МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Український тиждень. Тема номера: Крым

12/20/2007 | Хан
Залізною рукою
КРИМСЬКА ВЛАДА ВВАЖАЄ, ЩО «САМОЗАХОПЛЕНЦІ» МАЮТЬ ДОБРОВІЛЬНО ЗВІЛЬНИТИ ЗЕМЛЮ

Розмовляв Петро Волченко

Про те, чи є альтернатива застосуванню сили під час вирішення проблеми самозахоплень, і про те, що робить влада для впорядкування земельних відносин, розповідає Анатолій Гриценко.

-Що необхідно зробити для впровадження відкрито¬го земельного кадастру в Криму?
— Найголовніше — забезпечити в повному обсязі фінансування для то¬го, щоб можна було розробити систему загалом. Ми просунулися трішки вперед порівняно з іншими регіонами. Початок є: нині у нас в реєстр занесено близько 400 тисяч зареєстрова¬них земельних ділянок, а на створення державного реєстру ми витратили 6,9 млн гри, це дуже мало. Тому повторю, найголовніше — забезпечення фінансового ресурсу. Ми вже звернулися до Президента і до Кабінету Міністрів України з пропозицією включити до бюджету наступного року необхідну суму для створення системи земельного кадастру, На цьому потрібно поставити крапку, щоб не виникало ні у кого жодних думок про те, що кримська влада якимось чином намагається затягнути цей процес.

У. Т.: Як ви оцінюєте взаємодію офіційної кримської влади з Меджлісом кримськотатарського народу?
— Кримська влада постійно веде діалог як із Меджлісом і його керівником Мустафой Джемільовим, так і з іншими керівниками різних етнічних груп. Ми і надалі вестимемо його, бо Республіці необхідні стабільність і спокій. І багато питань, які люди, виходячи на площі, ставлять перед органами влади Криму, мають вирішуватися, безумовно, з керівниками тих етнічних груп, які ініціюють прове¬дення таких масових акцій, І нам це вдається. Можу сказати, що протягом 1,5 року за ініціативи Меджлісу в принципі не було проведено жодної серйозної акції. Ті локальні акції, такі як, наприклад, «Койдешлера» або Даніяла Аметова (лідера радикалів) і його прихильників, проводяться без узгодження з Меджлісом. Я думаю, що це деструктивні акції, які, перш за все, збільшують кількість роздратова¬них жителів Криму. Таким чином самі кримські татари, на мій погляд, формують по відношенню до себе серйозний негатив. Цими проблемами не варто займатися активістам окремих національних груп, оскільки кримська влада — Верховна Рада і Рада міністрів Криму, органи місцевого самоврядування — цього року зробили багато для того, щоб реально підійти до вирішення земельних проблем у Криму, і не тільки проблем депортованих, але і всіх жителів Автономії. Необхідно набратися терпіння, тому що багато питань вимагають правового регулювання і дозволу. Для цього потрібно пройти процедуру, і така процедура нині відбувається в Сімферопольському районі, в Ізобільненській сільраді під Алуштою.

Є проблема і в місті Сімферополі, але вона також розглядається.
У. Т.: Останнім часом проблеми звільнення самовільно захоплених земельних ділянок вирішувалися, в основному, силовими методами. Чи є цьому альтернатива?
— Альтернатива є, але, в першу чергу, не потрібно захоплювати, якої б національності ви не були, — це пер¬ше і найголовніше. По-друге, влада вже погодилася, що в місцях, де «са-мозахопники» хотіли б отримати земельні ділянки, варто частину землі включити в межі сільських і селищ¬них рад, Сьогодні йде формування територій місцевих рад з розробкою плану детального планування і корегування плану генеральної забудови.
Якщо вже так відбулося, що є самовільно захоплені ділянки, то потрібно відмовитися добровільно і покинути ті місця, щодо яких вже є рішення судів і державні акти. Якщо цього не відбудеться, то, безумовно, державна виконавча служба згідно з рішеннями судів виконуватиме судові рішення, а органи правопорядку забезпечуватимуть громадський порядок здійснення цих заходів. І щоб потім ніхто не ображався ні на органи влади, ні на силові структури за те, що внаслідок проведених заходів комусь були нанесені каліцтва, і хтось постраждав. Необхідно всім дотримуватися закону. Ось коли всі дотримуватимуться його, тоді не потрібен буде силовий варіант вирі шення цієї проблеми.

=====================================================================

Проблема-2017

ДОКИ ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ РФ БАЗУВАТИМЕТЬСЯ В КРИМУ, СПОДІВАТИСЯ НА СТАБІЛЬНІСТЬ В АВТОНОМІЇ НЕ МОЖНА

Автор: Євген Марченко

Міф про відновлення Російської імперії під «чітким керівництвом» Путіна існує, насамперед, для внутрішнього російського вжитку, а її перемоги відбуваються, переважно, на телевізійному екрані.

Чорноморський флот — це військове угруповання, а отже, необхідність його присутності найкраще виправдовувати захистом миру. При цьому можна обійтися і без зовнішнього ворога: створити жевріючий конфлікт, в якому підрозділи ЧФ РФ виконуватимуть миротворчі функції. Проінформовані джерела з українських спецслужб стверджують, що подібний сценарій пропрацьовується в головах деяких російських посадовців, котрі займаються Кримом. Логічно припустити, що напругу в Криму найлегше ство¬рити на міжетнічно-міжрелігійному ґрунті. Аби в цьому переконатися, варто час від часу дивитися офіційні російські телеканали ОРТ і РТР та послухати розповіді про майбутнє «кримське Косово» або «кримську Чечню». І чим ближче 2017 рік, тим потужнішими стануть зусилля про¬вокаторів, «підпалювачів війни», як написала б газета «Правда» в серед¬ині минулого сторіччя.

ШПИГУНСЬКІ ПРИСТРАСТІ
Здається, ні для кого не секрет, що Чорноморський флот давно вже набагато слабша військова одиниця, ніж Шостий (Середземноморський) флот ВМС США, і навіть військовий флот Туреччини. Жодної військової цінності він не має. Але для Росії головне не військове значення, хоча ЧФ таки забезпечує силову присутність Росії у Криму і взагалі в Україні, а політичне: присутність російських військ в Україні.
Будете в Севастополі, зверніть увагу на чисельні меморіальні дошки, бюстики й інші знаки на честь російських генералів і адміралів — їх безліч, Перед вами свідчення активної роботи меморіальної групи при штабі ЧФ Росії, що займається створенням російських символів у Криму.
Як свідчать проінформовані джерела з РНБО, розвідувальне управління ЧФ та інші підрозділи спецпризначення — чи не найбільший російський шпигунський центр в нашій державі, який може впливати на суспільно-політичну ситуацію на півострові.
І останнє: будь-яка, навіть символічна, присутність ЧФ у Севастополі демонструє всім охочим — імперія тут, вона нікуди не зникала і сподівається залишитися назавжди.

Забезпечити Москві картинку
Головне для української влади не панікувати. Потім на найвищому державному рівні виробити програму дій щодо виведення Чорноморського флоту РФ з території України і цілеспрямовано та наполегливо її виконувати. Вже сьогодні варто розпочати з росіянами обговорення питання виводу, передачі об'єктів, відлежувати активність побудовиїхньої військово-морської бази в Новоросійську, активно залучати для тиску можливості США та ЄС.
Від чіткості, непохитності та прозорості і зрозумілості української позиції залежатиме надто багато. Тим більше, що всі правові аргументи на боці України. Конче важливо забезпечити буквальне виконання підписаних угод з умов базування флоту і врегулювати наявні невизначені проблеми.
Наполягаючи на головному, слід поступатися у менш важливих питаннях. Не можна розмінюватися на дрібниці та усілякі докори, які лише дратують опонента. Не можна забувати і про красиву телевізійну картинку, яку потрібно забезпечити Москві.
Саме під цим кутом необхідно дивитися, наприклад, на проблему орендних ставок - ті гроші, які сплачує Росія, очевидно замалі, проте це питання не є принциповим порівняно з проблемами виводу.
Важливим напрямом має стати інформаційно-пропагандистська кампанія для донесення української позиції як населенню Криму і державі в цілому, так і світовій спільноті. Потрібно забезпечити реалізацію президентських рішень щодо Криму 2006 року, що визначили чіткі межі та пріоритети державної політики. Загалом, що саме робити зрозуміло, сильні та слабкі місця опонента відомі, необхідні лише наполегливість і сильна політична воля. Власне, останнє і відрізняє державних діячів від політиканів.

