Думка експерта
06/05/2007 | Богдан Семенко
Думка експерта
http://mediacrimea.com.ua/index.php?do=static&page=%C4%F3%EC%EA%E0%20%E5%EA%F1%EF%E5%F0%F2%E0
ГЕНІАЛЬНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ВИНАХІД ПРИНИЖЕНОГО НАРОДУ
Роль Меджлісу кримськотатарського народу в житті суспільства в Криму значно більша, значніша та складніша, ніж здається на перший погляд...
Богдан СЕМЕНКО, аналітик КНПДЖ
Коли в серпні 1991 року закінчився перший (за історичним численням – насправді другий, бо перший відбувся в 1917 році), курултай, коли було обрано Меджліс, і делегати відкрили його перше засідання, Мустафа Джемільов, пам’ятаю, сказав впівголоса своїм колегам: а тепер давайте подумаємо, що ми накоїли! Очевидно, тоді ні він сам, ні ми, спостерігачі та аналітики, не могли осягнути весь масштаб і майбутню роль нового органу.
Курултай і меджліс проектувалися як органи національного самоуправління, оскільки на компартійну владу зразка 1991 року, на її прихильність чи хоча б лояльність, сподіватися було нічого. Меджліс, перш за все, був формою самозахисту кримських татар перед органами влади, що підтвердилось відразу після того, як влада почала бульдозерами зносити їх хатинки на полі в Молодіжному, першому за номером полі „самоповернення” землі. Саме тоді кримські татари йшли шукати правду вже не в сільські та районні Ради, як ми всі, не в суди, як ми всі, а в свій меджліс. Ми, всі інші кримчани, такого органу не мали як тоді, так не маємо і зараз. Саме тому авторитет меджлісу для кримського татарина як тоді, так і зараз, – попри всю критику, яка лунає на його адресу зараз з середовища рядових кримських татар! -- є безперечним і найвищим. Навіть коли кримському татарину розказують, що меджліс нібито щось там вкрав, це абсолютно не діє, бо таким розповідачам, як правило, не вірять, а, по-друге, відповідають досить простою сентенцією: хай краще наші крадуть, ніж ваші! Таким чином, попри все законодавство меджліс фактично став формою реальної влади для кримських татар, яка за значенням та авторитетом перевищувала всі традиційні державні органи влади в Україні, яка офіційно могла не тільки їм не підкорятися, суперечити, протестувати, але й просто багато в чому заміняти їх для кримського татарина. Автоматично (тобто пасивно) це підвищувало роль меджлісу і для всіх нас, оскільки саме меджліс став тією середньою ланкою, яка стала поміж всіма кримськими тарарами та всіма кримчанами інших національностей. Кримські татари обирали на виборах загальні для всіх нас органи влади, вирішували всі інші питання загальнокримського та загальнодержавного життя не як окремі громадяни країни Україна, як ми всі, а як окремий цілісний народ, який голосував за рекомендацією меджлісу та курултаю. Таким чином, саме курултай та меджліс, а не сільські та районні ради, стали повноправним представницьким органом цілого народу. А ради, в яких були обрані депутатами кримські татари, ставали вже інструментами, полем діяльності для меджлісу, який через них реалізовував в державі свої національні інтереси та права. Отже саме меджліс, -- попри всій його недоліки та критику (про це потім) – став реальним органом відновлення прав та інтересів депортованого, а потім репатрійованого народу. Тобто для кримського татарина існувало не двовладдя, як можна було подумати, а одновладдя – спочатку влада меджлісу, а потім вже влада офіційних Рад. І якби меджліс навіть закликав не підкорятися офіційним Радам, кримські татари залюбки виконали цей заклик. Слава Аллаху, до цього не дійшло...
Чи могло бути інакше? Могло, -- теоретично! -- якби реальні органи влади України – тобто сільські, селищні, міські, районні, і Верховна Рада Криму, стали не органами протидії та спротиву відновленню прав кримських татар, а органами їх реалізації. Якби в 1991 році комуністичні Ради (звичайно, вони на це були просто не здатні, бо ще й понині заражені сталінізмом, і десталінізація наших рад та суспільного середовища в Криму не відбулася ще й донині! І тільки тому „Кримська правда” насмілюється ще й донині закликати дот повної депортації!) не відмовляли кримським татарам у виділенні землі, не розтягували їх повернення протягом 20 років, не відмовляли в створенні національних шкіл, відновленні культури та релігії – а стали середовищем, органом відновлення прав рядових кримських татар – то чи потрібен був би їм меджліс? Відповідь однозначна: не потрібен, я навіть якщо б він був би створений, то не зміг би стати для них реальним органом влади та здобути такий авторитет, як зараз. Отже – сама кримська влада, яка пізніше устами депутата Олега Родивілова назвала меджліс „нелегальним, не зареєстрованим, не законним, злочинним угрупованням” стала „повитухою” для народження національного органу влади кримських татар, і саме вона допомогла йому здобути такий високий авторитет серед простого народу. Те, що не могло бути під силу радам, для меджлісу ставало звичною справою. Ради збирали на мітинги сотні людей, меджліс – десятки тисяч. Ради не могли забезпечити більш менш одностайне голосування кримчан на виборах, меджліс – звично закликав голосувати саме так, і не інакше, і кримські татари голосували так, як закликали меджліс і курултай. Бо відчували в цьому свій національний інтерес! Що ж стосується „визначення” меджлісу Олегом Родивіловим, то кримський загал поставився до нього, як до слів клоуна, і не більше. По-перше, меджліс ніколи не був нелегальним. Він був широко публічним, знаним, всім відомим. По-друге, меджліс не був незаконним, оскільки в законодавстві України діє правило: все, що не заборонене, -- є законним. Законодавство не містить заборони створювати органи національного самоуправління, значить меджліс і курултай законні настільки ж, наскільки є законним Конгрес російського народу.
Наше голосування не є репрезентативним, тобто його вибірка є випадковою, вона представляє не автентичний зріз кримського суспільства, а випадкову вибірку серед читачів сайту, однак мене засмучує досить низький процент тих, що відзначили національний характер дій меджлісу. А він є яскраво виражений – меджліс діяв, діє, і буде діяти виходячи саме з національних інтересів кримських татар, саме як орган національної влади, а потім вже його дії можуть бути – і ситуативними (чомусь цей процент найбільший, хоч це природно: а як же можна голосувати, якщо не ситуативно? Будь яке голосування завжди виходить з конкретної соціально-політичної ситуації!!!), і особистісними! А хіба дії інших депутатів можуть бути не особистісними? Отже, позиції будь яких органів влади та будь яких депутатів – завжди ситуативні, і завжди особистісні, але не завжди – національні. І саме в цьому програють, наприклад, депутати українці. Скажімо, всім відомо, що депутат Грач – українець за національністю. В наших Радах багато також інших депутатів-українців. Можна з впевненістю сказати, що їх позиції та їх голосування – завжди ситуативні і завжди особистісні, однак в більшості випадків вони не українські національні, -- чого нам всім би слід було від них чекати! – а інколи національні не українські, а наприклад, російські, скажімо, той же Грач завжди відстоює інтереси не України, а Росії. То хто для нас кращий – депутати кримські татари, які голосують за свій національний інтерес, який часто зібгається з національним інтересом українців, а значить -- і за національний інтерес України, чи українець Грач, який завжди голосує за російські національні інтереси? То чому ж ми самі часто голосуємо на виборах за Грача, а не за кримських татар?
Меджліс також не є злочинним, бо жоден в Україні суд не визнав його таким. Єдине в чому правий Олег Родивілов, що меджліс не зареєстрований. Однак це вина не кримських татар, а недолік українського законодавства. Мустафа Джемільов давно говорив: гаразд, зареєструйте нас, але зареєструйте саме в такому статусі, в якому ми і є, тобто як повноважний представницький виборний орган кримськотатарського народу, а не в тому статусі, в якому ми не є, – національно-культурною організацією, як передбачає ваше законодавство. Отже так звана проблема „узаконення” меджлісу, це не проблема кримських татар, а проблема законодавства, яке не передбачає того статусу, який в принципі можливий і не заборонений в країні, Закон про громадські об’єднання в Україні міг би передбачати як окремий статус і такі органи за умови існування окремих народів, а
тільки національно-культурні об’єднання, і в цьому не було б нічого страшного, за умови нормального розмежування повноважень офіційних органів влади та національних представницьких об’єднань. З моєї точки зору, проблеми узаконення статусу меджлісу не існує взагалі, оскільки меджліс існує законно, тобто така форма українським законодавством не заборонена, і цього вже досить для її законного існування. Тому спроба створити Раду представників кримськотатарського народу при Президенті, яка була вчинена Кучмою, а потім Ющенком, це звичайно, корисна справа, але корисна настільки, наскільки сам Президент буде відчувати потребу в спілкуванні з кримськотатарським народом, і потребу у справедливому відновленні їх прав. І ні в якому разі не можна розглядати Раду, як форму легалізації меджлісу, оскільки меджліс і так легальний.
Можна поставити питання іншим чином: чи буде меджліс (і курултай) існувати вічно, чи настане час, коли він може припинити своє існування? На нього свого часу в одному інтерв’ю відповів Рефат Чубаров. Він сказав приблизно так: звичайно, меджліс не вічний, він може припинити своє існування тоді, коли кримські татари відчують, що загальні і офіційні органи влади стали виражати національний інтерес кримський татар і відстоюють їх права. Тоді потреба в меджлісі для кримських татар просто може відпасти. (І це ще раз свідчить про те, що позиція меджлісу – перш за все національна!) Тому можна впевнено прогнозувати, що влада та авторитет меджлісу будуть поступово знижуватись, і знижуватись настільки, наскільки все більше та більше будуть відстоювати національний інтерес кримських татар офіційні органи влади. І навпаки – буде підвищуватись, якщо офіційні органи влади стануть відстоювати та задовольняти національний інтерес кримських татар ще менше, ніж зараз...
Звичайно, члени меджлісів – це теж люди з усіма їх людськими вадами. Тому звичайно, є проблема бюрократизації меджлісів, як будь якої іншої влади, тощо. Але головне -- меджліси не є зоною поза критикою, і вона лунає все сильніше, чого й слід було чекати. Однак ми розуміємо, що сьогодні меджліси кримських татар забюрократизоні все ж менше, ніш наші офіційні ради, по-друге, в будь якому випадку, вони відстоюють свій національний інтерес, на відміну від українських за формою Рад...
Інша справа – курултай. Національний інтерес кримськотатарського народу буде існувати стільки ж, скільки буде існувати сам кримськотатарський народ, це аксіома, як аксіома і те, що його треба буде комусь формулювати. Органом формулювання національного інтересу завжди буде не що інше, як національний з’їзд, тобто курултай. Але сформулювавши національний інтерес, з’їзд народу може обрати для його реалізації не меджліс, а, скажімо, Раду експертів, чи, скажімо, Раду кадіїв, чи може доручити це Муфтіятові тощо, чи кільком органам відразу. Тому, якщо зрозуміло, що наші офіційні Ради, на біду нам всім, ще довго будуть бюрократичними, можна сказати, що меджліс не вічний, але буде існувати ще довго.
Якщо б привести результати нашого голосування відвідувачів сайту до оптимального та адекватного вигляду, то слід сказати, що позиція меджлісу національна – 100%, особистісна – 100%, ситуативна – 100%, а от чи провлада, чи опозиційна – це залежить від якості офіційної влади...
СІМФЕРОПОЛЬ.
http://mediacrimea.com.ua/index.php?do=static&page=%C4%F3%EC%EA%E0%20%E5%EA%F1%EF%E5%F0%F2%E0
ГЕНІАЛЬНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ВИНАХІД ПРИНИЖЕНОГО НАРОДУ
Роль Меджлісу кримськотатарського народу в житті суспільства в Криму значно більша, значніша та складніша, ніж здається на перший погляд...
Богдан СЕМЕНКО, аналітик КНПДЖ
Коли в серпні 1991 року закінчився перший (за історичним численням – насправді другий, бо перший відбувся в 1917 році), курултай, коли було обрано Меджліс, і делегати відкрили його перше засідання, Мустафа Джемільов, пам’ятаю, сказав впівголоса своїм колегам: а тепер давайте подумаємо, що ми накоїли! Очевидно, тоді ні він сам, ні ми, спостерігачі та аналітики, не могли осягнути весь масштаб і майбутню роль нового органу.
Курултай і меджліс проектувалися як органи національного самоуправління, оскільки на компартійну владу зразка 1991 року, на її прихильність чи хоча б лояльність, сподіватися було нічого. Меджліс, перш за все, був формою самозахисту кримських татар перед органами влади, що підтвердилось відразу після того, як влада почала бульдозерами зносити їх хатинки на полі в Молодіжному, першому за номером полі „самоповернення” землі. Саме тоді кримські татари йшли шукати правду вже не в сільські та районні Ради, як ми всі, не в суди, як ми всі, а в свій меджліс. Ми, всі інші кримчани, такого органу не мали як тоді, так не маємо і зараз. Саме тому авторитет меджлісу для кримського татарина як тоді, так і зараз, – попри всю критику, яка лунає на його адресу зараз з середовища рядових кримських татар! -- є безперечним і найвищим. Навіть коли кримському татарину розказують, що меджліс нібито щось там вкрав, це абсолютно не діє, бо таким розповідачам, як правило, не вірять, а, по-друге, відповідають досить простою сентенцією: хай краще наші крадуть, ніж ваші! Таким чином, попри все законодавство меджліс фактично став формою реальної влади для кримських татар, яка за значенням та авторитетом перевищувала всі традиційні державні органи влади в Україні, яка офіційно могла не тільки їм не підкорятися, суперечити, протестувати, але й просто багато в чому заміняти їх для кримського татарина. Автоматично (тобто пасивно) це підвищувало роль меджлісу і для всіх нас, оскільки саме меджліс став тією середньою ланкою, яка стала поміж всіма кримськими тарарами та всіма кримчанами інших національностей. Кримські татари обирали на виборах загальні для всіх нас органи влади, вирішували всі інші питання загальнокримського та загальнодержавного життя не як окремі громадяни країни Україна, як ми всі, а як окремий цілісний народ, який голосував за рекомендацією меджлісу та курултаю. Таким чином, саме курултай та меджліс, а не сільські та районні ради, стали повноправним представницьким органом цілого народу. А ради, в яких були обрані депутатами кримські татари, ставали вже інструментами, полем діяльності для меджлісу, який через них реалізовував в державі свої національні інтереси та права. Отже саме меджліс, -- попри всій його недоліки та критику (про це потім) – став реальним органом відновлення прав та інтересів депортованого, а потім репатрійованого народу. Тобто для кримського татарина існувало не двовладдя, як можна було подумати, а одновладдя – спочатку влада меджлісу, а потім вже влада офіційних Рад. І якби меджліс навіть закликав не підкорятися офіційним Радам, кримські татари залюбки виконали цей заклик. Слава Аллаху, до цього не дійшло...
Чи могло бути інакше? Могло, -- теоретично! -- якби реальні органи влади України – тобто сільські, селищні, міські, районні, і Верховна Рада Криму, стали не органами протидії та спротиву відновленню прав кримських татар, а органами їх реалізації. Якби в 1991 році комуністичні Ради (звичайно, вони на це були просто не здатні, бо ще й понині заражені сталінізмом, і десталінізація наших рад та суспільного середовища в Криму не відбулася ще й донині! І тільки тому „Кримська правда” насмілюється ще й донині закликати дот повної депортації!) не відмовляли кримським татарам у виділенні землі, не розтягували їх повернення протягом 20 років, не відмовляли в створенні національних шкіл, відновленні культури та релігії – а стали середовищем, органом відновлення прав рядових кримських татар – то чи потрібен був би їм меджліс? Відповідь однозначна: не потрібен, я навіть якщо б він був би створений, то не зміг би стати для них реальним органом влади та здобути такий авторитет, як зараз. Отже – сама кримська влада, яка пізніше устами депутата Олега Родивілова назвала меджліс „нелегальним, не зареєстрованим, не законним, злочинним угрупованням” стала „повитухою” для народження національного органу влади кримських татар, і саме вона допомогла йому здобути такий високий авторитет серед простого народу. Те, що не могло бути під силу радам, для меджлісу ставало звичною справою. Ради збирали на мітинги сотні людей, меджліс – десятки тисяч. Ради не могли забезпечити більш менш одностайне голосування кримчан на виборах, меджліс – звично закликав голосувати саме так, і не інакше, і кримські татари голосували так, як закликали меджліс і курултай. Бо відчували в цьому свій національний інтерес! Що ж стосується „визначення” меджлісу Олегом Родивіловим, то кримський загал поставився до нього, як до слів клоуна, і не більше. По-перше, меджліс ніколи не був нелегальним. Він був широко публічним, знаним, всім відомим. По-друге, меджліс не був незаконним, оскільки в законодавстві України діє правило: все, що не заборонене, -- є законним. Законодавство не містить заборони створювати органи національного самоуправління, значить меджліс і курултай законні настільки ж, наскільки є законним Конгрес російського народу.
Наше голосування не є репрезентативним, тобто його вибірка є випадковою, вона представляє не автентичний зріз кримського суспільства, а випадкову вибірку серед читачів сайту, однак мене засмучує досить низький процент тих, що відзначили національний характер дій меджлісу. А він є яскраво виражений – меджліс діяв, діє, і буде діяти виходячи саме з національних інтересів кримських татар, саме як орган національної влади, а потім вже його дії можуть бути – і ситуативними (чомусь цей процент найбільший, хоч це природно: а як же можна голосувати, якщо не ситуативно? Будь яке голосування завжди виходить з конкретної соціально-політичної ситуації!!!), і особистісними! А хіба дії інших депутатів можуть бути не особистісними? Отже, позиції будь яких органів влади та будь яких депутатів – завжди ситуативні, і завжди особистісні, але не завжди – національні. І саме в цьому програють, наприклад, депутати українці. Скажімо, всім відомо, що депутат Грач – українець за національністю. В наших Радах багато також інших депутатів-українців. Можна з впевненістю сказати, що їх позиції та їх голосування – завжди ситуативні і завжди особистісні, однак в більшості випадків вони не українські національні, -- чого нам всім би слід було від них чекати! – а інколи національні не українські, а наприклад, російські, скажімо, той же Грач завжди відстоює інтереси не України, а Росії. То хто для нас кращий – депутати кримські татари, які голосують за свій національний інтерес, який часто зібгається з національним інтересом українців, а значить -- і за національний інтерес України, чи українець Грач, який завжди голосує за російські національні інтереси? То чому ж ми самі часто голосуємо на виборах за Грача, а не за кримських татар?
