МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Вахтанг КІПІАНІ : "Повернення на Meidan"

05/23/2006 | Эксперт
Повернення на Meidan
Вахтанг КІПІАНІ

Минуло 18 травня – найбільш трагічний день в історії кримсько-татарського народу.

День депортації з батьківщини в нікуди. День, коли погляди сотень тисяч людей обернені не вперед, а лише назад. Туди, де кричуща несправедливість. Там, де жертви. Але водночас там, у цьому дні, і момент істини. Кожного року, починаючи, з 92-го, кримські татари, громадяни України та інших країн, чекають не просто нагадування про діяння „злочинного сталінського режиму”, а більш-менш чіткого бачення того, яким буде майбутнє цього унікального регіону.


Є два підходи. Один, так би мовити, „громадянський” – перед законом усі рівні – отже, живи за Конституцією, а що стосується минулого... „Ну, мы вам, татарам, сочувствуем, но понимаете, за шестьдесят лет много изменилось. Прошлого не вернуть: Крым уже другой, здесь живут другие люди...”.


Інший – це спроба розпочати заново відлік кримсько-татарської суверенності на цій землі. Експерти сперечаються – як і хто має це робити. Чи у формі реалізації закону про національно-культурну автономію, чи відновлення автономної кримсько-татарської республіки у складі України, чи якось інакше – однозначної відповіді на це поки що немає. Однак, цілком очевидно, що нинішня форма адміністративно-територіального устрою у формі Автономної Республіки Крим є абсолютно алогічною (автономія для кого? для чого?), уступкою сепаратистам 90-х, компромісом з політичними елітами в Москві, які ніколи не визнавали і не визнають наше право на Крим.


І головне – самі киримли не відчувають АРК „своєю”, вона є мачухою для сотень тисяч депортованих. У євреїв є такий тост-побажання, який обов’язково виголошують під час свят – «Наступного року в Єрусалимі!». Не впевнений, чи є якась подібна традиція у кримських татар тільки про Бахчисарай. Бо, зрештою, їм немає куди повертатись. Батьківщина їх не жде.


Та й з кримським Єрусалимом якось не склалося. Погодьтеся, дивно було б чути у Ташкенті, Самарканді, Андижані, Кувасаї та інших середньоазійських містах побажання зустрітися настпного року, скажімо, в… Ізобільном, Лучістом, Гвардєйском або Партізанском!


Звичайно, вухо нашого середньостатистичного „крымчанина” краще сприймає такі природні топоніми як Гєнєральскоє, а не Улу-Узень, Счастлівоє, а не Біюк-Узенбаш, Ізобільноє, а не Корбек...


У 2004 році кримські татари, точніше їхній представницький орган – Меджліс, підтримали кандидата в президенти Віктора Ющенка. Вони очікували, що зміна влади в Києві призведе до якихось суттєвих змін в Сімферополі. Адже з формальної точки зору стосунки лідерів кримських татар і з колишнім главою держави не можна було назвати поганими. Саме Леонід Кучма створив Раду представників кримсько-татарського народу при Президентові України, яка й стала „парасолькою” для незареєстрованого, юридично-неіснуючого Меджлісу.


Як галичани, чомусь були впевнені, що президент Ющенко чи не першим указом, „кров із носу”, визнає героїзм і трагедію членів ОУН і ветеранів УПА у боротьбу за волю. Аналогічно думали і кримські татари – що глава держави приїде до них, щоб узяти участь у траурному мітингу з нагоди чергової річниці примусового виселення.


Перша нагода побачити ще живих свідків депортації та їхніх нащадків була 18 травня 2005 року, першого року нової помаранчевої влади. Але знайшлися у Ющенка-президента важливіші справи: зустріч з головою Федеральної спілки німецьких банків, відвідини навчального полігону Головного управління по боротьбі з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства, де спостерігав за показовими навчаннями бійців антитерористичного спецпідрозділу «Альфа», а також обговорення з тодішнім головою Служби Безпеки України Олександром Турчиновим „реформи СБУ” (інформація з Офіційного представництва Президента України в Інтернеті).


Звичайно, як і попередник, Ющенко оприлюднив звернення, де було сказано – „для Української держави, уряду Криму проблеми кримських татар є першочерговими. Ми запропонуємо справді ефективні програми соціальної підтримки репатріантів, які передбачали б створення нових робочих місць, справедливу систему землевідведення під житлове будівництво, були спрямовані на забезпечення культурних і освітніх потреб кримських татар. Національні спільноти будуть підтримані на законодавчому рівні. Це сприятиме гармонізації міжетнічних відносин, підвищенню взаємної довіри та поваги”.


Минув рівно рік. „Першочерговість” кримської теми закінчилася повним провалом на виборах до півострівного парламенту. Всі „ефективні програми” залишилися у вигляді файлів у комп’ютерах, а „справедливе землевідведення” – як і завжди у рядках кримінальної хроніки.


Другий шанс був у Віктора Андрійовича цього року. Але 18 травня президент віддав належне... дипломатії: „Прибув з робочим візитом до Варни, Болгарія, для участі в 13-й зустрічі Глав держав Центральної Європи. цьогорічна зустріч відрізняється від попередніх активним і принципово важливим діалогом довкола європейської безпекової та енергетичної політики”.


...А у традиційному віртуальному зверненні Віктор Ющенко заявляє, що „зробить усе можливе для вирішення проблем кримських татар та висловлює сподівання, що новий склад Верховної Ради України, Уряд ефективно розв'язуватимуть болючі проблеми кримськотатарського народу. Віктор Ющенко однак відзначив, що сьогодні «цей процес просувається ще надто повільно».


Це все, на що президент спромігся саме цього знакового для кримсько-татарського народу дня. Перекласти відповідальність і нічогонероблення на нову Верховну Раду і відсутній уряд – це дуже ефективне і високоморальне рішення, „правильной дорогой идёте, товарищ!”.


Майдан – слово тюркське. Отже, кримсько-татарською мовою майдан – це meidan. Восени 2004 року українці вийшли на площу не тільки тому, що хотіли особисто вручити булаву одному з кандидатів у президенти, а тому що прагнули змін на краще, втомились від брехні і зневаги з боку влади.


Кримські татари виходять на площі своїх міст, як правило, раз на рік, лише для того, щоб пом’янути своїх рідних, які загинули у „столипінських” вагонах і голому казахстанському степу. Але і їхньому терпінню може наступити край. Поки що лідери киримли завжди підкреслюють, що історичний вибір народу зроблений навіки – разом з Україною. Але, якщо нічого не мінятиметься, прийдуть інші, ніж легендарний правозахисник Мустафа Джемілєв, лідери... І, що тоді?


„Петербургский романс” Олександра Галича лишається актуальним:

„И все так же, не проще,

Век наш пробует нас –

Можешь выйти на площадь,

Смеешь выйти на площадь,

Можешь выйти на площадь,

Смеешь выйти на площадь

В тот назначенный час?!”

http://obozrevatel.com/news/2006/5/19/113645.htm


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua