09/26/2005 | Михайло

Кримські татари висунуть рахунок Росії

Черговий курултай може визнати депортацію актом геноциду та поставити питання про компенсацію

Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь

Один із найвідоміших ветеранів національного руху кримських татар Тимур Дагджі надіслав заяву курултаю кримських татар, у якому пропонує внести на порядок денний чергового з’їзду два, на його думку, дуже важливі для кримських татар питання. У цьому, як він упевнено заявляє, його підтримають усі делегати. Перше питання — «про визнання всіх дій царської Росії, спрямованих на знищення нашого народу, і депортації кримських татар 18 травня 1944 року, здійсненої за вказівкою Сталіна, геноцидом». Друге — «питання перед Російською Федерацією про компенсацію за відібране без суду та слідства наше майно в 1944 році, за безплатну рабську працю чоловіків, вивезених у так звані трудові табори, за моральні збитки, за майже половину загиблих у місцях висилки, за ті втрати, яких ми зазнаємо, повертаючись на батьківщину».

Тимур Дагджі народився в 1932 році в селищі Кизил-таш Кримської АРСР. У 1976 році на так званому Ташкентському процесі він був осуджений радянським судом за участь у кримськотатарському національному русі до трьох років позбавлення волі, але був звільнений після річного перебування в слідчому ізоляторі у зв’язку з каяттям, а згодом перебував навіть у лавах КПРС, працював в апараті ЦК КП Узбекистану, з 1982 по 1985 рік був редактором кримськотатарської газети «Ленин байрагъы», що видавалася в Ташкенті.

Він пояснив, що відчуває незручність через те, що в 2004 році Європейський парламент визнав актом геноциду депортацію в 1944 році тільки чеченців. Це рішення не стосується кримських татар й інших депортованих сталінським режимом народів — зокрема осетинів, вірмен, греків, німців, болгар та інших, — тільки тому, що вони мовчать. За підрахунками кримськотатарських вчених, письменників, журналістів, кримськотатарський народ унаслідок одинадцяти російсько-турецьких воєн протягом 240 років — із 1676 по 1918 роки — зазнав незліченних втрат у людях і майні. За деякими даними, населення Криму до завоювання його Російською імперією становило від 5 до 6 мільйонів чоловік. Унаслідок бід, як, наприклад, голод 1837 року, через який загинула половина населення тогочасного Криму, а також численних хвиль еміграції, спричинених безчинствами російської влади у відношеннi до місцевого населення в чужорідному для них Криму, більш відомі з яких п’ять найбільших — у 1784—1800 рр., 1804—1812 рр., 1853—1862 рр., 1874 р., 1902—1903 рр. — у Криму залишилося не більше 200 тисяч кримських татар, які в повному складі й були виселені в Середню Азію та в трудові табори Росії в травні 1944 року. На старих кримських картах позначені тисячі кримськотатарських сіл, від яких зараз нічого не залишилося. За даними журналу «Емель», у нинішній Туреччині живуть приблизно п’ять мільйонів вихідців із Криму. За відомостями з самоперепису народу, проведеного кримськими татарами в другій половині ХХ століття, під час депортації 1944 року і в перший рік після неї загинули 46,2% усієї чисельності виселених із півострова кримських татар. В архівах національного руху існують також підрахунки ініціативних груп, згідно з якими всього в ході депортації в народу відібрали 45561 будинків, 70 тисяч голів великої рогатої худоби, коней, овець і кіз, тисячі мечетей, шкіл, клубів, кладовищ, кілька вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів, сотні національних колгоспів й інших виробництв, створених народом, що слугували йому для забезпечення життя.

Як стверджує Тимур Дагджі, «уся наша трагічна історія, пов’язана з царською та радянською Росією, внаслідок IV Гаазької конвенції 1907 року і згідно з Конвенцією, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році, мала бути визнана геноцидом. Більш того, сьогодні, коли весь світ підвівся на боротьбу з тортурами, геноцид розглядається як вища форма тортур. Ми не маємо права забувати, які моральні та фізичні тортури переніс наш народ... Стратегічне завдання Росії — знищення нашого народу за національною ознакою з метою захоплення його території має бути визнане геноцидом…»

За підрахунками Тимура Дагджі, тільки втрачене домашнє майно депортованих кримських татар без вартості будинків і ліквідованих суспільних інститутів та спільного майна народу, може бути оцінене нині приблизно в шість мільярдів доларів. За іншими оцінками, вартість майна депортованого народу становила 75 мільярдів радянських карбованців за післявоєнним курсом, за третіми підрахунками — 12 мільярдів радянських карбованців за курсом 70— 80-х років ХХ століття. З ініціативи Тимура Дагджі вже створюється експертна комісія з вчених, суспільних діячів кримських татар, до завдання якої і входитиме вивчення архівних документів і точне визначення вартості збитків на основі наявних актів та описів. Після прийняття відповідного рішення курултаєм, від імені народу він планує звернутися до міжнародних організацій, насамперед ООН, Європейського парламенту, а також до парламентів усіх країн із проханням, по-перше, юридично визнати втрати чисельності кримськотатарського народу результатом геноциду, по-друге, вплинути на уряд Росії з метою виплати компенсації. Тимур Дагджі зазначає, що 11 листопада 1970 року набула чинності Конвенція про незастосування терміну давності до військових злочинів і злочинів проти людства, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН. А ще до її набуття чинності, 11 березня 1969 року, Президія Верховної Ради СРСР ратифікувала її. Згідно з цією Конвенцією, вважає ініціатор звернення, Російська Федерація як правонаступниця СРСР не може посилатися на терміни давності й повинна нести відповідальність згідно з міжнародними законами.

http://www.day.kiev.ua/149097/