Меджліс також не є злочинним, бо жоден в Україні суд не визнав його таким. Єдине в чому правий Олег Родивілов, що меджліс не зареєстрований. Однак це вина не кримських татар, а недолік українського законодавства. Мустафа Джемільов давно говорив: гаразд, зареєструйте нас, але зареєструйте саме в такому статусі, в якому ми і є, тобто як повноважний представницький виборний орган кримськотатарського народу, а не в тому статусі, в якому ми не є, – національно-культурною організацією, як передбачає ваше законодавство. Отже так звана проблема „узаконення” меджлісу, це не проблема кримських татар, а проблема законодавства, яке не передбачає того статусу, який в принципі можливий і не заборонений в країні, Закон про громадські об’єднання в Україні міг би передбачати як окремий статус і такі органи за умови існування окремих народів, а
тільки національно-культурні об’єднання, і в цьому не було б нічого страшного, за умови нормального розмежування повноважень офіційних органів влади та національних представницьких об’єднань. З моєї точки зору, проблеми узаконення статусу меджлісу не існує взагалі, оскільки меджліс існує законно, тобто така форма українським законодавством не заборонена, і цього вже досить для її законного існування. Тому спроба створити Раду представників кримськотатарського народу при Президенті, яка була вчинена Кучмою, а потім Ющенком, це звичайно, корисна справа, але корисна настільки, наскільки сам Президент буде відчувати потребу в спілкуванні з кримськотатарським народом, і потребу у справедливому відновленні їх прав. І ні в якому разі не можна розглядати Раду, як форму легалізації меджлісу, оскільки меджліс і так легальний.
Можна поставити питання іншим чином: чи буде меджліс (і курултай) існувати вічно, чи настане час, коли він може припинити своє існування? На нього свого часу в одному інтерв’ю відповів Рефат Чубаров. Він сказав приблизно так: звичайно, меджліс не вічний, він може припинити своє існування тоді, коли кримські татари відчують, що загальні і офіційні органи влади стали виражати національний інтерес кримський татар і відстоюють їх права. Тоді потреба в меджлісі для кримських татар просто може відпасти. (І це ще раз свідчить про те, що позиція меджлісу – перш за все національна!) Тому можна впевнено прогнозувати, що влада та авторитет меджлісу будуть поступово знижуватись, і знижуватись настільки, наскільки все більше та більше будуть відстоювати національний інтерес кримських татар офіційні органи влади. І навпаки – буде підвищуватись, якщо офіційні органи влади стануть відстоювати та задовольняти національний інтерес кримських татар ще менше, ніж зараз...
Звичайно, члени меджлісів – це теж люди з усіма їх людськими вадами. Тому звичайно, є проблема бюрократизації меджлісів, як будь якої іншої влади, тощо. Але головне -- меджліси не є зоною поза критикою, і вона лунає все сильніше, чого й слід було чекати. Однак ми розуміємо, що сьогодні меджліси кримських татар забюрократизоні все ж менше, ніш наші офіційні ради, по-друге, в будь якому випадку, вони відстоюють свій національний інтерес, на відміну від українських за формою Рад...
Інша справа – курултай. Національний інтерес кримськотатарського народу буде існувати стільки ж, скільки буде існувати сам кримськотатарський народ, це аксіома, як аксіома і те, що його треба буде комусь формулювати. Органом формулювання національного інтересу завжди буде не що інше, як національний з’їзд, тобто курултай. Але сформулювавши національний інтерес, з’їзд народу може обрати для його реалізації не меджліс, а, скажімо, Раду експертів, чи, скажімо, Раду кадіїв, чи може доручити це Муфтіятові тощо, чи кільком органам відразу. Тому, якщо зрозуміло, що наші офіційні Ради, на біду нам всім, ще довго будуть бюрократичними, можна сказати, що меджліс не вічний, але буде існувати ще довго.
Якщо б привести результати нашого голосування відвідувачів сайту до оптимального та адекватного вигляду, то слід сказати, що позиція меджлісу національна – 100%, особистісна – 100%, ситуативна – 100%, а от чи провлада, чи опозиційна – це залежить від якості офіційної влади...
СІМФЕРОПОЛЬ.