09/20/2006 | Експерт

Крим — це майже український Ольстер...

Учора під головуванням Президента України Віктора Ющенка відбулося засідання РНБО, на якому обговорювалася суспільна ситуація в Криму. Своїми роздумами про проблеми автономії з «Днем» поділилися кримські експерти.

«ДЕКОРАТИВНИЙ» ДОДАТОК ДО УНIТАРНОЇ ДЕРЖАВИ...

Олександр ФОРМАНЧУК , політолог:

— Безумовно, на розгляд РНБО винесене питання надзвичайно важливе, значуще, без перебільшення питання саме національної безпеки держави. Але не секрет, і ми маємо це констатувати, що питання про Крим розглядається на такому високому рівні не вперше, однак проблема за останні 15 років тільки ускладнилася та стала більш небезпечною. Мені здається, що до цих пір на потрібному рівні найвищі державні органи не визначились в ключових питаннях: яким має бути місце, роль, характер та значення автономії в Україні. Нема в державі ясності та чіткої позиції із проблеми місця та ролі кримськотатарського народу, який є ключовою ланкою до вирішення кримськотатарської проблеми. Скільки б це не продовжувалось, але кримські татари не визнають територіальної автономії в Криму і будуть вести протестну боротьбу за перетворення її в національну, за повернення всіх прав, в тому числі тепер уже й майнових. І вони цього не приховують. На жаль, практично ніхто в державі не оцінює цю проблему адекватно її глибині та складності. Викликає лише подив, що держава до цих пір не має уяви, чіткого розуміння, чіткої концепції, а що ж треба робити з такою автономією, як її реформувати, як її інтегрувати в Україну, як її облаштовувати, що з нею робити далі? Це призводить до роздробленості кримських політичних еліт, їх постійному протистоянню, конфліктності, що центр, як мені здається, завжди навіть стимулював.

Насправді ж, що стосується Криму і кримськотатарського народу, то вирішення цих проблем є ключовою ланкою зміцнення основ національної безпеки для України. На жаль, та політика, яка досі проводилась Києвом стосовно Криму і кримських татар, вона тільки стимулювала небезпеку та розширяла ризики, накручувала пружину потенційного конфлікту, а не сприяла їх вирішенню. Це тому, що досі країна не має адекватної доктрини щодо вирішення цих проблем, яка була б обов’язковою для органів державної влади всіх рівнів та всіх скликань незалежно від партій, які приходять до влади. Наша ж держава загалом ще не визначилась навіть з базовими принципами міжетнічної, міжконфесійної роботи та відносин по лінії «автономія — центр»...

— Сьогодні Крим є просто декоративним додатком до унітарної держави, який, як мені здається, просто дратує багатьох політиків у Києві складністю і незрозумілістю для них своїх проблем. Тому дуже хотілось би, щоб чергове засідання РНБО хоч би розширило розуміння центральними органами влади суті й значення, характеру кримської автономії, кримської проблематики, тих ризиків, які цей регіон несе з собою. Але, якщо відверто, то, на жаль, я мало вірю в це і в те, що нинішні політики зможуть знайти ключ до вирішення кримської проблеми в Україні. Це завдання на майбутнє, і буде дуже добре, якщо на шляху до нього не виникне жорсткого конфлікту, а обійдеться тільки більш чи мнеш напруженим протистоянням сторін, «холодною» війною замість «гарячої». І це вже буде досягнення. А там, може, прийдуть мудріші політики...

У КРИМУ — ТОТАЛЬНИЙ САБОТАЖ РІШЕНЬ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ

Володимир ПРИТУЛА , голова комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Я вважаю, що загалом аналіз суспільно-політичної ситуації в Криму з боку керівників держави на такому високому рівні як РНБО безнадійно запізнився. Це треба було робити кілька років тому, або ще раніше. А сьогодні ситуація в Криму дуже складна й з геополітичної, і з етнополітичної, і з економічної точок зору, і з боку державної безпеки. І для того, щоб рішення РНБО були хоч трохи дієвими, сьогодні вже вкрай необхідне дуже різке посилення силових структур України — Служби безпеки, прокуратури, міліції, військових організацій — як перший крок довгострокової, системної та дуже чітко продуманої роботи з нормалізації ситуації в автономії. До сьогодні існує дуже парадоксальна ситуація: ані концепція міжнаціональних відносин, ані стратегія регіонального розвитку, ані інші державні доктрини не відображають адекватно складність ні кримської проблеми, ні етнополітичної ситуації, ні кримськотатарського фактора, ні міжрелігійної та міжконфесійної проблематики, ні загроз зовнішнього впливу на Україну через Крим, і не вказують на шляхи зниження напруження та зниження ризиків. І це в той час, коли всі останні роки весь цей комплекс проблем мав тенденцію до загострення та ускладнення. А зовнішній вплив у багатьох аспектах привів до того, що починаючи з 1991 року в автономії відбулися вже незворотні зміни. Взяти хоча б два фактори. По- перше — твердження, що автономія в її нинішньому вигляді відновлена референдумом 20 січня 1991 року, що начебто назавжди захистило це утворення від реформ, є абсолютно хибним. Референдумом була відновлена Кримська АРСР, неначебто зразка 1921 — 1945 років, однак вона жодного дня не була такою. Більш того, сама ж Верховна Рада Криму та колишній президент Юрій Мєшков знехтували рішенням референдуму, авторитарно утворивши на місці Кримської АРСР спочатку майже самостійну, а потім автономну Республіку Крим. Такі варіанти не розглядались на жодному референдумі і є абсолютно волюнтаристськими. У результаті нинішня автономія є абсолютно бюрократичним утворенням, у якій в 1,5 — 2 рази більша, ніж була в області, бюрократична машина успішно захищає від впливу центру та керівників держави інтереси чиновників з їх непомірними апетитами. А хіба не нонсенс, що наша правова наука, теорія державного будівництва сліпо вірять в те, що характер автономії, побудований ще юристом Мєшковим, не можна змінювати? Соромно усвідомлювати, однак за 15 років наші правники та будівники держави так і не побачили, що характер територіальної автономії суперечить потребам держави, й не знайшли для неї форми, яка була б адекватною інтересам держави й народу, а не кримської бюрократії.

По-друге — звертає на себе увагу абсолютне нерозуміння Києвом фактору кримськотатарського народу. У результаті народ, який кілька століть успішно протистояв абсолютистській машині Російської імперії, народ, який понад чотири століття успішно протистояв тоталітарній машині СРСР і в результаті досяг своєї мрії й повернувся на батьківщину, бо на відміну від інших народів Криму, іншої землі, крім цієї, не має, знову змушений майже 15 років відстоювати протестами в різних формах свої права вже в демократичній Україні! Сьогодні й кримські татари вже відчувають розчарування в здібності української держави успішно вирішити міжетнічні та міжрелігійні проблеми.

По-третє — українська громада Криму починаючи з 1991 року сподівається на те, що нарешті у своїй країні вона зможе реалізувати свої етнокультурні права на мову, освіту, культуру, побут, нову практику міжнаціональних відносин, теж вже 15 років змушена відчувати себе в Україні як діаспора, терплячи глузування та нехтування з боку кримських же державних органів інтересами власної держави та народу.

У результаті за останніх 15 років Крим перетворився в суцільний антиукраїнський анклав, де нехтується Конституція держави і права етнічних груп ще більше, ніж це було в СРСР. Свідчить про це хоч би те, що лютневий указ Президента про соціально-політичну ситуацію в Криму виконаний, може, на кілька відсотків. Фактично всі президентські доручення не виконані, складається враження, що в Криму є тотальний саботаж рішень глави держави. Однак у цій ситуації, коли влада в країні належить не Президенту, важко сказати, чи можна щось переламати.

Я песимістично оцінюю здатність нинішніх державних органів за теперішньої політичної та конституційної ситуації знайти ключову ланку в кримській проблемі, знайти шляхи її розв’язання. Це було б можливо, якби була скасована конституційна реформа й сильна президентська вертикаль могла б компетентно та мудро відстояти цілісність держави та інтереси народу, всупереч шаленому зовнішньому й внутрішньому тиску, а антикризовій коаліції це завдання просто не під силу і не потрібне. Я гадаю, що проблема Криму в Україні буде ще загострюватися, вона буде зростати й ускладнюватись, і я не бачу органу, якому було б зараз під силу розв’язати її. Сьогодні в Україні немає діючого політика, навіть рівня Євгена Марчука, який успішно розв’язав кризову ситуацію 1995 року, створену Верховною Радою Криму і, так званим, «московським урядом». Однак, наступних кроків ніхто не зробив і в результаті після того проблема тільки ускладнилась, а конфліктогенність Криму тільки зросла. Тому головне завдання РНБО на нинішньому етапі, яке йому пiд силу, хоч би посилити позиції правоохоронних органів у Криму настільки, щоб вони змогли на випадок крайнього загострення ситуації протистояти тиску й не допустити як геополітичного, так і внутрішнього конфлікту. Гірко це усвідомлювати, однак Крим сьогодні вже набирає обрисів українського Ольстеру, і в цій ситуації треба бути готовим до силового протистояння, до протидії перш за все зовнішньому впливу...

№159, четвер, 21 вересня 2006

http://www.day.kiev.ua/168983/