====================================================================

Курінь для раю

Автор: Рустем Хан

Самовільне захоплення земель - кримська традиція початку 1990-х. Іншої можливості для облаштування на півострові у репатріантів просто не було. Нині видавання великих масивів землі невідомим структурам на півострові спонукало людей повернутися до таких дій.

- З коханим рай і в курені, - згадує улюблене прислів'я Зарема Емір-Усєїнова, колихаючи коляску із тримісячною дочкою.
З коханим Зарема одружена вже сім років. Свій курінь на пустищі вони будують упродовж двох років. Таких, як Емір-Усєїнови, кримська влада називає "самозагарбниками".
Доки добираєшся до їхнього недобудованого дому, черевики стають на два кілограми важче. Дороги тут ще немає. Тут лише тимчасові будівлі, декілька дерев і будиночок Емір-Усєїнових. Втім, головне, що тут є – вільна земля. Сьогодні в Криму навряд чи знайдеш щось більш цінне.

ПОМІЖ ДВОХ ВОГНІВ
Ми розмовляємо на кухні, збитій поспішно поряд із будинком. Бочка із водою, плита із газовим балоном, широкий стіл – іноді допомогти в будівництві приїжджають родичі, і навіть за таким столом не залишається вільного місця. Стіни із фанери не тримають тепла. Особливо холодно тут вранці, коли Зарема прибігає зігріти воду для молодшої доньки або приготувати сніданок чоловікові.
Воду Емір-Усєїнови набирають із водосховища. Дім опалюють дровами, але все одно старша дочка постійно застуджена. Електрика до ділянки не проведена, вечори сім'я коротає при світлі ліхтаря на акумуляторі.
Зарема рада і тому, що є. Коли починали будувати дім, її сім'я тулилася у вагончику, до цього подружжя знімало квартиру. "Люди на вулицях живуть, у нас є хоч дах над головою. Нехай і умов немає, - говорить Зарема і тут же уточнює, - але це все на волоску висить".
Невеликий пустир, який був самовільно зайнятий два роки тому, знаходиться на міській околиці Сімферополя, "в районі вулиці генерала Васильєва". Інших координат тут ще немає. Емір-Усєїнови так і говорять рідним: "в районі Васильєва, поряд із нафтобазою". Сьогодні на цьому місці близько ста маленьких – три на чотири – споруд із ракушняку. Товщина стін деяких у камінь, та частіше – у половину. У більшості немає фундаменту. Деякі ще не добудовані. Споруда означає – ця ділянка закріплена за окремою сім'єю. Якщо пощастить - дадуть акти на землю або господарі накопичать достатньо грошей - почнеться будівництво. Доки сім'ї, що зайняли землю, по черзі охороняють ділянки - щоб не вкрали будматеріали або не знесли будови.
Так складається ситуація практично на всіх землях, самовільно зайнятих останнім часом під будівництво індивідуального житла.
Головний страх "самозагарбників" не карна відповідальність за зайняття земель, яка набула чинності минулого року, а знос їхніх будівель. Тому і сім'ї на зразок Емір-Усєїнових – рідкість. Якщо 600 доларами, необхідними для зведення тимчасової будівлі своїми силами, люди ще готові ризикнути, то почати споруджувати дім на неоформленій землі наважуються одиниці.
Глава сімейства Мухтерем Емір-Усєїнов розуміє всю хиткість свого становища. "Коли подавав заяву, мені було далеко за 20, зараз далеко за 30. Скільки можна чекати?" - пояснює він своє рішення будувати дім на захопленій ділянці. Вже 13 років він стоїть в черзі на отримання землі в районі великої Ялти – звідти були вислані до Середньої Азії бабуся і батько Мухтерема. Дім пращурів і досі цілий. Мухтерем розказує, як батько повів поглянути на будинок, але далі хвіртки нинішні господарі не пустили.
Зайняти землю і побудувати на ній дім Мухтерем вирішив після народження першої доньки. Будував швидко, навіть вечорами при світлі лампи. Наразі для житла готова одна кімната в будинку, спальня. Невелика за розмірами – щоб легше був опалювати.
- Коли плануєте завершити будівництво? – питаю я.
- Родителі Зареми вже 20 років будують дім, і ніяк не добудують, - сміється Мухтерем.
- Значить, і у вас в найближчі 20 років будівництво не закінчиться?
- В найближчі 50, - уточнює Мухтерем, дивлячись на ляльку, залишену старшою дочкою на кухні. – У мене ще дві дочки.
Зайняті землі знаходяться в промисловій зоні. З двору Емір-Усєїнових видні цистерни із нафтою і будівля колишнього лампового заводу. Стає зрозумілим, чому десятиріччями ці землі порожніли.
- Ви не вважаєте небезпечним будувати житло в такому місці? – цікавлюся я.
- Ми були у безвиході, - розводить руками Мухтерем, і додає. - Для мене небезпечніше залишитися посеред двох доріг, ніж посеред двох вогнів.

ПИТАННЯ ЖИТТЯ І СМЕРТІ
Сергій підробляє будівництвом. Він живе у вагончику, поряд із двором Емір-Усєїнових. Приїхав із міста Саки будувати дім на зайнятій землі для рідної тітки. Доки у тітки були гроші на матеріали, будівництво йшло, потім його довелося заморозити. Але Сергій вирішив залишитися у вагончику і підробляти в кримській столиці будівельником. Життя в вагончику не завдає йому клопоту –свого часу на Півночі Сергій жив у цистерні із прорубаними в ній дверима.
- Лише б не було такого, як на Балаклавській, - зітхає Сергій, не відриваючись від пиляння дров для буржуйки.
Тінь протистояння, що відбулося 1-го листопаду на одному з самовільно зайнятих масивів по вулиці Балаклавській в Сімферополі, сьогодні нависла над людьми, які захопили землю для будівництва житла. Того дня представники фірми, що претендувала на зайняту самовільними спорудами ділянку, найняли близько 500 хлопців, щоб силою звільнити землю. Спроба виявилася невдалою. Пролилася кров.
Незважаючи на те, що відбулося, люди і сьогодні готові захищати свої будови.
- Стояти буду до останнього, - говорить Мухтерем Емір-Усєїнов, і щоб не виникало сумніву в інтерпретації слова "останнього", додає. - Це питання життя і смерті.
Голова кримського парламенту Анатолій Гриценко стверджує, що в Сімферопольському районі в резерві є 1600 гектарів землі. Місцеві ради, за словами спікера, готові виділяти землю охочим після розробки детального планування населених пунктів.
У радах до загарбників висувають низку вимог, найголовніша з яких в кримській дійсності тяжко виконати – самостійне звільнення резервних земель від споруд.
- Як звільняти? Ми тут такий лад навели! Звільнимо, а землю видадуть кому-небудь іншому, - пояснює Енвер, один з учасників поляни протесту, що розташувалася при виїзді з Сімферополя.
Люди, що посіли на пустирі, вивезли з нього 120 тонн сміття. Сплатили роботу геодезистів. Розбили територію на 304 ділянки. Самого Енвера "Український тиждень" застав за встановленням стовпа для лінії електропередач. Воду завозять на машинах, але навесні Енвер збирається викопати у дворі колодязь. Щоб звільнити зайняту землю, йому знадобилося б розібрати міцний будинок, який Енвер з синами розпочали будувати в червні минулого року.
Урядовці, виступаючі проти самозахоплень, називають головною метою самовільного заняття ділянок подальший перепродаж землі. "Основна група самозахоплень носить чисто економічний, тобто бізнесовий характер", - стверджує глава Рескомзему Криму Микола Голубєв.
Енвер запевняє, що поки держакти на землю не видані, перепродавати її не зможе жоден з його сусідів – цьому опиратиметься вся громада. Прізвища всіх претендентів на ці 304 ділянки занесені в єдиний список. Щоб перепродати неоформлену ділянку, претенденту потрібно буде замінити своє ім'я в списку, а цього Енвер обіцяє особисто не допустити.
Але хто зможе перешкодити перепродажу якщо держакти будуть одержані? Тоді перешкод не буде – це визнає сам Енвер. "Потрібен закон: якщо ти одержав ділянку, то протягом 15 років не маєш права її продавати", - робить він висновок.

ЩАСЛИВЧИК
Рустем Ташев – щасливчик. Він один з небагатьох репатріантів, хто в 90-х зміг спочатку оформити акт власності на ділянку землі, а потім почав будівництво. З водою в будинку дотепер проблеми: кава, якою він пригощає, зварена з колодязної води, хоча це тільки надає їй смаку. Всім іншим Ташев задоволений. Він упевнений, що будівництво будинку на узаконеній землі, без побоювання за можливе знесення споруди владою, допомогло його сім'ї свого часу встати на ноги.
Самовільне заняття земель – це кримська традиція початку 90-х. Іншої можливості для облаштування на півострові у репатріантів, що масово повертались до Криму, просто не було. Землю видавали одиницям. Основний механізм отримання ділянок був такий: заняття землі, будівництво на ньому будинку, а вже потому – узаконення ділянки із з житлом, що є на ньому.
„Схоже, що поки буде покінчено з корупцією в земельному питанні, вільної землі не залишиться зовсім”, - формулює народний депутат України Мустафа Джемілєв основну причину самозахоплень. Видача великих масивів землі на півострові невідомим досі структурам спонукала людей, що роками стоять в чергах на отримання ділянки, повернутися до традиції самовільного заняття земель. Але незрозуміло, хто переможе в цьому протистоянні: народ чи влада.

Відповіді

  • 2007.12.20 | Хан

    Re: Український тиждень. Тема номера: Крым

  • 2007.12.20 | Хан

    Re: Український тиждень. Тема номера: Крым

    Простір конфлікту




    Жителі півострова перебувають у світі, що нагадує розбите дзеркало

    Якщо подивитися на найбільші останні конфлікти у Криму, усі вони мають виразний просторовий вимір. Йдеться про обидва простори, важливі для людини – приватний та публічний. Достатньо подивитися як виглядають вулиці, площі, будинки якоїсь країни і можна зрозуміти, для чого і чим живе той чи інший народ. Публічний простір Криму – також може сказати чимало. Насамперед те, що найбільше місце в тамтешньому житті займає конфлікт. Усі нові пам’ятки сперечаються одна з одною, доводять щось людям, які йдуть повз них. А ті, у свою чергу, теж ведуть діалог з кам’яними гостями, використовуючи фарби.

    Автор: Олександр Богомолов, Центр близькосхідних досліджень

    Публічний простір має ще і часовий вимір. Де ми знаходимося на історичній вісі – мовчазно запитують нас радянські пам’ятки – чи ще там у минулому? Але нові комуністичні монументи вже дисонують зі старими. Ленін у центрі Сімферополя і досі дивиться уперед. А ось безформна сіра глиба на Совєтській площі, яка ледве нагадує жінку та хлопчика, на оптимізм вже не надихає. Але пам’ятник лише маскується під траур, насправді його ідея інша. Це – скам’янілий закид на адресу політичних опонентів, про що говорить напис на монументі: «Постріл у спину» та автограф організації, яка взяла на себе відповідальність за цей акт монументальної помсти – «комуністів України».
    «Постріл у спину» не самотній, він відкриває цілу ідеологічну 100-метрівку – від комунізму до російського націоналізму та ностальгії за імперією – жертвам радянського народу, жертвам російського народу, Катерині ІІ. Перебиває цей еволюційний ряд пам’ятник правозахиснику та «другу кримськотатарського народу» Петру Григоренку.

