01/12/2008 | Валентина Самар

Мене наполегливо просили зачекати з цією публікацією. Мовляв, остаточне рішення ще не прийнято. І не треба нагнітати пристрасті — а все буде зроблено і за законом, і на благо вітчизняного виноробства. І треба зустрітися й поговорити... Я поговорила. З найстаршими виноробами Криму, з відомими вченими і з простими працівниками. І навіть не маючи на руках документів, що підтверджують їхні слова, і навіть виконуючи прохання не називати їхніх імен, вирішила писати. Тому що процес дивної реорганізації одного з підрозділів національного надбання країни — Інституту винограду і вина «Магарач» — уже зайшов досить далеко. І громадськість повинна знати, що вона може втратити наприкінці цього непрозорого руху.

Нинішнього року «Магарач» відзначить своє 180-річчя. Школа вітчизняного (і не тільки) виноградарства і виноробства зароджувалася 1828 року, коли в Нікітському ботанічному саду було відкрито дослідний заклад «Магарач». Тут навчали виноградарів і вирощували лозу, яку вже через кілька років поча-
ли розсилати в Бессарабію, Малоросію і на Кавказ. Вже 1835 року збудували перший винопідвал, де за розпорядженням графа Воронцова почали витримувати виготовлені тут вина. Так народилася одна з найвідоміших винних колекцій, яка нині налічує понад 22 тисячі пляшок. Три з них відомі в усьому світі — це «Мускат рожевий Магарачу». Вони були закладені у винотеку 1836 року і занесені в Книгу рекордів Гіннесса як найстаріше російське вино. На світових конкурсах магарацькі вина почали лідирувати з 1873 року. Найвідоміші — мускатні вина, які здобули кілька десятків медалей на престижних конкурсах. Усього ж у «Магарачу» понад 170 міжнародних нагород.

Це те, що було. Про те, якою буде наступна сторінка історії «Магарачу», нині чітко не може сказати ніхто. Ні керівництво інституту, ні провідні науковці, ні відомі винороби. Ювілейний рік працівники «Магарачу» зустріли у великій розгубленості. «Нагорі» нібито ухвалене рішення про закриття заводу і дослідних майданчиків у Відрадному, тобто в історичному місці, у Магарачі, і перенесення виробництва в село Віліне Бахчисарайського району. Туди ж нібито повинні перевезти і знамениту колекцію вин. Версія у виноробів, з якими автор розмовляла цими днями, одна: ласий шматок узбережжя розчищають від заводу і дослідних майданчиків з однією-єдиною метою — для махінацій із землею. І в цій ситуації показувати пальцем можна в буквальному значенні — на кам’яний мур з витками колючого дроту, що відокремлює територію заводу від однієї з найзнаменитіших дач у країні. Незліченну кількість її знімків — з моря і суші — можна знайти на сайтах за пошуком «дача Януковича в Магарачі».

Щоб надалі зрозуміло було, що, як і куди йде, пояснимо структуру «Магарачу», який з 1991 року є підрозділом Ук­раїнської академії аграрних наук. Отже, Інститут винограду і вина «Магарач», який вже набув статусу національного, мав кілька дослідних виноробних господарств. Після ряду реорганізацій донедавна їх було три: Степове у Джанкойському районі, Передгірне — у Бахчисарайсь­кому й агрофірма «Магарач» у Відрадному (на узбережжі — між Нікітським ботанічним садом і пансіонатом «Прибереж­ний»). З минулого року останні два господарства об’єднали, і тепер агрофірма «Магарач» має юридичну адресу в с.Віліне Бахчисарайського району. Як пояснюють в агрофірмі, сенс об’єднання був суто господарський: своїх виноматеріалів у «Магарачу» з кожним роком ставало дедалі менше, доводилося завозити з Херсонської, Мико­лаївської і навіть (збагнути важко!) Дніпропетровської областей. Гордість «Магарачу» — мускат білий вирощується нині лише на 13 гектарах. (Куди поділися кілька ділянок, де раніше ріс виноград, трохи далі.) А у передгірного дослідного господарства в Бахчисарайському районі — три тисячі гектарів землі. Отже, завод у Відрадному позбувся потреби купувати виноматеріали. Але тепер, як побачимо, цей виправданий і грамотний менеджерський хід дістає несподіване продовження.

У вересні минулого року прем’єр-міністр України Віктор Янукович підписує розпорядження (№ 746-р) з цілком безневинною назвою — «Про узгодження пропозиції щодо створення Музею виноробства «Мага­рач». У ньому говориться: «Погодитися з пропозицією Української академії аграрних наук про створення Музею виноробства «Магарач» як підприємства з державною часткою в його статутному фонді понад 50 відсотків у межах повноважень галузевих академій наук згідно зі статтею 4 закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук і статусу їхнього майнового комплексу».

Все. Більше жодних офіційних документів не було оприлюднено. Тому з великим інтересом читався коментар, що в результаті створення музею очікується... «розширення посадок винограду і розширення виробництва вина до 3,5—4 мільйонів пляшок на рік» (віце-президент УААН Анатолій Головко). А також про те, що результатом реалізації проекту Української академії аграрних наук може стати непрозора відчуженість майна інституту «Магарач», що має загальнодержавне значення і не підлягає приватизації (директор департаменту ФДМ Тарас Степура, «Дело»). І це все задля розвитку музейної теми?

Наприкінці минулого року фахівцям агрофірми «Магарач» повідомили, що завод у Відрадному повністю переводять до Віліного. Жодних офіційних документів із цього приводу колективу не доводили. Директор інституту винограду і вина Анатолій Авідзба, пославшись на те, що він до середини лютого перебуватиме у відпустці і від’їзді, відмовився розмовляти з автором на цю тему, повідомивши тільки, що остаточного рішення не ухвалено. Тим часом провідні фахівці запевняють: на переведення заводу вже виділено 12 мільйонів гривень, причому з держбюджету.

В інтерв’ю «ДТ» президент Української академії аграрних наук Михайло Зубець стверджує, що рішення на розвиток «музейного» розпорядження В.Януковича ухвалені на урядовому рівні, а не академією: «Фонд майна нас відтіснив, заявивши, що ми не маємо права, і рішення ухвалювалися без нас». Проте назвати ці документи не зміг. Тим часом, повідомив М.Зубець, гроші на ці заходи вже виділено, перший транш — 12 мільйонів гривень. При цьому Михайло Васильович спочатку запевняв, що гроші — не бюджетні, але виділені «за розпорядженням Кабміну». Після настійливих уточнювальних запитань усе-таки повідомив: фінансування здійснюється Міністерством агрополітики (хто не знає — повідомляємо, що міністр АПК Юрій Мельник — зять Михайла Зубця).

За словами президента УААН, необхідність переведення заводу з ПБК у Бахчисарайський район викликана тим, що «він неефективний, збитковий, на ньому неможливо здійснювати виробництво високоякісних вин. Через те що туди ні заїхати, ні вивезти продукцію неможливо. Ставити нові технологічні лінії теж немає сенсу. А у Віліному є простір». Михайло Зубець повідомив також, що фахівці вже побували в Італії і замовили технологічну лінію, тому є можливість «налагодити зразкове виробництво вина».

Так, у Віліному простір є. І плани в керівництва агрофірми великі: закласти нові виноградники, підвищити врожайність, завдяки застосуванню нових технологій, майже в два рази — до ста центнерів з гектара. Проте, як з’ясувалося з розмови з директором агрофірми Оленою Фірсовою, вілінське підприємство потребує «найкапітальнішого» ремонту: «Треба повністю замінити дах. Устаткування на заводі застаріле — встановлювалося ще 1985 року». Тільки для цих робіт потрібно близько 35 мільйонів гривень, яких «Магарач» не має. Та найголовніше, кажуть винороби, до Віліного виробництво вин і коньяків просто так не перенесеш. Там немає умов для витримки виноматеріалів. Немає мадерників, немає прикурки коньячних спиртів. І скільки потрібно коштів для такого «доведення» об’єднаного заводу — ніхто не береться підрахувати. Додайте сюди фахівців-ялтинців, багато з яких десятиліттями створювали магарацькі вина, — до Віліного вони не переїжджатимуть.

І це питання не організаційне, а наріжне, тому що йдеться про школу «Магарача», про традицію «Магарача» і незмінність його високої марки, забезпечити яку можуть тільки люди. Вино можна розливати де завгодно. Але його до цього треба ще створити. Найстарший працівник «Магарачу» на моє запитання про перспективу закриття заводу відповів так: «Знаєте, є реліквії сімейні. З покоління в покоління передаються. А «Магарач» — це реліквія національна. І ми не можемо її втратити».

Михайло Зубець радив мені не дуже дослухатися «пісень старих працівників»: мовляв, до такого розвалу завод довели, дослідні майданчики занедбано і т.ін. Так, без сліз на те, в якому стані нині перебуває колишнє дослідно-виробниче підприємство «Магарач», дивитися не можна. Але є багато запитань. Як і куди було витрачено понад два мільйони гривень, виділених із держбюджету на реконструкцію і розвиток бази інституту «Магарач» останніми роками, як виконується держпрограма на його підтримку (заплановано було 60 мільйонів до 2010 року)? А може, керівництво «Магарачу» неефективно працює і треба його оздоровити?

Михайло Зубець підтвердив «ДТ» найгірші побоювання ветеранів «Магарачу»: знамениту колекцію вин теж переводять до Віліного. Я не хочу запитувати, хто з туристів поїде дегустувати магарацькі вина в Бахчисарайський район. Я тільки нагадаю академікам і «проффесорам», що за всю історію існування колекції «Магарачу» її вивозили з підвалів тільки один раз — під час війни. Разом з інститутом це народне надбання було евакуйоване до Узбекистану, там під Ташкентом і селище з’явилося з назвою Магарач. Я не почула від Михайла Васильовича зрозумілого пояснення необхідності цієї другої евакуації колекції вин. Але опосередковано стало зрозуміло: з Відрадного виводять усіх і закривають усе. У тому числі й дослідні майданчики, де вчені інституту проводили свої дослідження.

А що буде на місці заводу і майданчиків? Відповідь Михайла Зубця була короткою і вичерпною: «Ще не знаємо. Але наводитимемо порядок».

Тепер стосовно версії, що напрошується, згідно з логікою розвитку подій, і виникає сама собою, коли стоїш на фізіологічному майданчику, від якого ще порівняно недавно аж до берега морського простягався виноградник. І не простий — там була ампелографічна колекція. Потім виноградник розкорчували і збиралися висаджувати новий. Але замість цього у 2001 році президія Академії аграрних наук дала згоду на вилучення цієї ділянки, і в 2002-му уряд Криму передав його в оренду на 49 років «Міжрегіональній промисловій спілці» (співвласник — впливовий нардеп і «права рука» Віктора Януковича Антон Пригодський) для будівництва пансіонату сімейного типу. Так на березі виріс особняк, який називають «дачею Януковича». Потім інститут пожертвував ще майже гектар для укріплення пляжу і проведення протизсувних робіт у цьому місці тієї ж корпорації. Прокуратура Криму рішення опротестувала, але уряд протест відхилив. Досить повну історію вилучення земель «Магарачу» наводить у своєму відкритому листі до президента В.Ющенка колишній працівник «Магарачу» і голова правління громадської організації «Наукове товариство виноградарів і виноробів України» Тагір Рамазанов. Далі — витяги з цього звернення.

«Сьогодні науці як такій у Магарачі загрожує повне знищення. Річ у тому, що керівники інституту й Української академії аграрних наук роблять усе, аби знищити експериментальну базу для проведення досліджень з виноградарства на ПБК. А пояснення їхніх дій просте — ціна землі і нерухомості в районі м.Ялти.

