Майданівцям. Ви – моя остання надія!
03/19/2007 | Іван Палійчук, старший лейтенант
Шановна редакція!
Я вже звертався з листом на електронну пошту Міністерства оборони
України, але, нажаль, відповіді не отримав.
Я старший лейтенант Палійчук Іван Михайлович проходжу службу в частині
Повітряних Сил, в невеличкому місті Євпаторія, що у Криму. Ще в 14 років
я поступив до військового ліцею, після закінчення якого навчався в
Житомирському військовому інституті радіоелектроніки імені
С.П.Корольова.
На останньому курсі я одружився і до першого місця служби, в
м.Євпаторія, куди мене направили після закінчення військового інституту,
ми з дружиною поїхали разом. Був жаркий місяць липень 2005 року: місто
переповнене відпочиваючими, – та ціни на житло, відповідно досить високі
для зарплати офіцера. У військовій частині, де я проходжу службу, житла
не має. Отримуючи 900 гривень грошового забезпечення, – 600 - 700
гривень доводилось віддавати за житло, яке знімав.
Після закінчення курортного сезону, ми з дружиною знайшли однокімнатну
квартиру за 500 гривень, але тільки до літа наступного року. Мені й
страшно було думати про те, що наступного року перед початком літнього
курортного сезону, знову потрібно буде шукати житло та платити за нього
неможливу для мене суму.
Допомоги у батьків ми не просили, перебивались якось за моє грошове
забезпечення та кошти дружини, яка до речі, знайшла роботу лише у
вересні 2005 року. Наші батьки проживають не близько: мої в
Івано-Франківській області, а дружини - в місті Житомирі. Їм самим
важко, - тому нам допомагати вони не в змозі.
В травні 2006 року моя дружина була на шостому місяці вагітності. Ми
розуміли, що переїжджати з місця на місце, а також жити в екстремальних
умовах, їй неприпустимо. Тому одного вечора, вирішили, що вона повинна
поїхати народжувати дитину в м.Житомир – до своїх батьків. В серпні 2006
року в мене народився син, - зараз йому вже сім місяців. Бачуся зі своєю
сімєю дуже рідко, а можливості забрати їх не має.
Після прибуття в частину я дізнався, що посада , на яку мене призначили,
раніше була посадою "прапорщика". Що її зробили "лейтенантською" лише
для випускників 2005 року; а прапорщика, який займав цю посаду звільнили
зі служби за скороченням. А у вересні 2006 року мені повідомили, що моя
посада скорочується і мені запропонували іншу посаду в частині (яка
раніше також була посадою "прапорщиків"). Я відмовився: оскільки
розумів, що це не надійний варіант служби і що не зможу прожити на своє
грошове забезпечення. До речі, можу сказати, що запропонована мені
посада вже в червні 2007 року також буде скорочена. Відповідно до
положення про проходження військової служби офіцерами, прапорщиками
(мічманами) Збройних Сил України, документи на моє звільнення з
військової служби були направлені у Міністерство оборони України за
пунктом 63 підпунктом "г" (в звязку зі скороченням).
Мою посаду, офіціально скоротили у листопаді 2006 року: з цього моменту
я очікував вирішення моєї долі. Дружину постійно обнадіював, що скоро
все закінчиться і ми знову будемо разом. Але час минав і я сам почав вже
втрачати надію. На початку січня 2007 року, не дізнавшись про вирішення
питання про моє звільнення, я відбув в основну відпустку, - щоб
побачитися з сімєю.
На початку лютого, я отримав відповідь на питання, яке турбувало мене
майже три місяці. Як зясувалось - Міністр оборони України
відмовив мені у звільненні.
За час відпустки я вже знайшов собі місце роботи ( у органах МВС),
зустрівся зі своїми однокашниками по військовому інституту, які також
були звільненні у звязку зі скороченням. А тому отримана
відмова, мене просто здивувала. І взагалі, ставлення до вирішення мого
питання, з кожним днем все більше і більше підсилювало моє небажання
служити.
Зясовуючи причини відмови звільнити мене у звязку зі
скороченням, я натрапив на такий факт, що відповідь з Міністерства
оборони України до штабу Повітряних Сил надійшла ще 20.12.2006 року.
А до управління полку, у військову частину А3767 м. Миколаїв, дана
інформація надійшла лише через місяць – наприкінці січня 2007 року.
Після чого було повідомлено командування моєї частини (яке мені негайно
зателефонували на мій телефон, т.к. я був у черговій відпустці).
Отже на початку лютого, коли я вийшов з відпустки, мені запропонували
другу посаду, - під Миколаєвом. Чотири місяці пройшло з моменту надання
документів щодо мого звільнення з військової служби за скороченням. За
цей термін питання не було вирішене; я вже налаштувався на цивільне
життя. Тому на запропоновану посаду я не погодився: за такого ставлення,
у мене вже не залишилось бажання служити у Збройних Силах України.
Документи, на моє звільнення, були підготовлені в другий раз. І цього,
разу все було набагато швидше, - напевно тому, що до Києва вони не
дійшли: а питання було вирішене ще у Вінниці.
14 березня 2007 року до частини прийшла телеграма з відповіддю на мою
справу, цитую:"…з метою збереження державних коштів витрачених
Міністерством оборони України на здобуття офіцерами вищої освіти
рішення, щодо звільнення молодих офіцерів не прийнято, виходячи з
вищесказаного в разі відмови від запропонованої посади скласти
відповідний аркуш бесіди та в термін до 16.03.07(!) надати документи на
старшого лейтенанта Палійчука Івана Михайловича на звільнення з
військової служби у звязку з невиконанням умов контракту
військовослужбовця".
Яких умов? Що відповідно до контракту я порушив? - мені ніхто не може
пояснити. І взагалі, як вони можуть говорити про умови контракту коли:
- житло я наймаю за свої кошти, які ніхто не компенсує;
- військову форму купляю також за свої кошти;
- вже майже два роки, як я офіцер, - а мені ще до цього часу не
видали підйомну допомогу;
- про військовий продовольчий пайок, взагалі, ніхто не згадує;
- отримую 300 гривень, але до цього часу ходжу на службу і
виконую накази командира.
Так про які умови контракту йде розмова?
Чому посадові особи Міністерства оборони, які представляють державу,
ніколи не ставлять питання про порушення умов контракту з боку держави?
Чому наше законодавство таке вибіркове: одні можуть звільнитися за
скороченням, а інші – порушують умови контракту. До речі, у контракті не
має жодного слова про те, скільки я повинен відслужити, щоб відпрацювати
витрачені на навчання кошти.
Чому я не можу звільнитися в звязку з реорганізацією ЗСУ?
Питання на які мені ніхто не дає відповіді.
Про яке ставлення до молодих офіцерів може йти мова, якщо коли я
зателефонував до кадрового органу Повітряних Сил, у Вінницю, щоб
дізнатися про долю моїх документів, то почув тільки крики і докори: чому
я їм телефоную, а потім і взагалі кинули трубку.
До кого мені звернутися?
Зможу я взагалі добитися правди чи ні?
Чи дасть хтось відповідь на мої питання?
Прошу Вас передати мого листа Міністру оборони України.
Ви – моя остання надія!
Заздалегідь дуже Вам вдячний!
Чи можливо так насправді виглядає реформування ЗСУ?
З повагою
старший лейтенант Палійчук І.М.
17.03.2007 року
Я вже звертався з листом на електронну пошту Міністерства оборони
України, але, нажаль, відповіді не отримав.
Я старший лейтенант Палійчук Іван Михайлович проходжу службу в частині
Повітряних Сил, в невеличкому місті Євпаторія, що у Криму. Ще в 14 років
я поступив до військового ліцею, після закінчення якого навчався в
Житомирському військовому інституті радіоелектроніки імені
С.П.Корольова.
На останньому курсі я одружився і до першого місця служби, в
м.Євпаторія, куди мене направили після закінчення військового інституту,
ми з дружиною поїхали разом. Був жаркий місяць липень 2005 року: місто
переповнене відпочиваючими, – та ціни на житло, відповідно досить високі
для зарплати офіцера. У військовій частині, де я проходжу службу, житла
не має. Отримуючи 900 гривень грошового забезпечення, – 600 - 700
гривень доводилось віддавати за житло, яке знімав.
Після закінчення курортного сезону, ми з дружиною знайшли однокімнатну
квартиру за 500 гривень, але тільки до літа наступного року. Мені й
страшно було думати про те, що наступного року перед початком літнього
курортного сезону, знову потрібно буде шукати житло та платити за нього
неможливу для мене суму.
Допомоги у батьків ми не просили, перебивались якось за моє грошове
забезпечення та кошти дружини, яка до речі, знайшла роботу лише у
вересні 2005 року. Наші батьки проживають не близько: мої в
Івано-Франківській області, а дружини - в місті Житомирі. Їм самим
важко, - тому нам допомагати вони не в змозі.
В травні 2006 року моя дружина була на шостому місяці вагітності. Ми
розуміли, що переїжджати з місця на місце, а також жити в екстремальних
умовах, їй неприпустимо. Тому одного вечора, вирішили, що вона повинна
поїхати народжувати дитину в м.Житомир – до своїх батьків. В серпні 2006
року в мене народився син, - зараз йому вже сім місяців. Бачуся зі своєю
сімєю дуже рідко, а можливості забрати їх не має.
Після прибуття в частину я дізнався, що посада , на яку мене призначили,
раніше була посадою "прапорщика". Що її зробили "лейтенантською" лише
для випускників 2005 року; а прапорщика, який займав цю посаду звільнили
зі служби за скороченням. А у вересні 2006 року мені повідомили, що моя
посада скорочується і мені запропонували іншу посаду в частині (яка
раніше також була посадою "прапорщиків"). Я відмовився: оскільки
розумів, що це не надійний варіант служби і що не зможу прожити на своє
грошове забезпечення. До речі, можу сказати, що запропонована мені
посада вже в червні 2007 року також буде скорочена. Відповідно до
положення про проходження військової служби офіцерами, прапорщиками
(мічманами) Збройних Сил України, документи на моє звільнення з
військової служби були направлені у Міністерство оборони України за
пунктом 63 підпунктом "г" (в звязку зі скороченням).
Мою посаду, офіціально скоротили у листопаді 2006 року: з цього моменту
я очікував вирішення моєї долі. Дружину постійно обнадіював, що скоро
все закінчиться і ми знову будемо разом. Але час минав і я сам почав вже
втрачати надію. На початку січня 2007 року, не дізнавшись про вирішення
питання про моє звільнення, я відбув в основну відпустку, - щоб
побачитися з сімєю.
На початку лютого, я отримав відповідь на питання, яке турбувало мене
майже три місяці. Як зясувалось - Міністр оборони України
відмовив мені у звільненні.
За час відпустки я вже знайшов собі місце роботи ( у органах МВС),
зустрівся зі своїми однокашниками по військовому інституту, які також
були звільненні у звязку зі скороченням. А тому отримана
відмова, мене просто здивувала. І взагалі, ставлення до вирішення мого
питання, з кожним днем все більше і більше підсилювало моє небажання
служити.
Зясовуючи причини відмови звільнити мене у звязку зі
скороченням, я натрапив на такий факт, що відповідь з Міністерства
оборони України до штабу Повітряних Сил надійшла ще 20.12.2006 року.
А до управління полку, у військову частину А3767 м. Миколаїв, дана
інформація надійшла лише через місяць – наприкінці січня 2007 року.
Після чого було повідомлено командування моєї частини (яке мені негайно
зателефонували на мій телефон, т.к. я був у черговій відпустці).
Отже на початку лютого, коли я вийшов з відпустки, мені запропонували
другу посаду, - під Миколаєвом. Чотири місяці пройшло з моменту надання
документів щодо мого звільнення з військової служби за скороченням. За
цей термін питання не було вирішене; я вже налаштувався на цивільне
життя. Тому на запропоновану посаду я не погодився: за такого ставлення,
у мене вже не залишилось бажання служити у Збройних Силах України.
Документи, на моє звільнення, були підготовлені в другий раз. І цього,
разу все було набагато швидше, - напевно тому, що до Києва вони не
дійшли: а питання було вирішене ще у Вінниці.