    Стиснись! Компактний простір для чужих

    Нова конфігурація публічного простору починає формуватися в Криму з кінця 1980-х, коли кримськотатарська репатріація стикається зі спротивом місцевої влади. Як наслідок небажання впустити репатріантів у місто виникають самозахоплення на узбіччі, які після їхньої легалізації створюють паралельний світ так званих мікрорайонів компактного проживання. Єдиний колись громадянський простір розламується і виникають два: великий простір для своїх та малий, компактний, для чужинців. У цьому великому просторі є зони, котрі група, що домінує, оберігає особливо ретельно. Чому майбутнє місце розташування соборної мечеті кожного разу все з інших причин пересувається все далі від центру міста? Складається враження, що хтось навмисно скеровує ці розрізнені події, наче якась зла сила. Ця зла сила, насправді, не окрема людина, чи якісь закулісний таємний штаб. Цю силу можна назвати консенсусом етнічної спільноти, або точніше певного ядра цієї спільноти, її політичного класу. Консенсус цей ґрунтується на страху і формулюється приблизно так: «не можна пускати чужинців всередину». Ця ідея належить до переконань, які діють автоматично, не потребуючи зайвих роздумів і головне не пов’язуючи з відповідальністю.

    Посунься! Релігія в публічному просторі

    Нещодавно релігія розглядалася як компонент культурної спадщини і не відігравала якоїсь особливої ролі в політиці. Зараз вона вочевидь виходить на передній план в публічному просторі. Храми заповнюють спустілі площі та парки колишніх радянських міст. Навіть ті пам’ятники, які за своїм змістом наче не пов’язані з релігією, дедалі більше набувають релігійного забарвлення.
    Чому, скажімо, пам’ятник жертвам Чорнобиля прикрашений православним хрестом та ще й дзвоном? Навіть коли це не усвідомлюється чи не обговорюється фундаторами монументу, існує все ж певна логіка застосування символів.
    Яким був склад реальних жертв Чорнобиля з погляду релігійної приналежності?
    Як прочитується пам’ятник представниками різних груп? Чи хотіли автори сказати, що вони шанують жертв Чорнобиля, але тільки певної конфесії? Швидше за все автори не задали собі жодне з цих питань. Для більшості православ’я просто спрацьовує як релігія за замовчанням – натиснули кнопку «релігія» – вистрибує православ’я, а інших опцій просто немає, вони десь там – в компактному просторі для чужих.
    Той факт, що релігії стає дедалі більше в публічній сфері, пов’язаний з багатьма різними чинниками – тут і пошуки втраченої ідентичності і намагання витіснити, перетравити тоталітарне минуле. Але наплив релігійних символів загалом свідчить не про те, що раптом усі вирішили подбати про душу. Причина радше полягає в тому, що дискредитовані ключові елементи світської системи – люди не вірять в її здатність забезпечити справедливість. Тому так важливо для політиків, щоб їхні імена як спонсорів і навіть патронів були прописані на всіх соборах хоча якби вони були насправді релігійними, то знали б, що патроном собору є святий, а не той, хто дає гроші на будівництво.
    Магічною силою символів новоутворені святині виштовхують інших на узбіччя. За визначенням біля пам’ятника жертвам УПА немає місця для українського патріота, як неможливо собі уявити комуніста біля пам’ятника Петру Григоренку, або мусульман які крокують до своїх святинь проходячи під православними хрестами воріт що їх хоче побудувати на вході в бахчисарайський заповідник місцевий архімандрит. Перенасичений ідеологемами кримський простір, наче розбите дзеркало, в якому кожний бачить тільки себе.
  • 2007.12.20 | Абу

    редакція збираєця передати в Крим частину тиражу

    все таки Майданівський випуск журналу не чужого, м'яко кажучи, Майдану


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua