Лікуйтеся, таваріщ Грач, кайтеся перед земляками-вінничанами.
09/03/2005 | Михайло
03-09-2005 12:31 Майдан-ІНФОРМ, Україна,
Кримська ВО “Свобода” готова вилікувати “полум’яного комуніста” Л.Грача
Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/news/1125739882.html
Звернення КРО ВО “Свобода” до кримського комуніста Л.Грача
Кримська республіканська організація Всеукраїнського об’єднання “Свобода” вкрай здивована тим фактом, що кримський комуніст Л. Грач радить абсолютно здоровим людям звертатися до психіатра, в той час, коли він сам потребує невідкладної медичної допомоги, адже, безсумнівно, має дуже великі проблеми з пам’яттю. Про це свідчать його нещодавні висловлювання, які з’явилися в засобах масової інформації. Інакше, як суцільне марення їх класифікувати не можна. Хоча, припустімо, Грач міг свідомо говорити неправду, а по простому - брехати, тоді у нього уже проблеми не з пам’яттю, а з совістю, а в цьому випадку лікарі вже, нажаль, не допоможуть. Хоча, навіщо Грачові совість, він же ж комуніст!
Кримська республіканська організація ВО “Свобода”, заздалегідь не сподіваючись на позитивний результат (випадок дуже важкий), все ж таки спробує виступити у ролі лікаря-психотерапевта для Л. Грача та повернути йому, бодай, маленьку частину пам’яті.
Як відомо з медичної практики лікування провалів пам’яті, пацієнти, в більшості випадків, починають краще згадувати, коли їх занурюють в знайоме з дитинства середовище, де вони потрапляють в оточення рідних та близьких їм людей.
Саме тому Кримська республіканська організація ВО “Свобода” закликає вінничан привести до тями свого горе-земляка “полум’яного комуніста” Л.Грача. Отже, щодо впевненості у “государственной гражданской позиции коммунистов, стоящих на принципах гуманизма, духовности, интернационализма, защиты социальных прав людей"
Грачу варто послухати мешканця того самого Козятинського району, де він народився, Шведа І.: “Спочатку до нашого села прибув опер, який розбив наш край на нові райони, а також зібрав наших комуністів у штабі-конторі з наказом на продрозверстку, брали все: моркву, капусту, хліб, ми сиділи в хаті, коли і до нас завітали комсомольці: ходили в комори, до клуні, до хати, стодолу вичистили і стайні, мати наша щось прохала. Але до неї ніхто не прислухався, останнє, що вона встигла – це розсипати квасолю по підлозі і сказала нам запихнути її до роту, ми так і зробили. Але в деяких відбирали іте. По всьому селу рили канави, копали і баграми штиряли землю.
Мати наша ховала невеликий запас за образами, покладаючись на Божу волю, але в один із днів і те позабирали. Коли відбирали, і це ми, малі, понабивали пшениці з того запасу в роти. Але комсомольці не боялися гріха, і били нас прикладами по потилиці, щоб виплюнули. А коли текли сльози, і ми хотіли переховати зерно, то і по руках били до синців. Та й забирали не тільки хліб, але і все інше. Так, при нас вхопилися за мамину каблучку, та й не поцуралися прихопити кожуха, яким ми всі вкривалися дітьми. В нас на родину залишилося трохи лататої квасолі, цим ми і рятувалися, але квасоля була тверда, і стручки погано роздвоювалися, кололо пальці, і сили в наших ослаблених дитячих руках небуло…
Було голодно, і народ поїв всіх собак та котів, почалася весна – саме важке: ні трави, ні листя, отож, поїли всіх цибатих лелек і горлатих ворон. В нас була і киця Мурка і песик Шарик, але все пішло під ніж. Скоро селом пішли чутки про людожерсво: вбила мати сина, щоб прогодувати дочок. Коли з’їли вони сина. Поховали його голову в садку разом з помиями, які залишилися. Потім був і суд, дітей в будинок дитячий направили. А мати – до тюрми. По селу, де раніше було чути дитячий сміх, стала мертва тиша, тільки кучер з самого ранку розвозив мерців, в нашої сусідки Килини одного дня винесли всіх її п’ятеро дітей.
Голод сильнішав по весні, і у мене вже опухли ноги і живіт. Пересувався я повзком, спав на ліктях, викочувався з дому на луг і шукав щось їстівне. Від тих мук навіть хотів накласти на себе руки, в нашій родині схоронили мою сестру і братика, але я був таким безсилим, що і рукава не міг відірвати від сорочки, щоб зробити з нього мотузку, так і залишився живим. Вижив я завдяки корові, з якою ми паслися обоє, та вона ще давала молоко, а по осені я пішов до школи: з двох класів ледь-ледь назбиралося учнів на один.” На цьому прикладі ми бачимо весь злочинний сенс комуністичної “защиты социальных прав людей”.
Продовжуємо лікування, бо Грач знову марить: “Инициируя разговоры о необходимости уничтожения памятников, связанных с советским прошлым, с советской символикой, о проведении судилищ, профашистское тягнибоковское меньшинство тем самым плюет в душу людей, в историю Отечества, дедов и отцов, выставляя дела минувших дней исключительно с очернительских позиций. Тягнибоки готовы не задумываясь переписать историческое прошлое страны, но без исторической правды у нашего народа нет будущего".
Може Грач забув з якого він “отечества” і що з ним чинили його однопартійці, то ми йому нагадаємо, принаймні, хоч маленьку частинку з того, що він зве “коммунистической идеологией созидания”: “А селянські діти! Чи ви коли-небудь бачили газетні знімки дітей у німецьких таборах? Вони виглядали саме так: їхні голови були схожі на важкі м'ячі на тонких, як у лелек, шиях, і видно було кожну кістку їхніх рук і ніг, що виступали зі шкіри, і весь кістяк проступав зі шкіри, що виглядала як жовта марля. Дитячі обличчя були старі, зморені, ніби цим дітям було сімдесят років. А з початком весни вони вже зовсім не мали облич. Замість них були птахоподібні голови з клювами чи жаб'ячі голови з тонкими і довгими губами, а деякі з них нагадували риб з відкритими ротами. То не були людські обличчя”. Він порівнює їх з єврейськими дітьми в німецьких газових камерах і коментує: “Це були радянські діти, і ті, що карали їх смертю, були радянські люди”. У більшості випадків діти вмирали вдома разом з усією родиною. Іноді вони гинули останніми і не мали ніякого уявлення, що їм робити.
Іноземний журналіст описує хатинку в селі коло Харкова, в якій вижили лише 14-річна дівчинка та її дворічний братик. “Ця молодша дитина повзала на підлозі, як жабеня, і її нещасне маленьке тільце було настільки спотворене, що не виглядало людським... Вона ніколи не куштувала ні молока, ні масла і лише раз у житті куштувала м'ясо. Чорний хліб і картопля, скоріше крихти з них, були єдиним харчуванням цього немовляти, яке багато разів було на грані смерті минулої зими”. Інші відходили без будь-якої надії: “Край дороги... наприкінці червня знайшли тіла двох дітей — одній дитині було близько семи років, а другій, можливо, десять. Хтозна, чиї то були діти? Ніхто, здається, не побивався за ними, ніхто не питав про них, вони поздихали, як кошенята...” (Р.Конквест. Жнива Скорботи)
То хто і в чию душу плює, таваріщ Грач? Чи то не ви та ваші “таваріщі” цинічно знущаєтесь навіть з самої пам’яті мільйонів замордованих такими ж самими, як ви впроваджуваними “світлих ідеалів комунізму”, українців. Це з вашої вини ціле покоління українських людей навіки зникло не лишивши по собі нащадків. І ви ще хочете собі “памятников, связанных с советским прошлым, с советской символикой”?! Ми лише починаємо ваше лікування, до якого, впевнені, підключаться багато тих, хто усвідомлює, що комунізм - то є наймерзенніший прояв людськоненависницьких ідеологій усіх часів та народів, його носії небезпечні для суспільства люди, як скажені собаки. Отож, лікуйтеся, таваріщ Грач, поки ще, можливо щось зберегти у вас людського.
Лікуйтеся та кайтеся перед земляками-вінничанами, усіма українцями та іншими народами, які “ощасливила” ваша колишня комуністична зараза.
Лікуйтеся, таваріщ Грач, аби не було, як у тому анекдоті:
-Доктор, може все ж таки до реанімації?,
-Я сказав у морг, значить у морг!
КРО ВО “Свобода”
http://maidan.org.ua/static/news/1125739882.html
Кримська ВО “Свобода” готова вилікувати “полум’яного комуніста” Л.Грача
Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/news/1125739882.html
Звернення КРО ВО “Свобода” до кримського комуніста Л.Грача
Кримська республіканська організація Всеукраїнського об’єднання “Свобода” вкрай здивована тим фактом, що кримський комуніст Л. Грач радить абсолютно здоровим людям звертатися до психіатра, в той час, коли він сам потребує невідкладної медичної допомоги, адже, безсумнівно, має дуже великі проблеми з пам’яттю. Про це свідчать його нещодавні висловлювання, які з’явилися в засобах масової інформації. Інакше, як суцільне марення їх класифікувати не можна. Хоча, припустімо, Грач міг свідомо говорити неправду, а по простому - брехати, тоді у нього уже проблеми не з пам’яттю, а з совістю, а в цьому випадку лікарі вже, нажаль, не допоможуть. Хоча, навіщо Грачові совість, він же ж комуніст!
Кримська республіканська організація ВО “Свобода”, заздалегідь не сподіваючись на позитивний результат (випадок дуже важкий), все ж таки спробує виступити у ролі лікаря-психотерапевта для Л. Грача та повернути йому, бодай, маленьку частину пам’яті.
Як відомо з медичної практики лікування провалів пам’яті, пацієнти, в більшості випадків, починають краще згадувати, коли їх занурюють в знайоме з дитинства середовище, де вони потрапляють в оточення рідних та близьких їм людей.
Саме тому Кримська республіканська організація ВО “Свобода” закликає вінничан привести до тями свого горе-земляка “полум’яного комуніста” Л.Грача. Отже, щодо впевненості у “государственной гражданской позиции коммунистов, стоящих на принципах гуманизма, духовности, интернационализма, защиты социальных прав людей"
Грачу варто послухати мешканця того самого Козятинського району, де він народився, Шведа І.: “Спочатку до нашого села прибув опер, який розбив наш край на нові райони, а також зібрав наших комуністів у штабі-конторі з наказом на продрозверстку, брали все: моркву, капусту, хліб, ми сиділи в хаті, коли і до нас завітали комсомольці: ходили в комори, до клуні, до хати, стодолу вичистили і стайні, мати наша щось прохала. Але до неї ніхто не прислухався, останнє, що вона встигла – це розсипати квасолю по підлозі і сказала нам запихнути її до роту, ми так і зробили. Але в деяких відбирали іте. По всьому селу рили канави, копали і баграми штиряли землю.
Мати наша ховала невеликий запас за образами, покладаючись на Божу волю, але в один із днів і те позабирали. Коли відбирали, і це ми, малі, понабивали пшениці з того запасу в роти. Але комсомольці не боялися гріха, і били нас прикладами по потилиці, щоб виплюнули. А коли текли сльози, і ми хотіли переховати зерно, то і по руках били до синців. Та й забирали не тільки хліб, але і все інше. Так, при нас вхопилися за мамину каблучку, та й не поцуралися прихопити кожуха, яким ми всі вкривалися дітьми. В нас на родину залишилося трохи лататої квасолі, цим ми і рятувалися, але квасоля була тверда, і стручки погано роздвоювалися, кололо пальці, і сили в наших ослаблених дитячих руках небуло…
Було голодно, і народ поїв всіх собак та котів, почалася весна – саме важке: ні трави, ні листя, отож, поїли всіх цибатих лелек і горлатих ворон. В нас була і киця Мурка і песик Шарик, але все пішло під ніж. Скоро селом пішли чутки про людожерсво: вбила мати сина, щоб прогодувати дочок. Коли з’їли вони сина. Поховали його голову в садку разом з помиями, які залишилися. Потім був і суд, дітей в будинок дитячий направили. А мати – до тюрми. По селу, де раніше було чути дитячий сміх, стала мертва тиша, тільки кучер з самого ранку розвозив мерців, в нашої сусідки Килини одного дня винесли всіх її п’ятеро дітей.
Голод сильнішав по весні, і у мене вже опухли ноги і живіт. Пересувався я повзком, спав на ліктях, викочувався з дому на луг і шукав щось їстівне. Від тих мук навіть хотів накласти на себе руки, в нашій родині схоронили мою сестру і братика, але я був таким безсилим, що і рукава не міг відірвати від сорочки, щоб зробити з нього мотузку, так і залишився живим. Вижив я завдяки корові, з якою ми паслися обоє, та вона ще давала молоко, а по осені я пішов до школи: з двох класів ледь-ледь назбиралося учнів на один.” На цьому прикладі ми бачимо весь злочинний сенс комуністичної “защиты социальных прав людей”.
Продовжуємо лікування, бо Грач знову марить: “Инициируя разговоры о необходимости уничтожения памятников, связанных с советским прошлым, с советской символикой, о проведении судилищ, профашистское тягнибоковское меньшинство тем самым плюет в душу людей, в историю Отечества, дедов и отцов, выставляя дела минувших дней исключительно с очернительских позиций. Тягнибоки готовы не задумываясь переписать историческое прошлое страны, но без исторической правды у нашего народа нет будущего".
Може Грач забув з якого він “отечества” і що з ним чинили його однопартійці, то ми йому нагадаємо, принаймні, хоч маленьку частинку з того, що він зве “коммунистической идеологией созидания”: “А селянські діти! Чи ви коли-небудь бачили газетні знімки дітей у німецьких таборах? Вони виглядали саме так: їхні голови були схожі на важкі м'ячі на тонких, як у лелек, шиях, і видно було кожну кістку їхніх рук і ніг, що виступали зі шкіри, і весь кістяк проступав зі шкіри, що виглядала як жовта марля. Дитячі обличчя були старі, зморені, ніби цим дітям було сімдесят років. А з початком весни вони вже зовсім не мали облич. Замість них були птахоподібні голови з клювами чи жаб'ячі голови з тонкими і довгими губами, а деякі з них нагадували риб з відкритими ротами. То не були людські обличчя”. Він порівнює їх з єврейськими дітьми в німецьких газових камерах і коментує: “Це були радянські діти, і ті, що карали їх смертю, були радянські люди”. У більшості випадків діти вмирали вдома разом з усією родиною. Іноді вони гинули останніми і не мали ніякого уявлення, що їм робити.
Іноземний журналіст описує хатинку в селі коло Харкова, в якій вижили лише 14-річна дівчинка та її дворічний братик. “Ця молодша дитина повзала на підлозі, як жабеня, і її нещасне маленьке тільце було настільки спотворене, що не виглядало людським... Вона ніколи не куштувала ні молока, ні масла і лише раз у житті куштувала м'ясо. Чорний хліб і картопля, скоріше крихти з них, були єдиним харчуванням цього немовляти, яке багато разів було на грані смерті минулої зими”. Інші відходили без будь-якої надії: “Край дороги... наприкінці червня знайшли тіла двох дітей — одній дитині було близько семи років, а другій, можливо, десять. Хтозна, чиї то були діти? Ніхто, здається, не побивався за ними, ніхто не питав про них, вони поздихали, як кошенята...” (Р.Конквест. Жнива Скорботи)
То хто і в чию душу плює, таваріщ Грач? Чи то не ви та ваші “таваріщі” цинічно знущаєтесь навіть з самої пам’яті мільйонів замордованих такими ж самими, як ви впроваджуваними “світлих ідеалів комунізму”, українців. Це з вашої вини ціле покоління українських людей навіки зникло не лишивши по собі нащадків. І ви ще хочете собі “памятников, связанных с советским прошлым, с советской символикой”?! Ми лише починаємо ваше лікування, до якого, впевнені, підключаться багато тих, хто усвідомлює, що комунізм - то є наймерзенніший прояв людськоненависницьких ідеологій усіх часів та народів, його носії небезпечні для суспільства люди, як скажені собаки. Отож, лікуйтеся, таваріщ Грач, поки ще, можливо щось зберегти у вас людського.
Лікуйтеся та кайтеся перед земляками-вінничанами, усіма українцями та іншими народами, які “ощасливила” ваша колишня комуністична зараза.
Лікуйтеся, таваріщ Грач, аби не було, як у тому анекдоті:
-Доктор, може все ж таки до реанімації?,
-Я сказав у морг, значить у морг!
КРО ВО “Свобода”
http://maidan.org.ua/static/news/1125739882.html