10/24/2006 | Олекса БЕСКИД

Неможливе і можливе – саме так можна дивитися в майбутнє президентських виборів 2009 року, розглядаючи сьогоднішні політичні події в Україні. Нова модель правління країною тільки загострила суспільно-політичну ситуацію в державі. Але з впевненістю можна констатувати, що наші можновладці потихеньку оговтуються і пристосовуються до нових реалій української політики.

Так вже сталося, що ми є свідками нової епохи розвитку країни. На зламі цього тисячоліття наше життя тісно пов`язане з відстоюванням та утвердженням принципів незалежної України. Вцілому, ми переживаємо третій, історично важливий період після зламу совєтсько-тоталітарної системи. Перший, на мою думку, - це здобуття суверенітету і незалежності України - 1989 – 1991 рр., другий період – це боротьба за утвердження принципів демократичного устрою нашої країни - 1999- 2004рр. Наближається третій період, загострення і розв`язка якого буде припадати на 2007 – 2018рр. – це період боротьби з зовнішньою економічною залежністю України від Росії, зміною політичної ментальності населення та військовою доктриною на території нашої країни. Водночас відбуватиметься процес налагодження дипломатичних угод співпраці, а саме - зближення з структурами Європейської спільноти та НАТО. Вважаю, що український народ, якби йому не “ставили палки в колеса”, крокує правильним шляхом, і робить свій вибір у світовій геополітиці, хоча просувається надто повільно. Але все це можна аргументувати, вести дискусії та здійснювати певну аналітику.

Питання Криму

Крим – це невід`ємна частина нашої держави. В політичному аспекті найважливіше буде не боротьба з проросійськими шовіністичними настроями, які самі себе дискредитують, а знаходження спільної мови з кримськотатарським народом, визнання його, а також караїмів та кримчаків, корінними народами Криму та становлення адміністративного ресурсу, тобто керівництва Меджлісу, в загальнополітичному полі України. Ця необхідність уже визріла. Українці ж в Криму цілковито впевнено повинні вийти з “нацменшини”, “діаспори”. Для цього вкрай необхідні стратегічні впливові важелі в автономії, на впливові посади повинні прийти молоді енергійні особистості. Їхня головна місія – пробудити самосвідомість рядового зрусифікованого українця, піднести його “Я” до рівня інтелектуально свідомого українця західних областей України. На це потрібний час і рішучі кроки молодого покоління, які могли б вести компромісну виважену політику в Криму.

В економічному спектрі Крим повинний стати туристичним, оздоровчо-курортним олімпом країн світу. Велику увагу необхідно приділити, як в Криму, так і в Україні розвитку сільськогосподарського виробництва. Україна повинна, не на словах, стати житницею, а Крим – курортною перлиною світового рівня.

Розчарування і безальтернативність

Всі ці події будуть пов’язані з Віктором Ющенком. Президент, якого обрали в 2004 році, є символом української нації, хоча, безсумнівно, багато розчарувань після Помаранчевої революції. Більшість аналітиків, політологів пов`язують сучасні події з історичним періодом українського життя “Руїною”. На мою думку таке трактування аналізу вигідне, насамперед, Росії, і хочу відразу ж не погодитися з такою оцінкою відомих українських політиків. Україна переживає не час “Руїни”, а маючи історичний досвід чвар та розбрату, ми виходимо уже втретє з ситуації демократичним і цивілізованим шляхом, уникаючи тих пасток, які готують нам і зловтішаються “вороженьки наші”. Якби не критикували Ющенка, він, все одно, залишається найвпливовішою особистістю в українському політикумі, завдяки власним ознакам лідерства – високоосвідченності, професійності, обізнаності, виваженості. Саме таким властивостям, Ющенко як людина, котра обізнана з українською історією, визвольним націонал-демократичним рухом, не дасть Україні рівнятися з періодом “Руїни”.

Сучасний суспільно-політичний стан, який є – це, насамперед, продовження курсу боротьби за національно-демократичні устрої незалежної України, які декларували ще наші предки в часи Київської Русі, в період Запорізької січі, становлення УНР, боротьби воїнів УПА. Тому, не виключено, щоб утримати владу і добиватися тих цінностей, які задекларовані українським народом, Віктор Ющенко як цілеспрямований політик поступово готується до Президентських виборів 2009 року. Більше як півроку тому, про це можна було б і не думати. Саме тоді, коли розпадається Помаранчева коаліція, поволі відпускають на волю Колесникова та інших кримінальних авторитетів СІЗО. Незграбна політика Нашої України тільки знизила рейтинг Ющенка. Президент на деякий час самоусунувся від внутрішньої політики країни, доручивши її своєму оточенню. Сам, в той час, активно працював над розвитком зовнішньої політики, безсумнівно йому це вдавалося. Бачачи несвідомі і неумілі дії свого оточення Ющенко, вочевидь, робить чіткі дії, і своїм вчинком демонструє, що він президент “всія України”. Ці кроки йому вдавалися тільки завдяки власним зусиллям та професійному іміджу.

Праві без Ющенко? Нові перспективи чи утопічна реальність
Ющенко, усвідомлюючи, ненаситні апетити своїх колег з НСНУ та їхні провали у внутрішній політиці після Помаранчевої революції, зайняв лояльну позицію щодо вчорашніх суперників виборчих перегонів. Підписання Меморандуму з Януковичом – це був перший заздалегідь продуманий непопулярний в народі хід Ющенка. Президент розумів, що піддасться критиці і втратить рейтинг. Але, це необхідно було зробити, щоб уникнути протистояння, а згодом завдати удару. Удар передбачався після створення Помаранчевої коаліції. І все-таки він відбувся, але, не цей, якого очікувало суспільство, можливо, і сам Президент. Підписання Універсалу, документу, який немає юридичного важелю, так як і Меморандуму, – це скоріш за все компроміси і виважена політика. Знаючи слабкі сторони “регіоналів” – однієї з найвпливовіших політичних сил, протистояння з ким необхідно виграти, що і надасть широкі можливості та перспективи для України, - Ющенко йде на непопулярні дії, які його ж власний електорат не підтримуватиме.

На жовтневому з`їзді НСНУ Ющенко продемонстрував свою тверду позицію щодо відносин з Януковичем, закликавши правих вести переговори щодо широкої коаліції. Зрозуміла річ, що серед правих немає сьогодні альтернативи Ющенку, та й самі ці політичні сили знаходяться в ненайкращому стані. Звісна ж річ, що більша частина правого електорату вже давно почала підтримувати більш послідовну опозиційну політику Юлії Тимошенко.

Електорат „Нашої України” без Ющенка = 0. Ця політична сила є заложником сучасної ситуації, і змушена буде підтримувати власного ставленика. Саме це усідомлює і Президент, і його оточення. Посилення Секретаріату Президента – це посилення самого Ющенка в переговорах з Януковичем. Немає жодних гарантій, що в наступних президентських виборах переможе будь-яка інша кандидатура правоцентриських сил. Це стосується і Юлі Тимошенко, політика якої направлена саме на зміну Віктора Ющенка. Але чи дадуть це зробити „Регіони”? Останнім краще з нинішнім Президентом, про що і свідчать останні події: Меморандум, Універсал. Залишилося зробити останній крок, який скоріш за все буде зроблено в 2008 році, - сформувати широке об`єднання на кшалт кучмівської Злагоди. Хто стане Президентом? Амбіцій у Ющенка достатньо, щоб виважитися і взяти участь в президентських виборах. Янукович не проти залишися прем`єр-міністром. Поки ж, відбувається наочне та, одночасно, закулісне протистояння між двома Вікторами. Все залежатиме від подальшого соціально-економічного розвитку та суспільно-політичної ситуації в країні, а також розвитку опозиції на чолі з Тимошенко. Саме ці вибори стануть ключовими в переломі ситуації і визначення шляху розвитку країни. Третій період - період боротьби з зовнішньою економічною залежністю України від Росії та інтеграція України у європейську спільноту – залежатиме повністю від об`єднання нації. „Руїна” не відбулася, більш того, наша країна набула колосального досвіду у вирішенні конфліктів мирним шляхом. Це свідчить про високий культурний та інтелектуальний рівень європейської дипломатії, яким володіють українці.

Куди йдемо? Самовизначення

Те, чого хочуть українці – для них самих вже визначено. Це, насамперед, економічна стабільність незалежної України та фінансовий достаток власної сім`ї. А значить європейський рівень життя. Такі висновки робить сам народ, а не політики, експерти, журналісти. Доказом цього був Майдан 2004 року. Розхитати цю неймовірність після Помаранчевої революції намагаються різні політичні сили. Але, не дивлячись на розчарування сучасними подіями - ці спроби є невдалими. Український народ може розчаровуватися в українських політиках, які не спромоглися виконати передвиборчі обіцянки, а не в самовизначеності щодо українського вибору. Яскравим доказом цього є найпопулярніша інформаційно-аналітична програма „Свобода слова” на ICTV. Так, 13 жовтня 2006 року в цій програмі на тему „Хто встановить новий світовий порядок? Чи знайде в ньому своє місце Україна?” наочно було продемонстровано позицію українського народу в опитуваннях. На бліц-питання „Розпад СРСР – добро чи зло?” на початку програми 58% аудиторії відповіли, що це є добро, а вже наприкінці програми - 63%.

Важливим фактором такого голосування в передачі “Свобода слова” став виступ Олександра Чалого, заступника голови Секретаріату Президента, котрий у своєму виступі поставив “всі крапки над і”: “...Друге: ми – є європейська держава. Я не згодний, що нам треба йти в Європу. Ми завжди були, є і будемо залишатися в Європі. Причому в молодій, енергійній Європі, Європі майбутнього...”. Після чого він закріпив ці висловлювання не словом, а ділом: „...Вот тут сидят люди. И если я их спрошу: кто вы: африканцы, азиаты, европейцы, евроазиаты, – я уверен, что 95 процентов скажут, что они европейцы. Потому что так они себя идентифицируют...”.

Важливим є те, що останнє висловлювання, відразу ж, поставили під сумнів сидячі в аудиторії опоненти з Росії та їх поплічники українського політикуму. На що ведучий програми Савік Шустер відреагував миттєво: „Мы современная европейская программа, "Свобода слова", запропонувавши аудиторії взяти участь в голосуванні „З ким українці себе асоціюють: європейцями чи євроазіатами”. Голосування показали правдивість слів Олександра Чалого – 83% вважають себе європейцями.

Дедалі гостріше в Україні постає питання членства в НАТО. І якщо з євроінтеграцією все зрозуміло – можна виносити питання на референдум щодо вступу України в Євросоюз. То з НАТО багацько проблем, зрозуміло яких. У цій же програмі Савіка Шустера „Свобода слова” Олександр Чалий, котрий є прихильником України як позаблокової держави, розкрив „справжню сутність” нової російської доктрини, євроазійської стратегії розвитку цієї країни: „...Третє: я хочу сказати своєму другу Дмитру Рогозіну, що нас відрізняє від Росії дві речі. Я буду говорить с тобой на русском языке. Первая вещь, которая нас различает, – что на Украине есть демократия. И мы это доказали во время Помаранчевой революции. Мир удивился не потому, что у нас была Помаранчевая революция, а мир удивился потому, как мы её сделали. То есть за 10-15 дней не было ни крови, ни насилия, не горели машины. Вы посмотрите, что сейчас происходит в Европе – куда мы хотим идти – в Будапеште, в Париже, в Берлине. То есть мы сегодня сдали главный тест на европейство. Мы – есть толерантная нация. Главное в европейском мышлении – это компромиссность и толерантность. Поэтому мы отличаемся от России тем, что мы – есть демократия. Может быть, не современная. Это даёт нам огромный шанс... Второй момент, Дмитрий, очень ключевой – чем мы от вас отличаемся. Мы своё будущее видим как европейская нация на основе европейских ценностей. Они очень простые: права человека, рыночная экономика и плюралистическая демократия. Вы же сегодня строите Россию на основе евразийской идеи. ... Вот в этом наши два ключевых различия. Плохо это или хорошо? Мы просто разные”.

З огляду цих висловлювань стратегії розвитку України та Росії – різні. Олександр Чалий, базуючись на справжніх настроях українців, закликає українське суспільство не вибирати між Росією і Євросоюзом, тому що цей курс вже для нас визначений, а краще зосередитися на досягненні європейських цінностей: „...Мы должны идти в глобальную экономику – сегодня вопрос номер один. И тут представитель партии Регионов, мой друг, спросил: что делать правительству? За две недели 21 закон по ВТО должен быть принят, тогда Украина сделает громадный шаг к интеграции в глобальное общество. Сегодня это главный вопрос нашего европейского выбора”.

Змальовуючи картину суспільно-політичного життя в Україні та задумуючись над висловлюваннями Олександра Чалого, мимоволі розумієш, що в України є, на даний момент, великий шанс вступити в СОТ та Євросоюз. Очевидь, тягарем є НАТО. Можливо, необхідно змінити політику щодо України країнам Євросоюзу та США відносно першочергового вибору українців. Адже, якщо сьогодні проти НАТО налаштована значна частина населення України та й уряд Януковича, який керується поглядами власного електорату, – то чи є сенс зараз активно впроваджувати цю стратегію Ющенку? Коли всі політичні сили, за винятком комуністів, у парламенті не протистоять вступу України в Євросоюз та СОТ, і всі вони в передвиборчому марафоні вели проєвропейську кампанію. Президенту та керівним інституціям нашої держави необхідно обгрунтувати і вибрати першочергові стратегічні напрямки вступу України в світове суспільство, маючи повноцінну підтримку українського народу. Важливо не втратити часу.