В сети появился городской форум Бахчисарая
07/12/2007 | Alessandro
Правда пока практически пустой. http://bahchisaray.org.ua/
|
|
Архіви Форумів Майдану
Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".
Відповіді
2007.07.13 | REN77
Re: В сети появился городской форум Бахчисарая
А откуда взялся этот герб? на сессии городского совета не расматривался!2007.07.13 | Крымец
А интересно был-ли татарский герб Бахчисарая?
Кто нибудь его видел?2007.07.13 | Tatarchuk
Re: А интересно был-ли татарский герб Бахчисарая?
Крымец пише:> Кто нибудь его видел?
Невже ви навіть не знаєте про того герба? Це ж найдавнішій герб кримськіх татар. На ньому зображені дві зміюки які зціпілися в горлянку олна оній (це був сон Гераєві, одна зміюка була Золотою Ордою, друга мабуть Москвою, чи Генуєю, чи Туреччиною - треба вточніти).
2007.07.13 | Alessandro
Re: А интересно был-ли татарский герб Бахчисарая?
Помнится с год назад, когда тут было длинное обсуждение какой символ выбрать для крымского майдана, этот вопрос уже обсуждался. И тогда мы пришли к выводу, что во-первых, это строго говоря символ дворца, а не города целиком, во-вторых, не очень корректно применять к нему слово "герб" ибо понятие это в общем-то европейское и в ханстве гербов не было, и в-третьих, пан Олекса сделал замечание, что не нужно этих драконов называть змеями.А само это обсуждение тут http://www2.maidanua.org/news/download_thread.php3?bn=maidan_oldkrym&thread=1150963723&trs=-1
2007.07.13 | Маклай
Два дракони на Ханському Палаці (статя О. Гайворонського)
Tatarchuk пише:> Крымец пише:
> > Кто нибудь его видел?
>
> Невже ви навіть не знаєте про того герба? Це ж найдавнішій герб кримськіх татар. На ньому зображені дві зміюки які зціпілися в горлянку олна оній (це був сон Гераєві, одна зміюка була Золотою Ордою, друга мабуть Москвою, чи Генуєю, чи Туреччиною - треба вточніти).
Власне, в Бахчисарая ханських часів гербу не було, адже геральдики (принаймні, в її звичному західноєвропейському розумінні) в Ханаті взагалі не існувало, як і в усіх інших країнах мусульманської культури. Всі живописні "герби кримського хана", що трапляються час від часу в книгах 18-19 cтт. - це або хибне трактування європейськими класифікаторами кримських негеральдичних зображень, або "неофіційна" імітація геральдики кримськотатарською аристократією Російської імперії.
"Легенда про двох змій" - усього лише вчительське оповідання початку 20 ст., жваво підхоплене екскурсоводами. А зображення, про котре ця легенда складена, не має стосунку до геральдики.
Пропоную ознайомитися з науковим коментарем до зображення двох "змій".
------------------------------------------------------
Олекса Гайворонський
МОТИВ “БИТВИ ДВОХ ДРАКОНІВ” НА В’ЇЗНІЙ БРАМІ БАХЧИСАРАЙСЬКОГО ХАНСЬКОГО ПАЛАЦУ
"Східний Світ", №3, Київ 2006, с. 49-55
Фасад північної в’їзної вежі Бахчисарайського Ханського палацу прикрашений вельми цікавим декоративним елементом: у центрі стіни над в’їзною аркою вмурована квадратна вапнякова плита з рельєфним зображенням двох драконів, що б’ються. Кожен з них має довге зміїне тіло, пару передніх лап, довгі вуха та роги на голові. Вигнувшися та обернувшися назад, дракони переплітаються шиями й хвостами, розкривши пащі з висунутими язиками та зціпившись лівими лапами (мал. 1).
Не знаходячи жодних аналогій серед інших кримських пам’яток та будучи розташована в такому помітному місці, як головна брама ханської резиденції, “плита з драконами” незмінно привертала до себе загальну увагу. Незвичний для Криму мотив став основою, на котрій виникла його легендарна інтерпретація, що мала пояснити значення зображеного символу та обставини його появи на стінах палацу. Вона склалася в кримськотатарському середовищі, потрапила до канону локальної народної міфології та виявила надзвичайну живучість, активно експлуатуючись у Бахчисараї навіть протягом десятиріч по депортації корінного кримськотатарського населення міста.
Йдеться про легенду, що описує заснування Бахчисарая, вперше зафіксовану в 1938 р. зі слів мешканця міста І. Оксюза. Сюжет її, стисло, міститься в тому, що син кримського хана Менґлі Ґерая під час полювання став випадковим свідком бою двох змій на березі річки Чурук-Су. Одна з них, нарешті, подолала іншу, але відразу була змушена продовжити бій з третьою змією, що раптово з’явилася на березі та напала на переможницю. Тим часом переможена змія, знесилена та зранена, відповзла до річки, чия вода миттєво загоїла її рани. Знов сповнена сил, зцілена змія покинула місце бійки, полишивши двох суперниць битися далі. Почувши від сина про його спостереження, Менґлі Ґерай сприйняв це як добре передвістя. Він нібито угледів в образі тієї змії, що врятувалася, сам Крим, а в тих двох, що залишилися битися – Орду та Туреччину у змаганні за зверхність над Кримом. Хан наказав побудувати на місці двобою змій Бахчисарайський палац та прикрасив його фасад зображенням знаменного поєдинку [Легенды 1996, 80-81].
(Книжна “геополітична” персоніфікація змій є, безперечно, довільною вставкою публікаторів легенди. Очевидно, що оригінальний переказ акцентує насамперед цілющі властивості річної води – себто місцевості, де мав постати новий палац. Це знаходить підтвердження в іншій, ніде ще не публікованій легенді про будівництво Бахчисарайського палацу, де хан Сахіб Ґерай, обираючи місце для зведення своєї нової резиденції, розрубує на дев’ять частин баранячу тушу та розсилає шмати по різних місцевостях Криму. По дев’ятьох добах виявляється, що свіжим залишився лише той шмат, що його було покладено при березі Чурук-Су. Там і будується новий палац).
Такою є міфологічна традиція, пов’язана з зображенням над палацевими воротами. І оскільки пам’ятка, незважаючи на її загальну відомість, ніколи ще не ставала об’єктом наукового аналізу та не отримувала наукового коментарю, вищенаведена легенда досі залишається єдиною її “інтерпретацією”.
Як ми вже зазначили, в Криму поки що не знайдено об’єктів, котрі хоча би приблизно нагадували палацеву “плиту з драконами”. Проте, якщо розширити простір пошуку аналогій за межі півострова, бахчисарайське зображення знайде широке коло дуже близьких паралелей у мистецтві Близького Сходу – і насамперед тих його реґіонів, що свого часу справили значний вплив на розвиток монументального мистецтва кримських татар.
Зображення здвоєних ящерів на архітектурних спорудах відомі з III-IV стт. в індійському мистецтві [Zwalf 1996, 253-254; Santoro 2003], а з VII-VIII стт. - у мистецтві іранських народів Центральної Азії (мал. 2) [Скульптура… 1959, табл. XXV; Santoro A. 2003]. (Слід зазначити, що ми тут ведемо мову саме про мотив двоборства драконів, оскільки його семантичні аналоги, представлені в інших формах, а тим паче міфологічний образ дракона як такий сягають ще давніших періодів [Önder 1997; Santoro 2003]).
В ісламську епоху цей давній мотив був успадкований мусульманською культурою Ірану (в рамках якої відомий з XII ст. [Santoro 2003]), а також культурами інших мусульманських країн. Особливого поширення він набув у народів, що перебували під владою тюркських династій [Azarpay 1978, 366] – зокрема, в сельджуцьких султанатах Анатолії, чиї пам’ятки надають найчисленніші та найбільш різноманітні варіації мотиву поєдинку драконів. Більшість таких зображень припадає на XIII ст., хоча окремі з них можуть датуватися від межі XI-XII стт. до середини XIV ст. [Öney 1969, 193-216].
Пари ліпних чи висічених в камені драконів прикрашають цілий ряд архітектурних пам’яток Малої Азії. Серед них слід згадати зображення на брамі фортеці Ані, в ніші гробниці Емір-Салтука в Ерзурумі (мал. 3), на надгробку з Бояликоя, на арках палацу Ала-ед-Діна в Коньї, на порталах мечеті Султан-Хан та караван-сараю Каратай-Хан у Кайсері, караван-сараю Сусуз-Хан у Бурдурі, понад входами до шпиталів у Сивасі та Чанкири, на порталі медресе Обакой в Аланії [Öney 1969, 196-204; Önder 1997; Doğan 1998].
Ведучи пошук, перш за все, безпосередніх аналогій бахчисарайської пам’ятки (тобто, ліпних чи скульптурних зображень здвоєних драконів на архітектурних спорудах), ми, водночас, не можемо лишити поза увагою варіації того ж мотиву, виконані в інших техніках – як, наприклад, бронзові двірні молотки мечеті Улу-Джамі в Джизрі (мал. 4), малюнок подібного ж виробу в манускрипті аль-Джазарі, чеканка на оберті залізного люстерка в музеї Топ-Капи, зображення на маґічній чаші з музею Торонто [Öney 1969, 201-203; Bilici 2003; Ittig 1982, 79-94] та інші приклади [Bilici 2003, n. 19].
Наведши цей список найближчих паралелей, ми не заглиблюватимемося в перелічення більш віддалених аналогій у сельджуцькому мистецтві, в котрих пари драконів показані поза сюжетом двоборства (наприклад зображення драконів, що “виростають” у різні боки з єдиного “кореню” чи таких, що мають єдине тіло з двома головами на кінцях) [Öney 1969, 194-195, 198, 208-209].
Знаменною є закономірність, що в переважній більшості випадків зображення здвоєних драконів розташовані понад входами до громадських споруд: мечетей, медресе, караван-сараїв, шпиталів, палаців [Öney 1969, 193]. Це є певною традицією, що має свої витоки в самій семантиці цього давнього символу.
Символ переплетених ящерів чи змій в культурах Сходу має багато значень. У середньовічній мусульманській астрології він був пов’язаний з уявленнями про небесні затьмарення (міфологічні сюжети про сонце та місяць, проковтнуті велетенськими монстрами, поширені скрізь по всьому світові в дуже різних народів), а також про рух світил [Hartner 1938, 130-131]. Подібне значення він мав і в космогонії центральноазійських народів, в котрій рухом планет керували два дракони, що сплелися під земною віссю [Öney 1969, 213].
Сплетіння двох драконів, що за своєю суттю символізувало єдність протилежностей та гармонію всесвіту [Öney 1969, 213; Önder 1997], наділялося також притаманними міфологічному образу дракона властивостями могутнього стража. Згідно з цим, зображення сплетених драконів вважалося міцним захистом від злих духів, епідемій, нещасть та ворожих нашесть [Öney 1969, 214-215; Bayram 1996, 66; Önder 1997; Bilici 2003, n. 5]. Ту саму охорончу функцію зображення пари драконів виконували й на маґічних предметах, що мали відганяти темні сили [Ittig 1982, 79-94; Önder 1997].
Парні зображення драконів використовувалися як обереги кріпосних брам не тільки в Анатолії, але й у сусідніх областях Близького Сходу. Найбільш яскравим прикладом тут були міські ворота Багдаду (збудовані в XII-XIII стт. та зруйновані в 1917 р.), що звалися «Брама Талісману» через зображених над ними двох драконів (дуже схожих з анатолійськими) з символом сонця посередині [Öney 1969, 200; Le Strange 1983, 291-292].
Існування в Малої Азії такої багатої культурної традиції, пов’язаної з мотивом двобою драконів, не залишає сумніву щодо шляхів проникнення цього мотиву до Криму. Адже, як переконливо свідчить стилістика найдавніших мусульманських споруд Криму кінця XIII – межі XV-XVI стт., вирішальну роль у формуванні кримськотатарського монументального мистецтва у зазначений період вигравали саме впливи сельджуцької Анатолії [Башкиров 1926, 108-125; Башкиров, Боданинский 1925, 298-301; Haiworonski 2006]. Більш того, відлуння специфічних традицій Малої Азії, що була найближчим до Криму центром мусульманської культури, ясно простежувалися й у релігійних традиціях та народних повір’ях кримських татар, аж до новітніх часів [Александров 1918, 186-192; Смирнов 1887, 7-8; Haiworonski 2006]. Зважаючи на найінтенсивнішу культурну взаємодію між північним та південним берегами Чорного моря, запозичення кримськотатарським мистецтвом такого помітного та значущого в сельджуцьких традиціях мотиву бачиться цілком природним.
Якщо ґенетичний зв’язок між сюжетом, зображеним над воротами Ханського палацу, та його численними аналогіями в Малій Азії є очевидним, то питання про походження власне плити залишається відкритим. Якою була передісторія “бахчисарайських драконів”? Коли та з якою метою камінь з їхнім зображенням був вмурований понад входом до резиденції кримських ханів?
Оскільки жодних історичних свідчень про саму плиту не відомо, варто дослідити той контекст, у котрому пам’ятка знаходиться.
Зазвичай відомості про історію окремих споруд Ханського палацу є вкрай фраґментарними та скупими. Втім, у випадку з північною в’їзною вежею палацу ми зустрічаємось з одним із небагатьох виключень: рік її побудови та навіть ім’я розпорядника будівництва були задокументовані сучасниками. Ці свідоцтва, а також обставини, за яких у палаці було зведено вежу з брамою, треба викласти детальніше з тієї причини, що вони, на нашу думку, здатні пролити світло на призначення пам’ятки, котрій присвячена ця стаття.
Друга половина 1630-х років була складним періодом в історії Кримського ханату. Над країною тяжіли важкі наслідки жорстокої міжкланової війни, що вибухнула в Криму наприкінці третього десятиліття XVII ст. і точилася досі, хиба що набувши прихованої форми. На тлі складного внутрішньополітичного стану тривала масова міґрація з Поволжя до кримських володінь багатотисячних улусів Великої Ногайської орди, що шукали притулку від наступу калмиків [Новосельский 1948, 223-228; Трепавлов 2003, 418-419]. Ситуація ще більш загострилася, коли в 1637 р. стало відомо про захоплення донськими козаками османської фортеці Азак (Озів).
Мешканці півострова сприйняли цю останню подію як передвісник скорої навали Московії на знесилений усобицями Крим. “Ми позбулися майже половини нашої держави”, - казали кримці, - “і город Перекоп люди з Озову, чаємо, візьмуть, бо город Перекоп плохий, кріпосні мури низькі, і жодних укріплень немає. І як візьмуть Перекоп, тоді й усім Кримом заволодіють” [Новосельский 1948, 264].
Донці й не приховували своїх подальших намірів, погрожуючи: “хочемо додати собі місто Темрюк, і Тамань, і Керч, а може, дасть нам Бог і Кафу вашу” [Новосельский 1948, 271]. До тривожних звісток про події в Азаці додалося страшне пророцтво кримських книжників про те, що москови незабаром прийдуть на Крим та захоплять його, після чого півострів буде заселений калмиками, а кримці доживають у своєму краї останні літа [Новосельский 1948, 264].
Зайнятий на той час війною з Персією, османський султан Мурад IV не мав можливості власною силою виступити на захист свого віддаленого володіння. З огляду на це, справа звільнення Азаку була доручена кримському ханові Бахадиру I Ґераю.
Хан потрапив у складну ситуацію. Виправа, в котрій кримській кінноті належало протистояти масованому артилерійському вогню з-за кріпосних мурів, без підтримки османських гармат була би справжнім самогубством. Не дивно, що проти участі в кампанії виступила кримська аристократія, та й сам хан, що потребував насамперед приборкати проводарів внутрішньої смути, не надто бажав полишати свою ослаблену країну заради битви в інтересах султана. Однак, враховуючи сумний досвід своїх недавніх попередників, що наважувалися сперечатися зі Стамбулом, Бахадир I Ґерай все ж таки був вимушений виправитися до устя Дону [Новосельский 1948, 267-269].
Полишаючи Крим, хан взяв із собою до походу нуреддіна Сафу Ґерая, а розпоряджуватися державою за своєї відсутності залишив калгу Ісляма Ґерая та Сулейман-пашу (котрий, очевидно, займав відомий з документів наступних десятиліть [Маркевич 1896, 5-6] пост столичного намісника – каймакана).
Після відходу правителя та значної частини кримського війська до Азаку кримці з особливою гостротою відчули загрозу зовнішнього вторгнення та почали готувати оборону. Калга (котрому невдовзі судилося стати ханом Іслямом III Ґераєм) зайнявся відновленням занедбаних фортифікацій Перекопського перешийку, а Сулейман-паша тим часом став до укріплення ханської резиденції в Бахчисараї. Як повідомляють матеріали московського дипломатичного відомства за 1641 р., паша звів навколо Ханського палацу мури та збудував кам’яну вежу над в’їздом до нього [Новосельский 1948, 289].
Це було не поновленням старих споруд, як на Перекопі, а саме будівництвом нових, оскільки до тієї пори палац не мав фортифікацій. Про це свідчить зроблений зі старої гравюри рисунок, що під № №10444/Г1524 за книгою надходжень зберігається в фондах Бахчисарайського державного історико-культурного заповідника та відображає загальний вид Бахчисарая з навколишніх висот. Палац представлений на рисунку без жодних мурів та веж (а також, що важливо для датування, без південного дюрбе – мавзолею Ісляма III Ґерая, збудованого не раніше 1654 р. [Халим Гирай 2004, 71]). За цілим рядом деталей (що знаходять підтвердження в поточних архітектурно-археологічних дослідженнях Заповідника) цю зарисовку можна вважати доволі достовірним джерелом, що дає уяву про вигляд палацу до будівельних заходів каймакана.
Вірогідно, що вежу з самого початку було прикрашено зображенням двох драконів, і що плита з рельєфом не є окремою пізнішою вставкою, адже її поверхня знаходиться в одній площині з лицьовою кладкою стіни, трохи “втопаючи” по краях у нашаруваннях штукатурок та побілок.
Втім, виготовлення такої прикраси одночасно з побудовою вежі, тобто в XVII ст., більш ніж сумнівне, оскільки на архітектурних пам’ятках Туреччини ми ніде не зустрінемо зображень здвоєних драконів пізніших від середини XIV ст. Пара драконів при вході – типова риса архаїчного сельджуцького стилю, хронологія розповсюдження якого в Бахчисараї чітко обмежена періодом з початку XIV до зламу XV-XVI стт.
З огляду на це, залишається лише припустити, що рельєфне зображення драконів має бути щонайменш півтора століттями давнішим від вежі, в стіну якої вмуроване; давнішим навіть від цілого Ханського палацу, заснованого в 1532 р. [Tarih 1973, 162]. Радше за все, тут ми зустрічаємося з прикладом повторного використання плити. Приклади вторинного використання каменів з написами чи сельджуцькими орнаментами у пізніших будівлях Бахчисарая не є рідкими. Серед них пригадаємо стіни мечеті в фортеці Кирк-Єр, середню арку й східну стіну Зинджирли-медресе, цілком перенесений до Бахчисарайського палацу з Девлет-Сарая (старого палацу кримських ханів) портал Демір-Капи [Кондаков 1899, 440; Эрнст 1928, 39-41] та інші.
Дозволимо собі висловити думку, що фортифікатори Ханського палацу в XVII ст. навряд чи стали б відроджувати давно забуту сельджуцьку традицію, якщо б плита не знаходилася здавна в якійсь добре відомій старій будівлі та не була би “освячена віками”.
Допущення про початкове місцеперебування плити можуть бути різними. У долині, де стоїть ханська резиденція, вже задовго до заснування Бахчисарая існували й палаци (т. зв. “палац Джучі-хана” [Книга путешествий 1999, 39] з Девлет-Сараєм), і укріплення (фортеця Кирк-Єр, а також стіни з воротами, що перегороджували ущелину [Книга путешествий 1999, 39]), і багато інших споруд, відмічених сельджуцькою стилістикою. Над їхніми входами, за аналогією з анатолійськими пам’ятками, дуже легко уявити цю плиту.
Не блукатимемо в марних здогадках, а лише зазначимо, що під час спорудження в’їзної брами Ханського палацу “плита з драконами” могла бути запозичена з більш давньої споруди – скоріш за все, вже ветхої та розібраної.
У зв’язку з обставинами побудови вежі можна висунути припущення про причини появи каменя над палацевою брамою.
Присутність плити понад входом до палацу викриває пряму паралель із анатолійською традицією розміщувати зображення здвоєних драконів при входах до громадських споруд – в тому числи, на брамах фортець та палаців. Використання цього символу з його традиційним значенням містичного стража найповнішим чином відповідало потребам підготовки Ханського палацу до евентуального вторгнення іноземних загарбників. Ґрунтуючись на анатолійських аналогіях, можна припустити, що здвоєні дракони з’явилися над новозбудованими укріпленнями Ханського палацу саме в якості традиційного старовинного талісману. Можливо, раніше плита вже виконувала цю функцію на якійсь старій споруді, а тепер мала захистити ханську резиденцію.
Залишається додати, що дракони-хранителі успішно “несли” свою маґічну “варту”, доки в 1736 р., за висловом кримців, “подібно злим духам у чисте тіло Криму” [Смирнов 1889, 62], не вдерлися російські війська під проводом фельдмаршала Мініха, не зайняли Бахчисарая та не спалили палац дощенту [Манштейн 1997, 77-78].
Полум’я руйнівної пожежі 1736 р. знищило легкі дерев’яні та фахверкові будівлі палацу, в той час, як кам’яні споруди – серед них, певно, і нижній кам’яний ярус в’їзної вежі з плитою – постраждали менше. Одразу по пожежі палац зазнав масштабного відновлення та ґрунтовної перебудови – тому ми не наважимося стверджувати, що його в’їзна вежа з брамою залишилися точнісінько в тому самому вигляді, якими їх збудував століттям раніше Сулейман-паша. До проведення ретельного аналізу конструкцій в’їзної вежі та точного визначення хронології її будівельних періодів не можна виключати навіть того, що плита з драконами могла вперше потрапити на перекладену наново будівлю вже після пожежі, будучи взята з руїн старих споруд (в ту пору в місті не було нестачі в руїнах, бо російські війська обернули на попіл до чверті міських будівель [Манштейн 1824, 83]).
Втім, на наш погляд, навіть виявлення факту цілковитої перебудови вежі в 1740-х - 1760-х рр. не додасть суттєвих коректив до запропонованої інтерпретації функціонального призначення плити. Будь два дракони розташовані над палацевими воротами задовго ante factum (аби відвернути нашестя), чи, тим паче, щойно post factum (аби запобігти повторному) – їх присутності над палацевою брамою важко знайти більш слушне обґрунтування, ніж добре відома по пам’ятках Туреччини функція оберегу громадської будівлі.
Такими є основні думки, що ми їх бажали висловити в рамках першого досвіду наукового аналізу “плити з драконами” – цієї рідкісної пам’ятки кримськотатарського монументального мистецтва. Поповнюючи перелік зразків “сельджукізму” в Криму та будучи унікальним, єдиним у Європі представником близькосхідного мотиву битви драконів, ця пам’ятка розкриває багатий та різноплановий спектр відомостей про мистецтво, міфологію та історію малоазійських тюрків і кримських татар.
ЛІТЕРАТУРА
Azarpay G. The Eclipse Dragon On An Arabic Frontispiece-Miniature // Journal of American Oriental Society, 1978, Vol. 98.
Bayram S. Vakıflar Genel Müdürlüğü Halı Müzesinde Bulunan Hayvan Figürlü Halılarda Ejder – Kaplumbağa – Akrep – Kertenkele Figürü // Türk Soylu Halklarının Halı Kilim ve Cicim Sanatı Uluslararsı Bilgi Şöleni Bildirileri, Ankara, 1996.
Bilici Z. K. Bronze Door-Knockers Of Cizre Great Mosque. A New Example // Trasnoxiana: Eran ud Aneran. Webfestschrift Marshak 2003, October 2003. [http://www.transoxiana.org/Eran/Articles/bilici.html – Checked 26 Mar 2006].
Doğan N. Alanya-Obaköy Medresesi Portal Süslemeleri: İkonografik Bir Çalışma // Uluslararası IV. Türk Kültürü Kongresi Bildirileri, 2. cilt, Ankara, 2000. [http://www.akmb.gov.tr/turkce/books/turkkong4-2/tk4-2-25_dogan.htm – Checked 26 Mar 2006].
Haiworonski O. Anatolian Influences In Crimean Tatar Monuments in Bağçasaray // Uluslararası VI. Türk Kültürü Kongresi Bildirileri. Ankara, 2006 [in print].
Hartner W. The Pseudoplanetary Nodes of the Moon's Orbit in Hindu and Islamic Iconographies // Ars Islamica, 1938, Vol. 5.
Ittig A. A Talismanic Bowl // Annales Islamologiques, 1982, Vol. XVIII.
Le Strange G. Baghdad During the Abbasid Caliphate. Westport, 1983.
Santoro A. On The Two Interwined Dragons From Pendzikent // Trasnoxiana: Eran ud Aneran. Webfestschrift Marshak 2003, October 2003. [http://www.transoxiana.org/Eran/Articles/santoro.html – Checked 26 Mar 2006].
Tarih-i Sahib Giray Han. Ankara, 1973.
Önder M. Konya’da Selçuklu Devri Alaiyye Dar’üş-şifası Yerinde Yenibulunan Ejder Sembolü // Uluslararası Osmanlı öncesi Türk Kültürü Kongresi Bildirileri, Ankara, 1997. [http://www.akmb.gov.tr/turkce/books/turkkong2/tk2-18-onder.htm – Checked 26 Mar 2006].
Öney G., Dragon Figures in Anatolian Seljuk Art // Türk Tarih Kurumu Belleten, 1969, Vol. XXXIII, No. 130.
Zwalf W. A Catalogue Of The Gandhara Sculpture In The British Museum. Vol. 1, London, 1996.
Александров И. Ф. О пребывании в Крыму анатолийских дервишей с чудесной водой против саранчи // Известия Таврической ученой архивной комиссии, 1918, №55.
Башкиров А. С. Сельджукизм в древнем татарском искусстве // Крым, 1926, №2.
Башкиров А. С., Боданинский У. Э. Памятники крымско-татарской старины. Эски-Юрт // Новый Восток, 1925, № 8-9.
Книга путешествий. Турецкий автор Эвлия Челеби о Крыме [1666-1667 гг.]. Симферополь, 1999.
Кондаков H. П. О Бахчисарайском дворце и его реставрации // Искусство и художественная промышленность, 1899, № 6.
Легенды Крыма. Симферополь, 1996.
Манштейн Х. Записки о России генерала Манштейна / Перевороты и войны. Москва, 1997.
Манштейн. Описание дворца хана крымского и столичного его горда Бахчисарая, учиненное по приказу графа Миниха капитаном Манштейном // Отечественные записки, 1824, №31.
Маркевич А. И. Список с статейного списка подъячего Василия Айтемирева, посыланого в Крым с предложением мирных договоров // Записки императорского Одесского общества истории и древностей, 1896, Т. 19.
Новосельский А. А. Борьба Московского государства с татарами в первой половине XVII в. Москва, 1948.
Скульптура и живопись древнего Пянджикента. Москва, 1959.
Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты до начала XVIII века. Санкт-Петербург, 1887.
Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты в XVIII веке. Одесса, 1889.
Трепавлов В. В. История Ногайской Орды. Москва, 2003.
Халим Гирай султан. Розовый куст ханов или Краткая история Крыма. Симферополь, 2004.
Эрнст Н. Д. Бахчисарайский ханский дворец и архитектор вел. Кн. Ивана III фрязин Алевиз Новый // Известия Таврического общества истории, археологи, этнографии, 1928, Т. II (59).
2007.07.13 | Маклай
і ще про Два дракони: Малюнки до статті
Мал. 1.Рельєф на брамі північної в’їзної вежі Бахчисарайського Ханського палацу, XIV-XV стт. (?)
(Бахчисарайський державний історико-культурний заповідник, Бахчисарай, Україна) Фото автора
Мал. 2
Глиняна скульптура з руїн храму в Пенджікенті, VII-VIII стт.
(Історико-краєзнавчий музей, Пенджікент, Таджикистан)
[Santoro 2003, pl. 1]
Мал. 3.
Рельеф в ніші гробниці Емір-Салтука, XII ст.
(Ерзурум, Туреччина)
[Öney 1969, fig. 23]
Мал. 4.
Бронзовий дверний молоток з мечеті Улу-Джамі в Джизрі, XII ст.
(Музей тюркського та ісламського мистецтва, Стамбул, Туреччина)
[Öney 1969, fig. 17; Bilici 2003, fig. 3]
2007.07.14 | REN77
Re: і ще про Два дракони: Малюнки до статті
Да, вот и рушится легенды