05/17/2007 | Бё!

Кому належить Крим? Кілька зауваг до змісту інформаційних воєн

Анастасія СМАГІНА, аналітик УНЦПД

У російських ЗМІ вчергове почали з’являтися достатньо тривожні інформаційні повідомлення та гострі статті, в яких ситуація в Автономній Республіці Крим порівнюється не з чим іншим, як із подіями в Косово. Зокрема, під час відзначення річниці перемоги у ВОВ газета "Комсомольская правда" надрукувала низку авторських матеріалів під заголовком "Кому достанется Крым?", які живо нагадують фронтовий щоденник. Подібна тональність публікацій, присвячених сучасному життю півострова, простежується на всіх рівнях, починаючи від трактування подій минулого (зокрема йдеться про коментарі стосовно "зрадницької поведінки" кримських татар у період німецько-фашистської окупації) і завершуючи земельними проблемами та хронікою "протиборства хреста і півмісяця", тобто сьогоднішньої релігійної ситуації.

У мас-медіа Росії наразі увиразнилася чітка тенденція: такі інформаційно-пропагандистські акції приурочуються до поточних важливих моментів. Власне, газетні “викиди” відбуваються якраз напередодні або початку курортного сезону, або чергової російсько-української зустрічі високих посадовців, або ж проведення запланованих й оголошених акцій кримських татар. Ця тенденція спостерігається протягом усіх останніх років існування автономії. Щоправда, нині українські і російські політики офіційно зустрічаються, м’яко кажучи, не так часто, як за часів Л. Кучми, але інші приводи появи подібних матеріалів залишаються актуальними. Все це спонукає до того банального і зримого висновку, що інспіровані ззовні інформаційні антиукраїнські кампанії наша країна продовжує програвати (і це стало вже традицією). Тим часом подібні публікації, а тим паче розгорнуті інформаційні кампанії, що не мають нічого спільного з правдивим висвітленням подій у тому ж Криму, усталюють в Україні настрої, принаймні далекі від толерантності. Це підживлює й тенденцію до несприйняття України як держави на самому півострові, де, до слова, так майже і не з'явилось українських інформаційних продуктів. Ідеться не тільки про видання українською мовою, а й про російськомовні українські ЗМІ. Варто констатувати, що жоден із 27 комунальних та державних ЗМІ АРК, які фінансуються платниками податків, не виходить хоча б двома чи трьома мовами – всі вони виключно російськомовні. Й держава, й політико-економічні групи ніяк не можуть збагнути, що питання про включення Криму в вітчизняний інформаційний простір є життєво важливим для всієї України. Власне, йому й досі приділяється замало політичної уваги; немає й належних ініціатив з боку українського суспільства. Ця загальна байдужість стосується не тільки інформаційної сфери, але й, наприклад, співпраці органів влади в межах України. Адже майже всі свої договори про співпрацю на регіональному рівні АР Крим уклала з регіонами РФ – і нікого в Україні це не турбує. Що ж, українські регіони проявляють у цій площині, м’яко кажучи, замало ентузіазму. Поки в країні майже не звертають уваги на Крим, сприймаючи кримську тему, в тому числі і в інформаційному плані, хіба що на рівні інстинктів. Але святе місце порожнім не буває, тож тим часом і з’являються оті “фронтові” публікації, далекі від етичної журналістики, що сприяють ретрансляції старих стереотипів у сфері міжетнічних взаємин, а до того ж продукують та насаджують і нові штампи, на яких за 15 років незалежності вже встигло вирости молоде покоління.

Про зміст та сенс

Сюжети нинішніх інформаційних вкидань витримано здебільшого в єдиній тональності – це хроніка процесу поглиблення протиріч між "слов’янським і татарським населенням" з огляду на "неабияке поширення радикальних ісламістських течій у Криму", "розквіт у Криму вахабізму", "перманентні акції протесту кримських татар", "сприяння з боку кримських татар розміщенню баз чеченських терористів", "безвладдя на півострові" і т.д. і т.п. Окрім міжетнічних відносин час від часу зачіпаються антинатовські сюжети. Можна пригадати заяви, що з’являлися під час минулорічних феодосійських подій, коли було зірвано міжнародні військові навчання. Наприклад, тоді Н. Вітренко проголошувала, що, за її прогнозом, дії влади можуть спровокувати громадянську війну в Криму за югославським сценарієм: "Спочатку Крим буде перетворений на кримськотатарську автономію, а відтак – незалежну кримськотатарську державу. Для НАТО важливо, щоб на Крим перестала претендувати Росія, навіть на шкоду інтересам України". З огляду на тенденції можна припустити, що під час позачергових виборів до українського парламенту окремі політичні сили будуть експлуатувати подібні сценарії розвитку подій у Криму з новим завзяттям. Адже боротьба з євроатлантичною інтеграцією та різноманітними “загрозами” з боку “чужинців” є для деяких вітчизняних політиків набагато зручнішою та електорально вигіднішою порівняно з дискусіями про економічні та соціальні реформи.

Виборча кампанія в цьому сенсі несе неабиякий ризик загострення інформаційних воєн навколо Криму. Варто нагадати, що на попередніх виборчих перегонах деякі політичні гурмани з великим задоволенням смакували такі делікатні теми, як кримськотатарська загроза та боротьба із "самозахопленнями". Під час президентської кампанії 2004 року серед сільського населення півострова цілеспрямовано поширювалися такі, м’яко кажучи, міфи, ніби "Ющенко віддасть Крим татарам та Туреччині". Були й інші недоброякісні інформаційні сюжети. Наприклад, у період виборчої кампанії 2004 року в деяких російських ЗМІ публікувалися повідомлення такого ґатунку, ніби український Крим є "найнеочікуванішим та небезпечним для Росії місцем розташування чеченських терористів”, які буцімто тренуються там самі, а заразом і “тренують кримських татар". Іще один виток подібних “повідомлень” може знову розпалити вже трохи пригаслі пристрасті...

Загалом порівняння Криму з відомими зонами конфліктів є найпоширенішою складовою антиукраїнських інформаційних стратегій. Нагадаємо, що під час косовської кризи неабиякої популярності набула теза про тотальну "албанізацію" кримської ситуації. Цей сюжет активно мусували не тільки в різноманітних ЗМІ – його не раз озвучували політики в самій АРК. Особливо ті, хто на цьому фактично вибудовував образ позірних гарантів міжнаціональної стабільності на півострові, завдяки яким Крим не відчув "на собі холод війни".

Доволі часто провокації з приводу Криму дозволяли й дозволяють собі деякі російські політики. Це стосується не тільки постійної ретрансляції заяв стосовно того, що Севастополь є містом російської слави, та відтворення відомого гасла “Севастополь–Крим–Росія”. Значної популярності в нещодавньому минулому набуло озвучування відомостей про складування зброї в кримських горах чи то, наприклад, “фактів” про постачання Туреччиною зброї на територію Криму. Такі “надсекретні” дані оприлюднював пан В. Жириновський. Він же порівнював ситуацію в автономії зі становищем в Афганістані напередодні війни. Можна згадати й провокаційні матеріали, що публікувались у кримських ЗМІ: начебто вахабіти із Чечні вподобали Крим як базу ідеологічної та фізичної підготовки "справжніх мусульман". Сьогодні порівняно з 1999 роком у кримських мас-медіа мало що змінилося: нахабна інформаційна експансія триває, як і раніше, постійно поширюються “вогнепальні” трактування подій і поточних, і минулих, які спекулюють на сьогоднішніх проблемах і нахабно перекручують історію. До такого невтішного висновку доходиш, зокрема коли читаєш у кримських ЗМІ матеріали, присвячені відносинам кримських татар і українських козаків.

"Міфологізація" кримської теми, роздмухування теми міжетнічних взаємин зміцнює вже сформовані упередження в розумінні загальної ситуації, усталює класичний стереотип щодо розмежування на "своїх" і "чужих". Ці негативні міфологеми доволі плідно експлуатуються вітчизняними та іноземними політиками, що дозволяє їм постійно тримати Крим у напрузі. Подолати такі стереотипи неможливо за один день, тут потрібна виважена державна політика, активна співпраця з громадянським суспільством, заходи, які поступово виробляли би суспільний імунітет до такого роду провокацій.

http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=56973