МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Собрали уголовников, понадевали лампасы и назвали казачеством

11/04/2006 | Бё!
”Мій онук старший від останнього сина на рік”
Остап Кіндрачук ”Ти ж мене підвела” співає німецькою

69-річний Остап Кіндрачук грає на бандурі у центрі Львова біля готелю ”Жорж”, що на площі Адама Міцкевича. Познайомилися, коли він смакував за рогом кавуна.

Із-за пазухи витягує книжку вбитої московської журналістки Анни Політковської ”Друга чеченська”. Каже, щойно купив у книгарні.

— А я кримський, — розповідає. — З Ялти. З 1956-го живу там. А народився в 1937-му на Прикарпатті. Є там райцентр такий — Городенка, глухомань між Дністром і Прутом.

Чому з Франківщини до Ялти переїхали?

— Не з Франківщини, а з Казахстану. На цілинних землях трактористом працював, у Павлодарській області, неподалік місця, де Єрмак загинув. Руки собі обморозив. Лівою можу грати тільки одним пальцем.

Розповідає, що вивчився у самодіяльній капелі.

— Був там такий Олексій Федорович Нирко, випусник ГУЛАГу. Колись учився у Львівській консерваторії. З другого курсу забрали його за Полярне коло, а в хрущовську відлигу випустили. Приїхав у Ялту поправити здоров’я і організував капелу при клубі медпрацівників. Я вийшов пиво попити, чую — звуки бандури. Зайшов до клубу. ”А ти чого, лобуряко, сюди приперся? — гримнув він. — Дівчат від бандури відбивати?” Але дав мені клубну бандуру, і я ввечері прийшов додому абсолютно тверезий, чим немало здивував своїх домочадців.

Відтоді, мабуть, не розлучаєтеся з бандурою?

— І не п’ю зовсім, навіть шампанського на Новий рік.

Ви козак?

— Коли у Криму мішковщина була — ”рубльовий рай” обіцяли, то з усього бувшого Радянського Союзу зібрали уголовні елементи, понадівали їм лампаси і назвали таврійсько-донським козацтвом. А кілька десятків українців організували козацтво таврійсько-запорізьке. Першою нашою акцією було підняття синьо-жовтого прапора. Набігло три сотні бабусь мєшковських прапор шматувати. А нас 15 чоловік усього, і я з бандурою. Слава Богу, татари з’явилися. Стали колом круг нас, і ми всередині прапор підняли.

Багато кобзарів в Україні лишилося?

— 1991-го на перший з’їзд зібралося 25. Я був тоді моряком Ялтинського порту. Возив людей на ”кометі” в Сочі, Одесу. Наш начальник усі ”комети” попродав грекам у Егейське море й палацик собі на Кіпрі побудував, а нас — за ворота. Я пішов кочегаром працювати і на бандурі коло кочегарки грав. Туристи закордонні проходили, накидали марок. Я потім порахував — місячна зарплата виявилась!

Розповідає про свої мандри.

У Казахстані руки собі обморозив

— У реєстрі я в Ялті числюся, а сам блукаю по Україні й Польщі. У Львові часто грав, доки донька тут в університеті вчилася. Знайшла собі чоловіка молдаванина, він її до Кишинева забрав. Тепер там двоє онуків, їжджу до них. Є ще два сини. Старший свою меблеву майстерню має, а молодший журналістики в Сімферополі вчиться. Онуків маю вісім. Онук Кирило старший від меншого сина на рік.

Поляки — вдячна публіка?

— За сім років тільки одна дурна жінка в Кракові спитала: ”По якему тут спєваш? Нєма такєго янзику! Нема ніяких українців — то жиди придумали”. Кажу їй: ”То жиди — мудрий народ, бо нас аж 47 мільйонів напридумували, а вас, поляків, тільки 30”. Мене там сприймають за козацьку екзотику. Коли вийшов фільм ”Огнем і мечем”, у них цікавість до козацтва пробудилась. Як мимо мене проходять, шепчуть: ”Огнем і мечем, огнем і мечем”.

Може, у вас і зброя є?

— Аякже, — вихоплює з торби пістолет зразка 1718 року і приставляє мені до лоба. — Та не бійтеся, то запальничка. Сьогодні день будній, то світити ним необов’язково. А в свята на поясі тримаю.

А в Криму як сприймають вас?

— Є там зо 5–10 бабусь крикливих. Пристають: ”Що ти тут на бандєровському інструментє пєсні граєш? Я їм кажу: нічого, пережили ми ваші гулаги, то побачимо, чи переживете ви мою бандуру.

Хвалиться, що знає пісні різними мовами.

— Я по-молдавськи вмію, про гайдуків особливо. А в Польщі нахапався польських пісень. ”Місяць на небі” поляки від мене самі почули й переклали.

Затягує: ”Хаз ген захтунг інгер вайте, треттен від бур зіг ербайте. Інге комен нихт ен дойч — підманула, підвела!” У німецьких туристів локатори включаються, лише коли свою мову почують, — пояснює.

Підходить п’яний дядько.

— А білоруською, діду, можеш? ”Галю”?

— У мене 120 українських пісень. Отут на бандурі всі назви написані, вже стерлися зовсім. Є козацькі, стрілецькі, чумацькі, повстанські, весільні, жартівливі.
А помаранчеві? — питаю.

Остап співає на мотив ”Думи мої”: ”Правлять в нашій Україні кілери, бандити, а гарант наш неспроможний людей захистити. Де ви, новії Шевченки, Петлюри, Бандери? Хто поведе Україну до нової ери?”

Про щось мрієте?

— Коли дитиною був, у батька загін УПА переховувався в стодолі. На Різдво лютий мороз був. Батько постелив соломи великий шар і усіх дванадцятьох до хати запросив. Вони з кулеметами, гранатами зайшли, я з їхніми набоями грався. Тримали вони мене на колінах і казали: ”От виборемо нашу Україну, і буде український рай на землі”.

Питаю, чи пише сам вірші.

— Ні, — каже. — Поетичного дару не маю. Сюди інколи ”швидка” приїздить — там працює водій один, звати Михайлом. Так він і вірші свої мені почитає, і коломийку заспіває.

http://gpu-ua.info/print.php?&id=137226


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua