Відповіді

• 2006.05.17 | Tatarchuk

  Нічого дивного

  Переймаєтесь через те що вже 15 років як немає Совку, а люди ті ж самі?
  На жаль чи ні, але то є закон історії.
  
  Згадайте, як Германія була світовим агресором, розсадником прусацького імперіалізму, винахідником націзму - і як, зупінена союзнницькими силами, починала так звану ДЕНАЦІФІКАЦІЮ.
  На західній частині Германії утворилася така собі ФРГ - але не відразу. Заразз ви вважаєте ту країну гарною, але побачили б ви її рівно 5, 10 та 15 років після Гітлера!
  Канцлєр Конрад Аденауер сам був колишнім нацистом. Його підручні були мяко кажучи не кращі - да більш того, важко було знайти серед німців, які вціліли за Гітлера, справжніх антинацістів!
  Свої власні гріхи перед євреями німці ФРГ почали спокутувати формально після 1955 (тобто 10 років денаціфікації). На ділі перші репарації жертвам гетто пійшли вже у початку 60-х - як раз на 15 річницю. Цигани дочекалися компенасцій вже у 70-ті, разом з поляками, росіяни - у 80-ті, українці - у 90-ті, білоруси так і чекають.
  Денаціфікація профодилася формально - настількі формально, друже, що канцлєр Курт Валдхейм, сам активіст Гестапо, - встиг навіть побувати генсеком ООН від Австрії!!! Уявіть собі такого миротворця. А до нього цей "миротворчий" пост займали Трюгве Лі, норвезьський расист, та Хамаршольд, людина яку особисто винагродив за щось Гебельс.
  Годі й казати, що у Восточній Германії - "ГДР" - ніякої денаціфікації не було й зовсім, було тількі перейменування гітлерізму на марксизм (до ресі то є дуже споріднені ідеології).
  
  От проведить тепер аналогію з Совком. Україні ще страшено пофартіло, що вона так би мовити опинилася на місці ФРГ а не ГДР.
  Напочатку 80-х нове "керівництво Партїї та Народу" вирішило "закрутити гайки внутрі" та почати "наступ назовні". Вони всерьйоз гадали, що анти-алкогольна кампанія та арешти тих, хто вештається у робочий час по магазинах, наведуть внутрішній лад.
  А також вони, як і Гітлер, дуже помилилися, коли вирішили завойовати Запад духовно. Вигадали "гласність", почали ну типа як інформаційну атаку на Заход. Що з того сталося - ви добре знаєте. Продули вони ту війну.
  зараз дуже повільно відмірають старі функціонери. Але ви влучно назвали їх мамонтами - ви-то не мамонти, вам і карти в руки

• 2006.05.17 | Tatarchuk

  Відозва НРУ щодо злочину проти кримськотатарського народу

  Відозва НРУ щодо злочину проти кримськотатарського народу
  
  
  Майдан-ІНФОРМ: 17-05-2006 14:50 // // URL: http://maidan.org.ua/static/news/2006/1147866630.html
  
  
  У ці дні виповнюються 62 роки з дня кульмінації вчинення злочину проти кримськотатарського народу з боку комуністичної влади - насильницької депортації кримських татар з історичної батьківщини. З півострова було депортовано 200 тисяч кримських татар. Через місяць така ж доля спіткала місцевих болгар, вірмен, греків — всього 38 тисяч осіб. Ще раніше, у 1941 році, виселили з Криму 50 тисяч німців, які тут проживали півтора століття.
  
  Незалежна українська держава відновила справедливість – кримські татари отримали можливість повернутися на свою історичну батьківщину.
  
  Але й до цього часу держава не змогла остаточно розв'язати питання, пов'язані з поверненням кримських татар на рідні землі. Пекучою залишається ціла низка невирішених політико-правових і соціально-економічних проблем, пов’язаних з облаштуванням та відновленням прав депортованих.
  
  Так і не ухвалено базового закону, направленого на повне відновлення політичних, економічних та культурних прав кримськотатарського народу. Відсутність законодавчого врегулювання проблем кримськотатарського населення не вирішує сукупність наслідків, пов'язаних зі злочинною депортацією 1944 року.
  
  Залишається вибухонебезпечною ситуація навколо наділення репатріантів землею. Попри те, кримські татари складають більш ніж чверть сільського населення АРК, у Земельному кодексі України складні аспекти кримськотатарської проблеми не враховано. Для індивідуального будівництва житла виділено менше половини земельних ділянок від потреби.
  
  Проблемою залишається збереження національної спадщини та відродження культури кримських татар. Люди фактично позбавлені у достатній мірі засобів масової інформації, книжок і підручників на рідній мові, в порушення Конституції АРК, владою автономії не забезпечене навіть право на освіту кримськотатарських дітей рідною мовою.
  
  В той же час, ряд політичних сил у Криму, замість консолідації кримської спільноти задля розвитку регіону, штучно створюють напругу в суспільстві, спекулюючи на специфічних місцевих умовах. Більше того, не рідко доводиться чути в окремих «політиканів», і не завжди – громадян України, відверті заяви сепаратистського характеру.
  
  Враховуючі складність проблеми адаптації репатріантів, Народний Рух України неухильно домагатиметься розробки та прийняття Верховною Радою України нормативних актів, які б враховували їх інтереси та вирішували проблеми політико-правового, соціально-економічного та культурного характеру.
  
  Ми вважаємо, що історична пам’ять про криваве лихоліття, через яке пройшли депортовані народи, повинна застерігати всіх нас від безвідповідальних спроб протиставлення інтересів різних груп населення.
  
  В українському суспільстві мають назавжди усталитись демократичний устрій та належна повага до таких соціальних цінностей, як життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека до співвітчизників, незалежно від етнічного походження та конфесії.
  Рух упевнений, що, усвідомивши трагічність минулого, всі люди, які проживають на Кримському півострові, об'єднаються в своїй вірі в краще майбутнє, в прагненні побудувати суспільство, де не буде місця міжнаціональному розбратові, ворожнечі та беззаконню.
  
  Голова Народного Руху України Борис ТАРАСЮК
  18 травня 2006 р.
  м. Київ
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2006.05.18 | сторнаб

    18 мая спич президента

    Ющенко обещает приложить усилия для решения проблем крымских татар
    
    18.05.2006, 12:46
    
    
    
    Президент Украины Виктор Ющенко заявил, что сделает все возможное для решения проблем крымских татар, и выразил надежду, что новый состав Верховной Рады и правительство эффективно будут решать болевые проблемы крымскотатарского народа. В то же время Ющенко отметил, что на сегодняшний день «этот процесс продвигается еще слишком медленно».
    
    Как сообщили АМИ «Новости-Украина» в четверг в пресс-службе главы государства, об этом президент заявил в своем обращении к украинскому народу в связи с 62-й годовщиной депортации из Крыма крымских татар и лиц других национальностей.
    
    «Украина осталась практически наедине с последствиями одной из наиболее масштабных трагедий человечества. И мы прилагаем все усилия к решению проблем депортированных. Уже начаты проекты в экономической, социальной и гуманитарной сферах», – заявил президент.
    
    По его мнению, «вполне естественно, что крымские татары нашли понимание и поддержку среди украинцев, которые также испытали голод, репрессии и гнет тоталитарного режима. Имена выдающихся сынов украинского народа – генерала Петра Григоренко и Вячеслава Чорновила – навсегда вписаны в историю борьбы крымскотатарского народа за восстановление своих прав».
    
    Ющенко подчеркнул, что он «вместе со всеми гражданами Украины склоняет главу перед памятью десятков и десятков тысяч невиновных жертв».
    
    Президент также выразил мнение, что главные достояния Украины – общественное спокойствие, межнациональное согласие и стабильность – станут залогом успешного развития автономии и всего государства.
    
    http://www.newsukraine.com.ua/clients/ami.nsf/all/index?opendocument
    Tatarchuk пише:
    > Відозва НРУ щодо злочину проти кримськотатарського народу
    >
    >
    > Майдан-ІНФОРМ: 17-05-2006 14:50 // // URL: http://maidan.org.ua/static/news/2006/1147866630.html
    >
    >
    > У ці дні виповнюються 62 роки з дня кульмінації вчинення злочину проти кримськотатарського народу з боку комуністичної влади - насильницької депортації кримських татар з історичної батьківщини. З півострова було депортовано 200 тисяч кримських татар. Через місяць така ж доля спіткала місцевих болгар, вірмен, греків — всього 38 тисяч осіб. Ще раніше, у 1941 році, виселили з Криму 50 тисяч німців, які тут проживали півтора століття.
    >
    > Незалежна українська держава відновила справедливість – кримські татари отримали можливість повернутися на свою історичну батьківщину.
    >
    > Але й до цього часу держава не змогла остаточно розв'язати питання, пов'язані з поверненням кримських татар на рідні землі. Пекучою залишається ціла низка невирішених політико-правових і соціально-економічних проблем, пов’язаних з облаштуванням та відновленням прав депортованих.
    >
    > Так і не ухвалено базового закону, направленого на повне відновлення політичних, економічних та культурних прав кримськотатарського народу. Відсутність законодавчого врегулювання проблем кримськотатарського населення не вирішує сукупність наслідків, пов'язаних зі злочинною депортацією 1944 року.
    >
    > Залишається вибухонебезпечною ситуація навколо наділення репатріантів землею. Попри те, кримські татари складають більш ніж чверть сільського населення АРК, у Земельному кодексі України складні аспекти кримськотатарської проблеми не враховано. Для індивідуального будівництва житла виділено менше половини земельних ділянок від потреби.
    >
    > Проблемою залишається збереження національної спадщини та відродження культури кримських татар. Люди фактично позбавлені у достатній мірі засобів масової інформації, книжок і підручників на рідній мові, в порушення Конституції АРК, владою автономії не забезпечене навіть право на освіту кримськотатарських дітей рідною мовою.
    >
    > В той же час, ряд політичних сил у Криму, замість консолідації кримської спільноти задля розвитку регіону, штучно створюють напругу в суспільстві, спекулюючи на специфічних місцевих умовах. Більше того, не рідко доводиться чути в окремих «політиканів», і не завжди – громадян України, відверті заяви сепаратистського характеру.
    >
    > Враховуючі складність проблеми адаптації репатріантів, Народний Рух України неухильно домагатиметься розробки та прийняття Верховною Радою України нормативних актів, які б враховували їх інтереси та вирішували проблеми політико-правового, соціально-економічного та культурного характеру.
    >
    > Ми вважаємо, що історична пам’ять про криваве лихоліття, через яке пройшли депортовані народи, повинна застерігати всіх нас від безвідповідальних спроб протиставлення інтересів різних груп населення.
    >
    > В українському суспільстві мають назавжди усталитись демократичний устрій та належна повага до таких соціальних цінностей, як життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека до співвітчизників, незалежно від етнічного походження та конфесії.
    > Рух упевнений, що, усвідомивши трагічність минулого, всі люди, які проживають на Кримському півострові, об'єднаються в своїй вірі в краще майбутнє, в прагненні побудувати суспільство, де не буде місця міжнаціональному розбратові, ворожнечі та беззаконню.
    >
    > Голова Народного Руху України Борис ТАРАСЮК
    > 18 травня 2006 р.
    > м. Київ
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2006.05.18 | сторнаб

      18 мая

      Но больше мне понравился спич Олекса Гайворонского:
      
      http://www.newsukraine.com.ua/clients/ami.nsf/all/index?opendocument
      
      Нежданные хозяева
      
      18.05.2006, 08:58
      
      
      
      Олекса Гайворонский, Бахчисарай
      
      18 мая годовщина депортации крымских татар, дата, которая ежегодно отмечается в Крыму как день скорби.
      
      Из года в год именно к этому дню газета «Крымская правда» любит публиковать по сути скандальные результаты опросов социолога Татьяны Хриенко об отношении сегодняшнего крымского студенчества к акту депортации крымских татар. Согласно данным опроса за 2005 год, 39% респондентов поддерживают решение Государственного комитета обороны СССР о депортации. Осудили это решение 28% опрошенных, а 23% респондентов не имели собственного мнения. Совет молодых ученых Таврического Национального университета утверждает, что эти цифры — грубая фальсификация.
      
      То, что творили 18 мая 1944 года в Крыму советские «специалисты по расовому вопросу», мало чем отличалось от спецопераций их нацистских коллег по другую сторону фронта. В обоих случаях поводом к репрессиям против безоружного мирного населения служила вовсе не степень его лояльности и благонадежности, а исключительно раса (в изгнание были отправлены и секретари парткомов, и красные партизаны, и вернувшиеся позже с войны фронтовики крымскотатарской национальности).
      
      Впрочем, имперский замысел о поголовном выселении крымцев появился вовсе не в сталинское время: веками он вызревал в придворных кругах Москвы и Петербурга. Еще в XVII столетии, почуяв в себе силу после присоединения Украины, Москва поставила Стамбулу ультиматум с требованием удалить всех крымских татар с полуострова и передать Крым под царскую руку. Затея провалилась, но несколько позже мечта о безлюдном Крыме вновь всплыла на поверхность. В 1770-х, уже при подготовке колониального захвата Крыма, в Петербурге прозвучала мысль не просто выселить местных жителей, а полностью истребить их. Но, овладев полуостровом, цари так и не рискнули воплотить в жизнь эту идею: все-таки, при всех оговорках, Российская империя считала себя европейской державой и, втихую вынуждая крымцев к массовой эмиграции в Турцию, не решалась опуститься до откровенного варварства.
      
      Взлелеянный самодержцами замысел дождался своего воплощения лишь в советское время, когда к власти пришли коммунисты, уже не заботившиеся даже и о внешнем сходстве с Европой. Улучив момент, большевики-интернационалисты осуществили вековую мечту русского царизма, нисколько не опасаясь, что кто-то в мире вступится за крымцев хотя бы словом.
      
      Расчет оказался точен: свободный мир, привыкший за годы войны к известиям о физическом истреблении миллионов, никак не отреагировал на насильственное переселение двухсот тысяч человек. Уж на что тонким и проницательным политиком считался Уинстон Черчилль, но даже и он, похоже, не осознал крайней двусмысленности собственной фразы, когда по прибытии в Ливадию на Крымскую конференцию 1945 года приветствовал Сталина «на земле, освобожденной от варваров».
      
      Речь не шла о массовых казнях (впрочем, где-то на дне Азовского моря лежит баржа с костями тех, кого решили потопить, чтобы «не возиться»). Однако, по разным оценкам, в первые годы депортации погибло от трети до половины людей, заброшенных в узбекистанские пустоши (где партинструкторы вдобавок заранее позаботились о том, чтобы местное население обеспечило «предателям родины» самый «теплый» прием).
      
      Двести тысяч депортированных составляли без остатка целый отдельно взятый народ (десятки тысяч мужчин, что служили на тот момент в армии, впоследствии также проследовали на восток вслед за своими семьями). Эта всеохватность не оставляет акту депортации иного определения, кроме целенаправленного геноцида. У армян, болгар и греков Крыма, высланных вслед за крымскими татарами, где-то на земле, к счастью, еще оставались соотечественники, мирно живущие в собственных государствах; но крымцы были лишены даже и такого слабого утешения — иной родины, кроме Крыма, у них не было.
      
      Официальное обоснование депортации как кары, наложенной на народ за сотрудничество с оккупантами, — ничтожная и не слишком старательно слепленная выдумка. Даже не углубляясь в секретные архивы, нетрудно выяснить, что по процентному соотношению полицаев и красноармейцев в своей среде крымские татары ничем не выделялись среди прочих народов Крыма.
      
      К слову, если уж говорить о преобладающих политических симпатиях в крымскотатарском обществе тех времен, оно способно удивить скорее противоположной тенденцией — очень быстрой советизацией после революции и равнодушием к антикоммунистическим идеям (история крымскотатарского националистического движения 1917—1920 годов — это скорее повествование о деятельности отдельных выдающихся личностей, нежели хроника общенародной борьбы за национальное освобождение).
      
      На самом деле Кремль едва ли когда-нибудь всерьез сомневался в лояльности своих крымскотатарских подданных — тем более тех активистов из их числа, которые попытались завести с Хрущевым разговор в русле «ленинской национальной политики» о возвращении на родину. Однако Москве была нужна вовсе не преданность крымских татар, а попросту их отсутствие в Крыму. После смерти Сталина на родину вернулись все депортированные народы из черного списка советского расизма: ингуши, калмыки, чеченцы — все, кроме крымских татар, которые «удостоились» лишь снятия с них административного надзора в местах высылки. Через 11 лет Москва нехотя совершила еще один акт гуманизма: «огульные обвинения» были сняты, но путь в Крым оставался по-прежнему закрыт. Характерно, что в тексте соответствующего указа фигурировали уже не «крымские татары», а «граждане татарской национальности, ранее проживавшие в Крыму». Смена терминологии легко объяснима: поскольку выселение считалось вечным, упоминание Крыма в этнониме поспешили счесть анахронизмом.
      
      Позже на смену лояльным активистам пришли национал-демократы в лице Мустафы Джемилева, которые, наконец, заставили мир обратить внимание на проблему — благо мир, познакомившись уже к тому времени с Мартином Лютером Кингом и Нельсоном Манделой, дозрел до осознания преступности государственного расизма во всех его формах и проявлениях.
      
      Пытаясь припудрить физиономию развитого социализма, в начале 80-х годов режим решил создать в Узбекистане специальную автономную резервацию для компактного проживания «бывших крымских» татар. Однако империи и ее принципам расовой политики жить оставалось уже недолго: власть силилась сдерживать волну репатриации еще до конца 1989 года — а затем сдалась.
      Трагическая история депортации закончилась. Драматические коллизии, связанные с репатриацией, развиваются на наших глазах.
      
      
      
      В тему
      
      Андрей Сенченко,
      депутат Верховного Совета Крыма, лидер списка БЮТ на выборах в АРК:
      
      В ходе депортации крымских татар в 1944 году были огульно нарушены права целого народа. Это большая трагедия. Мы понимаем: то, что в настоящее время делает Украинское государство для крымскотатарского народа — это полумеры. В то же время, сегодня действовать по-другому объективно невозможно. Представьте себе: переехали 250 тысяч человек — без работы,
      без жилья, без денег.
      
      Говоря о путях решения крымскотатарского вопроса, необходимо на законодательном уровне урегулировать статус депортированных. Не для того, чтобы добавить какие-то новые льготы, а для того, чтобы была однозначная трактовка для всех. Нужно минимизировать злоупотребления в этой сфере, а также минимизировать политические спекуляции, которые имеют место как со стороны крымскотатарских политиков, так и со стороны политиков славянских национальностей.
      
      Также следует продлить программу обустройства депортированных, потому что она закончилась в прошлом году, а проблемы не решены. При этом
      необходимо побороть коррупцию в этой сфере. Воровство у государства — это всеобщая проблема, но воровство в системе обустройства крымских татар — проблема тотальная, там разворовывается, на мой взгляд, до 90% средств.
      
      
      
      Надир Бекиров,
      руководитель политико-правового управления Меджлиса крымскотатарского народа:
      
      Депортация крымских татар 18 мая 1944 года — одна из форм геноцида, осуществлявшегося советским режимом. Конечно, это повлекло тяжелейшие последствия вообще для перспективы существования крымскотатарского народа. По нашим данным, около 46% депортированных татар погибло, и эта цифра подтверждается аналогичными показателями других депортированных народов, например чеченцев и калмыков.
      
      Если бы у украинского руководства действительно присутствовала добрая воля, то, безусловно, уже давно был бы принят закон о восстановлении прав крымскотатарского народа в Украине. Этот документ должен предусматривать не только пустые декларации, но и компенсации: либо возвращение имущества, отобранного при депортации, либо справедливое воздаяние за это имущество. Кроме того, следует восстановить культурные институты. Достаточно сказать, что до депортации в Крыму было более 300 крымскотатарских школ, а сейчас украинское правительство хвалится, что их 15.
      
      Нужно предусмотреть возможность эффективного участия крымскотатарского народа в принятии решений, касающихся Крыма, восстановить историческую топонимику, обеспечить участие крымских татар в пользовании природными ресурсами.
      
      Политика Независимой Украины, конечно, несопоставима с тем, что сделал в свое время Сталин. Но ее результаты сегодня: экономическое угнетение и культурная ассимиляция, что подтверждается цифрами — с прошлого года уровень смертности среди крымских татар превысил уровень рождаемости.
      
      
      
      
      Источник: международный еженедельник "Профиль-Украина"