Упродовж 2001—04 рр. із земель Інституту «Магарач» було вилучено і передано комерційним структурам та приватним особам понад 3,5 га земель сільськогосподарського призначення, зокрема й тих, що належать до категорії особливо цінних. Як-от:

— колишня виноградна ділянка №29 (колишня ампелографічна колекція) площею 1,2 га передана корпорації МПС для будівництва пансіонату сімейного типу;

— земельна ділянка, що прилягає до неї, площею 0,85 га також передана цій корпорації;

— колишня виноградна ділянка (№49) площею 1,07 га передана комерційній структурі під будівництво пансіонату сімейного типу;

— колишня виноградна ділянка (№33) площею 0,5 га передана під будівництво г-ці Євдокименко-Ротару С.М.;

— земельна ділянка площею 0,138 га передана під будівництво житлового будинку г-ці Сема­ковій М.В.

За одним із зазначених фактів прокуратура виносила протест, а за іншим порушувалася кримінальна справа. Проте, незважаючи на це, ділянки продовжують активно освоюватися.

Ми також вважаємо неприпустимим втілювати в життя розпорядження КМ України №746-р від 19.09.07 р. про створення музею виноробства «Магарач». Переконані, що ідеологи цього проекту ставлять, як мінімум, такі цілі: приростити територію «пансіонату сімейного типу» за рахунок площ фізіологічного майданчика інституту, що прилягає до пансіонату, і приватизувати винзавод разом із розташованими при ньому музеєм виноробства та най­старішою винотекою.

Наукова спільнота, фахівці виноградарі і винороби просять Вас втрутитися у процеси, що відбуваються навколо Магарача, і не дозволити Україні втратити її реліквії, її скарби! За дорученням членів НТВіВ — Тагір Рамазанов».

Підтверджую: незважаючи на кримінальну справу за фактом виділення ділянки №33, Софія Михайлівна продовжує будуватися. Незважаючи на те, що протест прокуратури Ялти на рішення селищної ради щодо виділення землі на ділянці №49 було задоволено, тут «приватна власність», мур, охорона, собаки, бульдозер... Оголошення на сайтах агентств нерухомості: ділянка в Магарачі 1,3 га продається за 2,7 мільйона доларів... А було ще цікаве повідомлення: Інститут «Магарач» звернувся до містобудівної ради з проектом комплексу будинків пансіонату сімейного типу в смт Відрадне. Ділянка 1,07 га. Члени міськради здивувалися: а що це за пансіонат такий, що ані адмінбудівлі не заплановано, ані помешкань для обслуговуючого персоналу? Зате є паркінг. І немає прив’язки до місцевості. Але за площею точно — ділянка № 49...

А що стосується побоювань виноробів, що під шумок реорганізації і завод, і колекція будуть приватизовані, то у зв’язку з цим розповідають про нову модну пошесть у Криму. Нібито російський нафтовий магнат Вагіт Алекперов, у якого дача є на ПБК, придбав виноградник на 30—40 гектарів. І це не чутки, тому що висококваліфіковані виноградарі з «Магарачу» там тепер працюють. Але основне інше: Алекперов купив в Італії лінію і виробляє вино. Це вражає — вино з власних підвалів. Тому не виключено, кажуть винороби, що місце, яке звільнилося після виведення заводу, і підвали «Магарачу» не скоро будуть затребувані. За призначенням. І у нових «князів і графів» з’явиться не тільки своє поле для гольфу, але й виноградники з винними підвалами...

…Валерій Пробий-Голова, нині заступник постійного представника президента у Криму, згадав, як у лігачовську кампанію вхитрилися зберегти Інститут «Магарач», і колекцію, і виноградники. Тоді він працював в обкомі партії. «Інститут виноробства сховали за назвою «Інститут виноградарства і продуктів його переробки», колекцію обіцяли продати на Захід — «нехай вони там труяться», а виноградники для викорчовування вибирали найбільш зріджені і найстаріші. Навіть вино, що йшло в магазини, мало на етикетці дві назви. «Вино» і «виноградний сік».

http://www.dt.ua/1000/1550/61691/