МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Багров ответил...

10/19/2006 | Дневной дозор
Майдан-Крым предложил своим читателям прийти 19 октября на "встречу ректора Таврического национального университета Н.В. Багрова со студентами". http://maidan.org.ua/static/newskrym/1161166920.html

Так как ректор ТНУ встречается со студентами редко (и в прямом и в переносном смысле), то накопилось действительно много вопросов.
В частности, появились непонятные сведения о том, что студентов Факультета украинской филологии несколько лет готовят на переводчиков, фактически прекратив выпуск специалистов - учителей украинского языка.

Другая несколько раз озвученная претензия к ТНУ со стороны украинских активистов - это ведение всего объёма лекций в НАЦИОНАЛЬНОМ университете на русском языке. Так, на вопрос студентки Ганны Хащивськой по этому поводу первый проектор ТНУ Виктор Шарапа ответил недоумённо: "Як можна все перевести на українську?" (полностью материал размещён тут: http://maidan.org.ua/static/krymmai/1154069862.html )

Сегодня один из активистов Майдана-Крым присутствовал на встрече Багрова со студентами. Что из этого вышло, читайте ниже:

Я задал ему вопрос, привожу дословно:
"В СМИ Крыма пишут, что Таврический национальный университет прекратил выпуск преподавателей государственного языка. Так ли это?"

А дальше пошла кумедия. Николай Багров сказал:

"Я не понял, какой ещё государственный язык. Что имеется в виду??".

(пауза, процесс размышлений, блеснула догадка на лице; кажется, он не притворялся)

"Наверное, имеется в виду укрАинский язык!"

(пауза, глубокий вздох)

"Я не понимаю, откуда такое. У нас есть украинский факультет.."
(тот самый, который выпускает переводчиков с украинского языка; можете сами понять разницу между учителем школьной программы и переводчиком - авт.)

"И я вообще нормально, хорошо отношусь к украинскому языку".
"У нас новый декан будет, Юрий Фёдорович Брагин".

Эту фразу студенты встретили бурными и продолжительными апледисментами (не шучу).

Відповіді

  • 2006.10.20 | Spis

    Re: Багров ответил...

    Все ж таки Багров велика Сука! щас пошикую, десь є статтю "Реанімація Багрова сімптом повторнного сепаратизму" та повішу на Майдан.
  • 2006.10.20 | Spis

    Re: Багров ответил...

    РЕАНІМАЦІЯ БАГРОВА – СИМПТОМ ПОВТОРНОГО СЕПАРАТИЗМУ?

    Схоже, що в Криму розпочався новий етап політичного життя. Деякі місцеві аналітики вважають, що на півострові спостерігається рецидив хвороби, яка зветься “кримський сепаратизм”. Слід нагадати, що вірус сепаратизму було занесено у кримський суспільний організм ще в січні 1991 року як щеплення проти “синдрому кримських татар”, котрі саме у той час у великої кількості почали поверталися на свою батьківщину. Тоді й відбувся референдум щодо відновлення Кримської АРСР. Не треба бути занадто мудрим, аби збагнути – це було зроблено не просто з мовчазної згоди Москви, а й під її керівництвом, за наказом, на гроші, та людьми з ЦК КПРС. Зрозуміло, що місцевим “вождятам” і в страшному сні не наснилося б розпочинаючи цей політичний фокус без ретельно продуманого в самому центрі тодішньої політичної влади сценарію.
    Останній список останнього кримського обкому Компартії України із грифом “для службового користування” – чудовий путівник та посібник для вивчення долі деяких нинішніх власників кабінетів у Верховній Раді Криму. Однак головне, про що можна дізнатися з цього вельми корисного списку, це те, що батьком кримського сепаратизму є Микола Багров.
    Уважний аналіз усього того, що відбувалося у Криму з 20 січня 1991 року, (може і трошки раніше коли він раптово зник, а потім також раптово повернувся до височенного крісла) наштовхує на певні висновки. Один із них: Багров Микола Васильович (БМВ) – постать не так трагічна, як зловісна. Пан Багров є послідовним, спритним, навіть дуже талановитим натхненником тихесенького дрейфу Кримської автономії від України до Росії із проміжною станцією під назвою “Самостійність Криму”. Уміло використовуючи прокримське лобі у коридорах ВР України, команда Багрова у Сімферополі не тільки досконало знала все, що діється у Києві, а й могла завдати превентивних ударів, аби знешкодити будь-які спроби контролювати політичну ситуацію у Криму чи джерела фінансування тих або інших політичних угрупувань.
    Ще у грудні 1993 року стало зрозуміло, що Багров програв. А далі презедентом став Ю. Мєшков, а потім і очолюваний їм блок “Росія”, відкинувши тактику повільного дрейфу “старого хитрого лиса БМВ”, стрімко увірвався в коридори кримської влади і революційними семимильними кроками кинувся у лоно матінки Росії.
    Однак, що далі? Пішли у напам’ять московські гості Мініни із Сабуровими, зник зі сторонніх очей і вчорашній переможець та народний трибун Президента Криму, великий харізматик, Юрій Мєшков. У кабінетах нового кримського уряду Анатолія Франчука замиготіли такі обличчя, що навіть згадка про них два роки тому могла би викликати шок. Наприклад, одним із віце-прем’єрів став один з головних татарських “бунтівників” ще часів референдуму 91 року Ільмі Умеров. Важко було уявити, що центральною фігурою у внутрішньо парламентських іграх може стати кримськотатарська фракція “Курултай”. Проте саме ці 14 осіб, згуртовані небувалою фракційною дисципліною, сьогодні багато в чому визначають курс парламенту. Мабуть, сьогодні у Криму є все: і бажання мирно жити з Києвом, і уряд, сформований унаслідок певних компромісів (невдоволеними лишилися тільки комуністи), і обіцяна Україною допомога, і навіть політична пасивність населення, зумовлена ясним розумінням того, що відбулося й відбувається: житті краще не стало, Росія ще далі відсторонилася, рубльової зони так і не сталося, бандюки та шахраї ще гірше розгулялися… Так ще в Криму все є.
    Усе, окрім одного, - відсутній вождь. Лідер. Хитрий лис, який зможе вивести Крим із політичного шоку, спричиненого суперечностями всередині блоку “Росія”, “війною” між парламентом і Президентом, діями Києва та бездіяльністю Москви.
    Проте, лідера нема. Нема господаря. Серед тих, хто нині на вершечку влади, - лише троє могли би претендувати на якусь роль, близьку до цього поняття.
    Рефат Чубаров – найталановитіший і перспективний, відкидається відразу: він – кримський татарин. Це його єдиний, однак вирішальний “недолік”.
    Володимир Шевйов, як вважають деякі спостерігачі, - головний фундатор нинішньої кримської смути, найенергійніший і найхитріший, та й не безталанний, але на думку його політичних опонентів, наймафіозніший з усіх парламентських стовпів.
    Андрій Сенченко – по-перше, не член парламенту, по-друге, завжди хотів бути “сірим кардиналом”, по-третє, він і так має майже все: він є практично другою особою в уряді Криму.
    На роль провідника міг би претендувати й лідер кримських комуністів Леонід Грач, який після страшної поразки на президентських виборах, тай на парламентських теж, зробив так багато для власної політичної реабілітації. Однак показна ортодоксальність робить його героєм лише серед комуністів-пенсіонерів. Їх час проходить, тай його разом з ними. Коли він не відмовиться від старої гвардії, то через деякий час його очікує політичний цвинтар.
    Пошуки господаря несподівано приводять до спроб реанімувати Миколу Багрова, який, здавалося, назавжди відійшов від політики. Симптомами реабілітації стали публікації у “Таврических ведомостях”, а відтак і дедалі частіша поява на кримському телебаченні. Останнім часом на телебаченні дедалі частіше з’являється і останній ідеолог останнього складу республіканського комітету Компартії Олександр Форманчук. Із його слів, як утім, і з висловлювань деяких журналістів, що беруть участь у передачах, звучить ностальгія за натхненником усіх тріумфів та перемог Кримської автономії. “Сорок скасованих українським парламентом актів та законів кримського парламенту, - заявив О.Форманчук, - практично відкинули нас на січень 1991 року. Державності Криму завдано колосального удару”. І це чиста правда, але навіщо стільки пафосу?
    Прізвище М.Багрова усе частіш лунає у найнесподіваніших, але завжди позитивних контекстах. Схоже, що ним збираються щось очолити.
    Кожен із названих можливих претендентів на роль першого, та їх політичні підпірки, тією чи іншою мірою працюють, на, по справжньому талановиту політичну машину БМВ, точніше на реанімацію Багрова Миколи Васильовича.
    Але, якщо це відбудеться, то всі ми, поза сумнівом, переживемо ще один напад заразної політичної хвороби “повторного кримського сепаратизму”.
    “Горяча лінія” агенція УНІАР,
    “Вісті з Украіни” листопад 1994 року


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua