01/11/2007 | Василь Драголюк

У 10-тисячній Алупці навряд чи хтось із дорослих її мешканців не покаже вам дороги до тутешнього дитячого протитуберкульозного санаторію імені Боброва.
Для них він, мабуть, як зворушлива згадка про безтурботне дитинство і добрі казки на кшталт «Лікаря Айболита».
Асоціативний ряд у цьому контексті цілком доречний: відомий радянський письменник Корній Чуковський «списав» свого Айболита з цілком реального Петра Ізергіна, який у 30-ті роки минулого століття працював головним лікарем Алупкинського дитячого санаторію.
І за свої професійні й людські чесноти (він успішно лікував дочку письменника) отримав довічний казковий «статус».
До слова, в буквальному сенсі виходжувала дітей з кістковим туберкульозом, іншою ортопедичною патологією на березі Чорного моря вся родина Ізергіних.


Про всю цю історичну минувшину «УМ» люб'язно розповіла виконувач обов'язків головлікаря санаторію Надія Бельтюкова. Виявляється, заклад не змінює своєї спеціалізації з самих початків, тобто з 1902 року.
Нині ж 3-14-річних пацієнтів зі всієї України тут приймають цілий рік.
За бюджетні кошти їх оперують, реабілітують упродовж кількох місяців.
Процес лікування більш ніж наполовину пов'язаний із мікрокліматом місцини, що увібрав у себе цілющий «подих» моря і незайманого маслинового гаю.
Маслинові дерева покатим схилом збігають майже до самого пляжу і справді є «родзинкою» кліматотерапії.


Однак саме доля реліктових насаджень, отже й подальше існування оздоровчо-медичного закладу загалом сьогодні найбільше турбує всіх його 140 працівників. А все через «акт цинізму», якщо називати речі своїми іменами, тобто рішення сесії Алупкинської міськради

3 листопада 2006 року.
Місцеві «регіонали», «союзівці», вітренківці разом з іншими під прапором захисту прав тридцяти ветеранів санаторію на городи (колись адміністрація дозволила їм вирощувати на території закладу помідори) взяли й анулювали (!?) держакт на землю, законно виданий оздоровниці ще у 1992 році.
І тим же рішенням визнали за бобровцями право лише на територію, на якій розташовані спальні, медичні корпуси і адмінспоруди.
Більшу ж половину, тобто 6,125 із 11 гектарів, включно з маслиновим гаєм, вилучили і заднім числом підкилимно (мас-медіа на такі засідання — зась) розподілили серед вузького кола «достойників».

«Якщо у нас заберуть землю, — розмірковує в. о. головного лікаря, — ніяких городів, повірте, тут не буде. Вмить виростуть лише палаци.
Як це робиться по сусідству з нами, на території колишнього теж МОЗівського санаторію імені Баранова ( подейкують, один із палаців належить котромусь із відомих футбольних братів. — Авт.).
Тобто ліворуч — палаци, праворуч — палаци, а посередині залишаться хворі діти на милицях. Кому це сподобається? Отже, і нас через якихось півроку попруть.
Ви ж тільки погляньте, як попрацювала за 9 місяців нова міськрада — Алупка вся перегороджена парканами. Землю віддають, продають наліво-направо, інформацію приховують. Хоча ні для кого в місті не є секретом, де новий мер зводить триповерховий особняк із дерев'яною сауною. Певно, на всіх бажаючих вже не вистачає ласих шматків, тож взялись за наш санаторій».

Яких «сюрпризів» слід чекати від місцевої влади, Надія Бельтюкова та її колеги добре знають.
Років десять тому виконком самовільно викроїв у санаторію частину пляжу і передав її міському товариству риболовів-любителів «Чайка» нібито для будівництва елінгів.
Поступово ті елінги наростили ще дво-трьома поверхами. Нині це зі смаком облаштовані міні- пансіонати на самому березі моря зовсім не для любителів дешевого відпочинку.

Можливо, черговий «грабіж серед білого дня» все ж не пройде. Тим паче що вже 13 листопада прокуратура Криму його опротестувала через явні порушення чинного Земельного кодексу тощо.
Та й ще виграла кілька судів за позовами санаторію щодо депутатських «протеже» з числа городників.

Проте у відповідь міськрада наслала на непоступливу установу податкову, ДАБК та інші підконтрольні їй фіскальні структури.
Нині триває поспішний пошук компромату. А невдача з надкушуванням санаторського «пирога», схоже, народним обранцям лише підігріла апетит.
Бо на черговому пленарному засіданні 28 листопада вони в «один присіст» розглянули аж 100 земельних питань, встановивши тим самим своєрідний рекорд.

Ціна питань — понад 15 гектарів приморської території. Та ще якої! Приміром, 6 га унікального Милютинського парку дісталось такому собі ТОВ «Південь-Престиж-Сервіз» нібито для будівництва розважального комплексу, хоча ніхто навіть не поцікавився його бізнес-планом.
ТОВ «ВестІстГруп» міськрада з цих же міркувань одномоментно ощасливила 1,47 га Піонерського парку, а ще — 1,2 га пляжу.
Компанія «Море» отримала під будівництво житлових багатоповерхівок 0,8 га на Південнобережному шосе.
Одному із підприємців одноосібно, тобто так само без будь-яких конкурсів і тендерів, передали в оренду на п'ять років паркувальну територію та єдину дорогу до Воронцовського палацу, найбільш відомої історичної пам'ятки курортного міста.

Словом, депи задовольнили всіх й одразу. І, що найбільш вражає, в тому числі й за рахунок усе того ж реліктового маслинового гаю дитячого санаторію. Його знову, щоправда тільки на паперах, розкроїли на земельні наділи у 6 соток під індивідуальну забудову.

Як слід було очікувати, новоспеченими землевласниками стали самі ж депутати, їхня рідня та добродії з київською, донецькою та чернігівською пропискою. Ніхто не береться сказати, чи зуміє цього разу дитяча оздоровниця від них відбитись. Земельна лихоманка, яку «підживлюють» зацікавлені люди звідусіль, для подібних бюджетних закладів на ПБК сьогодні чи не найбільша напасть.
http://www.umoloda.kiev.ua/regions/51/160/0/30353/

На фото: Mаслиновий гай