14 березня 2007 року до частини прийшла телеграма з відповіддю на мою
справу, цитую:"…з метою збереження державних коштів витрачених
Міністерством оборони України на здобуття офіцерами вищої освіти
рішення, щодо звільнення молодих офіцерів не прийнято, виходячи з
вищесказаного в разі відмови від запропонованої посади скласти
відповідний аркуш бесіди та в термін до 16.03.07(!) надати документи на
старшого лейтенанта Палійчука Івана Михайловича на звільнення з
військової служби у звязку з невиконанням умов контракту
військовослужбовця".
Яких умов? Що відповідно до контракту я порушив? - мені ніхто не може
пояснити. І взагалі, як вони можуть говорити про умови контракту коли:
- житло я наймаю за свої кошти, які ніхто не компенсує;
- військову форму купляю також за свої кошти;
- вже майже два роки, як я офіцер, - а мені ще до цього часу не
видали підйомну допомогу;
- про військовий продовольчий пайок, взагалі, ніхто не згадує;
- отримую 300 гривень, але до цього часу ходжу на службу і
виконую накази командира.
Так про які умови контракту йде розмова?
Чому посадові особи Міністерства оборони, які представляють державу,
ніколи не ставлять питання про порушення умов контракту з боку держави?
Чому наше законодавство таке вибіркове: одні можуть звільнитися за
скороченням, а інші – порушують умови контракту. До речі, у контракті не
має жодного слова про те, скільки я повинен відслужити, щоб відпрацювати
витрачені на навчання кошти.
Чому я не можу звільнитися в звязку з реорганізацією ЗСУ?
Питання на які мені ніхто не дає відповіді.
Про яке ставлення до молодих офіцерів може йти мова, якщо коли я
зателефонував до кадрового органу Повітряних Сил, у Вінницю, щоб
дізнатися про долю моїх документів, то почув тільки крики і докори: чому
я їм телефоную, а потім і взагалі кинули трубку.
До кого мені звернутися?
Зможу я взагалі добитися правди чи ні?
Чи дасть хтось відповідь на мої питання?
Прошу Вас передати мого листа Міністру оборони України.
Ви – моя остання надія!
Заздалегідь дуже Вам вдячний!
Чи можливо так насправді виглядає реформування ЗСУ?
З повагою
старший лейтенант Палійчук І.М.
17.03.2007 року
Відповіді
2007.03.19 | Tatarchuk
Кажить хто що знає. Це ж серйозне питання про ЗСУ
2007.03.19 | Bulba
Re: Кажить хто що знає. Це ж серйозне питання про ЗСУ
шановний пане ст.лейтенант. чи звертались Ви до организації під назвою "Ліга офіцерів". це громадська органіцація котра обслуговує військових у тому числі надає юридичну допомогу. знаю що є філія в місті севастополі. якщо потрібно знайду телефон.до пана татарчука. може з цього прикладу щось почнемо робити з військом? а якось закинули - колись мова шла про військовий форум? може час настал?
2007.03.19 | Tatarchuk
Re: Кажить хто що знає. Це ж серйозне питання про ЗСУ
Bulba пише:> військовий форум? (...) може час настал?
Звучить досить символічно. Не перелякайте ворогів такими словосполученнями
2007.03.19 | Bulba
Re: Кажить хто що знає. Це ж серйозне питання про ЗСУ
та що ви шановний татарчук. на що ви налякаєте? якій такий час? я ж кажу треба більше спілкуватись про проблеми нашого війська, а дільш нічого такого я не мав на увазі. (це для ворогів, замазую очі):)взагалі то я вже не в перше бачу щось таке, наприклад мій один знайомий військовий через то що в сімферополі не міг знайти житла перевівся в феодосію. так фігня. казав що служба відмовилась відшкодовувати гроші за житло. може рзпочати акцію по запитам чому не відшкодовують гроши?
2007.03.19 | Sofu
Re: Майданівцям. Ви – моя остання надія!
Я как "старой закалки" советский офицер, когда начинал читать это писание, сначала возмущался молодыми офицерами, которые вместо того, чтобы служить Родине "не жалея живота своего", пишут кляузы.Но наверное сейчас совсем другое войско, особенно если вот эти признания правдивы:
житло я наймаю за свої кошти, які ніхто не компенсує;
- військову форму купляю також за свої кошти;
- вже майже два роки, як я офіцер, - а мені ще до цього часу не
видали підйомну допомогу;
- про військовий продовольчий пайок, взагалі, ніхто не згадує;
- отримую 300 гривень, але до цього часу ходжу на службу і
виконую накази командира.
Ну, скажем за жильё я всю свою все-таки непродолжительную службу при союзе платил со своего кармана, так что не удивил. Так было почти везде, кто служил " в нормальных" местах. А Крым считался более чем нормальным.
Про пайок - это грустно. Я помню как несчастные пару кг мяса,сахара, крупы и десяток яиц, помогали в трудное время. Но неверное сейчас хочется больше...
Вот оклад 300 грн. и то, что за свои деньги шить форму!!! Ну это перебор. Может и вправду в армии бардак? Всегда были офицеры, которые хотели слинять со службы, но тогла был пристиж воина, ореол чесности и порядочности, и говорить о том, что хочешь на гражданку, в открытую, даже при сослуживцах, было более чем не прилично.
Наверное есть и у МО своя правда... То, что оклады в армии мизерны и что престиж профессии низок, а боевой дух отсутсвует начисто - это правда. Как собственно и то, что демократия и армия - вещи не совместимые.
2007.03.19 | Tatarchuk
Re: Майданівцям. Ви – моя остання надія!
Щодо перекручень в Міноборони - це правда, особливо щодо Криму.Уявіть собі що кількадесять (саме так) офіцерів в гарнизонах Криму не отримали і не отримують надалі горшів навіть після свого звільнення.
І що суди в деяких справах (конкретний приклад - Кіровський гарнізон, щодо якого я мав бесіду) відмовляють в колективній скразі кількасотням офіцерів, які надають докази що в Міноборониблуи кошти але потрачені на що завгодно тількі не на пряме цільове призначення.
І що скорочують вже років десять такі категорії як військові пенсійного віку, компютерщики ("ти й так гроши вміє заробляти - отож працюй на півставки!"), перекладачі іноземних мов ("в нас немає зовнішніх ворогів"), і навіть тупо льотчиків із великим часом нальоту (бензіну на вас не напсьошься).
Це я намалював тренд діяльності одного конкретного воєнкома - того самого на землях якого відбулися всі ці шабаши із Феодосією та Старим Кримом, генерала Тишкова.
Додам: Міноборони зкидує з балансу десятки гарнизонів де проживають переважно військові, як баласт: там одразу стають намертво котельні, водовід, газовід і навіть електропостачання. Чомусь роблть це восені-взимку як нарошно.
Це навіть не нарис і не розвидка а перше що прийшло в голову - що чуєш від сучасних військових.
Давно (півроку) мудляє ідея щодо Військового Форуму (мається на увазі Майдан), але не маємо модератора. Ви приблизно самі розумієте що може і чого не може наробити ВійськФорум, отож певна доцільність в його створенні є - були б фахові модери.
2007.03.20 | Bulba
Re: Майданівцям. Ви – моя остання надія!
Шановний Sofu! справа не в том, що це офіцер і чому він пійшов в військо. ідеологія та іньше зараз не предмет розмови. головніше визначити - чи держава хочь якось намагається витримати обовязкі яки вона на себе наклала, чи це так якесь військо, якась зброя, та і офіцери не хочуть вмирати та ін. держава повинна робити все що є в доворі з службовцем. крапка. якщо офіцер хоче покинути військо - це його право, не можно зссуджувати його - якщо держава робить ставку на коррупціонерів, та лохів, яких поведуть на бійню тількі пообіцявши їім якісь блага, то взагалі навіщо нам офіцери, бо вони взагалі найманці - нам потрібні тількі бійці строкової служби.справа у тому що держава не може працювати з таким великим колом офіцерів, але МО не хоче втрачати контроль на д бабками! ось у чому справа. громадскість повинна брати оборону і захіст під свій контроль!
српава іньша - а нафіга нам таке війське велике, котре завжди хоче їсти, йому потрібне житло и т.п. треба його скоротити и крапка.
МО завжди було закритою зоною. треба ломати совкову традицію.
2007.03.20 | Sofu
Re: Майданівцям. Ви – моя остання надія!
Bulba пише:> Шановний Sofu! справа не в том, що це офіцер і чому він пійшов в військо. ідеологія та іньше зараз не предмет розмови. головніше визначити - чи держава хочь якось намагається витримати обовязкі яки вона на себе наклала, чи це так якесь військо, якась зброя, та і офіцери не хочуть вмирати та ін. держава повинна робити все що є в доворі з службовцем. крапка. якщо офіцер хоче покинути військо - це його право, не можно зссуджувати його - якщо держава робить ставку на коррупціонерів, та лохів, яких поведуть на бійню тількі пообіцявши їім якісь блага, то взагалі навіщо нам офіцери, бо вони взагалі найманці - нам потрібні тількі бійці строкової служби.
>
Не совсем так, личность конкретного человека в конкретной ситуации, определяет конечный результат. Знать настоящую причину, почему офицер уходит из армии - это важно. Согласитесь, что можно свою нерадивость прикрывать проблемами армии. Я совем не стремлюсь и не пытаюсь защищать кого-либо или осуждать. Действительно не зная всю суть данной проблемы, можно выглядеть не объективным. Но, я уверен, что с армии нельзя уходить как с обычной работы. Одна из проблем сегодяншней армии, что разломав старые традиции, у нас как всегда ничего не предложили взамен. Нет идиалогии, нет традиций, которые чтут, нет даже врага. Точнее все знают откуда ждать угрозу, но идеологически к этому не готовят. Заменив замполита на капелана - это ли решение проблемы? То, что армия закрыта, и в ней проходят те же тенденции, что и в гражданском обществе, даже возможно еще во много крат страшнее, это правда и это проблема. Но когда больно все общество-тело, как можно лечить только часть его? Когда нет достойного содержания - идет обычное воровство. Там тоже свои прокуроры и суды.
> српава іньша - а нафіга нам таке війське велике, котре завжди хоче їсти, йому потрібне житло и т.п. треба його скоротити и крапка.
> МО завжди було закритою зоною. треба ломати совкову традицію.
2007.03.20 | Сергей ГРУЗДОВ
Re: Майданівцям. Ви – моя остання надія!
Странно удивляться происходящему, учитывая, что принят курс на уничтожение украинской армии. Откуда средства и внимание для отдельных офицеров?2007.03.20 | Sofu
Re: Майданівцям. Ви – моя остання надія!
Сергей ГРУЗДОВ пише:> Странно удивляться происходящему, учитывая, что принят курс на уничтожение украинской армии. Откуда средства и внимание для отдельных офицеров?
А пожалуй, Вы правы... это очень похоже на то, идет целенаправленное уничтожение армии. Материально, идеологически, психологически. Интересно бы поспрашивать сегодняшних офицеров, что они думают? Я уже как-то давно не общался ни с кем.
2007.03.20 | Сергей ГРУЗДОВ
Re: Майданівцям. Ви – моя остання надія!
Я вчера общался со своими старыми знакомыми по службе. Я с 1993 в запасе, они - действующие. Однозначно: армия Украины выводится из состояния боеготовности и даже существования.2007.03.22 | Lenur
Re: Майданівцям. Ви – моя остання надія!
когда совхозы и колхозы, заводы и фабрики доводили до банкрота то понятно - потом по дешевке все прибрали к рукам.Доводить армию до разорения - для чего?
Все равно не приватезируешь истребитель или танк, разве что на металлом, землю - гарнизоны как бы собственность государства, только если внешний враг целенаправленно разрушает боевую мощь страны - значит контрразведка должна этим заниматся. А если разворовывают - то следователи и прокуратура.
Офицер который обратился с письмом, пусть обратится в лигу офицеров и юристу который именно по этой теме работает тот все ему по полочкам разложит.
Но с другой стороны, чем сидеть и ждать у моря погоды, наймитесь в частную охранную фирму их много и выберите где зарплата высокая и работайте себе.