01/30/2007 | Тарас Стрембовський

Вступ

Певна ізольованість радянської наукової думки і досі заважає українцям побачити сучасні суспільні тенденції тими ж очима, якими дивляться їхні західні сусіди . То ж набір „антропологічних підходів”, які вже більше півстоліття займають важливе місце серед європейських соціологічних та етнологічних засобів опису дійсності, майже не використовується українськими науковцями.

Одним з головних об’єктів уваги західних дослідників є вивчення наслідків колоніальної доби для соціумів, що зазнали потужного впливу з боку європейських держав. Розуміння внутрішнього життя Близького Сходу, Індії, Центральної Азії (та розуміння перспектив діалогу з ними) неможливі без тверезого погляду на те, якою була європейська присутність в цих регіонах, та - що саме уявляють колонізовані спільноти про ті часи. Більш того, без урахування наслідків колоніалізму ми не можемо зрозуміти, чому сучасне суспільство, наприклад, Марокко є саме таким, яким воно є. Не вивчаючи історичний досвід марокканців, що можна сказати про природу вуличних бійок у Парижі за участю мігрантів з арабської Африки?

Росія і Радянський Союз: найбільша сухопутна імперія

В розмові про Україну та Крим, розуміння Росії як джерела колоніального тиску є корисним хоча б тому, що такий погляд не є розповсюдженим, (вірніше, Україна досі не має системного розуміння наслідків панування Російської імперії). Пріоритетною є думка про те, що Україна не була та й не може бути „колонією” Росії, більш того, серед деяких російських та проросійськи налаштованих вчених взагалі ставиться під сумнів існування українців як окремої нації. Все це дуже заплутує питання.

Після реформ Петра Великого Росія послідовно стає могутньою імперією, спроможною боротися з конкурентами як на європейському просторі, так і колонізувати один за одним сусідні соціуми. На відміну від європейських імперій, Росії не треба було посилати флоти до далеких берегів – розвиток російської колоніальної системи відбувався на суші. Коли Британія була „Імперією, над якою не заходите сонце”, Росія була імперією, яку (від корейських фанз і до польських хуторів) не об’їдеш на коні за місяць.

Зараз роль Росії та СРСР для регіону Центральної Азії дослідниками вивчається як певної мірою специфічні колоніальні дії, і в такому вигляді ці країни стають в один ряд з країнами Близького Сходу, причому, найбільші аналогії знаходяться у Центральної Азії з країнами Магрібу - Марокко, Алжиром, Тунісом, а форми роботи російських державних засад в „Туркестані” мають багато спільного зі стилем управління французької колоніальної адміністрації.

Отже, якою колонією була для Росії Україна? За багатьма показниками політика російської монархії щодо України була схожа зі ставленням до Польщі – у тому сенсі, що колонізувати ці країни, як то відбувалося в Сибіру, на Кавказі чи у тому ж Туркестані було неможливо. Та чи можна говорити про „колонізацію „просвітленою імперією” європейського та християнського народу? Що це – „колоніальний устрій” чи „батьківське керівництво”, коли сам колонізатор вважає „місцеве населення” лише своєрідною частиною „імперської нації”? Все це повинно мати відповіді, але є підстави вважати Україну „під крилом Росії” таки її колонією. І ось чому: у першій половні 20 століття, коли до захоплення колоній вдалася навіть зовсім „не імперія” Італія, уряд Сталіна організував Голодомор – наймаштабнішу акцію грабування ресурсів колонізованої території на користь метрополії – як відомо, саме українське зерно стало засадничим капіталом радянської індустріалізації. Саме спрямованість на користування усіма наявними ресурсами і характеризує „колоніальне” відношення від всіх інших.

В свою чергу Крим був класичною колонією Росії, і політика щодо Кримського ханства нагадувала ставлення російської адміністрації до держав Центральної Азії, а також, у свою чергу – до дій європейців у Північній Африці. Так наприклад, „старе місто” займає у структурі сучасних кримських міст аналогічне положенню „madina” у Касабланці чи Каїрі, і також відрізняється від прямокутних „європейських” кварталів. Кримські татари пережили захоплення соціалістичними і націоналістичними рухами на початку 20 століття, як і турки, - проявивши причетність до інших націй „передньоазійского кола”. Але ж вони ще мали пройти через сталінську депортацію – тому ми маємо підстави розглядати розвиток цього народу як постійну реакцію на імперські дії з боку Росії.

Кримське суспільство і наслідки подвійної колонізації

Таким чином, сучасне кримське суспільство є таким, яке має подвійні наслідки колонізації. Дуже проблемним є шлях реабілітації кримськотатарської громади, у той час, як українська держава сама по собі з великими труднощами переборює наслідки залежності. Наведемо досі існуючі чисельні російсько - радянські символи – пам’ятники, назві селищ та міст тощо. Спадає на думку і такий факт з сучасного Марокко: лише 15 років тому останній француз залишив місце шкільного вчителя державної школи – при тому, що вчителі-французи принципово не вивчали ані арабської, ані берберської мови. Чи не нагадує це мовні питання у кримських школах?

Як буде трансформуватися кримське суспільство, сформоване імперією, яка зараз скоротилася до меж Російської Федерації? Ми бачимо ї специфічні політичні уявлення кримчан, - і бажання молоді інтегруватися до України, велику корумпованість саме місцевої влади – і певну економічну життєздатність середнього і дрібного бізнесу. Яким буде шлях подолання колоніального минулого, при тому що реакція на втрату „імперського” стану та світогляду може бути дуже болісною? Насамкінець згадаймо все ту ж Францію і неодноразові заколоти проти президента де Голля з боку військових – після того, як він ініціював остаточну відмову країни від африканських колоній. Багато з заколотників були офіцерами саме африканських корпусів, такі люди, які саме у Африці і народилися.