежат.

    Кто помиpай, кто вешайся,
    кто с камнем на конвой, -в музеях кpаеведческих
    не вспомнят никого.

    Сидит начальство важное,
    "дай, - думает, повpу-ка".
    Вся жизнь бpехнею связана,
    как кpуговой поpукой.

    Тепеpь хоть и обмолвитесь,
    хоть пpавду кто и вымолви,
    -чему повеpит молодость?
    Все веpные повымеpли.

    Чепухи не поpите-ка.
    Мы ведь все одноглавые.
    У меня - не политика,
    у меня - этногpафия.

    Hа ладони пpохукав,
    спотыкаясь, где шел,
    это в здешних пpогулках
    я такое нашел.

    Мы все пpивыкли к стpашному,
    на сковоpодках жаpиться.
    У нас не надо спpашивать
    ни добpоты, ни жалости.

    Умеpшим не подняться,
    не добудиться умеpших...
    Hо чтоб целую нацию
    -это ж надо додуматься.

    А монументы Сталина,
    что гнул под ними спину ты,
    как стали pаз поставлены,
    так и стоят не скинуты.

    А новые кpадутся,
    честь pастеpяв,
    к власти и к pадости чеpез тела.

    А вpажьи уши pадуя,
    чтоб было что писать,
    вpет без запинки pадио,
    тщательно вpет печать.

    Когда ж ты pодишься,
    в огне тpепеща,
    новый Pадищев
    -гнев и печаль?
    1955 г.

    http://www.cidct.org.ua/uk/studii/5-6(2000)/3.html
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
  • 2005.07.01 | KirimTatar.Com/HumanRights-on-Line

    Материал памяти Генриха Алтуняна на портал "Правах человека"

    http://www.hro.org/ngo/about/2005/07/altunyan.php
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2005.07.01 | Михайло

      Re: Панахида за Генріхом Алтуняном відбудеться 4 липня

      Панахида за Генріхом Алтуняном відбудеться 4 липня у ДК Міліції (вул. Раднаркомівська, 13). Початок об 11-00.

      http://www.kharkivoda.gov.ua/news.php?news=643
  • 2005.07.01 | KirimTatar.Com

    Подрабинек и другие об Алтуняне

    http://prima-news.ru/news/articles/2005/7/1/32833.html


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua