07/27/2007 | Tatarchuk

Сьогодні наш активіст повернувся з Судаку, в якому він готував матеріал про останні події.
Я зустрівся з ним і викладу деякі (його) враження.

Зустрівся він із головою Судакського меджлісу, паном Меметом Усмановим. Той розказав те, що потім активіст вислухав від кожного і на кожному кроці: влада землю нікому не дає, і земля роздається/продається якимось темним особам.
Населення МАССОВО та НЕЗАЛЕЖНО ВІД ЕТНОСУ займається самозахватами. Козаки, німці, росіяни, вірмени і ще бозна-які екзотичні "криши" сусідствують із кримськотатарськими та "прокурорськими" самозахватами.
Фактично ніхто не будує на самозахватах домів, родина Куркчі - скоріше виключення з правил: інші будують там санаторії, кабаки, пансіонати.
В абсолютної більшості населення самозахватів немає госактів.
В Судаку діє така чудова квазі-легалізація, як "час самозахвату": наприклад Яни-Маалє та Ачіклар є давніми самозахватами, початку 90-х, тому їх "не чіпатимуть", хоча госактів так само немає.

Аквапарк знаходиться у моря, стадіон - поруч, навколо - купа самозахватів. Найстарший з них - селище Ачіклар, там зносили дома 24 липня. Місцеві кажуть, що землі під Ачіклар ще мер Шремф колись обицяв віддати репатріантам, але сам продавав їх фірмам по кілька разів. Стара частина Ачіклар зносам не підлягла, а нова - сталася вранці 24 липня.
Поряд йдуть самозахвати Адмиральскій, Сірєнєвий, Святого Фєодора.
Їхні мешканці - це словяни (росіяни, українці, "казакі"), вірмени, греки.

Далеко вверхи (зовсім не поруч із Ачіклар) є окраїна колишньої німецької колонії, пустир Гекчіталь. Саме там в чиновників Алієвих по якомусь щасливому випадку з\явився цілий гектар. Але вони досить логічно розсудили, що не варто це афишувати. Тому кримські татари які прийшли там будувати самозахвати - в тому числі і родина Куркчі - не знали що той Гекчіталь є "гектаром Алієвих".
Наш активіст показав корспондентську корочку та попрохав пані Зарему, господарку того гектару, спростувати чи підтвердити, що це вона володіє гектаром та що чоловік велів знести дом Куркчі. Вона відмовилася спілкуватися, бо в неї різко виявився брак часу.
З іншіх джерел активіст дізнався що землю Алієвим видав не Судакській ісполком, а ще Дачновській поссовєт, який володів Гекчіталєм донедавна, а потім (після таємної зміни власника) передав землі до меж міста Судак.

Коли наш кореспондент фотографував погромленого доміка то зустрів там одного з мешканців дому - Ахмета Куркчі. Настрій останнього легко уявити. Каже що зараз їх приютили родичи, але це ненадовго.

В чому підтвердилися парадоксальним чином слова і владців і меджлісу про Судак? В тому що ніякої міжнаціональної напруги не відчувається. Поряд і самозахвати і бари і гостиниці всіх підряд, відносини сусідські.
Словяни та казакі в повному жаху від того що сталося, чекають що тепер і в них почнуть зносити. Кажуть що тут ні в кого немає госактів і що завтра таке може бути з кожним.

Отакі враження від бесіди. Чекаємо на матеріал (мабуть після вихідних)