А може би, замість совєцьких марш-парадів, та під трибунал?
10/11/2005 | Орест
А може би, замість совєцьких марш-парадів, та під трибунал, таваріщі афіцери?
11.10.2005 (14:32)
Сайт «Партінформ» із посиланням на Кримську агенцію новин повідомляє про вчорашній так званий «антибандерівський марш», проведений у Сімферополі якимсь «Союзом Совєтських (???) офіцерів Криму». Організатори акції маніфестували в такий спосіб свій протест проти запланованої на 14 жовтня урочистої дефілади Хрещатиком ветеранів ОУН-УПА.
Кримська акція вийшла бліденькою, щоби не сказати різкіше. Журналісти нарахували ледь-ледь 60 «совєцьких офіцерів». Проте, заяви, які прозвучали з вуст цієї дрібноти, не можуть не викликати стривоженості у справжніх патріотів України. Ось кілька цитат із виступу якогось Сергія Нікуліна, керівника СС (в даному разі — «союзу совєцьких», але хрін од редьки не солодший): «Им (себто, ветеранам УПА, — ред.) мы позволим только пройти по Крещатику колонной военнопленных так, как это было в 1944-м году. Каких-то парадов проводить мы не позволим…сидите дома, господа бандеровцы и не высовывайтесь, ваше время уже прошло! В случае проведения подобного парада мы привезем в Киев сотни тысяч сторонников и проведем такой парад, что им мало не покажется».
Не будемо присікуватися до відвертої брехні совєцького відставника стосовно колони полонених вояків УПА, яку начебто провели Хрещатиком у 1944-му році. Брехня собача! Ані в 1944-му, ані в будь-якому іншому році, ані в Києві, ані деінде чекістській наволочі не вдалося не те що провести вулицями, а бодай узяти в полон навіть невеликий підрозділ УПА. Українські вояки билися до останнього. А от те, що чекістський посіпака Нікулін мимоволі, але визнав за ветеранами УПА статус військових, а не «бандитів», як усі роки тринділа совєцька пропаганда, говорить багато про що.
Тепер щодо погроз. Знайти навіть у наведеному фрагменті виступу склад злочину і відповідні до цього статті Кримінального Кодексу — то справа професійних юристів. Редактори сайту акцентують свою увагу на іншому аспекті справи. Відомо, що під безневинними зовні вивісками організацій ветеранів війни та колишніх офіцерів радянської армії часто-густо ховаються відставники ще сталінсько-беріївських каральних структур. Саме ці «совєцькі офіцери» брали найактивнішу участь у геноциді проти кримських татар, мирного населення Західної України та інших республік тодішнього СРСР. При цьому на відміну від вояків ОУН-УПА, які загалом намагалися дотримуватися правил ведення війни, визначених міжнародними конвенціями, чекістське охвістя воювало переважно проти беззбройного мирного населення, застосовуючи найбрутальніші злочинні методи: арешти та розстріл заложників, нелюдські тортури не тільки у стосунку до полонених вояків УПА, а й до жінок, стариків і дітей, масові депортації населення не лише з окремих сіл чи містечок, а й цілих регіонів. За винятком двох чи трьох беріївських соратників, ніхто з цієї публіки не постраждав. Немає нічого дивного в тому, що і після смерті Сталіна злочинний комуністичний режим опікав і беріг своїх відставних вовкулак, оселяючи їх, зокрема, в Криму, на землях депортованих ними ж кримських татар. Здивування викликає інше: незрозумілий, як на нашу думку, гуманізм влади незалежної України, котрий толерує таке безпардонне нахабство.
Мусимо нагадати і таваріщу Нікуліну, і всій його банді: згідно ратифікованих Україною міжнародних конвенцій, злочини проти людства, зокрема, свідома участь у геноцидах мирного населення, а також негуманні методи ведення війни не мають строку давності. Як доказ — діяльність Міжнародного центру Симона Візенталя. Зусиллями цієї структури були виявлені і віддані до суду понад тисячу нацистських злочинців. І характерно, що жодного разу суди європейських держав навіть не заїкалися про строк давності, аналізуючи виключно міру індивідуальної провини кожного підсудного.
Нахабна антиукраїнська злочинна провокація новітніх «есесівців», як на нашу думку, має стати навіть не тільки тривожним сигналом для громадськості, а й керівництвом до дії правоохоронним структурам. Якщо вже Україна остаточно намірилася інтегруватися до євроспільноти, крім усього їй необхідно якнайсуворіше дотримуватися ратифікованих нею міжнародних угод. Зокрема — щодо невизнання строку давності за злочини перед людством.
http://www.silskivisti.kiev.ua/5_118/STARTALL.HTM
11.10.2005 (14:32)
Сайт «Партінформ» із посиланням на Кримську агенцію новин повідомляє про вчорашній так званий «антибандерівський марш», проведений у Сімферополі якимсь «Союзом Совєтських (???) офіцерів Криму». Організатори акції маніфестували в такий спосіб свій протест проти запланованої на 14 жовтня урочистої дефілади Хрещатиком ветеранів ОУН-УПА.
Кримська акція вийшла бліденькою, щоби не сказати різкіше. Журналісти нарахували ледь-ледь 60 «совєцьких офіцерів». Проте, заяви, які прозвучали з вуст цієї дрібноти, не можуть не викликати стривоженості у справжніх патріотів України. Ось кілька цитат із виступу якогось Сергія Нікуліна, керівника СС (в даному разі — «союзу совєцьких», але хрін од редьки не солодший): «Им (себто, ветеранам УПА, — ред.) мы позволим только пройти по Крещатику колонной военнопленных так, как это было в 1944-м году. Каких-то парадов проводить мы не позволим…сидите дома, господа бандеровцы и не высовывайтесь, ваше время уже прошло! В случае проведения подобного парада мы привезем в Киев сотни тысяч сторонников и проведем такой парад, что им мало не покажется».
Не будемо присікуватися до відвертої брехні совєцького відставника стосовно колони полонених вояків УПА, яку начебто провели Хрещатиком у 1944-му році. Брехня собача! Ані в 1944-му, ані в будь-якому іншому році, ані в Києві, ані деінде чекістській наволочі не вдалося не те що провести вулицями, а бодай узяти в полон навіть невеликий підрозділ УПА. Українські вояки билися до останнього. А от те, що чекістський посіпака Нікулін мимоволі, але визнав за ветеранами УПА статус військових, а не «бандитів», як усі роки тринділа совєцька пропаганда, говорить багато про що.
Тепер щодо погроз. Знайти навіть у наведеному фрагменті виступу склад злочину і відповідні до цього статті Кримінального Кодексу — то справа професійних юристів. Редактори сайту акцентують свою увагу на іншому аспекті справи. Відомо, що під безневинними зовні вивісками організацій ветеранів війни та колишніх офіцерів радянської армії часто-густо ховаються відставники ще сталінсько-беріївських каральних структур. Саме ці «совєцькі офіцери» брали найактивнішу участь у геноциді проти кримських татар, мирного населення Західної України та інших республік тодішнього СРСР. При цьому на відміну від вояків ОУН-УПА, які загалом намагалися дотримуватися правил ведення війни, визначених міжнародними конвенціями, чекістське охвістя воювало переважно проти беззбройного мирного населення, застосовуючи найбрутальніші злочинні методи: арешти та розстріл заложників, нелюдські тортури не тільки у стосунку до полонених вояків УПА, а й до жінок, стариків і дітей, масові депортації населення не лише з окремих сіл чи містечок, а й цілих регіонів. За винятком двох чи трьох беріївських соратників, ніхто з цієї публіки не постраждав. Немає нічого дивного в тому, що і після смерті Сталіна злочинний комуністичний режим опікав і беріг своїх відставних вовкулак, оселяючи їх, зокрема, в Криму, на землях депортованих ними ж кримських татар. Здивування викликає інше: незрозумілий, як на нашу думку, гуманізм влади незалежної України, котрий толерує таке безпардонне нахабство.
Мусимо нагадати і таваріщу Нікуліну, і всій його банді: згідно ратифікованих Україною міжнародних конвенцій, злочини проти людства, зокрема, свідома участь у геноцидах мирного населення, а також негуманні методи ведення війни не мають строку давності. Як доказ — діяльність Міжнародного центру Симона Візенталя. Зусиллями цієї структури були виявлені і віддані до суду понад тисячу нацистських злочинців. І характерно, що жодного разу суди європейських держав навіть не заїкалися про строк давності, аналізуючи виключно міру індивідуальної провини кожного підсудного.
Нахабна антиукраїнська злочинна провокація новітніх «есесівців», як на нашу думку, має стати навіть не тільки тривожним сигналом для громадськості, а й керівництвом до дії правоохоронним структурам. Якщо вже Україна остаточно намірилася інтегруватися до євроспільноти, крім усього їй необхідно якнайсуворіше дотримуватися ратифікованих нею міжнародних угод. Зокрема — щодо невизнання строку давності за злочини перед людством.
http://www.silskivisti.kiev.ua/5_118/STARTALL.HTM