МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Бої в Криму, все у диму

07/20/2006 | Експерт
Бої в Криму, все у диму

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ


Затята, на межі з шизофренією, пропаганда з вуст Наталі Вітренко спрацювала стовідсотково проти Криму. Істеричне блазнювання стосовно американських резервістів-«партизан», як колись таких називали у нас, відбило охоту у багатьох росіян їхати на півострів.


Вперше побачив південний берег Криму у 1992 році. Знайомство було дуже коротким – рівно стільки, скільки йшли переговори у Мухалатці щодо розподілу флоту. Десь трошки більше доби. Купалися взагалі після 12-ї ночі, коли закінчили писати документи. Одначе, враження було фантастичне. Вдень – спекотне сонце. Десь над головою – непорочної краси церква Святого Воскресіння у Форосі. Дивовижне, прозоре море, скелі.

І всі ці п'ятнадцять років нема спокою на цій місцині. З усіх боків і зсередини йдуть безперервні збурення, що не вщухають навколо цієї благословенної землі. Згадую, як ще 1990-1991 року почалася колотнеча стосовно статусу Криму. Нема, щоб виробити й прийняти закони про півострів як рекреаційну зону з поблажливою схемою податків. Так ні, кримських депутатів аж калатало, так їм хотілося статусу автономії. Щоб бути такими собі удільними князьками, вдало смикаючи наших і російських правителів.

Вдалося. Автономію отримали, почали царювати. Але як це все було в усіх країнах СНД у ті роки, здавалося, що життя летить у безодню. Шалений стрибок цін, розвал промисловості і села, повна безвихідь серед людей. А в Криму на це накладалися додаткові, специфічні проблеми. Я вже не кажу про повернення корінного населення Криму – татар.

Тут, як ніде, ну, - може, крім Донбасу, - розквітли корупція і свавілля бандитів. Саме тоді політичні гойдалки у Криму винесли на верхній щабель абсолютно безпорадного проросійського популіста – Юрія Мєшкова. От де вже відбулась відчайдушна «змичка» криміналу з владою.

Пам’ятаю, як, в’їжджаючи до Кремля через Спаські ворота (чомусь не працював усталений в’їзд з тильного боку від бібліотеки Леніна), моя машина довго чекала, поки їх відкриють. Встиг побачити у бюро перепусток того ж Мєшкова з одним із відомих кримських авторитетів-«башмаків». Фотографії цих типів я зрідка бачив у Києві, коли знайомився з робочими матеріалами у відповідних відомствах.

Врешті-решт, вдалося збити тонус напруження у Криму. Немало для цього зробив рішучий і професійний начальник УВС автономії Геннадій Москаль, нині - представник Президента на півострові. Підписали договір про статус перебування російського ЧФ у Севастополі. Почала вщухати істерія фантомних ідей деяких політиків як у нас, так і в Росії, стосовно дрейфу Криму у бік «єдіной і нєдєлімой». Трохи попризабулися нахабні вояжі російських політичних маргіналів на кшталт Лужкова, Затуліна, ну, і як не згадати «сина юриста» - Жириновського. Але у період до і після президентських виборів 2004 року знову почалося накачування істерії у Криму. У хід пішли заяложені до нестями питання: російська мова, НАТО, ЄЕП etc. Звісно, як це вже не раз було, півострів віддав перевагу претенденту, що йшов саме під вищезгаданими гаслами. У завершальній стадії додався ще жупел Майдану, як його подавали штабісти Януковича і його російські попихачі.

Здавалося, що після перемоги Ющенка Криму буде надано максимум уваги, такту і намагань щонайкраще зрозуміти специфіку цього непростого регіону. Анітрохи. Наступили на всі граблі, на які тільки можна. По-перше, на посаду прем’єра було призначено мого земляка, а для кримчан – варяга - Анатолія Матвієнка. Анатолій Сергійович – людина, мені глибоко симпатична, але я не переконаний, що робота у виконавчих структурах – то його стихія. До того ж, у крісло керівника економічного блоку уряду він поставив свого близького знайомого. Але теж людину, яка не працювала у серйозних виконавчих структурах, малознайомого зі специфікою роботи місцевого самоврядування.

Було оголошено ряд гучних романтичних прожектів, які можуть стати на порядок денний в досить віддаленій перспективі, але ж ніяк не зараз. Головного ж – наведення порядку із землею – не було не тільки не вирішено, але й навіть не відбулося гарного зачину. Так, до цього часу, вже нині, у 2006 році, і близько не виконано розробку земельного кадастру у Криму. Така ситуація, по-перше, гальмує можливість встановити справедливі підходи у розподілі землі. По-друге, продовжується бігцем розбазарювання кращих, ласих ділянок на ПБК.

Стан у курортно-туристичній сфері півострова залишається кричущим. На ПБК мають будувати виключно два класи будівель: готельно-туристичні комплекси і малі готелі. Замість цього ми бачимо акцентовану увагу до будівництва елітного житла, а також вілл для українських і російських нуворишів. Адже жодна приватна житлова будівля і близько не буде приносити постійного і достатнього прибутку.

Під час перебування на Івано-Франківщині позаминулого року, я досить детально розмовляв з керівником управління туризму облдержадміністрації. Там вдалося поєднати капітали східних українців (особливо з Донбасу) і досвід місцевих ґазд. Саме таке поєднання грошей і навичок місцевих господарів і фахівців дозволило зробити певний прорив у цьому напрямку в Прикарпатському регіоні.

Якщо найближчим часом не буде зупинено вакханалію із землею і забудовою на ній, ми можемо втратити всіляку перспективу в індустрії туризму і відпочинку на півострові. Наочний приклад. Поряд з перлиною ПБК – курортом «Нижня Ореанда» - з обох боків вже щонайменше два роки простоюють дві оздоровниці: «Золотий пляж» і «Гліцинія». З першою невідомо що робиться. Друга знаходиться у стадії перманентного судового процесу. Що одна, що друга жодного доходу Криму не дають.

Тому Президент, прем’єр і спікер Верховної Ради України (коли ці двоє, нарешті, з’являться) мають невідкладно, разом з вищими посадовцями Криму, провести мозковий штурм щодо вирішення цієї проблеми. Адже таких «Гліциній» і «Золотих пляжів» на ПБК не перерахувати. В тій же «Нижній Ореанді» стоять два залізобетонних одоробла, на яких вже декілька місяців нічого не робиться. Одна будівля у руках недобре відомого Фірташа, а друга – чи не під орудою НАК «Нафтогаз України». Такі будівлі мають будуватися в максимально стислі строки. Можливо, варто на строго регламентований час будівництва позбавити забудовників сплат за оренду землі, а також ввести другі преференції. Але якщо вони в ці терміни не вкладаються, то брати неустойки по максимуму.

Можливо, варто було б на такому синкліті оговорити кандидатури керівників Держкомзему Криму і Мінтуризму, підібравши для них гранично чесних, кваліфікованих людей. Добре їм платити, але й добре їх контролювати і вимагати. Не можемо оминути питань ціноутворення на основні курортні послуги в автономії. Бо якщо не буде зроблено рішучого прориву в залученні сюди інвестицій, справи тут можуть тільки погіршитись, і треба йти на суттєві поступки, аби переламати ситуацію вже найближчим часом, зробивши широку систему заохочувальних заходів.

Взагалі, кадрова політика пущена київською владою на самоплин усюди в Україні, а в Криму і поготів. Відома останнім часом теза про підбір відданих справі України людей обертається часто-густо зворотньою стороною. Люди, яких призначають, буває, вміють служити Україні, от тільки справи не знають і мало на що здатні навіть в перспективі.

Згадаймо також, що Президента ми бачили у Криму тільки під час величезного вибуху адміністративного психозу щодо пташиного грипу. Хоча б достатньо було одного Балоги. У нього і повноважень достатньо, та й взагалі це його парафія. Зате в «доброзичливій» російській пресі багато говорилося про шалену епідемію цієї хвороби у нас, якщо навіть Президенту прийшлось поїхати розбиратися.

Населення Криму чекає на приїзд Президента, прем’єра для нормальної бесіди зі всіх наболілих питань. Зустрічі в Сімферополі, Ялті, Севастополі, зустрічі з населенням з детальними інтерв’ю. Докладними і зрозумілими. Але без розтікання по древу. В режимі такого собі нон-стопу.

Що дуже стривожило мене на півострові, то це мала кількість туристів і відпочиваючих в цьому році. Не менше бентежить така ситуація простих жителів Криму. Адже курортний сезон, який поки що тут не дуже довгий, годує жителів цілий рік.

Я бачив дані Інституту соціології НАНУ про те, що 2005 року на 20% зросла частка людей, які вважають, що цього року життя більш-менш налагодиться. До того ж, якщо 2004 року 18% опитаних говорили, що вони вкрай незадоволені своїм життям, то 2005-2006 року ця цифра зменшилася в півтора рази. Дуже цікаво, що оптимістів більше на заході України, саме там, де Партія регіонів отримала найменше. А песимістів більше на сході. Як на мене, на ПБК їх ще більше. І цьому є багато вагомих причин.

Розмови зі звичайними жителями півострова просто жахають своїм викривленим баченням ситуації в державі. Місцевий таксист, родом і за освітою з Одеської області, зараз вже пенсіонер, але підробляє - не уявляє, як він міг би поїхати до Львова чи ще кудись на Галичину. Бо такий його бере острах. Він на повному серйозі переконаний, що там просто забороняють говорити російською. Хоча він, як і всі інші, з ким я розмовляв, говорять, що у Криму нема ніяких проблем з російською мовою.

Затята, на межі з шизофренією, пропаганда з вуст Наталі Вітренко спрацювала стовідсотково проти Криму. Істеричне блазнювання стосовно американських резервістів-«партизан», як колись таких називали у нас, відбило охоту у багатьох росіян їхати на півострів. До того ж, їй в цьому самовіддано допомагають панове-регіонали і масовані залпи із російських газет і електронних ЗМІ. Чого вартий тільки заголовок у п’ятничних «Ізвєстіях» - «Белгород готовится к войне с Украиной».

Ну, добре, є заповзятий кремлівський посіпака – багаторічний бєлгородський губернатор з українським прізвищем. Він радий вислужитися перед відставним кегебістом. А ви ж, панове російські журналісти, начебто інтелігентні люди! Чи тютчевська пересторога про те, як «слово наше отзовется», це не для вас? Тоді ви не журналісти, а , пробачте, звичайнісінькі «борзописцы».

Те, що на території автономного півострова повсякденно і повсякчасно стоїть флот, хоча й начебто дружньої, але все ж таки іноземної держави, - це нормально. А от перебування американських будівельників у військовій формі, короткотермінове і обумовлене попередніми домовленостями – то вже справжнісінький «кінець світу». Варто було б почитати інтерв’ю сербського начільника з закордонного відомства Вука Драшковича, до речі, заповзятого русо- і українофіла. Він засвідчив, що втручання НАТО в югославські справи відбулося запізно, і зупинити сербського шовініста Слободана Мілошевича вартувало б ще на початку 1990-х, а не на 8-9 років пізніше. Чому ж ми так валандаємося із переконаною апологеткою антиукраїнськості Наталією Вітренко і її вірним Санчо Панса Володимиром Марченком? Таки варто, врешті-решт, достеменно показати її ганебну роль як у цій, так і в багатьох інших історіях. Якби-то справа обмежувалась тільки свіжим анекдотом. Стоїть бідна Наталка і голосує на полтавському шляху: «Довезите меня до Киева, Бога ради!» А їй з авто, що їдуть повз, лунає: «Державною, державною, пані Наталю!»

Треба довести до кожного жителя Криму, скільки шкоди економіці автономії завдала ця, вибачте за вираз, «доктореса» невідомої економіки, порахувати усі збитки від її антидержавницької риторики.

До речі, говори тут українською скільки тобі завгодно. Аби тільки купував їхні товари й послуги. Між іншим, як ніхто не завадить вам на жодній турбазі і в санаторії західної України розмовляти хоч російською, хоч польською. І навіть якщо ви нічого не купуєте, а просто милуєтесь цим прекрасним краєм. Згадайте феноменальні «Кримські сонети» Міцкевича. Кращої реклами для хоч степового, хоч гірського, хоч моря в Криму не знайдеш. І за час, що пройшов з моменту відвідин великим поляком цієї «країни дивовижної краси», півострів аж ніяк не став гіршим.

А поки що тут ідуть бої далеко не місцевого значення. Все дійсно в диму, так що населенню Криму майже нічого не видно. Та бігме, розвидниться. І стане зрозуміло, кому автономія дійсно завдячує своїми негараздами.

http://www.obozrevatel.com.ua/news/2006/7/19/125054.htm

Відповіді

  • 2006.07.20 | Лозина-Лозинский

    Re: Бої в Криму, все у диму

    Стаття може викликати таку образну метафору: - Біля купки падлюк та мерзотників, які на смерть бьються за дивовіжну якусь прикрасу чі якусь там корону, її ломаючі та оплевуваючи (політики), та відштовхує її дійсних володарів - простих людей, - стоіть умна та чесна людина та про все це розказує (автор статті).

    Гарно. що хоч роїказує.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.07.20 | Аспiд

      Простi люди

      Пане Лозино, що за романтичний настрiй в Вас стосовно простих людей..
      "Непростi" люди в Криму - не якiсь западинськi окупанти, а вiльно обранi (за цю вiльнiсть ми й кладемо тут душу) представники переважної бiльшостi тих самих простих людей. Вони цiлком автентично виражають уподобання та прагнення любого Вам простолюду. Простi люди в Криму з року в рiк самi, добровiльно й власноруч, гiмно гiмнющеє обирають нам на горе собi на радiсть, а Ви їм якихось вiдштовхувачiв вигадали
      Киньте, пане, соцiалiсцичнi клiше
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.07.20 | Лозина-Лозинский

        Re: Кину. Але ж простих людей шкода



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua