МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

"Збірна України з футболу мені нагадує український політикум"

06/29/2006 | Експерт
Головний захисник країни

Олександр Шовковський став першим голкіпером, який не пропустив жодного пенальті в серії післяматчевих 11 метрових ударів на Чемпіонаті світу з футболу

Микола НЕСЕНЮК

Цілих три дні перед цим ми мали нагоду відчувати себе повноправними членами світової футбольної еліти. Ще тривали поєдинки за вихід до чвертьфіналу, на футбольних полях вирували пристрасті, розігрувалися футбольні драми й трагедії, а збірна України вже була там — у вісімці найсильніших національних команд планети. Як не скористатися нагодою й не спробувати подумати про шанси нашої команди на медалі, до яких залишилося зробити лише один крок — обіграти Італію! Тим більше, що нагода для таких роздумів востаннє була у вітчизняних уболівальників аж 36 років тому, 1970 го, коли збірнаСРСР востаннє у своїй історії виступила у чвертьфіналі Кубка світу.

Гравців нинішньої збірної тоді ще не було на світі й пам'ятати цього вони не можуть. Із літератури, в кращому разі, знає про ті часи й більшість сучасних спортивних журналістів. В одному готелі зі мною у цi днi живе легендарний футболіст 60— 70-х років Володимир Мунтян. Коли цей 60 річний чоловік з'являється в холі готелю, ніхто з іноземців навіть не здогадується, що поряд із ними — один із кращих футболістів свого часу, який не раз протистояв на полі тому самому Францу Беккенбауеру, котрий сьогодні буквально не сходить з екранів телевізорів.

Причому В. Мунтян зі своєю командою не один раз перемагав Ф. Беккенбауера на футбольному полі. Коли після перемоги над Швейцарією молоді українські журналісти гомоніли про те, що наша збірна вперше досягла такого успіху, я підвів до них В. Мунтяна. Скажіть йому, запропонував я молодим колегам, що та збірна 1970 року не була нашою!

«Насправді, та команда, збірна СРСР 1970 року, була майже повністю українсько-грузинською, — пригадав В. Мунтян. — Ми були єдиним цілим, вважали себе співвітчизниками й захищали честь нашої держави не гірше, ніж нинішні футболісти».

Згадавши про спортивну честь країни, не можна не повернутися до ситуації, що склалася нині між футболом і політикою. Непростою виглядає нині задача української влади, поставлена перед нею футбольною збірною. На перший погляд нічого складного немає — вітай собі команду з успіхами й радій разом з усім народом футбольним перемогам України. Та не так усе просто. Наш футбол занадто довго нічого не вигравав. Настільки довго, що успішні політики-переможці вже викинули футбол із політичних розрахунків, справедливо, на їхню думку, вважаючи, що немає сенсу з тим футболом зв’язуватися. Ті ж українські політики, які послідовно продовжували підтримувати футбол у всі останні роки, нічого крім неприємностей від цього не мали. Лише тепер прийшла винагорода за їхню багаторічну працю.

Добре, що нинішній Кубок світу проходить у час, коли виборів в Україні немає й не передбачається. Здається, вперше за роки своєї футбольної діяльності керівник Національної футбольної федерації Григорій Суркіс може абсолютно заслужено приймати вітання від усієї України, не боячись усіляких натяків і звинувачень. Занадто великим і незаперечним є досягнення Національної збірної України. Занадто велике всесвітнє визнання одержав наш футбол.

Тепер повернемося до чисто футбольних перспектив. За два тижні виступів на світовій першості збірна України тут остаточно освоїлася. Якщо в дебютній грі з Іспанією та двох наступних поєдинках проти арабських команд у діях наших гравців відчувалося напруження й хвилювання, то тепер команда перейшла на нормальний ігровий ритм. На п’ятий матч фінального турніру українська команда вийде вже не як дебютант, а як досвідчений і далеко не слабкий учасник.

Головною перевагою нашої збірної над італійською буде відсутність психологічного тиску на наших гравців. Ми вже заскочили на цьому турнірі так високо, що голова паморочиться. Ми вже молодці, нам не страшно програти. Коли ж виграємо — матимемо один із комплектів медалей Кубка світу, про що два тижні тому й мріяти не насмілювалися.

У ті роки, коли за збірну грав Мунтян, наші футболісти й не думали боятися італійців. Навпаки — регулярно їх перемагали. Програв Мунтян італійцям лише раз. 1968 року в півфіналі чемпіонату Європи по... жеребу. 11 метрових тодіще бити після гри не придумали. Для наших же футболістів усі ці чвертьфінали й півфінали були в ті часи звичною турнірною практикою, а не видатним досягненням. Може й для нинішнього покоління українських футболістів місце в світовій футбольній еліті стане нормою? Ми вже серед кращих і залишати цю компанію вже сьогодні дуже не хочеться.


ДУМКИ

Леонард СВИДОВСЬКОВ, голова Асоціації спортивних журналістів Луганської області:

— Виступ збірної України на чемпіонаті світу з футболу особисто для мене — подія першорядної ваги, насамперед для самої країни. За яскравим виступом наших майстрів рідну державу визнають у світі як суверенну державу, адже і раніше брати Клички й Андрій Шевченко прославляли Україну своїми спортивними досягненнями. Вважаю, що участь збірної в Мундіалі-2006 узагалі відбулася лише завдяки тренерському генію Олега Блохіна. Саме він зробив для визнання України світовою спільнотою набагато більше, ніж усі три президенти країни, разом узяті. Упевнений, Блохін нічим не гірший за того ж Бекенбауера — тільки тренеру німецької збірної свого часу перепали всі почесті, а наш співвітчизник був обділений. Отже, все повертається на круги своя: талант і праця видатного футболіста сьогодні нарешті оцінені гідно, і втілення цього ми бачимо в нинішньому успіху нашої збірної в Німеччині. По суті, керуючи середньою за складом збірною, Блохін знайшов в собі сили націлити підопічних на високий результат. Вихід у чвертьфінал — величезне досягнення, з огляду на ту обставину, що в українських клубах нині ставка робиться насамперед на «лімітників». Сьогодні їх кількість обмежується цифрою вісім, але деякі власники не заперечували б проти того, щоб із них складали цілу команду. Це докорінно неправильний похід, нашим хлопцям треба розвивати вітчизняний футбол, кількість дозволених легіонерів я би обмежив п’ятьма-шістьма гравцями. Воробей у Донецьку грав далеко не на тій позиції, яку він зараз демонструє, але Блохін довірив йому нову роль — і не помилився. Ось що означає тренерське провидіння! Адже престиж країни і полягає в конкретних справах, і те, що наша збірна сьогодні в Німеччині — це теж досягнення нації на міжнародній арені: отже, ми вміємо грати в сучасний футбол. Радий і за свого земляка Олега Шелаєва, який в юності пройшов тренерську школу луганської «Зорі», одного разу навіть довелося з ним грати в одній команді. Прогнозів мене вчили не робити, м’яч круглий і невідомо, яким боком він може повернутися, але хотів би, щоб збірна України в матчі з Італією мала достойний вигляд. Для цього є всі умови та передумови — обережна тактика Блохіна, завзятість наших футболістів і, звісно ж, підтримка уболівальників.

Юрій ГРИМЧАК, депутат Донецької обласної ради:

— Хоч як би склалася подальша доля нашої збірної на чемпіонаті світу з футболу, я впевнений, що Україна вже ввійшла в історію. Ми — команда, яка вперше вийшла на чемпіонат світу. Дебют вельми вдалий. У ході цьогорічних ігор українська збірна довела, що вона — найкраща команда в Східній Європі. Адже більше ніхто зі східноєвропейських команд не досягнув такого результату, як ми. Збірна України — одна з восьми кращих команд світу. На мою думку, це дуже доленосно для нас. Нам і надалі треба рухатися такими ж темпами.

Михайло НЕМОВ, екс-президент футбольного клубу «Поділля», депутат Хмельницької обласної ради:

— Участь збірної України у чемпіонаті світу з футболу — добра нагода абстрагуватися від парламентських баталій і зробити обнадійливий висновок: хоча б у спорті наші щось можуть, своїми досягненнями змусили світ переконатися, що є така спрямована в цивілізацію країна — Україна.

І є привід замислитися: чому нова генерація політиків не виросла так само швидко, як нова генерація футболістів? Можливо тому, що лише в спорті знають про час, коли треба йти?.. Лише на футбольному полі світового масштабу, як на долоні, бачимо гру кожного зокрема і команди взагалі. Не залишається місця для підкилимової гри, інтриг, як це, на жаль, відбувається у вітчизняній політиці.

Мета виправдовує засоби. Отож вітаю злагоду, якої, нарешті, досягнули футбольні лідери Києва і Донецька. Тому до вищезгаданих паралелей вдаватися не буду. Що ж до прогнозів, які, як давно відомо, є справою не вдячною, то робитиму їх у півфіналі чемпіонату.

Iгор КОНДРАТЮК, телеведучий, телепродюсер:

— Наша збірна працює добре. Це помічають усі, хто слідкує за матчами чемпіонату світу. Видно, що нашим футболістам поставлено командну гру, що після матчу з Іспанією вони виходять на поле сконцентрованими і тримають ті зони, які їм було роздано перед грою тренером. У останніх двох матчах зі збірними Тунісу та Швейцарії майже не було «ляпів». Але на Італію потрібно йти з набагато більшим оптимізмом, ніж, наприклад, ми йшли на Швейцарію. Бо Італія на два порядки сильніший суперник. Але якщо ми зіграємо в свою гру, то з нами важко буде грати будь-кому. Це ми зрозуміли після другого матчу. У грі з Тунісом це було видно тільки, може, фахівцям, та, може, взагалі лише тренерам збірної. А після другого матчу стало зрозуміло, що якщо ми будемо грати в таку гру, яка не є привабливою, але й не є поганою, то це може допомогти. Згадаймо, як, наприклад, німці на минулому чемпіонаті світу завоювали срібло. У фінал вони просто проповзли. Вони нічого не демонстрували. Вони рознесли в пух і прах, здається, Саудівську Аравію з рахунком 8:0. Але це був перший матч, після якого німці «здалися». Це був майже антифутбол, як про це писали тоді. Але в результаті вони стали срібними призерами. Я не думаю, що хтось в Україні буде проти, щоб ми грали у футбол, схожий на швейцарський, коли по воротах було шість ударів. Це така тактика, нічого не вдієш. Італія — сильніша команда, але дивлячись у якому варіанті гри. Якщо у тому варіанті гри, який ми продемонстрували зі Швейцарією, то ми можемо переграти будь- яку команду. Ми нічого не можемо сказати про силу команд. Існує рейтинг ФІФА: всі команди, з якими ми поки що грали, стоять вище нас. Деякі — набагато вище. Тобто якщо говорити про силу команд, то ми переграли всіх, хто стоїть вище нас на три голови. Але цей рейтинг і все, що було «до», закінчується тоді, коли лунає свисток і починається гра. Ті, хто був слабким або технікою, або командною грою, або духом чи вдачею, вже вилетіли. Залишилися ті, хто сильні в якомусь iз компонентів гри. А цих компонентів є декілька. І може статися так, що компонент командної гри, вдачі буде вищим, ніж техніка і яскрава атака. Найголовніше, що у нашої команди є козирі, які дуже важко бити. Раніше думали, що цим козирем є лише один гравець Андрій Шевченко. Так думають неуважні, ті, хто дійсно не бачив, що ми в групі три матчі виграли без Шевченка. Цю перемогу забезпечили всі гравці. До речі, на грі з Італією вперше не буде на полі Андрія Вороніна. Кажуть, він травмувався. Тому подивимося, як ми граємо без Вороніна. Адже Воронін — гравець другого плану. Він, може, не така суперзірка як Шевченко, але цікаво, як все буде. Бо величезний об’єм роботи робиться в лінії атаки. І я навіть iз побоюванням відношуся до наступної гри через те, що не буде Вороніна. Шевченка тримають троє, а хто створює напругу? Насправді напругу створює Воронін.

Рефат ЧУБАРОВ, Народний депутат України:

— Загалом збірна України з футболу мені нагадує український політикум: спочатку нищівна поразка з іспанцями, величезне розчарування, очікування, хвилювання, майже переляк! А потім славетна перемога і велике захоплення, підйом, радість, очікування небувалих перспектив! Саме так буває і в українській політиці. Далі йде така квола гра з Тунісом, але все ж перемога, оскільки в футболі, як і в політиці, теж бувають випадки везіння. Далі йде дуже добра гра з Швейцарією. Таким чином українська збірна, як і українські політики, демонструють дуже нерівну, часом високопрофесійну, часом недолугу роботу, і ніколи не можна знати, що саме чекати від них наступного разу.

І тепер триває таке напружене і непевне очікування, оскільки попереду гра з італійцями, які дуже схожі на українців за ментальністю, емоційністю, поведінкою, непередбачуваністю. Однак слід визнати, що все ж збірна Італії може виявитись дещо професійнішою, і це ускладнить завдання нашим футболістам, однак гра української збірної може виявитись більш командною, більш злагодженою, а тому це повинно нам забезпечити перемогу. Тому передбачити результат матчу з італійцями в такій ситуації надзвичайно важко. Отже, якщо узагальнити всю ситуацію, — а я думаю, що Бог допоможе українській збірній добратись якщо не до фіналу, то до напівфіналу точно! — тому іміджеві результати України футбольними засобами серед світового співтовариства будуть значно вищі, ніж результати роботи наших політиків на міжнародній арені дипломатичними і політичними засобами. Хочеться, щоб було рівніше, спокійніше, впевненіше, професійніше, як в футболі, так і в політиці. А загалом кожна перемога і в будь- якій сфері буде великим святом!


Пiдготували Юлiя КАЦУН, Ганна ХРИПУНКОВА,
Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День»; Микита КАСЬЯНЕНКО, Сiмферополь; Юрiй НОЖЕНКО, Луганськ

№104, п'ятниця, 30 червня 2006

http://www.day.kiev.ua/164474/

Відповіді

  • 2006.06.29 | Chief

    Сравнением с украинскими футболистами украинские политики себе

    сильно льстят. Не надо примазываться к чужой славе. Тот бардак и то позорище, в которое они ввергли сегодняшнюю Украину, ни в какое сравнение не идет с - не побоюсь сказать - подвигом украинских футболистов.

    Что тут еще сказать: украинский политикум - на мыло!


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua